Смекни!
smekni.com

Римський шлюб (стр. 1 из 3)

План

Вступ

1. Поняття шлюбу

2. Види шлюбу

3. Укладення шлюбу

4. Припинення шлюбу

5. Особисті і майнові відносини подружжя в сім’ї

6. Правові відносини в сім’ї

Список використаної літератури


Вступ

Римське право складалося в обстановці гострої соціальної боротьби, у якій приходилося від багато чого відмовлятися, зберігаючи найкраще. Це і сформувало такі його риси, як строгість, твердість правової регламентації, раціоналізм і життєва мудрість. Подібні якості визначили становлення строгої юридичної системи, зв'язаної широкими принципами, що поєднують правові норми. Висловлюється думка, що римлянам із самого початку вдалося виділити субстанцію права зі сфери почуттів і підкоривши її розрахунку створити з права незалежний від мінливих суб'єктивно-моральних поглядів зовнішній організм.

Особливістю римського права є його пристосованість до світового обороту, тому що Рим активно підтримував торгово-економічні і політичні відносини із сусідніми країнами. Це сприяло розробці абстрактних фундаментальних юридичних конструкцій у сфері приватного права. Таким чином, римське право пройшло строгу технічну школу.

Римське право торкалося різних сфер суспільного життя, в тому числі – і сімейної сфери. У сімейному npaві в епоху ранньої Республіки відбувається порівняно мало змін. Огічейська влада (patriapotestas) залишається непохитною. Деякі зміни спостерігаються в юридичних відносинах між подружжями.


Сім’я у Давньому Римі

З найдавніших часів римська сім'я була моногамною й патріархальною. Як усталене об'єднання вона виникає з розкладанням родового ладу. Перша історична форма моногамії вже заснована на владі батька сімейства.

Сім'я — це засноване на шлюбі чи кровному спорідненні об'єднання осіб, пов'язаних спільністю побуту, взаємною допомогою й моральною відповідальністю.

Давньоримська сім'я несла на собі відбиток родового ладу.

Вона будувалася за принципом підпорядкування владі глав сімейства paterfamilias. До складу сім'ї, крім глави сімейства, належали його дружина, діти та їхнє потомство, інші родичі, кабальні, а також раби. Терміном familia позначалась сукупність всього майна, дітей, рабів та іншої робочої сили. Припускається, що спочатку цей термін охоплював тільки рабів, що належали певній сім'ї, а згодом і все інше майно, робочу силу (дружину, дітей, кабальних, інших осіб). Це об'єднання засновувалось не на кровному зв'язку (його на ті часи ще не знали), а на владі домовладики, яка на той час мало чим відрізнялась від влади над рабами. Під владу домовладики підпадали не тільки дружина, діти та їх потомство, а й невістки, чоловіки дочок, якщо вони переходили жити в сім'ю дружини (приймаки), а також всі інші особи.

Характерні особливості римської сім'ї знайшли відбиток у римському сімейному праві, яке відзначається завершеністю, послідовністю. Багато його положень збереглося до наших часів.

Укладання шлюбу

Римські Юристи приділяли багато уваги правовим питанням шлюбних відносин, ви­вчивши та проаналізувавши, дали відповідні оцінки їх різновидам. Давньоримське суспільство намагається ідеалізувати сім'ю. Римські юристи досить ідеалістично визначали шлюб. Наприклад, Модестін писав: «Шлюб є союз чоловіка і жінки, спільність всього життя, єднання божественного і людського права». Між тим в усі часи рабовласницької держави дружина, жінка ніколи не займала рівного з чоловіком, мужем становища. Вона завжди знаходилася в залежності від батька, чоловіка, брата, опікуна тощо. Йдеться не про традиційну моральну чи фактичну залежність, а про правову нерівність. Римляни цього не приховували.

Не кожна сім'я, не будь-які відносини між чоловіком і жінкою визнавалися римським правом шлюбом, який породжує правові наслідки у взаємовідносинах між учасниками цього союзу.

Шлюб (matrimonium) — "союз чоловіка і жінки, поєднання всього життя, спільність божого і людського права". В цьому розумінні, яке було сформульовано класичним юристом Модестином, відобразилося підкорення регулювання шлюбно-сімейних зв'язків правовим нормам подвійного походження: як виявлення вимог "людського права" шлюбний союз підпорядковується установленням цивільного права, як виявлення вимог "божого права" шлюбний союз повинен відповідати вищим вимогам морального і релігійного характеру. У канонах римської правової культури шлюб не був тільки приватною справою. Люди не можуть за допомогою власної вигадки визначати, яким повинен бути шлюб, чому в ньому можна слідувати і чого уникати.

Неоднакове правове походження інституту шлюбу в цілому визначило складність його юридичної конструкції в римському праві.

Найдревнішою формою шлюбу був релігійний обряд, в якому брали участь великий понтифік, фламін Юпітера і десять свідків. Наречений та наречена приносили богам в жертву хліб з полови (far), тому весь обряд носив назву confarreatio. В очевидь, такий шлюб могли укладати тільки патриції. Поруч з цією релігійною існувала і світська форма шлюбу, яка полягала в уявному продажу нареченої жениху (coemptio). Здійснювався обряд манціпації, і наречена переходила у владу чоловіка. Шлюб міг бути довершений і без всяких обрядів: дружина, що прожила рік в будинку чоловіка, вступала під його владу. Ця влада як би придбавалася давнім володінням. З течією часу стали укладатися і такі шлюби, коли дружина не вступала під владу чоловіка (matrimonium sine manu mariti). Вже законами Дванадцяти таблиць було визначено, що жінка, що не бажала встановлення над нею влади чоловіка, повинна була відлучатися з будинку щорічно на три ночі і, таким чином, переривати давнє володіння. Шлюби без влади чоловіка характерні особливо для подальших періодів римської історії.

Римське право розрізняло два види шлюбу, законний (правильний) римський шлюб (matrimonium justum) і незаконний (неправильний) шлюб. Римський правильний шлюб у свою чергу історично поділявся на два види:

шлюб з чоловічою владою (cummanumariti);

шлюб без чоловічої влади (sinemanumariti).

Правильний римський шлюб укладався відповідно до норм цивільного права і допускався лише між римськими громадянами, які володіли jus conubii. Цей шлюб укладався в спеціальних, визначених законом формах і породжував усі передбачені правом особисті та майнові відносини між подружжям. Неправильним шлюбом визнавався союз між партнерами різного права (між римським громадянином і жінкою іншого громадянства, між перегринами).

У тих випадках, коли між чоловіком і жінкою існував постійний союз, але вони не володіли необхідними особистими якостями щодо визнання їх сімейного союзу правом, римляни вважали, що такий союз становить собою конкубінат (concubinatus) — природний шлюб. Йшлося про встановлене законом стійке (а не короткочасний тимчасовий зв'язок) співжиття чоловіка і жінки з наміром у подальшому створити сім'ю. Конкубінат практично не мав ніяких правових наслідків. Кункубіна не могла поділяти становище свого співмешканця. Діти, народжені в конкубіті, набували статусу матері. За певних умов вони мали право на утримання батька і могли успадкувати частину його майна. Вони не вважалися законними. Проте відрізнялися від незаконних і називалися природними дітьми (liberi naturales).

До виникнення когнатського споріднення сімейні відносини між рабами не мали ніякого значення. Але з того часу римляни певною мірою визнавали і родинні зв'язки рабів, які проявлялися в сімейних союзах рабів — контуберніумах (contubernium).

У ранній період римської історії правильний (законний) римський шлюб називався сит тапи тагіїі (шлюб з чоловічою владою). За цим шлюбом жінка потрапляла в повну залежність від чоловіка чи домовладики, якщо чоловік сам знаходився під владою батька. Вона була на становищі дочки у батьків свого чоловіка, втрачала родинні зв'язки зі своїми батьками і родичами. Влада чоловіка в цьому шлюбі була безмежна.

Давнім способом або давньою формою укладення шлюбу за згодою була коемпція (coemptio) або купівля чоловіком дружини.

Другою передбаченою законом формою укладення шлюбу була так звана конфареація (confareatio). Це була релігійна форма, яку застосовували патриції, за якою в присутності свідків і жерців з дотриманням певного церемоніалу і виголошенням визначених урочистих слів приносили Юпітеру жертву.

Найбільш поширеною і простою формою укладання шлюбу був usus, тобто шлюб внаслідок безпосереднього проживання жінки у домі чоловіка протягом року. Але вже Закони XII таблиць допускали можливість укладання шлюбу, за яким дружина не підпадала під повну владу чоловіка. Жінка мала право перешкодити встановленню влади чоловіка, покидаючи дім чоловіка на три доби підряд (usurpatio trinocti), цим самим перериваючи перебіг давності володіння. Таким чином вона зберігала незалежність. Поступово на зміну шлюбу сит тапи приходять новий шлюб без влади чоловіка sine тапи mariti, і вже в класичний період римського права він остаточно витісняє шлюб з чоловічою владою. При шлюбі без чоловічої влади дружина виходить з-під необмеженої влади свого чоловіка. Вона або зберігала за собою статус особи свого права, або продовжувала перебувати під владою свого батька. Чоловік за умов шлюбу sine тапи не мав влади над жінкою, яка зберігала свою особисту і майнову незалежність.

Август змушений був прийняти ряд законодавчих актів з метою зміцнення шлюбних відносин і припинення зловживань свободою розлучень. Він намагався стимулювати укладання шлюбів і дітонародження. Встановлюється кримінальна відповідальність за порушення шлюбної вірності, вводиться обмеження майнового порядку.

Наприклад, чоловіки віком з 25 до 60 і жінки з 20 до 50 років, щоне брали шлюбу, не мали права бути спадкоємцями за заповітом, аті, що знаходилися в шлюбі, але не мали дітей, могли одержатитільки половину заповіданого майна. При цьому бездітністьрозумілась по-різному для чоловіків і жінок. Чоловіки не вважалисябездітними за наявності хоча б однієї дитини, а жінки — тількитрьох, вільновідпущеники — чотирьох. Ці заходи не принеслиочікуваного успіху, сама сутність шлюбу без чоловічої влади непохитнулась.