Львівська академічна гімназія
при національному університеті
“Львівська політехніка”
Львів’яни – лідери Народного Руху України
Виконав гімназист 7–А(11)класу
Копильчак Богдан
Науковий керівник – вчитель історії
Мацуська О. М.
Львів-2009
План викладення теми
І. Сторінки з історії
ІІ. Довідка з історії Народного Руху за перебудову
ІІІ. Діяльність Львівського Руху
1. Причини створення Львівської регіональної організації Народного Руху України
2. Намагання діячів створити ЛРО Народний Рух України
3. Створення та початок роботи ЛРО Народного Руху України
4. Коментарі щодо теперішньої ситуації
Список використаної літератури
І. Сторінки з історії
народний рух україна львівський
- березень - вересень 1989 року - в областях пройшли установчі конференції4
- 8-10 вересня 1989р. – Установчий з’їзд у Києві під назвою “Народний Рух України за перебудову”;
- 22.01.1990р. – “Живий ланцюг” до дня Злуки ЗУНР та УНР;
- 7-12 вересня 1990 – Масовий виїзд на Нікопольщину та Запоріжжя до 500-ліття запорізького – козацтва;
- 9 лютого 1990 р – Народний Рух України зареєстрований Радою Міністрів.
- жовтень 1990 р – ІІ з’їзд Руху;
- 28 лютого - 1 березня 1992 р. – ІІІ з’їзд. Вдалося запобігти Розколу Руху;
- 1 лютого 1993 року – НРУ зареєстровано як партію;
- грудень 1993 р. - березень 1994 р – V з’їзд в два етапи у Києві;
- 15-17 грудня 1995 р. – VI з’їзд відбувся в Києві;
- 28-29 жовтня 1997р. – VIІ з’їзд відбувся в Києві;
- 30 травня 1999р. – VIІІ з’їзд в Києві;
- 12-13 грудня 1999 – ІХ з’їзд відбувся в Києві;
- січень 1999р. частина керівництва Руху на чолі з Ю.Костенком пішла на розкол Руху;
- 25 березня 1999 р. – в автомобільній катастрофі при нез’ясованих обставинахзагинув Голова НРУ В’ячеслав Чорновіл;
- 31 березня 1999 р. – Центральний Провід Руху обрав виконуючим обов’язки Голови НРУ (до наступного з’їзду) Г.Удовенка;
- 14 травня 1999 р. – Х з’їзд Руху відбувся в Києві;
- 5-6 травня 2001р. – ХІ з’їзд НРУ відбувся у Києві;
- 3 травня 2003 року – ХІІІ з’їзд. Головою партії було обрано Бориса Тарасюка;
- 20 березня 2004 року – ХІV з’їзд Народного Руху України;
- 19 лютого 2005 року – XV Всеукраїнські Збори Народного Руху;
- 16 листопада 2008р. – перший етап XVIII позачергових Всеукраїнських Зборів НРУ;
- 25 січня 2009р. – другий етап XVIII позачергових Всеукраїнських Зборів НРУ.
ІІ. Довідка з історії Народного Руху за перебудову
Історики ще не взялися за фундаментальні дослідження, присвячені діяльності Народного руху в радянську добу. Не всі важливі документи того часу збереглися, а ті, що збереглися, опубліковано тільки частково. Чи зрушиться з місця справа після 20-річного ювілею? Рух вписав себе в історію і цим заслуговує на те, щоб увійти в історичну пам’ять громадян України.
«Перестройка та гласность» до середини 1987 року досить слабо відчувалася в Україні, якою керувала партійна номенклатура КПУ на чолі з Щербицьким. Значний вплив на українське суспільство мала Чорнобильська катастрофа 1986 року, коли спільна біда, від якої нема порятунку , сколихнула народ. Некомпетентність тодішньої влади, замовчування наслідків трагедії – усе це викликало незадоволення більшості громадян, особливо тих, кого безпосередньо зачепила ця катастрофа. Заборона проведення молодіжної дискотеки на проспекті Шевченка під час святкування Дня міста Львова у вересні 1986 року викликала протест, що перетворився у стихійну маніфестацію, коли кількасот молодих людей ходили ввечері центральними вулицями та проспектами Львова і співали українських пісень. У 1987 році в Україні вже діяли нечисленні організації, що постали на ґрунті українського національного відродження: Український культурологічний клуб (Київ), Товариство Лева (Львів), клуб «Рідне слово» (Полтава), Українська асоціація незалежної творчої інтелігенції (Львів-Київ).
Протестуючий потенціал почав зростати, перш за все, в письменницькому середовищі. Хоча курс на «перебудову» було оголошено одразу після приходу М. Горбачова до влади, масштабна лібералізація в політичній сфері почалася тільки з 1988 року. Тоді в Україні й народилася ідея створення масової громадсько-політичної організації. 30 жовтня з ініціативи П. Мовчана і В. Терена у Спілці письменників України було скликано спільно з деякими науковцями Інституту літератури АН УРСР збори, на яких сформувалася ініціативна група для створення Народного руху в підтримку перебудови у складі І. Драча (голова), С. Гречанюка, А. Дімарова, В. Маняка, О. Мусієнка, Ю. Мушкетика, Б. Олійника, П. Осадчука, Д. Павличка, В. Рогози, М. Слабошпицького, С. Тельнюка і В. Терена. Пленум правління СПУ наприкінці листопада розробив проект програми Народного руху України за перебудову і вирішив створити подібні групи в областях. 31 січня 1989 року в Будинку кіно зібралася майже половина київських письменників, яка схвалила цей проект. Решта членів письменницької організації висловилася проти створення Руху. В листі-доносі першому секретарю ЦК Компартії України В. Щербицькому забутий ще за життя поет Данило Бакуменко строго рекомендував: «Хоч нині й рік змії, але таку змію необхідно нищити негайно, доки вона не виповзла з яйця».
16 лютого 1989 року проект програми було опубліковано в газеті «Літературна Україна». Дозвіл на публікацію ЦК Компартії України дав, щоб розпочати викривально-засуджуючу акцію за участю громадських організацій і трудових колективів. Однак акція загальмувалася через втручання М. Горбачова: перебуваючи в лютому 1989 року в Україні, він пристав на бік письменників, тому що не вбачав в їхніх діях політичної небезпеки. Звітуючи на політбюро ЦК КПРС про поїздку, Горбачов зазначив, що в республіці дуже сильні інтернаціоналістські прихильності, і глашатаям «самостійності» доводиться їздити за вірусом у Прибалтику. Тим часом обговорення програми органічно перейшло в розбудову структур НРУ на місцях. Одночасно з Рухом відбувалася розбудова інших громадських організацій. На травень 1989 року в Україні нараховувалося вже півтора десятка неформальних організацій. Вони підтримували Рух, утворюючи з ним єдиний фронт боротьби з радянською номенклатурою.
Народний рух України почав розвиватися в якісно новій ситуації, що склалася після здійснення політичної реформи конституційного значення. В два етапи, на ХІХ конференції КПРС (червень 1988 року) і на позачерговій сесії Верховної Ради СРСР (листопад-грудень 1988 року) М. Горбачов здійснив конституційну реформу. Смисл її полягав у перетворенні радянських органів влади на справжні владні структури, позбавлені підпорядкування компартійним комітетам. «Керівна і спрямовуюча роль» КПРС з 1989 року повинна була реалізовуватися шляхом виборів партійних функціонерів до рад та їхньої роботи у виконавчих комітетах рад. Задум полягав у тому, щоб поставити кожну ланку управління в залежність не тільки від рангом вищої структури, а й від волевиявлення виборців. У березні 1989 року відбулися перші з 1917 року вільні вибори в радянські органи влади. Всесоюзний з’їзд народних депутатів працював у Москві в травні-червні 1989 року. Кожен день його роботи висвітлювався засобами масової інформації і викликав величезний інтерес суспільства. Хоч керівникам КПРС вдалося сформувати «агресивно-слухняну» більшість, на з’їзді відбувалася гостра політична боротьба. Потім опозиціонери об’єдналися в Міжрегіональну депутатську групу (МДГ). Оцінюючи за свіжими враженнями І з’їзд, голова Всеукраїнського товариства репресованих Є. Пронюк зазначив: «Після з’їзду суспільство при всьому бажанні реакційних кіл вже ніколи не стане таким, яким було до нього».
З 1989 року держава і суспільство перебували в новій політичній реальності, хоч цього не усвідомлювали ні функціонери апаратних структур, ні виборці. Народу повернули узурповане після більшовицького перевороту 1917 року право наділяти владою своїх керівників. Радянський Союз перестав бути тоталітарною державою.
У липні 1989 року Б. Єльцин оприлюднив програмні вимоги МДГ: визнання приватної власності, у тому числі на землю, децентралізація влади, економічна самостійність республік, досягнення республіками реального суверенітету. Під знаком цих вимог 8—10 вересня 1989 року у Києві пройшов установчий з’їзд Народного руху України за перебудову. Делегати з’їзду по-різному формулювали свою відповідь на головне запитання: в якій формі має проявитися реальний суверенітет України? Однак різниця у поглядах, яку відзначив В. Чорновіл, не мала, на його думку, істотного значення на початковому етапі діяльності Руху. «Те, — говорив він, — що Лук’яненко чи Чорновіл бачать майбутню Україну незалежною, демократичною державою, а Драч і Яворівський хочуть більшого суверенітету її в реорганізованому Союзі, що перші обстоюють політичний плюралізм, а другі поки що воліють тільки лібералізації партії, до якої вони належать, — ще не підстава до роз’єднання. Саме Народний рух і покликаний об’єднати всіх, кому болить доля України, для конкретних щоденних справ».
Найголовнішою з конкретних щоденних справ НРУ стала боротьба за скасування недемократичної виборчої процедури, яка дозволила керівництву КПРС сформувати на І з’їзді народних депутатів СРСР «агресивно-слухняну більшість».Народні депутати СРСР від України, які були членами МДГ, утворили республіканський депутатський клуб, що підготував альтернативний проект закону про вибори. Проект передбачав прямі та пропорційні вибори до Верховної Ради УРСР, без гарантованого представництва від громадських організацій, отже, і без з’їзду народних депутатів. Народний рух організував масштабну кампанію на підтримку свого варіанту виборчого закону, не зупиняючись перед організацією несанкціонованих мітингів та інших акцій. Недемократичну процедуру, яка використовувалася під час загальносоюзних і республіканських виборів, в Україні не було застосовано. У доповіді С. Головатого на установчому з’їзді НРУ було сформульовано важливий висновок: неформальні, тобто незалежні від КПРС утворення у вигляді клубів, самодіяльних об’єднань та масових рухів слід розглядати як паростки майбутнього громадянського суспільства. Доповідач розумів, що народ, якому повернули право вибору своїх керівників, не зможе їх контролювати (на що й сподівалися реформатори Кремля), тому що він неорганізований. Упродовж трьох поколінь цей народ жив у суспільстві вертикальних зв’язків. Органи державної безпеки слідкували, щоб між людьми не виникали горизонтальні зв’язки, бо у такому випадку вони могли б організуватися проти влади.