регистрация / вход

Види господарсько-правових санкцій

Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, поняття господарського правопорушення та господарсько-правової відповідальності. Функції та види господарсько-правових санкцій. Відшкодування збитків, оперативні, адміністративні санкції.

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни «Господарське право»

на тему:

«Види господарсько-правових санкцій»


Реферат

ВИДИ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВИХ САНКЦІЙ

Предметом дослідження є Господарський кодекс України, інші закони та нормативно-правові акти України, а також наукові джерела з питань господарського права та підприємництва.

Об’єктом дослідження є конкретні відносини, що виникають при застосування господарсько-правових санкцій.

Мета дослідження – проаналізувати предмет дослідження; узагальнити та порівняти різні точки зору на предмет дослідження.

Завдання дослідження: 1) проаналізувати поняття господарського правопорушення та господарсько-правової відповідальності; 2) розглянути різні види господарсько-правових санкцій.

Метод дослідження – теоретичний (аналіз і синтез), порівняльний.

АДМІНІСТРАТИВНО-ГОСПОРДАРСЬКІ САНКЦІЇ, ВІДШКОДУВАННЯ ЗБИТКІВ, ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВА САНКЦІЯ, ОПЕРАТИВНО-ГОСПОДАРСЬКІ САНКЦІЇ, ШТРАФНІ САНКЦІЇ


Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин

1.1 Поняття господарського правопорушення та господарсько-правової відповідальності

1.2 Функції господарсько-правової відповідальності

Розділ 2. Поняття та види господарсько-правових санкцій

2.1 Поняття господарсько-правових санкцій, їх класифікація

2.2 Відшкодування збитків

2.3 Штрафні та оперативно-господарські санкції

2.4 Адміністративно-господарські санкції

2.5 Підстави застосування окремих видів господарсько-правових санкцій

Висновки

Список використаних джерел


Вступ

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, визначених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих наслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Предметом дослідження є Господарський кодекс України, інші закони та нормативно-правові акти України, а також наукові джерела з питань господарського права та підприємництва.

Об’єктом дослідження є конкретні відносини, що виникають при застосування господарсько-правових санкцій.

Мета дослідження – проаналізувати предмет дослідження; узагальнити та порівняти різні точки зору на предмет дослідження.

Завдання дослідження: 1) проаналізувати поняття господарського правопорушення та господарсько-правової відповідальності; 2) розглянути різні види господарсько-правових санкцій.

Метод дослідження – теоретичний (аналіз і синтез), порівняльний.

Робота складається зі вступу, двох глав, висновків та списку використаних джерел.

При написанні роботи використовувалися Господарський кодекс України, інші закони України, а також праці українських науковців з господарського права (таких, як Щербина В.С., Вінник О.М. та ін.).


Розділ 1. Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин

1.1 Поняття господарського правопорушення та господарсько-правової відповідальності

Суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Основні питання щодо відповідальності за правопорушення у сфері господарювання регулюються розділом V Господарського кодексу України.

Господарське правопорушення – це протиправна дія або бездіяльність суб’єкта господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов’язками зазначеного суб’єкта, порушує суб’єктивні права іншого учасника відносин або третіх осіб. Господарські правопорушення можна класифікувати за видами і систематизувати їх групи за певними критеріями.

Так, залежно від юридичної підстави (тобто які юридичні норми порушені) розрізняють договірні та позадоговірні правопорушення.

Договірна відповідальність – це вид відповідальності, що передбачена за порушення зобов’язань, які виникли з договору. Такий вид відповідальності визначається відповідно до закону і не суперечними йому умовами укладеного між сторонами договору.

Позадоговірна відповідальність настає безпосередньо за порушення зобов’язань, що виникли з закону, адміністративного акта чи інших правомірних дій. Особливим різновидом такої відповідальності є відповідальність за заподіяння майнової чи моральної шкоди, що виникає саме з факту заподіяння шкоди.

В свою чергу договірні правопорушення поділяються на:

· правопорушення на стадії виникнення договорів: порушення строків укладання договорів; процедури врегулювання розбіжностей, що виникають при їх укладанні; укладання договорів, що суперечать вимогам закону, цілям діяльності юридичної особи, або укладання договорів з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства;

· порушення строків виконання договірних та інших господарських зобов’язань щодо поставки продукції та товарів (найпоширеніші в господарській практиці), перевезення вантажів, виконання робіт та ін. Прострочення виконання зобов’язання загалом тягне за собою сплату боржником визначеної законом чи договором неустойки, штрафу, пені;

· порушення господарських зобов’язань щодо якості поставленої продукції (товарів), виконаних робіт, наданих послуг;

· порушення державної дисципліни цін, пов’язані з виконанням договорів;

· порушення у сфері кредитних та розрахункових відносин, пов’язані з виконанням господарських договорів;

· порушення господарських зобов’язань щодо перевезень вантажів: зобов’язань з планів перевезень (неподача перевізних засобів, непред’явлення вантажів до перевезення); простій транспортних засобів під навантаженням і розвантаженням понад встановлені терміни; втрата, нестача, пошкодження вантажу; прострочення доставки вантажу тощо.

Предметом господарсько-правової відповідальності є також позадоговірні правопорушення:

· порушення законодавства про захист економічної конкуренції (анти конкурентні і узгоджені дії; зловживання монопольним (домінуючим) становищем; анти конкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю);

· порушення прав власника як поєднаних, так і не поєднаних з позбавленням прав володіння тощо.

Вчинення суб’єктом господарських відносин правопорушення тягне за собою застосування до правопорушника передбаченої або санкціонованої нормами господарського законодавства відповідальності. Оскільки це відповідальність за господарські правопорушення (правопорушення, вчинені у сфері господарської діяльності), санкції за них встановлює господарський закон. Такий вид відповідальності у теорії господарського права визначається як господарсько-правова відповідальність.

Господарсько-правова відповідальність – це економічні за змістом і юридичні за формою методи впливу на економічні інтереси суб’єкта господарювання – правопорушника.

Основні ознаки господарсько-правової відповідальності:

1) така відповідальність є реакцією на протиправну поведінку суб’єкта господарювання, яка може виражатися у конкретному факті (недостача поставленої продукції) або в такому, що визнається законом негативним, загальному результаті господарської діяльності (порушення ліцензійних умов, перевищення лімітів природокористування);

2) ця відповідальність полягає у зменшенні благ суб’єкта господарювання, однак вона спрямована не на саму особу суб’єкта господарювання, а на його майнову базу (безпосередньо чи в кінцевому рахунку);

3) передбачається юридично – в законі та/або договорі;

4) забезпечується державним примусом, який проявляється по-різному: явно (винесення господарським судом рішення про стягнення з порушника договірних зобов’язань неустойки) або приховано (відмова кредитора прийняти та оплатити продукцію неналежного асортименту);

5) застосовується як за принципом вини (відшкодування збитків, сплата неустойки), так і безвідносно щодо її наявності (господарсько-правова конфіскація, господарсько адміністративний штраф, оперативно-господарські санкції, планово-госпрозрахункові санкції, господарсько-організаційні санкції).

З точки зору форми ця відповідальність є юридичною, тобто являє собою дію (вплив) кредитора (потерпілого) на правопорушника безпосередньо або за допомогою господарського (третейського) суду. Юридична природа такої відповідальності полягає у негативній оцінці поведінки правопорушника з боку держави і в прямій вимозі або санкції закону застосувати до нього заходи матеріального впливу у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки, штрафу, пені тощо. Загальним принципом цієї відповідальності є державна забезпеченість щодо застосування передбачених договором чи законом майнових санкцій. Держава гарантує застосування їх завдяки системі спеціальних і загальних правозахисних державних органів, функцією яких є саме застосування майнових санкцій.

Щодо змісту господарсько-правова відповідальність загалом є матеріальною і застосовується у формі певної системи майнових (економічних) санкцій, передбачених або дозволених нормами господарського законодавства. Господарюючі суб’єкти як організації можуть нести лише матеріальні витрати як відповідальність (примусові виплати, неодержання належних сум, зменшення майна внаслідок відшкодування збитків і т. ін.). Підприємство, яке не виконує своїх зобов’язань по розрахунках, може бути оголошено господарським судом банкрутом у порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Таким чином, найвищою економічною санкцією згідно із законодавством можна вважати процесуальне оголошення господарюючого суб’єкта-боржника банкрутом.

Господарсько-правова відповідальність застосовується лише у разі правопорушення, тобто на такій юридичній підставі, як об’єктивні протиправні дії чи бездіяльність правопорушника, і загалом базується на презумпції його вини.

1.2 Функції господарсько-правової відповідальності

У функціональному відношенні господарсько-правова відповідальність покликана стимулювати належне виконання господарських та інших зобов’язань. Отже, її головною метою є забезпечення правопорядку у сфері економіки (в господарських відносинах).

Функції господарсько-правової відповідальності визначаються як сукупність дій щодо застосування до правопорушника у сфері господарювання передбачених законом чи договором санкцій, а також правових наслідків такого застосування. Види і зміст функцій господарсько-правової відповідальності в теорії господарського права визначаються по-різному. Узагальнено є підстави виділити п’ять основних функцій [7, c.162].

Стимулююча функція. Господарсько-правова відповідальність, яка полягає у застосуванні до правопорушника економічних (майнових) санкцій, передбачає спонукання (негативне стимулювання) його і до припинення правопорушення, і до реального виконання зобов’язання. Стимулювання є негативним у тому розумінні, що особа, яка вчинила господарське правопорушення, несе певні майнові втрати внаслідок застосування до неї економічних санкцій. Стимулююча функція властива практично всім видам санкцій, передбачених або санкціонованих нормами господарського права. вона має на меті, насамперед, задовольнити економічний інтерес потерпілого суб’єкта шляхом стимулювання (економічного, майнового) правопорушника до правомірних дій. Є тут і суспільний інтерес. Реальне виконання господарських зобов’язань підприємствами та організаціями означає нормальне задоволення суспільних потреб у продукції, роботах, послугах.

Штрафна функція. Відповідальність суб’єктів господарських правовідносин є однією з форм юридичної відповідальності. Як така, вона зумовлюється протиправною поведінкою (господарським правопорушенням, невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань) правопорушника. У цьому розумінні господарсько-правова відповідальність є ретроспективною, тобто реакцією на вже вчинені протиправні дії (бездіяльність) у вигляді саме відповідальності як покарання правопорушника економічним санкціями. Загалом штрафна функція покладена на такі види господарсько-правових санкцій, як неустойка, штраф, пені (так звані штрафні санкції).

Функція попередження правопорушень. Суть цієї функції полягає в тому, що внаслідок застосування відповідальності не лише усувається факт господарського правопорушення, а й застосовуються (господарським судом) правові заходи, спрямовані на усунення його причин та умов. Як попереджувальний засіб господарсько-правова відповідальність найефективніша в тих випадках, коли має місце матеріально-правовий зв’язок відповідальності господарюючого суб’єкта з матеріальною відповідальністю його працівників, передбаченою трудовим правом. Відшкодування господарюючим суб’єтом збитків, сплата неустойки (штрафу, пені) – це так звані невиробничі витрати, які відносяться на прибуток підприємств та організацій. Отже, від недобросовісних (неправомірних) дій окремих осіб майнові втрати несуть трудові колективи. Звідси цілком справедливою є необхідність персоніфікації матеріальної відповідальності господарюючих суб’єктів, застосування майнових заходів згідно з нормами трудового права до працівників, винних у застосуванні санкцій до господарюючого суб’єкта.

Компенсаційна функція. Сутність компенсаційної (відновної) функції господарсько-правової відповідальності полягає у відновленні порушеного правопорушенням майнового стану потерпілого шляхом застосування на його користь компенсаційних майнових санкцій, стягуваних з порушника.

Сторона-кредитор у договірних та інших зобов’язаннях завжди ризикує своїм майновим становищем наслідок порушення зобов’язання боржником. Тому правові системи цивілізованих країн відпрацювали і мають у своєму арсеналі засоби правового захисту, які є у потерпілої сторони зобов’язання. Ці засоби ґрунтуються на так званому праві справедливості і застосовуються безпосередньо потерпілою стороною, або право застосовним органом. Найбільш юридично універсальним і дієвим засобом правового захисту потерпілої сторони зобов’язання, яке застосовується традиційно «за правом справедливості», є відшкодування (компенсація) збитків. Сутність його полягає в тому, що кожне порушення договору чи іншого зобов’язання дає потерпілій стороні право на відшкодування збитків, яких вона зазнала. Термін «відшкодувати» якраз і вказує на те, що дана форма відповідальності виконує компенсаційну (відшкодувальну) функцію. Така саме функція покладається і на так звану залікову неустойку.

Інформаційна (сигналізаційна) функція. Факт пред’явлення претензії, позову, стягнення збитків чи неустойки – це юридична інформація про неблагополучний стан, наявні хиби у господарській діяльності суб’єкта. Разом з тим це й інформація про необхідність вжиття відповідних заходів щодо поліпшення справ, наведення порядку на підприємстві, в організації.


Розділ 2. Поняття та види господарсько-правових санкцій

2.1 Поняття господарсько-правових санкцій, їх класифікація

Відповідальністю є застосування до правопорушника встановлених законом або договором санкцій, внаслідок чого він зазнає майнових втрат. Отже, поняття господарсько-правової відповідальності включає в себе і майнові наслідки застосування санкцій. У свою чергу господарсько-правова санкція становить визначену безпосередньо законом або договором міру (масштаб, величину) відповідальності правопорушника. Це гранична величина майново-примусового впливу на правопорушника, який може застосувати до нього кредитор або відповідний орган (суд, господарський суд).

Господарсько-правові санкції у своїй сутності є економічно-юридичними. Тому в законодавстві визначення економічні і майнові можуть вживатися як тотожні. Термін «економічні» означає, що за змістом господарсько-правова відповідальність є економічною. Це негативний економічний вплив на правопорушника, щоб стимулювати його виконати зобов’язання.

Термін «майнові санкції» є юридичним еквівалентом попереднього терміна і означає, що з точки зору форми господарсько-правова відповідальність є юридичною відповідальністю. Цю відповідальність застосовують лише у правовій формі, якою є передбачені законом або договором майнові (економічні за змістом) санкції.

Господарсько-правові санкції класифікуються:

· за критерієм змісту впливу – грошові (сплата неустойки, господарсько-адміністративний штраф, відшкодування збитків) та натуральні (заміна неякісної продукції на якісну);

· за критерієм безпосередньої спрямованості – майнові (конфіскація, сплата неустойки, відшкодування збитків, господарсько-адміністративний штраф) та організаційні (господарсько-організаційні, оперативно-господарські санкції);

· за характером порушених відносин – санкції, що застосовуються у горизонтальних відносинах, тобто між рівноправними суб’єктами господарювання (сплата неустойки, відшкодування збитків, оперативно-господарські санкції), і санкції, що застосовуються у вертикальних відносинах, тобто між компетентним державним органом та суб’єктом господарювання (господарсько-правова конфіскація, господарсько-адміністративний штраф, планово-госпрозрахункові санкції, господарсько-організаційні санкції).

Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції; крім того, до суб’єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Види господарсько-правової відповідальності розрізняють залежно від видів господарських правопорушень і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм у теорії господарського права розрізняють [7, c.165]:

1) відшкодування збитків;

2) штрафні санкції;

3) оперативно-господарські санкції;

4) конфіскація;

5) господарсько-адміністративні штрафи;

6) планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції;

7) господарсько-організаційні санкції.

2.2 Відшкодування збитків

Відшкодування збитків – це відновлення майнового стану суб’єкта господарського права за рахунок іншого суб’єкта – правопорушника.

Відшкодування збитків як вид відповідальності різнобічно врегульовано законом. Відшкодування збитків застосовується як майнова санкція, виходячи з аналізу відповідних статей Цивільного кодексу та інших законодавчих актів:

· у відносинах купівлі-продажу між господарюючими суб’єктами. Так, продавець зобов’язаний повідомити покупця про всі права третіх осіб на продану річ: право орендаря, право застави тощо. Невиконання цього правила дає право покупцеві на розірвання договору і відшкодування збитків;

· у відносинах поставки постачальник відшкодовує покупцеві збитки, завдані поставкою продукції неналежної якості або некомплектної;

· згідно з договором підряду на капітальне будівництво відповідальна за невиконання або неналежне виконання обов’язків сторона сплачує встановлену неустойку (пеню), а також відшкодовує збитки в сумі, не покритій неустойкою;

· у перевезеннях вантажів вантажовідправник і вантажоодержувач зобов’язані відшкодувати перевізникові збитки, завдані з їх вини внаслідок перевантаження транспортних засобів, пошкодження рухомого складу при навантаженні або розвантаженні, неправильного навантаження, пакування, кріплення вантажу.

Чинним господарським законодавством передбачаються й інші випадки відшкодування господарюючими суб’єктами збитків.

Переваги і недоліки цієї форми господарсько-правової відповідальності:

переваги – є універсальною (застосовується і в горизонтальних, і у вертикальних відносинах, договірних та позадоговірних); передбачається законом, а, отже, не потребує спеціальної згадки про неї в договорі;

недоліки – складна для застосування форма господарсько-правової відповідальності: важко довести факт наявності збитків, їх обсяг (збитки можуть виникнути через значний проміжок часу, до того ж існуючі методики визначення складу і розміру збитків є недосконалими); необхідно довести наявність всіх чотирьох елементів складу правопорушення – протиправну поведінку особи, що заподіяла збитки; наявність збитків, їх склад і розмір; причинний зв’язок між протиправною поведінкою і заподіяними збитками; вину порушника (якщо інше не передбачено законом або договором).

Склад збитків визначається статтею 224 Господарського кодексу України. Це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Слід мати на увазі, що в господарському праві застосовується як принцип повного відшкодування збитків, так і обмеження застосування цього принципу, що відбувається шляхом: а) заборони стягувати певну складову збитків або б) заборони стягувати збитки взагалі (у разі застосування виключної неустойки).

Відшкодування збитків відбувається в претензійно-позовному порядку.

У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб’єкт господарювання чи інша юридична особа – учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

2.3 Штрафні та оперативно-господарські санкції

Штрафна господарсько-правова відповідальність відрізняється від відшкодування збитків насамперед тим, що вона виконує каральну або дисциплінуючу функцію. Господарське законодавство встановлює штрафну відповідальність щодо тих видів господарських правопорушень, за вчинення яких до суб’єктів господарських відносин доцільно застосовувати штрафні (каральні) економічні санкції. Розмір цієї відповідальності загалом залежить від ступеня серйозності господарського правопорушення, а не від суми завданого кредиторові збитку. Крім того, штрафна відповідальність може застосовуватися «понад завдані збитки», якщо законом або договором не встановлено інше.

Штрафну відповідальність застосовують згідно із законодавством у вигляді штрафних економічних санкцій. Ці санкції встановлені, як правило, нормативними актами, що регулюють окремі види господарських відносин (положення про поставки продукції і товарів, транспортні кодекси і статути та ін.).

Розрізняють три види штрафних економічних санкцій: штраф у власному розумінні, пеню та неустойку. Всі вони покликані виконувати штрафну, каральну функцію, хоч мають і певні відмінності.

Розмір штрафу як економічної санкції регулюється законодавством трьома способами:

· штраф у твердій сумі. Прикладом цього виду штрафу є штрафи, що їх сплачують перевізник і відправник за невиконання плану вантажних перевезень. Їх розміри визначають транспортні статути і кодекси окремо стосовно кожного виду транспорту;

· штраф у процентному відношенні до суми всього зобов’язання або невиконаної частини зобов’язання. Наприклад, якщо поставлена продукція не відповідає за якістю стандартам чи умовам договору, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20% вартості продукції неналежної якості;

· штраф у кратному розмірі до вартості того предмета, який захищається штрафом. Наприклад, за пошкодження вагонів або контейнерів відправником чи одержувачем вантажу під час навантаження або розвантаження вантажів їхніми засобами ці суб’єкти сплачують залізниці штраф у розмірі п’ятикратної вартості пошкодженого майна.

Неустойка є різновидом штрафної економічної санкції, розмір якої визначається законом або договором у процентному відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання. Неустойка застосовується, як правило, як штрафна санкція у разі прострочення виконання майнових зобов’язань (поставка, купівля-продаж, міна тощо). Розмір неустойки за прострочення виконання зобов’язань загалом не залежить від терміну прострочення виконання. Наприклад, за прострочення або недопоставку продукції постачальник сплачує покупцеві неустойку в розмірі 8% вартості непоставленої у строк продукції за кожною окремою позицією номенклатури. Зазначена неустойка є штрафною, оскільки сторона, яка порушила умови договору поставки, відшкодовує іншій стороні заподіяні внаслідок цього збитки без зарахування сум неустойок.

Разом з тим, законом або договором передбачаються так звані залікові неустойки. Залікова неустойка має місце в тому разі, коли правопорушник відшкодовує іншій стороні збитки у частині, не покритій неустойкою.

Види неустойки за співвідношенням стягнення неустойки та відшкодування збитків: залікова (стягується неустойка, а збитки – частині, не покритій неустойкою); альтернативна (на вибір кредитора стягується неустойка або відшкодовуються збитки); виключна (стягується лише неустойка, збитки не підлягають відшкодуванню); штрафна (стягується неустойка і повністю відшкодовуються збитки).

Пеня як штрафна економічна санкція застосовується в основному в разі прострочення виконання грошових зобов’язань суб’єктами господарської діяльності.

Особливістю пені є те, що вона встановлюється у процентному відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов’язання не буде виконано. Тобто розмір цієї санкції збільшується залежно від продовження правопорушення. Залежністю суми пені від кількості днів (терміну) прострочення виконання вона відрізняється від неустойки як санкції за господарське правопорушення.

Оперативно-господарські санкції – це передбачені законодавством або договором засоби оперативного впливу на правопорушника, спрямовані на запобігання господарського правопорушення чи зменшення його шкідливих наслідків.

Такі санкції застосовують безпосередньо самі суб’єкти господарських правовідносин в оперативному порядку. На відміну від майнової відповідальності оперативні санкції діють на правопорушника не загрозою державного примусу, а оперативним втручанням, що хоч і зачіпає майнову сферу правопорушника, але не дає ніяких видимих компенсаційних благ його контрагентові, який вдався до оперативних санкцій. Внаслідок цього оперативні санкції можна застосовувати незалежно чи поряд зі стягненням штрафних санкцій і збитків, чим досягається більший профілактичний ефект.

Оперативно-господарські санкції за своєю спрямованістю поділяються на два види. До першого належать санкції, спрямовані на одностороннє припинення правовідносин в інтересах сторони, чиї права порушено. Такі санкції можуть виражатися у вигляді односторонньої повної чи часткової відмови від виконання договору, а також у відмові від прийняття виконання та від зустрічного виконання. Другий вид оперативних санкцій становлять ті, що спрямовані на зміну правовідносин (переведення несправного платника на акредитивну форму розрахунків чи на попередню оплату продукції).

2.4 Адміністративно-господарські санкції

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Відповідно до статті 239 Господарського кодексу України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб’єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції:

· вилучення прибутку (доходу);

· адміністративно-господарський штраф;

· стягнення зборів (обов’язкових платежів);

· застосування антидемпінгових заходів;

· припинення експортно-імпортних операцій;

· застосування індивідуального режиму ліцензування;

· зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів діяльності;

· анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів діяльності;

· обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання;

· скасування державної реєстрації та ліквідація суб’єкта господарювання;

· інші адміністративно-господарські санкції, встановлені Господарським кодексом та іншими законами.

Прибуток (доход), одержаний суб’єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об’єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом.

Адміністративно-господарський штраф – це грошова сума, що сплачується до державного бюджету суб’єктом господарювання – правопорушником у передбачених законом випадках.

Господарсько-адміністративний штраф може застосовуватися:

а) у процентному або кратному відношенні до суми порушення;

б) в певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Господарсько-адміністративний штраф застосовується:

а) лише у вертикальних відносинах;

б) за постановою компетентних органів (антимонопольних – за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, санітарно-епідеміологічної служби – за порушення санітарно-епідеміологічних вимог, державних органів контролю за цінами – за порушення державної дисципліни цін і т. ін., як правило, в судовому порядку);

в) без додержання претензійного порядку;

г) за наявності лише протиправної поведінки (фактична підстава).

У разі порушення суб’єктом господарювання встановлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обов’язкових платежів) або їх несплати чи неповної сплати сума, яку належить сплатити, стягується до відповідного бюджету. Крім того, з суб’єкта господарювання у визначених законом випадках може бути стягнуто штраф.

У випадках недобросовісної конкуренції, розміщення валютних цінностей з порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за межами України, а також в інших випадках, якщо дії учасників зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди економіці України, експортно-імпортні операції таких суб'єктів господарювання припиняються на умовах і в порядку, передбачених законом. За порушення суб'єктами господарювання правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності щодо антимонопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції та інших правил, якими встановлюються певні обмеження чи заборони у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, до таких суб'єктів може застосовуватися індивідуальний режим ліцензування. Порядок і строки застосування індивідуального режиму ліцензування встановлюються законом.

Планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції – це передбачені чинним законодавством заходи економічного впливу на господарюючого суб’єкта у зв’язку з порушенням ним планових нормативів і планових завдань:

· підвищення тарифу (розміру плати) за понадлімітне використання природних ресурсів, електроенергії;

· позбавлення пільг (наприклад, податкових) у зв’язку з порушенням умов їх надання;

· виключення зі звітності даних про продукцію, виготовлену з порушенням ДСТ (державних стандартів), ДБНП (державних будівельних норм та правил);

· віднесення на прибуток, що залишається у розпорядженні суб’єкта господарювання, не донарахованої амортизації у випадках дострокового списання основних фондів (за винятком передбачених законом випадків вимушеного списання).

Планово-госпрозрахункові санкції застосовує сам суб’єкт господарювання – правопорушник, а у разі якщо він цього не зробить – компетентні органи, які виявили факт правопорушення.

Розрізняють юридичні (закон) та фактичні (протиправна поведінка) підстави застосування планово-госпрозрахункових санкцій.

Господарсько-організаційні санкції – це передбачені законом заходи організаційного впливу (обмеження) суб’єкта господарювання, що їх застосовують компетентні державні органи у разі порушення ним приписаних законом умов здійснення господарської діяльності.

До них належать:

· обмеження або призупинення діяльності суб’єкта господарювання до усунення виявлених у його діяльності недоліків (у разі недодержання вимог екологічного законодавства, санітарно-епідеміологічних правил тощо);

· призупинення дії ліцензій;

· скасування державної реєстрації;

· примусова реорганізація (у зв’язку з допущеним суб’єктом підприємницької діяльності – монополістом на ринку певного товару монополістичного правопорушення);

· примусова ліквідація (у разі скасування державної реєстрації; скасування ліцензій, якщо вся діяльність господарської організації ліцензується; визнання суб’єкта підприємницької діяльності банкрутом, якщо після погашення його боргів у нього не залишилося майна, необхідного для продовження своєї попередньої діяльності).

Господарсько-організаційні санкції застосовують компетентні органи (тимчасове призупинення діяльності суб’єкта господарювання до усунення виявлених порушень, призупинення дії та скасування ліцензій, примусова реорганізація) або в судовому порядку (примусова ліквідація).

Господарсько-правова відповідальність наступає лише за наявності відповідних підстав. Розрізняють юридичні та фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.

Юридичні підстави – той правовий документ, що характеризує певну поведінку суб’єкта господарювання як протиправну і передбачає за неї форму і розмір відповідальності: такими підставами в господарському праві є закон і договір.

Фактичні підстави – це ті життєві ситуації, що характеризуються законом або договором як неправомірні (тобто протиправна поведінка). Такі ситуації називають складом господарського правопорушення. Склад господарського правопорушення залежить від виду господарсько-правової відповідальності.

2.5 Підстави застосування окремих видів господарсько-правових санкцій

Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсько-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах. Це, по-перше, нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність суб’єктів господарських відносин. Другою правовою підставою є господарська правосуб’єктність правопорушника (боржника) і потерпілого (кредитора). Сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності цього виду можуть бути підприємства, установи, організації, інші юридичні особи незалежно від форми власності майна, організаційно-правових форм, тобто особи, які мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів. Третя підстава називається юридико-фактичною. Це протиправні дії або бездіяльність особи – господарського правопорушника, що порушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації.

Ця підстава складається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовами господарсько-правової відповідальності:

· факт господарського правопорушення, тобто порушення норми закону, умови договору, державного контракту тощо, внаслідок чого задаються збитки або інша шкода майновим правам та інтересам потерпілого (кредитора);

· протиправність поведінки господарського порушника. Така умова визначається у господарському праві в широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, що порушують правову норму, планове завдання, умови договору тощо;

· причинний зв’язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками. Йдеться про так званий причинно-необхідний зв’язок, коли протиправна дія чи бездіяльність є об’єктивною причиною такого наслідку, як збитки або інша шкода, завдані потерпілому (кредиторові). Цей зв’язок необхідно доводити відповідними доказами;

· вина господарського правопорушника. Це негативне суб’єктивне ставлення правопорушника до прав і законних інтересів потерпілого.

Вина у господарській і юрисдикційній практиці – це існування двох обставин, які дають підстави для застосування відповідальності: наявність у особи-правопорушника реальних можливостей для належного виконання; невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, запобігання збиткам (шкоді) потерпілого.

Формою вини може бути як умисел, так і необережність правопорушника. Вина обох сторін підлягає взаємному заліку. Якщо невиконання або неналежне виконання зобов’язання виникло з вини обох сторін, юрисдикційний орган (суд, господарський, третейський суд) відповідно зменшує розмір відповідальності боржника. Це має місце і тоді, коли кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розмірів збитків або не вжив заходів щодо їх зменшення.

За наявності у невиконанні чи неналежному виконанні зобов’язання вини кредитора у формі умислу або необережності боржник звільняється від виконання зобов’язання. Інше може бути встановлено законом.

Вина є однією з умов відповідальності в деліктних зобов’язаннях між суб’єктами. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.

Вина підприємства (господарюючого суб’єкта) – це вина його працівників. Отже, принцип відповідальності за вину вимагає визначення конкретних працівників, дія або бездіяльність яких спричинили невиконання зобов’язань чи заподіяння шкоди.

Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юридично-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.

Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків потрібна наявність усіх чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки (штрафу, пені) досить лише двох з них: факту господарського правопорушення та протиправності поведінки порушника.


Висновки

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, визначених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих наслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Основні питання відповідальності за правопорушення у сфері господарювання регулюються розділом V Господарського кодексу України.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції – господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Оперативно-господарські санкції – заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження порушень зобов’язання, що використовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку. До суб’єкта, який порушив господарське зобов’язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Крім зазначених господарських санкцій, до суб’єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції – уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.


Список використаних джерел

1. Господарський кодекс України від 16.01.2003 №436-ІV // ВВР. – 2003. - № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст. 144.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-ІV // ВВР. – 2003. - №№ 40-44. – Ст. 356.

3. Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. – К.: Атіка, 2004. – 624 с.

4. Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М. – К.: Кондор, 2003. – 400 с.

5. Господарське право: Практикум / В.С. Щербина, Г.В. Пронська, О.М. Вінник та інші; За заг. ред. В.С. Щербини. – К.: Юрінком Інтер, 2001. - 320 с.

6. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: Навч. посіб. – К.: А.С.К., 205 – 912 с.

7. Щербина В.С. Господарське право України: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 392 с.

8. Бабак О. Основні види відповідальності суб’єктів господарювання у зовнішньоекономічній діяльності // Підприємництво, господарство, право. – 2009. - №10. – С.144-148.

9. Заярний О.А. Деякі особливості господарсько-правової відповідальності за порушення організаційно-господарських зобов’язань, що виникають з договорів // Вісник господарського судочинства. – 2009. - №7. – С.171-177.

10. Ломака В. Обсяг відповідальності за невиконання та неналежне виконання обов’язків за договорами перевезень вантажів залізничним транспортом. // Підприємництво, господарство, право. – 2009. - №10. – С. 101-105.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий