Смекни!
smekni.com

Нестор Махно: історично-політичний портрет (стр. 1 из 4)

Національний Державний

Одеський Університет

ім. І. І. Мечнікова

Реферат

з історії України на тему:

“Нестор Махно: історично – політичний портрет”

Виконала: студентка 110групи

Полєжаєва Н.В.

Перевірив: Міхеєв С.П.

Миколаїв

2001

План

Вступ

І Розділ. Народження та початок революційної діяльності Махна.

ІІ Розділ. Дії Махна під час окупації.

ІІІ Розділ. Перший союз Махна з радянською владою.

Заключна частин

Додатки

Список літератури

ВСТУП

Радянський режим хотів переробити його ім’я. Радянська історична наука характеризувала махновщину, як “кулацкое контрреволюционное анархистское движение, за которым стояли две – три тысячи ограниченных людей: мародеров, убийц, боровшихся против пролетарского государства”[1]. О махновщині згадувати заборонялося, вивчати – тим більш. Маленьким істеричним злим чоловіком зображували Нестера Махна[2] у книгах та кіно про громадянську війну. Розмови про його жорстокість та патологічний садизм – вигадка. Будеш жорстоко відноситися до людей, вони до тебе не підуть. Сила махновщини базувалася на масовій підтримці. Хоча жорстокість була, революції без крові не буває. Нестера Махно селяни слухали з зацікавленістю, він говорив їх мовою, дуже емоційно. Є не освіченою людиною, Махно мав талант, був хоробрим. Антисемітизм, який вони чинили робивши єврейські погроми – неправда. Серед командирів було багато євреїв. За проявлення антисемітизму Махно розстрілював. Сила Махна була в тому, що він відстоював інтереси селян. Наділення землею, правом вільної торгівлі, в політичному розумінні – за свободу думок.

Махновщина до тепер є, мабуть, наймасштабнішою “білою плямою” на карті історії України періоду революції та громадянської війни. І безперечно, залишається сповненою загадки протиріч фігура Н. І. Махно. В багатьох статях, з’явившихся у пресі, з’являється бажання не стільки шукати правду, скільки підняти наступний поштовх сенсаційного повторення однієї з легенд, якими так багата тема. Більшість матеріалів раніше було недоступним не тільки масовому читачу, але й історику. У нових джерелах з’явилася можливість вивчати особистість Махна об’єктивно, без будь – якого ідеологічного диктата. А вивчати є що. Тому автор даної роботи спробує проаналізувати життєвий шлях цієї неординарної особистості в поданої історії. Працюючи над темою автор стикнувся з такими проблемами: одна подія, але в різних книгах датована по різному. Багато літератури, але написано одне і теж саме, тому вибирати було важко.

Махно наділений в народній уяві фантастичними рисами і якостями, а в офіційній історіографії радянського періоду – це постать ворога, політичного авантюриста, бандита. Обидва підходи створюють спотворений образ не лише однієї людини, а й такою соціального явища, як махновщина.

І Розділ

Різні джерела подають різні дати народження Н.Г.Махно. На похоронній плиті Парижанського кладовища строк життя Махно обмежений числами 1889-1934. В запису № 217 в метричній реєстраційній книзі Хресто-Воздвиженської церкви міста Гуляйполе, зафіксовано, що Нестор Махно народився 26 жовтня 1889 року. Походив з родини колишнього селянина, був молодшим, п ятою за рахунком дитиною. Сім я рано втратила батька. Нестатки, недоїдання були постійною супутниками його невеселого дитинства. Він навчався у церковно-приходській школі. До другого класу ходив з пів-року - вигнали. З семи років ходив у підпасках, наймитував. Потім працював на Гуляй польському механічному заводі. Спочатку працював у фарбувальній майстерні, а потім у літієвому цеху.Там він стає членом групи “Союз бедних хлеборобов”. 26 серпня 1908 року пристав Караченцев заарештував Махна “за причетність до зграї розбійників і здіснення кількох розбійницьких нападів та вбивство селянина Гури”.

У в язниці він на відміну від багатьох своїх товаришів по організації тримався стійко і з гідністю, відкидаючи всі пред явлені йому звинувачення. Махно не падав духом і мріяв про втечу з в’язниці. Невдовзі до рук тюремників потрапила записка, яку Махно спробував передати на волю. Тюремне начальство розцінило її як спробу організувати втечу і посилило охорону в’язнів. З 22 по 26 березня 1910 року обивателі Катеринослава уважно слідкували за ходом судового процесу над “анархістами-комуністами”. Вирок, винесений Одеським військово-окружним судом Махну, був суворий - смертна кара. П’ятдесят два дні з жахом чекав він страти, але як неповнолітній був помилуваний.

На все життя він запам’ятав ці страхітливі дні і нерідко сам, коли став знаменитим ватажком, дарував життя приреченим на смерть.

2 серпня 1911 року у “столипінському” вагоні його разом з іншими 11 каторжниками повезли до Москви, яку він уперше побачив через грати знаменитої Бутирки. Махно просидів у цій відомій своїми жорстокими порядками в’язниці з 4 серпня 1911 року по 2 березня 1917 року і завдав великого клопоту тюремному начальству, тому з першого і до останнього дня був закутий у кайдани. У камері № 5 доля звела його з відомим анархістом П.Аршиновим, який став його духовним наставником. Махно з його допомогою поновив свою освіту. Він цікавився російською і українською історією, політичною ідеологією Маркса, Ласаля, Бакуніна, Кропоткіна. ”В умовах каторги, - писав П.Аршинов про Махна, - він нічим особливим не відрізнявся від інших, жив, як всі - носив кайдани, сидів по карцерах, вставав на перевірку. Єдине, що привертало увагу - це його невгамовність. Він постійно перебував у сварках, в репресіях і бомбардував тюрму своїми записками. Писав на політичні і революційні теми було його пристрастю. Крім цього, сидячи в тюрмі, він любив складати вірші і в цій галузі досяг більшого успіху, ніж у прозі”[3]. Перебуваючи у тюрмі, Махно не втрачав надію втекти на свободу. Спілкувався він з невеликим колом в’язнів, тому дістав кличку “Скромний”. Ті, хто знав Махно, відзначали його природну кмітливість і феноменальну пам’ять, завдяки якій він багато почерпнув з прочитаного і в майбутньому міг легко жонглювати книжковою термінологією і справляти цим самим сильне враження на неосвічене селянство, яке потягнулося до революційної боротьби.

Водночас перебування у тюрмі негативно позначилося на здоров ї і психіці Махна. Він захворів на туберкульоз і наслідок цього залишився без однієї легені. З нетерпінням чекав він відзначенням 300-річчя династії Романових, сподіваючись на амністію, але коли дізнався, що вона на нього не поширюється, у відчаї ледь не покінчив життя самогубством. Першу світову війну, на відміну від багатьох інших арештантів, він зустрів без ентузіазму, розуміючи, що воювати доведеться мільйонам селян, у тому числі його братам, яких він любив. Знав Махно і те, як негативно може вплинути на становище селянських сімей воєнне лихоліття. Адже ще в період російсько-японської війни 1904-1905 р.р. його брат Савка воював у Маньчжурії і потрапив у полон. На все життя вкарбувались в його юнацьку пам’ять ті нескінченні місяці, коли вся сім я з нетерпінням чекала повернення старшого брата додому. Важко сказати, чим би закінчилося перебування Махна за товстими мурами Бутирки, якби не Лютнева революція. Вийшовши після повалення самодержавства з тюрми на вулиці Москви, Махно загубився в людському вертепі і зрозумів правоту цезаревих слів, що краще бути першим у провінції, ніж другим у столиці. Після кількох тижнів роботи в анархістській організації, розпрощавшись з П.Аршиновим, він поїхав на батьківщину.

Повернувшись 23 березня в Гуляйполе, Махно в очах односельців постав справжнім героєм. Жадоба діяльності і влади переповнювали його. Махно почав об’єднувати навколо себе близьких по духу людей, для того щоб заволодіти землею та займатися вигоном з свого тіла паразитів, які б’ють байдики та живучи у розкоші. Він щиро вважав, що своєю боротьбою з експлуататорами сприяв поваленню самодержавства і заслужив значно більшого, ніж інші. Тому, об єднавши колишніх “експропріаторів” і молодь, яка прагнула покінчити з багатіями, він повів боротьбу з тими, хто після Лютневої революції захопив владу в Гуляйполі. Це були в основному офіцери кулеметної команди 8-го Сербського полку, який тут дислокувався . Вони створили “Громадський комітет” і намагалися втілити в життя політику Тимчасового уряду.

Махно зажадав створення “Селянського союзу”, який мав би право контролювати дії комітету. Він користувався великою підтримкою не лише селянства, яке бачило в ньому “страждальника за інтереси трудівників села”, але й місцевих робітників. Не останню роль відіграв і той факт, що, повернувшись до Гуляйполя, Махно одразу став працювати маляром на заводі “Богатир”.

У квітні було створено “Селянський союз” на чолі з Махно. Крім того, він увійшов до складу “Громадського комітету”. Добре вивчивши своїх політичних суперників, Махно став справжнім диктатором у Гуляйполі та окрузі. У серпні 1917 року він очолив Раду робітничих і селянських депутатів, 4 жовтня був обраний головою профспілки деревообробників та металістів, керував рядом інших організацій Гуляйполя, що виникли тоді. Авторитет Махна зростав дуже швидко. Заперечуючи будь-яку владу, Махно добився ухвалення такої резолюції: “Гуляй польський районний з’їзд Рад трудящих рішуче засуджує претензії урядів Тимчасового уряду в Петрограді і Центральної Ради у Києві на управління життям трудящих і закликає Ради на місцях, усе трудове населення, яке згуртувалося навколо них, ігнорувати будь-які розпорядження цих урядів. Народ – правитель для себе, у своєму середовищі. Це його споконвічна мрія і настав час втілити її в життя. Віднині вся земля, фабрики і заводи повинні належати трудящим. Трудове селянство – господар землі, робітники – господарі фабрик і заводів”.