Смекни!
smekni.com

Ландшафтно-екологічна основа Києва (стр. 11 из 12)

Київські висоти підносяться над Дніпром та широкою заплавою, уквітчаною численними протоками, озерами та «стариками», де природа (особливо, рослинний покрив) типова для ріки та її заплави.

Найкраще та найближче її можна спостерігати на заплавному Трухановому острові, що лежить відразу ж за головним руслом Дніпра навпроти центральної частини міста.

Тут заплава складається з сучасних алювіальних піщаних відкладів. Рослинний покрив її за видовим складом небагатий. Для зниженої прируслової частини заплави з переважанням тут бідних на поживні речовини, перемитих, слаборозвинутих дернових піщаних ґрунтів, що з року в рік підтримуються весняними водами у пухкому стані, характерними представниками деревної рослини є вербові і осокорові насадження. З вербових найбільш поширена біла верба (Salix alba L.), яку легко відрізнити по завжди опущених гілках. Значні зарості у прирусловій частині утворює шелюга (Salix acutifolia Willd.). Вербові і осокорові насадження майже безперервною смугою облямовують русло Дніпра. Під час весняної повені, що зараз, після створення каскаду дніпровських водосховищ вже не має таких масшабів, як у минулому, верби, що ростуть тут, випускають зі своїх стовбурів та гілок, занурених у воду, численне і тонке коріння, за висотою розташування якого (після спаду) води можна судити про висоту стояння весняних вод. Деякі види верб зацвітають лише після спаду води значно пізніше тих, що ростуть на підвищених формах рельєфу і не затоплюються.

Трав'яна рослинність пісків прируслової частини заплави представлена небагатьма видами псамофітів, серед яких найчисленніша келерія сиза (Koeleria glauca DC), яка утворює тут густі і щільні дернини. У незначній кількості до келерії сизої домішуються представники злакових, осок і різнотрав'я: типець борознистий, куничник наземний, мітлиця звичайна, полин польовий, гвоздики Борбашеві, осока колхідська, осока рання та ін.

Рослинний покрив центральної, трохи пониженої частини заплавиз переважанням лучних супіщаних і менше суглинкових ґрунтів представлений в основному лучними (трав'яними) угрупуваннями. Тут у значній кількості зустрічаються кілька видів мітлиць, куничника, гусятник дніпровський, тонконіг лучний і вузьколистий та ін.

Знижені і краще зволожені місця заплави зайняті різноманітними осоками, серед яких найбільш поширена осока гостровидна (Carex acutiformis Ehrh.).

На підвищених і сухіших елементах рельєфу (гривах і плоских підвищеннях) зустрічаються групами молочаї, пирій повзучий, у великій кількості скрізь спостерігаються різні види гвоздик, онагра дворічна, типова для заплавних лук цибуля граниста (Allium angulosum L.) та ін.

У минулому заплава і особливо її центральна частина, за винятком заболочених ділянок, була вкрита деревною та чагарниковою рослинністю, про що свідчать її численні рештки (пеньки, повалені стовбури тощо), а також поодинокі в'язи і дуби, що збереглися досі на найбільш підвищених ділянках заплави – «гривах». По всій заплаві розкидані групами й поодиноко кущі червоної верби, обвиті часто ожиною або паразитуючою повитицею хмелевидною.

На заплавній частині межиріччя Дніпра та Деснипоблизу Гористого ще й тепер зустрічаються невеликі ділянки вікових дубів і сосен, які є залишками старих лісів. На місці колишніх заплавних дібров тут у багатьох місцях залишились лише чагарникові зарості.

На піщаних відслоненнях заплави та на обмілинах, що прилягають до неї, переважають такі форми, як лещиця мурова, отруйний лікарський авран.

Понижені ділянки заплави та береги стариць, заток і проток, зайняті лучно-болотними ґрунтами, поросли типовими представниками болотяної і водяної флори: частуха звичайна або подорожникова, їжача голівка проста та багатогранна, живокіст лікарський, плакун прутовидний та верболистий, сусак зонтичний, спориш землеводний, бобівник трилистий, а в стоячих і повільно текучих водах (заплавних озерцях, затоках і протоках) селяться стрілолист звичайний і такі типові водяні рослини, як елодея – рослина занесена до нас з Північної Америки, водопериця, роголисник, пухирник звичайний, декілька видів рдеснику, заннікелія болотна, жовтеці та ін.

На поверхні води біля берегів у невеликій кількості селяться плаваючі рослини – жабурник звичайний, плаваюча спіродела багатокоренева, ряска, тілоріз алое видний та ін. На піщаному дні у деяких місцях заток досить звичайними є кущики різухи.

У найбільш зниженій і заболоченій притерасній частині заплави, збагаченій ґрунтовими водами, зустрічається вільха, лозняки сірої верби, які часто облямовують притерасні болота.

У травостої цієї частини заплави представлені угрупування типової болотяної рослинності. Такий характер має рослинність, що вкриває заплавні луки дніпровської долини, яка широкою смугою тягнеться вздовж високого київського берега.

Схожу рослинність має і заплава лівого допливу Дніпра – р. Десни, що вливається у нього на 10 км вище Києва.

Природну рослинність Києва та околиць доповнюють штучні насадження його численних парків, скверів та тінистих вулиць, які роблять Київ одним з найбільш озеленених міст світу і надають йому неповторного мальовничого вигляду.

Лише у межах забудованої частини міста площа паркових насаджень досягає 18,3 тис. га (84,4 м2 на одного мешканця), а навколишнє зелене кільце з лісовими масивами Голосієва, Пущі-Водиці та Дарниці становить біля 383 тис. га (902 м2 на 1 мешканця).

Частина зелених насаджень, як зазначалося раніше, є залишками тих природних лісових масивів, що у давнину займали більшу частину території сучасного міста. Інші парки є штучними насадженнями пізніших часів.

Перший парк у Києві був закладений у 1638 року на митрополичому подвір"ї у Голосієві митрополитом Петром Могилою. У 40-х роках XVIII століття за проектом, розробленим під керівництвом арх. Б.Ф. Растреллі, закладений Царський сад (зараз Міський сад). Парки і сквери Києва особливо масово почали створюватися лише в першій половині XIX століття, особливо після видання спеціальної урядової постанови, якою передбачався розвиток паркового господарства, розширення і захист його зелених насаджень, як важливих елементів благоустрою міста та створення у 1887 р. спеціальної міської садової комісії.

Оголошення цієї постанови було не випадковим. Воно було викликано діянням «прославлених» київських генерал-губернаторів Левашова та Анненкова, за розпорядженням яких були знищені великі площі зелених масивів району Липок та схилів Дніпра.

Одним із найстаріших і найбагатших за своїм видовим складом садів міста є Київський Ботанічний сад ім. акад. Фоміна, створений ще 1842 року на основі цінних рослинних колекцій, переданих з ліквідованого у той час Кременецького ліцею. До цього тут був пустир, який використовувався як міське звалище. У складі деревних насаджень Ботанічного саду поруч із звичайними, місцевими листяними породами значне місце посідають також різні види екзотичної рослинності. Тут можна бачити представників рослинності майже всіх природно-географічних зон земної кулі. Представники флори країн, де клімат мало чим різниться від нашого, ростуть на вільному повітрі, а рослини з тропічних та субтропічних країн зібрані у багатих оранжереях Ботанічного саду. Останні за кількістю видів набагато перевищують представників рослинності країн помірної та холодної зон, що ростуть у відкритому ґрунті.

Значно більший за розмірами є створений у роки радянської влади новий Ботанічний сад Національної Академії наук України, розташований на мальовничих схилах правого берега Дніпра у районі Звіринця, там, де в давнину, як гадають, був заповідний ліс, у якому київські князі влаштовували полювання на звірів.

Новий ботанічний сад площею біля 200 га, крім штучних насаджень, включає і грабову діброву (біля 10 га), розташовану у так званій Пролісковій лощині. Вона є залишком тих природних лісів, які вкривали більшу частину території сучасного міста, і складається з дубів 150 – 200-річного віку з домішкою граба, липи, ясена, клена та інших порід, властивих дібровам лісостепу.

Роботи, розпочаті в Ботанічному саду НАН України ще до Великої Вітчизняної війни і припинені з її початком, тепер успішно продовжуються. Інтродуковано кілька сотень видів, різновидностей і форм дерев та чагарників – представників флори всіх природно-географічних зон і країн світу, розбиті найважливіші алеї, ведеться архітектурне оформлення саду. Вже тепер у Ботанічному саду НАН України нараховується понад тисячу деревних та чагарникових порід.

Виключне місце у парковому господарстві міста посідають зелені насадження схилів Дніпра, які складаються з ряду парків, витягнутих уздовж течії Дніпра від Володимирської гірки до Печерської лаври. Разом вони становлять найбільший зелений масив міста. Цей зелений масив ділиться на кілька частин, які вважаються самостійними парками: парк Володимирської гірки, Хрещатий парк, «Міський сад» – парковий комплекс стадіону «Динамо», Марийський парк, парк Аскольдова Могила та Печерський ландшафтний парк. Він є лише мізерним залишком тих могутніх і густих грабових дібров, які у минулому вкривали дніпровські висоти і їх схили, а потім були по-варварському знищені.

У період відродження та реконструкції паркового господарства, занедбаного у минулому, у придніпровських парках були проведені великі роботи по їх розширенню і благоустрою. Парки поповнились багатьма видами нових дерев, кущів, а частково і трав'яних рослин, серед яких значне місце посідають екзотичні декоративні форми.

Серед інших паркових насаджень, якими так славиться Київ, слід назвати Зоопарк, що був створений Київським товариством любителів природи і спочатку розташовувався на території Ботанічного саду ім. акад. Фоміна. У 1913 р. зоопарк був перенесений на нову територію, де знаходиться і до нашого часу. Зазначимо, що Київський зоопарк – один з найбільших у Північній Євразії. Він розташований на площі близько 40 га. У парку налічується понад 3500 екземплярів тварин і птахів. На території парку ростуть більше 130 видів дерев та кущів, серед яких зустрічається чимало рідкісних.