НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ
Інститут підготовки кадрів
МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА
на тему: «Роль прокурора у вирішенні судом цивільного позову у кримінальній справі»
м. Луцьк
2010 р.
ВСТУП
Актуальність роботи. Процес демократичних перетворень в нашій державі та проголошення незалежності України визначають загальнолюдські цінності й концепції правової держави, які передбачають загальне без яких-небудь виключень підпорядкування закону всіх суб'єктів суспільних відносин, послідовну і рішучу боротьбу з будь-якими правопорушниками, тобто зміцнення законності. Формування власної системи законодавства на базі прийнятої на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. Конституції, змінилися уявлення науковців стосовно функцій кожного державного органу, в тому числі прокуратури. Складні умови перехідного періоду зумовлюють необхідність постійного здійснення нагляду за законністю в суспільстві та державі, у зв'язку з чим, значно зростає роль прокуратури. Завдання прокуратури та її роль в цивільному та кримінальному судочинстві на сучасному етапі є предметом вивчення численних наукових праць з даної проблеми. Поряд з цим, актуальність подальших теоретичних досліджень у даному напрямку зумовлюється сучасними правовим життям.
Теоретичне значення дослідження з питань завдання та ролі прокуратури в кримінальному судочинстві полягає в тому, що висвітлена проблема може мати певне значення для вдосконалення інституту участі прокурора в кримінальному процесі.
Діяльність органів прокуратури спрямована на утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань, які закріплені Конституцією України. Здійснюючи нагляд завиконанням законів, прокурори виявляють порушення законності і вживають заходів, направлені на їх усунення. Прокурор, який бере участь в розгляді справ у судах, додержуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі.
Сучасна юридична наука приділяє все більшу увагу різноманітним проблемам юридичного захисту людської гідності та юридичного забезпечення права людини на компенсацію моральної та матеріальної шкоди. Ці проблеми досліджувалися, зокрема, у монографіях А. Загорулько, А. Ерделєвського, І. Марогулової, М. Гошовського, О. Кубинської, І. Полякова, А. Шпунара, Я. Гайди, К. Голубєва, С. Наріжного, В. Паліюка, А. Власова, Р. Стефанчука.
Побудова в Україні демократичної правової держави, формування повноцінного громадянського суспільства потребують активної реалізації відновлювальної функції кримінального права. Це зумовлює необхідність створення певних правових механізмів, які повинні забезпечувати інтереси потерпілих від злочинів і держави. Одним із елементів цього є використання пом'якшення кримінально-правового впливу на осіб, які вчинили злочини, за наявності їх позитивної посткримінальної поведінки, що сприяє досягненню оптимальних результатів у згладжуванні заподіяної злочином шкоди, компенсації та відшкодуванні завданих збитків, при мінімізації зусиль правоохоронних органів, що дозволяє останнім концентрувати зусилля на пріоритетних напрямах протидії злочинності.
Згідно із ст. 45 Кримінального кодексу України особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину та повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Законодавець визначає, що відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди, нарівні з іншими, є обов'язковими елементами дійового каяття.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини, які регулюють питання основних завдань та функцій прокурора у вирішенні судом цивільного позову у кримінальній справі.
Предмет дослідження – роль прокурора у вирішенні судом цивільного позову у кримінальній справі.
Мета дослідження- визначення пріоритетних завдань прокуратури та її ролі в кримінальному судочинстві.
Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:
1) розглянути сутність та значення відшкодування шкоди завданої злочином;
2) дослідити цивільний позов як спосіб реалізації принципу публічності на стадії судового розгляду кримінальної справи;
3) вивчити підстави та суб’єкти цивільного позову в кримінальному судочинстві;
4) проаналізувати забезпечення прокурором конституційних прав потерпілих на відшкодування шкоди, заподіяної злочином на стадіях попереднього та судового розгляду справи;
5) розглянути особливості доказування обставин, що стосуються цивільного позову;
6) охарактеризувати значення прокурора у вирішенні судом цивільного позову у кримінальній справі.
Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: діалектичного пізнання, конкретного і абстрактного, логічного та історичного, системного і порівняльного аналізу та статистичних порівнянь.
Інформаційною базою магістерської роботи є нормативно-правові документи, щорічники, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених.
Результати магістерської роботи можуть бути використані в ході подальших досліджень щодо ролі прокурора у вирішенні судом цивільного позову у кримінальній справі.
Структура дослідження. Магістерська робота складається із вступу, трьох розділів, підрозділів, висновків, списку використаних джерел.
РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика відшкодування шкоди та її форми
1.1 Поняття відшкодування шкоди
Визначення понять «збитки» та «шкода» є одним із суперечливих питань у науці кримінального права, кримінально-правовій практиці, їх дослідженням у світлі звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям займалися А. Сафронов, С. Нікулін, С. Щерба, А. Савкін, В. Сверчков, О. Житній. Однак, проблема визначення понять «відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди» ще не вирішена.
Існує точка зору, згідно з якою поняття «шкода» і «збитки» мають однакове юридичне значення. З цим погодитися не можна, оскільки відповідно до чинного законодавства збитки є негативним результатом злочину, який може наставати лише в майновій сфері і завжди відповідає певному грошовому чи майновому еквіваленту. Пояснення цьому терміну можна знайти у ст. 22 Цивільного кодексу (далі -ЦК) України, де під збитками розуміють: втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Це підтверджує і етимологічний аналіз слова «збитки»: в українській мові воно визначається як «матеріальні втрати» [14, 441]. Таким чином, збитки слід розуміти як втрати, яких зазнає особа в результаті суспільно небезпечного діяння.
Стаття 45 КК України передбачає саме відшкодування збитків, а не їх ліквідацію чи усунення. Відшкодування ж збитків - це добровільне відновлення по можливості тих майнових благ, яких винний позбавив потерпілу особу в результаті вчинення злочину [4; 5; 6].
Для відшкодування збитків при дійовому каятті необхідна особиста участь особи, яка вчинила злочин, у відновленні того блага, що було порушено. Особиста участь означає, що визначена за законом соціально корисна діяльність повинна мати місце лише з боку особи, яка вчинила злочин. Якщо ж винний доручає виконання необхідних дій сторонній особі, а сам при цьому не діє або сприяє їй мало (маючи можливість діяти активніше), то в такому разі він не може вважатися таким, що відповідає ознакам суб'єкта дійового каяття. Проте в деяких випадках (наприклад, якщо суб'єкт, будучи хворим або заарештованим, не може сам здійснити такі дії) він має право доручити їх реалізацію третім особам - родичам, знайомим або його представникам. Аде у будь-якому випадку винна особа повинна проявити активність та ініціативу згідно із своєю спроможністю. Таким чином, за загальним правилом, відшкодування збитків повинні здійснювати тільки особи, які є суб'єктами злочину і діями яких заподіяні такі збитки.
Дії по відшкодуванню збитків полягають: у поверненні незаконно вилученого майна або майна, аналогічного викраденому; відновленні пошкодженого або знищеного майна (як своїми силами, так і з чиєюсь допомогою); у передачі потерпілому певної суми грошей тощо. Повернені гроші та майно можуть належати як самому винному, так і іншим особам, але тільки за умови, що джерело придбання грошей і майна є законним і не порушує прав третіх осіб.
Особа, яка винна, наприклад, у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 176 («Порушення авторського права і суміжних прав»), ч. 1 ст. 206 («Протидія законній господарській діяльності») КК, повинна відшкодовувати не тільки заподіяні реальні збитки, а й неотримані доходи, які потерпілий отримав би за звичайних умов цивільного обороту, якби його право не було порушено. Йдеться про так звану упущену вигоду. Згідно з цивільним законодавством (ч. 3 ст. 22 ЦК) збитки відшкодовуються в повному обсязі, у тому числі розмір упущеної вигоди. Таким чином, особа, яка відповідальна за відшкодування збитків, зобов'язана відшкодувати їх в натурі (надати річ того ж роду й якості, виправити пошкоджену річ і т. п.) або повністю відшкодувати заподіяні збитки. Особа, яка є потерпілою від цього злочину, має право вимагати відшкодування, разом з іншими збитками, упущеної вигоди в розмірі, не меншому, ніж були б отримані доходи.