Смекни!
smekni.com

Роль та перспективи діяльності прокуратури у формуванні демократичної держави (стр. 1 из 2)

Міністерство освіти і науки України

Ужгородський національний університет

Юридичний факультет

Кафедра

Реферат на тему:

Роль та перспективи діяльності прокуратури у формуванні

демократичної держави

Студента 3-го курсу

Науковий керівник:

Ужгород 2007


ЗМІСТ

РОЗДІЛ І. ПЕРСПЕКТИВА ДІЯЛЬНОСТІ ПРОКУРАТУРИ

РОЗДІЛ ІІ. ТРАНСФОРМАЦІЯ ТА ПЕРЕТВОРЕННЯ


РОЗДІЛ І. ПЕРСПЕКТИВА ДІЯЛЬНОСТІ ПРОКУРАТУРИ

Україна, вступивши на шлях розвитку і становлення дійсно суверенної і незалежної держави, неухильно орієнтуючись на визнані світовим співтовариством демократичні і гуманістичні по своєму складі і спрямованістю міжнародні стандарти, приступила до формування державних інститутів, системи національного права.

В умовах катастрофічного росту злочинності, у тому числі організованої і корумпованої, а також погіршення її криміногенної характеристики, зростає роль органів прокуратури в посиленні нагляду за органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю та проводять оперативно-розшукову діяльність у забезпеченні одного з головних принципів кримінального судочинства - невідворотності покарання за кожний вчинений злочин.

В Україні здійснюються великомасштабні перетворення, спрямовані на зміцнення демократії й створення правової держави. Проходить переоцінка цінностей в економічній, соціальній, духовній та іншій сферах життя суспільства. Однією з головних проблем громадського розвитку є зміцнення законності та правопорядку.

Це висуває на перший план завдання забезпечення законності, захисту прав і законних інтересів громадян, верховенство закону. Криміногенна ситуація в державі набирає загрозливого характеру і все далі погіршується. Зростає протидія силам правопорядку.

Майже повсюдно, особливо у великих промислових центрах, збільшується кількість небезпечних злочинів, поєднаних з насильством, жорстокістю й цинізмом. Злочинність стає більш організованою. Вона є одним з головних факторів, що негативно впливають на забезпечення правопорядку і внутрішньої безпеки держави.

Характерною ознакою суспільних відносин стала зневага до законів та їх ігнорування.

Кримінальні структури проникнули в сферу економіки, зовнішньо-економічну діяльність, кредитно-банківську систему. Рекет контролює діяльність суб'єктів бізнесу.

За такої ситуації правоохоронні, інші державні органи в окремих випадках проявляють терпимість до грубих порушень громадського порядку та інших факторів беззаконня. Усі це загострює соціальну напругу, наносить моральну й матеріальну шкоду суспільству, спричиняє недовіру значної частини населення до закону.

У зв'язку з цим зростає роль не тільки прокуратури а й взагалі контрольно-наглядової функції держави, щодо виконання вимог закону.

Гарантія свободи має бути збалансована гарантією проти сваволі. Незалежність і відповідальність мають бути врівноважені. Підпорядкованість усіх прокурорів Генеральному прокуророві України і його відповідальність перед парламентом будуть гарантувати потужний баланс незалежності і контролю.

Повне включення прокуратури до складу виконавчої влади несе в собі небезпеку впливу з боку останньої на прокуратуру та служіння її політичній меті і базовим політичним поглядам Уряду.

Виходячи з вимог Конституції України щодо самостійності прокуратури як державної системи, правове положення прокуратури в проекті нового Закону України "Про прокуратуру", слід визначити як щось середнє між виконавчою і судовою владою. Таке становище прокуратури дає об'єктивну можливість виконувати незалежний нагляд за законністю органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю та проводять оперативно-розшукову діяльність, а також адміністраціями місць позбавлення волі[1].

З проголошенням України суверенною державою об'єктивно виникла необхідність у реформуванні державного апарату, зокрема прокуратури. Цей процес прискорився і набравши більш конкретних форм у зв'язку з вступом України до Ради Європи і прийняття Конституції України.

Але тут треба мати на увазі, що реформа – це не революція. Реформа – від латинської означає перетворення, зміну, нововведення, що не знищує основ існуючої структури. Конституція України, хоч і внесла деякі суттєві зміни в організацію і діяльність прокуратури, але не зачепила основ прокуратури як самостійної інституції з її специфічними функціями та повноваженнями. І такий підхід певною мірою відповідає історичному досвіду.

Науковий підхід до вирішення питання щодо місця прокуратури потребує серйозного аналізу функціонування правоохоронних органів, зокрема прокуратури, у більшості європейських країн. Наприклад, прокуратура Словацької Республіки та Угорщини самостійні органи, непідпорядковані виконавчій владі. У Польщі та Австрії прокурори підпорядковані міністрові юстиції. Від виконавчої влади, незалежні прокурори в Білорусі, Латвії, Росії, Португалії та Македонії. Навпаки, підпорядковані виконавчій владі прокурори Німеччини, Франції, Данії, Голландії. Поряд існують ще дві моделі.

В Іспанії, Албанії, Болгарії, Хорватії прокуратура входить до складу судової влади, а у Швеції прокуратура хоча і є частиною виконавчої влади -не підпорядкована міністру юстиції. Повне підпорядкування прокуратури законодавчій владі має свої переваги у високому ступені незалежності прокурорів від будь-яких органів. Але поряд з цим має також і недоліки в надмірній юридичній владі прокурорів

В Україні здійснюються великомасштабні перетворення, спрямовані на зміцнення демократії й створення правової держави. Проходить переоцінка цінностей в економічній, соціальній, управлінській, духовній та інших сферах життя суспільства. Однією з головних проблем громадського розвитку є зміцнення законності та правопорядку.

Це висуває на перший план завдання забезпечення законності, захисту прав і законних інтересів громадян, верховенство закону. Криміногенна ситуація в державі набирає загрозливого характеру і все далі погіршується. Зростає протидія силам правопорядку.

Майже повсюдно, особливо у великих центрах, збільшується кількість небезпечних злочинів, поєднаних з насильством, жорстокістю й цинізмом. Злочинність стає більш організованою. Вона є одним з головних факторів, що негативно впливають на забезпечення правопорядку і внутрішньої безпеки держави. Характерною ознакою суспільних відношень стала зневага до законів та їх ігнорування.[2]

Кримінальні структури проникли у сферу економіки, зовнішньо-економічну діяльність, кредитно-банківську систему. Рекет контролює діяльність суб'єктів бізнесу.

За такої ситуації правоохоронні, інші державні органи в окремих випадках проявляють терпимість до грубих порушень громадського порядку та інших фактів беззаконня. Все це загострює соціальну напругу, наносить моральну йматеріальну шкоду суспільству, спричиняє недовіру значної частини населення до закону.

На стан законності та правопорядку негативно впливає також відсутність чіткого механізму виконання законів, що поряд з халатністю, безвідповідальністю та низкою дисципліною створює сприятливе середовище для пограбування держави, для корупції, хабарництва, інших службових злочинів, формує негативну думку в суспільстві.

Елементи правового нігілізму сприяли позбавленню виконавчої влади та зниженню в окремих регіонах України активності й результативності прокурорського нагляду за дотриманням законів.

З проголошенням України суверенною державою об'єктивно виникла необхідність у реформуванні державного апарату, зокрема прокуратури.

Цей процес прискорився і набрав більш конкретних форм у зв'язку з вступом України до Ради Європи і прийняттям Конституції України.

Конкретні напрями реформування прокуратури можуть бути різних рівнів. Найвищий рівень міжнародно-правового значення, коли реформування організації і діяльності прокуратури необхідно провести з урахуванням і рекомендацій Ради Європи і відповідних стандартів.

Другий напрям реформування прокуратури пов'язаний суто з реалізацією вимог чинної Конституції України і її Перехідних положень.

Третій напрям реформування прокуратури може бути в межах самої системи прокуратури, що може бути здійснений Генеральним прокурором України. Наприклад, Генеральний прокурор України проводить суттєву реорганізацію структури самого апарату Генеральної прокуратури України, системи органів прокуратури і всієї системи в цілому. Обґрунтованість проведення цих реформ доведе лише практика.

Організація і діяльність прокуратури України відповідає усім демократичним принципам. Хоч з розпадом Радянського Союзу експерти РадиЄвропи, та й інші радикальні реформатори дуже прискіпливо шукали прокурорські інструменти, які суперечили б демократичним принципам права, але, по суті їх так і не знайшли. Організація і діяльність прокуратури України не суперечить таким фундаментальним демократичним принципам права як:

1) відповідність загальнолюдським цінностям і забезпеченню законності;

2) демократизму закону, на основі якого створена і функціонує прокуратура;

3) гуманізм при застосуванні норм права;

4) рівність усіх перед законом;

5) відповідальність особи згідно з законом за наявності вини;

6) відкритість діяльності прокуратури і її доступність для простих людей;

7) поєднання єдиноначальності і колегіальності в роботі та інші демократичні засади організації і діяльності прокуратури.

А якщо окремі працівники прокуратури й порушують їх, то це аж ніяк не означає, що вся прокурорська система є недемократичною.

Реформування прокуратури України і наближення її до високо-демократичних державних зарубіжних інституцій має здійснюватися з урахуванням наших реалій. А способи, форми, методи реалізації Перехідних положень Конституції мають бути закономірними і планомірними, а не мати випадковий, штучний характер. Перед тим як скасувати якусь структуру, яка діяла на користь людині і суспільству, потрібно створити нову більш ефективну. На думку багатьох вчених, при реформуванні прокуратури, необхідно і розробити і прийняти відповідну державну програму, щоб цей процес не був пущений на самоплив і не мав схоластичного і випадкового характеру. При і реформуванні прокуратури висловлюються думки проти того, щоб і перевищувати роль прокурора в суді як державного обвинувача і сліпо переносити зарубіжні аналогії на нашу дійсність. У даному випадку мається наувазі норму з КПК України про те, що відмова обвинувача від обвинувачення тягне за собою закриття провадження у справі у випадках, коли проти цього не заперечують підсудний чи потерпілий.