Смекни!
smekni.com

Історія Почаївської Лаври (стр. 1 из 7)

КУРСОВА РОБОТА

ІСТОРІЯ ПОЧАЇВСЬКОЇ ЛАВРИ


План

Розділ 1. Історія виникнення Почаївської Лаври.

1.1. Зародження та початок існування святині.

1.2. Перша фундаторка монастиря- Анна Гойська.

1.3. Магнат Андрій Ферлей – нищівник культурних надбань Почаєва.

Розділ 2. Почаївський монастир у ХVІІ столітті.

2.1. Ініціатор будівництва Успінського собору – Потоцький.

2.2 Формування головних фундацій монастиря.

Розділ 3. Святиня на порозі ХХІ століття.

3.1. ХХ – початок ХХІ століття для Лаври.

3.2. Амфілохій (Головатюк, 1894-1971) – новий світильник віри і благочестя монастиря в ХХ-му столітті.

3.3. Храми Почаївської Лаври.

Висновки.

Використана література.


Вступ

Ой зійшла зоря вечоровая,

Над Почаєвом стала.

Виступало турецьке військо,

Як та чорна хмара.

Турки з татарами брами облягали

Монастир звоювати.

Мати Божая Почаївська

Буде нас рятувати.

Отець Желізо з келії вийшов

Та слізьми умліває…

“Ой, рятуй-рятуй, Божая Мати,

Монастир загибає !…”

Ой вийшла-вийшла Божая Мати,

На хрест вона стала,

Кулі вертала, турків убивала,

Монастир врятувала.

А ми, люди, всі християни,

До Бога всі ударяймо, -

Матері Божій Почаївській

Поклін всі воздаваймо!

М. Леонтович

Ясної, погожої днини, коли прозорі долі мальовничого волинського ландшафту відкриваються оку аж до самого горизонту, з передньої тераси Успенського собору Почаївської Лаври можна досить виразно розгледіти силует костельної вежі колишнього домініканського монастиря в Підкамені. У просторовому вимірі лише чотирнадцять кілометрів розділяють ці дві християнські оселі, поміж якими сьогодні пролягає адміністративна межа двох західноукраїнських областей – Тернопільської та Львівської.

Як буде видно з подальшого викладу, загальна історія, і мистецька спадщина Почаївської Лаври органічно уособлюють своєрідне пограниччя поміж православною та католицькою парадигмами, в найширшому розумінні, поміж Сходом та Заходом.

Розпочинаючи роботу над курсовою, я був впевнений, що Почаївська Лавра відноситься до категорії відносно малодосліджених у вітчизняній історіографії. Особливо це стосується долаврської доби його розвитку.

Тому в курсовій роботі, яка базується на наявних літературних джерелах і на моїх власних розвідках, головним було поєднати досить різноманітний матеріал з однозначно верифікованими історичними фактами, постійно залишаючись на грунті об’єктивності й неупередженості.

З огляду на вищесказане, історії Почаївської Лаври присвячені розділи у загальних працях та цілі монографії. Проте одним з найвизначніших досліджень з цього питання є “Фортеця православ’я на Волині – Свята Почаївська Лавра” Митрополита Іларіона (Огієнка І.І.) [11]. Вказана праця є неоціненним джерелом з історії святині.

Із загальних робіт, які присвячені цій темі я скористався працями Лотоцького, Білецького, Гудими, Дубилка, Жука, Логвина, Ричкова, Хайнацького, Янка [10,2,3,4,6,14,19,20]. Серед них, особливо хочеться виділити книгу Печкова “Почаївська Свято-Успенська Лавра”, яка заслуговує на увагу своїми новими, цікавими науковими теоріями та поглядами щодо історії зародження та розвитку храму.

Дослідженню історії Почаївської Лаври присвячена робота Дубилка “Почаївський монастир в історії нашого народу” [4], яка є різносторонньою щодо висвітлення життя Лаври в різні періоди часу.

Під час дослідження теми курсової роботи сформувався матеріал, який дав можливість висвітлити проблему меценатства Почаївській Лаврі.

На жаль, окремі праці з цього питання ще не написано, а інформацію доводилися збирати по різним джерелам у роботах Жука, Гудими.

Отож, з опрацьованої літератури можна сказати, що вона всебічно і різносторонньо висвітлює історію Почаївської Лаври, але залишаються ще білі плями, які потребують свого дослідження.

Об’єктом курсової роботи є : історія Почаївської Лаври.

Мета курсової – дослідити роль монастиря і історичній долі українського народу.

Завдання курсової роботи:

- прослідкувати історичний розвиток святині;

- дати характеристику ролі Лаври у культурному житті України.

Курсова робота складається зі вступу, основної частини, висновків та використаної літератури. У вступі визначається актуальність, об’єкт, мета, завдання курсової роботи. Основна частина складається з трьох розділів, де аналізується і розкривається тема роботи, а у висновку підсумовуються основні положення мого досліду.

Хотілося б висловити сподівання, що курсова робота задовольнить і дасть змогу глибше осягнути непрості шляхи становлення й розвитку надбань вітчизняної історії культури та мистецтва.


Розділ 1. Історія виникнення Почаївської Лаври.

1.1. Зародження та початок існування святині.

Історія Почаївського монастиря охоплює майже вісім сторіч і не замикається в його мурах, а відзеркалює той стан, що був майже на всіх просторах України.

Оригінальних документів про початки існування монастиря на Почаївській горі немає. Все, що написане про перші сторіччя – це легенди. Але дослідники гадають, що легенди постали не лише на самих розповідях, але й мали удокументовану підставу, коли брати до уваги характер тих описувань, що сягають трьох чи чотирохсотлітньої давнини.

На підставі деяких записів, що сягають початків і збереглися в архівах, історики твердять, що в монастирі були літописи, але вони, мабуть, пропали під час нещасливих та злочинних подій, таких як : грабування монастиря польським шляхтичем Андрієм Ферлеєм 1623 року; під час великої пожежі 1626 року; під час нападів і заколотів у монастирі, що їх робив граф Станіслав Тарнавський з участю інших шляхтичів та єзуїтів.

Існує ще й інше припущення : коли царський уряд приказав уніятським монархам забратися з монастиря, де вони перебували 110 років, то можливо, що всі літописи були потайки забрані, або десь вони затратились; але й на такі припущення нема документів.

Однак збереглися два документи, які частково дають уявлення про початки пустельного життя монархів на Почаївській горі. Один документ вказує на дату 11 лютого 1213 року. Другий, написаний польською мовою уніятським монархом в Почаєві, позначений датою 13 липня 1732 року., цікавий тим, що в ньому, так як і в першому рукописі, розповідь починається теж від 1213-го року.

Семен Антонович Жук, дослідник монастирського архіву в Почаєві, написав що “ В рукописній книзі позвів з 1661 року, яка переховується в лаврському архіві в т. ІІ на 144 і слідуючих сторінках згадується, що ще до того часу існувала інша книга під назвою “Пам’ятники Почаївського монастиря”. Ця книга початки ченців на Почаївській горі відносить до 1240 року. На превеликий жаль у лаврській бібліотеці немає цього високовартісного пам’ятника” [6. ст.3].

Історичні дослідники приєднуються до тієї дати – 1240 року. Гадають, що до того часу на Почаївській горі вже існувала чернеча оселя, що після нападу татарської орди хана Батия, після знищення церков і монастирів у Києві, монархи, які не згинули, втекли в лісові гущі і там залишились жити.

Історики також досліджували походження назви “Почаїв”. Існують дві версії. Науковці приєднуються до першої, що в Києві був потік, який звався Почайна. Там був монастир, якого татари зруйнували. Той потік злився з Дніпром під час повені 1712 року. Дослідники вважають, що ті монархи, які втекли з того монастиря аж на Волинь, своєму новому пристановищу дали назву Почаїв.

Але історик – отець М. Трипольський робить інші висновки. Він думає, що та назва складається з двох слів – “Поча Діва”, що мало б означати, що Пречиста Діва почала творити чуда і каже, що в живій, поточній мові слово Діва втратило звук першої приголосної літери “Д” і кінцеву голосну літеру “а”; так з виразу двох слів “Поча Діва”, витворилось слово – назва Почаїв.

Для підтвердження такого висновку отець М. Трипольський вказує на документ під назвою “Дипломат”. Це акт дарування маєтку Михайла Центера і його дружини Почаївському монастиреві 11 лютого 1213 року.

Початок змісту того акту такий : “Дипломат”. Во ім’я Отца, Сина і Святого Духа, Тройца Єдиносущная і Нерозділимая. Се аз раб Владиці моєму Господу Богу і Спасу нашому Ісусу Христу троічеський поклонник Михаіл Центер, Воєвода Божію Милостію, господар землі чуда Пресвятої Діви Марії – Поча Діва… і супруга Єлена Михайла Центер, дали і потвердили сему монастирю… десять волоків с лісом і хутір Колената, десять домов с млини на реке і чотири пасіки с пчели і с весь приход і да поставлять от се да на перед (себто від нині й на майбутнє) молебніци наші клаугери (з грецького - ченці). [1.ст.5].

До теми назви “Почаїв” митрополит Іларіон написав : “Жодні давні історичні джерела 13, 14 і 15 віків ніколи й ніде не згадують ані Почаєва, ані монастиря”. Але в розповіді про землевласників – Василя й Анну Гойських, митрополит Іларіон згадує, що до їх маєтностей “… входили села Орля, Совчичі, Комната і Старий Почаїв”. [11.ст.27].

Про початок Почаївського монастиря митрополит Іларіон наводить уривки з рукописної книги, яка має дату 13 липня 1732 року. Книгу ту написав польською мовою невідомий уніятський монарх у Почаєві. На прикінці 12-го віку жив біля Почаївської гори побожний муж Туркул; у сні йому являлась Божа Мати. Десь року 1213-го прибув чернець з Афону на ім’я Мефодій. Туркул розповів Мефодієві про свої видіння Божої Матері. Чернець Мефодій вибрав на горі високу липу, очистив стовбура і намалював образ Божої Матері так, як вона уявлялась у сні побожному Туркулові. Чернець Мефодій багато розповідав про святу Гору Афон. “…він сильно підняв на дусі побожного туркула, який також пішов на Схід; мабуть бував у Києві і в кінці подався на Афон…, там зустрів ченця Мефодія і намовив його вертатися на Почаївську Гору. Біля них згуртувалися і інші ченці зі Сходу. І року 1220-го невеликий монастир – скит був закінчений, а біля нього були побудовані й окремі оселі – келії для монархів – пустельників. Того ж 1220-го року Священноієрей Мефодій освятив нову Церкву на честь Святого Преображення. Настоятелем став о. Мефодій ”.