курсова робота
з дисципліни «Кримінальне право»
Тема: Співучасть у злочині
Зміст
Вступ
1.Основні визначення і ознаки співучасті у злочині
3. Відповідальність співучасників.
Висновки.
Список використаних джерел
Забезпечення захисту інтересів громадян і держави в процесі здійснення правосуддя не можливе без точної, відповідної до вимог закону кваліфікації скоєних злочинів. Тому є необхідність правильно кваліфікувати злочини, що скоєні кількома особами, які зустрічаються досить часто. Злочини скоєні в співучасті складають значну частину посягань на власність, зґвалтувань, деяких господарських та ін. злочинів. Співучасть в більшості випадків значно підвищує суспільну небезпеку злочинного посягання, тому розроблення інституту співучасті займає важливе місце в кримінальному праві, і особливо це стосується питання злочинної організації.
Саме вона створює серйозну загрозу безпеці держави, часом диктує правила гри владним структурам.
Проте в радянський період було заявлено, що в СРСР ліквідовано організовану і професійну злочинність і, починаючи з 1960 року з нормативних актів Міністерства внутрішніх справ зникають навіть такі терміни, як "злочинні угруповання", "кримінально-злочинні формування", "злочинець у законі" та ін. А таке послаблення боротьби з організованою злочинністю, безкарність сприяли активному її відтворений, зміцненню структурних зв'язків на чолі з "злочинними авторитетами", які найпослідовніше поширювали і пропагували ідеї згуртування та організації злочинного світу. Отже організована злочинність України стала не наслідком розпаду СРСР чи переходу до нових економічних відносин, як стверджують деякі вчені, а об'єктивний наслідок цього попереднього ходу розвитку України. Організована злочинність виникає на відповідному етапі розвитку суспільства, їй притаманні власні закони розвитку, які пов'язані з розвитком самого суспільства в якому вона існує.
На даний час спостерігається активне поєднання кримінальних інтересів злочинців від економіки і так званих професійних (чистих) злочинців, їхня взаємодія, на противагу недавній протидії. Вчорашні "вимагачі" своєї частки від прибутку починають надавати злочинцям у сфері економіки певні послуги: охорона майна, особи, побутові послуги, в згодом і складніші - залякування або фізичне знищення конкурентів, розширення сфери реалізації не зовсім легальної продукції.
3"явилася нова форма співучасті - організоване злочинне угрупування, що на Заході носить назву "мафія". Тому найближчим часом необхідно внести деякі доповнення до кримінального кодексу, що стосуватимуться визначення злочинного угрупування та особи його керівника, що має суттєві відмінності від наявного в КК визначення особи організатора злочину.
Отже, розроблення інституту співучасті на даному етапі розвитку Української держави має суттєве значення. Дана робота має на меті систематизувати вчення різних вчених, що займалися розробленням інституту співучасті, в єдину закінчену роботу, в саме: визначити поняття співучасті, її органи, форми та види співучасті.
З огляду на подані вище факти стає очевидним те, що детальне вивчення поняття співучасті у злочині є досить необхідним аспектом на сьогодні. Співучасть переважає у більшості вчинюваних злочинів відповідно до статистики. Тому, на нашу думку, удосконалення знань щодо цього інституту є досить актуальним.
Мета курсової роботи з дисципліни „Кримінальне право” – вивчити і закріпити весь матеріал курсу, а в роботі розкрити основні питання за обраною темою. Тема роботи „Співучасть у злочині”, як було зазначено вище, є досить актуальною для дослідження.
Предметом курсової роботи є вивчення і аналіз окремих аспектів співучасті у злочині, об’єктом виступає Кримінальний Кодекс України.
В ході роботи над курсовою були вивчені теоретичні аспекти, щодо вибранної теми і проаналізовані відповідні статті чинного Кримінального Кодексу України. Корисним матеріалом для дослідження були підручники, монографії, статті періодичних видань вітчизняних і зарубіжних авторів, а також аналітичні матеріали з сайтів мережі Інтернет.
Перш ніж розпочати аналіз законодавчого визначення співучасті у злочині, слід вирішити, в яких значеннях вживається цей термін.
У теорії кримінального права був поширений погляд, відповідно до якого інститут співучасті цілковито ототожнювався зі ст.19 Кримінального кодексу України 1960 р. (зміст цієї норми частково відтворено в статтях 26 і 27 чинного КК України). Так, Н.О. Гуторова, висловлюючись із приводу загального значення інституту співучасті, зауважує, що інститут співучасті поширює свою дію на всі випадки умисного спільного вчинення злочину, встановлюючи об’єктивні та суб’єктивні ознаки співучасті, межі кримінальної відповідальності співучасників та особливості призначення їм покарання.
Загальна частина кодексу охоплює не тільки положення, які становлять узагальнену характеристику однакової за своєю природою злочинної діяльності, та ті, які при поєднанні з диспозиціями конкретних статей Особливої частини органічно входять до системи їх ознак, а також положення, в яких сформульовано загальні принципи кримінального права, умови дії кримінального закону та призначення покарання.
Заслуговує на увагу міркування П.Ф. Тельнова. Він вважає, що визначення співучасті, що містить Загальна частина, є ключем для розуміння законодавчої характеристики спільних злочинних дій, передбачених різними статтями Кримінального кодексу. За його змістом, на думку П.Ф. Тельнова, про співучасть може йти мова тільки тоді, коли встановлено факт умисної спільної участі двох і більше осіб у вчиненні злочину.
Норми Загальної частини КК України про співучасть (розділ 6) становлять таку законодавчу конструкцію, де узагальнюється характеристика однакової за своєю природою злочинної діяльності – діяльності організаторів, підбурювачів і пособників, і яка при поєднанні її з диспозиціями конкретних статей Особливої частини органічно входить до системи їх ознак. Крім цього, в розділі 6 закріпленні положення, що формулюють умови дії кримінального закону при вчиненні злочинних діянь у співучасті.
Сукупність норм КК України, за якими встановлюється відповідальність за спільну умисну участь у вчиненні злочину, утворює інститут співучасті як кримінально-правовий інститут (кримінально-правове поняття).
Зміст розділу 6 КК України становить співучасть як поняття Загальної частини КК України, або як інституту Загальної частини.
Сукупність норм Особливої частини КК України, за якими встановлюється відповідальність осіб за спільну умисну участь у вчиненні злочину, становить співучасть як поняття Особливої частини КК України (співучасть особливого роду).
Стаття 26 Кримінального кодексу України визначає співучасть як умисну спільну участь кількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.
Майже всі дослідники проблеми співучасті виокремлювали дві головні ознаки її об'єктивної сторони:
1) участь у вчиненні злочину двох або більше осіб;
2) спільність вчинення злочину.
Обидві ознаки безпосередньо випливають із визначення співучасті чинним законодавством, однак у розумінні їх в теорії та на практиці існували істотні суперечності, які, на нашу думку, поглибляться у процесі застосування норми чинного КК України, що визначає поняття співучасті. Без розв'язання цих суперечностей навряд чи можна говорити про ефективне застосування інституту співучасті у боротьбі зі злочинністю.
Ознакою об'єктивної сторони співучасті у злочині є участь у ньому не менш як двох осіб.
У теорії кримінального права поширена думка, що для визначення злочину як скоєного у співучасті необхідною є наявність не менш як двох осіб, що досягли віку кримінальної відповідальності і є осудними[1] (зазначена позиція повністю відображена у ст. 26 КК України).
На цій підставі до прийняття нового КК України заперечувалася можливість притягнення до кримінальної відповідальності за співучасть у злочині особи, яка виконала лише частину об'єктивної сторони спільно з особами, які не притягаються до кримінальної відповідальності, або була фактичним підбурювачем, пособником чи організатором дій інших осіб, що виконали об'єктивну сторону складу злочину, але не притягаються до кримінальної відповідальності через відсутність у їхніх діях складу злочину.
Так, у вересні 1994 р. було порушено кримінальну справу стосовно О. І. Петрової за ознаками ст. 19 і 70, ст. 165 і 172 КК України 1960 р., О. С. Бережнюк - за ознаками ст. 70 і ч. 2 ст. 194, а також проти інших осіб — працівників КБ «Малив», та Маливської митниці.
З матеріалів кримінальної справи видно, що начальник операційного відділу Маливського обласного управління Національного банку України О.І. Петрова протягом 1993— 1994 рр. видавала мешканцям міста Малив та області, які виїздили за кордон, чисті бланки дозволів на вивезення іноземної валюти з відбитками штампа та гербової печатки цього банку.
Під час розслідування кримінальної справи було встановлено, що мешканка міста Малив Г.В. Федосієва через свого знайомого М. Л. Ярмоленка сприяла отриманню зазначених бланків сімома особами. У подальшому ці особи використовували їх як підставу для переміщення іноземної валюти через митний кордон України.