Смекни!
smekni.com

Історія Почаївської Лаври (стр. 2 из 7)

Святих чудес у Почаївському монастирі було багато, але це зокрема, довга тема для теологів. Але існує легенда про чудесне з’явлення Матері божої на Почаївській горі в 1261 році. Про це чудо так говорить Галятовський : ”Іоан Босий з села Почаєва виділ на скалі стоячую Пречистую Богородицю. Перед нею стоял чернець, котрий в скалі мешкал і повідал тому Іоану Босому і хлоп’ятам з села Почаєва пасучи овци на горі близько скали, ж Пречистая Богородица стояла на тій скалі, которой там стопа єсть вирита і завше ся в той стопі чиста вода знайдуєт, которою розмаітії хвороби улечаются. – На той скалі церков знаменитая, мурованая і при церкві монастир знаменитий, муром в коло обведений в землі на Волині знайдується, і монастир от села Почаєва називається Почаївський ”.

Формально документована історія Почаївського монастиря починається 1527 року. Це грамота, написана старою українською мовою, видана польським королем Зигмунтом І-м Крем’янецькому старості Якову Монтовтовичу, щоб він не побирав податків і не втручався в справи почаївських землевласників – Вачиля і Анни Гойських, і щоб під час свята Успіння Пресвятої Богородиці в Почаєві не брав податків від людей, які привозили на продаж харчові продукти.

Короткий уривок з цієї грамоти має такий зміст: “Ми з ласки нашої то єму одпустили, і ти би що до твого не висилал і ярмарочних доходов брати і людей судити не веліл, і ні вошто не вступовал і дал в том покой конечно”[8.ст.29].

Отже, історія виникнення Почаївської Лаври складна і охоплює майже вісім сторіч. Все, що написане про перші сторіччя – це легенди. Але дослідники гадають, що легенди поставлені не лише на розповідях, а й мали документовану підставу.

1.2. Перша фундаторка Почаївського монастиря – Анна Гойська.

1559 року, грецький митрополит Неофіт подорожував по Україні, був на Волині. Затримався він у родинному замку Гойських в Орлі –10 км від Почаєва. Там митрополит Неофіт подарував Анні Гойській ікону Божої Матері. Та ікона була у каплиці Гойських понад 30 років і прославилася чудесністю. Після прозріння, від народження сліпого, брата Анни – Пилипа Козинського, Анна Гойська, будучи глибоко вражена тим чудом, уважала, що таку велику святиню вона недостойна довше затримувати у своєму маєткові і подарувала ікону Почаївському монастиреві 1597 року. З того часу та ікона в народі популярно зветься Чудотворний Образ Почаївської Божої Матері. Того ж 1597 року 14 листопада Анна Гойська подарувала монастиреві велику частину своїх земельних маєтностей і написала грамоту – акт дарування.

“Я, Анна Тихонівна Єрофеєвна Гойська, судинно (вдова по судді) земськая Луцькая, визнаю й оголошую цим своїм листом… У моїй маєтності при селі Почаєві з давніх часів знаходиться мурована Церква на честь Успіння пресвятої Богородиці, то щоб при тій церкві було постійне Боже Благослов’я, я постановила побудувати й заснувати при ній монастиря, щоб жили в ньому 8 ченців, люди добрі, побожного життя, і не іншого Усповідання, як Грецького, Східної Церкви, і два дяки. На утримання їх у тому монастирі я надаю тій Святій Церкві і будучи при ній монастиреві, і надала на вічні часи так, що це надання не можуть ніколи порушити ані я, ані потомки мої, які після мене будуть володіти тим маєтком Почаєвом, шість чоловік селян у тому моєму маєткові Почаєві поселених на Горі проти мого Почаївського двора. А до того даю орного і неорного поля з дібровою десять волоків на три руки, у кожній руці по десять волоків на три руки, у кожній руці по десять різів (ділянок). А крім того ліс, що біля тієї церкви, з полем і сінокосами, що все зазначено знаками і написами… Усіх написів біля монастиря, лісу, поля й сінокосу 32. Для удержання тієї Церкви, монастиря й ченців щорічно давати по 30 кіп литовських грошей, зо всіх моїх маєтків…, давати щорічну десятину зо всього збіжжя, яке належить Почаївському двору.

А Ігумен мусить бути чоловік Християнської Віри Східної Церкви, Святих Правил нашого Грецького Ісповідання… Судити незгоду в монастирі має Владика не іншого Ісповідання, а тільки Грецького, Східної Церкви. А на кожного,хто порушить у чому цю мою волю на користь монастиря, нехай буде на ньому анатема і всяке неблагословення з прокляттям” [14.ст.20].

Цей заповіт написаний у Почаєві. Підписали його чотирисвідки: Макар Ледуховський, Василь Малинський, Кіндрат Хорошко і Григорій Баковецький”. [6.ст.20].

Із заповіту Анни Гойської та із книжок Іоаникія Галятовського: “Новоє небо з новими звіздами” і “Гора Почаївська” відомо про те, що перед 15 сторіччям на Почаївській Горі, крім Дерев’яних була також мурована церква Успіння Пресвятої Богородиці, але хто і коли будував ті церкви – невідомо.

Фундація Анни Гойської сталася один рік після проголошення Берестейської унії 1596 року. З історії України відомо, що після проголошення тієї унії, на Правобережній Україні, від Сяну до Дніпра, і на землях Білорусії почалась ворожнеча і боротьба; спочатку між духовенством і міською елітою, а пізніше та боротьба перенеслася на народні маси. Найперше поляки навертали на унію міську православну еліту; обдарували її різними шляхетськими титулами, урядовими становищами і земельними наділами. Вслід за тим – навертали на унію українських православних землевласних аристократів, бо після навернення феодалів – легко було навертати селянське простолюддя, яке, у кріпацькому положенні, було тотально узалежнене від своїх панів-поміщиків. Крім того, спротив серед народних мас з року в рік дуже поширювався.

Після того, коли Чудотворний образ Божої Матері був принесений на Почаївську гору в церкву Успіння Пресвятої Богородиці; коли монастиреві було подаровано землю і на горі почали будувати монаший гуртожиток,- слава Почаївського монастиря розносилась по всій Україні. У монастирях збільшувалась кількість монархів, щороку прибувало більше людей-богомольців; життя монархів у монастирі набирало організованого характеру. У процесі розвитку боротьби з уніятством, Почаївський монастир з року на рік ставав православною твердинею на Волині, а тому мусив мати відповідних керманичів-адміністраторів.

Таким керманичем і першим ігуменом Почаївського монастиря став отець Іов Залізо. Отець Іов був родом своїм походив з Коломийщини. На десятому році свого життя вступив до Угорницького монастиря на Галичині. Маючи 12 років, прийняв чернечий постриг. На 30-му році життя був посвячений в чин ієромонаха; він був прикладом аскетичного чернечого життя й моральної завершеності; чутка про отця Іова дійшла до Волинської Землі.

Основоположник Чеснохресного монастиря в Дубні князь Костянтин Острозький, просив ігумена Угорницького монастиря дозволити отцю Іову поселитися в Дубенському монастирі. До Дубна отець Іов прибув 1582 року. Там його монахи обрали ігуменом і він тим монастирем правив 20 років. У боротьбі проти напастей польських єзуїтів – отець Іов здобув собі славу ц велику повагу між монархами й серед навколишнього населення. У боротьбі отець Іов послуговувався розумною тактикою й організаційним хистом в обороні монастиря і православних церков Дубенської округи.

Учень і життєписець отця Іова – монах Досифей написав так: “Віддана праця отця Іова помножила його славу, але й збільшила йому число ворогів…, отець Залізо, тікаючи від людської слави й бажаючи мати лише славу від єдиного тайновидця Бога, потайки залишив монастир і подався на Гору Почаївську-здавна світлостю чудес многих осіяну” [8.ст.20].

Отець Іов прибув до Почаєва 1602 року. Запис монаха Досифея, про таємне залишення Чеснохресного монастиря в Дубні, митрополит Іларіон оспорює, думаючи, що отець Іов зробив це на прохання Анни Гойської і за згодою князя Костянтина Острозького. Інші історики той таємний відхід бачать і тлумачать як тогочасну необхідність тому, що отець Іов був широковідомим оборонцем православ’я і, що єзуїти за ним стежили та й по дорозі могли б його вбити.

У Почаївському монастирі отець Іов не зміг жити схимним життям – постом і молитвами у яскині. Його там обрали ігуменом і він мусив керувати всіма справами монастиря і захищати його від польських магнатів і єзуїтів.

Князь Костянтин Острозький помер 1608 року. Його син Януш, вихований єзуїтами, став фанатичним католицьким поклонником римського центру. Під його охороною єзуїти збільшили наступи й насильство і невдовзі забрали Чеснохресний монастир у Дубні.

Після смерті у 1617 році Анни Гойської монастир у Почаєві став головним об’єктом напастей польської шляхти, єзуїтів а побіч діяли також українські уніятські місіонери. Однак монастир, під керівництвом отця Іова Заліза, все ще був твердинею українського православ’я, слава якого лунала по всій Україні.

Отже – Анна Гойська, яка була першою фундаторкою Почаївського монастиря зробила багато для того, щоб слава його постійно розросталася. Для цього вона віддала багато земель під будівництво храмів і робила великі пожертви монахам.

1.2. Магнат Андрій Ферлей – нищівник культурних надбань Почаєва.

Після смерті першої фундаторки Почаївського монастиря – Анни Гойської, по родинній лінії всі маєтності Гойських дісталися магнатові Андрієві Ферлеєві. Він і його жінка були протестантами. Ферлей почав нападати на монастир : намагався відібрати всі земельні дарування Анни Гойської, включно з монастирськими будинками, у яких жили монахи; грабував майно і тероризував монархів; під час прощ у великі свята посилав своїх фундаторів – жидів продавати горілку в монастирі під церквами, щоб п’яниці робили бешкети; посилав своїх гайдуків грабувати і руйнувати монаші приміщення.

У монастирі не було води. Монахи довозили воду з джерела коло села Старий Почаїв. Ферлей наказував своїм гайдукам зупиняти монахів на дорозі і розбивати бочки з водою. Тоді отець Іов з монахами почав копати криницю на самому верху гори. Дослідник архіву монастиря – Семен А. Жук написав, що ”… найбільше копав сам отець Іов ”. Прокопали глибше тридцяти метрів і докопались до чистої води. Та криниця й тепер є на подвір’ї Братського корпусу, коло вівтарної стіни Успінського собору. “Почувши про це, Ферлей ще більше розлютився і напав на монастир з ватагою своїх озброєних людей, пограбував його, а щоб найбільше помститись -–забрав з собою до Козина чудотворний образ Божої Матері й переховував його в замкові”[6.ст.28].