регистрация / вход

Суб'єктивна та об'єктивна сторони розбою

Злочини проти власності та боротьба з ними як одна з найактуальніших проблем сучасної юридичної практики. Загальна характеристика розбою як однієї з форм розкрадання, його основні риси і способи здійснення. Ознаки, характерні риси кваліфікованого розбою.

План

Вступ

1. Об’єктивні ознаки розбою

1.1 Об’єкт та предмет розбою

1.2 Об’єктивна сторона розбою

2. Суб’єктивні ознаки розбою

2.1 Суб’єктивна сторона розбою

2.2 Суб’єкт розбою

3. Кваліфікуючі ознаки розбою

4. Розмежування розбою від насильницького грабежу та вимагання

Висновки

Вступ

Зниження рівня життя багатьох громадян нашої країни призвели до загострення кримінологічної ситуації в цілому, зокрема, до зростання посягань на чуже майно. Злочини проти власності та боротьба з ними перетворилися на одну з найактуальніших проблем сучасної юридичної практики.

Сучасний стан насильства в України є соціально негативним явищем перехідного періоду. Найбільш суспільну небезпечність становлять насильницькі злочини проти власності із застосуванням насильства. В умовах соціальних, економічних, політичних реформ насильство у складах корисливих посягань на власність набуває дедалі більше негативних кількісних і якісних характеристик, організованих форм, елементів кримінального професіоналізму. Злочинці для досягнення своїх корисливих цілей найчастіше застосовують насильство. Форми такого злочинного насильства достатньо різноманітні. Аналіз кримінальних справ, інформаційно-довідкових матеріалів правоохоронних груп, які вчиняють насильницькі злочини проти власності. Такі злочини у більшості випадків вчиняються з особливою жорстокістю, знущанням над особою.

Зазначене вище обумовлює необхідність віднесення кримінально-правового попередження злочинів проти власності із застосуванням насильства до найбільш важливих напрямів діяльності правоохоронних органів. Такі злочини становлять підвищену суспільну небезпеку, оскільки одночасно спричиняють шкоду власності і життю чи здоров’ю особи. За останні роки кількість посягань на чужу власність значно збільшилась.

Саме у зв’язку цим особливу актуальність набувають проблеми ефективної боротьби з насильницькими посяганнями на власність із застосуванням насильства [13,с.88].

Розбій – це один з видів злочину проти власності який відносяться до числа, по-перше, досить небезпечних, а по-друге, досить добре вивчених способів такого роду злочинів. На підтвердження цього можна навести той факт, що визначення розбою в Кримінальному кодексі України (ст.187КК) практично не відрізняється від того формулювання, що містилося Кримінальному кодексі України 1960р.

Метою даної курсової роботи є повний аналіз розбою як одного з видів складу злочину проти власності, найбільш проблемних питань, що існують в теорії кримінального права при кваліфікації такого виду злочину.

У даній роботі було подано загальну характеристику розбою як однієї з форм розкрадання, виявлено його основні риси і способи здійснення. Оскільки розбій є різновидом розкрадання, тобто корисливого посягання на чужу власність, йому властиві всі ознаки цього діяння, які і будуть розглянуті в роботі, а саме: що являють собою об’єктивні ознаки розбою, вказані родовий та безпосередній об’єкти даного виду злочину. Неабияку увагу зосереджено на обов’язкові ознаки злочину. Зазначено те, що поняття майно, що дається в цивільному праві, різниться від поняття майна в кримінальному праві та характеризуються спеціальними ознаками. Щодо об’єктивної сторони, то вона проявляється у вчиненні певних дій, про які детально розповідається у першому розділі. Досить чітко розписано головні ознаки, вказано на момент закінчення злочину.

У другому розділі описані суб’єктивні ознаки. Зазначено, що розбій вчиняється у формі прямого умислу і наявністю корисливого мотиву. Розглянуто, що обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони розбою є мета, з якою здійснюється напад, вказаний суб’єкт злочину.

Третій розділ характерний тим, що після описання основних ознак складу злочину в ньому проаналізовані кваліфікуючі ознаки розбою.

Потім згідно з Кримінальним кодексом України і коментарями до нього, представлено ті характерні риси, які відрізняють розбій від інших форм розкрадання. Розібрано ознаки кваліфікованого розбою, знання яких необхідно для правильної юридичної оцінки вчиненого злочину.

1. Об’єктивні ознаки розбою

Серед інших форм корисливо-насильницьких посягань на охоронювані кримінальним законом цінності та різні сфери життєдіяльності людей розбій є одним із найнебезпечніших злочинів. Це зумовлено тим, що при розбої до порушених майнових благ додається посягання на особу.

Питання кримінально-правової характеристики розбою розглядалися в роботах таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як М.І. Бажанов, Г.М. Борзенков, В.О. Владимиров, Л.М. Кривоченко, Г.А. Крігер, П.С. Матишевський, В.С. Сташис, В.П. Тихий, І.С. Тишкевич та ін.

Усі ознаки об’єктивної сторони складу злочину з точки зору їх описання (закріплення) в диспозиціях статей Особливої частини КК України прийнято підрозділяти на дві групи: обов’язкові (необхідні) та факультативні. До обов’язкових ознак відносять діяння у формі дії чи бездіяльності, до факультативних – суспільно небезпечні наслідки, місце, час, обстановку, спосіб і засоби вчинення злочину.

Поділ на обов’язкові та факультативні ознаки можливі лише тоді, коли йдеться про ознаки об’єктивної сторони складу злочину, тобто про сукупність ознак, сформульованих у законі[12, с.140-141].

Ознаки, які характеризують об’єктивну сторону розбою, прямо вказані у диспозиції даної кримінально-правової норми. Згідно ст.187 КК України до таких ознак відносяться: протиправність, виїмка та обернення чужого майна у руки винного чи інших осіб, а також спричинення шкоди власнику. Крім цього розбій характеризується нападом, поєднаним з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я.

Таким чином можна виділити наступні об’єктивні ознаки розбою:

· Викрадення чужого майна; Напад; Насильство, небезпечне для життя і здоров’я особи або загроза такого насильства [16, с.60].

1.1 Об’єкт та предмет розбою

Найбільш небезпечною з насильницьких форм розкрадання майна в КК України є розбій. При вчиненні такого розкрадання виникає намір заволодіти чужим майном шляхом застосування до потерпілого небезпечного насильства або через погрозу застосування такого насильства [13, с.88]. у частині 1 ст. 187 КК України розбій визначається як «напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, або погрозою застосування такого насильства» [2,ст.187].

Розглядаючи дане питання слід звернути увагу на те, що родовим об’єктом таких злочинів є відносини власності, тобто правовідносини, що виникають між власником майна і всіх інших членів суспільства (не власниками) із приводу володіння, користування і розпорядження приналежним йому майном.

Для того, щоб чітко з’ясувати на що безпосередньо посягають злочинці при вчиненні розбою, необхідно звернутися до поняття «власність». Власність є економічною основою життя суспільства та виявляється у відносинах між людьми з приводу матеріальних та інших благ. Ці відносини полягають у належності благ одним особам і відчуженні від них інших осіб. Належність або привласнення матеріальних та інших благ є сутністю відносин власності.

Право власності є юридичним вираженням, формою закріплення економічних відносин власності. Право власності охоплює правові норми, що закріплюють, регулюють і захищають стан належності матеріальних та інших благ конкретним особам – фізичним, юридичним. У сукупності вони складають право власності в об’єктивному розумінні як єдиний комплексний інститут права.

Право власності в суб’єктивному розумінні – це міра можливої поведінки власника, конкретний вираз відносин власності у повноваженнях суб’єкта права власності.

Розбій є одним з найпоширеніших і найнебезпечніших видів злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільш цінних соціальних благ – право власності [11, с.119]. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має паво володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним [1, ст.41]. Передбачення в одному розділі Особливої частини КК України відповідальності за всі посягання на власність незалежно від їх форми, забезпечує всім суб’єктам пава власності однаковий кримінально-правовий захист.

Оскільки КК України 1960р. встановлював окремо відповідальність за заволодінням державним, колективним, індивідуальним майном, то безпосередній об’єкт грабежу залежав від форми власності. Згідно із Конституцією України всі суб’єкти права власності рівні перед законом (ч.4 ст.13). однією з гарантій рівності захисту всіх форм власності є відповідальність за злочини проти власності, що передбачені (в межах розділу VІ Особливої частини КК України) незалежно від того, на яку форму власності було вчинене злочинне посягання. Отже безпосереднім об’єктом розбою є право власності на майно[11, с.120].

Як ми бачимо, важливе значення для визначення природи розбою, для з’ясування характеру і ступеня його суспільної небезпеки має встановлення об’єкту цього злочину.

Суспільна небезпечність злочинного діяння залежить від того, наскільки цінним і важливим є порушене ним благо, а також наскільки серйозною може виявитись шкода, яка причиняється цьому благу.

Розбій посягає одночасно на два об’єкти – соціальну чи особисту власність та особу. Така направленість розбою обумовлена самою сутністю цього злочину, яка складається з цілі злочинця заволодіти соціальним чи особистим майном через застосування насильства до потерпілого.

Лише при наявності посягання на ці два об’єкти можна визнавати в діях винного склад розбою.

В юридичній літературі обговорювалась думка, що об’єкти, на які посягає розбій, не являються рівноцінними і що у зв’язку з цим один з них є головним, а інший має другорядне значення.

М.П. Михайлов, наприклад, стверджує, що більш важливим з цих двох об’єктів розбою є особистість. Цю позицію поділяє в своїй монографії і М.Б. Гугучіяю. Призначення особистості головним об’єктом розбою, за думкою названих авторів витікає з того, що згідно закону одне створення небезпеки для життя чи здоров’я потерпілого складає закінчений склад розбою, в той час як факт заволодіння майном не має кваліфікаційного значення.

Нам здається, що в наш час спір про порівняльну цінність об’єктів розбою не має практичного значення. У системі діючого Кримінального Кодексу цьому злочину відведено місце в главі, яка передбачає злочини проти власності громадян. При цьому законодавець виходить з того, що вирішальне значення в даному складі злочину має ціль заволодіння чужим майном. Посягання ж на особу при розбої виступає як засіб заволодіння чужим майном. Цінність і важливість цього об’єкту законодавець врахував при визначенні конструкції складу розбою.

Називаючи об’єктом розбою власність, треба мати на увазі суспільні відносини по розподіленню матеріальних благ, посягання на які виражається у порушенні гарантованої державної, кооперативної чи суспільної організації чи окремій особі можливості за своїм розсудом розпоряджатися майном, яке їй належить.

Направленість розбою проти суспільних відносин власності виражається конкретно в посяганні на соціальне чи власне майно, яке являється матеріальним вираженням цих суспільних відносин.

В результаті розбійного посягання на особу порушуються суспільні відносини, які гарантують недоторканість життя або здоров’я членів соціального суспільства. Посягання на ці два суспільні відносини виражаються або у вчиненні реальної шкоди здоров’ю, чи в створенні небезпеки для життя та здоров’я особи, яка зазнала нападу [5, с.8-10].

Отже основний безпосередній об’єкт злочину – це суспільні відносини в сфері власності, а додатковий обов’язків безпосередній об’єкт розбою – життя або здоров’я потерпілого[6, с.181].

Особливе значення при вчиненні таких злочинів має їх предмет. Предметом є речі матеріального світу, на які безпосередньо впливає винний, здійснюючи злочинне посягання на об’єкт. Майно, як предмет злочинів проти власності із застосуванням насильства має певні обов’язкові ознаки фізичного, економічного й юридичного характеру. До фізичних ознак належить те, що вказані речі завжди матеріальні, є частиною матеріального світу. За відсутності фізичної ознаки не можуть бути предметом майнових злочинів із застосуванням насильства ідеї, погляди, прояви людського розуму.

Юридичними ознаками майна як предмета розбою є те, що по-перше, таке майно повинно бути чужим для винного, по-друге, воно як правило, має належати на праві власності, по-третє, воно не повинно виступати предметом злочинів, відповідальність за які передбачена іншими розділами Особливої частини КК України. Чужим слід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного.

Предметом злочинів проти власності із застосуванням насильства може бути як рухоме, так і нерухоме майно: житлові будинки, квартири, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові кошти, монетарні метали, предмети домашнього господарства, продуктивна робоча худоба, насадження на земельній ділянці, вироблена продукція, акції, деякі інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення [11, с.120].

Неоднозначно вирішується серед науковців питання з приводу віднесення до предмета насильницьких злочинів проти власності предметів, які повністю або частково вилучені із цивільного обороту. Одні вчені вважають, що предмети, вилучені з цивільного обороту, не можуть бути предметами злочину проти власності, оскільки, щоб бути такими, річ повинна мати вартість, через що вона здатна брати участь у цивільному обороті. Прихильники іншої точки зору вважають, що до майна як до предмета злочинів мають бути віднесені предмети, які вільно обертаються у цивільному обороті, та предмети, вилучені з обороту.

Об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочинів проти власності із застосуванням насильства зберігаються незалежно від того, вилучені чи не вилучені предмети із цивільного обороту. Предмети, вилучені із цивільного обороту, хоч і характеризуються особливими умовами, але мають свою визначену вартість. Такі обмежені умови обертання подібних матеріальних предметів зумовлені особливою цінністю, важливістю їх для держави і тим, що у разі вільного обертання таких предметів збільшується ступінь і характер суспільної небезпеки злочинів. Підтвердженням такого підходу є наявність у КК України спеціальних норм про відповідальність за викрадення або вимагання предметів, повністю або частково виключених із цивільного обороту. Так, ст.262 КК України передбачає кримінальну відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів[11, с.120].

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №10 від 06.11.2009р п.2 визначає, що «предметом злочинів проти власності є майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи: речі(рухомі й не рухомі), грошові кошти, цінні метали, цінні папери, тощо, а також право на майно та дії майнового характеру, електрична та теплова енергія» [4, п.2].

Розбій, як і інші форми викрадення, відноситься до категорії предметних злочинів.

Предметом злочину під час викрадення, та і взагалі при розбої, найчастіше являється річ матеріального світу, тобто, посягаючий предмет, який можна взяти руками, захопити. Разом з тим, різні вчені покладають в це поняття різну суть.

Так, під предметом викрадення Ю.І. Ляпунов розуміє товарно-матеріальні цінності, які володіють економічними властивостями та їх грошовим вираженням – ціною, а також гроші, як особливий товар, який являє собою всезагальний еквівалент будь-якого іншого майна. Л.Д.Гаухман під власністю в ролі предмета викрадення розуміє матеріальний предмет, створений суспільно необхідним трудом, який має матеріальну цінність та певну вартість, який являє собою рухому або нерухому річ, і яка являється чужою для винного.

Це можуть бути будь-які носії цінності, які володіють або фізичними (речі, будь-яке майно) або економічними (гроші, цінні папери) ознаками. Майно при розбої, як і при інших формах викрадення, повинно бути саме чужим, тобто не належати винному.

Не може бути предметом викрадення людина у зв’язку з тим, що людина взагалі не може бути предметом злочину, а також об’єктом злочинного посягання: у випадку викрадення людини об’єктом буде її фізична свобода, а не відносини власності. Однак Н.І. Коржанський, відстоюючи точку зору на суспільні відносини як об’єкт злочину, вважав, що зміни суспільних відносин в результаті злочинного посягання можливе «опосередковано, шляхом впливу на реальні, матеріальні предмети, речі, людей, бо прямо, безпосередньо, шляхом розірвання суспільного зв’язку». Основою для класифікації способів впливу на об’єкт злочину, на його думку, мажуть слугувати властивості матеріального об’єкта-предмета впливу: 1) предмет живого світу (люди); 2) предмет неживого світу (речі, матеріальні об’єкти). [16, с.59-60].

Цінність майна, на посягання якого направлений розбійний напад, може бути різною.

При цьому, не рідко буває так, коли шляхом застосування насильства, небезпечного для життя і здоров’я потерпілого, злочинець заволодіває майном, яке має досить не значну вартість. Особливе значення це має місце тоді, коли злочинець здійснює розбійний напад на громадян, котрих випадково зустрів в момент випадкового виникнення злочинного умислу, або незабаром після цього. В таких випадках злочинець частіше всього невідомо, яке майно має при собі потерпілий, і при здійсненні нападу він виходить з наміру заволодіти будь-якими речами, котрі будуть виявлені у потерпілого.

У зв’язку з розглядом питання про предмет посягання на власність у юридичній літературі неодноразово висловлювалась думка, що предметом цих посягань не повинні визнаватись документи та речі, котрі не являють собою матеріальної цінності, але дають право на отримання суспільного або власного майна (наприклад, доручення, квитанція на багаж, який здали на зберігання, номерки гардеробу). Сторони цієї думки вважають, що виїмку таких документів слід розглядати у ролі готування до злочинної діяльності, так як самі документи виступають лише засобом, за допомогою якого злочинець в результаті отримає майно. Хоча при розбійному посяганні певні документи не втрачають свого значення як засіб заволодіння майном, однак, оскільки законодавець визнає розбій закінченим з моменту здійснення насильства, насильницький спосіб, до якого звертається злочинець, щоб заволодіти цими документами, дає підстави розцінювати діяння винного як закінчений злочин, а не готування до нього.

Не можна угледіти розбій у тих випадках, коли насильство застосовується з метою заволодіння документами власного немайнового характеру. Такого роду діяння повинні кваліфікуватися за відповідними статтями кримінального кодексу, котрі передбачають відповідальність за злочини проти особи, в залежності від характеру умислу винного і тієї конкретної шкоди, яка заподіяна інтересам особи.

Предметом розбою може бути лише державне, суспільне або власне майно громадян, тобто таке майно, у відношенні з яким, у винного нема не дійсного, не запропонованого права розпоряджатися як своїм власним [5, с.10-12].

Отже, предметом розбою закон називає майно – ручі матеріального світу, яким притаманні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру[3, с.473].

1.2 Об’єктивна сторона розбою

У навчальній літературі зазначається, що об’єктивна сторона складу злочину – це сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно-небезпечного діяння, що посягає на об’єкти кримінально-правової охорони, а також об’єктивні умови цього посягання. Усі ознаки об’єктивної сторони складу злочину з точки зору їх описання в диспозиціях статей Особливої частини КК прийнято підрозділяти на дві групи: обов’язкові та факультативні. До обов’язкових ознак відносять діяння у формі дії чи бездіяльності, до факультативних – суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановку, спосіб і засоби вчинення злочину.

Поділ на обов’язкові та факультативні ознаки можливий лише тоді, коли йдеться про ознаки об’єктивної сторони складу злочину, тобто про сукупність ознак, сформульованих у законі.

Особливості будь-якого злочину знаходять своє вираження в зовнішніх проявах злочинної діяльності. Сукупність ознак, якими характеризуються ці зовнішні прояви злочинів прийнято йменувати об’єктивною стороною складу злочину.

Об’єктивна сторона розбою полягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Насильство має реальний характер: здатне придушити волю потерпілого і примусити його передати майно винному [12, с. 140-141].

Таке визначення розбійних діянь створює уявлення, що одночасні вказівки законодавця на «напад» і «насильство» обумовлено відмінностями цих понять. Тому в юридичній літературі, присвяченій дослідженню розбою, прийнято давати визначення кожного з цих понять окремо.

В науковій літературі, яка застосовується різноманітні визначення поняття «напад». Так, В.А. Владіміров, аналізуючи викрадення, шляхом розбою, визначає сутність нападу в його складі як активна та раптова для потерпілого агресивна дія, яка створює реальну загрозу негайного та неминучого застосування насильства над особою, яка підверглася нападу, з метою заволодіння майном.

Дещо інше визначення поняття «нападу» пропонує Г.А. Кригер: «Напад при розбої, являє собою раптовий насильницький вплив на потерпілого, який може бути як відкритим, тобто потерпіла особа усвідомлює раптовий і ніким не помітний вплив на потерпілих, котрі й самі не можуть усвідомлювати факту нападу» [15, с. 96-97].

Слід зауважити, що одні автори взагалі не дають визначення розбійного нападу і не розкривають склад цього поняття, а інші напад фактично заміняють поняттям насильства, що являється найменшою мірою, неточним, бо така заміна не виражає самої суті нападу, що являє собою активні дії, які створюють реальну загрозу застосування насильства, але ще не саме насильство.

Будучи активним протиправним діянням, направленим на заволодіння чужим майном, розбійний напад створює реальну небезпеку застосування фізичного насильства до потерпілого, якщо він намагатиметься супротивляться вилученню майна. Напад являється потенціальним насильством. Вагомою ознакою нападу являється далі те, що прихована в ньому небезпека насильства реалізується шляхом фізичного впливу нападаючого на потерпілу особу, тобто воно повинно бути поєднане з таким насильством, котре реалізується або мускульним зусиллям нападаючого, саме його власною фізичною силою, або шляхом використання засобів насильства.

Не можна не вказати на те, що характерною рисою нападу є те, що в ньому можлива протяжність в часі, а іноді і у просторі. Напад – це процес, який починається в момент створення реальної небезпеки застосування насильства і закінчується разом з заволодінням майном та нападом, в силу досягнення винним його злочинної мети, погрози саме застосування насильства. Отже, до тих пір, поки злочинець не вилучив майно і не отримав можливості заволодіти викраденим, не побоюючись більше супротивляння, або не відмовився від злочину, його діяння продовжуються залишатися нападом, які реально приховують в собі небезпеку насильства. Хоча юридично розбій визнається закінченим з моменту початку нападу, поєднаним з насильством, або погрозою його застосування, фактично він закінчується лише тоді, коли злочинець, на його думку, остаточно придбав владарювання над викраденою річчю і може вже не побоюватись протидіянь майном зі сторони потерпілого або інших осіб.

Сказане дозволяє зробити висновок, що напад – це поняття, яке не тотожне поняттю насильства. Саме тому закон говорить про напад, поєднаний з насильством. Цей висновок підтверджується і тим, що напад може бути застосовано до одного, а насильство до іншого. Наприклад, якщо нападаючий вимагає від жінки гроші, погрожуючи негайно розправитися з її дитиною, не викликає сумнівів, що діяння винного створюють розбійний напад, поєднаний з насильством. З цього випливає, що розбійний напад – це активне протиправне діяння, яке створює реальну загрозу негайного застосування насильства до потерпілого, небезпечного для його життя або здоров’я, скоєне з метою заволодіння власним майном.

Форма нападу – прихована або відкрита – не являється суттєвою ознакою розбійного нападу. Сутність розбою полягає в тому, що злочинець у процесі нападу застосовує насильство з метою таким шляхом заволодіти його майном, що і обумовлює завищену небезпечність розбою порівняно з іншими злочинами проти власності [9, с. 80-82].

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями » від 23.12.2005 р. №13 під нападом озброєної банди розуміються дії, спрямовані на досягнення злочинного результату шляхом застосування насильства до потерпілого чи створення загрози його застосування. Такий напад вважається здійсненим і в тих випадках, коли члени банди не застосовували зброї, яка була в їх розпорядженні.

Що ж слід розуміти під кримінально-правовим поняттям «насильство» як способом вчинення злочинів проти власності? Великий тлумачний словник сучасної української мови трактує «насильство» як застосування фізичної сили до кого-небудь; застосування сили для досягнення чого-небудь; примусовий вплив на когось. Тлумачний словник юридичних термінів під «насильством» розуміє фізичний чи психічний вплив однієї людини на іншу. Протиправність насильства зумовлюється тим, що воно порушує гарантоване Конституцією України право людини на особисту недоторканість.

Незважаючи на розмаїття думок з цього приводу, більшість науковців погоджується з такими ознаками насильства: його протиправність і суспільна небезпечність; активний характер поведінки, умисний характер; вплив на організм іншої особи, вплив проти її волі; здатність заподіювати шкоду здоров’ю або життю людини.

Незважаючи на те, що різні визначення насильства містять різні ознаки, всі вони мають одну загальну ознаку – сутність насильства полягає у фізичному або психічному впливі на іншу людину. Слід зазначити, що поняття «насильство» є досить складним, оскільки в кримінальному праві виступає в різних значеннях. Відповідно до кримінального закону, застосоване при розбої насильство є небезпечним для життя чи здоров’я. Під насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння [13, с. 90].

У співвідношенні з законодавчим визначенням розбійного нападу з метою заволодіння майном громадян повинно супроводжуватися застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я потерпілого. Поняття «фізичне насильство» має три різні види впливу на потерпілого:

1) Вплив на тілесну недоторканість, здоров’я або життя людини;

2) Обмеження свободи особи;

3) Вплив на внутрішні органи потерпілого без порушення цілісності тканини організму.

Під фізичним насильством першого виду розуміється будь-який вплив факторів зовнішнього світу на організм людини, на його тілесну недоторканість (від спричинення фізичної болі і до найбільш інтенсивного його виду – вбивства).

Застосовуючи насильство, яке виражається у впливі на тілесну недоторканість, здоров’я або життя потерпілого, винний звертається до використання як своєї мускульної сили, так і зброї або інших предметів насильства. Насильство цього виду може бути застосовано і завдяки використанню тварин; можливе застосування насильства саме використанням різних їдких рідин.

Другий вид насильства – обмеження свободи, воно може розглядатися як елемент розбою лише при умові, що воно поєднане саме з впливом на організм потерпілого (зв’язування, насильницьке закриття в замкнутому приміщенні, закриття рота і тому подібне). Ці діяння носять насильницький характер бо нападаючий при їх виконанні впливає на тілесну недоторканість потерпілого. Саме ці фізичні зусилля нападаючого лишають потерпілого можливості надати супротивляння заволодінню майном, придушують його свободу. У тому випадку, якщо насильницьке позбавлення свободи являє собою небезпеку для життя або здоров’я потерпілого, воно складає елемент розбою, в іншому випадку насильницьке позбавлення свободи є ознакою насильницького грабежу.

Третім видом насильства являється фізичний вплив на внутрішні органи людини без порушення його тілесної недоторканості, наприклад, отруєння. Такий вид насильства, не поєднаного з нападом, не може складати ознаки розбою. Як правило потерпілий приймає отруйні або інші сильнодіючі речовини в результаті обману зі сторони винного, який має намір таким способом прибираємо в особі потерпілого перепону на шляху до майна. У юридичному відношенні подібні діяння майже не відрізняються від насильницького позбавлення свободи, при якому також відсутній напад. Та обставина, що заволодіння майном з застосуванням отруйних і тому подібних речовин являє собою значну суспільну небезпечність, повинно знайти відображення у кваліфікації діянь винного не лише як крадіжки або грабежу, але і грабежу.

Отже фізичне насильство можна визначити як суспільно небезпечний, протиправний, активний вплив на організм людини, який являє собою небезпеку для життя або здоров’я, скоєне проти його волі і застосоване у ролі засобу заволодіння чужим майном [9, с. 83-85].

Насильство при розбої може виражатися в погрозі застосування насильства, небезпечного для життя і здоров’я потерпілого у випадку якщо він не передасть майно або не дасть згоди на його вилучення. Погроза насильством являється засобом впливу на психіку потерпілого і направлена на те, щоб примусити потерпілого підкоритися злочинним вимогам.

Обов’язковою ознакою психічного насильства при розбої є необхідність такого сприйняття потерпілим застосованої до нього погрози, коли вона уявляється йому здійсненою насправді. Ефективність погрози, яка сприймається потерпілим як реальної, не стає меншою при відсутності об’єктивних ознак, необхідних для її виконання. У зв’язку з цим розбій утворює і така погроза, яка хоча об’єктивно і не може бути реалізована, але яку потерпілий вважає у майбутньому реалізованою.

Визнання подібного роду погрози розбійним посяганням може бути обумовлено тим, що по ступеню впливу на психіку потерпілого погроза макетом або іншими предметами, які володіють зовнішньою схожістю зі зброєю, рівноцінна погрозі справжньою зброєю, а це означає, в тій же мірі, що і використання справжньої зброї, допомагає досягненню злочинного результату.

Для того щоб визнати, що застосоване злочинцем психічне насильство виразилося у порозі небезпечним для життя і здоров’я насильством, не обов’язково, щоб ця погроза виражалась у демонстрації зброї або заміняючи її предметів. Важливо лише встановити, що в тій обстановці, у котрій було скоєно злочин, така погроза могла впевнити потерпілого, що злочинець готовий вчинити над ним розправу. Психічне насильство при розбої може виражатися в погрозі зґвалтування, застосованим в цілях заволодіння майном потерпілої. Така погроза по ступені ефективності може бути прирівняна до погрози тяжкою шкодою, так як може оказати настільки сильний вплив на свідомість потерпілої, що вона сама передасть злочинцю потрібне майно.

Насильство може бути застосоване не лише по відношенню до власника майна або осіб, яким майно передане у володіння, користування або під охорону, але також і у відношенні до інших осіб, які випадково з’явилися на місті скоєння злочину, і які намагаються чинити опір виїмки чужого майна [5, с. 18-21].

Цілком зрозуміло, що будь-яке, навіть саме незначний розлад здоров’я обумовлює деяку небезпеку для життя потерпілого. Однак говорячи про поняття розбою о насильстві, небезпечним для життя, законодавець має на увазі таке насилля над потерпілим, яке створює безпосередньо загрозу його життю.

Таким насильством являються спроба задушення, викидання зі значної висоти, виштовхування на ходу з поїзда або інших транспортних засобів і деякі інші насильницькі дії. Навіть якщо в результаті такого насильства, застосованого з метою заволодіння чужим майном, і не причиняється шкоди здоров’ю потерпілого, скоєне повинно кваліфікуватися як розбій, оскільки у цих випадках реальна небезпека для життя потерпілого в момент застосування насильства неминуча.

У зв’язку із з’ясуванням поняття насильства виникає зацікавленість питання про кваліфікацію випадків заволодіння чужим майном шляхом застосування до потерпілого одурманюючих речовин. В теорії кримінального права це питання вирішується по-різному. А.А.Піонтновський і деякі інші автори висловлюють думку, що не може бути складу розбою в діяннях злочинців, які дають своїй жертві одурманюючу речовину, щоб, користуючись неусвідомленим станом потерпілого, викрасти його майно. Таке рішення цього питання обумовлюється тим, що у випадках застосування одурманюючих речовин відсутнє усвідомлення потерпілим факту застосування над ним насильства.

Іншу точку зору висловлюють А.Ч.Ігнатов та М.Б.Гугучія. на їхню думку, будь яке застосування одурманюючих речовин до потерпілого з метою заволодіння його майном повинно розглядатися як розбій. Ця позиція являється найбільш вірною. Стосовно діючого кримінального законодавства ця точка зору уточнюється тим, що для кваліфікації подібних діянь, як розбою, необхідно, щоб застосовуючи злочинцем одурманюючі речовини були небезпечними для життя або здоров’я потерпілого. Застосування впливу на потерпілого шляхом застосування сильних одурманюючих або отруйних речовин по тяжкості шкідливості, яку може бути причинено здоров’ю потерпілого, не відрізняється від застосування небезпечного для здоров’я фізичного насильства.

Що ж стосується відсутності усвідомлення потерпілим факту застосування по відношенню до нього одурманюючих речовин, то і ця обставина не може виключити відповідальності за розбій. У судовій практиці не рідко бувають такі випадки, коли злочинець, розраховуючи застати потерпілого зненацька і тим самим забезпечити більшу надійність досягнення злочинної мети, скоює напад із засади, по відношенню до сплячих, нетверезих та інших осіб, неспроможних с силу яких-небудь причин застосувати опір. І хоча у всіх цих випадках також відсутнє усвідомлення потерпілим того,що відбувається, ті ж автори не відмовляються від того, що такі діяння повинні кваліфікуватися як розбій.

Більш обережним підходом до кваліфікації діянь повинен мати місце в тих випадках, коли безпорадний стан потерпілого досягається шляхом споювання його алкогольними напоями. Відповідальність за розбій у подібних випадках може наступати лише тоді, коли потерпілого змусили вжити алкоголь насильно (наприклад, шляхом погрози). У випадках добровільного вживання алкогольних напоїв відповідальність за розбій виключається [5, с.16-18].

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти власності» від 06.11.2009 року № 10 «застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння його майном потрібно розглядати як насильство і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров’я чи не було, кваліфікувати такі дії за частиною другою статті 186 КК або за відповідною частиною статті 187 КК. Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження, вчинене належить кваліфікувати яр розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння будь-якого із цих наслідків» [4, п.10].

Особливістю об’єктивної сторони розбою являється те, що законодавець визнає цей злочин закінченим з моменту застосування насильства до потерпілого, незалежно від того, викрав злочинець майно чи ні.

