Смекни!
smekni.com

Право лісокористування, поняття та види (стр. 1 из 7)

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Юридичний факультет

Кафедра конституційного, адміністративного і фінансового права

Право лісокористування, поняття та види.

(Курсова робота)

Виконала: студентка 306 групи денної форми навчання Бацала М. В.

Науковий керівник:к. ю. н. Струтинська Л. В Чернівці-2005

ПЛАН

Вступ. …… . .…………………………………………………………3

Розділ 1.Поняття та зміст права лісокористування. ……………….6

Розділ 2.Види лісокористування: ……………………………….…….17

2.1.Правове регулювання заготівлі деревини та заготівлі живиці..18

2.2.Правове забезпечення інших видів лісокористування. .............29

Висновки. ................................................................................................37

Список використаної літератури. .......................................................39

Вступ

Актуальність теми дослідження. Уразливість і екологічна нестабільність чарівної зелені та важливого природного багатства України — лісів — постійно при­вертали і привертають увагу фахівців лісової справи та інших приро­дознавчих наук, а також широкого кола громадськості. І не дивно, ад­же ліси завжди були і залишаються одним з головних природних чинників, місцем формування трудової діяльності людини — починаючи з доісторичних часів і донині. Екологічні та економічні супе­речності щодо лісокористування і напрямів його розвитку нерідко зводять до емоційного сприйняття поверхових, іноді розрізнених факторів, без з'ясування їх глибинних причин. Бага­то науковців і політиків вбачають можливість поліпшити екологічну ситуацію на шляху подальшого розширення об'єктів природно-заповід­ного фонду, істотного обмеження або й повного припинення промисло­вого лісокористування в лісах деяких регіонів, не вдаючись до системного аналізу стану справ у галузі, до висвітлення об'єктивних лісівничо-технічних показників, які характеризують стан лісів і зміни, що відбулися в них за минулі десятиріччя і відбуваються сьогодні. Те саме стосується досвіду і показників економічного використання лісових ре­сурсів у сусідніх зарубіжних країнах . Адже намагання увійти до Європейського Співтовариства не можна реалізу­вати лише гаслами. Важливішим є економічне зростання, і в тому чис­лі — в лісовій галузі, з рівнянням на передові досягнення.

Актуальність цих проблем обумовлює важливість глибокого і всебічного наукового дослідження широкого кола питань, пов'язаних з правовим регулюванням лісокористування, а особливо таких важливих видів користування лісовими ресурсами як заготівля деревини та живиці, а також інших видів лісокористування. Детальний аналіз та характеристика теперішнього стану лісокористування, розробка пропозицій та рекомендацій щодо його вдосконалення набули не лише теоретичного, а практичного значення. Вони необхідні для подальшого поліпшення законодавства, яке регулює діяльність відповідних органів держави по лісокористуванню, покрашення підготовки кадрів для них.

У системі права будь-якої держави лісокористування, його законодавче закріплення посідають особливе місце. Це обумовлюється колом тих суспільних відносин, які підлягають упорядкуванню, охороні та розвитку у відповідності з об'єктивними потребами.

Ступінь наукової розробки теми. Поняття, проблеми сутності, стану, практичного застосування, удосконалення та перспектив розвитку права лісокористування привертали увагу багатьох вчених-екологів. Цим питанням присвячено низку дисертацій, навчальних посібників, наукових статей, зокрема: В.Ф. Горбового, В.І. Андрєйцева, А.Бобко, І. Синякевича, Я. Лазаренко,

Г.В. Тищенко, О.І. Крассова, Б.В. Єрофієва, В. Завгородньої, В. Непийводи та інших, в яких розкривається поняття, зміст та принципи лісокористування, а також висловлюються рекомендації щодо його вдосконалення та механізму здійснення.

Обєктом дослідження є лісокористування як один з важливих правових інститутів лісового права.

Предметом дослідження є суспільні відносини в сфері лісокористування.

Методологічною основою курсової роботи стали такі методи наукового пізнання як діалектичний, порівняльно-правового дослідження, системно-структурний, формально-догматичний. Причому кожен з них в конкретному випадку використовувався не в чистому вигляді, а в поєднанні з іншими.

Метою дослідження є визначення на основі аналізу наукової літератури та законодавства, що стосується проблем екологічного права, сутності та особливостей права природокористування.

Для досягнення цієї мети в процесі написання курсової роботи ставилися такі основні завдання:

1. Визначити поняття та з'ясувати зміст лісокористування;

2. Розкрити сутність видів лісокористування.

Структура курсової роботи зумовлена метою та завданнями

дослідження іскладається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.

