Смекни!
smekni.com

Соціальні, економічні та культурні права громадян україни. Право на працю і відпочинок (стр. 1 из 4)

Міністерство аграрної політики України

Слов’янський державний аграрний технікум

Реферат

з предмету:

Історія України

Тема

СОЦІАЛЬНІ, ЕКОНОМІЧНІ ТА КУЛЬТУРНІ

ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ. ПРАВО НА ПРАЦЮ І ВІДПОЧИНОК

Підготував

студент

гр. 4Б1101

Шрам Сергій

Слов’янськ

2003 р.


План

1. Призначення соціально-економічних прав громадян України.

2. Право на працю та його гарантії. Право на відпочинок. Право на страйк.

3. Трудові відносини.

4. Законодавство України про працю.

5. Колективний договір.

6. Трудовий договір.

7. Підстави та порядок припинення трудового договору.

8. Оплата праці.

9. Трудова дисципліна. Правила внутрішнього трудового розпорядку.

10. Особливості праці молоді та жінок.

11. Розв’язання індивідуальних і колективних трудових спорів.

Праця породжує

мудрість і чистоту.

Г. Д. Торо

Тільки праця дає право на насолоду життям.

М. О. Добролюбов

1. Призначення соціально-економічних прав

громадян України.

Серед закріплених Конституцією України прав людини значне місце посідає група соціальних, економічних і культурних або узагальнено соціально-економічних прав, до якої належать, зокрема, такі права, як право на працю, право на відпочинок, право на освіту, право на забезпечення за соціальним страхуванням, право на житло, право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля і ряд інших. Вже навіть простий перелік цих прав яскраво свідчить про їх роль у нашому житті. Вони є основою економічної самостійності людини, а також визначають загальні умови її соціального життя.

2. Право на працю та його гарантії.

Право на відпочинок. Право на страйк.

Мабуть, усім відомі слова класиків, що «праця зробила із мавпи людину» або «що праця — мати багатства».

Якщо не зважати на дещо надмірну образність цих висловів, то залишиться головне — праця є однією з основних форм життєдіяльності людини, яка полягає в її цілеспрямованому впливі на зовнішній світ.

Відповідно до Конституції України (ст. 43) кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Конституційними гарантіями права на працю виступають положення про те, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Під особливим захистом держави перебуває право на своєчасне одержання винагороди за працю. На конституційному рівні гарантується захист громадян від незаконного звільнення. Конституція України (ст. 44) встановлює також, що ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Важливою гарантією вільної реалізації права на працю виступає заборона примусової праці, тобто такої праці, здійснення якої вимагається від фізичної особи піл загрозою будь-якого покарання і для якої особа не запропонувала свої послуги добровільно. Водночас не вважається примусовою працею військова чи альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Конституція захищає не лише право на працю, а й на відпочинок. Так, ст. 45 проголошує, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Законом встановлено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень, а щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік.

Більш детально поняття права на працю та його складові визначено у Кодексі законів про працю України. Право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче від встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю через укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, а також у інших формах, визначених законодавством. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади та інші права, встановлені законодавством.

3. Трудові відносини.

3 працею зв'язані численні й різноманітні суспільні відносини, які належать до декількох галузей права. Регулювання трудових відносин відбувається здебільшого на підставі норм трудового права. Слід пам'ятати, що оскільки норми права регулюють не технологічний процес праці, а суспільні зв'язки з приводу її застосування, праця, наприклад індивідуального лікаря, адвоката, інші форми індивідуальної трудової діяльності, не належить до предмета трудового права. Проте зазначимо, що та ж сама діяльність, якщо вона виконується у складі певного колективу, стає предметом трудового права, тому що це вже суспільна форма праці.

Елементи праці містяться у різноманітних суспільних відносинах, які виникають під час навчання, виконання окремих доручень і надання послуг, підрядних робіт та ін. Однак у цих відносинах праця та умови її застосування перебувають за межами відношення, з приводу якого учасники вступають у правовий зв'язок. Тут суспільні відносини зв'язані з працею лише побічно. У цих відносинах праця — лише засіб виконання взаємних зобов'язань і тому не є предметом трудового права.

Таким чином, трудове право регулює такі суспільні відносини, які виникають з приводу застосування й реалізації особистих здібностей до праці за умов, коли предметом правової регламентації є сам процес праці. Характерними ознаками цих відносин є такі. По-перше, один із учасників цих відносин —працівник, що особистою працею виконує свої обов'язки, включається до складу колективу підприємства, установи, організації. По-друге, відповідно до суспільного поділу праці предметом зобов'язань працівника є виконання ним певної трудової функції всередині кооперації праці. По-третє, праця виконується в умовах певного правового режиму, і працівник підкоряється внутрішньому трудовому розпорядку, який визначає умови спільної діяльності всіх працівників.

4. Законодавство України про працю.

Головним нормативно-правовим актом, який регулює трудові відносини, є Кодекс законів про працю (далі—КЗпП) України, він являє собою єдиний систематизований законодавчий акт, у якому комплексно регулюються трудові відносини всіх працівників. КЗпП прийнято 10 грудня 1971 р. і відтоді до нього було внесено багато істотних змін і доповнень. На сьогодні КЗпП складається з 20 глав, про зміст яких промовисто говорять їх назви: «Трудовий договір», «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників», «Робочий час», «Пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням» тощо.

Однак КЗпП є лише своєрідним «ядром» трудового законодавства, його центром. Останнім часом Верховною Радою України прийнята низка законів про окремі інститути трудового права, наприклад Закони України «Про охорону праці», «Про колективні договори і угоди», «Про відпустки», «Про оплату праці», які також відіграють значну роль у регулюванні трудових відносин.

Особливу увагу слід приділити Закону України «Про зайнятість населення», що був прийнятий 1 березня 1991 р. Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також деякі соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Серед головних положень цього Закону зазначимо те, що містить у собі такі важливі поняття, як «безробітний» та «підходяща робота», встановлює додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення, обов'язки і права державної служби зайнятості, визначає види компенсації у разі втрати роботи, зокрема допомоги по безробіттю.

До законодавства про працю включаються і міжнародні норми, які ратифіковані Україною. У зв'язку з цим нагадаємо, що у сфері міжнародного співробітництва діє Міжнародна Організація Праці (МОП) —спеціальна установа ООН з питань регулювання трудових відносин. Нормативними актами, що приймаються МОП, є Конвенції та Рекомендації. Серед її документів зазначимо такі важливі, як Конвенції № 2 «Про безробіття» (1919), № 59 «Про мінімальний вік прийняття дітей на роботу в промисловості (1937), № 144 «Про тристоронні консультації (міжнародні трудові норми)» (1976) та ін.

5. Колективний договір.