регистрация / вход

Склад злочину, передбаченного ст.149 кримінального кодексу України - торгівля людьми

Чинники появи такого соціального явища як торгівля людьми. Об’єкт і суб'єкт цього злочину, об’єктивна і суб'єктивна сторона злочину. Розвиток національного карного права в напрямку розробки законодавчих норм по забороні та попередженні торгівлі людьми.

Міністерство внутрішніх справ України

Національний університет внутрішніх справ

Кафедра кримінального права

КУРСОВА РОБОТА

з кримінального права

СКЛАД ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ.149 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ - ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ

2006

План

Вступ

1. Об’єкт злочину

2. Об’єктивна сторона злочину

3. Суб’єкт злочину

4. Суб’єктивна сторона злочину

5. Особливості кваліфікації злочину

Додаток – фабули злочинів, передбачених ст. 149 КК

Висновки

Література


Вступ

Соціально-політична ситуація двох останніх десятиліть призвела до самих несподіваних трансформаційних процесів у світі. У ряді пострадянських держав і країн соціалістичного блоку був узятий курс на демократизацію, що, у свою чергу, привело не тільки до переосмислення застарілих позицій по ряду правових, економічних, політичних і інших питань, але і докорінно змінило підходи до їхнього тлумачення.

У той же час поява окремих соціальних явищ, досі невідомих на Україні зажадало відповідного правового регулювання і нормативного закріплення на сторінках Кримінального кодексу. Одним з них є торгівля людьми. У той же час криміналізація торгівлі людьми не вирішила всіх проблем, зв’язаних із сучасною формою рабовласництва.[1]

У складі Головного управління МВС України в АР Крим був створений відділ по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми. Необхідність створення відділу по боротьбі з торгівлею людьми начальник кримської міліції Володимир Хоменко пояснив тим, що “цей напрямок є особливо актуальним для Криму”.[2]

Всі злочини, передбачені главою Кримінального кодексу України

“Злочини проти волі, честі та гідності особи” своїм основним безпосереднім Об’єктом мають волю, честь ті гідність особи. [3]


1. О6’єкт злочину

Відповідно до статей 3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Право на життя є невід'ємним правом людини. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.[4]

Основним безпосереднім Об’єктом цього злочину є воля і гідність людини. Його додатковим факультативним Об’єктом можуть виступати здоров’я людини, статева недоторканість, честь і гідність, трудові та інші права громадянина, встановлений порядок здійснення службовими особами своїх повноважень, встановлений порядок перетинання державного кордону України.[5]

Воля – свідома ціленаправленість людини на здійснення тих чи інших дій.[6]

Честь – це моральна оцінка громадянина, його морально-етичних якостей, поведінки й діяльності.

Гідність – це самооцінка особою своїх якостей, здібностей, світогляду й соціального значення.[7]

Здоров’я - стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.[8]


2. Об’єктивна сторона злочину

Диспозиція ст.149 КК України достатньо складна, що породжує й різне за своїм змістом тлумачення ряду ознак серед науковців, так і серед працівників-практиків. Труднощі полягають в недосконалості методик викриття та розслідування злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми.

Характерним для терміна “торгівля людьми” є неоднозначне його розуміння. Під торгівлею людьми розуміють:

работоргівлю;

вивезення на продаж тільки за кордон;

продаж людини з метою незаконного вилучення її органів.

Діяння, котрі відповідають змісту поняття: заволодіння – переміщння особи. Іноді під торгівлею людьми розуміють звідництво, проституцію в межах країни, контрабанду людей та окремі дії по заволодінню людиною, відірвані від інших дій, обов’язкових для торгівлі.[9]

Логіко-граматичне тлумачення конструкції норми ч.1 ст.149 дає змогу дійти висновку, зо з Об’єктивної сторони цей злочин може виражатися у таких формах:

продаж людини

інша оплатна передача людини

здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України.

Під продажем тут слід розуміти угоду, за якою одна особа (продавець) передає людину у фактичну незаконну власність іншої (покупця), а остання зобов’язана прийняти її та сплатити за неї певну грошову суму.

Під продажем необхідно розуміти передачу людини у фактичну власність іншої особи за грошову винагороду. Після продажу покупець користується та розпоряджається людиною як своєю власністю. Оскільки рабство на сьогодні заборонено, юридично заволодіти людиною він не має права. Саме тому покупець отримує людину у фактичну, а не юриичну власність.

У ст. 149 КК України передбачається відповідальність тільки продавця (покупець може бути притягнутим до відповідальності лише як співучасник злочину). Це слід вважати законодавчим недоліком, оскільки означене суперечить міжнародному поняттю торгівлі людьми, більш доцільною була б конструкція “купівля-продаж людини”.[10]

До іншої оплатної передачі у ст.149 можна віднести угоди про найм, заставу, а так само угоди, за яких особа передається винним іншій особі у фактичну власність або для тимчасового використання (експлуатації) за матеріальну винагороду у вигляді інших, крім гроші, цінності.

Під іншою оплатною передачею слід розуміти передачу людини у фактичну власність за матеріальну винагороду у вигляді інших, крім грошей, цінностей (коштовностей, цінних паперів тощо) або за надання послуг матеріального характеру (передача у користування будинку, надання освітніх, лікувальних чи оздоровчих послуг, путівки в круїз тощо). Ця форма торгівлі людьми передбачає наявність так званих “баратерних угод” за принципом “ти – мені, я – тобі” або здачу людини “в оренду”.

Інша незаконна угода щодо передачі людини полягає у здійсненні стосовно неї іншої (крім продажу чи іншої оплатної передачі) незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам).

Під іншою незаконною угодою щодо людини слід розуміти два види фактичних угод:

такі угоди, як дарування, надання у безоплатне користування та будь-які інші, за якими особа безоплатна передається у фактичну власність або для тимчасового використання (експлуатації)

зворотний бік передачі, тобто купівля або одержання людини внаслідок міни, найму, застави, іншої особі у фактичну власність або тимчасово за матеріальну винагороду чи без такої.

Прикладом іншої незаконної угоди, пов’язаної із переміщенням особи через державний кордон України, можуть бути випадки, коли винна особа займається вербуванням людей в Україні та вивозить їх за кордон, де передає іншим суб’єктам для подальшого продажу. Вербувальник у цьому випадку отримує гроші не за продаж людини, а за своєрідне створення умов для здійснення продажу людини іншими злочинцями.

Переміщення через державний кордон потерпілої особи є обов’язковою ознакою лише цієї форми торгівлі людьми, а не всіх, що відповідає міжнародно-правовому розумінню суті цього явища. Торгівля людьми не вимагає переміщення через кордони. Сьогодні значна частина торгівлі людьми полягає у переміщенні осіб із одного регіону країни в інший. Шкода, яка завдається особам, що переміщуються всередині країни, не є меншою від шкоди, яка заподіюється особам, що перетинають кордони. [11]

У перших двох формах злочин є закінченим з моменту продажу (іншої оплатної передачі) людини іншій особі (особам). Якщо до угод з продажу людини застосувати за аналогією правило, що діє у цивільному праві, злочин треба вважати закінченим з моменту фактичної передачі особи за договором купівлі-продажу, який de-facto означає зміну власника, чи з іншого моменту, прямо передбаченого договором між сторонами. Без відповідних аналогій з цивільним правом не можна обійтися і характеризуючи інші конкретні суспільно небезпечні дії, що становлять зміст Об’єктивної сторони цього злочину. Адже специфіка предмета суспільних відносин, з приводу якого ці дії вчинюються, - людина, - хоча й цілком перетворює юридичну сутність їх із законних на незаконні, але залишає незмінною правову оболонку.

Злочин у його третій формі є закінченим з моменту переміщення людини через державний кордон України. Таким чином, сама по собі безоплатна передача людини у фактичну власність чи для тимчасового використання, так само як одержання людини внаслідок її купівлі, чи іншої угоди, не пов’язані з переміщенням людини через державний кордон України, не створюють складу злочину, передбаченого ч.1 ст.149 і можуть кваліфікуватися за наявністю відповідних обставин за ст.146.[12]

3. Суб’єкт злочину

Суб’єкт злочину загальний.

Це будь-яка особа, причому відповідальності підлягають всі учасники злочинної операції, звичайно, крім потерпілого. Це покупець і продавець, посередники операцій і будь-яка інша особа, яка бере участь в здійсненні дій, вказаних у диспозиції ст. 149 КК.

Відповідно до ст.18 КК України, суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальністю.

Відповідно до ст. 19 КК суб’єктом може бути тільки осудна особа, тобто така, яка під час вчинення передбаченого кодексом діяння могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

У частині 1 ст.22 КК встановлюється, що кримінальна відповідальність за загальним правилом настає з шістнадцяти років.


4.Суб’єктивна сторона злочину

Суб’єктивна сторона цього злочину передбачає прямий умисел, і, як правило, корисливий мотив.

Крім того, для третьої його форми (здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України) обов’язковою ознакою є мета. Такою метою тут є подальший продаж або інша передача іншій особі людини, одержаної винним і переміщеної через державний кордон України.

Складність конструкції диспозиції ст. 149 вимушує звернути увагу на таке.

У разі, якщо винний безоплатно передає людину іншій особі, інтелектуальна ознака його умислу має характеризуватися усвідомленням, зокрема, того, що:

ним здійснюється незаконна передача людини іншій особі

така передача пов’язана з переміщенням людини через державний кордон України

вказана інша особа, яка отримує людину, має за мету подальшу передачу її третій особі

у свою чергу, третя особа має використовувати жертву злочину з певною (однією із визначених у диспозиції статті) метою

За таких обставин практичне застосування норми унеможливлюється, оскільки мета, яка є обов’язковою ознакою злочину, у даному випадку характеризує вольову ознаку умислу не особи, яка вчинює злочин,а інших осіб, котрі виконують певні дії за межами складу цього злочину. При цьому у переважній більшості випадків винна особа фактично не може знати, з якою саме метою (продати, передати оплатне чи безоплатно або залишити у себе) жертву злочину хоче придбати друга, а тим більше третя особа у ланцюгу покупців. Тому слід виходити із того, що слова “для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам)” у складі злочину, передбаченого ст.149, визначать суб’єктивну спрямованість дій тільки такого винного, який сам придбав людину і перемістив її через державний кордон України.

Навіть за такого підходу для інтелектуальної ознаки умислу винного необхідним є усвідомлення того, що:

ним здійснюється купівля або інша незаконна угода щодо людини та переміщення цієї людини через державний кордон України

ця незаконна угода та наступне переміщення людини через державний кордон України здійснюються для подальшого продажу або іншої передачі її іншій особі (особам)

особа, яка придбала жертву злочину, в подальшому використовуватиме її з певною (однією із визначених у диспозиції статті) метою.

Практичне застосування цієї норми обмежується тим, що для притягнення особи до відповідальності необхідно довести, що нею усвідомлювався як неминучий факт наступної (після продажу або іншої передачі) сексуальної експлуатації людини, використання її у порнобізнесі тощо.

Якщо винна особа, здійснюючи продаж (іншу передачу) людини, байдуже ставиться до того, як саме ця людина буде використовуватися її покупцем в подальшому, відповідальність цієї особи за ст.149 виключається (скажімо, особі байдуже, буде покупець використовувати продану йому жінку в порнобізнесі чи одружиться на ній). У цьому випадку мову можна вести лише про притягнення мову модна вести лише про притягнення винної особи до відповідальності за незаконне позбавлення волі (ст.146). Тому вказана мета може бути доведена, як правило, лише у випадках, коли особа систематично поставляє певним покупцям дітей для використання їх як жебраків або жінок для сексуальної експлуатації тощо.

Зазначена мета, як вказувалось вище, має альтернативний характер винна особа здійснює заволодіння людиною та її переміщення через державний кордон України для наступного продажу (або іншої передачі), усвідомлюючи, що кінцевою метою такого продажу (іншої передачі) жертви злочину подальшому будуть:

її сексуальна експлуатація

використання в порнобізнесі

втягнення у злочинну діяльність

залучення в боргову кабалу

усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях

використання в збройних конфліктах

експлуатація її праці

Експлуатація праці – це присвоєння матеріальних результатів праці людини (зокрема прибутку) власником засобів виробництва. Прикладами використання людини для експлуатації її праці може бути праця у будь-якій сфері виробництва чи послуг взагалі без оплати або з оплатою, яка явно не відповідає характеру та інтенсивності роботи. Виконання такої роботи звичайно не пов’язане з добровільною пропозицією працівником своїх послуг і вимагається від нього під загрозою фізичного насильства.

Сексуальна експлуатація – це вид експлуатації праці особи в галузі проституції, під якою слід розуміти надання сексуальних послуг за гроші чи іншу матеріальну винагороду, або у суміжних сферах (скажімо, у сфері розпутних дій з дітьми, надання разових сексуальних послуг ув’язненим та деяким іншим особам,співжиття з метою систематичного отримання сексуального задоволення тощо), незалежно від того, чи дозволений у даній країні чи її окремих місцевостях цей вид діяльності.

Під порнобізнесом розуміється частково чи повністю дозволений у даній країні чи незаконний від підприємництва, пов’язаний зі звідництвом для проституції, сутенерством, утриманням будинків розпусти, виготовленням, збутом і розповсюдженням предметів порнографічного характеру. Використання у порнобізнесі означає використання особи як сутенера, утримувача будинку розпусти, актора при зйомках порнографічних фільмів, статиста при виготовленні порнографічних журналів тощо.

Втягнення злочинну діяльність – це дії, пов’язані з безпосереднім психічним чи фізичним впливом на особу та вчинені з метою викликати у неї прагнення взяти участь в одному чи кількох злочинах. Втягнення у злочинну діяльність передбачає всі види фізичного насильства і психічного впливу (переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань, пропозиції вчинити злочин, обіцянка придбати або збути викрадене, давання порад про місце і способи вчинення або приховування слідів злочину, вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів чи психотропних речовин разом з особою з метою полегшити схилення її до вчинення злочину та ін.).

Залучення в боргову кабалу передбачає поставлення особи у стан повної, фактично рабської залежності від іншої особи. На практиці в такий стан потрапляє, наприклад, жінка, яку продали у будинок терпимості іншої країни, власник якого, сплативши гроші продавцю за жінку, відбирає у неї всі документи, обіцяючи повернути їх лише після відпрацювання нею сплаченої ним суми та отримання ним прибутку.

Усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях – це оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім’ю неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки для її наступного використанні у якості жебрака, занятті азартними іграми, а також для подальшого укладення щодо неї договорів купівлі-продажу, міни та інших, які передбачають фактичну передачу права власності.

Оскільки за законом усиновлення здійснюється лише щодо неповнолітньої людини, то продаж (інша передача) її з метою усиновлення в комерційних цілях не може бути кваліфікованим за ч.1, а тільки за ч.2 ст.149. Диспозиція ч.1 ст.149 у цій частині є прикладом логічної помилки законодавця.

Використання в збройних конфліктах передбачає використання особи для виконання ним бойових завдань, пов’язаних з поваленням державної влади або порушенням суверенітету і територіальної цілісності інших держав тощо.

Передача людини іншій особі з метою використання першої у збройному конфлікті як найманця потребує кваліфікації за ст.ст.27 і 447 як пособництво (чи підбурювання) у вербуванні найманців, а також за ст. 149.[13]

5. Особливості кваліфікації злочину

Кваліфікованими видами торгівлі людьми (ч.2 ст.149) є вчинення цього злочину:

щодо неповнолітнього;

щодо кількох осіб;

повторно;

за попередньою змовою групою осіб;

із використанням службового становища;

особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності.

Неповнолітньою є особа, яка не досягла 18-ти років. Неповнолітньою потерпіла особа має бути на момент укладення відповідної угоди щодо неї.

Кілька осіб – це дві і більше осіб незалежно від їхнього віку та інших ознак.

Повторним є вчинення цього злочину особою, яка до цього вже вчинила злочин, передбачений ст.149, у будь-якій його формі як щодо однієї й тієї самої особи, так і щодо кількох осіб у різний час.

За попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб’єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення заздалегідь – означає дійти згоди щодо його вчинення о моменту виконання його Об’єктивної сторони.

Використання службового становища передбачає вчинення злочину особою, яка є службовою особою. Нею може бути, наприклад, директор чи інша службова особа підприємства, яке здійснює посередницьку діяльність щодо працевлаштування за кордоном, директор будинку дитини, представник прикордонних військ, консульської служби, служби віз і реєстрації тощо.

Особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності, слід вважати будь-яку особу, від якої залежить потерпілий. Може йтися про службове підпорядкування, підкорення чужій більш сильній волі, повну чи істотну матеріальну залежність утриманця тощо. Так, тією чи іншою мірою неповнолітні залежать від батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників, вихователів, деякі непрацездатні особи – від набувачів їхнього майна за договором довічного утримання, студенти – від викладачів та адміністрації навчальних закладів, хворі – від лікарів та службових осіб, які вирішують питання про направлення на лікування, підлеглі – від начальників, підозрювані та обвинувачені – від слідчих і прокурорів, підсудні – від суддів та ін.

