Смекни!
smekni.com

Життєвий та творчий шлях Джека Лондона (стр. 1 из 7)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Основні віхи життєвого шляху Джека Лондона

Розділ 2. «Джек Лондон, деньги, любовь, страсть»

Розділ 3. Поява та новизна Північних оповідань

Розділ 4. «Мартін Іден» як автобіографічний роман Джека Лондона

Розділ 5. У чому ж трагедія Мартіна Ідена?

Висновки

Література


Вступ

Дивно, до жорстокості парадоксально складалась літературна доля Джека Лондона. Коли його ім’я стало всесвітньо відомим, репортери намагались зобразити його життя як наочне підтвердження закону «рівних можливостей», відкритих в американському суспільстві перед кожним: ось хлопець з робочого класу зміг досягти всього, про що людина може лише мріяти. Забували, що оповідання, які зробили його знаменитим, припадали пилюкою в десятках редакцій і, перед тим як побачити світ на сторінках третьосортних журналів, таких як чиказький «Чорний кіт», були відсторонені авторитетними видавцями та рецензентами. Забували про роки невизнання, відчаю, голоду, нелюдської напруги, за які ще потрібно було розплатитися.

Сама історія його піднесення, його неймовірного успіху приваблювала дуже багатьох сучасників та й пізніших біографів Лондона більше, ніж написані ним книги. Легенда про надзвичайний талант, з переможною легкістю від вершини до вершини, подавляла в їхній свідомості гірку істину, про яку письменник нагадав в «Мартіні Ідені» : пробитися вдається лише самим наполегливим, і на цю безкінечну боротьбу витрачається все – слава вінчає не тріумфатора, а ту людину, що затратила всі дані їй сили.

Для Мартіна Ідена колесо фортуни повернулось надто пізно: визнання прийшло до людини, що перебувала в полоні апатії і відчувала огиду до друкарської машинки та паперу. Лондон боровся до кінця. Навіть в самі безплідні для нього як художника роки, з під його пера виходили глибоко виношені, дійсно новаторські сторінки. Але траплялось це дедалі рідше. Накопичений досвід допомагав Лондону триматися, але для письменника, від якого чекали нового слова, це була хитка опора. В результаті, темп божевільної погоні за удачею, що постійно вислизала від нього, виснажив його.

Предметом вивчення даної роботи є творчий шлях Джека Лондона на основі роману «Мартін Іден», перекладеного російською мовою та дослідження подібності між автором і героєм роману.

Об’єктом аналізу став життєвий шлях письменника, відбиток його особистого досвіду в творах, їх глибокий зміст. Відображення широкого спектру відчуттів та переживань Джека Лондона у автобіографічному романі «Мартін Іден».

Мета дослідження в тому, щоб з’ясувати:

- факти біографії і знайти їх відображення у творчості;

- особливості написання північних оповідань;

- вплив кліматичної відмінності на стосунки людей, їхні характери та ритм життя;

- взаємозв’язок життя людини та природи;

- схожість між Джеком Лондоном та Мартіном Іденом.

Наукову новизну вбачаємо в дослідженні фактів біографії письменника та їх відображення у творчості автора, співставленні доль Джека Лондона та Мартіна Ідена.

Обсяг та структура курсової роботи: курсова робота складається зі вступу, основної частини, яка в свою чергу поділяється на п’ять розділів , висновку та списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи складає 38 друкованих сторінок, з них основного тексту 34 сторінки.


Розділ 1. Основні віхи життєвого шляху Джека Лондона

Джек Лондон прожив нелегке, сповнене важкої праці, злиднів, але водночас, якщо абстрагуватись від його трагічної смерті, і щасливе життя: він виборсався з жебрацтва і невідомості, щоб досягнути великої слави і багатства, про які можна лише мріяти (3.с.206).

Справжнє ім’я письменника – Джон Гріффін Чейні. Він народився у Сан–Франциско, місті вдалих ділків, збанкрутілих авантюристів, столиці моряків, шукачів золота, гірників, залізничників. Це було романтичне місто, яке ще не підкорилося одноманітному розкладу налагодженого добропорядного побуту, а в повітрі був відчутний аромат п’янкого, незвичного, казкового, захоплюючого світу, котрий так вабив сюди людей з усіх кінців Америки в пошуках багатства та кращої долі ( 5. с. 17 ).

Джек не знав батька, його вихованням займався вітчим, людина, яка пройшла важким життєвим шляхом. Вітчим був теслею, але дуже хотів бути фермером, роками заощаджуючи на усьому, збирав гроші, ставав власником землі, але швидко банкрутів і знов мріяв про землю, відкладаючи цент за центом. А тим часом малий Джек розвозив лід у паби, працював у кегельбані, продавав на вулицях газети (4. с. 8.).

Що таке злидні та важка повсякденна праця, Джек Лондон довідався змалку: ще відвідуючи початкову школу, маючи всього десять років, він став єдиним годувальником сім’ї, оскільки його вітчима тяжко скалічив поїзд. Продаючи газети, він згодом писатиме так: «У десять років я уже продавав на вулицях газети. Кожний цент я віддавав сім’ї і, йдучи до школи, кожного разу соромився своєї шапки, черевиків, одягу. Я вставав о третій ранку, щоб іти по газети, а потім не додому, а до школи. Після школи - вечірні газети…» Потім йому пощастило знайти роботу на консервному заводі, де він вистоював біля машин по шістнадцять – двадцять годин. «Одного разу, - згадуватиме пізніше Лондон, - я вистояв біля машини тридцять шість годин…» Через багато років письменник писатиме про рабську прикутість до машини в оповіданні «Відступник» (3. с. 206).

Дитячі роки запам’яталися Лондону постійно переслідуючим його почуттям голоду та першим знайомством з книгою. Він рано почав читати і читав все, що спадало на очі. Здебільшого це були романи про «бідних добропорядних попелюшок», які у фіналі неодмінно виходили заміж за мільйонерів, та траплялися і твори класиків – і ці яскраві враження від справжньої літератури не згасли в його свідомості протягом усього життя. Після роботи він приходив додому і починав читати: читав жадібно ввечері, зранку, вночі все, що було під рукою. Лондон був природженим романтиком, з дитинства в йому жив дух подорожей та спрага пригод, тому згодом, у шістнадцять років, він став плавати матросом на вітрильнику, через два роки пішки та на товарних потягах перетнув Америку(4.с.8-9).

Перша літературна спроба Джека Лондона датується 12 листопада 1893 року – саме в цей день одна з газет міста Сан – Франциско опублікувала його нарис «Тайфун біля японських берегів», навіяним морським досвідом письменника і сповнений морської романтики. Лондонові пророкують блискуче майбутнє, і він, одержавши 20 доларів премії за нарис, вирішує серйозно зайнятися літературною працею. Він багато пише, але редакції газет та журналів не поспішають друкувати його твори (3. с.207).

А потім був Клондайк. Джек Лондон приїхав туди на початку серпня 1897 року. Недовге полярне літо наближалося до кінця, а до селища Доусон, де були родовища золота, дістатися можна було лише по ріках, які вже починали вкриватися кригою. Та «золота лихоманка» кликала вперед. Зима наздогнала Лондона у злитті рік Юкон та Стюарт. Там він провів з півроку, глибоко й назавжди пройнявшись поезією та романтикою Півночі. Золота він не знайшов ані унції, але знайшов інше – свою письменницьку тему, своїх героїв (4.с.8-9).

Діставшись додому, він сів писати, розсилав рукописи, та вони поверталися з відмовами. Так він прожив довгі два роки. Не було грошей, доводилось голодувати, та напружуючи усі сили, боротися з відчаєм. З несамовитою завзятістю він працював, і зумів добитися визнання, його твори починають виходити у світ, приносячи автору успіх та славу (6. с. 17).

Перші оповідання про Північ відкрили читачу нове світосприйняття, новий життєвий простір, де стикалися закони цивілізації та закони дикої природи. Лондон залишав своїх героїв сам – на – сам з собою і давав змогу випробувати себе в боротьбі з обставинами, які не рідко загрожували самому їхньому існуванню. Він повернув високий зміст поняттям мужності, волі, честі, стійкості, справжній чоловічій дружбі. Північ стала найсуворішим випробуванням можливостей, закладених в людині. Письменник раз за разом доводив, що в найтяжчих ситуаціях людина не безпомічна – все вирішують її духовні якості та моральна позиція (4. с. 9).

Лондон працював на фабриці, кочегаром. Втративши врешті – решт роботу, Джек Лондон стає безробітним і волоцюгою. Разом з іншими безробітними він бере участь у поході до Вашингтона, за що був заарештований і відсидів місяць у тюрмі. Там він побачив «жахливі безодні людського приниження». Про свої мандри він розповість згодом у збірці нарисів «Дорога».

Поневіряння безробітного допомогли Лондонові глибше зрозуміти життя, вплинути і на його світоглядні засади. Згадуючи свої мандри письменник писав: «Я опинився на дні, у прірві, у відхідку людства, в задушному льосі, на смітнику нашої цивілізації. Збурений, я почав думати, і наша складна цивілізація постала переді мною в усій своїй голій простоті. Все життя зводилось до питання про їжу та житло. Щоб добути їх, кожен що – небудь продавав. Крамар продавав взуття, політик – своє сумління, представник народу – не без винятків, звісно, - народну довіру; і майже всі торгували своєю честю…Усе було товар, і всі люди – продавці й покупці.» Таке бачення життя згодом приведе до соціалістичних теорій і симпатій до робітничого люду (7. с.16 ).

Звільнившись з тюрми, Лондон наполегливо продовжує писати, але відчуває брак знань. І так само наполегливо починає працювати над своєю освітою: багато читає, за два роки опановує програму середньої школи і вступає до Каліфорнійського університету. Провчившись в університеті один семестр, Лондон змушений кинути навчання і піти працювати в пральню, щоб заробити на життя (3.с.207-208).

Оповідання, що увійшли до циклу «Північних оповідань», Лондон почав друкувати в газетах і журналах з січня 1898 р. і вже наступного року завоював собі авторитет. У ранніх оповіданнях Лондона виявилися його захоплення тодішніми науково–природничими теоріями, зокрема теорією Спенсера, який намагався на основі праць Ч.Дарвіна осмислити та пояснити розвиток суспільства як природну боротьбу за виживання в стилі дарвінської боротьби видів: серед людей, як і серед звірів, виживають ті, хто від природи сильніший фізично і розумово. Теорію Спенсера розвинув далі Фрідріх Ніцше, наблизивши її до умов суспільства і обґрунтувавши власну теорію сильної особистості – «надлюдини». І хоч Лондон відкидав розумом ніцшеанську «надлюдину», однак у своїй творчості він віддавав їй належне. Досвід прожитих років переконував письменника в правильності концепцій і теорій Ч.Дарвіна, Спенсера, Ніцше, адже його власне життя було боротьбою за те, щоб посісти ліпше місце в суспільстві. Тапер він переконується, що подібна боротьба точиться у всьому світі, де сильніший диктує свою волю слабшим (3.с.208.).