Смекни!
smekni.com

Голодомор 1932-1933 рр.на Полтавщині (стр. 1 из 6)

Вступ

Актуальність теми дослідження. Український народ за власну історію пережив багато горя, поневірянь, знущань. Лише за ХХ століття українці пережили братовбивчу війну, Першу та Другу світові війни, репресії, Голодомори, Чорнобильську катастрофу. Всі трагедії, які випали на долю українського народу, не можуть зрівнятись за своїм масштабом, жорстокістю, цинізмом, бажанні знищити все українське та своїми наслідками для майбутніх поколінь з Голодомором 1932-1933років. Демографічна катастрофа посіяла в душах мільйонів людей почуття страху, незворотно вплинула на генофонд нації.

Масштаби трагічних подій 1932-1933рр. дійсно планетарні, ще страшніші причини, механізм здійснення трагедії, й наслідки, які даються взнаки і сьогодні. Неможна ніяк усвідомити, що на найродючіших землях, в урожайний рік було вчинено вбивство, за різними оцінками, від 7 до 10 мільйонів людей, майже третина яких -це діти. Спеціалісти підрахували, що кількість жертв у справжній війні проти селянства, якою був голодомор, перевищила загальну кількість загиблих у всіх країнах під час Першої світової війни.

Голодомор 1932-1933рр. охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. За даними вчених, найбільше постраждали від голоду теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська області. На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів, Донбасі – у 3-4 рази. Хоча карта голодомору не співпадає з адміністративно-територіальним поділом СРСР, проте вона співпадає з етнічною картою проживання українців. Голодомор охопив також Північний Кавказ та Поволжя. А на Кубані та південних районах тодішніх Курської та Воронезької областей, переважно мешкало українське населення.

Мета і завдання дослідження. Дослідити причини, умови та наслідки подій голодомору 1932-1933років на Полтавщині. Розкрити злочинні наміри керівництва ЦК ВКП(б). Показати яким насправді був для України сталінський режим «воєнного комунізму». З’ясувати, чи справді голодомор 1932-1933 рр. був створений штучно.

Об’єктом дослідження є факт знищення людності в регіоні Полтавщини в роки голодомору 1932-1933років.

Предметом дослідження є голодомор 1932-1933рр. на Полтавщині в контексті загальноукраїнських процесів та визначення його місця і ролі у спробі державотворення.

Характеристика джерел та літератури з теми (історіографія). В даній роботі використано збірник документів з українських архівів, опублікований Володимиром Борисенко, і збірник статей, спогадів і документів під назвою «Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів».

Використану при написанні курсової роботи літературу можна поділити на декілька градацій. Передусім, це сучасні наукові дослідження О.П.Єрмака, В.Н.Жук, в яких автори, використовуючи нововідкриті документи, аналізують події голодомору 1932-1933рр. Дослідження цих авторів є безсумнівним прогресом у становленні української історичної науки.

Матеріали досліджень багатьох інших сучасних авторів теж торкаються подій голодомору на Україні, зокрема на Полтавщині, але в загальних рисах. До таких авторів слід віднести О.Воля, Л.І.Євселевський, О.Коряцький і ряд інших.

Для більш повного висвітлення подій голодомору 1932-1933рр. на Україні, зокрема на Полтавщині, використано спогади та мемуари свідків цих подій, видані в часи незалежності. Значне місце серед таких документів посідає «Книга скорботи України».

Аналізуючи зібрані нами матеріали, ми доходимо до правомірного висновку, що з відновленням незалежності України значно зросла кількість наукових досліджень, присвячених подіям 1932-1933рр.

Методи дослідження. Основними методами дослідження є метод аналізу і синтезу, метод порівняльно-історичного та емпіричного наукового пізнання.

У Росії селяни ніколи не володіли землею як приватні власники. Земля належала «общині»(’’міру’­), яку народники вважали зародком майбутнього соціалізму. В Україні (особливо на Полтавщині)-навпаки. Тут віками існували сильні землевласницькі традиції. Земля була власністю родини і передавалась із покоління в покоління – у спадок. Тоді, восени 1932 року, в Україні, і на Полтавщині зокрема, був небувалий урожай – стодоли і засіки ломились від пахучого зерна. Ніщо не вказувало на біду. Але біда прийшла в більшовицькому мундирі, у зашморганій московській куфайці, з наганом і багнетом у руці. Ця біда хотіла їсти. Але не те, що заробила, а те, що відібрала. Якби вона вірила в Бога, вона, може трохи хліба залишила б дітям. Але її богом був Ленін і чорт. Вона ненавиділа тих, хто мав чисті душі. Більше, вона ненавиділа тих, хто жив на землі, що називається Україна.

Голодомор 1932-1933років був навмисно створений Москвою. Для доказу такого твердження можна навести безліч незаперечних фактів. Наведемо один з них: 6-го липня 1932року на нарадах третьої конференції КП(б)У в Харкові голова уряду СРСР Молотов і Каганович, другий секретар і член Політбюро ЦК ВКП(б), у своїх промовах категорично заявили, що ’’нема і не буде жодних концесій Україні. Плани хлібозаготівель і колективізація будь-якою ціною мусять бути виконанні ’’.[1] У той час в Україні і особливо на її Лівобережній частині вже вимирали цілі села, а награбоване насильними хлібозаготівлями зерно в селах вивозилось у 1932-1933рр. за кордон і продавалось за безцінь, щоб за державну валюту купувати техніку, а одночасно й дурити світ, що голоду в Україні немає. Лише в 1933році кількість задушених голодом перевищує загальну кількість жертв Першої світової війни.

В Україні з голоду помирали люди, але це не завадило керівництву країни вживати заходів для вивозу з республіки хліба. 13 грудня 1932року ЦК КП(б)У видав директиву секретарям обкомів партії про вжиття заходів проти куркульських і антирадянських елементів, винних в організаціях саботажу хлібозаготівель. В постанові ті комуністи, що хотіли не допустити голоду і пропонували залишити у себе частину хліба для харчування, називались зрадниками і шпигунами.

Сільське господарство республіки в 1932-1933роках знаходилось у такому стані, що неспроможне було справитися навіть із зменшеним планом хлібоздачі. Ще й у травні 1932року жодного кілограма зерна не видали колгоспникам 15% господарств Харківської області (Полтавщина в той час входила до Харківської області). Зрозуміло, що при вичерпності хлібних ресурсів план навис над селянами домокловим мечем. У с. Салівка Кременчуцького району під час обговорення плану хлібозаготівлі голова місцевого колгоспу П.Редько на засіданні правління сказав: ’’ Ми цей план будемо приймати і роз’яснювати в масах. Але самі знаємо, що він нереальний ’’.А рахівник І.Геращенко додав:’’ Якщо вивеземо весь хліб, що є в колгоспі, і фуражне зерно, і насінний фонд, тоді може, план виконаємо ’’.[7] Такі ж заяви були зроблені головами колгоспів і сільрад у більшості сіл на Полтавщині.

Голодомор 1932-1933рр. – одна з найтрагічніших сторінок нашої історії, про яку десятиліттями мовчали. Архівні джерела мають незаперечні докази штучного походження голоду в Україні. Трагічні сторінки історії України 1932-1933років довгий час перебували поза увагою дослідників. І не тому, що це не цікавило їх, а тому, що в Радянській Україні і загалом в радянській науці питання голоду знаходилось під офіційною і дуже суворою забороною. Розгорнемо будь-який підручник з радянської історії. Невиразні роздуми про продовольчі труднощі, тимчасове і незначне підвищення смертності через неврожай, куркульський саботаж, чи навіть про недоліки і помилки, допущені під час хлібозаготівельної кампанії. Тих західних істориків, які називали голод голодом, автоматично відносили до стану «буржуазних фальсифікаторів».

Промовистим у цьому плані є секретний циркуляр за підписом А. Капта та С. Мухи і завізований В. Щербицьким 11 лютого 1983року ’’ О пропагандистских и контрпропагандистских мероприятиях по противодействию развязанной реакционными центрами украинской эмиграции антисоветской кампании в связи с имевшими место в начале 30х годов, признается, что особенно осложнилась хозяйственная обстановка осенью 1932года в связи с необоснованным завышением сельскохозяйственных планов ’’. І далі: ’’ Ввиду того, что нам не выгодно по данному вопросу вступать в открытую полемику с националистическими писаками, в настоящее время усилия сосредоточены на пропаганде в республике и на зарубежные страны достижение сельского хозяйства Советской Украины, преобразований в деревне, ставших возможными благодаря победе колхозного строя…’’.[24]

Не тільки в газетах, а й у документах офіційних установ у ті роки становище у селі висвітлювалося вибірково. Зовнішня обстановка видимого спокою дезорієнтувала радянських людей, не кажучи вже про іноземних громадян, що приїжджали в нашу країну. Так, німецький письменник-емігрант Артур Кестлер, перебуваючи взимку 1932-1933років на Полтавщині та інших регіонах України, на жаль, не зміг побачити реального життя. Проглядаючи місцеві газети з фотографіями усміхнених молодих людей під прапорами під час урочистостей на честь завершень ударних бригад, він не побачив бодай хоча б якоїсь непевної згадки про голод, епідемію вимирання сіл. Згадуючи через багато років про почуття, яке тоді охопило його, Кестлер, у своїй праці «Сліпуча темрява» занотував:’’ Величезну Україну покрила ковдра тиші ’’. Демократія і гласність у республіці були відсутні.

Голодомор 1932-1933років в Україні – тяжкий злочин Сталіна, його кремлівського оточення та партійно-радянської верхівки республіки. Це була цілеспрямована акція проти українського народу як найбільш непокірного і волелюбного. Цей злочин як за кількістю жертв, так і за наслідками великої руїни усього національного буття українського народу не має рівних серед інших злочинів проти народів цивілізованого світу.

Вшановуючи пам’ять жертв голодомору, ми повинні відповісти на питання: ’’ Чому і з якої причини таке величезне горе могло статися? З якою метою, задля чого мордувалися люди, які нікому і ні в чому не завинили? Чому цілеспрямовано винищували саме українське селянство?’’.