Смекни!
smekni.com

Повстання Богдана Хмельницького (стр. 1 из 2)

Реферат на тему:

Повстання Богдана Хмельницького


Богдан Хмельницький

Козаччина за півтора століття свого існування розвивалася безнастанно й обхоплювала все ширші ділянки своєї діяльності. Не пропали даремне зусилля Сагайдачного, Дорошенка, Павлюка й інших великих організаторів та провідників. Козаки все краще почували, що вони національне військо та, що їх організація повинна служити цілому народові. Але невдачі 1630 рр. знову спинили зріст козацьких змагань. Козацьке військо зійшло знову на платформу своїх станових інтересів, відокремилося в замкнену верству, думало тільки про обнову й зріст своїх »вольностей«, не мало відваги вийти поза межі, визначені урядом, не зважувалося утримувати зв’язків із громадянством, що чекало від козаків підмоги і визволу. Десятиліття 1638-1647 рр. це час найбільшого занепаду козаччини, коли здавалося, що запорозьке військо вже ніколи не зможе піднятися до давнього значіння. Аж повстання Богдана Хмельницького піднесло наново козаччину, повернуло її на широке поле праці для власної держави.

Богдан Хмельницький був воякою ззамолоду. В 1620. р., як 25-літній юнак, був під Цецорою в охотничому відділі »українців« свого батька Михайла і попав у турецький полон: Потім вступив до реєстрового козацького війська, служив у ньому двадцять кілька років, дослужився ступня чигиринського сотника. Жив у Суботові, на самому краю Диких піль, у безнастанній небезпеці від татар, у постійних під'їздах, сторожах і походах у степ і на Запорожжя. Війна була живлом, у якому він прожив ціле своє життя. У своїй далекій глуші не цікавився ширшим світом, не брав навіть участи у козацьких повстаннях — може, був би й покінчив життя непомітним, сірим старшиною. Але болючі особисті переживання, вже під старість, вивели його на історичну арену, — він став на чолі повстання, повів запорозьке військо до перемог, підняв усю Україну, почав будувати українську державу.

Хмельницький виявився незвичайною індивідуальністю, людиною великого ума й залізної волі, організатор зроду ,й володар. Він визначався поривчастою вдачею, нагальністю, безоглядністю й енергією, умів опановувати маси, поробити їх своїм знаряддям, знав, як наказати послух і дисципліну,. умів свої полки навіяти духом відваги й завзяття. До війська притягав широкі народні маси, але не дозволяв їм на; безумну самоволю, всякий;непослух карав гостро, нерідко й на горло. З юрби охотників він умів вибрати найкращі елементи і з них творив дібрані реєстрові полки. Мав незвичайне знання людей, відкривав непомічені таланти, нарівні цінував козака, шляхтича чи селянина, у своїх штабах позбиравши ввесь квіт тодішнього українського громадянства. Радо брав до війська чужих офіцерів, творив наймані відділи з німців, сербів, татар. Але з тієї різношерстої маси зумів витворити однопільне українське військо, що з завзяттям і вірою служило своїй молодій державі й потоками крови боронило її незалежності.

Хмельницький був полководцем на велику міру. У;способах ведення війни був безоглядний, не признавав ніяких вагань, ні пересудів, кожний шлях, що вів до перемоги, був для нього однаково добрий. Він умів опанувати широкі простори й вів боротьбу широкими лініями. Не спинявся на малих перешкодах, не любив облягати замків чи »курників«, як їх називав, — а йшов просто на головні сили ворога. Його війська посувалися з незвичайною швидкістю, залишаючи не раз далеко позаду обози. Ворога вмів зайти несподівано й Відразу бив на нього всією силою. Перемогу осягав скомбінованим наступом кінноти й піхоти: кіннота починала бій і витягала вороже військо в поле, піхота, обкопана в шанцях, сильним обстрілом нищила ворогів.

Хмельницький міг провести свої задуми, бо за ним ішли маси. Де тільки появилося козацьке військо, підіймався народ, виступав проти шляхти, проганяв панів та їх урядовців, піддавався козацькій владі. Чимдуж повставали уряди на козацький зразок, організувалися сотні, полки, творилося військо. Так було на Правобережжі, на Поділлі, в Галичині, на Волині, на Поліссі, навіть на Білій Русі. Це об’єднання воєнних дій із соціальними й національними давало козацькій державі незрушну основу. »Як далеко козацька шабля засягла, так далеко й козацька влада мусить бути«, — говорив Іван Виговський, військовий писар і Хмельницького співробітник.

Початки повстання

Всенародне українське повстання, що почалося 1648 р., мало різний підклад на нього склалися причини:

· соціальні,

· економічні,

· релігійні,

· національні.

Але безпосередній почин до нього дала козаччина, і то реєстрове військо. Ординацію 1638 р. проведено в життя з незвичайною суворістю. Хоч реєстрові козаки були цілком лояльні, немало заслужили в боротьбі з татарами, то їм ані крихітки не попущено з драконських постанов, які впали на них після невдалого повстання. Козаки не відзискали давньої самоуправи, ні вибору старшини, ані навіть шпиталю у Терхтемирові; на всі прохання та посольства діставали тільки порожні обіцянки. На короткий час козацькі шанси поправилися тоді, коли король Володислав IV придумав план війни з Туреччиною при співучасте Венеції й Риму: козаки мали рушити на Чорне море й спинити тут турецьку флоту. В 1646 р. до Варшави їздили в посольстві від реєстрових військові осавули Іван Барабані і Ілляш Караїмович та сотники Максим Нестеренко й Богдан Хмельницький. Король обговорив із ними план походу, пообіцяв привернути давні вольності й побільшити число реєстрового війська. Але польський сейм відмовився від війни з Туреччиною й усі королівські плани впали нінащо. Козаки не то що не дістали ніяких привілеїв, а й попали під іще гостріший режим.

Жалуємося на панів державців і уряди України, що, хоч ми в усьому їм послушні, вони поводяться з нами не так, як годилося б поступати з лицарськими людьми, а гірше збиткуються над нами, й роблять нам кривди, ніж своїм невільникам. Не тільки в майні своєму, а й у самих собі ми невільні. Хутори, сіножаті, луки, ниви, ріллі, стави, млини, аби йно вони у нас козаків панові урядовцеві сподобались, — силоміць відбирають, нас самих без. ніякої вини обдирають, б’ють, мордують, до в’язниць саджають, на смерть убивають, і так силу товаришів поранили та покалічили. Десятину бджільну й поволовщину беруть у козаків нарівні з міщанами. Синам козацьким не тримати при собі старих матерів, ані батьків своїх, і так неборака-козак мусить за них давати чинш і всяку повинність міську. Жінкам козацьким, що залишились по смерті чоловіків, не то. що трьох років, а то й одного року не вільно прожити — хоч би яка стара була, її зараз підтягають під податки панські нарівні з міщанами і без милосердя грабують.

Панове-полковники теж поводяться з нами не так, як обіцяють і присягають; щоб мали боронити нас у наших кривдах від панів-урядовців, вони ще їм помагають проти нас і вояками і драгунами, що їх при собі мають. Аби котрому що сподобалося в нас, — який кінь добрий, чи зброя, чи щось инше відступай йому, ніби продажем, а то за пів-дурно; а не відступив, тоді журись, небораче козаче, собою! Віл чи ялівка челяді вояцькій на очі не попадайся: сіно у стогах і збіжжя жжіате в полях забирають силоміць, як своє власне.

Коли ми йдемо на звичайну залогу на Запорожжя, то й там на Дністрі, панове-полковники чинять намневолю в дозвіллі нашому. З тих, що лиси ловлять, беруть по лисові з кожної голови, а як не спіймав лиса, відбирають за лиса від козаків самопали. Хто рибу ловить, зловлене для пана полковника; а не має коня, щоб його відставити, тоді водою — підводою, плечима своїми вивози. З добичі, як Бог часом пощастить, беруть половину, не кажучи про ясир, — усе від нас повідбирали, так, що нема за що й працювати. Щоб вирвати від козака, що в нього побачать, як – стій до тюрми, до в’язниці, за яку-небудь притичину: викупайся тоді, козаче-небораче, роздягайся догола, давай своє в нагороду«...

Так писали козаки у своїм листі до короля. Реєстрове військо хвилювалося, бурилося та чекало нагоди, щоб повстати проти такої неволі.

Богдан Хмельницький переходив те саме, що всі козаки. Чигиринський підстароста Чаплинський напосівся на нього, почав стягати з нього безправні податки, потім напав на його хутір, забрав збіжжя й худобу та так побив малого сина, що хлопець умер. Хмельницький, доведений до одчаю, почав змовлятися з іншими козаками. За те його увязнили й тільки на поруку чигиринського полковника Кричевського випустили з в’язниці. Тоді Хмельницький рішився на повстання і при кінці 1647 р. разом із сином Тимошем і довіреними товаришами подався на Запорожжя.

Жовті Води і Корсунь

На Низу до Хмельницького пристали різні добичники, пластуни, луковники, лисичники«, здебільша, давні випищики, що перед владою ховалися по Дніпрових островах. Спершу всього війська не було більше, ніж 500 людей. Дня 2 лютого 1648 р. Хмельницький напав на Січ, де стояв залогою черкаський реєстровий полк, захопив харчі й позабирав усі човни. Дня 9 лютого, опівночі, ударив удруге на Січ і тоді реєстрові козаки перейшли до нього а полковники з драгунами вирятувалися втечею.

Сподіваючись нападу поляків, Хмельницький почав готовитися до війни. На острові Бучках, у сусідстві Січі, побудував сильні фортифікації й почав закликати до себе охотників. Рівночасно ввійшов у переговори, з татарами й запевнив собі допомогу мурзи Тогай-бея.

Польський гетьман Микола Потоцький задумав не допустити повстанців на »волость« і вислав на Хмельницького збройну експедицію. Головні сили пішли з Корсуня правим берегом Дніпра, під проводом козацького комісара Шемберґа, відомого з гострої поведінки з козаками та молодого Степана Потоцького. При них було до 2500 реєстрових і 1500 польського війська. Друга половина реєстрових поплила човнами, Дніпром і мала десь у степу зустрітися з головним військом.

Хмельницький вирішив не чекати на Запорожжі, а вийти назустріч противникам у степи. Військо його рахували на 3000 козаків і пару сотень татар, але в підмогу мав іще прийти Тогай-бей. Козацьке військо йшло здовж річки Базавлука й увійшло на Чорний шлях, дорогу, протерту татарськими походами. На верхів’ях річки Саксагані 29 травня 1648 р. повстанці зустріли переяславський реєстровий полк, що йшов у передній сторожі королівського війська. Прийшло до сутички й татари розбили цей »кошик« (малий табор). Трохи далі, над Жовтими Водами, дійшло до стрічі з військом Шемберґа. Шемберґ із реєстрованими полками виїхав назустріч, але татари так сильно вдарили на нього, що він мусів повернутися до табору. Поляки чимдуж почали окопувати табір валами й шанцями. Другого дня бою не було. Військо Хмельницького впорядковувалося, »презентувалося з корогвами«, і тільки здалека накликувало, щоб реєстрові пристали до нього. Аж; у ночі на 1. травня підготовлено наступ. Козаки тайком підійшли під самі польські шанці, підкопалися, підвозили пушки, гаківниці, порох та почали приступ. Але поляки мали сильнішу артилерію й відбили їх. Тоді почалася позиційна боротьба. Повстанці замкнули звідусіль польський табір, почали його обстрілювати та вряди-годи йшли приступом: »день і ніч боротьба з ними буда, і по кілька разів на день«. Та минуло два тижні.