Смекни!
smekni.com

Озон (стр. 1 из 2)

Реферат

на тему

Озон


Як приємно прогулятися після грози! Повітря чисте й свіже, його струмені здається, без жодних зусиль проникають у легені. «Озоном пахне, — часто кажуть у таких випадках. —Дуже корисно для здоров'я» Чи це так? І взагалі, що ми знаємо про дивну речовину — озон, його властивості й застосування?

Уперше люди зустрілися з відчутними кількостями озону, коли були винай­дені електростатичні машини на зразок тих, котрі можна побачити в шкільно­му кабінеті фізики. Так що вперше з цією речовиною познайомилися не хіміки, а фізики.

У 1785 році голландський фізик Мартін ван Марум одержав озон, піддаючи кисень дії електричних іскор, і навіть подумав, що знайшов особливу «електрич­ну матерію».

Назву ж озону дав у 1840 році вже хімік, швейцарець Крістіан Шенбейн; він використовував грецьке слово ozon — «той, що пахне». Виявилося, що озон дійсно родич кисню, але значно більш агресивний. Так, він миттєво окиснює безбарвний калій йодид з виділенням бурого йоду:

2КІ + 03 + Н2О + І2 + 02 + 2КОН.

незабарв- бурий

лений

Навіть малоактивна при кімнатній температурі ртуть не може встояти під натиском цього газу — вона втрачає свій блиск і набуває здатності прилипати до скла. Окиснюється озоном і срібло:

8Ag + 2О2 → 4Ag20 + Ог

Озон і кисень — єдиний приклад утворення одним хімічним елементом двох газоподібних (за звичайних умов) простих речовин. Молекула кисню складаєть­ся, як відомо, із двох атомів, а озону — із трьох, причому ці три атоми розташо­вані не на прямій лінії, а під кутом. Це є причиною ще однієї унікальної особли­вості цього газу — із усіх газоподібних речовин тільки молекули озону полярні, тобто являють собою діполь із розділеними в просторі зарядами.

Шлях до отримання озону завжди однаковий — спочатку треба отримати вільні атоми Оксигену, наприклад, зруйнувавши молекулу кисню: О2 ↔ 20 - Q.

Потім кожен утворений атом Оксигену «прилипає» до молекули кисню з утворенням молекули озону:

О + 02 → О3 + Q.

Молекули кисню дуже міцні, для їхнього руйнування треба витратити дуже велику енергію — майже 500 кДж/моль, щоправда, при другій реакції частина її виділиться, так що для отримання 1 моль озону треба витратити 142 кДж енергії. Цю енергію простіше отримати фізичними методами — дією на кисень елект­ричних розрядів, ультрафіолетових променів, гамма-квантів, електронів, тому, наприклад, озоном завжди пахне біля увімкнутих електричних машин, у яких «іскрять» щітки. Зараз озон найчастіше отримують дією на кисень так званим «тихим» (без іскор) електричним розрядом:

Але можливі й чисто хімічні способи отримання озону, щоправда, у дуже малих кількостях. Це відбувається при електролізі підкисленої води, при по­вільному окиснюванні на повітрі вологого білого фосфору, при розкладанні сполук із високим вмістом кисню (калій перманганату КМn04, калій дихромату К2Сг207 та ін.), при дії на воду фтору або на барій пероксид концентрованої сірчаної кислоти. Атоми Оксигену завжди присутні в полум'ї, тому якщо спря­мувати струмінь стиснутого повітря поперек верхньої частини полум'я пальника, то з'явиться характерний запах озону. Зворотна реакція утворення кисню з озону відбувається з виділенням енергії, озон нестійкий.

Швидкість його розкладання значно збільшується в присутності каталіза­торів (газів — нітроген оксидів, хлору; твердих речовин — металів, оксидів).

Які ж властивості чистого озону? Скраплюється він значно легше кисню, при температурі лише -111,9 °С (кисень — при -183 °С), а твердішає при-192,7 °С. Твердий озон синьо-чорний. Інтенсивність забарвлення рідкого озону настільки велика, що вже через дуже тонкий його шар не видно нитки палаючої електрич­ної лампочки. Досліди з озоном небезпечні. Газоподібний озон здатен вибуха­ти, якщо його концентрація в повітрі перевищує 9 %.

Озон відрізняється надзвичайно високою реактивною здатністю. Він найсильніший окиснювач, і в цьому відношенні поступається тільки фтору й оксиген фториду OF2. Важлива відмінність озону від кисню в тому, що він виявляє окисні властивості вже при кімнатній температурі. Наприклад. PbS і Pb(OH)2 у звичайних умовах не реагують із киснем, тоді як у присутності озону сульфід перетворюється на PbSO4, а гідроксид - на РbО

PbS + 20, → PbSO4 + O2

Pb(OH)2 + 2O3 → РbО + Н2O + 3O2

Якщо в посуд з озоном налити концентрований розчин амоніаку, з'явиться білий дим — це озон окиснив амоніак з утворенням амоній нітриту NH4N02

2NH3 Н2О + О3→ NH42 + ЗН2О

Особливо характерна для озону здатність «чорнити» срібні вироби з утворенням Ag20. Якщо спрямувати на поверхню твердого сухого лугу струмінь озону. то утвориться оранжево-червона кірка, що містить озон іди, наприклад

4КОН + 4О3 → 4КО3 + О3↑ + 2Н20

калій озонід

При цьому твердий луг ефективно зв'язує воду, що вберігає озонід від негативного гідролізу. Однак при надлишку води озоніди бурхливо розкладаються.

4КО3 + 2Н2О → 4КОН + 5О2↑.

Розкладання озондів відбувається також за відсутності води — просто при зберіганні, наприклад

2К02 → 2КО2 + О2

Озоніди добре розчиняються в рідкому амоніаку, що дозволило виділити їх у чистому вигляді й вивчити їхні властивості.

Озон руйнує органічні речовини, із якими стикається. Так, озон, на відміну від хлору, здатен розщеплювати бензенове кільце

При роботі з озоном не можна використовувати гумові трубки і шланги вони моментально «продірявляться». Реакції озону з органічними сполуками відбуваються з виділенням великої кількості енергії. Наприклад, ефір, спирт, вата, змочена скипидаром, метан і багато інших речовин самозаймаються при зіткненні з озонованим повітрям, а зміщення озону з етиловим спиртом призводить до сильного вибуху.

ЗАСТОСУВАННЯ ОЗОНУ

Після того як у 1888 році на Міжнародному гігієнічному конгресі у Відні було визнано, що з питною водою можуть поширюватися заразні хвороби, почалися пошуки найбільш ефективного способу знезаражування води. їх було знайдено безліч, і серед інших — хімічна обробка води озоном Перевага цього способу в тому, що озонована вода, на відміну від хлорованої, не набуває сто­роннього запаху й смаку, при повному окиснюванні озоном багатьох органі­чних сполук утворюються зовсім нешкідливі речовини — вуглекислий газ і вода, а надлишок озону досить швидко розпадається з утворенням також не­шкідливого кисню Однак озонування води обходиться дорожче, ніж хлору­вання, наприклад, озон не можна перевозити, він повинен вироблятися на місці використання, це перешкоджає повсюдному поширенню методу озону­вання

ОЗОН В АТМОСФЕРІ

Як відомо зараз навіть далеким від хімії людям, озоновий шар в атмосфе­рі фактично забезпечує життя на нашій планеті Озону в атмосфері небагато — 4 млрд т, (тобто всього 1 міліграм у 1 кубічному метрі). Концентрація озону росте з віддаленням від поверхні Землі й сягає максимуму на висоті 20—25 км. Це і є «озоновий шар» Якщо весь озон зібрати біля поверхні Землі при нормальному тиску, вийде шар завтовшки всього 2—3 мм.

Двоетапна реакція утворення озону з кисню починається під дією сонячної радіації У реакції розпаду атмосферного озону також бере участь сонячна ра­діація — тверде ультрафіолетове випромінювання з довжиною хвилі від 240 до 320 нм Енергія ультрафіолету витрачається на розкладання озону, і згубна радіація не доходить до поверхні Землі. Однак розпадатися озон може не тільки під впливом сонячних променів, але й самодовільно, а прискорюють цю реакцію численні каталізатори. Основний каталізатор — це нітроген оксид NO, що утво­рюється з азоту й кисню під дією найтвердішої сонячної радіації у верхніх шарах атмосфери. Потрапляючи в озоносферу, він вступає в цикл із двох реакцій:

О3 + NO → NО2 + О2,

2 + О → NO + О2,

у результаті яких його вміст в атмосфері не змінюється, а концентрація озону знижується. Існують й інші цикли, що призводять до зниження вмісту озону, наприклад, за участю хлору:

Сl + О3 → СlO + O2,

СlO + О → СlO + O2.

Руйнують озон також пил і гази, які у великій кількості потрапляють в атмосфе­ру при виверженні вулканів. В останні десятиліття крім природних факторів, що впливають на озоновий шар, з'явились і штучні. Добре відомий приклад — фрео­ни, які є джерелами атомів Хлору. Фреони — це вуглеводні, у яких атоми Гідрогену замінені на атоми Флуору і Хлору. Фреони не отруйні, чимало з них — леткі рідини або гази, що легко скраплюються, тому їх широко використовують у холодильній техніці та для заповнення аерозольних балончиків, які в усьому світі випускають­ся у величезній кількості (дезодоранти, лаки для волосся, освіжувачі повітря, за­соби для миття вікон, полірування меблів та ін.). У результаті цього в повітря що­річно потрапляють сотні тисяч тонн фреонів, які повільно протягом багатьох років і навіть десятиліть піднімаються вище й вище, досягаючи озонового шару. Тут, роз­кладаючись під дією сонячної радіації, вони самі починають каталітично розще­плювати озон, і це призводить до зниження його концентрації. Фреони — не єдині рукотворні руйнівники озону. Наприклад, надзвукові літаки, що літають у страто­сфері, викидають досить багато нітроген оксиду.

Як показують розрахунки, усе це може призвести до того, що через 50 років концентрація озону в стратосфері зменшиться на 25 %. Але ті ж розрахунки свідчать про одночасне збільшення концентрації озону в приземному шарі — тропосфері, і це також не обіцяє нам нічого доброго. І якщо стратосферний озон впливає на наше життя побічно, через зміну складу сонячної радіації, то озон у приземному шарі, як і продукти його хімічних перетворень, безпосеред­ньо потрапляють у наші легені.