регистрация /  вход

Організація безготівкових розрахунків і шляхи їх удосконалення (стр. 1 из 8)

Вступ

Сьогодні економіка України потребує швидких структурних та технологічних перетворень при одночасному вдосконаленні механізму безготівкових розрахунків, так як сучасний її стан характеризується розладом платіжно-розрахункової системи та платіжною кризою. Своєчасна і повна сплата доставленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, інших боргових зобов’язань є однією з головних передумов та ознак ефективності функціонування економіки в цілому і кожного його суб’єкта окремої. Від стану безготівкових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу, ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств і, як підсумок, соціальний стан населення. В період економічної кризи порушується система безготівкових розрахунків, збільшується попит на готівку та кредит банків. Крім того, лібералізація цін ускладнила формування кредитних процесів банків, негативно вплинула на проведення безготівкових розрахунків. Таким чином, в сучасних умовах, коли спостерігається зниження рівня платоспроможності підприємств, порушення товарного і грошового обігу, неефективність діючого механізму розрахунків між підприємствами, який не стимулює їх до своєчасного виконання платежів, необхідно не тільки технічно здійснювати розрахункові операції, але і вдосконалювати організацію безготівкових розрахунків. Беручи до уваги вищенаведене, актуальність даної роботи очевидна. Питання, пов’язані з безготівковими розрахунками розглядалися такими вітчизняними науковцями як: А.С. Савченко, Л.А. Віднійчук-Вірван, О.Д. Вовчак, О.В. Васюренко, Р.І. Тиркало, М.І. Савлук та інші. Нормативною-правовою та законодавчою базою для безготівкових розрахунків є Закон України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, Інструкція про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, Правила Національної системи масових електронних платежів, Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням та інше. Метою курсової роботи є вивчення організації безготівкових розрахунків і шляхів їх удосконалення. Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення таких завдань: 1) з’ясувати загальну сутність безготівкових розрахунків; 2) відобразити класифікацію та основні принципи організації безготівкових розрахунків; 3) сформувати структуру системи безготівкових розрахунків; 4) охарактеризувати форми безготівкових розрахунків; 5) провести аналіз роботи платіжних систем України, а саме системи електронних платежів Національного банку України, та Національної системи масових електронних платежів, виявити чинники, що впливають на зміни в роботі даних платіжних систем; 6) розробка і обґрунтування пропозицій по вдосконаленню і розвитку платіжних систем в Україні. При роботі над курсовою роботою був використаний статистичний, аналітичний матеріал, також використовувалася як періодична література, книги, так і законодавчі, нормативні і інструктивні матеріали, що стосуються даної теми.


1. Загальні аспекти безготівкових розрахунків в Україні

1.1 Сутність, класифікація та принципи організації безготівкових розрахунків

Розрахункові відносини в Україні зумовлені наявністю товарного виробництва, товарного обороту грошей. В Україні більшість розрахунків здійснюється у безготівковій формі.

Безготівковий грошовий оборот – це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обороті гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержуванням товарів та оплатою їх. Переваги безготівкового обігу перед готівковим очевидні – прискорюється обіг грошових коштів господарських суб’єктів; значно скорочуються суспільні витрати обігу; збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери тощо.

Безготівкові розрахунки – розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Важливим нормативно-правовим документом в регулюванні безготівкових розрахунків є Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/8976 (зі змінами і доповненнями).Інструкція встановлює загальні правила, форми і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Згідно з Інструкцією безготівкові розрахунки – це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банкомна підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.Ознаки класифікації безготівкових розрахунків: 1) за складом учасників поділяються на: а) міжгосподарські; б) міжбанківські; 2) за об’єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, поділяються на: а) розрахунки за товарні операції – платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконані роботи; б) розрахунки за нетоварні операції – сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо; 3) залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють: а) внутрішньодержавні (внутрішньоміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту); б) міждержавні розрахунки (між господарськими суб’єктами, які знаходяться на територіях різних держав). Безготівкові розрахунки класифікуються також як: 1) гарантовані, тобто, такі що забезпечують гарантію платежу за рахунок депоновання грошових засобів; 2) негарантовані, тобто, такі за яких платіж не гарантується; 3) залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть бути: а) прямі – здійснюються безпосередньо між постачальниками; б) транзитні – здійснюються за наявності проміжних структур (ланок).

Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.

Кризовий стан національної економіки України супроводжується деформаціями механізмів безготівкового грошового обігу. Хронічні, а часто й безнадійні неплатежі – характерна риса діючої системи безготівкових розрахунків. Основною формою взаємовідносин між постачальниками, виробниками та покупцями продукції все більш стає неефективний натуральний обмін (бартер). Зрозуміло, що при бартері кошти на рахунки господарських суб’єктів у банківських установах не надходять. Успішне здійснення економічних реформ неможливе поза становленням впорядкованої, ефективно і синхронно діючої системи безготівкових розрахунків. Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності, підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банки, шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягуванння та безакцептне списання коштів. На виконання статті 1072 Цивільного кодексу України до Інструкції (пункт 2.22) включено положення щодо черговості виконання банками розрахункових документів, які оформлені згідно з рішеннями судів і на підставі яких здійснюється списання коштів, якщо розрахункові документи надходять до банку одночасно.

Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускаються. Для здійснення розрахунків клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти (крім меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.Установи банків здійснюють контроль за додеранням правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків. Народногосподарське значення безготівкових розрахунків полягає у прискорені обігу грошових і фінансових коштів, забезпеченні в максимально короткий час грошової компенсації виробникам – власникам поставленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Прискорення міжгосподарських розрахунків важливе як з мікро -, так із макроекономічної точок зору. Для створення ефективної системи безготівкових розрахунків принципове значення має правильне визначення її принципів – основних нормативних положень, якими слід керуватися, щоб безготівкові розрахунки максимально сприяли прискоренню народногосподарського обороту. Безумовно, що принципи організації безготівкових розрахунків на макроекономічному рівні мають розглядатися у взаємозв’язку з особливостями реформування фінансової сфери вітчизняної економіки. На мікроекономічному рівні принципи організації безготівкових розрахунків випливають із специфіки реалізації економічних інтересів трьох суб’єктів сфери безготівкового обігу – платника, одержувача грошових коштів, банку. Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення). Принципи безготівкових розрахунків – це вихідні положення, які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. У міру реальних ринкових змін в економіці змінюється також принципи організації безготівкових розрахунків, виникають і формуються нові принципи. Виділяються такі основні принципи організації безготівкових розрахунків: 1) грошові кошти всіх господарських суб’єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов’язковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків; 2) безготівкові розрахунки між підприємствами, фізичними особами здійснюються через банки шляхом перерахування коштів із поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів коштів; 3) розрахунки з постачальниками за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться, як правило, після надання послуг, на практиці застосовується також попередня оплата; 4) банки списують кошти з рахунків тільки за розпорядженням їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачене законом України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та виконавчими приписами нотаріусів. 5) доручення підприємств на перерахування коштів приймаються банками до виконання тільки в межах наявних коштів на їх рахунках або за рахунок платіжного кредиту банку; 6) зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум із рахунків платника; 7) банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів із рахунків. 8) підприємства самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при вкладенні між собою договорів; 9) взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку. Специфіка прояву принципів організації безготівкових розрахунків у вітчизняній економіці виражається лише несприятливими кризовими умовами господарювання. Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї системи розрахунків (платіжної кризи).