Лекція 1.
Тема: Архівознавство як наука: предмет, завдання, специфіка
План
1.Архівонавство як наука і навчальна дисципліна.
2. Предмет, об’єкт і методи дослідження архівознавства.
3.Міждисциплінарні зв’язки науки.
4. Джерельна база архівознавства.
Ключові поняття: архів, архівна справа, архівознавство, архівософія, архівістика, архівографія, неподільність архівних фондів.
1.Архівонавство як наука і навчальна дисципліна
Серед галузей наук і навчальних дисциплін гуманітарного циклу, роль і значення яких неухильно зростає, одне з чільних місць посідає архівознавство, як система наукових знань про архіви, архівну справу, її історію, теорію і практику.
Словом «архів» у Стародавній Греції називали будинки вищих урядових установ, де ухвалювались і зберігались важливі державні акти.
В сучасній професійній лексиці поняття «архів» має 2 основних значення:
А) соціальна інституція, що забезпечує потреби суспільства у документній інформації через архівні документи,організовуючи їх зберігання і користування ними;
Б) сукупність документів, сформованих в результаті діяльності установ, підприємств, організацій, окремих осіб.
Архіви є скарбницями історико-культурної спадщини народу, що охороняється законом. Це також інформаційні системи, де застосовуються новітні інформаційні технології для опрацювання, класифікації, зберігання та використання документів.
Архіви – це ще й установи державного управління і, тому тісно пов’язані з різними сферами державного життя.
Архівна справа – галузь життєдіяльності суспільства, яка охоплює наукові, організаційні, правові, технологічні, економічні та ін. питання діяльності юридичних і фізичних осіб, пов’язані з накопиченням, обліком, зберіганням архівних документів та використанням відомостей, що, містяться в них.
Знання про архіви, самі архіви, зародились давно, але наукового характеру набули в країнах Західної Європи у 18 ст. В Росії та Україні – в середині 19 ст.
На межі 19-20 ст. виник термін «архівістика». Він був пов'язаний з вивченням історії архівної справи, збиранням і зберіганням документів, розробкою наукових основ організації роботи з документами, їх пошуком, відбором і публікацією.
В 1920-х роках поряд з цим поняттям, стали вживати термін «архівознавство», що відображав не лише прикладне, а й теоретико-методологічне призначення цієї галузі знань.
Архівознавство сформувалось в рамках історичної науки, довгий час його вважали «допоміжною історичною дисципліною». З 1970-х рр. – спеціальною галуззю історичної науки.
В сучасний період архівознавство набуло статусу автономної наукової системи, в результаті розширення сфери діяльності архівів, збагаченням їх функцій та підвищенням ролі в державно-політичному, науково-культурному і духовному житті суспільства.
2. Предмет, об’єкт і методи дослідження архівознавства
Архівознавство – комплексна система знань, що вивчає історію, теорію і практику архівної справи, її правові та економічні засади.
Дана дисципліна сприяє підготовці фахівців для архівних установ, дає необхідні знання для істориків, правників, культурологів, філологів, фахівців державного управління, яким у науковій та практичній діяльності доводиться вирішувати проблеми архівістики.
Завдання курсу «Архівознавство» полягає в тому, щоб дати систему знань з історії і розвитку архівної справи, формування Національного архівного фонду (НАФ), становлення архівної системи та діяльності архівних установ, основних принципів комплектування, зберігання та використання інформаційно-документальних ресурсів.
Предметом архівознавства як науки є тенденції та закономірності становлення і розвитку архівної справи, наукові засади експертизи цінності документів, організації документів НАФ, архівного описування, створення довідкового апарату зберігання та використання відомостей, що містяться в архівних документах.
Об’єктом архівознавства виступають НАФ та система архівних установ.
Архівознавство спирається на загальнонаукові та специфічні методи дослідження. Серед них:
· метод наукового аналізу та синтезу ( дозволяє досліджувати структуру архівного фонду, аналізувати всі його елементи, ідентифікувати документи);
· історичний (уможливлює дослідження витоків і розвитку архівної справи);
· ретроспективний (дає змогу зануритись у архівну минувшину, виділяючи при цьому найхарактерніші риси і тенденції для кожного етапу архівного будівництва);
· порівняльний (уможливлює порівняння нових і старих знань, архівних технологій, виявлення приросту наукових знань і прогресивних методик опрацювання архівних фондів);
· класифікації;
· наукової евристики;
· критики та ідентифікації джерел.
Жоден з методів не є універсальним. Оптимальних результатів досягають за умови комплексного застосування методів.
Архівознавство як наука ґрунтується на таких основоположних принципах:
· науковості (застерігає від описовості, фактографічності, заідеологізованості);
· історизму (закликає глибоко аналізувати конкретно-історичні умови, в яких розвивалась архівна справа);
· об’єктивності (передбачає всебічність дослідження).
Крім загальних принципів архівознавства, виділяють і специфічні принципи ведення архівної справи:
· неподільності архівних фондів;
· доступності (відкритості) архівної інформації.
3.Міждисциплінарні зв’язки науки
Архівознавство, як система знань, тісно пов’язане з іншими науками та навчальними дисциплінами, насамперед з історією, культурологією, правознавством, філософією.
Так, архівознавство є невід’ємним від вузлових проблем всесвітньої історії. Зокрема історії порубіжних з Україною держав(Білорусі, Молдови, Польщі, Росії та ін.), з якими пов’язане минуле українського народу, або країн, де живуть українці (США, Канада, Франція, Швеція та ін.)
Архівознавство тісно пов’язане з історією України, української державності, культури, філософії, а також з рядом спеціальних джерелознавчих дисциплін – палеографією, дипломатикою, сфрагістикою, текстологією, хронологією.
Архівознавство спирається на здобутки політології, етнології. Існує ще й наука - архівософія, що займається вивченням філософії архівістики, осмислює феномен архівів у всесвітньо-історичному процесі й розвитку цивілізацій.
Плідні зв’язки пов’язують архівознавство з документознавством. Обидві науки мають справу з документами. Документознавство досліджує документи, які переважно функціонують в сфері управління, а архівознавство – у сфері їх зберігання і використання як носіїв історичної пам’яті та інформації.
Важливими є зв’язки архівознавства з філологічними науками, які вивчають письмові тексти і на основі їх змістовного мовностилістичного аналізу здобувають знання з історії духовної культури суспільства.
Особливістю інформаційних ресурсів України є те, що значна частина його документів представлена давньоукраїнською, церковнослов’янською, польською, російською, давньогрецькою, латинською та ін. мовами. Все це вимагає від працівників архівних установ, знання сучасних і класичних мов – давньогрецької і латинської.
В архівній справі, в технологіях зберігання та консервації документів, їх реставрації, перенесенні на інші носії інформації архівістом доводиться мати справу з сучасними здобутками природничих і технічних наук, зокрема фізики, хімії, біології, вірусології, математики, кібернетики та інформатики.
4. Джерельна база архівознавства
Архівознавство має багату джерельну спадщину, що охоплює загальноісторичні та спеціальні архівознавчі джерела.
Основний масив їх складають історичні джерела, які набувають архівознавчого характеру внаслідок специфіки пізнання. Писемні архівознавчі джерела класифікують на такі групи:
· нормативні акти та інші документи державних органів, політичних партій, громадських, релігійних організацій, творчих спілок. До цієї групи належать документи органів управління архівною справою, адміністрації архівів;
· твори, промови, виступи державних і громадських діячів з питань архівної політики, діяльності архівних установ та праці відповідальних працівників архівної галузі всіх рівнів, які містять інформацію про реалізацію архівної політики, діяльність архівних установ;
· масові джерела (матеріали преси, періодики). Пріоритетними є матеріали архівної періодики, зокрема журналів «Архівна справа», «Радянський архів» (1931) та ін. Інформація, вміщена тут є джерелом дослідження та організації архівної справи;
· інструктивні та довідково-інформаційні матеріали, підготовлені архівами – путівники, правила, інструкції. До цієї групи можна віднести самі архівні фонди, облікові документи, акти експертизи, каталоги;
· наукові праці з історії, теорії та організації архівної справи, матеріали науково-практичних конференцій;
· мемуари, спогади, щоденники, листування архівістів, істориків.
Комплексно використовуючи джерела всіх вказаних груп, архівознавство збагачується новими знаннями, узагальненнями, теоретичними положеннями та фактами з історії та практики архівної справи.
Архівознавство має широку історіографію – галузь знань про історію і закономірності розвитку архівознавчих досліджень, еволюцію її теоретико-методологічних принципів та повноту дослідження проблем архівної справи.
Завдання архівознавчої історіографії полягає в тому, щоб дати відповіді на такі питання:
1) які проблеми архівознавства досліджено з достатньою повнотою?
2) які архівознавчі питання висвітлено частково, неповно або невірно?
3) які проблеми не порушувалися і не досліджувалися?
До завдань історіографії архівознавства належить вироблення наукової періодизації розвитку архівознавчих знань, виявлення найвагоміших наукових концепцій, з’ясування персонального внеску вчених у розвиток архівознавства,створення їх творчих біографій.