регистрация / вход

Поняття виборів їх види

Політологія виділяє два основні шляхи завоювання та утримання влади: насильство, диктатуру і демокра­тичні вибори. Вибори – це демократичний спосіб формування, періодичної чи позачергової зміни персонального складу органів державної влади або підтвердження повноважень на новий строк, процедура призначення поса­дових осіб через волевиявлення дієздатних осіб шляхом голосуван­ня за кандидатів, висунутих відповідно до встановлених законом правил і процедур.

Поняття виборів, їх види.

Політологія виділяє два основні шляхи завоювання та утримання влади: насильство, диктатуру і демокра­тичні вибори. Вибори – це демократичний спосіб формування, періодичної чи позачергової зміни персонального складу органів державної влади або підтвердження повноважень на новий строк, процедура призначення поса­дових осіб через волевиявлення дієздатних осіб шляхом голосуван­ня за кандидатів, висунутих відповідно до встановлених законом правил і процедур. Вибори є сучасною, цивілізованою правовою формою завою­вання влади, зміни здійснюваного нею курсу.

Політичні вибори – це не лише безпосереднє голосування, а й широкий комплекс заходів і процедур щодо формування керівних органів у дер­жаві, Головними серед них є:

• призначення виборів та визначення дати їх проведення;

• визначення меж виборчих округів і виборчих дільниць;

• утворення виборчих комісій (Центральної, окружних, дільничних);

• складання списків виборців;

• висування та реєстрація кандидатів;

• проведення передвиборчої агітації;

• голосування; підрахунок голосів;

• оприлюднення результатів голосування;

• проведення в разі необхідності повторного голосування чи повтор­них виборів.

Вибори відповідають республіканському типові організації влади, коли вона є "res publika" – тобто, справа народу. Згідно з ідеєю республіканізму, народу належить реальний мандат влади, який громадяни періодично вру­чають, делегують обмеженому колу людей. Будь-який парламентаризм грунтується на ідеї володіння кожним дієздатним громадянином владними повноваженнями і їх передачі своїм повноважним представникам. Що сто­сується акту голосування, то його можна оцінити як процедуру передачі влади, а ухиляння від участі у виборах – як незгоду її передавати.

Вибори символізують не лише виявлення думки населення, але й залу­чають маси до процесу управління державою. Вони є засобом політичної соціалізації населення, забезпечують легітимність, законне обгрунтування (як тієї, що опирається на думку народу) політики, яку проводять представники влади, що перемогла на виборах. Вибори відіграють у суспільстві роль своєрідного регулятора, оскільки таким чином можна де­мократично змінювати владні структури.

Залежно від предмета обрання розрізняють вибори президентські, парламентські і муніципальні (вибори до місцевих органів влади). З ог­ляду на причини їх проведення вибори можуть бути черговими (прово­дяться у зв'язку із закінченням строку повноважень виборного органу), позачерговими (їх проводять внаслідок дострокового припинення вибор­ним органам своєї діяльності, наприклад, достроковий розпуск парла­менту, смерть або відставка президента), додатковими (проводяться для поповнення представницького закладу, якщо з його складу вибув один або кілька членів).

В умовах трансформації політичної системи вибори в Україні ще не є у повній мірі механізмом формування волі більшості та цивілізованого вирі­шення конфліктів, що виникають, не достатньо виконують функцію рекру­тування нової політичної еліти, не є оптимальним способом мобілізації гро­мадськості на підтримку загальнозначимих цінностей і партійних програм.

Абсентеїзм і його причини.

Абсентеїзм (від лат. absent -відсутній) – це байдуже ставлення людей до своїх громадсько-політичних прав. Найхарактерніший прояв абсентеїзму – свідоме ухилення виборців від участі у голосуванні,

Перші відомості про абсентеїзм з'являються ще у III ст. до н. е. У цей час значна частина римських громадян, які, на відміну від афінян, не отри­мали жодної винагороди за участь у політичному процесі, не могли дозво­лити собі частої та тривалої участі у зібраннях.

Сьогодні у багатьох державах світу вважається нормальним, коли на виборчі дільниці приходить від третини до половини виборців, а деінде го­лосує ледве 1/10 електорату. У більшості ліберальних держав вважається, що не йти на вибори – це таке ж право вільної людини, як і решта, що їх гарантує особі цивілізоване суспільство. В Україні участь у голосуванні добровільна, а у світі є приклади, коли законодавче встановлено її обов'яз­ковість. Так, неучасть у виборах в Італії призводить до моральних санкцій (догана від мера), у Мексиці – до штрафу або позбавлення волі, у Греції й Австрії – до тюремного ув'язнення на строк від місяця до одного року.

