Смекни!
smekni.com

Царські маніфести 1905 року та система виборів до Державної Думи (стр. 1 из 3)

Зміст

1. Царський маніфест від 06 серпня 1905 року

2. Царський маніфест від 17 жовтня 1905 року

3. Основні закони Російської імперії від 23 квітня 1906 року

Використана література

1. Царський маніфест від 06 серпня 1905 року

6 серпня 1905 р. оголошено царський Маніфест що створив в ряді російських вищих державних установ Державну Думу з "виборних людей" або представників народу.

Ця нова установа має настільки близьке відношення до системи монархічного управління, що не можна не зупинитися на деякій її характеристиці.

Державна Дума за основною ідеєю заповнювала важливу прогалину, що досі існувала в російських установах. Але в практичній постановці виявляється двоїстість її характеру.

З однієї сторони. Державна Дума є установа чисто монархічне. Маніфест 6 серпня 1905 року, закликаючи на законодавчу роботу виборних від народу людей, обмовляється, що цим не обмежується царське самодержавство, зберігаючи недоторканним основний закон Російської Імперії про сутність самодержавної влади. [1]

Присяга членів Думи також говорить: "Ми, нижчепойменовані, обіцяємо перед Всемогутнім Богом виконувати покладені на нас обов'язки членів Державної Думи в міру нашого розуміння і сил, зберігаючи вірність Його Імператорській Величності Государю Імператору і Самодержцю Всеросійському" і т, д.

Виходячи, таким чином, з ідеї непорушності монархічного самодержавства, Маніфест б серпня 1905 р. розкриває наміри законодавців, згадуючи, що, по-перше, ще в 1903 році Найвища Дума була стурбована "установленням тривкого ладу в місцевому житті" і "узгодженням виборних суспільних установ з урядовою владою; по-друге, Найвища воля вирішила тепер "закликати виборних людей від усієї землі російської до постійної діяльної участі в упорядкуванні законів, включивши для цього до складу вищих державних установ особливі законодавчі установи, яким дається попередня розробка й обговорення законодавчих припущень і розгляд розпису державних прибутків і витрат".

У самій установі (тобто укладенні, або статуті) Державної Думи їй надана ще більш широка компетенція. По статтях 34, 54, 55, 56, 57, їй відкриті шляхи законодавчої ініціативи, по статтях 35, 58, 59, 60, 61 дане право запитів міністрам, тобто контролю за діями виконавчої влади.

Ця широка компетенція нової установи сама по собі нічим не суперечить монархічній ідеї.

Як сказано в главі XL, суспільні сили у вищому державному управлінні корисні саме серед функцій законодавчих і контрольних. Таким чином, усю цю сторону нового установи повинно визнати суворо витриманою з погляду монархічної ідеї, що приступила до створення узгодженої системи управління.

Але переходячи до практичного здійснення вимог законодавця, ми не можемо зауважити цієї витриманості.

Але набагато важливіше те, що система виборів встановлена в ньому без витриманої принципової точки зору.

Маніфест 6 серпня створює чисто монархічну установу. Прийнята ж статутом система виборів, даючи переваги загальногромадянській ідеї, тим самим неминуче вводить у Думу зародки парламентаризму.

Логічною посилкою, із якої, по думці законодавця, випливає установа Державної Думи, є слова Маніфесту про те, що "Держава Російська створюється і міцніє нерозривним єднанням царя з народом і народу з царем" і що "згода і єднання царя і народу - велика моральна сила, що створювали Росію протягом сторіч"...

Установча розробка цих посилок, очевидно, повинна б перейнятися національним історичним духом, а тому дати в складі виборних людей саме виразників потреб і думки російської землі, тобто російського народу в його соціальних прошарках, де тільки і живуть дійсна думка і дійсні інтереси всякого народу.

У статуті Державної Думи прийнята сама система виборів майже цілком на основах загальногромадянських.

Зроблено деякий виняток для селян (51 депутат) і козаків (3 депутата). Інші 358 виборних членів думи посилаються народом на загальногромадянських початках, по більшості голосів, не розрізняючи навіть російських від інородців.

Національна ідея при цьому настільки ж відсутня як і соціальна. Тим часом єднання царя і народу, яким створювалась Росія, мало місце саме в середовищі російського народу, а не серед поляків, євреїв, вірменів і т.д. Звичайно, усі піддані можуть вносити свою лепту в скарбницю царського законодавства, але при безродовості виборів потрібна деяка пропорційність, що принаймні не припускала б приглушення російських голосів інородницькими або навіть антиросійськими. У прийнятій статутом системі виборів навіть і це не забезпечено. Можна було б припустити, що чисельна більшість російських народів сама по собі дасть йому переваги в Думі, але це можливо було б тільки при всенародному і прямому голосуванні. [2]

Дума ж вводить подвійну подачу голосів і дуже високу майновий ціну, якими від виборів відстороняються величезні маси російського народу і всюди даються переваги неросійським елементам, узагалі більш багатим. Так, усе міське фабрично-заводське населення, тобто сотні тисяч дуже порівняно розвинутих представників народу, що мають дуже важливі і складні потреби, цілком не допущені до виборів.

Міське представництво потрапляє в руки осіб тільки заможних, так що, наприклад, по місту Москві, із її 1 200 000 населення, передбачається навряд чи більш 15 000 виборців. Але, якщо цей ценз у Москві має тільки соціальні хиби, то в багатьох губерніях він ризикує віддати представництво таким інородцям, як німці, поляки і навіть євреї, на шкоду російським, що складає більшість. Майновий ценз, що є єдиним мірилом придатності людини до царському законодавства, у багатьох місцевостях одержало значення прямо антинаціональне.

Нічого і говорити, що загальногромадянська система виборів цілком ігнорувала законодавче значення вищої церковної ієрархії і духівництва, що взагалі могло потрапити в Думу лише цілком випадково.

Ценз і система подвійних виборів заважали тому що, наприклад, фабрично-заводські робітники ніякими засобами не могли висунути своїх виборних. Поверх того, примушуючи російський народ для вираження своїх потреб і думки удавати до формування політичних партій, тим самим неминуче породжувався прошарок політиканів. А з появою цього прошарку неодмінно повинна висунутися ідея парламентарна.

Порівнюючи в такий спосіб наміри законодавця, виражені в Маніфесті, і їхнє практичне здійснення в статуті Думи, не можна не бачити внутрішнього протиріччя, що, звичайно, відбилося і на діяльності Думи. У Маніфесті 6 серпня передбачалося, що утворена установа може зазнати змін. Без сумніву, життя зазначить таку необхідність особливо яскраво у відношенні системи виборів членів Думи.

Нерозробленість монархічної державної ідеї й антинаукові марновірства у відношенні ідеї становості, що тодішня державна наука розучилася розуміти в її щирому, "соціальному", змісті, звичайно, заважали належному удосконаленню Державної Думи в напрямку сучасних потреб життя, що ніколи сильніше, чим нині, не потребували заміни загальногромадянського представництва соціальним.

Якщо Росії призначено було створити щире народне представництво, то це можливо було винятково шляхом організації соціальних прошарків і виборами осіб саме від них.

І тому що серед членів Державної Думи у всякому разі було чимало людей, котрим важливий був розумний устрій рідної землі, а не політиканська кар'єра, то досягнення щирої народної участі в державній діяльності немислимо інакше, як із скасуванням ідеї загальногромадянського представництва і зі створенням на його місці соціально-станового.

Всі уроки парламентарних країн були недостатні, щоб охоронити Росію від важкого іспиту, і після періоду бюрократичної узурпації їй призначено було пройти також період політиканської узурпації, щоб, стати причетними до політичного життя, росіяни принаймні зрозуміли прийдешні вказівки досвіду щодо розумних норм народної участі в управлінні.

2. Царський маніфест від 17 жовтня 1905 року

В Росії відбувалася криза влади. Бачачи гостроту положення, Микола ІІ звернувся по допомогу до Вітте, якому нещодавно вдалося підписати на більш-менш прийнятних умовах угоду з Японією.9-го жовтня Вітте надав государю меморандум із викладом поточного положення справ і програмою реформ. Констатуючи, що з початку року "у розумах відбулася щира революція", Вітте вважав укази від 6-го серпня застарілими, а оскільки "революційне шумування занадто велике", він приходив до висновку, що треба приймати термінові міри, "поки не стане занадто пізно". Він радив царюю: необхідно покласти межу самоправності і деспотизму адміністрації, дарувати народу основні свободи і встановити дійсний конституційний режим. [3]

Поколивавшись тиждень, Микола ІІ вирішив поставити свій підпис під текстом, виготовленим Вітте на основі меморандуму, але при цьому цар вважав, що порушує присягу, дану під час вступу на престол.17-го жовтня був виданий маніфест, що формально означав кінець існування в Росії необмеженої монархії.

У тексті цього знаменитого документа: висловлюючи свою скорботу з приводу "смут і хвилювань", що охопили державу, государ визнає необхідним "Об'єднати діяльність вищого уряду", на обов'язок якого він покладає "виконання непохитної нашої волі:

1) дарувати населенню непорушні основи цивільної свободи на засадах недоторканості особи, свободи, совісті, слова, зборів і спілок;

2) не зупиняючи призначених виборів у Державну Думу, залучити тепер же до участі в Думі... ті класи населення, що нині зовсім позбавлені виборчих прав, надавши засим подальший розвиток початок розвиткуй загального виборчого права знову встановленому законодавчому порядку, і

3) установити, як непорушне правило, щоб ніякий закон не міг сприйняти силу без схвалення Державної Думи і щоб виборним від народу забезпечена була можливість дійсної участі в нагляді за закономірністю дій поставлених від нас влади."