Смекни!
smekni.com

Процес становлення української бібліографії (стр. 1 из 7)

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ЗАРОДЖЕННЯ НАУКОВИХ ЗАСАД УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОГРАФІЇ

2. БІБЛІОГРАФОЗНАВЦІ ТА РОЗВИТОК БІБЛІОТЕЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ В УКРАЇНІ

2.1 Перші бібліографії

2.2 Бібліографознавці та формування історичної бібліографії в радянській Україні

2.3 Історико-бібліографічні дослідження української еміграції

2.4 Розвиток видавничої бібліографії в 60-80-ті рр. XX ст.

2.5 Концептуальний розвиток видавничої бібліографії на сучасному етапі

3. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ДІЯЛЬНОСТІ НАУКОВО-ДОСЛІДНА КОМІСІЯ БІБЛІОТЕКОЗНАВСТВА ТА БІБЛІОГРАФІЇ ВСЕНАРОДНОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. У незалежній Українській державі розвиток історичної думки характеризується переосмисленням наукових концепцій, усуненням стереотипів, новою інтерпретацією фактів, дослідженням маловідомих та замовчуваних подій минулого. У цьому контексті вагомого значення набувають бібліографічні студії, які є джерелом інформації з історичної тематики.

Упродовж останніх років, коли стали доступними фонди вітчизняних та іноземних архівів, бібліотек, товариств і наукових закладів, з’явилась можливість поглибленого вивчення основних етапів формування української історичної бібліографії періоду кінця XIX ст.–1939 р. Переосмислення в сучасних умовах бібліографічної спадщини з політично незаангажованих позицій вимагає глибокого аналізу і систематизації її надбань з метою повного і цілісного відтворення процесу історичного розвитку нашої держави. Незважаючи на наявність певної кількості бібліографічних праць, все ще відсутні загальні дослідження, присвячені становленню української історичної бібліографії. Сучасний стан вивчення історії історичної бібліографії вимагає проведення комплексного систематизованого дослідження, аналізу бібліографічної діяльності наукових товариств і спеціальних осередків, творчої спадщини українських вчених з сучасних методологічних позицій. Ці особливості розвитку історичної бібліографії даного періоду й обумовили вибір теми дослідження.

Об’єктом дослідження стала українська бібліографія та видатні бібліографознавці.

Предмет роботи – вивчення діяльності наукових товариств, державних установ, спеціальних осередків, бібліотек, окремих учених і бібліографів зі створення української бібліографічної справи.

Мета роботи – на основі вивчення і аналізу опублікованих матеріалів відтворити процес становлення української бібліографії та вклад відомих бібліографознавців, наукових товариств, бібліографічних осередків та учених в розвиток бібліотечної справи в Україні.

Завданням праці є дослідити:

–стан наукового вивчення проблеми та джерелознавчу базу роботи;

–основні етапи становлення та особливості розвитку української бібліографічної справи., її залежність від конкретнихполітичних умов та суспільної думки;

– основні закономірності формування історико–бібліографічної думки та її місце у загальному контексті української історичної науки;

–особливості розвитку різних видів бібліографічних досліджень на кожному історичному етапі;

–внесок бібліографознавців, наукових товариств, спеціальних осередків, бібліотек, українських учених і діячів еміграції у розвиток бібліографії.

Методологічними засадами написання роботи слугували принципи історизму, наукової об’єктивності, системності та послідовності у поданні бібліографічного матеріалу.

1. ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ ЗАРОДЖЕННЯ НАУКОВИХ ЗАСАД УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОГРАФІЇ

Упродовж останніх десятиліть в українській історіографії у зв’язку з формуванням державницького підходу до вивчення історії України зросла потреба у бібліографічних працях, як одних з основних джерел її поглибленого дослідження. З огляду на дослідницькі завдання та наявні джерела, які стосуються розвитку української історичної бібліографії періоду кінця XIX ст.–1939 р, усі наукові публікації можна поділити на три основні групи: тогочасного періоду, радянської доби після 1939 р., часів незалежної України [11; 86].

Дослідження першої групи можна розділити на праці двох основних хронологічних періодів (кінець XIX ст.–1917 р. і 1918–1939 рр.). Серед досліджень першого періоду переважають огляди історичної літератури переважно описового характеру (І.Линниченка, М.Грушевського, І.Франка, І.Калиновича, М.Кордуби та ін.) і публікації, які поєднували наукові студії та аналіз виданих праць (І.Кревецького, В.Іконнікова, Д.Дорошенка та ін.).

Упродовж 1918–1939 рр. розвиток історико–бібліографічних досліджень в радянській Україні, західноукраїнських землях та еміграції мав свої особливості. В радянській Україні відкриття бібліографічних і книгознавчих закладів, наукових товариств, бібліотек активізувало дослідження теоретико–методологічних питань. Вивчення загальнотеоретичних проблем становлення української історичної бібліографії проводилось переважно в трьох напрямках: визначення її суспільної ролі, завдань та основних напрямків розвитку, розробка питань класифікації її видів як важливого засобу створення методів бібліографування літератури, організація бібліографічної справи на планових засадах за допомогою координування діяльності багатьох закладів і бібліотек. Розробці цих проблем були присвячені праці С.Рубінштейна, М.Ясинського, Ю.Меженка, Ф.Максименка, М.Годкевича, С.Єфремова та ін..

В Західній Україні у період між Першою і Другою світовими війнами над дослідженням історії історичної бібліографії працювали І.Крип’якевич, М.Андрусяк, І.Свєнціцький, І.Кревецький, М.Кордуба, О.Назарук та ін. В їхніх працях простежується перехід від нагромадження та реєстрації виявленого матеріалу до досліджень, в яких проведено детальний аналіз бібліографічних публікацій з узагальненнями та висновками. Окрім того, розробці теорії бібліографії, нових методик бібліографування літератури, дослідженню маловідомих книжкових колекцій приділяли значну увагу І.Крип’якевич, І.Огієнко, Б.Барвінський та ін.

Дослідженням історії, теорії, методології бібліографії та книгознавства у тогочасний період займались представники української культурно-наукової еміграції (П.Зленко, С.Наріжний, Л.Биковський, Д.Дорошенко, П.Богацький, С.Сірополко, З.Кузеля) в Чехословаччині, Польщі, Німеччині, Франції та інших країнах. Характерною особливістю діяльності української діаспори було глибоке усвідомлення історичної необхідності проведення бібліографічних досліджень, які ґрунтувались на засадах державницької орієнтації без притаманної радянській бібліографії надмірної ідеологізації.

В радянській Україні після 1939 р. історична бібліографія розвивались у чотирьох основних напрямках. До першого напрямку належать історико–бібліографічні дослідження, які входили до складу загальних праць І.Корнєйчика, Д.Тараманова, Ф.Сарани та ін..

До другого напрямку можна віднести низку окремих досліджень (І.Крип’якевича, С.Сороковської, Ф.Максименка та ін.), в яких відтворена історія і окреслені основні завдання розвитку історичної бібліографії [51; 31].

Бібліографічну діяльність творців української історичної бібліографії (Я.Головацького, І.Калиновича, І.О.Левицького, С.Маслова, Ю.Меженка, М.Петрова, І.Франка, М.Ясинського та ін.) підсумували в своїх монографіях М.Гуменюк і Н.Королевич.

Окремий напрямок становлять дослідження О.Молодчикова, С.Сороковської, Н.Шеліхової та інших авторів, присвячені узагальненню досягнень бібліографії української історичної бібліографії.

В незалежній Українській державі сучасна історична бібліографія охоплює низку праць, в яких розглядаються різноманітні аспекти її розвитку з кінця XIX ст. до 1939 р. Особливе місце поміж досліджень займають праці загального характеру (Л.Ільницької, Б.Грановського та ін.), в яких відображено як літературу, так і бібліографічні посібники з історичної тематики .

Багатоплановим за змістом джерелом вивчення культурної спадщини українського народу стали сучасні історико-бібліографічні дослідження змісту тогочасних періодичних видань, виданих в Західній Україні та еміграції (О.Вішки, М.Савки, В.Габора, М.Галушки, М.Мартинюка, І.Мілясевич, М.Романюка, В.Майхера та ін.). В результаті аналізу праць цих авторів було встановлено, що періодичні видання систематично друкували на своїх сторінках покажчики, огляди літератури, рецензії, відгуки, поточну бібліографічну інформацію. Більшість цих студій були опубліковані Науково-дослідним центром періодики при Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника НАН України.

Помітну роль у розвитку історичної бібліографії відіграють праці М.Вальо, Я.Дашкевича, М.Кріля, В.Передирій та інших дослідників, в яких узагальнено бібліографічну діяльність окремих вчених тогочасного періоду.

Маловідомий матеріал, присвячений бібліографічній діяльності наукових товариств, спеціальних осередків, історії книги, зібраний у працях С.Зворського, Т.Ківшар, Н.Кушнаренка, В.Чорній та ін. Зокрема, Т.Ківшар вивчала українську книгу в історичному аспекті, С.Зворський – видання товариств “Просвіта” Галичини за 1868–1938 рр., В.Чорній – діяльність українських товариств бібліофілів у Львові та прихильників книги у Празі.

Отже огляд наукової літератури свідчить про те, що в українській історичній бібліографії немає комплексних монографічних праць, присвячених дослідженню процесу її становлення і розвитку з кінця ХІХ ст. до 1939 р. Натомість є чимало робіт лише дотичних до даної проблеми.

У розвитку інформаційної інфраструктури держави вагому роль відіграє ретроспективна національна бібліографія, що спрямована на забезпечення відображення історичного здобутку нації через систему інформаційно-бібліографічних видань [28; 18].

Значення ретроспективної національної бібліографії не обмежується величезними пошуковими можливостями, які визначають її як універсальну основу функціонування та розвитку різноманітних ділянок бібліотечно-бібліографічної діяльності. Вона виконує важливу наукову й культурно-історичну функцію. Удосконалюючи інформаційно-бібліографічне забезпечення аграрної галузі України та розкриваючи документно-інформаційний потенціал, ДНСГБ УААН разом з провадженням нових інформаційних технологій зосередила свою увагу на створенні репертуару "Українська сільськогосподарська книга у фондах ДНСГБ УААН". Вже вийшло з друку 5 науково-бібліографічних покажчиків, що включають видання 1868-1935 рр.