регистрация / вход

Юридичні особи як суб’єкти цивільного права

Поняття і ознаки юридичної особи в цивільному праві, її правоздатність. Підстави виникнення її прав та обов'язків. Порядок створення і припинення юридичних осіб. Характеристика комерційних і некомерційних організацій. Види господарських товариств.

Зміст

Розділ 1. Поняття юридичної особи в цивільному праві

1.1. Поняття та ознаки юридичної особи

Розділ 2. Цивільно-правові ознаки юридичної особи

2.1. Правоздатність юридичної особи

2.2. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб

Розділ 3.Види юридичних осіб

3.1 Комерційні організації як юридичні особи

3.2 Некомерційні організації як юридичні особи

Висновки

Перелік використаної літератури


ВСТУП

Функціонування господарської системи держави забезпечується перш за все діяльністю різноманітних юридичних осіб. Юридичні особи виконують найважливіші завдання економіки, забезпечуючи розвиток сфер виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг. Неможливо собі уявити функціонування системи управління, політичної системи суспільства без діяльності юридичних осіб. Конструкція юридичної особи дозволяє залучати необхідні ресурси шляхом поєднання можливостей кількох суб’єктів. Значення юридичної особи важко переоцінити.

Нормальне існування юридичних осіб можливе тільки за умови належної регламентації їх утворення, діяльності і припинення. Як будь-яке явище, юридична особа має свій початок і кінець. Важливою гарантією дотримання прав осіб, що бажають створити юридичну особу та інших осіб, є передбачений законом порядок її створення. Публічне регулювання порядку створення юридичної особи, обов’язкова державна реєстрація юридичної особи – запорука законності її діяльності. На стадії створення держава забезпечує мінімальний необхідний соціальний контроль за діяльністю юридичних осіб, отримує відомості, що стануть основою контролю здійснення підприємницької діяльності, виконання норм податкового, природоохоронного та іншого законодавства. На удосконалення процедури утворення юридичних осіб були спрямовані, зокрема, норми Закону України «Про реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців». Однак впровадження в життя положень даного закону, реєстрація за принципом «єдиного вікна» не виправдала сподівань і замість спрощення процедури створила черги та ускладнення.

Можливість в будь-який момент припинити діяльність юридичної особи є однією із суттєвих гарантій прав як самої юридичної особи, так і її учасників. Встановлення в законодавстві порядку ліквідації юридичних осіб виконує різноманітні функції: забезпечує нормальне припинення господарської діяльності, охороняє права кредиторів, встановлює механізми захисту найманих працівників, сприяє податковій дисципліні.

Слід зазначити, що юридична особа є самостійним суб'єктом правовідносин і існує незалежно від фізичних осіб, які її утворили, і хоч це колективне утворення і визнається суб'єктом правовідносин, однак як юридична особа воно може бути носієм лише тих прав та обов'язків, які не пов'язані з природними властивостями людей.

Зрозуміло, що держава, в особі її вищих органів влади і управління, не може управляти усіма належними їй цінностями.

Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві зумовлений становленням товарно-грошових відносин у ринковій економіці, суспільним розподілом праці, необхідністю включення до цивільного обороту майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій.

Метою даної курсової роботи є розкриття сутності юридичних осіб, як суб’єктів цивільного права, детальне дослідження процесів утворення і припинення юридичних осіб.

Робота складається з трьох розділів:

· Перший розділ присвячений поняттю юридичної особи в цивільному праві.

· В другому розділі наводиться характеристика виникнення та припинення діяльності юридичної особи,а також правоздатність юридичних осіб.

· Третій розділ розкриває види юридичних осіб.


Розділ 1. Поняття юридичної особи в цивільному праві

1.1Поняття та ознаки юридичної особи

ЦК не дає визначення поняття "юридична особа". Натомість, ст.80 ЦК, яка має назву "Поняття юридичної особи", містить вказівку на деякі характерні ознаки цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Таким чином, тут маємо лише вказівки на такі ознаки юридичної особи:

1) це організація, тобто певним чином організаційно і структурно оформлене соціальне утворення;

2) вона повинна бути створена і зареєстрована у встановленому законом порядку;

3) вона має цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність), тобто здатна набувати і реалізовувати цивільні права та обов'язки від свого імені;

4) вона може бути позивачем і відповідачем у суді.

Серед цих властивостей не вистачає деяких традиційних ознак юридичної особи — таких як: наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов'язаннями.

Для аналізу поняття "юридична особа" повинні бути враховані також зазначені властивості, оскільки вони дозволяють відрізнити юридичну особу від інших соціальних утворень, зокрема різноманітних об'єднань, філій і представництв, які не є суб'єктами цивільного права.

Зупинімося на наведених ознаках детальніше.

1) Наявність певним чином організаційно і структурно оформленого соціального утворення — організації.

Організаційна єдність: Юридична особа — це не окремий громадянин (фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація). Має чітку внутрішню структуру, органи управління і відповідні підрозділи для виконання завдань і функцій, закріплених статутом.[1] Має реквізити, затверджені при реєстрації в державних органах (статут, круглу печатку, штампи, назву та ін.) і органах державної статистики (присвоєння ідентифікаційного коду, який є єдиним для всього простору України і зберігається протягом усього періоду існування).

Так, у складі кооперативу можуть створюватися структурні підрозділи, в тому числі територіально відокремлені: відділення, цехи, ферми, майстерні, ательє, магазини та інші, що діють, як правило, на засадах колективного, сімейного або індивідуального підряду. Структура кожного окремого кооперативу закріплюється його статутом. Проте незалежно від особливостей своєї внутрішньої структури кооператив у зовнішніх відносинах виступає як єдина організація.

Наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє майно відокремлене, від майна членів трудового колективу даної організації; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, адміністративно-територіальної одиниці; по-третє, від майна інших організацій, в тому числі вищестоящих органів.

Майно кооперативних, інших громадських організацій і колективних утворень належить їм на праві власності. Правовою формою майнового відособлення державних підприємств є право повного господарського відання належним їм майном, а державних установ — право оперативного управління. Здійснюють його також і ті кооперативні та громадські організації — юридичні особи, які мають відокремлене майно, яке при цьому належить на праві власності кооперативу чи громадській організації, що їх створили.

Виступ в цивільному обороті від свого імені. Кожна юридична особа має своє найменування свого імені вона набуває майнових і особистих не майнових прав і несе обов'язки, вступаючи ж різноманітні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Інші особи можуть діяти від імені юридичної особи тільки за її згодою (наприклад, на основі довіреності). Так, спілка (об'єднання) кооперативів може представляти інтереси кооперативу і діяти від його імені у відповідних державних та інших органах, а також в міжнародних організаціях.

Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки зумовлює і самостійну майнову відповідальність юридичної особи за своїми зобов'язаннями. Відповідно до ст.623 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він повинен відшкодувати кредиторові завдані збитки. Формою цивільно-правової відповідальності юридичних осіб є також неустойка — визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у разі прострочення виконання (ч.1 ст.549 ЦК України).

Юридична особа відповідає по своїх зобов'язаннях, належним їй (закріпленим за нею) майном та іншими актами законодавства України може бути звернене стягнення. Держава не відповідає по зобов'язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов'язаннях держави.

Умови і порядок попуску коштів на покриття заборгованості установ та інших державних організацій, що перебувають на державному бюджеті, якщо ця заборгованість не може бути покрита за рахунок їх кошторису, встановлюється законодавчими актами Відповідно до п-3 ст-39 Закону «Про власність» державна установа (організація) відповідає па зобов'язаннях грошовими коштами, які є в розпорядженні. При недостатності коштів відповідальність по зобов'язаннях державної установи несе власник відповідного майна (держава чи автономна республіка, адміністративно-територіальна одиниця). Державна, кооперативна або інша громадська організація не відповідає по зобов'язаннях підприємства, що входить до її складу і є юридичною особою, це підприємство не відповідає по зобов'язаннях організації, до складу якої воно входить. У цивільному законодавстві чітко розмежовується відповідальність кооперативного об'єднання (спілки) і кооперативних організацій, що входять до його складу, а також відповідальність державно-кооперативної або громадської організації та її членів.

Здатність бути позивачем або відповідачем у суді, чи третейському суді. Широка участь господарських організацій у майнових і немайнових відносинах, можливість покладення на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов'язань, заподіяння майнової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених цивільних прав, а у зв'язку з цим і необхідність звернення з позовом до суду.

Іншими словами, юридична особа стає стороною-позивачем або відповідачем третейському розгляді цивільного спору.


Розділ 2. Цивільно-правові ознаки юридичної особи

2.1 Правоздатність юридичної особи

Як суб'єкт майнових та особистих немайнових відносин юридична особа наділяється цивільною праводієдатністю. На відміну від громадян, у яких спочатку (в момент народження) виникає правоздатність, а дієздатність у повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку, у юридичних осіб цивільні праводієздатність виникають водночас, тому в законі (ст. 26 ЦК України) йдеться лише про цивільну правоздатність юридичної особи, якій за змістом тотожна цивільна дієздатність.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами (наприклад, ст. 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"), — з моменту реєстрації статуту. В цей самий момент виникає й цивільна дієздатність юридичної особи, тобто здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки.

У нинішніх умовах значно розширено господарську самостійність, а отже, й цивільну правоздатність підприємств, господарських товариств, кооперативів як основної виробничої ланки народного, господарства. Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні" незалежно від форм власності на засоби виробництва та інше майно підприємство може здійснювати будь-які види діяльності, якщо вони не заборонені законодавчими актами України і відповідають цілям, передбаченим у статуті підприємства. Деякими видами діяльності, перелік яких визначає Закон України "Про підприємництво", підприємство може займатися лише на основі спеціального дозволу (ліцензії).

Цивільні права та обов'язки юридичних осіб виникають з різних підстав, насамперед з угод (договорів). Так, у п. 1 ст. 21 Закону України "Про підприємства в Україні" зазначається, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями та громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні змісту зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству.

Майнові права та обов'язки юридичної особи можуть виникати з односторонніх угод (заповіту, оголошення конкурсу тощо), а також із неправомірних дій (заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав тощо).У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність її мати особисті немайнові права та обов'язки. До них належать права на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь, гідність і ділову репутацію та ін.

Юридична особа має своє найменування (ч. 1 ст. 90 ЦК України). Воно присвоюється організації в момент її створення і виступає засобом індивідуалізації цього утворення в цивільному обороті, бо має містити реквізити, які дають змогу відрізняти її від інших юридичних осіб. Найменування юридичної особи визначається в установчих документах,і вноситьсяч до єдиного державного реєстру.

Юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність, повинні мати фірмове найменування (фірму) з вказівкою на її вид та організаційно-правову форму, місцезнаходження і спеціальну назву. Місцезнаходженням юридичної особи є місцезнаходження її постійно діючого органу (ст. 93 ЦК України). Господарська організація має право виключного користування фірмовим найменуванням в угодах, на вивісках, в оголошеннях, рекламах, рахунках, на товарах, їх упаковці тощо.

Виробнича марка як засіб індивідуалізації юридичної особи та продукції, що нею виготовляється, включає в себе найменування організації, вказівки на сорт виробу, номер стандарту, ціну та інші відомості. Зокрема, при поставці товарів вони підлягають маркуванню відповідно до вимог стандартів, технічних умов або договору.

Знаки для товарів і послуг — це зареєстроване у встановленому порядку позначення, яке служить для розрізнення товарів (послуг) одних фізичних чи юридичних осіб від однорідних товарів інших осіб. Як знаки для товарів і послуг можуть бути зареєстровані словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення та їх комбінації. На зареєстрований знак патентне відомство України видає свідоцтво.

Органи юридичних осіб залежно від їх видів можуть бути єдиноначальними або колегіальними. Так, відповідно до ст. 14 Закону України "Про підприємства в Україні" управління підприємством здійснюється згідно з його статутом, на основі поєднання прав власника з господарського використання свого майна і принципів самоврядування трудового колективу. Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати. Власник здійснює свої права з управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи. Ці права можуть делегуватися раді підприємства (правлінню) або іншому органові, який передбачений статутом підприємства і представляє інтереси власника і трудового колективу.

Керівник підприємства наймається (призначається) власником або уповноваженим ним органом, з ним укладається контракт (договір). Керівник підприємства самостійно розв'язує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції інших органів управління цього підприємства. Власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника підприємства.

Вищим органом таких видів господарських товариств, як акціонерне, з обмеженою або додатковою відповідальністю, є загальні збори акціонерів (учасників). Виконавчими органами є правління або дирекція, які діють як колегіальні органи юридичної особи. Правління (дирекція) обирається загальними зборами. Повноваження правління (дирекції) визначаються Законом України "Про господарські товариства" та статутом відповідного товариства.

У кооперативних організаціях вищим органом управління є загальні збори, які обирають голову, а у великих кооперативах — також правління. Правління (голова) кооперативу здійснює керівництво поточними справами і приймає рішення з питань, що не віднесені до виключної компетенції загальних зборів чи зборів уповноважених.

2.2 Порядок виникнення і припинення юридичних осіб. Порядок виникнення юридичних осіб

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Громадські організації, порядок виникнення яких законодавством не передбачений, утворюються в порядку, встановленому їхнім статутом.

Законодавством передбачається кілька способів виникнення юридичних осіб. Прийнято виділяти такі основні способи утворення юридичних осіб: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний.[2]

Однак слід зазначити, що така класифікація є неточною, оскільки при ній певною мірою ототожнюються порядок і підстава виникнення юридичної особи.

Так, підставою виникнення можна вважати те волевиявлення, яке спричинило створення юридичної особи. Відповідно, класифікація може бути проведена залежно від характеру такого волевиявлення.

З урахуванням цього критерію можна виділити:

а) створення юридичної особи шляхом одностороннього волевиявлення (розпорядження Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування — для юридичних осіб публічного права, власника або уповноваженої ним особи — для юридичних осіб приватного права).

б) створення юридичної особи шляхом договору між її засновниками. У таких випадках ініціатива щодо створення юридичної особи може бути виражена у будь-якій формі: договір учасників, рішення зборів засновників тощо [3]

Розпорядчий порядок утворення юридичної особи полягає в тому, що компетентний орган державної влади або управління приймає рішення (розпорядження) про створення організації - юридичної особи - і затверджує її статут чи положення про неї.[4] В такому порядку виникають, зокрема, підприємства (ст. 5 Закону України "Про підприємства в Україні"). У разі якщо для створення і діяльності підприємства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання видає відповідна рада народних депутатів, а в передбачених законодавчими актами випадках — Верховна Рада України за поданням первинного природо користувача при позитивному висновку екологічної експертизи або відповідної ради народних депутатів.

Нормативна-явочний порядок полягає у тому, що умови створення юридичної особи зафіксовано у законі (нормативному акті) у вигляді загального дозволу держави, але для виникнення конкретної організації потрібні вияв ініціативи (явка) її організаторів і реєстрація у відповідному органі. У такому порядку виникають кооперативи та громадські об'єднання. Так, кооператив організується за бажанням громадян на добровільних засадах. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж 3 особи. Статут кооперативу приймають загальні збори громадян, які бажають його створити. З протоколом загальних зборів і статутом орган кооперативу звертається до районної державної адміністрації з письмовою заявою про державну реєстрацію кооперативу. [5]

Відповідно до статей 11 і 14 Закону України "Про об'єднання громадян" політичні партії створюються за ініціативою громадян України, які досягли 18 років, не обмежені судом у дієздатності і не тримаються у місцях позбавлення волі. Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних і дитячих організацій — 15-річного віку. Рішення про заснування об'єднань громадян приймають установчий з'їзд (конференція) або загальні збори. Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статусу юридичної особи.

Юридичні особи можуть утворюватися на договірній основі, тобто шляхом укладення установчого договору громадянами чи організаціями, що добровільно об'єднуються для досягнення певних цілей. В нинішніх умовах у такому порядку виникають різні господарські товариства, асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств з метою координації їхньої діяльності, забезпечення захисту їхніх прав, представлення спільних інтересів у відповідних державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях.[6]

Установчий (засновницький) договір укладається між засновниками юридичної особи. У ньому засновники зобов'язуються створити юридичну особу, визначають порядок сумісної діяльності з її утворення, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договір визначає також умови і порядок розподілу між засновниками прибутків і збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу. Установчі договори про створення спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів підлягають нотаріальному посвідченню.

Дозвільний порядок утворення юридичної особи означає, що однією з необхідних умов її виникнення є дозвіл (згода) відповідного органу чи підприємства.[7] Так, підприємство може бути створено у результаті виділення зі складу діючого підприємства чи організації одного чи кількох структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника майна або уповноваженого ним органу і при цьому забезпечується виконання раніше прийнятих підприємством договірних зобов'язань (п. 2 ст. 5 Закону України "Про підприємства в Україні").

Для створення юридичних осіб, діяльність яких відповідно до установчих документів пов'язана з громадською безпекою, забезпеченням правопорядку, грошово-кредитним обігом, охороною здоров'я громадян, здобуттям освіти, необхідним є одержання дозволу від відповідних державних органів.

Іноді створення юридичної особи відбувається складнішим шляхом, коли поєднуються одразу кілька вищеназваних способів — розпорядчий, дозвільний, нормативно-явочний або договірний.

Відмінності в порядку виникнення юридичних осіб обумовлені, по-перше, існуванням різних видів суб'єктів; по-друге, наявністю різних способів створення колективних суб'єктів господарювання; по-третє, розходженнями, характерними для окремих організаційно-правових форм комерційних організацій (закриті і відкриті акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, повні товариства й ін.); по-четверте, додатковими вимогами до суб'єктів окремих областей господарювання (банківська, страхова, інвестиційна діяльність і ін.).

З огляду на види юридичних осіб, можна говорити про виникнення:

- колективного суб'єкта господарювання;

- структурних підрозділів юридичних осіб.

Юридичної особи можуть створюватися:

— шляхом установи нової особи;.

— шляхом реорганізації вже існуючої юридичної особи.

Законодавчими актами визначаються лише загальні правила створення юридичних осіб. Вони містяться в нормах Цивільного кодексу УРСР, що визначають створення юридичних осіб незалежно від їхнього виду. При цьому відсутній єдиний порядок створення для різних видів колективних утворень. Для окремих видів некомерційних організацій він установлюється, як правило, спеціальними нормами нормативних актів, що визначають їхній правовий статус. Порядок створення комерційних організацій більш уніфікований. Він закріплюється нормами Закону України «Про підприємства в Україні». Більш докладний чи відмінний порядок створення окремих суб'єктів господарювання визначається спеціальними нормативними актами, зокрема законами України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р., «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р., «Про страхування» від 7 березня 1996 р. і ін.

Законодавство України, на відміну від законодавства інших країн з розвинутою ринковою інфраструктурою, не містить детального загального порядку створення основних учасників комерційного обороту — комерційних організацій і обов'язкові етапи цього процесу. Об'єднавши ряд послідовних дії уповноважених осіб, можна виділити наступні етапи процесу установи комерційної організації:

перший етап — ухвалення рішення про створення і розробка установчих документів;

другий етап — організація і формування майнової бази створюваного учасника комерційного обороту;

третій етап — організація і проведення установчих зборів;

четвертий етап — державна реєстрація створеного суб'єкта.

Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Чинне Положення Кабінету Міністрів України "Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності" від 25 травня 1998 р. №740 передбачає, що у разі коли власником (власниками) суб'єкта підприємницької діяльності є фізична особа (фізичні особи), її (їх) підпис на установчих документах засвідчується нотаріусом.

Товариства залежно від установчих документів розділяються на два види — статутні та договірні. Статутні товариства діють на підставі затвердженого учасниками статуту (наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство). Якщо ж товариство діє на підставі укладеного між учасниками засновницького договору, то воно вважається договірним (наприклад, повне товариство, командитне товариство). До категорії установчих документів можна віднести і положення, на підставі яких можуть діяти певні юридичні особи. Інколи до установчих документів законодавство України відносить рішення власника або уповноваженого ним органу.

Якщо товариство створено однією особою, то воно діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

Установа створюється однією або кількома особами, які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Таким чином, установа створюється з метою отримання вигоди третіми особами (дестинаторами), на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Законодавство вперше передбачило можливість того, що установчий акт може міститися у заповіті. Ця норма є цілком логічною, оскільки особа може саме таким чином розпорядитися своїм майном. Правовий механізм реалізації вказаної норми буде розроблено при внесенні відповідних змін до законодавства України.

Враховуючи ту обставину, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації, до створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

Неодмінною умовою виникнення юридичної особи є або її державна реєстрація, або реєстрація її статуту.[8] Державна реєстрація — обов'язкова умова легітимації суб'єктів підприємницької діяльності, що однаково відноситься як до громадян, так і до юридичних осіб, незалежно від їхньої організаційно-правової форми, форми власності на майно чи сфери діяльності. Такий висновок випливає з аналізу положень ст. 8 Закону України «Про підприємництво» і ст. 6 Закону України «Про підприємства в Україні». У той же час цивільним законодавством вона не визнана як обов'язковий етап створення юридичної особи і повинна здійснюватися в силу прямої вказівки закону. Разом з тим, з моментом реєстрації статуту ст. 26 Цивільного кодексу УРСР зв'язує момент виникнення правоздатності юридичної особи. Таким чином, у законодавця немає єдиного підходу при визначенні, що підлягає реєстрації — сам створюваний суб'єкт чи його статут. На наш погляд, саме поява юридичної особи повинно становити інтерес для держави, а наявність статуту повинна бути умовою створення будь-якої юридичної особи незалежно від цілей її створення.

В Україні відсутністю обов'язковості реєстрації всіх суб'єктів господарювання розуміється відсутність єдиної системи органів, що реєструють. Як органи, так і порядок державної реєстрації різні і залежать нині від виду регіструючого суб'єкта.


Розділ 3.Види юридичних осіб

Юридичні особи можна поділити на окремі види за різними ознаками. Залежно від існуючих форм власності в Україні юридичні особи поділяються на: приватні; колективні; державні; змішані. Відповідно до суб'єктного складу юридичні особи поділяють на: українські; спільні з участю іноземного інвестора; іноземні; міжнародні організації та об'єднання.

поширений поділ юридичних осіб на комерційні та некомерційні. Комерційними визнаються організації, головною метою діяльності яких є одержання прибутку. Такими юридичними особами є господарські товариства, виробничі кооперативи, підприємства незалежно від форм власності. До некомерційних юридичних осіб належать такі, які не мають на меті одержання прибутку і створюються для інших цілей. Такими некомерційними юридичними особами визнаються різні об'єднання громадян, у тому числі політичні партії, релігійні організації, споживчі кооперативи, фонди та інші.

3.1 Комерційні організації як юридичні особи

Серед комерційних організацій чільне місце займають підприємства як основна ланка в господарському механізмі. Відповідно до Закону Украйні «Про підприємства» (ст.1) підприємство — це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство — також товарний знак. Отже, на відміну від бюджетних установ, які функціонують головним чином за рахунок бюджетних асигнувань, підприємства одержують доходи від своєї виробничо-господарської діяльності і покривають цими доходами свої витрати, тобто виступають в обороті як відокремлені товаровиробники. Правда, в разі збиткової діяльності підприємства держава може надати дотацію, інші пільги, якщо вона визнає продукцію цього підприємства суспільно необхідною. Підприємств може здійснювати будь-які види господарської діяльності,якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям передбаченим Статутом підприємства. Як юридична особа підприємство має своє майно, яке складають основні фонди та оборотні кошти, також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Здійснюючи господарську діяльність, вступаючи в різноманітні угода щодо свого майна з іншими особами, підприємство набуває цивільних прав і виконує обов'язки, несе майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями, тобто діє як суб'єкт цивільних правовідносин — юридична особа.

Залежно від форм власності, встановлених Законом «Про власність» можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, засноване на приватній власності фізичної особи і виключно на її праці;

– сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян України — членів однієї сім'ї, що проживають разом;

– приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України з правом найму робочої сили;

– колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської або релігійної організації;

– державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць.

– спільне підприємство, засноване на базі об'єднання майна різних власників (змішана форма власності). Серед засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав; регулюється окремим законодавством України.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства та чисельності його працівників (незалежно від форм власності), воно може бути віднесено до категорії малих підприємств. Зокрема, до малих підприємств відносяться заново створювані і діючі підприємства: у промисловості та будівництві — з чисельністю працюючих до 200 чоловік; в інших галузях виробничої сфери — з чисельністю працюючих до 50 чоловік; у науці та науковому обслуговуванні — до 100 чоловік; в галузях невиробничої сфери — до 25 чоловік; у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік. В Україні можуть діяти й інші види та категорії підприємств, в тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам.

Комерційними організаціями, що мають права юридичних осіб, є також різноманітні об’єднання підприємств. Відповідно до закону про підприємства останні можуть на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. Зокрема, підприємства мають право об'єднуватися в:

· асоціації, тобто договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності, при цьому асоціація не має права вмішуватись у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

· корпорації — договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованому регулюванню діяльності кожного з учасників;

· консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

· концерни – статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного чи групи підприємців;

інші об’єднання, створені за галузевими, територіальним або іншими принципами.

Одним з найбільш поширених видів підприємств, є господарські товариства, що утворюються і діють згідно із Законом України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р.

Такими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх

майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Вони є юридичними особами і можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, виступати в суді, третейському суді від свого імені. Придбання господарським товариством часток (акцій), активів інших господарських товариств має здійснюватися з дотриманням вимог антимонопольного законодавства.

Закон України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. визначає такі організаційно-правові форми господарських товариств:

- акціонене товариство;

- товариство з обмеженою відповідальністю;

- товариство з додатковою відповідальністю;

- повне товариство;

- командитне товариство.

Кожна з перелічених форм передбачає певну структуру товариства, ступінь інтегрованості партнерів, характер відповідальності за зобов'язаннями і боргами, розмір підприємств. Виходячи з цього законодавець по-різному регулює питання їх утворення та управління своєю діяльністю. З урахуванням даних обставин можна виділити дві групи товариств.

До першої слід віднести акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю. Вони відрізняються найбільшим ступенем інтегрованості. Такі товариства створюються і діють на підставі статуту та установчого договору, а для управління ними спеціально передбачені виконавчі органи.

До другої групи належать повне і командитне товариства. Вони менш інтегровані, їх учасники наділені більшою самостійністю у рамках товариства. Тому вони створюються і діють тільки на підставі установчого договору, їх

справи проводяться за спільною згодою, а обсяг повноважень може визначатися дорученням, яке підписується учасниками товариства Найменування будь-якого товариства повинно містити значення виду товариства. Для повних та командитних товариств — прізвища (найменування) учасників товариства, а також інші необхідні відомості. Найменування товариства міститься в установчих документах товариства. Найменування товариства не може вказувати на належність товариства до відповідних міністерств і громадських організацій.

Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду. Збільшення статутного фонду може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених законодавством. Зменшення статутного фонду — при відсутності заперечень кредиторів.

Фінансовий стан засновників (крім фізичних осіб) відкритих акціонерних товариств щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою).

У товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку.

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

Управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства. Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада), — голова та члени ради товариства (спостережної ради).

Посадовими особами органів управління товариства не можуть бути члени виборних органів громадських організацій, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю товариства. Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути посадовими особами тих товариств, які здійснюють цей вид діяльності. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть займати у товариствах керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Зупинимося на характеристиці передбачених законодавством видів господарських товариств.

· Акціонерне товариство. Таким визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Володіння акціями (тобто право власності на певну кількість частин статутного фонду) підтверджується або цінним папером або документом, який згідно зі статутом видається власнику. У такому документі вказується кількість і вартість акцій, а також їх належність на праві власності конкретній особі.

Цінний папір, що посвідчує участь в акціонерному товаристві на правах власника певної частини статутного фонду і дозволяє одержувати частку в прибутку, як правило, має назву "акція". Акції можуть бути різних видів: іменні акції, акції на пред'явника, акції прості, акції привілейовані.

Акціонери (володарі акцій) відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій. У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.

При створенні акціонерного товариства акції можуть бути розповсюджені шляхом відкритої підписки на них (у відкритих акціонерних товариствах) або розподілу всіх акцій між засновниками (у закритих акціонерних товариствах).

Залежно від способу розповсюдження акцій акціонерні товариства поділяються на два види:

· відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

· закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Закрите акціонерне товариство має право випускати лише іменні акції.

Голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принципом: одна акція — один голос.

В акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів в перерві між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління.

В акціонерному товаристві, яке налічує понад 50 акціонерів, створення ради акціонерного товариства (спостережної ради) обов'язкове.

Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки. Кожна частка відповідає внеску конкретного учасника до статутного фонду, їх розміри визначаються установчими документами. Учасники несуть відповідальність у межах своїх внесків. У передбачених установчими документами випадках учасники, які не повністю внесли свої внески, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини внеску.

Отже, товариство з обмеженою відповідальністю — це така форма організації підприємства, за якої відповідальність кожного з його учасників обмежена розмірами внеску до уставного капіталу. Зміна вартості майна, яка є внеском, і додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному фонді, зафіксованій установчими документами.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників або їх представників. Збори скликаються не рідше двох разів на рік. Усі питання діяльності товариства, винесені на збори учасників, вирішуються шляхом голосування. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх частки у статутному фонді. Збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники, які в цілому володіють більш як 60 відсотками голосів. Прибулі на збори учасники реєструються в тому ж порядку, який передбачено для акціонерів товариства. Збори обирають голову товариства.

У товаристві з обмеженою відповідальністю утворюється виконавчий орган. Він може бути колегіальним (дирекція) чи одноосібним (директор). Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і виконує прийняті зборами рішення. Дирекція (директор) не має права приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства.

Товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділено на частки. Їх розмір і належність фіксуються у статутних документах. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду. Якщо цих сум виявляється недостатньо, то вони додатково відповідають належним їм майном. Додаткова відповідальність повинна виражатися однаковим для кожного учасника процентом (кратністю) відносно внеску кожного до статутного фонду.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Повним визнається товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Створення повного товариства регулюється спеціальним договором. Звичайно договір про створення повного товариства містить такі положення: відомості про учасників; найменування фірми, місце знаходження товариства; предмет діяльності; внесок кожного члена товариства; порядок розподілу прибутку; термін функціонування створюваного товариства. Після подання відповідної заяви повне товариство підлягає реєстрації.

Ведення справ повного товариства здійснюється на підставі згоди усіх учасників. Справи товариства можуть вестися усіма учасниками, а також одним учасником чи кількома. Якщо справи товариства ведуться одним або кількома учасниками, то їх повноваження повинні бути зафіксованими в особливому документі — дорученні. Доручення має бути підписано іншими учасниками товариства. Кожний уповноважений учасник вести справи товариства може виступати від імені товариства самостійно.

Особливості ведення справ повного товариства фіксуються в установчому договорі.

Учасникам повного товариства заборонено конкурувати з самим товариством. Вони не мають права від власного імені й у власних інтересах укладати й реалізовувати договори, угоди тощо, спрямованість яких збігається зі спрямованістю та метою функціонування товариства.

Командитним товариством визнається товариство, що включає поряд з одним або більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, також одного чи більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майно товариства. Учасники, що несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, є повними товаришами (комплементарями). Учасники, відповідальність яких обмежується розміром внеску в майно, називаються командитистами.

Якщо в командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, то вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

Основні риси командитного товариства такі:

· наявність двох типів учасників (командитистів і повних товаришів — комплементарів);

· командитисти відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах своїх внесків, а повні товариші усім майном (солідарна відповідальність);

· командитні товариства діють під найменуванням фірми з називанням імен повних товаришів;

· управління справами командитного товариства здійснюється лише учасниками з повною відповідальністю (повними товаришами). Якщо такий учасник тільки один, то управління справами товариства здійснюється ним самостійно.

· Особливості функціонування конкретних командитних товаришів фіксуються в установчому договорі.

Отже треба зазначити, що господарські товариства і об'єднання громадян, які створюються на підставі Закону "Про підприємства в Україні", хоч і мають багато спільного, є різними за своєю правовою природою суб'єктами підприємництва. Головна відміна між ними полягає в тому, що господарські товариства створюються шляхом поєднання майна підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Об'єднання підприємств створюються з метою координації господарської діяльності. Для досягнення даної мети, згідно зі ст. 3 Закону "Про підприємства в Україні", підприємства на добровільних засадах поєднують свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності.

3.2 Некомерційні організації як юридичні особи

Некомерційні установи та організації головним чином належать до невиробничої сфери і їх фінансова діяльність відмінна від діяльності комерційних підприємств.

Основною особливістю цих організацій є те, що вони на виготовляють матеріальний продукт, не створюють вартість і існують за рахунок продукту створеного у матеріальному виробництві. Розрізняють некомерційні державні та недержавні установи.

До недержавних організацій, що складають групу некомерційних організацій, належать політичні партії і громадські організації. Ці громадські формування об’єднують громадян на основі єдності інтересів, уподобань для спільної реалізації своїх прав і свобод.

До некомерційних організацій як юридичних осіб відносяться різноманітні об'єднання громадян. Право громадян н зазначається, що об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. [9] Об'єднання громадян, незалежно від своєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), в розумінні цього закону визначається політичною партією або громадською організацією.

Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Громадські організації створюються і здійснюють діяльність у формі спілок (адвокатів, музикантів та інших), товариств (наприклад, Наукове товариство ім.Т.Шевченка), комітетів (наприклад, Національний олімпійський комітет України), асоціацій (наприклад, Українська уфологічна асоціація) тощо. Об'єднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати або вступати між собою в спілки (союзи, асоціації тощо), яким відповідно до їх статутів теж можуть надаватися права юридичної особи.Для виконання поставлених завдань об'єднання громадян формують свою власну матеріальну базу, тобто можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності. Право власності цих об'єднань виникає шляхом передачі їм майна засновниками, членами (учасниками) або державою, внаслідок сплати членами об'єднання вступних та членських внесків, від пожертвувань громадян та організацій тощо. З метою виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об'єднання можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій із статутом юридичної особи, заснування підприємств в порядку, встановленому законодавством.

Об'єднання громадян діє на основі статуту, який повинен містити:

1) назву об'єднання громадян (відмінну від існуючих), його статус та юридичну адресу;

2) мету та завдання об'єднання громадян;

3) умови і порядок прийому в члени об'єднання громадян, вибуття з нього;

4) права і обов'язки членів (учасників) об'єднання;

5) порядок утворення і діяльності статутних органів об'єднання, місцевих осередків та їх повноваження;

6) джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна об'єднання, порядок звітності, контролю, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань;

7) порядок внесення змін і доповнень до статуту об'єднання;

8) порядок припинення діяльності об'єднання і вирішення майнових питань, пов'язаних з його ліквідацією.

У статуті можуть бути передбачені інші положення, що стосуються особливостей створення і діяльності об'єднання громадян.

Статут об'єднання громадян не повинен суперечити законодавству України.

У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статус юридичної особи.

Політичною партією є об'єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають за мету участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі.

Політичні партії також мають право на майно, придбане від продажу суспільно-політичної літератури, інших агітаційно-пропагандистських матеріалів, виробів з власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших політичних заходів.

Політичні партії, створювані ними установи і організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, і займатися господарською та іншою комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою, проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів. Кошти і майно, придбані в результаті господарської та комерційної діяльності госпрозрахункових установ та підприємств, створених громадськими організаціями, також стають власністю цих організацій.

Правами юридичних осіб наділяються також різноманітні фонди (наприклад. Український фонд культури, Український національний фонд допомоги інвалідам Чорнобилю тощо). Фондами визнаються організації, що засновуються громадянами і юридичними особами на основі їх добровільних і безповоротних майнових вкладів у благочинних або інших некомерційних цілях. Майно, передане засновниками, є власністю фонду. Порядок формування органів та управління фондом визначається його статутом, який затверджується засновником.


Висновок

В ході написання курсової роботи на тему:” Юридичні особи як суб’єкти цивільного права”, було розкрито поняття та ознаки юридичної особи, її правоздатність, порядок виникнення і припинення, види юридичних осіб.

Законодавство досить детально регулює порядок створення юридичних осіб. Встановлюються загальні правила, що стосуються всіх видів юридичних осіб та особливості утворення окремих видів. Порядок утворення юридичних осіб регулюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та рядом інших нормативних актів. Враховуючи специфіку утворення окремих організаційно-правових форм юридичних осіб, прийнято виділяти чотири способи створення: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Незважаючи на умовність дано класифікації вона має важливе значення. Одним із основних положень щодо утворення юридичних осіб є вимога закону про її обов’язкову державну реєстрацію. Тільки після реєстрації юридична особа набуває відповідного статусу.

В основі створення юридичної особи лежить вольове рішення власника майна про спосіб його використання. Воно не вимагає спеціального оформлення при утворенні громадянином приватного підприємства і підтверджується твердженням його статуту. Якщо засновників два і більш, результатом їхнього спільного волевиявлення й угоди є установчий договір, якщо він необхідний для суб'єкта даного виду й організаційно-правової форми (ст. 5 Закону України «Про підприємства в Україні», ст. 26 Закону України «Про господарські товариства», ст. 8 Закону України «Про підприємництво», п. 3 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності).

При розмежуванні осіб, що беруть участь на різних етапах створення й існування юридичної особи, варто враховувати, по-перше, момент вступу суб'єкта у внутрішні правовідносини; по-друге, обсяг і підстави його відповідальності перед третіми особами; по-третє, його процесуальні права при участі в керуванні. Таке розмежування обумовлене і практичною значимістю, оскільки окремі правові норми адресовані саме засновникам.

ЦК не дає визначення поняття "юридична особа". Натомість, ст.80 ЦК, яка має назву "Поняття юридичної особи", містить вказівку на деякі характерні ознаки цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Таким чином, тут маємо лише вказівки на такі ознаки юридичної особи:

1) це організація, тобто певним чином організаційно і структурно оформлене соціальне утворення;

2) вона повинна бути створена і зареєстрована у встановленому законом порядку;

3) вона має цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність), тобто здатна набувати і реалізовувати цивільні права та обов'язки від свого імені;

4) вона може бути позивачем і відповідачем у суді.

Відповідно до правил, встановлених у ст.90 ЦК, юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму.

Створення та припинення юридичних осіб відзначається рядом проблем, серед яких можна назвати відсутність єдиних вимог до засновницьких документів, неврегульованість порядку створення юридичних осіб окремих організаційно-правових форм (наприклад приватного підприємства); необхідність отримання цілого ряду дозволів для створення суб’єкта підприємництва та ін. Проблемами припинення юридичних осіб можна назвати деяку неврегульованість підстав та порядку примусового припинення, можливість зловживань під час майнових аспектів ліквідації та інші.


Список використаних джерел

1. Конституція України.– Харків: Весна,2007.–48с.

2. Цивільний кодекс України. Офіційний текст.– К. Атіка, Ц58 2009.–368с.

3. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар Том 3 юридична особа.

4. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.// Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 24

5. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. – С.116.

6. Господарське право України. Щербина В. С. — К.: Атіка, 1999. — С. 66.

7. Цивільне право України. За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – К., 2000. – С.117.

8. Цивільне право України. Стефанчук Р.О.2009

9.Цивільне право. Бірюков І.А, Заіка Ю.О «КНТ» 2006.-480с.

10. Цивільне право. За ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової. – К., 1995. – С.85.

Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003.

11. Теорія держави і права. Скакун О.Ф. – Харків, 2001.

12. Акционерные общества: корпоративные отношения. Спасибо-Фатеева И. В. —Харьков: Право, 1998.

13. Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003.


[1] Скакун О.Ф. Теорія держави і права. – Харків, 2001. – С.359.

[2] Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К., 2004. — Кн. 1. — С.114.

[3] Цивільне право України: Підручник / Є. О. Харитонов, Н. О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — С.135.

[4] Цивільне право України. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. – К., 2000. – С.66.

[5] Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К., 2003. — С.183.

[6] Цивільне право України. За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. – К., 2000. – С.117.

[7] Цивільне право. За ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової. – К., 1995. – С.85.

[8] Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера, Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. – С.116.

[9] Закону України від 6 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян» ст.1

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий