Реферат
з харківщинознавства на тему:
«Історія Харківського університету»
Виконав: учень 9-А класу
Білоус Василь
Перевірила: учитель
Запорожченко Людмила Романівна
2006 рік
Зміст
1. Вступ
2. Історія Харківського університету
(a) Харківська Бібліотека
(b) Харківський музей
3. Родовід В. Н. Каразіна
4. Улюбленій Україні
Список використаної літератури
ВСТУП
Я вибрав тему: „Історія Харківського уніерситету”. На мою думку, вона досить актуальна на наш час, а особливо для мене, адже я зараз стаю перед важливим вибором – вибором майбутньої професії. Пишучи цю роботу, я вивчав переваги та недоліки навчання у цьому університеті. Мені довелося ознайомитися з різними думками про Василя Каразіна та його шалену ідею, щодо створення університету.
Відверто кажучи, я був вражений, дізнавшись про багатство бібліотеки навчального закладу та велику кількість професорів і відомих научних діячів у викладацькому складі. І мене трохи збивало з пантелику, чому так багато людей було проти існування університету, тому я поставив перед собою задачу, довести, що насправді ідея створення такого університету була досить вдалою. Він прославив місто Харків за межами межами нашої держави, про що свідчить велика кількість іноземних студентів, і став культурним та науковим центром України і Російської імперії вцілому. Хіба цей факт вже не може свідчити про переваги навчання в університеті!
Свою роботу я основував на історичних фактах, щоб було зрозуміло – це не лише моя думка, про велику значимість університету, за мене говорять факти.
ІСТОРІЯ ХАРКІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Як засвідчують деякі документитих часів, майбутнім студентам університету було «предписано» три дні святкувати цю непересічну дату. У ті часи, коли рахувалася кожна копійка, було передбачено навіть кількість горілки, що її міг випити кожен студень під час свята.
У наші часи (зважаючи на те, що кількість студентів в університеті не кілька десятків, а тисячі) навряд чи вистачило б бюджетних коштів на святкові напої, але річ не в тім. Мене цікавило, чи міг тодішній студент, навіть зважаючи на свято, осилити таку кількість спиртного. Люд тоді був витривалий, а щоб потрапити в студенти, потрібно було мати міцне здоров`я.
Хоча, маючи перед собою статут Імператорського Харківського університету, видрукований видавництвом «Прапор» та ХНПУ імені Г. С. Сковороди, це був не головний чинник (міцне здоров`я), за яким зараховувалися студенти. У розділі Х цього документа стверджується, що до складу студентів не могли потрапити особи без достатньої попередньої підготовки. Абітурієнти зобов`язані були подати правлінню університету документи про свій матеріальний стан, свідоцтво директора гімназії про поведінку, старанність і успіхи в навчанні з предметів, що будуть вивчатися в університеті.
Випробування здійснював комітет, призначений ректором університету. При позитивній оцінці абітурієнт включався до складу студентів.
Із загальної кількості предметів (наук), які вивчалися в університеті, визначалися обов`язкові для вивчення всіма студентами. Після успішного засвоєння цих предметів вони отримували на урочистих зборах атестат із зазначенням усіх предметів і рівня досягнень. За бажанням студентів, котрі отримали цей атестат, можна було атестуватися для отримання відповідного ступеня з окремих наук.
Серед студентів були не лише ті, чиї батьки були спроможні платити за навчання. Для підтримки студентів із числа малозабезпечених громадян проводився щорічний прийом на навчання за кошти університету. Вимоги до рівня підготовки зберігалися.
Щорічно після річної атестації передбачалося заохочення (нагородження медаллю) кращих студентів. Недостатньо встигаючі студенти залишалися на навчання у тому ж курсі. А в разі незадовільного складання екзаменів після другого року відраховувалися з університету з атестатом про поведінку.
Після трьох років навчання студенти могли, за умови належних успіхів, продовжити навчання у званні кандидатів...
Урочисте відкриття університету відбулося 29 січня 1805 року. Університет вписав багато яскравих сторінок в історію українського відродження XIX-XX ст., дав потужний імпульс перетворенню Харкова на крупний науковий центр, освітянську столицю України, по праву займає вищі шаблі всеукраїнських рейтингів серед класичних університетів, і добре відомий далеко за межами України.
У цей перший, святковий день перші студенти навряд чи забивали голову різними статутами. Проте дехто з них, мабуть, замислювався над тим, а чому серед шанованих людей немає Василя Назаровича Каразіна, який понад усе хотів відкриттям закладу зробити добро улюбленій Україні. Його звинуватили в різних гріхах (витрачання непередбачених коштів на закупівлю для університету гравюр та наймання ремісників). Не для власного ж зиску робив це? Проте його не зрозуміли, і Василь Назарович змушений був подати у відставку з міністерства освіти.
А про те, що його пам`ятали на урочистості, свідчить лист Фатієва до Василя Назаровича:
«17 січня виповнилося ваше бажання... велике зібрання дворян та громадянства з інших губерній було вражене задоволенням і радістю; у піднесенні духу шукали вас, запитували і зізнавалися, що щастям цим Україна вам одному зобов`язана».
Неприємності для одного з ініціаторів створення університету в Харкові не закінчилися. Він не полишив своїх експериментів і дослідів, які проводив у родовому маєтку села Кручик (нині знаходиться на Богодухівщині), що потребувало значних коштів. Дворянство, пам`ятаючи заслуги цієї непересічної людини перед харківською громадою, сплатило його борги...
До структури університету входили чотири факультети: «нравственных» і політичних наук (богослов`я, церковна історія, філософія права, політична економія); фізико-математичний (теоретична і практична фізика, математика, астрономія, хімія, ботаніка, сільське господарство та інші); медичний та філологічний.
При університеті планувалося створення підрозділу, який би забезпечував учбовий процес навчальними посібниками, а також таких інститутів: учительського або педагогічного; медичного клінічного; акушерського мистецтва. Передбачалася також друкарня для видання навчальних книг та поширення наукових знань, створення вчених товариств, благодійних фондів для надання допомоги малозабезпеченим студентам.
ХАРКІВСЬКА БІБЛІОТЕКА
Центральна наукова бібліотека Xарківського нацiонального університету заснована 30 сiчня 1805 року за iнiцiативи видатного просвiтителя, громадського дiяча та вченого В. Н. Каразiна наступного дня пiсля вiдкриття самого унiверситету. Основу її фонду склали 3219 книг та естампiв академікa Аделунга, якi В. Каразiн закупив у Петербурзi.
30 сiчня 1805 року вiдбулося i перше засiдання Ради, на якому обрано першого бiблiотекаря. Ним став професор грецької та французької словесностi Я. Я. Белен де Баллю. В унiверситетському уставі 1804 року визначено завдання,роль та значення бiблiотеки, а також штати й асигнування.
Icторiя бiблiотеки - це частина бiографiї унiверситету. Унiверситетська бiблiотека одна з найстарiших та найбiльших книгозбiрень України. Загальний фонд її становить 3,3 млн примiрникiв. Серед них: 1 773 400 примiрникiв наукової лiтератури, 1 200 000 – навчальної лiтератури, 50 000 унiкальних видань (17 iнкунабул, понад 1 000 рукописiв, 300 палеотипiв, прижиттєвi видання класикiв світової лiтератури, науки та культури).
У бiблiотецi зберiгаються п'ять оригiналiв видань Івана Федорова – росiйського та українського першодрукаря, у т.ч. "Новый завет с псалтырью" (Острог, 1580), "Острозька Бiблiя" (Острог, 1581); у колекцiї видань - рукописи з IX по ХХ ст.: Унiверсал українського гетьмана Мазепи з власноручним пiдписом (датований 1704 роком, адресується полковниковi Гадяцькому); "Лiтопис Грабянки" (поч. XIX ст.); листи I. Я. Франка до Н. Кобринської (1884-1886); документ iз власноручною резолюцiєю iмператора Олександра I (1802) та iн.
Фонд iноземних видань становить понад 770 000 примiрникiв основними європейськими мовами. У бiблiотецi є цiннi довiдковi видання: "Енциклопедичний словник Брокгауза та Єфрона", "Британiка", енциклопедичнi словники Мейера, довiдники з рiзних галузей знань.
ХАРКІВСЬКИЙ МУЗЕЙ
Думаю, небагато мicт в Укpaiнi можуть похвалитися таким музеєм, як Харкiвський художнiй. Його старовинна i дуже цiннa за складом колекцiя, що збирається вже майже двicтi poків, мiстить десятки тисяч унiкальних твopiв - від захiдноєвропейських майстрiв до сучасного декоративно-прикладного мистецтва - i постiйно продовжує поповнюватися новими експонатами. Для мене колекцiя Художнього музею символiзує єдність творчої думки, iнтелекту i патрiотизму, адже чимало людей за час iснування музею приносили йому в дарунок свої колекцii, збагачуючи його фонди зразками образотворчого мистецтва світового рiвня. Iсторiя музею почалася в 1805 роцi, з iнiцiативи засновника Xapкiвського унiверситету, відомого громадського дiяча Василя Назаровича Каразiна. Намагаючись перетворити унiверситет на центр освiти, розвитку мистецтв i ремесел Лiвобережноi Украiни, вiн почав формувати мистецьку збiрку, що лягла в основу унiверситетського Музею красних мистецтв i старожитностей. Першою цеглиною в cтвopeннi збiрки стала колекцiя з 2477 гравюр та малюнкiв захiдноєвропейських майстрiв (Дюрер, Гольцiус, Джордано, Брейгель-старший, Ван Дейк, Буше та iншi), якi він за благодiйницькi пожертвування придбав у Петербурзi у Фрiдрiха Аделунга. Цей прусський вчений майже все своє життя присвятив роботi в Росії, багато зробив у галузi культури i фактично став одним iз фундатopiв вiтчизняноi музейноi справи, тому він, не розмiрковуючи, на пiльгових умовах продав музею новоствореного в Харковi унiверситету poкiв Аделунгу було присвоєно звання почесного члена Xapківського унiверситету.