Реферат на тему
Виборчий процес та ЗМІ у системі демократії
ПЛАН
1. Вибори як демократичний інститут сучасного суспільства.
2. Структура виборчого процесу.
3. Різновиди виборчих систем та їх особливості.
4. Виборча система України.
5. Роль засобів масової інформації в демократичному процесі.
6. Вплив ЗМІ на політичні процеси.
7. Свобода інформації, цензура та ЗМІ в Україні.
Література.
1. Вибори як демократичний інститут сучасного суспільства
Вибори є невід'ємним атрибутом демократичного суспільства, адже саме шляхом виборів у ньому відбувається відтворення та легітимація владних інститутів. Навіть елементарна демократія передбачає, що політичні рішення щодо того, хто має керувати державою приймаються більшістю голосів, на засадах загальності, рівності, вільності вибору, таємності волевиявлення, чесності, гласності і прозорості виявлення результатів виборів тощо. Реалізація цих принципів при виборах органів влади в різних країнах відбувається в десятках різноманітних типів і їх модифікацій — виборчих або електоральних систем.
2. Структура виборчого процесу
Історичні віхи демократизації виборчого процесу. Рівне виборче право є явищем XX століття. У середині XIX століття (1848 р.) вперше у Франції та Швейцарії був скасований майновий виборчий ценз і визнано принцип рівного і загального виборчого права, але тільки для чоловіків (87). Тільки наприкінці XIX століття, спочатку в далекій Новій Зеландії (1893 p.), а на початку XX століття в Австралії (1902 р.) та Фінляндії (1906 р.) виборче право отримали жінки. У країнах — піонерах загального виборчого права — Франції та Швейцарії, — жінки отримали право голосу лише після Другої світової війни (у Швейцарії аж у 1971 році). Таємне голосування, що якнайкраще відповідає критеріям вільних та чесних виборів, вперше було запроваджене в Південній Австралії у 1858 р., у Великій Британії в 1872 р., у США — після 1884 року. У сучасних умовах в усіх електоральних демократіях відбувається таємне голосування, будь-які виборчі цензи (окрім вікових обмежень (18 років), цензу громадянства та обмеження виборчих прав недієздатних) не допускаються.
Сучасні проблеми демократичності виборів
Висування та реєстрація кандидатів. Щоб запобігти участі у виборах випадкових кандидатів та партій, які не користуються бодай мінімальною підтримкою виборців, але ускладнюють процес виборів, в деяких демократичних країнах запроваджують обмеження на реєстрацію кандидатів. Основні засоби такого обмеження — збір певної кількості підписів на підтримку кандидатів чи партій та внесення грошової застави. Ці обмеження, з одного боку, є вкрай необхідними. А з іншого боку, вони не повинні бути настільки значними, щоб перетворитися на бар'єр, який обмежує права кандидатів та партій. Адже фінансово потужні партії та кандидати якраз можуть не користуватися підтримкою виборців, проте ні збір підписів, ні грошова застава не зупинять їх від спроб балотуватись самим або реєструвати своїх політичних «сателітів» (з різною метою: собі на підмогу, для «відтягування» голосів у інших партій та блоків тощо).
Для реєстрації кандидата в Президенти України (згідно із Законом про Президента України №474 від 1999 року з поправками від 18.03.2004 року) потрібно зібрати на його підтримку 500000 підписів виборців, які мають право голосу, в тому числі не менше як по 25000 підписів у кожному з 2/3 регіонів та внести грошову заставу в розмірі 500000 грн. від партії (блоку партій), яка висувала кандидата на пост президента. Грошова застава повертається у разі відмови у реєстрації чи у разі отримання кандидатом не менше 7% голосів виборців, що прийняли участь у голосуванні (88). Грошова застава при реєстрації кандидатів на виборах народних депутатів ВРУ становить дві з половиною тисячі мінімальних розмірів заробітної плати.
Формування виборчих комісій. Контроль за результатами голосування і підрахунком голосів. Чесні і справедливі вибори неможливі без демократичного контролю за діяльністю виборчих комісій та підрахунком голосів. Головна проблема полягає в тому, що легітимність виборів неможлива без прозорості всіх виборчих процедур і підрахунку голосів зокрема, бо будь-яка недовіра виборців до процедури обрання підриває легітимність обраних посадових осіб та депутатів.
Для досягнення цієї мети важливо законодавче обмежити вплив органів центральної і місцевої виконавчої влади на процес формування і діяльності виборчих комісій, заборонити урядовцям та державним службовцям бути членами та головами таких комісій. Виборчі комісії на паритетних засадах мають формуватись з представників усіх партій та кандидатів, що внесені у виборчі бюлетені, на рівній основі, функціонувати на принципах максимальної відкритості та широко залучати до контролю за голосуванням спостерігачів з громадських та міжнародних організацій, засобів масової інформації різноманітної спрямованості.
Фінансування виборчих кампаній. Досвід західних демократій показав, що для проведення справедливих і чесних демократичних виборів необхідне правове регулювання джерел поповнення виборчих фондів кандидатів і партій на виборчу кампанію та передвиборчих витрат, щоб не допустити підкупу виборців та невиправданого впливу на виборців окремих громадян, корпорацій та іноземних організацій.
3. Різновиди виборчих систем та їх особливості
Виборча система — це сукупність визначених законодавством правил, які регулюють перебіг виборчої кампанії (змагання між партіями і кандидатами та спосіб голосування), а також спосіб визначення переможців і розподілу між ними депутатських мандатів.
Типи виборчих систем. В залежності від того, яким чином розподіляються депутатські мандати між кандидатами чи партіями, розрізняють три типи виборчих систем:
- мажоритарна система відносної більшості, якщо депутатські мандати надаються тим кандидатам, які отримують відносну більшість голосів;
- мажоритарна система абсолютної більшості, якщо депутатські мандати надаються тим кандидатам, які отримали абсолютну більшість голосів;
- пропорційними, якщо розподіл депутатських мандатів відбувається пропорційно до частки голосів, поданих за певне об'єднання кандидатів (партію, блок партій).
Іноді виділяють ще й змішану систему виборів, яка являє собою певне поєднання принципів пропорційного розподілу однієї частинидепутатських мандатів з принципами відносної чи абсолютної більшості — при розподілі іншої частини.
При цьому слід зазначити, що мажоритарні системи абсолютної чи відносної більшості застосовують як на виборах представницьких органів влади, так і керівників держави, тоді як пропорційна система використовується тільки для обрання депутатів парламенту і місцевих представницьких органів самоврядування.
Вплив виборчих систем на дотримання принципів демократії та ефективність урядування. Основними критеріями оцінки виборчих систем є такі:
- забезпечення справедливого представництва інтересів різних груп громадян;
- сприяння політичному структуруванню суспільства;
- сприяння встановленню працездатного стійкого уряду;
- забезпечення прав меншин (насамперед етнокультурних) на справедливе представництво.
Становлення виборчої системи в Україні. Нинішня українська електоральна система почала формуватись тільки в 90-х роках XX століття з радянської «відбіркової» виборчої системи, яка, з одного боку, ґрунтувалась на конституційних принципах загального, рівного, прямого виборчого права з таємним голосуванням, до яких розвинені демократії Заходу йшли десятиліттями і століттями (Велика Британія, США, Франція тощо), а з іншого боку — не допускала вільного висування кандидатів в мажоритарних одномандатних округах, не передбачала більше, ніж одного (призначеного КПРС) кандидата на округ, забороняла багатопартійність та конкурентність партій і кандидатів. Це була «відбіркова» мажоритарна система — один кандидат на один округ, з примусовим голосуванням, результати якого за офіційними даними завжди були однакові: 99,9% виборців брали участь у виборах та 99,9% підтримували єдиних безальтернативних кандидатів.
У 1997 році в Україні був прийнятий новий закон «Про вибори народних депутатів України», який відобразив компроміс між політичними партіями і фінансовими та регіональними кланами і передбачав заміну мажоритарної системи абсолютної більшості на змішану систему, коли половина депутатів обирається за пропорційною системою закритих загальнонаціональних партійних списків (з 4% бар'єром), а половина — в одномандатних виборчих округах за системою відносної більшості. Ця реформа мала частковий характер, бо не передбачала повної заміни виборчої системи та не була послідовною, бо депутати місцевих Рад і далі обиралися за іншим законом і іншою системою (в 1997 році на виборах місцевих Рад запроваджена однотурова система відносної більшості). Змішана виборча система повністю не розв'язала проблем демократичності виборів та формування стійкого уряду в Україні. Проте вона була знову покладена в основу Закону про вибори народних депутатів 2001 p., який відрізнявся від попереднього докладнішою регламентацією виборчих процедур, націленою на уникнення зловживань під час виборчої кампанії.
У 2004 році в Україні був прийнятий новий закон «Про вибори народних депутатів України», яким введено вибори депутатів ВРУ за пропорційною системою та 3% бар’єром, подолавши який партія (блок) бере участь у розподілі мандатів. Можна сподіватися, що цей Закон буде сприяти формуванню стабільної більшості у ВРУ та у комплексі із Конституційною реформою, яка змінить форму правління в Україні на парламентсько-президентську, буде сприяти формуванню стійкого Уряду, який буде разом із ВРУ нести солідарну відповідальність за стан справ в державі.