регистрация / вход

Взаємозвязок моралі і права

Право і моральність відповідають визначеним потребам сучасного соціуму, тому що служать регуляторами відносин у суспільстві, погоджуючи інтереси окремої особистості з інтересами різних об’єднань і суспільства в цілому і взаємозабезпечують один одного.

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання

РЕФЕРАТ

з навчальної дисципліни

«Філософія права»

тема:

„ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МОРАЛІ І ПРАВА”

Виконав:

слухач 2«Д» курсу, 1 гр.

область: Київська

залікова книжка №

Київ – 2007

Зміст

Вступ …………………………………………………………….……………..2

1. Взаємозв'язок права й моралі ……………………………………………..6

2. Загальні риси права й моралі ……………………………………..…......10

3. Відмінні риси права й моралі ……………………………………………12

Висновок …………………………………………………………….……….14

Список використаних джерел……………………………………………….16


ВСТУП

Кожне історично конкретне суспільство вимагає певної міри соціального регулювання суспільних відносин.

Регулювання суспільних відносин здійснюється шляхом реалізації певних соціальних норм: норм права, норм моралі, норм, установлених громадськими організаціями, норм звичаїв, норм традицій, норм ритуалів і т.д. У загальному плані соціальні норми - це правила поведінки суспільного характеру, що регулюють взаємини людей і діяльність організацій у процесі їхньої взаємодії.

Як вид соціальних норм, моральні норми характеризуються загальними родовими ознаками і є правилами поведінки, що визначають відношення людини до людини. Якщо дії людини не стосуються інших людей, його поведінка із соціальної точки зору байдужа. Тому не всі вчені вважають норми моральності явищем винятково соціальним.

Із часів Канта існує переконання, що сфера моральності охоплює виключно внутрішній світ людини, тому оцінити вчинок як моральний або аморальний можна лише стосовно особи, що його вчинила. Людина ніби витягає із себе норми своєї поведінки, а у глибині своєї «душі», дає оцінку своєї дії. З даної точки зору конкретна людина, поза його відносин з іншими людьми, може керуватися моральними правилами.

Існує й компромісна позиція в оцінці морального регулювання. Відповідно до неї норми моралі мають двояку природу: одні мають на увазі самого індивіда, інші - відношення індивіда до суспільства. Звідси розподіл етики на індивідуальну й соціальну.

Найпоширеніший і аргументованим є подання про абсолютний характер норм моралі й відсутності в них якого-небудь індивідуального фактору. Шершеневич, наприклад, вважав, що моральність представляє не вимоги людини до самої себе, а вимоги суспільства до людини. Не людина визначає, як вона повинна ставитися до іншої людини. Не окремий індивід оцінює своє поводження як гарне або погане, а суспільство. Воно може визнати вчинок морально гарним, хоча він не гарний для індивіда, і воно може вважати вчинок невартим з моральної сторони, хоча він цілком схвалюємо з індивідуальної точки зору.

Існує точка зору, що моральні закони закладені в самій природі людини. Зовні вони проявляються залежно від тієї або іншої життєвої ситуації, у якій виявляється індивід. Інші ж категорично затверджують, що норми моральності – це вимоги, звернені до людини ззовні.

Морально-правова проблематика – це величезна частина міркувань великих філософів минулого і сьогодення, що досліджували прикордонні стани в історії людства. Мораль і право – це специфічні феномени життя людей, що визначають соціальні цінності перехідних епох і станів. Вони «по праву вважаються вищими, тому що багато в чому визначають поводження людини в інших системах цінностей».[1]

Немає підстав проводити розподіл між індивідуальним і соціальним характером моральних вимог, оскільки в них органічно переплітаються елементи того й іншого. Ясно одне, що будь-яка соціальна норма має загальний характер, і в цьому змісті вона адресується не до конкретного індивіда, а до всім або до великої групи індивідів. Моральні норми регулюють не «внутрішній» світ людини, а відносини між людьми. Однак не слід упускати з виду індивідуальні аспекти моральних вимог. В остаточному підсумку їхня реалізація залежить від моральної зрілості людини, міцності його моральних поглядів, соціальної орієнтованості його індивідуальних інтересів. І тут першорядну роль грають такі індивідуалізовані моральні категорії, як совість, обов’язок, які направляють поводження людини в русло соціальної моральності. Внутрішнє переконання індивіда в моральності або аморальності свого вчинку значною мірою визначає і його соціальну значимість.

Елементами морального регулювання є:

- ідеал, що виражає подання суспільства, класів, соціальної групи про моральну досконалість;

- система норм, дотримання яких є необхідною умовою функціонування суспільства, досягнення їм своїх моральних цінностей;

- особливі форми соціального контролю, що забезпечують реалізацію моральних норм, у тому числі суспільна думка.


1. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ПРАВА Й МОРАЛІ

Право і моральність відповідають визначеним потребам сучасного соціуму, тому що служать регуляторами відносин у суспільстві, погоджуючи інтереси окремої особистості з інтересами різних об’єднань і суспільства в цілому.

Мораль і право тісно взаємозалежні, більше того, можна говорити про глибоке взаємопроникнення права й моралі. Вони взаємообумовлюють, доповнюють і взаємозабезпечують один одного в регулюванні суспільних відносин. Об'єктивна обумовленість такої взаємодії визначається тим, що правові закони втілюють у собі принципи гуманізму, справедливості, рівності людей. Інакше кажучи, закони правової держави втілюють у собі вищі моральні вимоги сучасного суспільства. У регулюванні суспільних відносин права взаємодіє з мораллю. При з'ясуванні втримування правових норм необхідний не тільки їхній всебічний аналіз із урахуванням вимог ідей правосвідомості суспільства, але й виявлення взаємозв'язків норм права із принципами й нормами моралі, з моральною свідомістю суспільства. Застосування норм права вимагає проникнення в моральну оцінку життєвих відносин, обставини по конкретному, юридично значимому справі. Аналіз моральних відносин необхідний при розгляді шлюбно-сімейних, а також багатьох цивільних і кримінальних справ.

Як форма суспільної свідомості, система відносин і норм - мораль зародилася раніше політичної й правової форм свідомості, раніше державної організації суспільства. Виникнення моралі обумовлене процесом становлення і розвитку суспільної праці, коли з’являється необхідність регулювання відносин між особистістю і первісним колективом.[2] Звичаї, мораль регулювали взаємини людей у первіснообщинному ладі. У моралі виражені подання людей про добро, зло, справедливість, достоїнстві, честі, милосерді. Норми моралі - продукт історичного розвитку людства. Вони сформували в боротьбі зі злом, за затвердження добра, людинолюбства, справедливості, щастя людей. На розвиток моралі роблять вплив соціально-політичні відносини, інші форми суспільної свідомості. Моральні принципи й норми значною мірою визначаються також соціально-економічними умовами життя суспільства. У розвитку людства відзначається моральний прогрес, зростання моральної культури. Однак моральний розвиток людства перетерплює певні протиріччя. Загальнолюдське в моралі зіштовхується із проявами групової моральної свідомості, відбувається взаємодія загальнолюдського й класового.

Значний вплив на мораль, на затвердження загальнолюдських норм у ній робить релігія. Загальнолюдське втримування моральності знайшло вираження в «золотому правилі»: «відносься до інших так, як ти хотів би, щоб вони відносилися до тебе». Принцип моралі - це основні початки, вихідні вимоги, що охоплюють суспільне й особисте життя людини. Вони конкретизуються у вигляді норм, що регулюють поводження людей у певних життєвих ситуаціях. Норми моралі тоді стають діючою основою морального поводження людини, коли вони затверджуються в його самосвідомості, здобувають якість переконання, зливаються з його почуттями.

Історія розвитку цивілізації свідчить, що право й мораль як складові частини культури суспільства органічно зв'язані один з одним. Правова система державно-організованого суспільства закріплює життєво важливі для всього суспільства вимоги моралі, моральну культуру населення країни, виходить із того, що моральна основа права є важливою складеною величиною загальної регулятивної потенції права, що право повинне бути моральним, закони повинні бути справедливими й гуманними.

Найбільшу моральну цінність являють собою основні права людини - юридичне вираження його волі й достоїнства.

Фактична реалізація цих прав є умовою знаходження людського щастя, тому що права людини по суті є його цілеспрямованість на щастя, визнане законом.

На тісний взаємозв'язок права й моралі вказують історичні пам'ятники права Древнього миру, середніх століть і нового часу. Про це свідчить застосування морально-етичних понять в оцінці втримування законів, інших джерел права. Виречення древніх «Jus est ars boni et aegui»- «право є мистецтво добра й справедливості» розкриває органічний зв'язок права, юстиції й моралі. У роботі Гегеля «Філософія права» питання права трактуються в органічному зв'язку з питаннями моралі й моральності.

Зв'язок права й моралі знаходить вираження й у теорії права, в інтерпретації ряду юридичних проблем. Наприклад, що має давню історію питання про співвідношення права й закону можна вірно зрозуміти й вирішувати, виходячи з органічного взаємозв'язку права й моралі. У пізнанні якості закону аксиологічний підхід припускає в оцінці змісту закону застосування категорій справедливості, гуманності. Закон може виявитися не відповідним цієї соціально-філософським і етичним категоріям. У цьому випадку закон не може бути визнаний справжнім правом. Однак, розрізняючи право й закон, не можна догматично протиставляти їх один одному, варто виходити із презумпції: закон є право. Це зміцнює престиж закону, правопорядок і суспільну моральність.

На дію норм моралі впливають весь уклад життя суспільства, саме соціальне спілкування індивідів. Установи культури виховують громадян у дусі правової й моральної свідомості. Активну роль у вихованні моральної культури особистості грає позитивний приклад співгромадян, що сприяє тому, що вимоги суспільної моралі стають переконанням, складовою частиною самосвідомості, життєвий позиції людини. Разом з ростом свідомості громадян зростає ефективність правового регулювання суспільних відносин, виконання вимог норм права сприймається громадянами як борг перед суспільством і державою, розширюється й заглиблюється взаємодія права й моралі.

Право в цілому відповідає моральним поглядам, переконанням народу. У життєвих обставинах виникають певні протиріччя між правосвідомістю й моральною свідомістю суспільства, окремих соціальних груп, «зіткнення» між нормами моралі й права. У тому випадку, коли норми права заходять у суперечність із суспільною думкою, вимогами моральності, боргом компетентних державних органів є вживання необхідних заходів по вдосконалюванню правового регулювання. Практика внутрішньодержавного й міжнародного життя свідчить, що протиріччя між правом і мораллю є в регулюванні майнових, сімейних, трудових, екологічних, міжнародних відносин. Протиріччя між правосвідомістю й моральним поданням можуть бути у визначенні злочину, адміністративної провини, мір карної, адміністративної, майнової відповідальності. Ряд колізійних питань у співвідношенні права й моралі виникає найчастіше в регулюванні трансплантації людських органів і тканин, операції штучного запліднення й імплантації, здійсненні інших медичних операцій і способів лікування. Так, отримавши останнім часом широкий розголос справа «доктори Смерті» являє показовий приклад «зіткнення» між нормами моралі й права. Умертвляючи безнадійно хворих смертельною хворобою людей на їхнє прохання, він, з однієї сторони прямо порушує закон, але з іншої сторони рятує хворих як від фізичних, так і психічних мучень, що, безсумнівно, відповідає моралі й моральності.

2. ЗАГАЛЬНІ РИСИ ПРАВА Й МОРАЛІ

Право й мораль мають загальні риси, властивості. Головні їхні загальні риси проявляються в тім, що вони входять в утримування культури суспільства, є ціннісними формами свідомості, мають нормативне втримування й служать регуляторами поводження людей.

Право й мораль мають загальні соціальні, економічні, політичні умови життя суспільства, служать загальній меті - узгодженню інтересів особистості й суспільства, забезпеченню й піднесенню достоїнства людини, підтримці громадського порядку. Їхня єдність, як і єдність всіх соціальних норм цивілізованого суспільства, ґрунтується на спільності соціально-економічних інтересів, культури суспільства, прихильності людей до ідеалів волі й справедливості.

Що ж загального між правом і мораллю?

Право й мораль:

- і ті, і інші є надбудовними явищами над економічним базисом і суспільством;

- мають загальну економічну, соціально-політичну й ідеологічну основу;

- їм властива загальна мета: затвердження загальнолюдських цінностей у суспільстві;

- вони складаються із загальних правил поведінки, що виражають певну волю, тобто спрямовані на встановлення й підтримку на необхідному рівні дисципліни й порядку в суспільстві;

- мають нормативний характер, і в тих, і в інших присутні санкції;

- забезпечують негативні наслідки для порушників норми;

- являють собою засоби активного впливу на поведінку людей;

Усі елементи моралі і права мають стимулюючий вплив. Заохочення визначених вчинків особистості і заборона у відношенні до інших, формулювання ідеалів, знання правових і моральних норм стимулюються свідомістю індивіда. На думку О.О. Якуби, «встановлюючи визначені межі активності людини за допомогою нормативних вимог, мораль і право разом з тим завдяки особливостям цих норм є найбільшими стимуляторами подальшого розвитку активності».[3]

Здійснення правом і моральністю однакових функцій у сучасному соціумі – свідчення їхньої спільності як ідеологічних форм.

3. ВІДМІННІ РИСИ ПРАВА Й МОРАЛІ

Поряд із загальними рисами існують і відмінні риси моралі й права. Мораль з'явилася ще до поділу суспільства на класи й становлення держави. Право ж складається з установлених у певному порядку компетентними державними органами й зафіксованих у юридичних актах. Воно виражає волю держави, правосвідомість народу, соціальних груп, що стоять у кормила державної влади. Норми моралі складаються в суспільній думці. Принципи й норми моралі можуть бути систематизовані, зібрані в «моральному кодексі», але в цілому моральні погляди, подання, вимоги виражаються в суспільній думці, передаються їм. Моральні погляди, ідеї передаються художньою літературою, мистецтвом, засобами масової інформації.

Мораль охоплює область відносин більше широку, ніж сфера відносин, регульована правом. Багато взаємин людей у побуті, колективі, родині є об'єктами моралі, але не підлягають правовому регулюванню. Утримування норм права характеризуються більшою конкретністю, у правових нормах у ряді випадків передбачаються більш докладні деталі, зв'язки.

У правових нормах виражений державний підхід до оцінки конкретних суспільних відносин. Моральні вимоги відрізняються більше широким утримуванням, дають більший простір для тлумачення й застосування. Наприклад, мораль засуджує всі види обману й неправди. У праві ж осуд конкретизується стосовно окремих видів неправомірного обману. Відмінність норм права від моралі проявляється також у характері гарантій виконання цих норм.

Вимоги моралі й права виконуються більшістю людей добровільно в чинність розуміння їхньої справедливості. Норми моралі виконуються в рахунок особистої переконаності, звичок людини. Внутрішнім гарантом моралі виступає совість людини, а зовнішнім - суспільна думка. «Для мене моя совість значить більше, ніж мови всіх»,- стверджував Цицерон.

Право, закон мають як специфічну гарантію виконання авторитет і владу держави, що забезпечується при необхідності примусовими заходами.

Отже, норми права й моралі в певних випадках опираються й на примусові заходи. Але характер мір примусу й спосіб їхнього здійснення в праві й моралі різні.[4]

У сфері моралі примус виступає у формі суспільної думки, впливу соціальної спільності, колективу. Суспільство у випадку здійснення людиною аморального вчинку визначає міру морального осуду, впливу. Моральні норми не регламентують заздалегідь конкретні міри й форми впливу. У якості однієї із заходів морального впливу може бути осуд вчинку людини на зборах колективу, моральне осудження, попередження, виключення із громадської організації. У випадку правопорушення відповідні правоохоронні органи зобов'язані вжити належних заходів, передбачені законом.

Порушення норм права припускає строго певний процесуальний порядок залучення винної особи до юридичної відповідальності.

Порушення ж моральних норм такого порядку не припускає.

Розходження між правом і мораллю проявляється в оцінці мотивів поводження особи.

Право пропонує необхідність всебічній оцінці поводження людини, що скоїли правопорушення або злочин. Але із правової точки зору байдуже, якими мотивами керувалася людина в конкретному випадку, якщо його поводження по своїх результатах було правомірним, законним.

З погляду моралі, важливо виявити стимули, мотиви людини, його наміру у виборі певного поводження, що є правомірним.

ВИСНОВОК

За допомогою права держава домагається затвердження у свідомості громадян, усього населення загальнолюдських, прогресивних норм моралі, бореться з несправедливістю, злом і пороками. Цивільне й кримінальне судочинство покликане зміцнювати законність, виховувати людей в дусі поваги до права, закону, справедливих і законних інтересів особистості й суспільства, держави. Аналізуючи співвідношення права й моралі, можна зробити висновок, що виконання правових норм значною мірою обумовлюється тим, якою мірою вони відповідають вимогам моралі. Норми права не повинні суперечити позитивним основам суспільства. Разом з тим вимоги суспільної моралі неодмінно враховуються державними органами при розробці нормативних актів держави.

Впливаючи на правове життя суспільства, мораль сприяє зміцненню громадського порядку. Службова функція моралі у взаємодії із правом виражається в тім, що мораль піднімає якість правового й загального громадського порядку. Це можна простежити на дії правового положення «Усе, що не заборонено законом - дозволене» у регулюванні громадського порядку. Реалізацію цього принципу не можна розуміти абсолютно, у тому розумінні, що людина повинна керуватися лише названим принципом. У свідомості індивіда є такі фактори, як відповідальність, совість, честь, достоїнство, зобов’язання, які проникають у правосвідомість особи, взаємодіють із нею, корегують її правову поведінку. В умовах становлення ринку в нашій країні вдосконалюється правова основа приватної власності, договірних відносин. Приватний інтерес, підприємницька ініціатива, прибуток усе більше знаходять пріоритетне значення. Затверджується й удосконалюється підприємницька етика. Серед принципів, що викладаються у підприємницькій діяльності, важливе місце займає судження: «Прибуток над усе, але честь вище прибутку». У цьому судженні знаходить вираження моральна свідомість цивілізованого підприємця.

Право повинне сприяти затвердженню ідеалів добра й справедливості в суспільстві. Судові й інші правозастосовуючі органи звертаються при визначенні юридичних мір до моральних норм, а деякі правові норми безпосередньо закріплюють моральні норми, підсилюючи їх юридичними санкціями. Через право здійснюється охорона моральних норм і моральних підвалин.

Ефективність правових норм, їхнє виконання багато в чому обумовлюється тим, на скільки вони відповідають вимогам моралі. Щоб правові норми працювали, вони, принаймні, не повинні суперечити правилам моралі. Право в цілому повинне відповідати моральним поглядам суспільства.

Будь-яке порушення норм права є аморальним вчинком, але не всі порушення моральних норм є протиправними діяннями. У деяких випадках право сприяє рятуванню суспільства від застарілих моральних норм.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 1999. – 208 с.

2. Гребеньков Г.В., Фиолевский Д.П. Юридическая этика: Учебное пособие. – Донецк: ДИЭХП, 2002. – 171 с.

3. Философия: Учебное пособие для высших учебных заведений. – Ростов н/Д: Феникс, 2002. – 576 с.

4. Якуба Е.А. Право и нравственность как регуляторы общественных отношений при со-циализме. – Харьков, 1970. – 208 с.


[1] Философия: Учебное пособие для высших учебных заведений. – Ростов н/Д: Феникс, 2002. –с. 349

[2] Гребеньков Г.В., Фиолевский Д.П. Юридическая этика: Учебное пособие. – Донецк: ДИЭХП, 2002. – с. 63

[3] Якуба Е.А. Право и нравственность как регуляторы общественных отношений при со-циализме. – Харьков, 1970. – с. 133

[4] Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 1999. – с. 147

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий