Смекни!
smekni.com

Історія селянського повстання під проводом Івана Болотникова (стр. 1 из 5)

Зміст

Вступ

Розділ І. Початок повстання І. Болотникова

Розділ ІІ. Розгром війська І. Болотникова під Москвою

Розділ ІІІ. Калузький період повстання, облога Тули та взяття в полон І. Болотникова

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність роботи.

Селянське повстання 1606 р., тісно пов'язане з іменем його вождя Івана Болотникова, представляє одну з найцікавіших сторінок в історії багатовікової боротьби селянства царської Росії проти феодалів.

Історики завжди цікавилися такими історичними особистостями, як Болотников, Разін, Пугачов та ін. Можна побачити у виступах цих людей відображення стихійного обурення пригноблених класів, стихійного повстання селянства проти феодального гніту. Й завжди представляв інтерес вивчення історії перших спроб подібних повстань селянства.

Повстання Болотникова виникло в обстановці різкого загострення класової боротьби між селянством і феодалами, з одного боку, за наявності серйозних протиріч усередині самого класу феодалів, між середніми та великими поміщиками, і в момент починається польської інтервенції, намагалась використати тяжке внутрішнє становище Росії, з іншого боку. Розкол всередині класу феодалів послабив єдиний фронт гнобителів і полегшив можливість такого могутнього вибуху, яким було повстання Болотникова.

Рух цей набув ще більшої сили, коли до нього приєдналися козаки під керівництвом Петра Ілейко і пригноблені народності Поволжя (Черемис, мордва). Згодом ця боротьба знайшла свій відгук у ряді міських повстань.

Але все ж повстання не могло перемогти, бо основної, вирішальної умови для його перемоги в наявності тоді ще не було, а саме: не було пролетаріату.

Об'єктом дослідження є повстанняІ. Болотникова.

Предметом курсової роботи виступають причини виникнення (як об’єктивні, так і суб’єктивні) селянського повстання, тактика ведучих сторін повстання та керівництво ним.

Хронологічні межі дослідження охоплюють події 1606-1607 рр.

Метою даної роботи виступає: з’ясувати причини, що призвели до повстання під проводом І. Болотникова, його особливості, рушійні сили, причини поразки та наслідки для історії Росії й спроба вивчити дану тему з теоретичної точки зору, виявити практичні проблеми.

Для досягнення вказаної мети поставлені наступні завдання:

· Окреслити передумови, причини, цілі та початок селянського заворушення;

· Охарактеризувати розгром війська І. Болотникова під Москвою;

· Змалювати калузький період повстання;

· Висвітлити облогу Тули;

· З'ясувати причини поразки повстання під проводом І. Болотникова та її наслідки для Росії.

Зв'язок з науковими і навчальними програмами.

Дана курсова робота виконується згідно плану історичного факультету К-ПНУ, а також згідно наукового плану кафедри історії народів Росії та спеціальних історичних дисциплін.

При написанні роботи було використано наступні методи дослідження: детальний аналіз історичних фактів за письмовими згадками, розгляд різних поглядів на дану проблему в працях російських та українських істориків, опрацювання та характеристика головних джерел та сучасної літератури по даній темі.

Окремо варто торкнутися питання історіографії.Жоднийзнароднихрухів XVΙΙ ст. не привертав такої посиленої уваги істориків, як селянська війна 1606-1607 рр.під проводом І. Болотникова. Глибокий інтересдоцьогоповстання не випадковий.Вонобулонайяскравішим проявом самовідданої боротьби трудящих, насамперед трудового селянства, проти феодального гноблення, що зростало [17].

Саме тому, з одного боку, воно викликало постійний інтерес у передових людей того часу і, з другого боку, прагнення представників панівних класів або замовчувати його, або свідомо фальсифікувати, що найбільш яскраво можна простежити на прикладі буржуазно - поміщицької історіографії з цього питання. Протягом великого проміжку часу,коли не приймати до уваги оповіді мемуарного характеру іноземців, які перебували в Росії під час повстання, висвітлення його не знаходило місця в історичній літературі [22].

Видання на початку XΙX ст. цілого ряду тенденційно підібраних документів про селянські війни також було однією з своєрідних форм ідеологічної боротьби панівних верств з наростаючим революційним рухом в Росії [1]. В більшій частині опублікованих документів відображались лише успіхи боротьби урядових військ з повсталими, успіхи ж повсталих замовчуються. На підставі цих документів, звичайно, не можна скласти правильного уявлення ні про соціальний характер руху, ні про ідеологію повсталих, ні про воєнні дії [4].

Так історик Смирнов І. у своїй праці "Краткий очерк истории восстания Болотникова" [29] значнуувагуприділивповстаннюпідпроводом І. Болотникова. Потребує увагипрацяСкринников Р. "Смута в России в начале XVII в. Иван Болотников" [26].

Значної уваги заслуговують праці ряду істориків Исаев І. [9], Корецкий В. [14], Маковский Д. [17], Каргалов В., Савельев Ю., Федоров В. [13].

У післявоєнні роки кількість статей і брошур про повстання зростає. Багато з них має краєзнавчий характер Так, з’явиласянауково популярнапраця Зимин А. [8] а також Корецкий В. [14] Скляр И. [22].

Своєрідним підсумком досліджень радянських істориків про селянські війни стало видання в 1974 р. збірника статей "Крестьянские войны в Росии XVII-XVIIIвеков: проблемы, поиски, решения", підготовленого Інститутом історії СРСР АН СРСР [15]. В ньому чітко зазначені роль і місце повстанняІ. Болотникова в історії класової боротьби в Росії.

Практичне значення. Матеріали даної курсової роботи можуть бути використані для підготовки студентів історичних факультетів до семінарських та практичних занять з предмету "Історія народів Росії".

Структура роботивизначається метою та завданням дослідження. Вона складається з вступу, трьох проблемних розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури.

Розділ І. Початок повстання І. Болотникова

Повстання Болотникова було підготовлено рядом попередніх йому селянських рухів, що виникли внаслідок різкого погіршення умов життя селянства. До кінця XVI століття (70 - 80-ті роки) занепад боярських і поміщицьких господарств, (скорочення оранки, втеча селян на окраїни Росії та запустіння центральних районів) змінився деяким пожвавленням і підйомом. Збільшується запаси за рахунок посиленого захоплення селянських земель і оранки пусток. Зростають обмін і грошове господарство. І на цій основі посилюється експлуатації селянства. Становище селянства погіршився ще й завдяки неврожайним років, що призвело до голоду.

Боярсько-купецька і монастирська спекуляція хлібом досягла небачених розмірів, ще більше руйнуючи селянські маси. На довершення до всього бояри масами виганяли своїх холопів, вважаючи за краще той хліб, який необхідний був для їх утримання, продавати за спекулятивною ціною або притримати до ще більш вигідних цін. Все це викликало загострення боротьби селян проти феодалів. Поряд з цим політика експропріації земель і майна селянства пригноблених народів у національних районах, завоювання Казанського царства, Сибіру та Поволжя, посилювала загальне загострення класових протиріч в Московській Русі, виливаючись у боротьбу пригноблених народів проти московських феодалів [2, c.9].

Що почався процес утворення елементів єдиного внутрішнього ринку (зростання обміну, збільшення ролі грошей, розвиток ремесла) наводив, безсумнівно, до посилення диференціації у феодальному місті і до загострення класової боротьби між "меншими" і "кращими" людьми в містах [39].

Нарешті, процес утворення єдиного централізованого феодально - кріпосницького держави і створення відповідного державного апарату посилювали гноблення селянства, загострювали класові суперечності і ускладнювали форми класової боротьби цього періоду.

Всі ці причини в цілому і призвели до селянської війни, який влився з повстаннями пригноблених народів і "менших" людей у містах.

Страшний голод, що охопив країну за царювання Бориса Годунова, загострив боротьбу селянства проти гнобителів, яка вилилася у масове повстання під керівництвом Болотникова [3, c.18].

Влітку 1606 на Сіверській Україні почалося одне з найбільших селянських повстань феодальної Русі. Головною силою повстання були закріпачені селяни й холопи. Разом з ними проти феодального гніту піднялися козаки, посадські люди і стрільці прикордонних (Україна) міст.

По Москві повзли чутки, що вбили в палаці не царя Дмитра (Лжедмитрія 1), а кого-то другого. Ці чутки відразу зробили становище Василя Івановича Шуйського дуже хитким. Незадоволених царем було багато, люди покладали надії на Дмитра. Деякі щиро вірили в його порятунок, інші усвідомлювали, що тільки це ім'я могло надати боротьбі з Шуйським "законний" характер. Благодатний грунт ці чутки знайшли на південно-заході і півдні країни, де продовжували бушувати селянські хвилювання і де колись підтримували Лжедмітрія I. Повстання не випадково почалося на південно-заході Російської держави. Тут у великому числі скупчилися селяни-втікачі і холопи, шукали притулку вцілілі учасники повстання бавовни. Населення цього району, зокрема населення широкої й багатолюдною Комарицької волості, розташованій неподалік від кордону, вже виступало проти Годунова і Лжедмітрія I. Борис Годунов відповів на це повним розоренням волості. У такій обстановці легко могло виникнути нове повстання. Визначну роль у повстанні Болотникова зіграли селяни Комарицький волості, що стали одним з основних центрів руху. Активно брала участь у ньому і посадське населення [38].

Разом з російським селянством проти феодальних порядків виступили і трудящі маси багатонаціонального населення Середнього Поволжя - марійці, мордва, чуваші, татари.

З "Московської хроніки" Конрада Буссова дізнаємося ми біографію Болотникова. Іван Ісаєвич Болотников був військовим холопом князя Телятевського, що допомогло йому придбати професійні навички і знання військової справи. У молодості Болотников біг від Телятевського в степ до козаків. Він був захоплений в Дикому Полі татарами, які продали його в рабство до Туреччини, де Болотников став невільником на галері. З невільництва він був звільнений під час поразки турків у морському бою і привезений до Венеції. Звідси через Німеччину і Польщу він повернувся на батьківщину. Влітку 1606 р. він з'явився на "московському рубежі" в той момент, коли на Сіверській Україні швидко наростав народний рух, вождем якого він став. Збереглися свідчення сучасників, що малюють Болотникова мужнім, енергійним вождем, людиною, здатною пожертвувати за народну справу своїм життям, талановитим полководцем. Іноземці-сучасники відгукувалися про Болотникову з великою повагою. Так, Бер називає його "досвідченим витязем". Масса пише, що Болотников був високого зросту і відрізнявся силою, молодецтвом і відвагою. Він називає його "безстрашний витязь Болотников". Розповідаючи про загибель Петра Ілейко і Болотникова, Маса говорить, що обидва вони відрізнялися хоробрістю. Петро розповідав про його непідкупності та чесності [8, c.13].