1. Поняття та зміст права лісокористування.

Право лісокористування в юридичній літературі розглядається як один з важливих правових інститутів лісового права, котрий включає в себе сукупність правових норм , які встановлюють умови і порядок багатоцільового раціонального використання, відтворення і охорони лісів, ведення лісового господарства, права і обов’язки лісокористувачів, виходячи з інтересів суспільства в одержанні деревини, інших лісових ресурсів, використання інших корисних властивостей лісу.[1]

Цей інститут - один з центральних в екологічному праві, оскільки дає можливість суспільству забезпечувати раціональне використання лісових ресурсів держави. Дана можливість забезпечується шляхом надання ресурсів лісу, які є у власності держави, у користування фізичних та юридичних осіб. В цьому смислі право лісокористування є складовою права природокористування, можна сказати вони співвідносяться як поняття загальне і часткове, у зв’язку з цим їм властиві спільні ознаки.

В результаті закріплення природних ресурсів за відповідними суб'єктами у них виникає відповідно до закону сукупність прав та обов'язків,

тобто право лісокористування в суб'єктивному значенні. Відповідно право лісокористування в суб'єктивному значенні - це надане фізичним і юридичним особам право володіння і користування, тобто право безпосередньої експлуатації лісових ресурсів з метою отримати певне благо. Суб'єкт, який не має такого права не є лісокористувачем.В юридичній літературі деякі автори в суб'єктивне право лісокористування включають і право володіння, і право управління, і право розпорядження. Дійсно, лісокористувачам належать такі правомочності. Але все це не можна вважати правом користування, бо згадані правомочності мають місце поряд з правом користування. Таким чином, сукупність усіх перелічених правомочностей у лісокористувачів не можна називати правом користування. Виходячи із загальноприйнятих у праві понять і термінології, під суб'єктивним правом природокористування слід розуміти забезпечену законом можливість безпосередньої експлуатації природного об'єкта з метою одержання певних благ.[2]Для усунення термінологічної плутанини доцільно всю сукупність правомочностей, що належать конкретному лісокористувачу і покладених на нього обов'язків іменувати не «правом лісокористування», яке повинно застосовуватись лише для позначення відповідної сукупності норм, тобто для позначення об'єктивного, а не суб'єктивного права, а лісокористуванням. Останнє доцільно іменувати правомочністю, як право безпосередньої експлуатації об'єкта.

Слід відрізняти фактичне користування і право користування, яке являє собою фактичне користування на законних підставах і в порядку, які визначаються екологічним правом.

Право лісокористування є єдинию юридичною підставою, за якою окремі установи, підприємства, організації та громадяни можуть володіти та користуватися багатствами лісу. Право лісокористування є похідним від права державної власності на природні ресурси та об'єкти природи.[3] Відповідно до ст.6 Лісового кодексу України усі ліси є власністю держави.

Право лісокористуваннябагатогранне. По-перше, воно зв'язує користувачів з державою в особі тих органів державного управління, які відводять відповідні ділянки лісу та здійснюють нагляд. По-друге, це право пов'язує суб'єкта права лісокористування зі всіма існуючими підприємствами, установами , організаціями, а також громадянами, тобто будь-якими суб’єктами права. На основі вказаного права лісокористувач може вимагати від інших осіб утримуватись від незаконних дій, що порушують його володіння та користування, а всі особи повинні слідувати цим вимогам. По-третє, право лісокористування породжує юридичний зв’язок між суб’єктом цього права та сусідніми лісокористувачами. Цей юридичний зв’язок заключається в праві лісокористувача вимагати від сусідів такого користування відповідною ділянкою або об’єктом, яке не заважало б йому самому в здійсненні його права лісокористування і не погіршило б стану ділянки або об’єкта, що знаходиться в його користуванні.

Право лісокористування має цільовий характер. Держава надає окремим лісокористувачам конкретні ділянки лісу, об’єкти лісокористування для визначених цілей, які в обов’язковому порядку фіксуються в дозволах на право користування. Надання праву лісокористування цільового характеру має важливе значення. Воно дає державі можливість планувати експлуатацію природних ресурсів і тим самим забезпечувати найбільш ефективне їх використання в інтересах суспільства. Використання наданих об’єктів не за призначенням розглядається не тільки як вихід за межі права лісокористування, але і як порушення права державної власності на них. В ряду випадків це порушення тягне за собою вилучення у лісокористувача відповідної ділянки або об’єкта, а відповідно, і припинення права лісокористування по відношенню до них. Однаково лісокористувачі не мають права залишати наданий об’єкт без використання.