У всіх випадках, коли діяння винних містять в собі елементи фізичного чи психічного насильства, небезпечних для життя і здоров’я, застосованого з метою заволодіння майном потерпілого, відповідальність повинна наступати за закінчений розбій навіть при умові, якщо в силу випадково змінених обставин або активного опору потерпілого, злочинцю не вдалося довести злочинний намір до кінця.

Розбій буде мати місце і тоді, коли злочинець почав таємне або відкрите викрадення чужого майна без насильства, застосовує насильство у процесі виїмки майна для того щоб остаточно заволодіти ним.

Безпосередній зв'язок насильства і викрадення майна при розбої є у причинному зв’язку викрадення від застосування насильства. Оскільки заволодіння майном не являється обов’язковим елементом складу розбою, встановлення причинного зв’язку необхідне лише в тих випадках, коли злочинцю вдалося довести злочинний намір до кінця.

Щодо місця, часу і способу вчинення злочину являють собою сукупність конкретних умов, в яких здійснюється злочинне діяння та наступає злочинний результат, вони надають суттєвий вплив на скоєне діяння, направляють розвиток причинного зв’язку, обумовлюють характер і ступінь тяжкості наставши шкідливих наслідків.

Встановлення міста, часу, способу скоєння розбоїв дозволяє виявляти обставини об’єктивного характеру, які сприяють їх вчиненню. Виявлення цих обставин, їхнє узагальнення та аналіз дозволяють виробити загальні і приватні заходи, направлені на усунення злочинів [5, с.26].

Отже під нападом у складі розбою слід розуміти, як правило, раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном. Напад може бути як відкритим, так і таємним. За цією ознакою розбій відрізняється, з одного боку від крадіжки, з іншого від грабежу.

Напад органічно пов'язаний з фізичним або психічним насильством, яке при розбої має так званий інструментальний характер – виступає способом заволодіння майном, або його утримання. При цьому фізичне насильство може полягати у протиправному впливі не лише на зовнішні частини тіла потерпілого, а й внутрішні, а також інших діях насильницького характеру, які створюють небезпеку для життя чи здоров’я потерпілого. У разі, якщо застосування чи погроза застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, здійснювались з метою ухилитись від затримання після закінченого нападу, вчинене не охоплюється складом розбою. Такі дії винного, залежно від обставин справи, можуть бути кваліфіковані як відповідний злочин проти життя та здоров’я особи або злочин проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян.

Насильство при розбої застосовується до особи, яка зазнала нападу. Під такою особою слід розуміти власника майна, особу, у володінні чи під охороною якої перебуває майно, на яке здійснюється посягання, а так само інших осіб, які перебувають на місці вчинення розбою і можуть, на думку винного, перешкодити йому в заволодінні чужим майном.

Психічне насильство при розбої полягає в погрозі негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу.

Розбій – усічений склад злочину. Він вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном.

2. Суб’єктивні ознаки розбою

Ознаками суб’єктивної сторони є вина, мотив та мета злочину.

Вина – обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого злочину. Без вини не може бути суб’єктивної сторони складу злочину, а значить і кримінальної відповідальності. У діючому КК України передбачені дві форми вини: умисел і необережність[6, с. 45].

Мотив і вина – це факультативні ознаки суб’єктивної сторони злочину. Не всі склади містять у собі певні мотиви і вину. Мотивом злочину визнається внутрішнє спонукання, яким керується суб’єкт при вчиненні злочину. Мотив це рушійна сила злочину. Він визначається потребами людини, його інтересами, а при вчиненні злочину набуває протиправного характеру. Мотив властивий лишу умисним злочинам. В умисних злочинах мотив пов'язаний не тільки з діянням, але й певним наслідком.

Мета злочину – це уявний результат, якого прагне досягти винний вчиняючи злочин. Важливе місце вина посідає лише в умисних злочинах[6, с. 54].

Суб’єктивні ознаки складу злочину включають в себе суб’єктивну сторону і суб’єкт злочину.

Розбій з суб’єктивної сторони характеризується прямим умислом та наявністю спеціальної мети – викрадення чужого майна. Винний визнає суспільну небезпечність своїх дій і бажає їх настання[16, с. 60].

Питання суб’єктивної сторони злочину та складу злочину досліджували у своїх працях В.І. Борисов, Б.С. Волков, П.С. Дагель, В.П. Ємельянов, Г.А. Злобін, О.М. Ігнатов, Л.М. Кривоченко, Б.С. Никифоров, О.І. Рарог, М.В. Семикін та інші, але деякі питання досі залишаються дискусійними, їх вирішення має пряме відношення для характеристики суб’єктивної сторони розбою [10, с. 98].

2.1 Суб’єктивна сторона розбою.

Суб’єктивна сторона розбою, передбаченого ст.187 КК України та деякими іншими статтями КК, характеризуються низкою особливостей, зумовлених тим, що цей базовий склад злочину передбачений в кримінальному законі як формальний усічений склад, тобто, відповідно до конструкції цього злочину, злочин вважається закінченим з моменту вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, незалежно від того, чи вдалося винному заволодіти майном, чи ні. А при розгляді розбою як конкретного акту вольової поведінки людини, вчиненого в реальній дійсності, вказується на те, що цей злочин складений, оскільки складається з двох взаємопов’язаних злочинних діянь, а саме: насильства над особою і заволодіння чужим майном, які утворюють один, одиничний злочин [10,с.98].

Законодавство України визначає, що кримінальній відповідальності та покаранню підлягає лише та особа, яка винна у скоєнні злочину, тобто умисно або через необережність скоїла передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння.

У юридичній літературі прийнято, характеризуючи суб’єктивну сторону розбою, вказувати на те, що при вчиненні цього злочину вина може виражатися лише у формі прямого умислу. При цьому зазвичай вказується, що винний повинен визнавати суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачати суспільно небезпечні наслідки цих діянь і бажати їх настання.

Розбій складається з посягання на власність і посягання на особу. Така направленість, розбійних діянь викликає необхідність проаналізувати характер психічного відношення винних до кожного з посягань.

Прямий умисел по відношенню до власності виражається у тому, щоб протиправно вилучити чуже майно.

Крім визнання суспільної небезпечності факту вилучення чужого майна, суб’єктивна сторона розбою характеризується наявністю у суб’єкта корисливої мети, яка проявляється у тому, щоб обернути викрадене майно у свою користь.

Ця мета досягається у результаті протиправного вилучення чужого майна. Злочинець при розбої свідомо обирає насильницький спосіб вилучення майна, який сам по собі утворює посягання на інший об’єкт – особу.

Психічне ставлення особи до насильства, яке застосовується нею по відношенню до потерпілого, має дещо інше значення. Якщо мета заволодіння майном повністю охоплює особу і вона стрімко намагається її досягти, то в насильстві злочинець баче лише засіб для досягнення цієї мети.

Досить рідко особи, які скоюють розбійні напади, скоєння шкоди здоров’ю потерпілому вважають для себе не менш значимим, ніж заволодіння майном потерпілого. Це може мати місце тоді, коли, наприклад, розбій вчиняє особливо небезпечний рецидивіст, впевнений у тому, що будь-який «гуманізм» по відношенню до жертви недопустимий, що потерпілого потрібно знищити, так як він може допомагати при викриттю злочину.

Частіш за все насильственний спосіб заволодіння майном обирається злочинцем не у зв’язку з тим, що заподіяння шкоди потерпілого для нього настільки ж бажане, як і заволодіння майном, а тому, що в даній обстановці цей спосіб здається йому найбільш надійним засобом досягнення поставленої мети.

Однак у теорії кримінального права при аналізі прямого умислу прийнято вважати, що бажання наслідків має місце не лише у тому випадку, коли вони розглядаються винним у якості кінцевої мети злочинної діяльності, але і в тому, коли винний розглядає їх у якості необхідного елементу досягнення цього кінцевого результату.

Такого розуміння «бажання» настання суспільно небезпечних наслідків не виключає необхідність дослідити можливі відтінки вольового та інтелектуального елементів прямого умислу по відношенню до насильства, оскільки виявлення особливостей психічного відношення особи до застосованого ним насильства дозволяє більш точно визначати ступінь суспільної небезпеки винного.

Матеріали для дослідження суб’єктивної сторони розбою повинні черпатися з оцінки об’єктивних властивостей використаного злочинцем насильства. Це стає особливо зрозумілим, якщо розглядати окремо відношення винного до фізичного та психічного насильства. При розбої, поєднаним з фізичним насильством умисел винного нерідко буває неконкретизованим. Застосовуючи насильство і усвідомлювати можливість спричинення потерпілому небезпечних для здоров’я пошкоджень, винний не завжди ясно уявляє себе, якими конкретно можуть виявитися ці пошкодження. Частіше за все це буває при насильницьких діяннях, які виражаються у побитті потерпілого, коли ступінь тяжкості тілесних пошкоджень залежить від кількості та сили ударів, від фізичної сили і стану здоров’я потерпілого і ряду інших обставин, при яких вчиняється злочин.

При неконкретизованому умислі відповідальність винного визначається по результатам, які настали. Як розбій кваліфікуються насильницькі діяння, які підпадають під ознаки насильства, небезпечного для життя та здоров’я.

Залежність кваліфікації діянь винного від результату який настав може бути пояснена тим, що винні, хоча і не уявляють собі розмір шкоди, який може бути причинений потерпілому, завжди усвідомлюють небезпечність своїх насильницьких діянь для здоров’я потерпілого взагалі та застосування їх, як би заздалегідь миряться з будь-яким наслідком.

Як зазначалося вище, у випадках застосування насильства, небезпечного для життя, діянь винних кваліфікуються як розбій і в тому випадку, коли насильницькі діяння не заподіяли потерпілому ніякої шкоди. Притягнення до відповідальності за розбій незалежно від результату насильства в цих випадках мотивується тим, що застосовуючи таке насильство, злочинець не може не віддавати собі явний звіт у небезпеці своїх діянь для життя потерпілого.

При розбої, поєднаним з фізичним насильством, усвідомлення суспільної небезпечності наставших або тих, що можуть настати наслідків завжди співпадає з усвідомленням винним соціальної небезпеки своїх діянь. Цінність і важливість таких благ, як життя і здоров’я, настільки явні та зрозумілі будь-якому, що у випадках застосування небезпечного для життя чи здоровя фізичного насильства не можуть мати місця сумніву злочинця або недостатньо ясне розуміння дійсної суспільної небезпечності скоєних ним діянь.

При розбої поєднаним з психічним насильством, інтелектуальне і вольове відношення особи до застосованої нею загрозою може відрізнятися. Звичайно, особи, які погрожують потерпілому зброєю або іншими предметами, які можуть спричинити тяжку шкоду здоров’ю, як правило, не менш небезпечні, ніж ті, котрі без попередніх погроз починають застосовувати фізичне насильство. Практика показує,що озброєні злочинці не рідко застосуванню фізичного насильства передують погрози, котрі негайно реалізують, звернувши увагу на тому, що вони не призводять до впливу на жертву.

Однак зустрічаються і такі випадки, коли винний, використовуючи погрозу, розраховує досягти заволодіння майном потерпілого, впливаючи виключно на його психіку,не маючи дійсно наміру причиняти шкоду.

Такі особи не завжди достатньо явно усвідомлюють соціальну небезпечність своїх діянь, оскільки вважають, що шкоди потерпілому вони не заподіяли і не збирались заподіювати, а лише злякали потерпілого.

Однією з підстав кваліфікації таких діянь, як розбій, являється усвідомлення винним того, що потерпілий сприймає погрозу, як реальну та не буде сперечатися заволодінню цим майном. Про таку свідомість винний може виявити характер самої загрози, а також обстановка скоєна злочинцем злочину. Наприклад, застосування психічного насильства декількома особами, скоєне в пізній час у безлюдному місці, не може не викликати у винних усвідомлення того, що навіть заявлена ними словесна погроза, не підкріплена демонструванням зброї, створює у потерпілого впевненість, що у випадку протистояння ця погроза буде реалізована. Створення ефективності своїх діянь тим більш на вигляд, коли злочинець застосовує при розбої насильство, небезпечне для життя потерпілого.

Оцінка психічного відношення особи до застосовуваної по відношенню до потерпілого погрози повинна застосовуватися не лише з урахуванням створенням винним її ефективності, але і з урахуванням ступеня реальності погрози.

Як показує практика, помилкова думка винних відносно соціальної небезпеки психічного насильства доволі часто призводить до того, що вони, не бажаючи в дійсності причиняти потерпілому реальної шкоди, намагається в той час обернути погрозу у таку форму, щоб вона була максимально діючою. Це виражається у тому, що винні погрожують потерпілому найстрашнішою розправою, роблячи такі заяви як «вб’ю», «заріжу», «задушу», «повиколюю очі» і тому подібне. Для створення такої обстановки,що потерпілий не зможе уникнути розправи, злочинці застосовують макетів зброї або інших предметів, які нагадують зброю

У судовій практиці зустрічаються справи, коли злочинці заволодівають майном потерпілого, погрожуючи ключем, розчіскою направленими на потерпілого, як зброя. Небажання таких осіб застосовувати фізичне насильство у окремих випадках знаходить підтвердження в тому, що вони починають тікати при найменшій спробі потерпілого застосувати опір або відпускають потерпілого, не причиняючи йому ніякої шкоди, якщо не виявляють у нього майна.

При оцінці особистості таких винних не можна не враховувати того, що вони менш суспільно небезпечні по відношенню з особами, які при погрозі виявили бажання заподіяти реальної шкоди здоров’ю.

Як фізичне так і психічне насильство при розбої є засобом заволодіння чужим майном, застосовується після того, як у злочинця виникла корислива мета.

Не буде складу розбою, якщо мета заволодіння майном виникла у винного після застосування насильства до потерпілого з будь-якого другого приводу, наприклад, з метою помститися.

У судовій практиці виникає питання про кваліфікацію викраденого майна, яке було скоєне після зґвалтування потерпілої, заподіяного із застосуванням небезпечного для життя або здоровя насильства. Мається на увазі випадки, коли небезпечні для життя або здоров’я насильство застосовується винним з метою скоєння статевого акту і лише після зґвалтування у винного виникає умисел на заволодіння майном потерпілої і він, не повторюючи насильницьких дій, на очах у потерпілої викрадає її майно [5, с. 27-34].

Усвідомлення винним суспільної небезпечності розбою передбачає фактичне розуміння ним характеру та соціального значення тих суспільних відносин, на які він посягає, скоюючи злочин, розуміння змісту своїх діянь, а також розуміння фактичних обставин скоєного. Інтелектуальний момент розбою, таким чином, заклечається в усвідомленні винним мінімального набору юридично значимих фактичних обставин, які створюють об’єктивну цього злочину: протиправність, спосіб виїмки майна, неналежність майна і тому подібне. Умислом винного повинна охоплюватися обставина, що в нього відсутні будь-які права на майно, незаконно перетворюючи у свою власність або власність інших осіб, тобто умисел винного направлений саме на безоплатне заволодіння чужим майном.

Вольовий момент розбою характеризується направленістю волі винного на заволодіння чужим майном.

Бажання – це воля, мобілізована на досягнення поставленої мети. Скоюючи розбій, винний бажає саме здійснення вказаних діянь, що являються необхідними і достатніми для кваліфікування його діянь за вказаною статтею КК України. Особа не може не бажати результату свого діяння, однак бажання настання результату не має значення для оцінки його діяння як розбій [16, с. 60].

Вина як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони складу злочину і основний елемент суб’єктивної сторони злочину не вичерпує суб’єктивної сторони злочину. Зазначене вище дає вказівку на те, що важливу роль при характеристиці суб’єктивної сторони злочину відіграє мотив і мета. Мотив і вина, як самостійні психологічні ознаки взаємопов’язані між собою і лише в своїй єдності можуть дати повне уявлення про спрямованість поведінки особи, вони є характерними для будь-якої свідомої вольової поведінки людини, в їх підґрунті лежать потреби, інтереси людини[12, с. 100].

Суб’єктивна сторона таких злочинів характеризується виною у формі прямого умислу та корисливою метою. Здійснюючи розбій, винний усвідомлює суспільну небезпеку своїх дій, передбачає можливість або неминучість настання суспільно небезпечних наслідків і бажає їх настання. Ці наслідки мають місце у спричинені матеріальної шкоди потерпілому й отриманні майнової вигоди винним.

Аналіз змісту умислу стосовно аналізованого діяння свідчить, що це злочинне посягання за своїм характером і спрямованістю може бути віднесене до злочинів, суспільна небезпека, злочинна сутність і зміст яких достатньо очевидні кожній людині. Будь-яка людина усвідомлює, що вкрасти будь-яку річ або відібрати її силою – означає скоїти злочин.

Таким чином, суб’єкт злочину усвідомлює, що він незаконно і безоплатно, використовуючи насильство, вилучає чуже майно, яке йому не належить. Передбачаючи спричинення своїми діями майнової шкоди власникові або іншому законному володільцю майна, винний бажає заволодіти таким майном з метою обернення його на свою користь і тим самим бажає настання цієї майнової шкоди.

Спрямованість умислу у насильницьких злочинах проти власності визначається корисливою метою. Сутність користі полягає у прагненні винного задовольнити свої матеріальні потреби за чужий рахунок, шляхом вилучення майна, на яке у нього не має права. Корислива мета – усвідомлений злочинний результат, до досягнення якого прагне винний, і має місце у випадках злочинного обернення чужого майна винним на свою користь.

Мотив у насильницьких злочинах проти власності, є, як правило корисливим. Однак корисливий мотив не є обов’язковою ознакою цих злочинів. Оскільки при вчиненні розбійного нападу групою осіб не всі учасники можуть керуватися корисливими мотивами, їх поведінка може зумовлюватися іншими потребами, наприклад, допомога іншій особі, досягнення «поваги» з боку інших. Іншими словами, для визначення корисливої мотив діях винного при скоєнні посягання на власність необхідно встановити його бажання розпоряджатися чужим майном на власний розсуд, незалежно від того, чи звернув він це майно у свою користь, чи розпорядився ним іншим чином – як своїм власним [11, с. 120].

Проаналізуючи вищезазначену інформацію можна зробити висновок, що погроза при вчиненні розбою повинна бути дійсною та реальною, тобто викликати у потерпілого впевненість у її здійсненні. Фізичне та психічне насильство при розбої може бути застосоване до: 1) власника майна; 2) осіб, у віданні або під охороною яких знаходиться майно; 3) сторонніх осіб, які намагаються перешкодити вилученню майна; 4) інших осіб [13, с. 92].

Момент закінчення злочину має суттєві відмінності порівняно з іншими формами розкрадань. Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти приватної власності» від 06.11.2009р. №10 «розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні» [4, п.6].

До структури суб’єктивної сторони розбою, окрім вини у формі прямого умислу, входить і корислива мета. Необхідність наявності корисливої мети у винного при розбійному нападі випливає з ч.1 ст.187 КК України, яка вказує на мету розкрадання майна.

Для кваліфікації дій винного як розбою необхідно, щоб напад на потерпілого і застосування до нього насильства були вчинені злочинцем з метою заволодіння чужим майном, інакше дії винного необхідно кваліфікувати за іншими статтями КК України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи.

Розбій вчиняється з прямим умислом. Винний усвідомлює, що він протиправно, із застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров’я особи, обертає майно на свою або іншої особи користь, і бажає цього. Мотив при розбої, як правило, корисливий. Однак він не є обов’язковою ознакою розбою [13, с. 92-93].

2.2 Суб’єкт розбою

Умовами кримінальної відповідальності, згідно ст.18 КК України, виступають осудність та вік фізичної особи. А.Н. Трайнін виводив суб’єкта злочину з елементів складу злочину, а осудність та вік він відносив до умов відповідальності, не вважаючи при цьому неосудних та осіб, які не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, суб’єктами злочину.

Суб’єктом злочину, відповідно до чинного КК України вважається фізична осудна особа, яка досягло віку з якого настає кримінальна відповідальність. Державно-правове відношення винного не має значення; він може бути як громадянином України, так і іноземцем або особою без громадянства [16, с.60].

За діючим кримінальним законодавством України до відповідальності за розбій можуть бути притягнені осудні особи, які досягли 14-ти літнього віку.

При визначенні переліку злочинів, за які кримінальні переслідування повинно наступати з 14-літнього віку, законодавець виходив не лише з високої суспільної небезпечності визначеного кола осіб діянь та їх зрівняльної поширеності, але і з того,наскільки підлітки в змозі усвідомлювати ступінь суспільної небезпечності скоєних ними діянь.

Суспільна небезпечність розбою очевидна для будь-якого підлітка, так як при скоєнні цього злочину винні посягають на такі блага, якими володіють самі. Саме це дає підстави визнавати, що особи, які скоюють розбій у 14-річному віці, усвідомлюють, в чому полягає небезпечність скоєних ними діянь.

Осудність та досягнення певного віку у сукупності з іншими ознаками складу злочину являються підставою кримінальної відповідальності осіб, які скоїли суспільно-небезпечне діяння.

Однак питання про відповідальність конкретної особи не може бути правильно вирішено без урахування інших обставин, які характеризують особу винного, але які лежать за межами складу злочину.

Потреба у диференційованому підході до людей, уважному вивченні умов їхнього життя, особистих якостей являються обов’язковими, оскільки лише на цій підставі можлива реалізація виховання комуністичного світогляду.

Загальні вказівки кримінального законодавства про необхідність дослідження обставин, які характеризують особистість злочинця, для врахування їх при визначенні характеру відповідальності винного та розміру покарання необхідно застосовувати до злочинів будь-якої тяжкості. Це витікає з того, що кримінально-правові норми, які містять такі вказівки, не обмежують застосування їх лише до злочинів будь-якого визначеного ступеня суспільної небезпеки.

Скоєння такого тяжкого злочину як розбій, саме по собі достатньо переконливо виявляє суспільно-політичну особистість та суспільну небезпечність винного. Однак ц не виключає необхідності ретельно вивчати індивідуальні особливості злочинця.

Всебічне вивчення особистості суб’єкта розбою необхідне для справедливого покарання винного і має велике значення для виявлення причин та умов, які сприяють скоєнню розбоїв.

Тут не може йти мови про суб’єктивну схильність до скоєння злочинів та розбоїв, в тому числі, про які-небудь біологічні, фізіологічні, анатомічні особливості суб’єктів злочинів, які могли б розглядатися в якості обставин, котрі викликають скоєння злочинів цими особами. Такого роду людсько-ненависні теорії, які мають своєю метою приписувати невикорінну злочинну направленість особам, які належать до експлуатуючих класів, відсталим націям, або «нижчим» расам, властиві буржуазним вченим, які виконують класову функцію скорочення причин злочинності.

Мова йде про такі людські якості як рівень освіти і культури, зараження особи пережитками минулих часів. Крім того, до числа таких обставин може бути віднесена деградація особистості, наприклад, на основі пияцтва та наркоманії.

Вивчення злочинців, які скоюють розбій, показує, що більшість з них мають освіту у межах семи класів, причому значну частину складають особи, які закінчили 3–4 класи.

Недостатній рівень освіти сприяє проникненню у свідомість корисливих, незмінних прагнень, які перешкоджають глибокому впливу передових поглядів, які властиві моралі суспільства.

Недостатньо освічена, малокультурна особа заповнює своє дозвілля у співвідношенні з тим низьким рівнем культурних потреб та інтересів, якими вона володіє. Це відкриває дорогу до пияцтва, хуліганства, марного проведення часу, полегшує шкідливий вплив на таких осіб з боку злочинців-рецидивістів, відсталих людей.

Більшість осіб, притягнених до відповідальності за розбій, не працюють і не навчаються. Нерідко виявляється, що засуджені часто міняли місце роботи, форму навчання, у результаті чого у віці 20-26 років не обіймають жодної спеціальності.

Незайнятість роботою, відсутність виробничої спеціальності або незакінченої освіти у тому або іншому об’ємі створюють труднощі у визначенні подальшого життєвого шляху, а коли ці обставини об’єднуються, наприклад, із шкідливим впливом злочинців-рецидивістів, вони можуть активно сприяти виникненню рішучості скоювати злочини.

Вік більшості осіб, засуджених за розбій, знаходиться у межах від 16 до 25 років. Причому найбільш багатозначну вікову групу складають злочинці 18-20 років.

Особливості проведення часу, інтересів, зв’язків молоді у співвідношенні з незміцнівшою психікою, відсутністю достатнього життєвого досвіду нерідко призводять до того, що у компаніях молодих людей найбільший авторитет набувають особи з невисокими моральними якостями.

Таким чином, до числа умов, сприяючих скоєнню злочинів та розбійних нападів, до того числа слід віднести й такі властивості молоді як недостатньо складені моральні переконання, невірний орієнтир в образах – прикладах.

Суб’єктивна умова, яка сприяє скоєнню розбоїв, являється вживання спиртних напоїв. Розбійні напади, як правило, вчиняються молодими людьми, котрі вживають спиртні напої не систематично. Стан сп’яніння при скоєнні розбійних нападів часто являються результатом прагнення злочинців привести себе у стан рішучості для скоєння злочину.

Стан сп’яніння, особливо у осіб, які не звикли до вживання алкоголю, викликає різке послаблення звичних зв’язків та уявлень, знижує контроль за своєю поведінкою та можливості опиратися чужому впливу. У цьому найчастіше проявляються діяння вживання алкогольних напоїв як умова, яка сприяє скоєнню злочинів.

Іноді розбій вчиняється підлітками з метою дістати гроші на придбання алкогольних напоїв. Частіше за все це пояснюється не непереборною потребою до пияцтва, а в більшій мірі з цікавості до властивостей алкоголю.

Вивчення судової практики показує, що в результаті розбійного посягання злочинці, як правило, заволодівають малоцінним майном. Часто в результаті розбою винним вдається заволодіти лише шапкою, годинником або невеликою сумою грошей.

Той факт, що заради нікчемного майна злочинці не зупиняються перед тяжким насильством над особою, а іноді й убивством, є свідченням того, що їм байдуже на життя і здоров’я оточуючих [5, с. 36-41].

Отже суб’єктом розбою є особа, яка скоїла дане діяння та має можливість нести за нього кримінальну відповідальність. Система ознак, які характеризують суб’єкт розбою, складає відповідний елемент складу злочину.

Загальною умовою кримінальної відповідальності являється існування трьох ознак:

1. Фізична особа;

2. Осудна особа;

3. Особа, яка досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність.

Перераховуючи обов’язкові ознаки суб’єкту злочину, законодавець не згадує про факультативні ознаки, які характеризують ознаки спеціального суб’єкта, котрі можуть бути застосовані до конкретних складів злочину як обов’язкові. Суб’єкт розбою – загальний, і тому необхідно розглянути який зміст законодавець вкладає у поняття загального суб’єкта, застосовного до розбою.

Суб’єктом розбою може бути лише фізична особа.

До фізичних осіб, які підлягають кримінальній відповідальності відносяться громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

Під осудністю розуміється можливість особи під час вчинення розбою усвідомлювати фактичний характер та суспільну небезпеку своїх дій та керувати ними.

Зазначення законодавця на необхідність досягнення певного віку, з якого настає кримінальна відповідальність, означає, що суб’єктом злочину може бути лише особа, яка знаходиться на такій сходинці вікового інтелектуального розвитку, яка дає йому можливість усвідомлювати характер і суспільну небезпеку своїх вчинків та наставших шкідливих наслідків [11, с.29-30].

3. Кваліфікуючі ознаки розбою

Головною ознакою будь-якого злочину є його суспільна небезпечність, тобто направленість проти інтересів суспільства. Суспільна небезпечність являється тим об’єктивним критерієм, який дозволяє розмежувати злочини на більш або менш небезпечні, а також проводити розмежування між кримінально караними діяннями та адміністративними проступками.

Ступінь суспільної небезпечності злочину встановлюється в кримінальному праві перш за все важливістю об’єкта, тобто важливістю тих суспільних відносин, проти яких направлено злочинне посягання.

Значення власності та особи як охоронюваних кримінальним правом об’єктів, дає підстави розглядати розбій як тяжкий злочин.

Однак характеристика одного об’єкта розбою не дозволяє розглядати небезпечність окремих розбійних посягань. Досить зрозуміло, що окремі випадки розбою по ступеню суспільної небезпечності можуть суттєво відрізнятися один від одного. Враховуючи це, кримінальне законодавство з метою диференціації кримінальної відповідальності наряду із звичайним розбоєм передбачає кваліфікуючі види цього злочину.

Кваліфікуючими та особливо кваліфікованими складами розбою є розбій:

1) вчинений за попередньою змовою групою осіб;

2) осою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм;

3) організованою групою;

4) поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище;

5) із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень;

6) спрямований на заволодіння майном у великих розмірах;

7) спрямований на заволодіння майном у особливо великих розмірах [2, ст. 186].

Вчинення розбою за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб'єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь - означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об'єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає із ч. 2 ст. 28, домовленість повинна стосуватися спільності вчинення розбою (узгодження об'єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо.

Учасники вчинення розбою такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль, Так, з урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попереднім зговором, до таких дій можуть бути віднесені передача іншому співучаснику зброї, подолання опору потерпілого або приведення його у безпорадний стан з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим виконавцем тощо.

Організована група - це стійке об'єднання декількох осіб (трьох і більше суб'єктів злочину), які попередньо зорганізувалися для готування або вчинення розбою. Ознаками організованої групи є: 1) наявність декількох осіб (трьох або більше); 2) попередня їх зорганізованість у спільне об'єднання для готування або вчинення двох чи більше розбоїв; 3) стійкість такого об'єднання; 4) об'єднаність злочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану; 5) обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом. Організована група є більш небезпечним різновидом групи з попередньою змовою. Вона відрізняється від групи з попередньою змовою: 1) стійкістю (для групи з попередньою змовою ця ознака не є обов'язковою); 2) спрямованістю на вчинення двох або більше злочинів (група з попередньою змовою може бути створена і для вчинення одного злочину); 3) кількістю учасників - організована група складається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою - з двох і більше.

Стійкість об'єднання осіб є визначальною рисою організованої групи. Групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів.

Згуртованість групи виражається у її спаяності та одностайності. Ці ознаки як правило проявляються у наявності; постійних міцних внутрішніх зв'язків між учасниками групи, загальних правил поведінки, організатора (керівника), чіткого визначення ролі кожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, в якому передбачено розподіл функцій учасників групи і який. доведений до їх відома. Важливою ознакою згуртованості є суб'єктивний момент - єдність наміру учасників групи щодо вчинення розбою, що передбачає усвідомлення кожним з учасників факту об'єднання його з іншими особами в одну групу і прагнення тісно поєднати свої зусилля з іншими учасниками для досягнення єдиного злочинного результату. Мотиви учасників групи можуть не збігатися між собою.

Стабільність групи виражається у її міцності та постійності. Ці ознаки проявляються у: тривалості, системності та детальній організації функціонування групи, здатності до заміни вибулих учасників, у т.ч. шляхом перекваліфікації тих, що залишились, вербуванні нових, прикритті своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб (у т.ч. шляхом підкупу службових осіб), наявності необхідних для функціонування групи фінансових та інших матеріальних засобів, зброї, приміщень тощо.

Таким чином, стійкість організованої групи означає, що вона має відносно постійний склад учасників з наявністю сильних зв'язків між ними і високого ступеня організованості, одностайності при прийнятті рішень і послідовності у здійсненні злочинних дій.

Діяльність учасників організованої групи може характеризуватися як розподілом ролей, так і співвиконавством або ж поєднанням цих форм співучасті.

Підвищена суспільна небезпечність розбою, скоєного двома і більш особами, заклечається в тому, що об’єднання зусиль декількох осіб, направляючих своє діяння на досягнення одного і того ж результату, взаємна підтримка злочинців може суттєво полегшити скоєння злочину і обумовити спричинення значно більшої шкоди як потерпілому, так і власності.

При розбої, скоєному декількома злочинцями, опір частіше за все здається потерпілому неможливим. Погроза спричинення тяжкої шкоди в подібних ситуаціях уявляється йому настільки реальною і не відверненою, що він, як правило, відмовляється від будь-якої спроби супротивляться.

Група з попередньою змовою характеризується не лише визначеним суб’єктивним зв’язком злочинців, але і їх участю у скоєнні злочину. Навіть у тих випадках, коли суб’єктивний зв'язок, згода між окремими учасниками незначна, носить випадковий епізодичний характер, спільна участь їх у скоєнні злочину суттєво підвищує суспільну небезпечність скоєного [5, с.44-45].

Визначення обтяжуючою розбій обставиною вчинення його особою, яка раніше вчинили розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187), означає, що на відміну від інших злочинів проти власності, повторність як кваліфікуючу ознаку розбою утворює попереднє вчинення розбійником лише двох злочинів - розбою і бандитизму (ст. 257). При цьому поняття "розбій" вживається в широкому розумінні. Йдеться не лише про розбій як злочин проти власності, передбачений ст. 187, ай про розбій як спосіб вчинення інших злочинів - проти громадської безпеки (ч. З ст. 262), проти безпеки руху та експлуатації транспорту (ч. З ст. 289). у сфері обігу наркотичних засобів (ч. З ст. 308, ч. З ст. 312, ч. З ст. 313), військових (ч. З ст. 410, ч. 2 ст. 433).

Вчинення двох і більше розбоїв з метою заволодіння чужим майном за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати тільки за ч.2 ст.187.

Повторність скоєння розбою являється обставиною, яка свідчить про більш високу суспільну небезпечність злочинця, який активно проявляє тенденцію до насильницького заволодіння майном. Для визнання повторності розбою достатньо того, що злочин скоєно після раніше скоєного розбою чи бандитизму, і зовсім не обов’язково, щоб винний був засуджений за ці злочини.

У тих випадках, за раніше скоєний розбій або бандитизм відбувся судовий вирок, не виникає будь-яких труднощів у кваліфікації повторно скоєного нападу.

У випадку скоєння обох злочинів до винесення вироку, кваліфікація скоєного залежить від характеру скоєних злочинів.

Також кваліфікація розбійного нападу як повторного не виключається і в тому випадку, якщо першого разу особа була не виконавцем розбою чи бандитизму, а являлась однією з учасників. Повторним розбоєм слід визнавати і тоді, коли перший злочин було припинено на стадії готування. [5, с.65-67].

Обтяжуючою розбій обставиною закон називає вчинення цього злочину з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

Житло – це житловий будинок чи житлове приміщення, які призначені для постійного (приватний будинок, квартира, кімната в квартирі, будинку чи гуртожитку) чи тимчасового (кімната в готелі, казармі чи кубрику військовослужбовців, палата в лікарні чи іншому закладі охорони здоров’я, дитячий чи садовий будинок, палатка, вагончик) проживання людей, а також ті складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкон, веранда, комора тощо).

Інше приміщення – це різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначенні для розміщення людей чи матеріальних цінностей.

Під сховищем слід розуміти частину території, відведену для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, яка обладнана огорожею або технічними засобами чи забезпечена іншою охороною, а також залізничні цистерни, контейнери, сейфи і тому подібні сховища.

Проникнення – це вторгнення у житло, інше приміщення чи сховище з метою вчинення розбою. Воно може здійснюватися як таємно, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, шляхом обману, тощо, а також з допомогою різних знарядь, які дають змогу винній особі викрадати майно із житла, іншого приміщення чи сховища без входу до нього. Спосіб проникнення значення для кваліфікації не має. Якщо в результаті дій, спрямованих на проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища, було знищено чи пошкоджено майно, то винний за наявності для цього підстав може додатково вести відповідальність ще й за ст. ст. 194 або 196. У разі заподіяння а результаті проникнення фізичної шкоди особам, які перешкоджали такому проникненню (охоронці, вахтери тощо), дії винних осіб за наявності для того підстав слід додатково кваліфікувати як злочин проти життя чи здоров'я.

Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи даної обтяжуючої обставини, слід з'ясувати, з якою метою особа опинилася у житлі, іншому приміщенні чи сховищі і коли у неї виник умисел на заволодіння майном. Така обставина має місце лише тоді, коли проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища здійснювалося з метою заволодіння чужим майном. Не можна кваліфікувати як вчинені з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище дії особи; яка потрапила до житла, іншого приміщення чи сховища без наміру вчинити викрадення, а потім заволоділа чужим майном. Якщо ж вона потрапила у житло з відповідного дозволу, використавши для цього дійсний чи вигаданий привід, з метою викрадення майна чи заволодіння ним; її дії слід кваліфікувати як вчинені з проникненням у житло.

Не утворює цієї ознаки викрадення майна з житла, іншого приміщення чи сховища особою, яка відповідно до свого службового становища, у зв'язку з роботою, правовим статусом, особливим характером діяльності підприємства, установи, організації, була наділена правом безперешкодного доступу до них. Це, зокрема, стосується викрадення майна службовцями та робітниками з службових чи виробничих приміщень, в яких вони працюють, членами сім'ї - з житла, в якому вони мешкають, відвідувачами магазинів, ательє, виставок з приміщень чи сховищ, де здійснюються продаж чи. виставка товарів і доступ до яких є вільним для всіх бажаючих.

Розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, мас місце тоді, коли потерпілому в процесі розбійного нападу було заподіяно такі ушкодження.

Умисне заподіяння при розбої тяжкого тілесного ушкодження, що не призвело до смерті потерпілого, не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 чи ч. 2 ст.121, оскільки воно повністю охоплюється ч. 4 ст. 187.

Якщо в процесі розбою було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого або останнього було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 4 ст.187 і ч. 2 ст.121 або ч.2ст.115.

Заподіяння смерті потерпілому через необережність при розбої також належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за відповідними частинами ст.187 і ст. 119.

Небезпечні для життя тілесні ушкодження визнаються тяжкими в силу того, що в момент їх спричинення має місце суттєвий розлад здоров’я, виражене в об’єктивних ознаках (проникаюче поранення, перелом кісток, пошкодження великих кров’яних сосудів і тому подібне).

Саме ці об’єктивні ознаки відрізняють небезпечні для життя тяжкі тілесні ушкодження. Небезпечність для життя полягає в способі впливу на потерпілого, обраним винним, однак потерпілому або не спричиняється шкода, або заподіюється шкода, яка не підпадає під перелічені в Правилах об’єктивні ознаки небезпечного для життя тяжкого тілесного ушкодження.

Тяжке тілесне ушкодження, що призвело до смерті, відрізняється від умисного вбивства необережною виною суб’єкта по відношенню до смерті потерпілого. Якщо встановлений умисел винного на вбивство, то насильницькі діяння, які спричинили смерть потерпілого, повинні кваліфікуватися як умисне вбивство. А якщо умисел виник під час вчинення розбою, то дії злочинця будуть кваліфікуватися за сукупністю цих злочинів [5, ст.60]. Це підтверджується п.11 ППВСУ №10 від 06.11.2009 р. «Про судову практику у справах про злочини проти власності».

Організована група - це стійке об'єднання декількох осіб (трьох і більше суб'єктів злочину), які попередньо зорганізувалися для готування або вчинення розбою. Ознаками організованої групи є: 1) наявність декількох осіб (трьох або більше); 2) попередня їх зорганізованість у спільне об'єднання для готування або вчинення двох чи більше розбоїв; 3) стійкість такого об'єднання; 4) об'єднаність злочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану; 5) обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом. Організована група є більш небезпечним різновидом групи з попередньою змовою. Вона відрізняється від групи з попередньою змовою: 1) стійкістю (для групи з попередньою змовою ця ознака не є обов'язковою); 2) спрямованістю на вчинення двох або більше злочинів (група з попередньою змовою може бути створена і для вчинення одного злочину); 3) кількістю учасників - організована група складається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою - з двох і більше.

Стійкість об'єднання осіб є визначальною рисою організованої групи. Групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів.

Згуртованість групи виражається у її спаяності та одностайності. Ці ознаки як правило проявляються у наявності; постійних міцних внутрішніх зв'язків між учасниками групи, загальних правил поведінки, організатора (керівника), чіткого визначення ролі кожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, в якому передбачено розподіл функцій учасників групи і який. доведений до їх відома. Важливою ознакою згуртованості є суб'єктивний момент - єдність наміру учасників групи щодо вчинення розбою, що передбачає усвідомлення кожним з учасників факту об'єднання його з іншими особами в одну групу і прагнення тісно поєднати свої зусилля з іншими учасниками для досягнення єдиного злочинного результату. Мотиви учасників групи можуть не збігатися між собою.

Стабільність групи виражається у її міцності та постійності. Ці ознаки проявляються у: тривалості, системності та детальній організації функціонування групи, здатності до заміни вибулих учасників, у т.ч. шляхом перекваліфікації тих, що залишились, вербуванні нових, прикритті своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб (у т.ч. шляхом підкупу службових осіб), наявності необхідних для функціонування групи фінансових та інших матеріальних засобів, зброї, приміщень тощо.

Таким чином, стійкість організованої групи означає, що вона має відносно постійний склад учасників з наявністю сильних зв'язків між ними і високого ступеня організованості, одностайності при прийнятті рішень і послідовності у здійсненні злочинних дій.

Діяльність учасників організованої групи може характеризуватися як розподілом ролей, так і співвиконавством або ж поєднанням цих форм співучасті.

Розбій визнається спрямованим на заволодіння майном у великих розмірах, якщо при його вчиненні винний (винні) ставив за мету неправомірно заволодіти майном на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний розмір доходів громадян, а спрямованим на заволодіння майном, у особливо великих розмірах, якщо метою його вчинення було заволодіння майном на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний розмір доходів громадян (п. п. З і 4 примітки до ст. 185). При цьому для наявності таких ознак факту реального заволодіння майном на зазначені суми не потрібно. [3, ст. 186].

Розмір шкоди, яку може бути заподіяно власності, суттєво впливає на ступінь суспільної небезпечності розбою. При великих розмірах не лише спричиняється серйозні матеріальні збитки відповідним організаціям, але і створюються для злочинців можливості довготривалого паразитичного існування за рахунок викраденого майна.

Необхідно мати на увазі те, що для правильної кваліфікації злочину за основу слід брати розмір фактичного причиненого збитку в його грошовому вимірюванні.

А саме головне, що для правильної кваліфікації даного виду розбою необхідно звертати увагу на спрямування умислу злочинців. [5, с. 69]

4. Розмежування розбою від насильницького грабежу та вимагання

Однією з умов правильної кваліфікації розбійних нападів складається в чіткому уявленні про основні відмінності цих посягань від суміжних складів злочину.

Суміжними складами злочину є бандитизм, грабіж, вбивство з корисливих мотивів, вимагання, хуліганство та самоправство.

У цій курсовій роботі далі буде розглянуто розмежування розбою від насильницького грабежу та вимагання.

Отже, для того щоб правильно кваліфікувати скоєне посягання, розпізнати у скоєному саме той склад злочину, який мав місце в дійсності, необхідно чітко уявляти основні відмінності між суміжними складами злочину.

Розбій та насильницький грабіж

Необхідність в розмежуванні грабежу і розбою виникає у тих випадках, коли відкрите заволодіння майном при грабежі супроводиться застосуванням насильства до потерпілого. Саме насильницький спосіб посягання на власність обумовлює схожість цих злочинів.

Як і розбій, грабіж, поєднаний із застосуванням насильства до потерпілого, являє собою посягання на два об’єкти – власність та особу.

Різниця між насильницьким грабежем та розбоєм визнається головним чином характером застосованого до потерпілого насильства. Розбій являє собою напад, поєднаний з насильством, небезпечним для життя і здоров’я, а насильницький грабіж передбачає не небезпечний для життя та здоров’я вплив на людину.

Не небезпечним для життя і здоров’я потерпілого легкі тілесні ушкодження, які не потягнули за собою розлад здоров’я чи незначної стійкої втрати працездатності. Це – поверхневі пошкодження у вигляді невеликих ран, кровотечі, ушибів.

До ряду насильства, яке не шкідливе для здоров’я, також повинні бути віднесені побої та інші насильницькі діяння, пов’язані з спричиненням потерпілому лише фізичної болі.

Таким чином, максимальна шкода, яка спричиняється потерпілому при насильницькому грабежі, може виразитися в легких тілесних ушкодженнях, які не потягнули розлад здоров’я. Якщо ж в результаті застосованого насильства потерпілому причиняється більш серйозна шкода, відповідальність повинна наступати за розбій.

При розмежуванні розбою та грабежу слід виходити не лише з тих наслідків, які наступили в результаті застосованого насильства, але і враховувати спосіб діяння винного, котрий може суттєво впливати на кваліфікацію вчиненого.

Так, насильство з метою заволодіння майном, поєднане з застосуванням зброї або інших предметів, використаних в якості зброї, завжди повинно розглядатися як розбій, незалежно від характеру наслідків.

Відмінністю між грабежем та розбоєм проводиться також по моменту закінчення цих злочинів. Якщо розбій вважається закінченим з моменту застосування насильства незалежно від того, чи була досягнута мета заволодіння майном, то грабіж може бути визнано закінченим злочином лише тоді, коли злочинець заволодів майном.

Різноманітний підхід законодавця до визначення моменту закінчення розбою і грабежу обумовлений різноманітним ступенем значення безпосереднім об’єктом цих злочинів, пов’язаних з особою. При розбої злочинець посягає на такі блага особи, як життя і здоров’я, в той час як при грабежі посягання направлено на менш цінні блага – тілесну недоторканість і свободу особи. При розбої порівняно з грабежем засобом досягнення корисливої мети само по собі частіше за все представляє значно більшу небезпеку, ніж злочинний намір по відношенню до заволодіння майна.

Відмінною особливістю грабежу порівняно з розбоєм являється те, що закон визначає грабіж як відкрите викрадення майна. Відкритим викраденням визнається у тих випадках, коли факт вилучення майна усвідомлюється потерпілим або третьою особою.

Розбій та вимагання

Досить близьким і схожим з розбоєм по ряду ознак склад вимагання, передбачений так як і розбій, в розділі про злочини проти власності.

Під вимаганням розуміється вимагання передачі власності громадян або права на майно або скоєння будь-яких діянь майнового характеру під загрозою насильства над потерпілим або його близьких, оголошення про них принизливих свідчень або знешкодження їхнього майна.

Вимагательство – це пред’явлена із корисливих спонукань вимога передати приватне майно громадян чи права на нього, або вчинення будь-яких дій майнового характеру, поєднана із погрозою застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб, розголосити відомості, що ганьблять його або близьких йому осіб, пошкодити чи знищити їх майно, так і з насильством, пошкодженням чи знищенням майна.

Вимагання слід вважати закінченим з моменту пред’явлення вимоги, поєднаної з вказаними, насильством, пошкодженням чи знищенням майна, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети [4; п.7].

Схожість розбою та вимагання визначається тим, що вони обоє вони посягають одночасно на власність та особу. Однак якщо при розбої посягання на власність здійснюється шляхом насильницького і протиправного заволодіння чужим майном, то при вимаганні винний може переслідувати мету не лише вилучення конкретної речі або цінностей, але і отримання права на річ або здійснення в його інтересах будь-яких діянь майнового характеру. Таким чином, при вимаганні посягання може бути направлено на більш широку майнову сферу, ніж при розбої.

Слід мати на увазі, що якщо при розбої майно, котрим намагається заволодіти злочинець, знаходиться у володінні потерпілого, то при вимаганні винний може переслідувати мету зміцнити свої «права» на майно, яким він вже володіє. Наприклад, це може бути випадок, коли вимагатель вимагає передання йому у володіння майно, яке вже було передано йому у користування, передано на збереження або у борг.

Як при розбої, так і при вимаганні досягнення корисливої мети забезпечується шляхом впливу на потерпілого. Однак по характеру впливу і способу його застосування розбій і вимагання суттєво відрізняються один від одного.

Погроза при вимаганні являється більш ширшим поняттям порівняно з з погрозою, застосованої при розбої. Це обумовлено тим, що вимагатель може погрожувати потерпілому не лише застосуванням насильства, але і оголошенням принизливої інформації або знешкодженні майна. Крім того, при вимаганні злочинець може погрожувати застосуванням насильства не лише до самого потерпілого, але і до його близьких.

Особливу увагу слід звернути увагу на відмінності в понятті насильства, яким може погрожувати винний при скоєнні цих злочинів. Якщо склад розбою завжди передбачає погрозу насильством, небезпечним для життя і здоров’я потерпілого, то для складу вимагання не має значення характер тої шкоди, якою злочинець погрожує потерпілому. Погроза насильством при вимаганні може виражатися в «обіцянці» застосувати до потерпілого будь-які міри фізичного впливу, починаючи від побоїв і закінчуючи позбавленням життя.

Суттєва особливість вимагання порівняно з розбоєм складається також і в тому, що погроза насильством, пред’явлена вимагателем, та реалізація цієї погрози у випадку невиконання вимоги завжди відстають один від одного у часі. Якщо при розбої психічне насильство являє собою погрозу негайної розправи над потерпілим, то при вимаганні винний «обіцяє» привести свою погрозу у виконання у майбутньому. Цей проміжок в часі між погрозою і її реалізацією робить вимагання менш суспільно небезпечним злочином, ніж розбій, так як створює потерпілому можливість звернутися до органів влади і відгородити себе від притягання вимагателя.

У юридичній літературі робились спроби проводити розмежування між складами розбою та вимагання за способом заволодіння майном. При цьому зазначалося, що «при вимаганні майно не викрадається, а передається самим потерпілим».

Факт передачі майна злочинцю самим потерпілим не являється обставиною, характерною виключно для вимагання. Зустрічаються випадки, коли і при скоєнні розбою потерпілі під загрозою застосування насильством добровільно віддають майно, яке вимагають злочинці [5, с.77-86].

Висновок

Враховуючи особливу небезпеку такої форми нападу на громадян, як розбій, у наш час особливої актуальності набуває подальше вдосконалення діяльності органів внутрішніх справ, послідовне підвищення професійної майстерності співробітників слідчих і оперативно-розшукових апаратів по розкриттю і розслідуванню розбійних нападів - зокрема в ліфтах, в житлових приміщеннях, в під'їздах, в транспорті і т.п. Особливо небезпечними ці злочини стають в тих випадках, коли до їх здійснення причетні особи, що заздалегідь об'єдналися в злочинну групу. Проте, як свідчать фахівці, проблема боротьби з цими злочинами достатньо специфічна і багато її аспектів поки не знайшли належного освітлення в криміналістичній літературі. Після написання даної дипломної роботи можна зробити наступні висновки. Розбій - один з найбільш небезпечних злочинів проти державної власності, суспільної і особистої власності. Небезпека його полягає в одноразовому посяганні на власність і людину, при цьому насильство, вживане при розбої, створює небезпеку не тільки для здоров'я, але і для життя потерпілого. Суть розбою полягає в прагненні злочинця оволодіти чужим майном шляхом застосування насильства до потерпілого. Цим визначається одночасне посягання даного злочину на відносини власності і на особу. До ознак, залежно від наявності яких виділяються кваліфіковані та особливо кваліфіковані види злочинів проти власності першої групи, закон відносить вчинення таких діянь: 1) повторно, 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) організованою групою; 4) у великих 5} особливо великих розмірах; 6) із заподіянням значної шкоди потерпілому. Кримінальна відповідальність — це особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється офіційна оцінка поведінки особи як злочинної. Основні види покарання за розбій можна згрупувати так: 1. Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій), - карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років. 2. Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, - карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна. 3. Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, - карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна. 4. Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, - карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна. Основні завдання і мета, що ставились перед написанням даної дипломної роботи були досягнуті.


Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996р.

2. Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001р.

3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 6-те вид., переробл. Та доповн. / За ред.. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2009. – 1236 с.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України №10 від 06.11.2009р «Про судову практику у справах про злочини проти власності».

5. Кригер Г.Л., Ответственность за разбой, «Юридическая литература», 1968г. 104с.

6. Шульга А.М., Павликівський В.І., Вапсва Я.А./ Кримінальне право України: основні питання та відповіді: Посібник. – Х.:, 2008. – 304с.

7. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю.В.Олександров, О.О.Дуров, В.А.Клименко). – В.А.Клименка. – К.: Атіка, 2008. – 712с.

8. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник/ М.І.Бажанов, Ю.В.Баулін, В.І.Борисов та ін..; За ред.. проф. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – 2-е вид., перероб. І доп. –К.: Юрінком Інтер,2005. – 544с.

9. Владимиров, В.А. Квалификация преступлений против личной собственности: Учебное пособие. - М., 1968. - 172 с.

10. Горішній, О.О.Суб'єктивна сторона розбою//Право і суспільство: Науковий журнал / Засновники: Нац.акад.внутр.справ України, Всеукр.фонд юрид.науки академіка права В.В.Сташиса, Юрид.акад.Мін.внутр.справ України, Товариство з обмеж.відповід."Фонд юрнауки АПС". - 2009. - № 3. - С.97-101.

11. Дітріх, О.Загальна характеристика корисливих посягань на власність із застосуванням насильства//Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 10. - С.117-122.

12. Горішній, О.О. Об'єктивна сторона розбою: теорія і реальність//Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2009. - № 2. - С.140-146.

13. Дітріх, О. Особливості кримінально-правового змісту насильства у складі злочину, передбаченого ст. 187 КК України//Юридична Україна. - 2008. - № 9. - С. 88-94.

14. Морозов, В. Особенности квалификации убийств, сопряженных с разбоем, вымогательством или бандитизмом//Уголовное право. - 2007. - № 4. - С. 52-54.

15. Редин, М.П.Разбой (понятие, конструкция состава)//Современное право. - 2007. - № 10. - С. 96-104.

16. Кизлык, А.П. Уголовно-правовая и криминологическая характеристики разбоя//Вестник Московского университета МВД России. - 2005. - № 2. - Москва. - С. 59-60.

17. Севрюков, А.П. Разбой как форма хищения. Уголовно-правовая характеристика разбоев с незаконным проникновением в жилище//Российский следователь. - 2001. - №2. - С.25-32

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему