1. Доісторична давнина
Якою була Уманщина колись? Які люди жили тут раніше?
Найперша сторінка історії рідного краю губиться в глибині віків світової цивілізації і поки що не прочитана...
В лісостеповій смузі між Дніпром і Дністром ще 5 ст., а може й більше тисяч років тому жили землеробсько-скотарські племена. Археологічну культуру тих далеких часів у наших краях називають трипільською. Це вершина розвитку землеробського неоліту, золотого віку людства. На Уманщині виявлено кілька десятків поселень тих племен, найвідоміші з них Сушківське, поселення «Талянки».
Біля Сушківки у 1916 і 1926 роках віднайшли залишки кількох жителів трипільської культури. Вони мали глинобитні долівки, печі і споруди культового призначення. Знайдено там також різні знаряддя праці з каменю, кременю і кісток, глиняний посуд, статуетки людей, бика, барана. Особливо цікавою виявилась глиняна модель внутрішнього вигляду тодішнього житла.
Біля села Легедзино, що розташоване за 30 км від міста Умань, розкопки ведуться і в даний час. Археологічні дослідження на поселенні "Тальянки" ( землі с. Легедзине) проходять з 1994 року. Поселення "Тальянки" (450 га) є найбільшим у світі поселенням періоду раннього землеробства, що нараховувало біля 3000 будівель і існувало в 30-29 століттях до нашої ери. На місці виявлення некрополя жили заможні люди, вели торгівлю з Римом, зналися в гончарстві і мали залізний реманент. Загалом розкопали 25 поховань. У могилах археологи знайшли свідчення змішання готської, кочової та сарматських культур, відшукали металеві прикраси, посуд, рештки одягу.
Також відкриті нові форми посуду, які поки не траплялися в черняхівський культурі.
На початку 70-х років розпочалися перші дослідження цих поселень. Вченими та громадськістю на початку дев'яностих років стали порушувати питання щодо створення на Черкащині Державного історико-культурного заповідника "Трипільська культура". Зрештою, 13 березня 2002 року з'явилася постанова уряду про утворення державного історико-культурного заповідника "Трипільська культура" в Черкаській області. Заповідник має 11 поселень трипільської культури: Доброводи, Косенівка, Аполянка (Уманського), Тальянки, Майданецьке, Веселий Кут, Онопрієва, Глибочок, Піщана (Тальнівського району), Чичеркозівка, Вільховець (Звенигородського районів).
Трипільське помешкання складалося з двох частин: на першому поверсі було розташовано господарчі приміщення, а нагорі – житлові, тобто спальні.
За глиняними фігурками вдалося встановити, що тканини, які виготовляли стародавні жителі України, мали візерунки, а це вимагає від виробників знання досконалих технологій ткацтва. Та й кравці з них були вдатні – самих лише жилеток придумали близько 123 моделей, а жінки прикрашали себе щонайменше вісьмома видами зачісок, серед яких були знані нам косички та вузли.
Але найцікавіше криється в таїнстві трипільського гончарства. Посуд призначався для здійснення обрядів і символізував прагнення до безсмертного життя. Тому витвори цього виду мистецтва прирівнюють до єгипетських пірамід і шумерських зіккуратів. Майже всі горщики, знайдені археологами, прикрашено символічними знаками. Науковці розглядають їх, як свідчення зародження писемності. До речі, символічні знаки, які ми звикли бачити на українських писанках, походять ще з тих часів. Усі ці знаки, орнаменти та статуетки є свідченням того, що трипільці не цуралися магії. У покинутих житлах, які вони зазвичай спалювали, археологи знаходять поламані людські фігурки. Історики припускають, що спочатку чаклували всі без винятку, але із часом магія стала надбанням лише обраних, сформувавши таким чином прошарок привілейованих. Цікаво, що трипільська релігія така ж давня, як поширені сьогодні християнство та іслам, які, як відомо, нараховують по дві тисячі років. Але достеменно встановити, кому чи чому поклонялася ця цивілізація й що це значило, на жаль, так і не вдалося. Ще одна загадка, залишена нам трипільцями, – знамениті китайські символи "Інь" та "Янь", присутні на трипільських черепках.
Невелика кількість достовірних свідчень про життя трипільців пояснюється браком матеріальних надбань тієї доби. Це стосується і зовнішності самих людей. Це ще одна загадка. Хоч як дивно, але археологи не виявили жодного трипільського могильника. Своїх померлих трипільці ховали так, що не залишилося жодних слідів. Можемо лише здогадуватися, яким ритуалам поховання піддавали тіла померлих – топили, спалювали чи залишали на поверхні. Тому за знайденими черепами досить складно робити антропологічну реконструкцію, а за пізнішими могильниками важко, оскільки було втрачено "чистоту раси", кажуть дослідники. Проте вчені умудрилися виокремити два антропологічні типи трипільців: вірменоїдний (тобто тип людей, дуже схожих на сучасних вірмен, із видовженою головою, носом із горбинкою, овальним обличчям) та середземноморський (ознаками якого є кругла голова та обличчя). Але, безсумнівно, усі вони були європейцями.
Причиною занепаду цивілізації була економічна криза. Трипільці не знали озимих, і літній неврожай призводив до голоду. Спочатку їх виручало мисливство, але невдовзі всі природні ресурси було вичерпано: диких тварин відстріляли, коріння з'їли, навіть слимаків і черепах не залишилося (запечена черепаха, до речі, вважалася великим делікатесом). Гнані голодом люди покидали нажиті місця. Історики розповідають - на одному місці трипільці жили 50-60 років. Коли земля виснажувалася, переселялися в інше місце, а як йшли, проводили ритуал очищення - спалювали поселення. Наразі археологи розкопують два таких будинки.
Археологічні розвідки довели, що на території сучасного міста Умань та його околиць були розташовані поселення пізнього палеоліту, трипільської культури, доби пізньої бронзи, черняхівської культури та доби Київської Русі... Понад п’ять тисяч років тому тут були розташовані поселення трипільської культури, в деяких із них жило не менше тридцяти тисяч мешканців. У межах міста теж є залишки двох поселень цієї давньої цивілізації, а також і інших культур аж до ХІ століття нашої ери. Поблизу Умані є Кургани скіфського часу.
За кілька століть до початку нової ери з далекої Азії прикочували на південь Українські скіфи. Сильними і войовничими були вони, бо переможні походи робили навіть на Сірію, Єгипет, перемагали війська царя Дарія. Високою була і їх матеріальна культура. Скіфи підкорили землеробів, які осіло жили в наших краях, тому і їх згодом почали називати скіфами. Однак, ще батько історії Геродот відрізняв справжніх скіфів-кочівників від скіфів-орачів. Це справді були зовсім різні люди. Кочівники не мали хат, жили в кибитках на возах, землеробством не займались, а скіфи-орачі не кочували, жили в хатах, вирощували зерно. Мова скіфів-кочівників ірландського походження, а скіфів-орачів інша. Ті люди, яких Геродот називав скіфами-орачами, самі себе називали сколотами. В них здається, найдавніше коріння української нації.
У 3 ст. до н. е. на простори від Волги до Дунаю прикочували зі сходу сармати. Вони виявились сильнішими за скіфів, тому й стали власниками кращих пасовиськ і всього іншого. Були серед сарматів і напівосідлі роди, і навіть осідлі. Вони знали ковальське, деревообробне, шкіряне та інші ремесла. Вміли виготовити зброю, кибитки, взуття. Зроблені ними прикраси високо цінувались навіть у Візантії. Велику роль відіграла Сарматія і в міжнародних відносинах, вела жваву торгівлю з грецькими містами. Багатьох кочівників сармати прогнали на інші землі, інших підкорили, забрали їх кращі табуни, отари, кибитки. А осідлі орачі, нащадки сколотів, і за сарматів продовжували жити своїх землях, тільки підкорялись і данину платили вже сарматам.
Період сарматів – великий відрізок історії України і нашої Уманщини. Літописець Самійло Величко та деякі інші автори вважали, що українці походять від сарматів.
В середині І тисячоліття нашої ери слов’ян, які жили між Дніпром і Дунаєм, називали антами. Жили вони в укріплених городищах, вирощували пшеницю, просо, коноплю, полювали, розводили худобу, збирали щедрі дари лісів і рік. Землю обробляли дерев’яними ралами з залізними наральниками, жали серпами, молотили ціпами, зерно мололи на жорнах. Мали анти і царів, які були обмеженими у владі. Більшу роль у вирішені важливих справ відігравали народні збори. Оборонітись від нападників антам доводилось часто, для цього в деяких місцях насипали захисні вали. Залишки таких валів тягнуться від Звенігородщини через південь Умані біля сіл Нерубайки та Копеньковата. Культуру, пов’язану з антами, археологи називають черняхівською. Уманщина розташована в самому центрі цієї культури. Деякі історики вважають, що анти – то предки української нації.
У 8-9 ст. прикочували в наші краї з Прикаспія і Приазов’я хозари. Вони не були жорстокими, не знищили навіть правлячої верхівки їх попередників. Але тим не менш мали абияку силу: Хозарський каганат відібрав у Візантії Тамань, Боспор, Крим, змусив платити данину полян, радимичів і в’ятичів. Але наприкінці 9 ст. він почав занепадати, спочатку під натиском печенігів, а згодом від Київської Русі. Коли наші далекі пращури опинились під владою хозарів, то їх стали називати хозарами. Тому немало авторів стверджують, що українці – то прямі нащадки хозарів.
Про те, що на землях теперішньої Уманщини ще понад півтори тисячі років тому вирувало життя, свідчать виявлені останки залізоплавильних печей. У двох місцях біля Умані знайдено залишки таких печей, у яких виплавляли залізо ще в першій чверті І ст. н. е. Спеціалісти відмічають: «Найбільшу увагу викликають залишки металургії заліза поблизу сучасного м. Умань Черкаської області, де спостерігається їх найбільша концентрація» [1].
2. Русь і Куманія
Коли печенігів перемогли половці (кумани), то частина їх перекочувала до Дунаю, частина підкорилась переможцям, а частина разом з торками, берендеями, ковуями, турпеями та іншими пришлими кочівниками осіли південніше від Київської Русі утворивши об’єднання чорних клобуків. Були чорні клобуки і на півночі Уманщини. Також тут жили і уличі. Як писав один баварський географ 9 ст., особливо численним був народ уличів, вони мали 318 міст, а волиняни всього 70 міст. Князь Ігор ходив походом на уличів, побив, пограбував, але не підкорив.