Агентська діяльність — правовий інститут, що сформувався в законодавстві країн англосаксонської правової традиції, а згодом набув поширення у більшості країн світу та в транснаціональному праві. Ця тенденція відбилася і в українському законодавстві: у Господарському кодексі України (далі — ГК) агентським відносинам присвячена гл. 31 (статті 295—305). Універсальність агентської діяльності (тобто можливість її використання в різних сферах життя суспільства) не суперечить її чим далі широкому та багатогранному застосуванню у сфері комерційної господарської діяльності, що відповідає другій назві цього інституту в господарському праві — комерційне посередництво.
Комерційне посередництво (агентська діяльність) визначається ч. 1 ст. 295 ГК як підприємницька діяльність, що полягає у наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Комерційний агент зазвичай має відповідати таким вимогам: мати статус суб'єкта господарювання; діяти відповідно до повноважень, визначених агентським договором; здійснювати відповідно до цього договору комерційне посередництво щодо іншого суб'єкта господарювання — принципала* (надавати другій стороні договору послуги в укладенні угод чи сприяти в їх укладенні від імені цієї особи і за її рахунок); здійснювати таку діяльність на платних засадах (за агентську винагороду).
У системі господарського права інститут комерційного посередництва (агентських відносин) посідає значне місце, зумовлене запровадженням ринкових засад господарювання в економіці України. Проте цей правовий інститут у вітчизняній господарсько-правовій науці є малодослідженим: лише певним аспектам комерційного посередництва чи деяким видам агентських договорів присвячені дисертаційні та монографічні дослідження або окремі їх положення. Саму цією обставиною зумовлена наша заінтересованість у визначенні специфічних ознак агентських відносин у певних сферах господарювання, що було започатковано низкою праць. Метою цієї статті є визначення спеціальних ознак окремих видів агентських відносин (у сферах приватизації, банківської діяльності, надання туристичних послуг, страхування, щодо перевезень тощо), виявлення вад у вітчизняному законодавстві стосовно правового регулювання агентських відносин певного виду та вироблення пропозицій щодо його вдосконалення.
ГК містить лише загальні положення щодо агентування (у тому числі вищезгадані). Разом з тим, аналіз численних актів законодавства та матеріалів судової практики дозволяє виділити кілька видів агентських відносин (за критеріями сфери та юридичних підстав виникнення цих відносин, особливостей правового становища комерційного агента тощо) з притаманними їм специфічними рисами, які отримали відображення в ГК, а саме:
— агентські відносини у сфері забезпечення сільського господарства зернозбиральною технікою.Зокрема, як свідчать матеріали справи N 40/123 господарського суду м. Києва (за позовом ТОВ «Златолан» до Корпорації «Украгропромбіржа» про визнання недійсним договору), матеріали численних справ про стягнення заборгованості (зокрема, справа N 18/269-06 господарського суду Дніпропетровської області за позовом заступника прокурора Дарницького району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України та Державного агента по поставці зернозбиральної техніки фірми «Джон Дір» в Україну корпорації «Українська Універсальна Агропромислова Біржа» до ТОВ «Агросвіт» про стягнення 415 731,15 грн.) особливими ознаками агентських відносин у цій сфері є: 1) юридичні підстави виникнення відносин — постанови Кабінету Міністрів України та укладений між сільськогосподарським виробником та корпорацією «Украгропромбіржа» (на виконання нею функцій державного агента) договір фінансового лізингу; 2) фактичні підстави — встановлення договірних відносин між сільськогосподарським виробником та державою в особі її агента з отримання і використання кредитів для закупівлі зернозбиральної техніки фірми «Джон Дір», поставки її сільгосптоваровиробникам і укладення з ними договорів її продажу на умовах розстрочки платежу, строком на п'ять років під заставу сільгосппродукції на корпорацію «Украгропромбіржа»; 3) особливість суб'єктного складу, що характеризується участю у цих відносинах держави як принципала; 4) встановлення агентських відносин між державою та корпорацією «Українська Універсальна Агропромислова Біржа» (з її згоди) на підставі актів законодавства (зазначених постанов KMУкраїни);
— агентські відносини у сфері приватизації державного майна з використанням міжнародних фондових ринків:
а) юридичною підставою встановлення таких відносин є акти приватизаційного законодавства, в тому числі:
Закон України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. (статті 4—9, 21), який містить положення щодо визначення можливості участі в приватизації державного майна іноземних інвесторів відповідно до визначених у Державній програмі приватизації особливостей; необхідності погодження з Кабінетом Міністрів України приватизації підприємств із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України та погодження з Верховною Радою України переліку об'єктів, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій; можливості участі в приватизації посередників, у тому числі фінансових; виконання Фондом державного майна України (далі — ФДМУ) функцій власника державного майна в процесі його приватизації, зокрема й щодо укладення договорів купівлі-продажу та договорів з посередниками; можливості оплати іноземними інвесторами вартості державного майна в процесі його приватизації у вільно конвертованій іноземній валюті;
Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р. (статті 1, 2, 4, 6—8), що: закріплює визначення похідних цінних паперів (саме до них належать депозитарні розписки, з використанням яких пов'язані приватизаційні процеси на міжнародних фондових ринках); визначає однією з цілей державного регулювання ринку цінних паперів інтеграцію в європейський та світовий фондові ринки та основні завдання Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі — ДКЦПФР), в тому числі сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів, здійснення моніторингу руху інвестицій в Україну та за її межі через фондовий ринок;
Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997р. (статті 1, 2) визначає: поняття кореспондентських відносин щодо цінних паперів та повноваження Національного депозитарію України, в тому числі встановлення відносин і налагодження постійної взаємодії з депозитарними установами інших країн, укладення як двосторонніх, так і багатосторонніх угод про пряме членство або кореспондентські відносини для обслуговування міжнародних операцій з цінними паперами учасників Національної депозитарної системи, контроль за їх кореспондентськими відносинами з депозитарними установами інших країн;
Державна програма приватизації, затверджена Законом України від «Про Державну програму приватизації» від 18 травня 2000 p.: містить положення щодо способів продажу акцій відкритих акціонерних товариств (далі — ВАТ), створених у процесі корпоратизації чи приватизації, включаючи продаж пакетів акцій на міжнародних фондових ринках відповідно до законодавства та норм і правил функціонування зазначених ринків, зокрема, з використанням депозитарних розписок, а також із залученням радників (п. 5 ст. 60);
Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р. (статті З, 37—46) визначає: види цінних паперів; особливості розміщення цінних паперів українських емітентів за межами України (наявність дозволу ДКЦПФР, який надається за умови дотримання встановлених вимог, а саме: проведення реєстрації випуску цінних паперів; допущення цінних паперів до біржових торгів на одній з українських фондових бірж; відповідність кількості цінних паперів, які розміщуються за межами України, нормативу, встановленому ДКЦПФР); основні засади розкриття інформації на фондовому ринку емітентами цінних паперів (статті 39—46);
Закон України «Про управління об'єктами державної власності» від 21 вересня 2006 р. (ст. 7) визначає серед повноважень ФДМУ участь у підготовці та укладанні міжнародних договорів щодо об'єктів державної власності України, необхідність подання Кабінету Міністрів України пропозицій щодо доцільності відчуження пакетів акцій ВАТ, створених у процесі корпоратизації та приватизації;
Порядок продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, що належать державі, у вигляді депозитарних розписок на міжнародних фондових ринках, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 1999 р. N 1320, визначає учасників зазначених відносин, основні засади підготовки до продажу (в тому числі визначення на конкурсних засадах агента з розміщення депозитарних розписок на акції українських ВАТ, створених у процесі приватизації, на міжнародних фондових ринках); встановлення договірних відносин між ФДМУ і таким агентом, порядок розрахунків тощо;
Положення про порядок здійснення конкурсного відбору агентів з розміщення депозитарних розписок на державні акції на міжнародних фондових ринках, затверджене наказом ФДМУ від 31 липня 2001 р. N 1378, що встановлює: принципи відбору таких агентів; учасників конкурсного відбору та вимоги до них (зокрема до претендента, членів конкурсної комісії); основні завдання агента; порядок підготовки, проведення конкурсного відбору, проведення переговорів і укладення договору з переможцем конкурсу;
Порядок установлення кореспондентських відносин між: Національним депозитарієм України та іноземними депозитарними установами для забезпечення продажу пакетів акцій, що належать державі, у вигляді депозитарних розписок на міжнародних фондових ринках, затверджений рішенням ДКЦПФР від 10 листопада 1999 р. N 237: закріплює визначення поняття депозитарної розписки, вимоги до обліку права власності на державні акції створених у процесі приватизації ВАТ при продажу їх у вигляді депозитарних розписок на міжнародних фондових ринках, порядок обслуговування продажу таких цінних паперів та забезпечення державного контролю (в особі ДКЦПФР) їх обліку;