регистрация / вход

Система виборчих комісій в Україні, аналіз процедури їх формування, проведення виборів Президента

Загальні положення про порядок та процедуру проведення виборів Президента України. Правовий статус виборчих комісій. Особливості діяльності виборчих комісій різних рівнів та їх співвідношення. Проблеми та шляхи вдосконалення діяльності виборчих комісій.

ВСТУП

На сьогоднішній день в Україні як у відносно молодій державі гостро постає питання про спосіб організації державної влади, поняття, структуру і функції її органів. Багатьма науковцями проводилися ґрунтовні дослідження на дану тему, що в процесі становлення України як держави дало свої результати, адже теоретичні розробки і рекомендації були враховані законодавцем при формуванні нормативно-правової бази держави. Але хотілося б розглянути питання формування органів державної влади, обрання посадових осіб і зосередити увагу на процесі обрання Президента України, оскільки з юридичної точки зору саме ця посада являється найвищою в ієрархії органів державної влади, і правовому статусі оструктур, діяльність яких безпосередньо з ним пов’язана. Це насамперед Центральна виборча комісія та її структурні підрозділи: територіальні та окружні виборчі комісії. Дане питання є актуальним в зв’язку з проведенням в цьому році чергових президентських виборів і з огляду на труднощі, що виникли при організації, проведенні та підбитті результатів на минулих виборах 2004 року.

Правовий статус виборчих комісій регламентується низкою законодавчих актів, серед яких Конституція України, закон «Про Центральну виборчу комісію», «Про вибори Президента України», «Про територіальні виборчі комісії» і т.д. Не дивлячись на досить велику за обсягом законодавчу базу для вивчення цього питання, при дослідженні і аналізі стало цілком ясно, що законодавство про вибори і зокрема про формування і функціонування виборчих комісій всіх рівнів далеко не досконале, що проявляється в першу чергу у відсутності реальних механізмів реалізації декларованих положень, тобто наявності колізій та прогалин.

Метою курсової роботи є узагальнення поняття про систему виборчих комісій в Україні, аналіз процедури їх формування, проведення виборів Президента, підрахунку голосів, формулювання основних проблем діяльності виборчих комісій та розробка шляхів їх подолання, посилаючись на нормативну базу України та розробки науковців у даній галузі.

Для досягнення мети було поставлено наступні завдання:

- розкриття поняття системи виборчих комісій;

- дослідити процес формування законодавчої бази, необхідної для дієвого функціонування системи виборчих комісій при виборах Президента України;

- визначити принципи діяльності виборчих комісій;

- проаналізувати особливості діяльності виборчих комісій різних рівнів та їх співвідношення;

- дати характеристику процедурі проведення виборів Президента України стосовно аспекту організаційних питань як складової частини легітимності голови держави;

- визначити предмет подальших розробок науковців, пов’язаних із усуненням наявних недоліків у процедурі діяльності виборчих комісій.

Предметом дослідження безпосередньо виступає правовий статус виборчих комісій.

Об'єкт дослідження можна визначити як нормативно-правову базу, на основі якої здійснюється діяльність виборчих комісій всіх рівнів.

Наукова база: при виконанні роботи використано безпосередньо витяги із законів, зокрема закон України «Про вибори президента України», «Про Центральну виборчу комісію», «Про порядок утворення та формування окружних виборчих комісій», багато інших нормативно-правових актів, дослідження то розробки провідних науковців у сфері розробки питання правового статусу виборчих комісій всіх рівнів.


РОЗДІЛ 1

Загальні положення про порядок проведення виборів Президента України

Істотним важелем у інституті державного управління суспільством є інститут глави держави[1] . Він начебто вивершує всю систему органів влади й управління, і юридично йому в цій системі належить першорядне місце. Стосовно України, то тут повноваження глави держави належать одноособовому органу, а саме – президенту. Інститут президента України як глави держави є порівняно новим явищем у політичному житті України. З’явився він в процесі реформування державної влади в Україні, який почався з ухвалення Декларації про державний суверенітет України. В ній проголошувалося, що державна влада в республіці має здійснюватися за принципом її поділу на три гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову. Саме це і зумовило введення інституту президентства і 25 червня 1991 року ВР ухвалила постанову «Про вибори Президента Української РСР» , якою визнала за доцільне заснувати посаду Президента до прийняття нової конституції і провести вибори у 1991 році.

Основною метою нових виборів було перетворити інститут Президента України із символічного колективного внутрішньо парламентського інституту в реальний одноособовий позапарламентський інститут, а тому Президент вже мав обиратися не парламентом, а громадянами України. В принципі для того, щоб дана ідея стала об'єктивною реальністю, необхідно було надати їй відповідну конституційно-правову основу. Саме в зв’язку з цим 5 липня 1991 року було прийнято закон України «Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР», «Про Президента Української РСР», «Про вибори президента Української РСР».

Прийняттю даних законів передувало внесення відповідних змін та доповнень до чинної на той час Конституції.

Останні вибори Президента України (а саме – 2004 року) проводилися за законом України «Про вибори президента України», в редакції 18 березня 2004 року. Згідно з цим нормативним актом Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого прав шляхом таємного голосування строком на 5 років[2] .

Виборчий процес здійсняється на засадах[3] :

1) багатопартійності, вільного і рівноправного висування кандидатів у Президенти України;

2) гласності і відкритості, свободи агітації; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії;

3) неупередженості до кандидатів з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.

Президент України обирається безпосередньо виборцями, а голосування на виборах Президента України є таємним: контроль за волевиявленням виборців забороняється.

Вибори Президента України проводяться по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу, який включає в себе всю територію України. Проте для проведення виборів територія єдиного загальнодержавного одномандатного виборчого округу поділяється на 225 територіальних виборчих округів.

Організацію і проведення виборів Президента України здійснюють виборчі комісії:

1) Центральна виборча комісія;

2) територіальні виборчі комісії;

3) дільничні виборчі комісії.

Право висування претендента на пост Президента України належить громадянам України, які мають право голосу. Дане конституційне право здійснюється через:

1) політичні партії та їх виборчі блоки;

2) самовисування.

З метою забезпечення реальності кандидатур, які претендують на посаду Президента України законодавцем розроблений специфічний механізм, яким являється збір підписів на підтримку того чи іншого кандидата. Саме завдяки йому фактично допускаються до виборчих перегонів лише ті особи, які реально зможуть боротися за найвищу посаду в Україні. Реєстрація претендента як кандидата у Президенти України здійснюється Центральною виборчою комісією, яка видає уповноваженому представнику партії (блоку) або кандидата не пізніше наступного дня копію постанови про реєстрацію.

Передвиборча агітація розпочинається після реєстрації претендента кандидатом в Президенти України Центральною виборчою комісією і закінчується за один день до дня виборів.

Голосування проводиться в день виборів з 8 години ранку до 12 години ночі. Голова дільничної виборчої комісії виборчої комісії перед початком голосування надає для огляду членам дільничної виборчої комісії, уповноваженим особам, офіційним спостерігачам, представникам ЗМІ всі наявні виборчі скриньки, після чого вони пломбуються або опечатуються печаткою дільничної виборчої комісії. У кожну виборчу скриньку, що використовується для голосування на виборчій дільниці, опускається контрольний лист, у якому зазначається номер одномандатного округу, номер виборчої дільниці та інші дані.

Член дільничної виборчої комісії на підставі списку виборців по відповідній виборчій дільниці за умови пред’явлення виборцем документа, що посвідчує особу, видає виборцю один виборчий бюлетень для голосування в одномандатному окрузі. Виборець розписується за отримання вказаних виборчих бюлетенів у визначених місцях на контрольних талонах кожного виборчого бюлетеня та у списку виборців[4] .

По закінченні голосування здійснюється підрахунок голосів та оголошуються результати виборів Президента України. Підрахунок голосів на виборчій дільниці здійснюється виключно членами дільничної виборчої комісії на її засіданні в тому ж приміщенні, де проходило голосування. На підставі списку виборців дільнична виборча комісія визначає загальну кількість виборців на виборчій дільниці, яка оголошується і заноситься до протоколу. Перед самим початком підрахунку голосів вона встановлює за кількістю контрольних талонів з підписами виборців та членів комісії, які видавали виборчі бюлетені, а також відповідних підписів у списку виборців кількість виборців, які отримали виборчі бюлетені. Ця кількість також заноситься до протоколу.

Коли буде перевірено цілісність печаток, пломб на виборчих скриньках голова дільничної виборчої комісії відкриває їх і таким чином проводиться підрахунок голосів, результати підрахунку заносяться до протоколу. Перший і другий примірники протоколу разом із пакетами виборчих бюлетенів та контрольних талонів негайно надсилаються до територіальної виборчої комісії, третій – зберігається у справах дільничної виборчої комісії, четвертий – відразу після його оформлення обов’язково вивішується для загального ознайомлення в приміщенні дільничної виборчої комісії, інші примірники протоколу відразу одержують голова, заступник голови, секретар та всі інші члени комісії, які брали участь у засіданні.

Протоколи та інші документи дільничних виборчих комісій передаються на засідання відповідної територіальної виборчої комісії, яка визначає результати голосування по територіальному округу. Дана комісія складає власний протокол про результати виборів і направляє його до ЦВК.

Центральна виборча комісія вже на підставі протоколів територіальних виборчих комісій та протоколів дільничних виборчих комісій, утворених при представництвах України за кордоном, не пізніше, як у десятиденний строк після дня виборів встановлює результати виборів по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу по виборах Президента України, про що складається відповідний протокол.

РОЗДІЛ 2

Правовий статус виборчих комісій при виборах Президента України

Правовий статус Центральної виборчої комісії визначається Законом України “Про Центральну виборчу комісію”. Комісія є постійно діючим державним органом та юридичною особою. До Центральної виборчої комісії входять 15 членів комісії, які призначаються на посади та припиняють свої повноваження Верховною Радою України за поданням Президента України. Члени Центральної виборчої комісії зі свого складу обирають голову, заступника голови та секретаря комісії. Голова, заступник голови, секретар комісії, а також не менше третини інших членів комісії повинні мати вищу юридичну освіту. Після сформування Центральної виборчої комісії її персональний склад протягом року не можна змінювати більш як на одну третину. На період виборчої кампанії до Центральної виборчої комісії для участі в її засіданнях політичні партії, виборчі блоки партій, списки яких зареєстровані для участі у виборах, можуть направляти своїх представників з правом дорадчого голосу.

Окружні виборчі комісії є юридичними особами. У ході виборів народних депутатів вони утворюються за рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської І Севастопольської міських рад у передбачений законодавством термін до дня виборів у складі голови, заступника голови, секретаря і членів комісії за поданням відповідно голів цих рад або міських голів.

До окружних комісій обов'язково включаються по одному представникові від політичних партій, виборчих блоків партій, списки кандидатів яких зареєстровані для участі у виборах у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за поданням статутних органів цих політичних партій, керівних органів виборчих блоків партій. Загальна кількість членів окружних комісій визначається кількістю поданих кандидатур, але не може бути меншою восьми. Голова, заступник голови та секретар окружної виборчої комісії не можуть бути членами однієї політичної партії чи виборчого блоку партій.

У разі, коли відповідна рада у встановлений цим Законом строк не утворить окружну виборчу комісію, окружна виборча комісія утворюється Центральною виборчою комісією не пізніше як за 80 днів до дня виборів за поданням місцевих осередків політичних партій, які діють на території відповідного виборчого округу.

2.1 Ценральна виборча комісія

Центральна виборча комісія (далі - Комісія) є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України, цього та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів в порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України. Дані зміни були затверджені у законі України «Про Центральну виборчу комісію» від 30.06.2004 року. Згідно закону 1997 року повноваження ЦВК обмежувалися проведенням виборів Президента України, народних депутатів України та всеукраїнського і місцевих референдумів. Стосовно виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, то за законом 1997 року участь ЦВК у цих виборах мала суто консультативний характер, а за новою редакцією 2004 року - обов'язковий.

Комісія очолює систему виборчих комісій та комісій з референдуму, які утворюються для організації підготовки та проведення виборів Президента України, народних депутатів України, всеукраїнського референдуму. Комісія здійснює контроль за діяльністю та консультативно-методичне забезпечення виборчих комісій, які утворюються для організації підготовки та проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, та комісій з місцевих референдумів. Комісія є юридичною особою, має печатку із своїм найменуванням.

Основні принципи діяльності Комісії[5] : 1) Комісія відповідно до своїх повноважень забезпечує дотримання передбачених Конституцією України та законами України принципів і засад виборчого і референдумного процесів, реалізацію виборчих прав громадян України та права на участь у референдумі, однакове застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території України.

2) Комісія будує свою діяльність на принципах верховенства права, законності, незалежності, об'єктивності, компетентності, професійності, колегіальності розгляду і вирішення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості і публічності. 3) Комісія є колегіальним державним органом, який здійснює свої повноваження самостійно, незалежно від інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.

4) Комісія та її члени зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України цим та іншими законами України.

5) Порядок утворення, склад, повноваження та організація діяльності Комісії визначаються Конституцією України цим та іншими законами України.

6) Члени Комісії відповідно до цього Закону є посадовими особами.

7) Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у вирішення питань, що належать до повноважень Комісії, не допускається, крім випадків, передбачених законами України.

8) Центральна виборча комісія в установленому порядку забезпечується законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, а також офіційними матеріалами, що розповсюджуються центральними органами виконавчої та судової влади.

9) Гарантії незалежності Комісії у здійсненні своїх повноважень встановлюються Конституцією України цим та іншими законами України[6] . Діяльність Комісії здійснюється відкрито і публічно. На засіданні Комісії мають право бути присутніми без дозволу чи запрошення Комісії кандидати на пост Президента України та їх довірені особи в загальнодержавному виборчому окрузі, кандидати в народні депутати України, уповноважені представники кандидатів на пост ПрезидентаУкраїни,уповноважені особи партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, уповноважені представники ініціативних груп всеукраїнського референдуму, а також офіційні спостерігачі від іноземних держав, міжнародних організацій та представники засобів масової інформації. На засіданні Комісії при розгляді заяви чи скарги мають право бути присутніми представники заявника, скаржника, суб'єкта оскарження та інших заінтересованих сторін. Інші особи, крім зазначених у частинах другій та третій цієї статті, мають право бути присутніми на засіданні Комісії на запрошення або з дозволу Комісії, про що Комісією приймається відповідне рішення. Рішення Комісії публікуються в центральних і місцевих засобах масової інформації у випадках, в порядку та в строки, встановлені законом. Комісія має друкований орган - "Вісник Центральної виборчої комісії".

Місцезнаходженням Комісії є столиця України - місто Київ.

Стосовно складу Комісії та порядку її формування, то призначає на посаду та припиняє повноваження членів Комісії ВРУ за поданням Президента України. У поданні Президента України про призначення на посаду членів Комісії враховуються пропозиції депутатських фракцій і груп, утворених у поточному скликанні Верховної Ради України. До складу Комісії входять 15 членів Комісії. Кандидатури осіб на посади членів Комісії попередньо обговорюються в депутатських фракціях і групах, а їх призначення проводиться за наявності висновків відповідного профільного комітету Верховної Ради України. Із числа членів Комісії в порядку, передбаченому цим Законом, обираються Голова Комісії, два заступники Голови Комісії та секретар Комісії. Голова Комісії, заступники Голови Комісії, секретар Комісії, а також не менше п'яти інших членів Комісії повинні мати вищу юридичну освіту. Лише у 2004 році було внесено до закону положення щодо законодавчого закріплення процедури обрання голови ЦВК.

Комісія працює на постійній основі. Член Комісії є посадовою особою (зміни 2004 року). Строк повноважень члена Комісії згідно нового закону 2004 року становить 7 років (до цього за законом 1997 року строк повноважень становив 6 років). Голова Комісії, заступники Голови Комісії, секретар Комісії, а також не менше п'яти інших членів Комісії повинні мати вищу юридичну освіту.

Основною організаційною формою діяльності Комісії є її засідання. На засіданні Комісії може бути розглянуто будь-яке питання, яке відповідно до цього та інших законів України належить до повноважень Комісії. Засідання Комісії скликаються її Головою, а в разі його відсутності - одним із заступників Голови Комісії. У разі відсутності Голови або заступників Голови Комісії чи їх відмови скликати засідання Комісії воно може бути скликане не менш як третиною членів Комісії з обов'язковим повідомленням усіх членів Комісії про час і місце засідання. Засідання Комісії веде її Голова або, за дорученням Голови чи за погодженням між його заступниками, один із його заступників. У разі відсутності Голови та його заступників або невиконання ними з будь-яких причин своїх функцій Комісія обирає головуючого на засіданні із свого складу більшістю голосів від складу Комісії. Засідання Комісії є повноважним за умови присутності не менш як двох третин передбаченого цим Законом складу Комісії. Порядок денний засідання Комісії пропонує її Голова, а в разі його відсутності - головуючий на засіданні. Порядок денний засідання затверджується рішенням Комісії. У засіданні Комісії можуть брати участь особи, зазначені у частинах другій, третій, четвертій статті 4 цього Закону. Комісія може прийняти мотивоване рішення про позбавлення цих осіб права участі в засіданні Комісії, якщо вони перешкоджають його проведенню.

Щодо осіб, зазначених у частині другій статті 4, таке рішення приймається двома третинами голосів від складу Комісії. Комісія веде протокол засідання, який підписується Головою Комісії, а у випадках, передбачених частиною третьою цієї статті, - головуючим на засіданні Комісії, а також секретарем Комісії. За результатами розгляду на засіданні Комісії питання порядку денного Комісія ухвалює рішення у формі постанови. З питань поточної внутрішньої діяльності Комісія може ухвалювати протокольне рішення.

Постанова Комісії повинна містити[7] :

1) найменування Комісії;

2) найменування рішення Комісії;

3) дату та місце ухвалення рішення Комісії, порядковий номер постанови;

4) встановлені факти та підстави для ухвалення рішення Комісії, а також акти законодавства України, за наявності - рішення судових органів, якими керувалася Комісія при прийнятті рішення; Виборці, виборчі комісії, комісії з референдумів, інші суб'єкти виборчого і референдумного процесів, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, іноземці та особи без громадянства, а також органи влади іноземних держав, міжнародні організації мають право звернутися до Комісії із зверненнями з питань, що належать до повноважень Комісії, в порядку, встановленому цим Законом, Законом України "Про звернення громадян" та іншими законами України. Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне). Звернення, подані до Комісії, підлягають реєстрації в порядку, встановленому Комісією. Під зверненням за цим Законом слід розуміти:

1) заяву, в якій міститься прохання сприяти реалізації виборчих прав, права на участь у референдумі, надати консультативно-методичну допомогу чи рекомендації щодо підготовки та проведення виборів і референдумів, роз'яснення з питань застосування законодавства України про вибори і референдуми або в якій висловлюються думки, рекомендації, поради щодо вдосконалення законодавства України з питань виборів і референдумів та правового регулювання виборів і референдумів в Україні, стосовно покращання діяльності виборчих комісій, комісій з референдумів тощо;

2) скаргу, в якій міститься інформація про порушення законодавства України про вибори і референдуми та вимога забезпечити реалізацію і захист виборчих прав, права на участь у референдумі, законних інтересів суб'єктів виборчого і референдумного процесів, поновити порушені виборчі права та право на участь у референдумі.

Скарги подаються і розглядаються в порядку та строки, встановлені відповідним законом України про вибори або референдуми. Заява може бути подана до Комісії в письмовій або усній формі. В усній формі заяви подаються під час особистого прийому членами Комісії і фіксуються в порядку, встановленому Комісією.

Письмова заява, подана до Комісії, повинна містити:

1) назву Комісії або прізвище члена Комісії, до якого звертається особа;

2) прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання фізичної особи або точну назву та місцезнаходження юридичної особи - заявника;

3) суть порушеного питання, виклад обставин і фактичних даних, що мають значення для вирішення заяви;

4) зміст прохання або рекомендації;

5) підпис заявника або його представника, якщо заявник - юридична особа;

6) дату подання заяви.

Заяви, оформлені без дотримання вимог, встановлених частиною шостою цієї статті, повертаються заявникові з відповідними роз'ясненнями в строки, встановлені Законом України "Про звернення громадян" якщо інший строк не встановлено відповідним законом України про вибори або референдуми[8] . Якщо вирішення питання, порушеного у заяві, не належить до повноважень Комісії, заява пересилається за належністю відповідному органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємству, установі, організації, політичній партії, іншому об'єднанню громадян, посадовій чи службовій особі в строки, встановлені Законом України "Про звернення громадян"

Якщо заява не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення щодо вирішення по суті питання, порушеного у заяві, або надіслання заяви за належністю, така заява повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями в строк, встановлений Законом України "Про звернення громадян" якщо інший строк не встановлено відповідним законом України про вибори або референдуми. Загальні повноваження Комісії

1) забезпечує реалізацію і захист виборчих прав громадян України та права на участь у референдумах;

2) забезпечує дотримання передбачених Конституцією та законами України принципів і засад виборчого процесу та процесу референдуму;

3) здійснює контроль за додержанням вимог законодавства України про вибори і референдуми;

4) забезпечує однакове застосування законодавства України про вибори і референдуми на всій території України;

5) здійснює консультативно-методичне забезпечення діяльності виборчих комісій та комісій з референдумів, приймає обов'язкові для використання в роботі виборчих комісій та комісій з референдумів роз'яснення і рекомендації з питань застосування законодавства України про вибори і референдуми;

6) готує пропозиції щодо вдосконалення законів з питань проведення виборів та референдумів;

7) звертається в разі необхідності до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції України законів України або окремих їх положень з питань, що стосуються організації підготовки та проведення виборів і референдумів в Україні;

8) є розпорядником Державного реєстру виборців, забезпечує його ведення та функціонування відповідно до закону;

9) здійснює контроль за дотриманням політичними партіями (виборчими блоками політичних партій), іншими суб'єктами виборчого процесу та процесу референдуму вимог законодавства про вибори і референдуми;

10) забезпечує на виборах і референдумах акредитацію офіційних спостерігачів від іноземних держав та міжнародних організацій відповідно до закону, видає їм посвідчення;

11) здійснює заходи щодо підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів;

12) публікує інформацію про підготовку та проведення виборів і референдумів в Україні, матеріали про свою діяльність, а також інші матеріали, що стосуються виборчого та референдумного процесів;

13) здійснює інші повноваження, передбачені законами України.

Міжнародне співробітництво Комісії Комісія та її члени можуть обмінюватися досвідом з відповідними державними органами інших країн, міжнародними організаціями. Комісія може вступати до міжнародних організацій (асоціацій) виборчих органів. Члени Комісії можуть брати участь у спостереженні за підготовкою та проведенням виборів в інших країнах як міжнародні спостерігачі з ініціативи Комісії, Кабінету Міністрів України, а також міжнародних організацій, членами яких є Україна або Комісія.

2.2 Територіальні виборчої комісії

З метою організаційного та фінансового забезпечення проведення кандидатами на пост Президента України передвиборної агітації за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку та проведення виборів Президента України 31 жовтня 2004 року, керуючись частинами першою, сьомою статті 28, частинами шостою, восьмою статті 61, частиною другою статті 63 Закону України "Про вибори Президента України", частинами другою, третьою статті 11, статтями 12, 13, частиною другою статті 27 Закону України "Про Центральну виборчу комісію", Центральна виборча комісія постановляе:«Визначити територіальні виборчі комісії, які здійснюватимуть в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі організаційне та фінансове забезпечення проведення кандидатами на пост Президента України передвиборної агітації з використанням регіональних електронних(аудіовізуальних) та місцевих друкованих державних чи комунальних засобів масової інформації за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку та проведення виборів Президента України 31 жовтня 2004 року. »Територіальні виборчі комісії зобов'язані:1) провести жеребкування за участю кандидатів на постПрезидента України або їх довірених осіб чи уповноважених представників у Центральній виборчій комісії щодо надання ефірного часу на державних чи комунальних регіональних теле-, радіоканалах кандидатам на пост Президента України для проведення передвиборної агітації, а також жеребкування за участю кандидатів на пост Президента України або їх довірених осіб щодо черговості друкування в місцевих друкованих засобах масової інформації передвиборних програм кандидатів на пост Президента України;- укласти угоди з державними чи комунальними регіональними теле- та радіоорганізаціями щодо надання ефірного часу кандидатам на пост Президента України для проведення передвиборної агітації та з державними чи комунальними місцевими друкованими засобами масової інформації щодо друкування передвиборних програм кандидатів на пост Президента України.У 2007 році були внесені зміни, що регламентували наступні питання:

1. Повноваження всього складу Комісії можуть бути достроковоприпинені Верховною Радою України за вмотивованим поданнямПрезидента України.

2. Рішення про дострокове припинення повноважень всьогоскладу Комісії приймається Верховною Радою України не менш якдвома третинами від її конституційного складу.

3. Депутатські фракції у Верховній Раді України не пізнішенаступного дня після дострокового припинення повноважень всьогоскладу Комісії подають Президенту України пропозиції щодоперсонального складу Комісії, на підставі яких Президент Українипротягом трьох днів вносить до Верховної Ради України подання щодоперсонального складу Комісії".

2.3 Окружні і дільничні виборчі комісії

Окружні і дільничні виборчі комісії мають тимчасовий статус, їх утворення віднесено до відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування - обласних, районних, міських, районних у містах, селищних та сільських рад, або виконавчих комітетів відповідних місцевих рад. Строки утворення комісій: окружні по виборах народних депутатів України - не пізніше як за 90, окружні по місцевих виборах- не пізніше як за 65, а дільничні - не пізніше як за 45 днів до дня проведення виборів. Встановлений законом термін щодо утворення дільничних виборчих комісій може бути не дотриманий при формуванні дільничних виборчих комісій виборчих дільниць, утворених у місцях тимчасового перебування виборців та на суднах, які перебувають у день виборів у плаванні. У виняткових випадках такі комісії утворюються не пізніше, як за 5 днів до дня виборів.

Рішення про утворення окружних виборчих комісій приймається на сесії обласної ради (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Київської і Севастопольської міських рад), а про утворення дільничних виборчих комісій - на сесії сільської, селищної, міської, районної в місті рад.

Слід зазначити, що на практиці може скластися така ситуація, коли рада не має можливості або неспроможна утворити певну окружну чи дільничну виборчу комісію (наприклад, у разі дострокового припинення повноважень ради). З метою запобігання таким випадкам законодавець передбачає можливість утворення окружних і дільничних виборчих комісій вищими виборчими комісіями (окружних - Центральною виборчою комісією, а дільничних - окружними). При виборах Президента України подібна ситуація може скластися під час формування територіальних комісій. Тому Закон України “Про вибори Президента України” (ст. 14) передбачає, що територіальні виборчі комісії утворюються не пізніш як за 65 днів до дня виборів Центральною виборчою комісією.

Окружні виборчі комісії здійснюють контроль за виконанням виборчого законодавства на своїй території; реєструють кандидатів; забезпечують виготовлення виборчих бюлетенів і доставку їх дільничним виборчим комісіям; встановлюють результати виборів у виборчому окрузі; організовують проведення повторного голосування тощо.

Дільнична виборча комісія перевіряє точність списку виборців на виборчій дільниці; інформує виборців про час і місце проведення виборів; організовує голосування на виборчій дільниці, тощо.

Всі виборчі комісії організовують свою роботу гласно і відкрито. Їх діяльність будується на демократичних засадах.

Засідання виборчої комісії є правомочним, якщо в ньому бере участь більше половини її складу, а рішення приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів осіб, що входять до складу комісії. Рішення виборчих комісій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими.

Виборчі комісії інформують виборців про свої засідання та прийняті на них рішення.

РОЗДІЛ 3

Проблеми та шляхи вдосконалення діяльності виборчих комісій

Принцип формування складу виборчих комісій на парламентських виборах 2006 року за поданням кандидатур політичними партіями (блоками) чи офіційними представниками кандидатів на пост Президента України не виправдовує себе через непідготовленість і недостатній кваліфікаційний рівень відповідних представників у виборчих комісіях, відсутність у них належного досвіду роботи у виборчих комісіях та їхню неспроможність виконувати обов’язки членів комісії на належному професійному рівні, що призводить до значних порушень виборчого законодавства, численних скарг як учасників виборчого процесу, так і самих виборців. Крім того, значна частина кандидатів у випадку суто технічної участі у передвиборчих перегонах при формуванні дільничних виборчих комісій не подають пропозицій до їх складу, тим самим фактично блокуючи можливість подальшого здійснення виборчого процесу[9] .

Отже, з огляду на зазначене, основною проблемою виборчого законодавства була і залишається неготовність учасників політичного процесу до якісного виконання повноважень щодо формування виборчих комісій. Вдосконалення виборчого законодавства в частині регламентації організаційно-правових засад, де чільне місце відводитиметься впровадженню нових механізмів формування виборчих комісій, залежить певною мірою від ступеня наукової розробки проблеми. В цьому сенсі слід зазначити, що різні аспекти вдосконалення виборчого законодавства, а також зміни в організації виборчого процесу в Україні є об’єктом наукового дослідження передусім юристів та політологів, серед яких слід назвати Р. Балана, М. Бойчука, М. Бучина, В. Гончарука, О. Радченка, С. Топалову, І. Шкурата, М. Паламарчука та інших. Проте, незважаючи на значну увагу до питань вдосконалення виборчого законодавства щодо створення та діяльності виборчих комісій, багатогранність проблеми вимагає продовження наукових досліджень.

Успіх організації і проведення виборів Президента Україні залежить від належної діяльності виборчих комісій, на які виборчим законодавством покладається забезпечення відкритості і об’єктивності виборчого процесу, дотримання принципу рівності для всіх кандидатів та неупередженого ставлення до них з боку органів виконавчої влади.

Основу в організації та проведенні президентських виборів в Україні становить трирівнева система виборчих комісій, до якої, разом із Центральною виборчою комісією, входять окружні та дільничні виборчі комісії.

Чимало гострих питань виникало і під час утворення дільничних виборчих комісій, кандидатури для яких також повинні були подати офіційні представники кандидатів. Проте, необхідної кількості активістів, готових працювати в комісіях і хоча б трохи обізнаних у питаннях організації виборчого процесу, у передвиборчих командах претендентів на пост Президента України просто не виявилося. Практично в усіх територіальних виборчих округах значна частина дільничних виборчих комісій не могли розпочати свою роботу через відсутність легітимного складу комісій. Крім того, на цей час понад 80 дільничних виборчих комісій взагалі не було сформовано. У значній кількості комісій не було призначено керівного складу – голів комісій, заступників голів та секретарів. При цьому мали місце випадки масового виходу із складу комісій за особистими заявами про припинення повноважень членів комісій. Така тенденція зумовлена низкою факторів, у тому числі включенням осіб до складу виборчих комісій без їх згоди, незнанням ними обсягу прав та обов’язків членів дільничних виборчих комісій[10] .

Отже, основною причиною зазначеного є неготовність кандидатів на пост Президента України до належного виконання своїх повноважень відповідно до виборчого законодавства щодо формування виборчих комісій. І не зовсім правильним, на мою думку, є положення законодавства, за яким склад виборчих комісій формують ті політичні суб'єкти, які безпосередньо зацікавлені у результатах. Значно ефективнішим було б формування їхнього складу з числа незацікавлених осіб, що на порядок зменшило б кількість фальсифікацій.

Питання зміцнення організаційної структури органів та установ, покликаних забезпечити реалізацію вимог виборчого законодавства – одне з найголовніших питань сьогодення. Вибори як інститут політичної демократії мають розкриватись як система засобів, створених державою і використаних нею для організації своєї влади, що потребує діяльнішої участі держави (в особі її органів) в організації та проведенні виборів. Українська держава дедалі відсторонюється від організації та проведення виборів, віддаючи цю справу в руки політичних партій. Вона не повинна бути осторонь, коли йдеться про її участь у формуванні її ж власних установ та органів. Держава є та, мабуть, залишиться на найближчу перспективу центральним елементом політичної системи суспільства.

З метою оптимізації діяльності виборчих комісій, підвищення їх ефективності, в нашій державі виникла необхідність реорганізації виборчих комісій із внесенням змін у чинне виборче законодавство, визначивши при цьому систему виборчих комісій як державних органів управління виборчим процесом.

Однак, проблема вирішення цього питання полягає в тому, що для зміни механізму формування виборчих комісій та вдосконалення їх правового статусу потрібна політична воля парламенту, значна частина якого є прихильниками формування виборчих комісій саме за принципом участі кандидатів.

Недосконалість правового статусу територіальних і дільничних виборчих комісій, їх тимчасовий характер обумовлюють проблеми у взаємовідносинах з органами місцевого самоврядування. Саме цим значною мірою пояснюється їх нерівне становище у відносинах з іншими органами публічної влади, залежність від чиновницького розсуду і необхідність постійно виступати в ролі прохача. В очах більшості посадових осіб виборчі комісії не є органами влади, а їх рішення всупереч закону далеко не завжди розглядаються як обов’язкові для виконання. І це цілком зрозуміло: важко очікувати поваги до органів, позбавлених власної матеріально-фінансової й організаційно-технічної бази, які не мають постійного персоналу і постійних помешкань, змушених майже з кожного питання звертатися до місцевої державної адміністрації або виконкому місцевої ради.

Отже, одна з найбільш актуальних проблем, що потребує вирішення у виборчому законодавстві – подальше реформування системи виборчих комісій, підвищення рівня їх правового статусу та порядку їх утворення. Найбільш оптимальною моделлю створення системи виборчих комісій в Україні, виходячи з адміністративно-територіального устрою України, є чотирирівнева система, а не трирівнева, яка функціонує тепер.

Запровадження чотирьохрівневої системи виборчих комісій дозволить більш повно забезпечити реалізацію та захист конституційних виборчих прав громадян України, підвищити рівень реального контролю з боку Центральної виборчої комісії за належним виконанням та однаковим застосуванням законодавства про вибори на території всієї держави. Очолювати цю систему комісій має Центральна виборча комісія. Другий рівень повинні становити працюючі територіальні (регіональні) виборчі комісії Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські виборчі комісії, комісії з референдуму, які працюватимуть на постійній основі. Третій рівень у цій системі – це територіальні районні, міські (у містах обласного значення), районні в містах виборчі комісії, комісії з референдуму для організації і проведення виборів Президента України, всеукраїнського референдуму, місцевих виборів і референдумів та окружні (в межах відповідного регіону) – для проведення виборів народних депутатів України. Четвертим рівнем у системі виборчих комісій, комісій з референдуму мають залишатися дільничні виборчі комісії, комісії з референдуму, для підготовки і проведення будь-яких виборів та референдумів. Така чотирьохрівнева система виборчих комісій є досить поширеною у світовій виборчій практиці й ефективно функціонує в багатьох країнах світу. Наприклад, у Російській Федерації, Словацькій Республіці, Словенії, Хорватії та інших країнах.

Територіальні (регіональні) Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські виборчі комісії слід утворювати як постійно діючі органи, які мають працювати на засадах, наближених до Центральної виборчої комісії. На постійній основі у складі комісій мають працювати голова, заступник голови, секретар комісії, а також ряд працівників комісії – системний адміністратор, оператори, бухгалтер та інші. Крім того, як пропозиція, формування складу цих комісій повинно проводитися Центральною виборчою комісією за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад, Київської та Севастопольської міських рад, а також за поданням політичних партій (блоків). Такі виборчі комісії в межах своїх повноважень не повинні бути залежними від місцевої виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. У них повинно бути власне постійне приміщення, оргтехніка, транспорт і засоби зв’язку, що значно підвищить ефективність діяльності виборчих комісій і державну дисципліну на всіх етапах виборчого процесу. Відповідно, за правовим статусом такі комісії в організаційно-методичному плані повинні бути підпорядковані Центральній виборчій комісії.

Через територіальні (регіональні) виборчі комісії Центральна виборча комісія мала б змогу реалізувати у повному обсязі на регіональному рівні покладені на неї законодавством України повноваження. Зокрема, вирішувати питання фінансування та матеріально-технічного забезпечення виборів та референдумів, контролювати за дотриманням встановленого порядку проведення передвиборної агітації та здійснювати інші організаційні функції щодо організації та проведення на території відповідного регіону виборів та референдумів. Крім того, для оперативного вирішення питань, пов’язаних з виконанням повноважень Комісії, ст. 35 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» передбачено утворення регіональних представництв Комісії як структурних підрозділів Секретаріату Комісії, які необхідно створити з розширеними повноваженнями щодо забезпечення організації не тільки народних депутатів України та Президента України, а й депутатів місцевих рад, всеукраїнського та місцевих референдумів.

До складу виборчих комісій з урахуванням повноважень, якими вони наділені, мають входити досвідчені та висококваліфіковані спеціалісти. Професійним членом виборчої комісії не можна стати за короткий час, який відведено для проведення виборчої кампанії.

Виборчим законодавством України до членів окружних та дільничних виборчих комісій встановлені певні вимоги. Проте, серед них відсутні вимоги професійного характеру, які забезпечували б високий рівень правової культури членів виборчих комісій та сприяли б підготовці й проведенню виборів на належному організаційному рівні.

Вимога виборчого законодавства щодо зазначення відповідної освіти чи підготовки членів окружних виборчих комісій не передбачає обов’язковості її набуття. Чинним законодавством не передбачено встановлення певних критеріїв до наявності такої освіти і відповідної підготовки у осіб для включення до складу окружних та дільничних виборчих комісій[11] .

Відповідно до статті 17 Закону України «Про Центральну виборчу комісію», до повноважень Комісії відноситься підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів[12] . Саме тому необхідно вивчити доцільність і можливість створення за рахунок Державного бюджету Центру підготовки та підвищення кваліфікації членів виборчих комісій, наприклад, на базі Національної академії державного управління при Президентові України (та її регіональних інститутів) із запровадженням видачі свідоцтв особам, які пройшли відповідну підготовку. При цьому до обов’язків Центральної виборчої комісії мають входити ведення обліку і реєстру осіб, які закінчили курси та виконали відповідні програми навчання. А у виборчому законодавстві, на наше переконання, доцільно передбачити такі положення, за якими кандидати на посади голів, заступників та секретарів виборчих комісій повинні або мати юридичну освіту, або ж пройти відповідне навчання за програмою, визначеною Центральною виборчою комісією.

Запропоновані зміни до виборчого законодавства дадуть можливість підвищити ефективність роботи виборчих комісій, зміцнити законність на всіх стадіях виборчого процесу, а в підсумку – більш надійно гарантувати виборчі права громадян України. Доцільність, сутність і характер таких змін і становитимуть перспективу подальших наших наукових досліджень.


Висновок

Оцінюючи стан досліджуваного у курсовій роботі питання можна зазначити, що проблемність інституту виборчих комісій займає вагоме місце у сфері організаційно–правового регулювання життя держави.

В даній курсовій роботі ми розглядали характеристику правового статусу виборчих комісій при виборах Президента України. В першому розділі даної курсової роботи було проаналізовано поняття інституту президентства, повноважень виборчих комісій, загальних положень про процедуру проведення виборів. В другому розділі проводиться аналіз законодавства про ЦВК, зокрема, зроблена порівняльна характеристика Законів «Про Центральну виборчу комісію» від 1997 та 2004 року. Сучасні вимоги до організації підготовки та проведення виборів і референдумів в Україні зумовлюють актуальність дослідження проблем оптимізації управління процесами виборів і референдумів. Вирішення цих проблем передусім пов’язано з встановленням у чинному законодавстві України про вибори і референдуми належних процедур формування та функціонування системи виборчих комісій та комісій з референдуму.

Особливе місце в цій системі займає Центральна виборча комісія як постійно діючий конституційний державний орган. Пріоритетним завданням цього органу є забезпечення реалізації та захисту конституційних виборчих прав громадян України, здійснення контролю за додержанням конституційних норм виборчого права та забезпечення однакового їх застосування на всій території України в порядку, встановленому національним законодавством. З огляду на це, в ході здійснення в Україні конституційної реформи, основною метою якої було проведення системного удосконалення механізму функціонування державної влади, постали питання, пов’язані з удосконаленням Закону України «Про Центральну виборчу комісію», прийнятого 17 грудня 1997 року. Реалізація цього Закону на практиці протягом більш як шести років та практика організації підготовки і проведення виборів Президента України, виборів народних депутатів України, місцевих виборів і всеукраїнського референдуму вимагали суттєвого оновлення положень Закону України «Про Центральну виборчу комісію», утвердження правового статусу Центральної виборчої комісії та її членів, розширення обсягу повноважень, зміцнення принципів та засад організації діяльності Комісії із значним підсиленням колективної відповідальності Комісії за прийняття нею рішень по забезпеченню постійного та всебічного захисту прав громадян України під час організації та проведення виборів Президента України. Саме цими аспектами було викликане внесення змін до Закону України «Про Центральну виборчу комісію» і разом одночасно з удосконаленням всіх інших законодавчих актів у сфері народовладдя, що вперше в Україні передбачало застосування системного, комплексного, уніфікованого підходу до формування відповідної системи законодавства України. Нова редакція Закону України «Про Центральну виборчу комісію», як і редакція 1997 року Закону, структурно містить 8 розділів, однак у тексті нової редакції закону збільшено кількість статей до 39 передусім за рахунок розширення правового регулювання сфери повноважень Центральної виборчої комісії, більш детальної регламентації порядку формування складу Комісії, організації її діяльності.

Центральна виборча є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України , цього та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, в порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України.

Правова природа, якою відповідно до нового українського виборчого законодавства, наділена Центральна виборча комісія, визначила її нелегкий поступ упродовж всього часу її існування крізь складні перипетії суспільно-політичного життя, що випали на долю нашої держави. Але сьогодні, оглядаючись на пройдений шлях, можна впевнено констатувати, що Центральній виборчій комісії вдалося виконати покладені на неї державою важливі завдання із створення відповідних умов для утвердження в Україні міцних засад демократії і прогресу у виборчому та референтному процесах. Підтвердженням цьому є організація та проведення на відносно високому організаційно-правовому рівні виборів Президента України (1999, 2004 роки),якщо брати в порівняння роботу виборчих комісій інших пострадянських держав, народних депутатів України (1998, 2002, 2006 роки), кількох турів повторних виборів народних депутатів України та виборів депутатів замість тих, які вибули в 1998-2002 роках, а також позачергових виборів народних депутатів України (2007 рік). У новій редакції закону про ЦВК суттєвим є розширення обсягу повноважень Центральної виборчої комісії України. З огляду на це, в тексті закону повноваження Центральної виборчої комісії України умовно поділені на дві групи, виділені в окремих статтях закону:

1) загальні повноваження Центральної виборчої комісії України;

2) спеціальні повноваження при проведені виборів Президента України.

Отже, після проведення відповідних досліджень і опрацювання матеріалу, можна зробити висновок, що правовий статус виборчих комісій загалом і при проведенні виборів Президента України зокрема далеко не повністю розроблений, проте усунення прогалин законодавства в подальшому сприятиме становленню системи виборчих комісій як цілком самостійної і функціональної структури.


Список використаної літератури

1. Закон України "Про Центральну виборчу комісію" // Голос України. – 2004.

2. Закон України "Про вибори Президента України" // Голос України. – 2004.

3. Закон України "Про місцеве самоврядування" ;

4. Закон України "Про об’єднання громадян"// Голос України. – 2002.

5. Науково-практичний коментар до Закону України "Про вибори народних депутатів України"/ За редакцією Голови Центральної виборчої комісії України, Рябця М.М. - К.: Український інформаційно-правовий центр, 2002.

6. “Конституційне право України”/ За редакцією В.Ф.Погорілка – К.: Наукова Думка, 2000.

7. Кравченко В.В. "Конституційне право України", Київ: Атіка, 2000.

8. Лінецький С.В., Мельник М.І., Ришелюк А.М. "Конституційне законодавство України". – К.:Атіка, 2000.

9. "Основи конституційного права України"/ За редакцією академіка АПрН України, професора Копейчикова В.В. – К.: Юрінком, 1997.

10. Виборчі комісії – організатори підготовки та проведення виборів народних депутатів України // Вибори до Верховної Ради України 2006 року: інформ.-аналіт. зб.-к. – Книга 1. – К., 2006. – С. 253–292.

11. Мельник М.І. Проблеми організації підготовки та проведення парламентських і місцевих виборів 2006 року // Вісник ЦВК. – № 3 (5). К., 2006. – С. 24–29.

12. Татарнікова Л.А. Виборчий процес і виборчі комісії: досвід парламентських виборів 2006 року // Вибори-2006. Досвід. Проблеми. Перспективи. Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. 31 жовт.–1 лист. 2007 р. – К., 2007. – С. 413–417.

13. Георгіца А.З. Деякі теоретко-методологічні проблеми вдосконалення виборчого процесу в Україні у контексті світового досвіду // Там само. – С. 114–123.

14. Конституція України // Вид.-торг. фірма «Велес». – К., 2005. – 46 с.

15. Давидович Я. В. Досвід застосування пропорційної виборчої системи в Україні // Вибори та демократія: наук. просвіт.-правничий журн. – К., 2007 – № 2 (12). – С. 121–124.

16. Співак В. І. Правова культура виборів в Україні: теорія і практика / Інст. держ. і права ім. В.М. Корецького НАНУ. – К.: «Юрид. думка», 2006. – 156 с.

17. Стешенко Т. Взаємовідносини виборчих комісій з органами місцевого самоврядування // Теорія та практика державного управління: III Матер. Міжнар. наук. конгресу, 26 лют. 2003 р. – Х., 2003. Вип. 2. – С. – 57–60.

18. Рябець М. М. Центральна виборча комісія: віхи становлення тф розвитку. Статті, доповіді, виступи, інтерв’ю // Практика реалізації законодавства про вибори та референдуми в Україні та шляхи його подальшого вдосконалення. – К., 2003. – C. 537–556.

19. Закон України «Про Центральну виборчу комісію». № 1932 – IV. – К., 2004.

20. Конституційне право України. Підручник. – К., 2000.

21. Конституційне право України. За ред. Тодики Ю.М., Журавський В.С., К., вид. «Ін Юре» 2001. – 210 с.

22. Копейчикова В.В. Основи конституційного права України // К. вид. «Юрінком Інтер» . – 2001. – 120 с.

23. Основи конституційного права. Підручник. – Харків, 2001.


[1] “Конституційне право України”/ За редакцією В.Ф.Погорілка – К.: Наукова Думка, 2000.-с.

[2] Конституція України.

[3] Закон України "Про Центральну виборчу комісію" // Голос України. – 2004.

[4] Закон України "Про Центральну виборчу комісію" // Голос України. – 2004.

[5] Закон України "Про Центральну виборчу комісію" // Голос України. – 2004.

[6] Закон України "Про Центральну виборчу комісію" // Голос України. – 2004.

[7] Закон України "Про Центральну виборчу комісію" // Голос України. – 2004.

[8] Закон України "Про Центральну виборчу комісію" // Голос України. – 2004.

[9] Рябець М. М. Центральна виборча комісія: віхи становлення та розвитку. Статті, доповіді, виступи, інтерв’ю // Практика реалізації законодавства про вибори та референдуми в Україні та шляхи його подальшого вдосконалення. – К., 2003. – C. 537–556.

[10] Стешенко Т. Взаємовідносини виборчих комісій з органами місцевого самоврядування // Теорія та практика державного управління: III Матер. Міжнар. наук. конгресу, 26 лют. 2003 р. – Х., 2003. Вип. 2. – С. – 57–60.

[11] Стешенко Т. Взаємовідносини виборчих комісій з органами місцевого самоврядування // Теорія та практика державного управління: III Матер. Міжнар. наук. конгресу, 26 лют. 2003 р. – Х., 2003. Вип. 2. – С. – 57–60.

[12] Співак В. І. Правова культура виборів в Україні: теорія і практика / Інст. держ. і права ім. В. М. Корецького НАНУ. – К.: «Юрид. думка», 2006. – 156 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий