Смекни!
smekni.com

Повстання 1768 р. в Україні (стр. 6 из 17)

2.2 Постать Мелхіседека Значко-Яворського

Оповита легендами і переказами постать ігумена Мотронинського монастиря Мелхиседека Значко-Яворокого здавна привертала до себе увагу істориків гайдамацького руху в Україні. На сторінках праць таких його дослідників як Д.Л.Мордовець (Мордовцев), Ф.ГЛебединцев та інших дореволюційних авторів, Мелхиседек постає пристрасним полемістом, агітатором й фанатичним оборонцем православ'я, чия діяльність буцім-то і спричинила масовий народний рух 1768 р., відомий під назвою Коліївщини. Така оцінка ролі Мелхиседека відтоді твердо усталилася у науковій літературі, набула популярності в історичній романістиці, що змальовує його головним ідеологом й організатором цих подій. Почасти ця історіографічна традиція збереглася до наших днів. Проте, наскільки вона адекватно відбиває історичні реалії 60-х років XVIII ст.?

Старший син лубенського полкового осавула Карпа Значко-Яворського - Матвій, постригся у ченці Троїцького Мотронинського монастиря під іменем Мелхиседека у 1745 р. Своїм природним розумом, освіченістю, яку здобув у Київській академії він помітно вирізнявся з-поміж інших монастирських ченців. Либонь саме тому його послідовно обирають скарбником, намісником і, зрештою, у 1753 р. - ігуменом-настоятелем цієї монастирської обителі. Невдовзі на Мелхиседека звернув увагу переяславський єпископ Геризій Лінцевський (1757-1769 рр.), довіривши йому у вересні 1761 р. право опікуватися церквами й монастирями, що знаходилися на правобережній (польській) частині території його єпархії. Відтоді й розгортається діяльність Мелхиседека, спрямована на оборону православ'я: "исторгнуть его из зубов униатских". Проповіді Мелхиседека знаходили відгук серед населення Правобережної України, осуджувалась релігійна свідомість народу, дедалі частіше лунали вимоги про поставлення в церквах Правобережжя православних священників. Все це не могло не викликати відповідної реакції з боку місцевих католиків та уніатів [50-52, 6].

Розглядаючи різні погляди істориків на діяльність Мелхиседека, спробуємо й аналізувати такі питання: чи був Мелхиседек батьком Коліївщини? Яка його роль в тому, що в роки його служіння настоятелем Мотронинського Троїцького монастиря саме тут спалахнуло величезне народне повстання.

Дослідники відзначають тернистий шлях, який пройшов Мелхиседек як борець за православну віру проти уніатства, М.С. Грушевський називав його діяльність "видатною", а Дм. Дорошенко підкреслював, що "цілі сільські громади, які вже вважали уніатські, почали знову вертатися до православ'я".

Зміцнення позицій православ'я занепокоювало уніатів, тому митрополит Ф.Володкович вимагає припинити діяльність Мелхиседека. Це змушує Значко-Яворського вирушити до Петербургу в пошуках захисту.

Всі дослідники єдині в тому, що ігумена Мотронинського монастиря привітно зустріли в Петербурзі, йому була влаштована аудієнція у Катерини II. Катерина II вручає йому листа до російського посла посла при Варшавському дворі Миколи Васильовича Рєпніна де запропоновано порушити питання про становище православних на Правобережній Україні. Польський ко-роль Понятовський уважливо поставився до прохань православного ігумена. Свідченням прихильності короля є й те як як вважає Ю. Мариновський , що поїздкою до Варшави мотронинський ігумен вирішив свої особисті , сімейні справи. У Варшавській королівській канцелярії було юридично оформлено "шляхетство" роду лубенських Значко-Яворських, які походили від польських дворян Яворських і затверджено за ними герб "Косцеша".

Не всі історики однозначно оцінюють рішення короля відносно становища православних. І.Чемерис вважає, що польський король наказав уніатам припинити переслідування православних, а Г.Ю. Храбан дещо обережніше твердить, що Мелхиседек отримав лише дозвіл на релігійну пропаганду. На наш погляд, друге твердження вірогідніше, що підтверджується листом ігумена Христонопільського уніатського монастиря Корнелія Срочинського. Очевидно, не останню роль зіграла діяльність Мелхиседека і в прийнятті в 1876 р. Варшавським сеймом закону про релігійну толерантність.

Г.Ю. Храбан вважає, що чигиринське духовне правління зняло з документів, які привіз мотронинський ігумен копію і через священиків довело їх зміст до відома населення. Чутки про королівські привілеї поширилися далеко на захід від Дніпра.

Може саме тут і криється таємниця так званої "Золотої грамоти"? Історики сходилися, на тому, що такої грамоти в дійсності не було, це підробка. Але ж цікава думка викладена у О.Я.Єфименко. вона вважає, що якийсь документ безсумнівно був в руках у поводирів повстання. Про поїздку ігумена Значко-Яворського до Петербурга і Варшави було відомо. З Варшави він привіз королівські привілеї, то чому б не розпоширюватися поголосам, що такий документ був привезений і від Катерини II, але розповсюджений таємно.

Заручившись підтримкою короля, Мелхиседек посилює натиск на унію. За свою діяльність він був заарештований. Тільки в 1767 р. йому вдалося втекти з тюрми.

Тут ми підходимо до питання: приймав чи не приймав Мелхиседек участь у повстанні, чи було "висвячення ножів", легенда що переходить з одного історичного твору в інший. Черкаський дослідник Ю.Мариновський доводить, що після втечі з тюрми Значко-Яворський більше в Мотронинському Троїцькому монастирі не з'являвся, хоча залишався його ігуменом. Намісником в час був ієромонах Гавриїл.

Відсутність Мелхиседека лід час повстання в монастирі є прямим доказом того, що він в повстанні участі не приймав. Грушевський М.С. вважав його ініціатором народного руху; Дорошенко писав, що Мелхиседек разом з запорожцями думав про повстання, яке, як він сподівався, підтримає російська влада такої точки зору тримався і тодішній російський посол у Варшаві Микола Рєпнін, польський історик Ф. Равгга-Гавронський, сучасна українська дослідниця Стецюк К.І. та ін. .

Сучасні дослідження Храбана Г.Ю., Мариновського Ю.К. думку спростовують. Мариновський навіть доводить, що Мелхиседек не тільки не приймав участі повстанні, а в своїх посланнях до братії Мотронинського монастиря і жителів Черкас і Сміли ступав проти останнього.

Боротьба проти унії за православну віру відбивала в реальній формі ідею єдності українських земель і виступала однією з сил для боротьби народних мас за свої права. У тих історичних умовах православна віра стала, по суті, одним з найпотужніших засобів збереження українців як нації. Саме тому діяльність, Мелхиседека мала таке велике значення [53,3].

2.3 Розгортання постання

Очевидно, ще в час нарад в келіях Мотронинського монастиря в середовищі козаків-однодумців виникла ідея скористатися царським ім'ям як символом в боротьбі проти національно-релігійної дискримінації православного населення краю. Так з'явилася думка про підготовку так званої «золотої грамоти», в якій Катерина II ніби то санкціонувала знищення шляхти, орендарів, уніатського і католицького духівництва. Певну законність руху винні були, мабуть, додати неодноразові заяви його керівника, що він діє з відома і дозволи спеціальних «указів» Коша Війська Запорізького, а також командування російських військ на Правобережжі. М. Залізняк свідчив на допиті в Київській губернській канцелярії, що козаки, що знаходилися в монастирі, «говорили, щоб йти в Польщу для прогнанія конфедератів... і грабежу їх, показуючи йому, Железняку, дане їм для того лист, нібито від кошового отамана...».

Висловлені думки знайшли сприятливий ґрунт серед селян і рядового козацтва і надалі широко використовувалися М. Залізняком в ході військових дій проти польсько-шляхетських каральних загонів. З цією метою в повстанській канцелярії був виготовлений навіть ряд підроблених указів, що розповсюджувалися серед широких верств населення Правобережної України. Січовик Семен Галицький, що знаходився літом 1768 р. в краю, свідчив в Коші Запорізької Січі (2 липня 1768 р.), що він бачив один з таких указів: «У заголовку ж однією указ написаний тако: «Указ е. і. у. самодержці всеросійською і ін. і ін. оголошується у всенародну звістку...» і при кінці підписано: «Отаман кошовий Петро Кальнишевський з Петербурга». М. Залізняк добре розумів значення подібного роду документів в справі ідеологічного обґрунтування виступу проти шляхти. От чому він навіть у вузькому крузі своїх сподвижників підтримував думку про існування указу. У протоколі допиту запорізького козака Демьяна Чернявщенко від 20 червня 1768 р., складеному в Київській губернській канцелярії, на питання: «Хто головний начальник козакам, що розоряють в Польщі, звідки оним вийшов, якого куреня і по якому наказу?» міститься наступна відповідь: «Січі Запорізькою, куреня Пластуновського, козак Максим Железняк, що називається полковником, звідки він вийшов - не знає, а чув від самого його, Железняка, що винищує він поляків (шляхту.- Авт.)... по даному йому від Коша запорізького указу...».