Є два найважливіші типи причин абсентеїзму:

1) пов'язані з особливостями конкретної виборчої кампанії, коли в силу певних причин вибори нецікаві: висунені неяскраві кандидати, відсутня справжня змагальність на виборах тощо;

2) пов'язані з загальною політичною, соціальною й економічною Ситуа­цією у державі.

О.В. Лазоренко та О.О Лазоренко вважають, що абсентеїзм як Тип політичної поведінки особи є:

1) рисою її характеру, життєвою позицією, що виявляється у відсутності потреби, звички, бажання політич­ної дії;

2) світоглядом, зорієнтованим, наприклад, на внутрішнє вдос­коналення. Серед причин абсентеїзму відзначимо низький рівень по­літичної культури, інфантильність або зк усвідомлення власного політичного безсилля, нездатність впливати на прийняття політичних рішень, відчуження власних політичних цінностей і потреб від можли­востей їх задовольнити, високий рівень недовіри виборців політичним інститутам та ін.

Абсентеїзм є відбиттям прагнення людей відсторонитися від політики, в якій частина з них вбачає марнославне й амбіційне змагання групових і егоїстичних інтересів. На думку М. Рокара, у сучасному суспільстві, в якому вплив релігії вельми послабився, усе трагічне і священне пов'язу­ють з політикою. Коли ж вона не виправдовує їх сподівань, у ній розчаро­вуються, і як один із наслідків – абсентеїзм.

Є. Головаха, І. Бекешкіна, В. Небоженко пояснюють абсентеїзм ви­борців менталітетом байдужості, характерним для народів колишнього СРСР, а також "психологією конформізму", панування якої в суспільства вивело на політичну арену некомпетентних діячів, що знизило авторитет законодавчих органів і влади взагалі.

Виборча система: поняття, основні типи.

Виборча система – це сукупність передбачених законом виборчих процедур, пов'язаних з формуванням органів влади. Сучасні демократії застосовують найрізноманітніші виборчі системи (сьогодні налічується близько 350 їх різновидів) і кожна із них має певні переваги та недоліки. Основними типом виборчих систем є:

• система абсолютної більшості або мажоритарна; її різновидом є система відносної більшості або плюральна;

• система пропорційного представництва (пропорційна); її різновидом;

є пропорційна система з преференціями;:

• змішана (мажоритарно-пропорційна) система.

Мажоритарна виборча система (від фр. majorite – більшість) передба­чає, що перемагає той кандидат, котрий набрав встановлену законом більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Залежно від того, яким чином встановлюється ця більшість, розрізняють мажоритарну систему абсолютної і відносної більшості (плюральну). При застосуванні мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості обраним вважається той кандидат, який отримав понад 50 відсотків голосів виборців, а при зас­тосуванні мажоритарної системи відносної більшості – той, хто випередив за кількістю голосів усіх своїх суперників. Мажоритарна виборча система абсолютної більшості застосовується у Франції, Еквадорі, а мажоритарна виборча система відносної більшості – у Канаді, Великобританії. Загалом ця найдавніша виборча система застосовується у 76 країнах світу.

Пропорційна виборча система передбачає проведення виборів за пар­тійними списками і розподіл мандатів між партіями та виборчими блоками партій пропорційно до кількості голосів, набраних ними. На відміну від мажоритарної виборчої системи, при застосуванні пропорційної системи виборець насамперед голосує не за конкретну особу, а за певну партію чи блок партій, яка виставляє свій список кандидатів.

Історично пропорційна виборча система з'явилася пізніше від мажори­тарної, на початку XX століття, і сьогодні застосовується у 48 країнах світу. Вона впроваджувалася під гаслами справедливості, політичної рівності та поваги прав меншості, і часто пов'язується з ідеєю адекватно­го представництва всіх провідних політичних сил.

Вважається, що ця виборча система є справедливіша за інші, бо дозволяє врахувати інтереси різноманітних суспільних груп, націо­нальних меншин, сприяє представництву різних політичних сил у пар­ламенті. У той же час надмірна розпорошеність мандатів між різними, інколи дрібними партіями, призводила до неможливості сформувати більшість у парламенті і утворити уряд, а тому у більшості країн, що застосовують пропорційну систему, введений своєрідний бар'єр, тобто мінімальний відсоток голосів виборців, який має отримати список партії, щоб кандидати від неї могли отримати депутатські мандати. Розміри прохідного відсотка різні: 1% у Ізраїлі, 5% у ФРН, Швеції, 10% у Туреччині.

Як вважає Т.І. Кіс, абсолютний пропорціоналізм може існувати лише як теоретичний ідеал, концептуально пов'язаний з ідеальною демокра­тією. Ця система сприяє зростанню політичного представництва, зростан­ню політичної активності та політичній соціалізації, знижуючи тим самим відчуженість громадян від участі у політичному процесі.

Існує кілька різновидів пропорційної виборчої системи:

• партія попередньо не формує список своїх кандидатів, а здобувши на виборах певне число мандатів, самостійно визначає депутатів;

• партія пропонує повні списки своїх кандидатів з визначеним місцем кожного з них;

• пропорційна система з преференціями (перевагами), яка дозволяє ви­борцям, які голосують за певний партійний список, позначати відповідни­ми номерами тих кандидатів, яким вони віддають перевагу.

Тобто, залежно від можливості виборця вплинути на розташування кандидатів у списку, розрізняють такі різновиди пропорційної виборчої системи як "жорстока", "напівжорстока", "м'яка".

Противники пропорційної виборчої системи наголошують на тому, що замість вироблення ефективної парламентської більшості та сприяння створенню працездатного уряду, вона призводить до фіксації надмірної чисельності партій; появи слабких і мінливих урядових коаліцій.

Змішана виборча система є комбінацією мажоритарної і пропорційної виборчих систем. Найголовнішим і найпростішим варіантом такої систе­ми є "лінійне змішування", за якого частина депутатів обирається за ма­жоритарною системою, а інша частина – за пропорцією. Класичним прикладом застосування змішаної виборчої системи є ФРН, у якій 50 відсотків депутатів Бундестагу обирається за земельними партійними! списками, а інші 50 відсотків – на основі мажоритарної системи відносної більшості. Німецький досвід запозичили більшість посткомуністичних країн, зокрема Україна, Росія, Литва та ін. Змішана виборча система у -нових державах пострадянського простору надійніше та об’єктивніше дозволяє віддзеркалювати політичну структуру суспільства, веде до по­яви впливових політичних структур замість "кишенькових" партій, які не — мають популярності Серед населення.

На думку М. Томенка, "змішана система дещо привабливіша для простого виборця. Наявність загальнонаціональних списків виборчих блоків посилює суспільний інтерес та привертає увагу до перипетій політичної боротьби. Мотивація пересічного виборця зростає, адже окрім впливу на вибори у своєму одномандатному окрузі, він має можливість долучатися до загальноукраїнського політикуму. Крім того, у варіанті змішаної системи зменшується роль суб'єктивних факторів (зокрема, владного впливу) на рішення виборців".

Виборча система України. За Законом України.

"Про виборі народних депутатів України" депутати Верховної Ради України обираються за змішаною виборчою системою. 50 відсотків (225 депутатів) обв раються у одномандатних виборчих округах на основі мажоритарної виборчої системи відносної більшості, а інші 50 % депутатів – за спискам кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків у багате мандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

По багатомандатному загальнодержавному виборчому округу мандат розподіляються між партіями, виборчими блоками партій, що отримали 4 і більше відсотків голосів пропорційно до отриманих ними голосів. По одномандатному виборчому округу обраним вважається кандидат, який одержав більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні відносної інших кандидатів, котрі балотувалися, по даному виборчому округу.

Вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради, а також голів цих рад проводяться за мажоритарною системою відноси більшості по одномандатних виборчих округах. Вибори депутатів районної та обласної рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах.

Запровадження змішаної виборчої системи, безумовно, є важливим, кроком на шляху до демократизації українського суспільства, однак, сьогодні багато політичних партій виступають за проведення парламент­ських виборів 2002 року за пропорційною системою, аргументуючи це та­кими положеннями:

• по-перше, вибори за змішаною виборчою системою привели до парламенту багато безпартійних депутатів, що стало однією з причин того, що Верховна Рада України не змогла сформувати парламентську більшість;

• встановлення 4-відсоткового бар'єра, на думку прихильників про­порційної виборчої системи, привело по-суті до порушення конституційно­го права обирати тих громадян, які віддали свої голоси за політичні партії, що не подолали цей рубіж, але за яких проголосував певний відсо­ток виборців;

• політичні партії, які подолали цей 4-відсотковий бар'єр, а їх лише 8 з ЗО, і взяли участь у виборах, поділили між собою депутатські ман­дати, які по-праву належали іншим політичним партіям, а це понад 80 мандатів. Отже, склалася така ситуація, коли голоси виборців, які вони віддали за інші політичні партії, тобто проти восьми партій, які пройшли до парламенту, були всупереч їх політичній волі зараховані цим партіям.

Ті, хто сьогодні виступає за чергове реформування виборчого законо­давства України в аспекті переходу до пропорційної виборчої системи, вважають, що така система є перспективнішою, оскільки не буде втраче­но жодного голосу виборця.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему