Стадії порушення кримінальної справи

Поняття і класифікація приводів і підстав до порушення кримінальної справи. Структура і ознаки приводівдо порушення кримінальної справи. Порядок порушення кримінальної справи. Нагляд прокурора за законністю порушення справи.

ПЛАН

ВСТУП

1. Поняття і класифікація приводів і підстав до порушення кримінальної справи.

2. Структура і ознаки приводів і підстав до порушення кримінальної справи.

3. Порядок порушення кримінальної справи.

4. Нагляд прокурора за законністю порушення кримінальної справи.

ВИСНОВОК

ВСТУП

Кримінальний процес починається з моменту прийняття уповноваженим на це суб'єктом кримінального процесу офіційної заяви або повідомлення про злочин, з'явлення з повинною або безпосереднього виявлення ознак злочину. Заява чи повідомлення про злочини, з'явлення з повинною або безпосереднє виявлення ознак злочину є юридичними фактами, що породжують кримінально-процесуальні правовідносини, дають початок кримінальному процесу та його першій стадії — стадії порушення кримінальної справи.

Суть стадії порушення кримінальної справи полягає в тому, що компетентні органи повинні встановити наявність чи відсутність передбачених законом приводів і підстав для того, щоб прийняти рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи. У цій стадії також по можливості встановлюється наявність чи відсутність обставин, що виключають провадження в кримінальній справі, а також інших обставин, які є підставою для відмови в порушенні кримінальної справи.

Своєчасне виявлення приводів і підстав до порушення кримінальної справи є необхідною передумовою для швидкого й повного розкриття злочинів, викриття й покарання винних, запобігання злочинам і виконання завдань криміналіного судочинства. Слідчі дії можна провадити лише після порушення кримінальної справи (ч. 1 ст. 113 КПК України), а порушити кримінальну справу можна лише за наявності законних приводів і підстав, вивчення, дослідження і перевірка яких включає в себе систему процесуальних дій і правовідносин, зокрема: прийняття, розгляд і певевірку заяв і повідомлень про злочин, вжиття заходів щодо відвернення і припинення злочинів, прийняття рішень про порушення кримінальної справи або про її відмову

Підсумковими рішеннями стадії порушення кримінальної справи є: рішення про порушення справи; рішення про відмову в порушенні справи; направлення заяви або повідомлення за належністю (Направлення заяви чи повідомлення за належністю являється проміжним рішенням і з його прийняттям не варто тягнути до закінчення встановленого законом триденного строку саме для перевірки заяви і повідомлення, а не для вирішення питання про належність), яке в свою чергу ґрунтується на вивченні приводів і підстав до порушення кримінальної справи.

Швидкий та всебічний розгляд заяв і повідомлень про злочини створює оптимальні умови для вирішення слідчим завдання встановлення об'єктивної істини та забезпечення захисту прав громадян і організацій. Несвоєчасне порушення кримінальної справи ці умови погіршує: особи, зацікавлені в результатах справи, отримують можливість приховати сліди злочину та перешкоджати встановленню істини.[1]

1. Поняття і класифікація приводів і підстав до порушення кримінальної справи.

Необхідною передумовою для порушення кримінальної справи є наявність законних приводів і підстав.

Приводи до порушення кримінальної справи — це передбачені законом джерела первісних відомостей про злочин, які породжують кримінально-процесуальні правовідносини та зобов'язую правоохоронні органи здійснити перевірку інформації, що міститься в них по суті.

Правильне процесуальне оформлення приводу до порушення кримінальної справи дає змогу уникнути помилок при розв'язанні питання про порушення справи.

Дотримання процесуальної форми отримання інформації про злочин дозволяє використовувати її в майбутньому як докази

Кримінально-процесуальний кодекс України передбачає такі приводи для порушення кримінальної справи ( ст.94 КПК України):

1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян. Заяви або повідомлення представників влади, громадськості чи окремих громадян про злочин можуть бути усними та письмовими. Усні заяви заносяться до протоколу, який підписують заявник та посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник попереджується про відповідальність за неправдивий донос, про що зазначається в протоколі. Письмова заява має бути підписана особою, від якої вона подається.

Анонімні заяви не можуть бути приводом до порушення кримінальної справи. Вони лише є приводом для перевірки фактів, що в них містяться. Приводом до порушення кримінальної справи може бути безпосереднє виявлення ознак злочину самим органом, якому доручено перевірку.

Під час перевірки заяв та повідомлень про злочини може виникнути необхідність застосування спеціальних знань у будь-якій галузі науки, техніки, мистецтва чи ремесла,

Оскільки проведення експертизи у стадії порушення кримінальної справи чинним законодавством не передбачено, слідчий має право доручити спеціалісту проведення попередніх досліджень, довідка про які може долучатися до матеріалів справи та мати значення доказу.

2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з речовим доказом; Повідомлення про злочин можуть бути зроблені керівниками підприємств, установ та організацій, посадовими особами, а також представниками влади або громадськості, коли вони мають дані про вчинення злочину. Такі повідомлення мають бути зроблені в письмовій формі та підписані посадовою особою. До повідомлень можуть бути додані документи, що підтверджують факт вчинення злочину, відомості про осіб, що його вчинили (наприклад, акт ревізії, виписка з історії хвороби тощо).

3) явка з повинною — це особиста, добровільна, зроблена з власної ініціативи заява особи про вчинений нею злочин органу дізнання або досудового слідства, прокурору або суду. При явці з повинною складається протокол (ст. 96 КПК) в якому докладно викладається зроблене повідомлення. При цьому встановлюється особа того, хто з'явився, з'ясовується причина явки з повинною, виясняються дані про співучасників злочину і коло осіб, які можуть підтвердити обставини злочину. Докладне з'ясування обставин з'явлення з повинною необхідно тому, що з'явлення може бути спонукане не тільки каяттям у вчиненому, а й намаганням приховати більш тяжкий злочин або взяти на себе чужу провину.

3'явлення з повинною є пом'якшуючою відповідальність обставиною, а в деяких випадках і обставиною, яка в сукупності з іншими фактами може звільняти особу від кримінальної відповідальності.

Тому своєчасне і правильне процесуально оформлення явки з повинною має суттєве процесуальне значення.

4) повідомлення, опубліковані в пресі: є статті, фейлетони, листи тощо, надруковані в багатотиражних газетах та журналах. (Сюди ж цілком доречно було б віднести інформацію, оголошену по радіо що теж є формою опублікування, до того ж, ця інформація фіксується на матеріальних носіях).

Матеріали стінної газети не є повідомленнями преси, і тому не можуть бути використані як привід до порушення справи. Якщо такі матеріали стануть відомі органу, який має право порушили кримінальну справу, то приводом до її порушення буде виявлення ознак злочину самим органом.

Статті, дописи, листи, які редакціями не були надруковані, а переслані в органи слідства, можуть бути приводом до порушення кримінальної справи як повідомлення громадських організацій або державних установ.

5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину. Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці органи самі, без будь-чийого повідомлення виявляють злочин і порушують кримінальну справу, використовуючи надані їм повноваження.

Органи дізнання здійснюють безпосереднє виявлення ознак злочину в процесі адміністративної діяльності, а органи дізнання, наділені оперативно-розшуковою юрисдикцією,— також у процесі оперативно-розшукових заходів.

Виявлення злочинів є одним із завдань міліції та служби безпеки. Відповідно до Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність": для виконання вказаного завдання вони мають право: провадити контрольні закупки; здійснювати безпосереднє візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням засобів технічного документування; опитувати громадян, вимагати документи та провадити інші інформаційно-пошукові дії.

Законом України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними" органам МВС, СБУ та іншим органам, які мають право проведення оперативно-розшукової діяльності надане право, з метою виявлення джерел та каналів збуту наркотиків, здійснювати контрольовані оперативні закупки та контрольовані поставі наркотичних засобів, огляду транспортних засобів, вантажу та особистих речей водія та пасажирів.

Слідчий безпосередньо виявляє ознаки злочину, щодо якого не було порушено кримінальної справи, в процесі провадження слідчих дій, а суд — у процесі судового розгляду.

Про безпосереднє виявлення ознак злочину співробітники органів дізнання повинні складати рапорт або інший документ, що прирівнюється до повідомлення посадових осіб та підлягає розгляду нарівні з іншими приводами до порушення справи. (ч. 1 ст. 94КПК України). Цей перелік є вичерпним. Інша інформація про злочини: повідомлення громадян по телефону, повідомлення про спрацювання- охоронної сигналізації, інформація негласних співробітників, повідомлення по радіо, телебаченню, інформація медичних установ про надходження осіб з ознаками кримінальних травм та інша інформація, яка не має характеру офіційних повідомлень та заяв про злочини, не може бути приводом до порушення кримінальної справи і не породжує кримінально-процесуальних відносин. Однак вона підлягає перевірці в адміністративному порядку. Вона може бути підставою для виїзду на місце події, проведення оперативно-розшукових заходів, призначення ревізії, проведення контрольних закупок та інших перевірних дій. Якщо в процесі перевірних дій будуть виявлені ознаки злочину, складається рапорт про безпосереднє виявлення ознак злочину.

Офіційні заяви та повідомлення про злочини (приводи до порушення справи) відповідно до Інструкції про порядок прийому, реєстрації, обліку та розв'язання в органах внутрішніх справ заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини і події підлягають реєстрації в Книзі обліку інформації про злочини і події, яка ведеться в черговій частині органу внутрішніх справ. При реєстрації заяв та повідомлень на них проставляється штамп реєстрації із зазначенням дати реєстрації та порядкового номера реєстраційного запису. Дані відомості засвідчуються підписом чергового органу внутрішніх справ. Строк розгляду заяв та повідомлень рахується з моменту їх реєстрації[2] .

Відмова в прийомі заяв і повідомлень про злочини за будь-якими мотивами неприпустима. Працівники міліції зобов'язані приймати заяви та повідомлення про злочини в будь-який час і в будь-якому місці, якщо вони перебувають при виконанні службових обов'язків. Отримані заяви негайно передаються до чергової частини для реєстрації та належної перевірки.

Отримавши заяву чи повідомлення про злочин, слідчий або співробітник органу дізнання зобов'язаний у найкоротший строк визначити, чи є необхідність вжиття негайних заходів з попередження, припинення злочину, надання допомоги потерпілим та збереження слідів, і в необхідних випадках вжити таких заходів.[3]

2. Структура і ознаки приводів і підстав до порушення кримінальної справи.

Підстави для порушення кримінальної справи мають містити два необхідних елементи: 1) наявність ознак злочину в події, що стала відомою органу дізнання, слідчому, прокурору або суду; 2) наявність достатніх даних, на основі яких встановлюються ознаки злочину.

Що слід розуміти під ознаками злочину?

Виходячи зі змісту ст. 11 Кримінального кодексу України, злочином вважається суспільно небезпечне, винне та протиправне діяння, за вчинення якого передбачена кримінальна відповідальність, вчинене осудною та деліктоздатною особою.

Злочином може бути тільки діяння, тобто дія або бездіяльність. Злочином є тільки суспільно небезпечне діяння. Суспільна небезпечність — якість, яка проявляється в тому, що такою дією заподіюється або створюється загроза заподіяння шкоди об'єктам, які перебувають під охороною кримінального закону. Злочином є тільки таке протиправне та суспільно небезпечне діяння, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним кримінальним законом.

На підставі викладеного під "даними, які вказують на присутність ознак злочину", слід розуміти докази, що вказують на те, що діяння, яке розглядається, є суспільно небезпечним, протиправним та кримінально караним. Достатніми даними, які вказують на наявність ознак злочину слід вважати наявність доказів, що підтверджують реальність конкретного протиправного посягання на конкретний об'єкт кримінально-правової охорони (наявність об'єкта та об'єктивної сторони конкретного складу злочину). В кожному конкретному випадку питання про достатність даних для порушення справи вирішується компетентною особою за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням всієї сукупності матеріалів.

Безперечно, що на момент порушення кримінальної справи завжди є можливість встановити, хто вчинив злочин і ступінь провини кожного з його учасників. Але закон цього і не вимагає. На практиці багато справ порушуються саме за фактом вчиненого злочину (пограбування, крадіжки, розбою, вбивства тощо), що є припустимим та правомірним. У ст. 98 КПК України зазначено якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи.

Однак у деяких випадках злочин може бути вчинений лише певними суб'єктами, у зв'язку з чим їх виявлення входить в поняття встановлення ознак злочину (ухилення від сплати податків, хабар, порушення правил торгівлі, ухилення від лікування венеричного захворювання, дезертирство тощо) Тут закон пов'язує можливість кримінальної відповідальності тільки з діями осіб, які мають особливий статус (суб'єкт підприємництва, посадова особа, хворий, військовослужбовець тощо). В такому разі ознаки злочину міститимуть в собі і дані про суб'єкт злочину, а кримінальна справа порушується щодо конкретної особи за конкретною статтею Кримінального кодексу України. Дані, що вказують на наявність ознак злочину, мають бути достатніми, а це значить, що вони повинні з достовірністю вказувати на наявність названих обставин складу злочину.

Таким чином, кримінальна справа порушується за наявності приводів до її порушення (ст. 98 КПК України) та за відсутності обставин, що виключають її порушення (ст. 6 КПК України).[4]

Приймаючи рішення про порушення кримінальної справи, слідчий, орган дізнання, прокурор або суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.

Говорячи про прийняття будь-якого процесуального рішення, мають на увазі низку моментів:

а)який орган має право прийняти рішення про виконання цієї дії та реалізувати її;

б) в які строки має бути прийнято та реалізовано рішення;

в) які конкретні дії мають передувати прийняттю рішення і в якій процесуальній формі виконуватися;

г) як документально має бути оформлено прийняте рішення;

д) які можуть бути наслідки прийнятого рішення, хто і як може його оскаржити, хто може відмінити прийняте рішення;

е) які правовідносини виникають у зв'язку з прийнятим рішенням, які права при цьому мають учасники процесу;

є) які наслідки настають у разі визнання рішення незаконним.

Приймаючи рішення, необхідно зважити всі обставини, що мають значення, визначити юридичну процедуру прийняття та виконання прийнятого рішення.

Є деякі особливості взаємодії слідчого та працівників органу дізнання у стадії порушення кримінальної справи. Так, відповідно відомчої інструкції МВС України реалізація оперативних матеріалів з порушенням справи може бути здійснена як слідчим так і оперативним працівником. Однак у всіх випадках порушенню кримінальної справи має передувати їх спільний розгляд. При цьому матеріали безпосереднього виявлення органом дізнання ознак злочину, наприклад матеріали про виявлену крадіжку, як правило спільно обговорюються слідчим та оперуповноваженим. Слідчий має право повернути такі матеріали органу дізнання на додаткову перевірку. В цьому разі він складає письмовий висновок із зазначенням обставин, які заважають порушенню справи, а також заходів, які підлягають виконанню з метою усунення допущених прогалин.[5]

3. Порядок порушення кримінальної справи.

У частині 1 ст. 98 КПК України, яка визначає порядок порушення кримінальної справи, говориться: "За наявності приводів і підстав зазначених у ст. 94 цього Кодексу, прокурор, слідчий, орган дізнання
або суддя зобов'язані винести постанову, а суд — ухвалу
про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави для
порушення кримінальної справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої
порушується справа, а також подальше її спрямування", з чого випливає, що без приводів і підстав до порушення кримінальної справи подальше здійснення кримінального процесу не можливе.

Рішення має бути прийняте у строк до трьох днів, а у виняткових випадках (коли потрібна перевірка матеріалів) — до десяти діб.

Стаття 98-1 КПК України передбачає запобіжне обмеження щодо особи, стосовно якої порушено кримінальну справу.

У разі, коли кримінальну справу порушено щодо певної особи прокурор чи суддя має право прийняти рішення про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення досудового розслідування чи судового розгляду, про що виносить мотивовану постанову (ухвалу). Водночас, згідно зі ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21 січня 1994 р.' громадянинові України може бути тимчасово відмовлено в видачі паспорта (в візі на виїзд), якщо проти нього порушено кримінальну справу. Органи, що порушують справу, в тому числі слідчий і орган дізнання, мають змогу здійснити попередження чи запобігання виїзду шляхом інформування підрозділів дозвільної системи про порушення справи стосовно відповідної особи. [6]

Особливості порушення кримінальної справи стосовно деяких осіб.

Стосовно деяких громадян закон встановлює імунітет від кримінальної відповідальності, статус повної або часткової (обмеженої процесуальної недоторканності.) Імунітетом від кримінальної відповідальності наділені дипломатичні агенти. Вони не підлягають арешту або затриманню. Дипломатичний агент не зобов'язаний давати показання як свідок. Помешкання, архіви і документи дипломатичних представництв недоторканні. Державні службовці держави перебування не можуть вступати в ці помешкання інакше, як за згодою глави представництва. Члени сім'ї дипломатичного агента, що живуть разом із ним, користуються привілеями й імунітетами дипломатичних агентів. Співробітники адміністративно-технічного персоналу представництв і члени їхніх сімей, якщо вони не є громадянами держави перебування, мають привілеї імунітети, аналогічні дипломатичним агентам.

Консульські посадові особи не підлягають арешту або затриманню інакше як на підставі рішень суду й у випадку вчинення тяжких злочинів.

Недоторканістю володіють насамперед Президент України і кандидати на цю посаду в період виборів, Голова Верховної Ради України і Прем'єр-міністр України. Законом України "Про вибори Президента України" кандидат у президенти не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий арешту та затриманню без згоди Центральної виборчої комісії.

Судді недоторканні і не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності та взяті під варту без згоди Верховної Ради України.

Уповноважений з прав людини Верховної Ради України користується статусом недоторканності на весь період своїх повноважень. Кримінальну справу стосовно нього може порушити лише Генеральний прокурор України.

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про адвокатуру" кримінальну справу проти адвоката може бути порушено тільки Генеральним прокурором України, його заступниками або прокурорами областей. Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручень, не підлягають вилученню та огляду. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів.

Згідно зі ст. 37 Закону України "Про рахункову палату" кримінальну справу щодо Голови Рахункової палати, Першого заступника і заступника Голови, головних контролерів та Секретаря Рахункової палати може бути порушено лише Генеральним прокурором України.

Під час складання постанови про порушення кримінальної справи необхідно виходити із загальних вимог, яким має відповідати постанова слідчого та органу дізнання, викладених у ст. 130 КПК України.

Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, судді та ухвала суду складається з трьох частин: вступної, описово-мотивувальної та резолютивної.

У вступній частині зазначаються дата винесення постанови: це (місто, селище), посада, звання особи, яка виносить постанову його прізвище, матеріали, які розглядалися під час винесення постанови.

З описово-мотивувальній частині постанови вказується джерело відомостей про злочин, що слугує приводом до порушення справи, куди і коли ці відомості надійшли. Далі викладаються фактичні дані, що вказують на наявність ознак конкретного злочину, підстава до порушення справи, час, місце та інші обставини вчинення злочину.

Після зазначення в описовій частині постанови, за якою статтею кримінального закону кваліфікується злочин, має йти посилання на статті кримінально-процесуального закону, якими керується орган дізнання, слідчий, прокурор або суд, приймаючи рішення порушити кримінальну справу. У силу ст. 113 КПК України якщо справа порушена слідчим та прийнята ним до свого провадження, складається єдина постанова про порушення сперави та прийняття її до свого провадження. У такому разі в описово-мотивувальній частині постанови вказується, що при цьому слідчий кевувався також положенням відповідних правових норм.

У резолютивній частині постанови міститься рішення про порушення кримінальної справи. Ця частина постанови випливає з описової частини, є її логічним продовженням та розвитком. У ній обов'язково зазначається стаття Кримінального кодексу України, за ознаками якої кваліфікується діяння, що підлягає розслідуванню кому і куди направляється справа або ким приймається до свого провадження.

Постанова слідчого, прокурора, судді, так само як і ухвала суду про порушення кримінальної справи, набирає законної сили з моменту її винесення та підписання. Постанова особи, яка провадить дізнання, про порушення кримінальної справи підлягає затвердженню керівником органу дізнання та набирає юридичної сили з даного моменту.

Копія постанови про порушення кримінальної справи направляється слідчим та органом дізнання в добовий строк прокурору. Прокурор здійснює нагляд за своєчасністю розгляду заяв та повідомлень про злочин, законністю та обґрунтованістю прийнятих рішень про порушення або про відмову в порушенні справи. При цьому він може перевіряти матеріали та порушені справи, проводити їх звірку з записами про заяви та повідомлення про злочини, зробленими в черговій частині органів внутрішніх справ.

Якщо справу порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а в разі, якщо за цією справою ще не провадилося жодної слідчої або процесуальної дії, може відмінити постанову про порушення кримінальної справи, що, по суті, означає відмову в її порушенні. Рішення прокурора може бути оскаржене особами, інтересів яких воно торкається, до суду.

Після порушення справи:

1) прокурор направляє справу для провадження досудового слідства або дізнання;

2)слідчий починає досудове слідство, а орган дізнання починає дізнання;

3) суд направляє справу прокуророві для провадження досудового слідства або дізнання, а справи про злочини, зазначені частині 1 статті 27 КПК України, приймає для розгляду в суді.

4. Нагляд прокурора за законністю порушення кримінальної справи.

Відповідно до конституційного принципу нагляду прокурора за діяльністю органів дізнання і досудового розслідування нагляд за законністю порушення справи здійснює прокурор.

Слідчий і орган дізнання зобов'язані не пізніше доби направити прокуророві постанови про порушення кримінальної справи або про відмову порушенні такої справи.

Якщо справу порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а у випадках, коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи.

У разі безпідставної відмови в порушенні справи слідчим або органом дізнання прокурор своєю постановою скасовує постанову слідчого або органу дізнання і порушує справу.( ст. 100 КПК України).

Згідно зі ст. 25 КПК України нагляд за додержанням законів при провадженні дізнання і досудового слідства здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. Свої повноваження в кримінальному судочинстві прокуророр здійснює незалежно від будь-яких органів і посадових осіб, підкоряючись тільки законові і керуючись вказівками Генерального прокурора України.

Постанови прокурора, винесені відповідно до закону, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами організаціями, посадовими особами і громадянами.

Негативні реалії сьогодення потребують зміцнення наглядових механізмів держави за додержанням законності в усіх сферах суспільного життя, в тому числі і в сфері кримінально-процесуальних відносин на стадіях досудового провадження.

Прокурор зобов'язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всіляких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили.

Здійснюючи в межах своїх повноважень нагляд за виконанням законів органами дізнання та досудового слідства, прокурор зобов'язаний: застосовувати наглядові повноваження для забезпечення повної реєстрації і належного розгляду органами дізнання та досудового слідства всіх заяв і повідомлень про злочини, не допускаючи залишення прав заінтересованих осіб без належного захисту; вживати заходів до того, щоб жодний злочин не залишився нерозкритим та жоден злочинець не ухилився від відповідальності.

Наділений повноваженнями з нагляду за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства, прокурор у межах своєї компетенції відповідно до ст. 227 КПК України має право: вимагати від органів дізнання та слідчого для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства та розшуку злочинців; скасовувати незаконні та безпідставні постанови органів дізнання і слідчого, включаючи постанову про відмову в порушенні справи, про закриття справи та інші; порушувати, відмовляти в порушенні та закривати кримінальні справи.

Закон зобов'язує слідчого й орган дізнання терміново направляти прокурору копії основних процесуальних рішень.

Нагляд має своїм завданням сприяти: ,

1) розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань;

2) виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин;

3) запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності;

4) охороні прав, свобод та законних інтересів громадян;

5) здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню.[7]

Але необхідно пам’ятати, що навіть в тому випадку коли були виявлені приводи і підстави до порушення кримінальної справи, можуть бути виявлені обставини, що виключають можливість порушення кримінальної справи.

Обставини, що виключають порушення кримінальної справи .

Якщо в результаті перевірки заяви чи повідомленні що надійшли, не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання суддя вправі, відмовити в порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, службі в справах неповнолітніх, трудовому колективу або власнику підприємства, установи організації чи уповноваженому ним органу для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування в установленому порядку заходів адміністративного стягнення.

Відповідно до вимог ст. 99 КПК України за відсутності ознак злочину та підстав до порушення справи, а отже за наявності обставин, що виключають провадження у справі, слідчий, орган дізнання, прокурор та суд відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що виносять мотивоване рішення.

Згідно зі ст. 6 КПК України кримінальну справу не може бути порушено за наявності обставин, які виключають провадження по справі:

—через відсутність події злочину;

—через відсутність в діянні складу злочину;

—щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;

—внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих осіб;

—за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 4 і 5 статті 27 КПК України;

—через відсутність скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і в разі відсутності скарги потерпілого (ч. З ст. 27 КПК України);

—щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження у справі необхідне для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;

—щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;

—щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому самому обвинуваченню;

—якщо про відмову в порушенні справи по тому самому факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

Якщо обставини, зазначені в перших двох пунктах, виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє виправдувальний вирок. ( частина 2 ст. 27 КПК України )

Закриття справи на підставі амністії не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

У випадках, коли обвинувачений підлягає амністії, якщо ця обставина виявлена в суді — суд постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.

У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння, вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому статтею 7-3 КПК України.

Якщо в ході дізнання, попереднього чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених ч. 4 статті 97 КПК України, поряд з обставинами, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення (окрім фактів правопорушень, вчинених неделіктоздатними особами ).[8]

Обставини, які згідно з законом виключають порушення та провадження кримінальної справи, за своєю сутністю можуть бути систематизовані та поділені на три групи.

Перша група — обставини реабілітуючого характеру. РеабілітуючІ підстави — це такі, в силу яких особа визнається невинною у вчиненні злочину, добропорядною та реабілітованою, або які вказують, що злочину не було. Сюди належать: відсутність події злочину, відсутність складу злочину, в тому числі наявність необхідної оборони або крайньої необхідності; недосягнення особою до моменту вчинення суспільно небезпечного діяння віку, при досягненні якого можлива кримінальна відповідальність. Рішення про відмову в порушенні закриття справи за цими обставинами уповноважені приймати слідчі чи органи дізнання самостійно. При відмові в закритті чи закритті кримінальної справи за реабілітуючими підставами слід роз'яснити обвинуваченому про право на відшкодування заподіяної йому моральної та матеріальної шкоди безпідставним притягненням до відповідальності, реабілітацію в повному обсязі відповідно до закону України від 1грудня 1994 р. “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.”

Друга група — підстави нереабілітуючого характеру.

Нереабілітуючі підстави — це підстави, що за наявності складу злочину тягнуть за собою звільнення особи від кримінальної відповідальності та покарання, звільняють від відповідальності покарання особу, визнану винною у вчиненні злочину. Особа звільняється від кримінальної відповідальності з огляду на акт амністії, що усуває покарання за вчинений нею злочин, або у зв'язку з помилуванням даної особи, а також у разі смерті особи яка вчинила злочин. Оскільки винною особу у вчиненні злочину може визнати тільки суд, то і закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами можливе лише за рішенням суду.

Третю групу становлять формально-процесуальні підстави. Це підстави, що тягнуть за собою відмову в порушенні кримінальної справи з огляду на наявність рішень щодо певного факту, які набули юридичної сили, чи відсутності волевиявлення певних учасників процесу, за умови що за законом справа порушується лише за наявності такого волевиявлення. Наприклад, відсутності скарги потерпілого про притягнення винного до кримінальної відповідальності в справах, віднесених до справ приватного обвинувачення. Тут відмова в порушенні справи має місце через відсутність скарги потерпілого, якщо справа підлягає порушенню тільки за його скаргою, або за примиренням потерпілого з обвинуваченим по такій категорії справ (п. 6 ст. 6 КАК України).

Ця група об'єднує також підстави, які констатують неможливість повторного розслідування фактів, що стосуються дій осіб, щодо яких компетентні державні органи прийняли рішення. Сюди належать такі підстави: наявність вироку, що набрав законної сили, або ухвали чи постанови суду про закриття справи за тією самою підставою, наявність постанови органу розслідування або прокурора про закриття справи за тим самим обвинуваченням (п. 9 ест. 6 КАК України).

Зауважимо, що в даній правовій нормі викладено обставини, що виключають провадження по кримінальній справі, які можуть служити як підставами для відмови в порушенні справи, так і підставами для закриття справи чи винесення виправдовувального вироку.

Закон надає право на прийняття рішення про відмову в порушенні справи чи про закриття справи за цими обставинами слідчому й органу дізнання.

Водночас, окремо в ст. 7, 7-1, 7-2, 7-3 КПК України встановлені додаткові підстави й умови закриття справи за нереабілітуючими обставинами: у зв'язку з дійовим каяттям, з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, із застосуванням примусових заходів виховного характеру, у зв'язку зі зміною обстановки, з передачею особи на поруки або із закінченням строків давності. Ці обставини не можуть служити підставами для відмови в порушенні справи, адже за їх наявності особі має бути пред'явлено обвинувачення, і є винятково безумовними підставами для закриття кримінальної справи за рішенням суду. За цих обставин слідчий після закінчення розслідування через прокурора направляє справу до суду для прийняття рішення про закриття справи і вирішення інших правових питань. [9]

Процесуальний порядок відмови в порушенні кримінальної справи.

За відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.

Відповідно до вимог ст. 99 КПК України за відсутності ознак злочину та підстав до порушення справи, а отже за наявності обставин, що виключають провадження у справі, слідчий, орган дізнання, прокурор та суд відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що виносять мотивовану постанову.

Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи оформляється відповідно до вимог стт. 99, 130 КПК України та складається вступної, описово-мотивувальної та резолютивної частин.

У вступній частині постанови вказуються дата, час, місце винесення постанови, ким вона винесена і з якого приводу.

Описова частина постанови містить чітко викладені підстави до відмови в порушенні справи. Це рішення має бути обов'язково обґрунтованим, з посиланням на відповідну норму кримінально-процесуального закону (відповідний пункт ст. 6, п. 2 ст. 97 та ст. 99 КПК України), якою керуються орган дізнання, слідчий, прокурор приймаючи рішення про відмову в порушенні кримінальної справи

Якщо для висновку про відмову в порушенні кримінальної справи необхідний аналіз статті кримінально-правової норми, то в описовій частині постанови слід посилатися і на відповідну статтю кримінального кодексу.

У резолютивній частині постанови формулюється рішення про відмову в порушенні справи. Тут також має бути зазначено долю речових доказів — предметів, документів та інших матеріалів, вилучених при перевірці, а також викладено порядок оскарження прийнятого рішення. Копія постанови обов'язково вручається заявникові та іншим зацікавленим особам.

Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено відповідному прокурору, а якщо така постанова винесена прокурором — вищому прокурору.

Оскарження рішень про відмову в порушенні кримінальної справи.

Постанову слідчого й органу дізнання про відмову порушенні кримінальної справи може бути оскаржені відповідному прокуророві, а якщо таку постанову винесено прокурором — вищому прокуророві, подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання постанови.

Постанову прокурора, слідчого й органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до суду в порядку, передбаченому статею 236-1 цього Кодексу.

Постанова судді про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови в апеляційному порядку.

( ст. 99-1 КПК України ).

Судовий контроль за додержанням законів органами досудового розслідування — це окрема форма діяльності суду, що випливає з покладеної на нього функції захисту прав і свобод людини та здійснюється шляхом надання судом дозволу на певні процесуальні дії, пов'язані з обмеженням конституційних прав і свобод громадян та контроль за законністю їх проведення.

Стаття 55 Конституції України визначає: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб".

Статтями 236-1 — 236-5 КПК України встановлена можливість оскарження в суді відповідно постанови про відмову в порушенні справи та постанови про закриття справи.

Постанову прокурора, слідчого й органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до суду в порядку, передбаченому статтею 236-1 цього Кодексу.

Даними правовими новелами по суті встановлюється нове принципово важливе положення — захист прав і свобод людини належить до повноважень насамперед судової влади.

ВИСНОВОК

У процесуальній літературі існує багато думок щодо сутності і змісту приводів і підстав до порушення кримінальної справи, але я схиляюсь до думки М.В. Жогіна і Ф.М. Фаткуліна, що сутність і зміст приводів і підстав до порушення кримінальної справи полягає в тому, що:

1.) приводом слід вважати юридичні факти, що дають підстави до порушення кримінальної справи;

2.) ці юридичні факти не лише обумовлюють дану діяльність, а й визначають її результат;

3.) вони самі полягають у вказаних у кримінальному законі діях, за допомогою яких органи прокуратури, суду, слідства та дізнання отримують або виявляють відомості про злочин, що готується чи вчинений;

4.) джерелами первинних даних про злочини, що мають доказове значення при вирішенні питання про порушення кримінальної справи, можуть бути як документи де відображаються ці дії, так й інші документи, що так чи інакше потрапляють у розпорядження вказаних вище органів.[10]

Тому приводом до порушення кримінальної справи слід вважати передбачені законом джерела первісних відомостей про злочин, які породжують кримінально-процесуальні правовідносини та зобов'язую правоохоронні органи здійснити перевірку інформації, що міститься в них по суті.

Саме завдяки таким властивостям, наявність приводів і підстав до порушення кримінальної справи являється першочерговою і необхідною передумовою початку кримінального процесу і встановлення істини по справі.

Список використаної літератури:

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року -К.: Вікар, 1997.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України (за станом законодавства на 1 вересня 2003 року). - К. - 2001. - 268 с.

3. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - К.: А.С.К., 2002. - 1056 с.

4. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України /М.М. Міхеєнко, В.П. Шибіко, А.Я. Дубинський; Відп. Ред.: В.Ф. Бойко, В.Г, Гончаренко. - 2-ге вид. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 624 с.

5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. К.: Каннон, А.С.К., 2001.-1104с.

6. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. - К.: Юрінком Інтер, - 1999. - 220 с.

7. Гришин Ю.А, Окончание досудебного следствия с составлением обвинительного заключения: Проблеми й пуги реформирования. - Луганск.

8.Мариупольський Л.А., Статкує В.Ф., Тульченко В.С. Обвинительное заключениє в советском уголовном процесе. - М., 1969.

9. Арсеньев В.Д. Основы теории доказательств в советском уголовном процессе. -Иркутск, 1970.

10. П.Арсеньев В.Д., Заблоцкий Б.Г.-.Использование специальных знаний при установлений фактических обстоятельств уголовного дела Красноярск.1986.

Білоусов О.І. Проблеми теорії оцінки доказів у кримінальному судочинстві. -К., 1998.

11. Галкин В.М. Средства доказывание в уголовном процессе. -М., 1967.

12. Карнеева Л.М., Кертес Й. Источники доказательств. -М., 1985.

13. Ляш А.А. Вещественные доказательства в досудебных стадиях уголовного процесса. -К., 1991.

14. Михеєнко М.М., Молдован В.В. Шибіко В.П. Кримінально-процесуальне право. -К. , 1997.

15. Ефимичев С.П. Оформление уголовного дела. Волгоград, 1990.

16. Статкує В.Ф., Весельїй В.З. Обвинительное заключениє. - М., 1970.


[1] В. М. Тертишник «Уголовный процесс» Харьков РИФ « АРСИС, ЛСД» 1997 год.

[2] Шимановский В. В. « законы и обоснования уголовного дела» Л., 1987 год.

[3] Михайленко А. Р. « Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе» Соратов- 1975 год.

[4] Белозеров Ю. Н. « Возбуждение уголовного дела» Москва- 1976 год.

[5] М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, В. П. Шибіко “ Кримінальний процес України” Київ “ Либідь” 1999 рік.

[6] В. М. Тертишник “ Науково-практичний коментар до кримінально-процесуального кодексу України” Київ “ А..С. К.” 2002 рік.

[7] Зеленецкий В. С. , Синько В. Д. , Белецкий А. З. « Прокурорский надзор за исполнением законов оргаЗеленецкий В. С. , Синько В. Д. , Белецкий А. З. « Прокурорский надзор за исполнением законов оргаом внутренних дел при приеме, регистрации, учете и разрешении заявлений и сообщений о преступлениях».

[8] Гопанович Н. Н. « отказ в возбуждении уголовного дела» Минск-1997 год.

[9] В. М. Тертишник “ Науково-практичний коментар до кримінально-процесуального кодексу України” Київ “ А..С. К.” 2002 рік.

[10] Лукашевич В.З. Советский уголовний процес. – Л., 1989. – с.198.