У частині 2 ст. 149 вказані кваліфікуючі ознаки цього злочину: здійснення злочину щодо неповнолітнього, кількох осіб (хоч би двох), повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням суб’єктом свого службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності (в цих випадках злочин здійснюється спеціальними суб’єктами).[14]

Особливо кваліфікованими видами торгівлі людьми (ч.3 ст.149) визнається вчинення тих самих дій:

організованою групою

пов’язаних із незаконним вивезенням за кордон дітей чи неповерненням їх в Україну

із метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації

із метою насильницького донорства

якщо це спричинило тяжкі наслідки

Організована група – це стійке об’єднання декількох осіб (трьох і більше суб’єктів злочину), які попередньо зорганізувалися для готування або вчинення злочинів. Якщо торгівля людьми пов’язана з переміщенням їх через державний кордон України, членами такої групи є також особи, які здійснюють таке переміщення в процесі передачі жертв злочину іншим особам. Для кваліфікації дій членів організованої групи не має значення, які саме дії, що утворюють

Об’єктивну сторону даного злочину, ними виконувались.

Відповідно до законодавства України діти мають право виїхати із України лише за наявності проїзного документа дитини. Його оформлення провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання (згоди) батьків або одного із батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено лише на підставі рішення суду. Вивезення дитини за кордон з порушенням наведених норм є незаконним.

Звичайно, що особливо небезпечним для волі і гідності дитини є випадки, коли її після вивезення за кордон для лікування, навчання, туристичної подорожі не повертають до рідних, а використовують у порнобізнесі, втягують у злочинну діяльність, жебрацтво тощо. Тому неповернення дитини в Україну та її продаж (інша передача) за кордоном з відповідною метою є одним із особливо кваліфікуючих видів злочину, передбаченого ст. 149

Згідно із законодавством України забороняється взяття донорської крові примусово, а застосування методу пересадки від донора до реципієнта органів та інших анатомічних матеріалів здійснюється у визначеному законодавством порядку, за наявності їхньої згоди або згоди їх законних представників та за умови, якщо використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або поліпшення здоров’я не дає бажаних результатів і завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала реципієнту. Мета вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації передбачає намагання без згоди потерпілого здійснити хірургічне втручання в його організм, пов’язане з пересадкою від донора до реципієнта органів (нирки, печінки, ока тощо) та інших анатомічних матеріалів (шкіри, кісткового мозку, волосся тощо). Мета здійснення насильницького донорства означає прагнення до взяття крові чи її компонентів у донора без згоди потерпілого та із застосуванням фізичного чи психічного насильства щодо нього.

Згода потерпілого на трансплантацію (наприклад, потерпілий дійсно може щиро погодитися на вилучення у нього ембріональної тканини, біологічного матеріалу, отриманого внаслідок аборту, або потерпілий заздалегідь оформив анатомічний дар тощо), наявність родинних генетичних зв’язків між донором і реципієнтом, ставлення винного до вилучення у потерпілого тканин, що здатні регенеруватися чи не здатні до цього, а також інші обставини не мають значення для кваліфікації злочину, але мають враховуватися при призначенні покарання.

Тяжкими наслідками вчинення злочину, передбаченого ст. 149, можуть бути визнані тяжка хвороба (наприклад, СНІД, серйозна психічна хвороба тощо), заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, вбивство потерпілого, його самогубство чи зникнення безвісти, самогубство чи тяжка хвороба його батьків тощо. При цьому умисне вбивство потерпілого за обтяжуючих обставин має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч.3 т.149 та ч.2 ст.115.

У разі, якщо винний продав особу для трансплантації її органу, що завідомо мало своїм наслідком смерть потерпілого, його дії мають бути кваліфіковані за ч.3 ст.149, п.5 ст.27 і п.6 ч.2 ст.115.[15]

Українські вчені-криміналісти, (Хавронюк М. Врахування факторів криміналізації діянь у законотворчій діяльності (на прикладі складові злочину “Торгівля людьми”)) указують на доцільність використання наступних обставин в якості кваліфікуючих ознак: насамперед це переміщення потерпілого через державний кордон, а також повторність, насильство, обман, наявність групи осіб, наявність неповнолітнього або малолітнього потерпілого і спеціальних цілей, якось: незаконна трансплантація або донорство, проведення досвідів, примусова вагітність, заподіяння серйозних тілесних ушкоджень, самогубство, зараження тяжко виліковною або невиліковною хворобою (наприклад: сифіліс, СНІД).[16]

Дії винного, пов’язані з незаконним переміщенням людини через державний кордон України, повністю охоплюються ч.1 ст.149 і додаткової кваліфікації за ст.332 не потребують. Проте, якщо винна особа при цьому сама незаконно перетнула державний кордон, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 149 і 331.


Додаток

ЖРЗПЗ № 382 от 16.02.2005 г. ‘ Красногвардійський РВ ‘ ст.149 ч.3 п.

ФАБУЛА: ПРАЦІВНИКАМИ УКР ГУ МВС УКРАЇНИ В АР КРИМ ВИЯВЛЕН ФАКТ ВИВОЗУ ДО М.МОСКВИ У КВІТНІ 1999Р. З МЕТОЮ ПРОДАЖУ ДЛЯ ПОДАЛЬШОЇ СЕКСУАЛЬНОЇ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ГР-КИ БИБИК НАТАЛІЇ ВАЛЕНТИНІВНИ, 10.12.1981Р.Н., МЕШ, КРАСНОГВАРДІЙСКИЙ Р - Н С. ВОСХОД ВУЛ. МІРА БУД. 2, КВ. 27, ТА ГР-КИ МОШТА ОКСАНИ ПЕТРІВНИ, 18.03.1979 Р.Н., С. ВОСХОД ВУЛ. СПОРТИВНА БУД. 8 КВ. 33, ГР-КОЮ КОВТУН ГУТІЄРОЮ ЛЕОНІДІВНОЮ, 23.11.1976 Р.Н., С. ВОСХОД ВУЛ. СПОРТИВНА БУД. 9 КВ. 22. ПО ДАННОМУ ФАКТУ ПРОВОДИТСЯ ПЕРЕВІРКА ( СОГ: УКР ГУ МВС УКРАЇНИ В АР КРИМ - ВЕРБИЦЬКИЙ )

Решение: КС документ: Красногвардійський РВ КС № 10505290010 від 11.01.2005 р.

ЖРЗПЗ № 657 от 18.03.2005 г. ‘ Красногвардійський РВ ‘ ст.149 ч.3 п.

ФАБУЛА: 18.03.2005 РОКУ В КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РВ НАДІЙШЛА ЗАЯВА ГР-КИ ЮРЧЕНКО МАР’ЯНИ МИКОЛАЇВНИ 1980 Р.Н, МЕШКАНКИ С.ВОСХІД КРАСНОГВАРДІЙСЬКОГО Р-НУ, ВУЛ. БУДІВНИКІВ, БУД. 21 КВ 21, ПРО ТЕ, ЩО У ВЕРЕСНІ 2003 РОКУ ГР-КА СОЛОМЕНКОВА НАТАЛІЯ ЮРІЇВНА 10.06.1976 Р. Н, МЕШКАЄ С.ВОСХІД КРАСНОГВАРДІЙСЬКОГО Р-НУ, ВУЛ. БУДІВНИКІВ БУД. 10, ВІДПРАВИЛА ЇЇ ДО М.МОСКВА ДЛЯ НАДАННЯ ПЛАТНИХ СЕКСУАЛЬНИХ ПОСЛУГ, УЗЯВШИ З НЕЇ ГРОШІ В СУМІ 100 У.О. ПО ДАНОМУ ФАКТУ ПРОВОДИТЬСЯ ПЕРЕВІРКА. СОГ: ( ОУ ПО ОВС УБОЗ - НАБОКОВ )

Решение: КС документ: Красногвардійський РВ КС № 10506290009 від 07.02.2005 р.


Висновки

Торгівля людьми сьогодні – один з найбільше прибуткових видів тіньового бізнесу у світі. У ХХ та на початку ХХІ століття предметом торгівлі стали жінки, чоловіки й навіть діти.

Складна економічна ситуація в Україні, високий рівень безробіття, недосконалість законодавства та правова необізнаність… Саме такі “сприятливі” умови дали змогу злочинним угрупованням організувати кримінальний бізнес – торгівлю людьми. “Живий товар” експортують у Туреччину, Італію, Іспанію, Німеччину, балканські та скандинавські країни, Росію, Грецію, США тощо.[17]

Розвиток національного карного права з роками привів до того, що держави, розуміючи існуючу погрозу розповсюдження торгівлі людьми, поступово прийшли до висновку про необхідність міжнародного співробітництва, його зміцненні і розвитку. Вінцем усіх міждержавних зусиль у контексті боротьби з міжнародною торгівлею людьми стало прийняття Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності і доповнення її Протоколом “Про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покаранні за неї”від 15 листопаду 2000 року. Практичним результатом прийняття Протоколу стало не тільки вироблення поняття ‘торгівля людьми’, але і визначення чіткої стратегії дій і сфери застосування згаданого акта державами, що підписали і ратифікували його. [18]


Література

1. Конституція України

2. Кримінальний кодекс України

3. Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.92

4. Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності і доповнення її Протоколом “Про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покаранні за неї” від 15 листопаду 2000 року.

5. Постанова Пленуму ВСУ № 2 від 07.02.2003 р.’Боспор № 23 от 09 июня 2005 года. Полуостров. С.5

6. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студентів юрид. спец. Вищих закладів освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.Я. Тація, В.В. Сташиса. –Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2002. – 496 с

7. Лизогуб Я. Ответственность за торговлю людьми. // Юридическая практика № 49 (363) от 07 декабря 2004 года

8. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року /За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.:Каннон, А.С.К., 2002. – 1104 с.

9. Полуляхов О.В. Проблеми вдосконалення протидії злочинним угрупованням, пов’язаним з торгівлею людьми. //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – випуск 23. – Харків, 2003

10. Пясковський В. Поняття та криміналістична характеристика торгівлі людьми. //Вісник прокуратури № 5. – 2003 р.;

11. Робота за кордоном: сподівання і реальність. Видання третє, змінене та доповнене. Київ 2004

12. Слипченко С.А., Кройтор В.А. Гражданское право Украины. Часть 1. Учебное пособие. – Харьков: Эспада, 2000.

13. Философский словарь. Под ред. М.М.Розенталя. Изд-во 3-е. М., Политиздат, 1972


[1] Лизогуб Я. Ответственность за торговлю людьми. // Юридическая практика № 49 (363) от 07 декабря 2004 года, с.14-15

[2] Боспор № 23 от 09 июня 2005 года. Полуостров. С.5

[3] Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студентів юрид. спец. Вищих закладів освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.Я. Тація, В.В. Сташиса. –Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2002. – 496 с.

[4] Постанова Пленуму ВСУ № 2 від 07.02.2003 р.

[5] Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року /За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.:Каннон, А.С.К., 2002. – 1104 с.

[6] Философский словарь. Под ред. М.М.Розенталя. Изд-во 3-е. М., Политиздат, 1972; с.67

[7] Слипченко С.А., Кройтор В.А. Гражданское право Украины. Часть 1. Учебное пособие. – Харьков: Эспада, 2000.

[8] Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.92.

[9] Полуляхов О.В. Проблеми вдосконалення протидії злочинним угрупованням, пов*язаним з торгівлею людьми. //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – випуск 23. – Харків, 2003 с.53

[10] Пясковський В. Поняття та криміналістична характеристика торгівлі людьми. //Вісник прокуратури № 5. – 2003 р.; с.69

[11] Пясковський В. Поняття та криміналістична характеристика торгівлі людьми. //Вісник прокуратури № 5. – 2003 р.; с.69

[12] Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року /За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.:Каннон, А.С.К., 2002. – 1104 с.

[13] Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року /За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.:Каннон, А.С.К., 2002. – 1104 с.

[14] Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник для студентів юрид. спец. Вищих закладів освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.Я. Тація, В.В. Ташиса. Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2002. – 496 с.

[15] Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року /За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.:Каннон, А.С.К., 2002. – 1104 с.

[16] Лизогуб Я. Ответственность за торговлю людьми. // Юридическая практика № 49 (363) от 07 декабря 2004 года, с.14-15

[17] Робота за кордоном: сподівання і реальність. Видання третє, змінене та доповнене. Київ 2004.; с.4

[18] Лизогуб Я. Ответственность за торговлю людьми. // Юридическая практика № 49 (363) от 07 декабря 2004 года, с.14-15

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий