Розвиток слов’яно-хозарських стосунків на Дніпровському Лівобережжі (стр. 5 из 6)
Таким чином, отримані внаслідок нових досліджень дані, свідчать, що «конфронтаційна» теорія взаємин східних слов'ян і Русі з Хозарією потребує певної корекції. Ці відносини були складними та неоднозначними, вони знали періоди протиборства та мирні часи, яких протягом І тис. н. е. було значно більше. Кінець означеного періоду був часом найбільш інтенсивних стосунків. Вони призвели до того, що на окремих територіях прикордоння (Сіверський Донець) протистояння слов'ян і населення каганату (середина - друга половина VIII ст.) переростає у співіснування, з якого поступово виникає співробітництво. Все це веде до взаємопроникнення культур окремих етносів, а на окремих пам'ятках починає формуватися синкретичне за своїм походженням і культурою населення.
Це не суперечить даним літописів, в яких звільнення сіверян від хозарської залежності пов'язується з діяльністю князя Олега (кінець IX ст.). Скоріш за все, як це вже відмічалося нашими попередниками, це не стосувалося східної частини племен сіверянського союзу. Вся логіка дій Олега свідчить про його бажання поставити під контроль дніпровський шлях «з варягів до греків» і забезпечити безперебійну транзитну торгівлю з Візантії до скандинавських країн. Для цього йому необхідно було підкорити всі прилеглі до цієї торгівельної артерії племена. Похід Святослава і повторне «закріплення» сіверян за Києвом було скоріш за все новою демонстрацією сили для тих самих західних племен сіверянського союзу на шляху до головної мети (Волзька Булгарія, Центральна Хозарія). Скоріш за все, до цього часу сіверяни самі подолали залежність від хозар, про що свідчать риси роменської культури в порівнянні з волинцевськими.
Щодо долі східної частини сіверянських племен, то вона, на нашу думку, була дещо іншою. Довготривала стабільність салтово-роменських взаємин позитивно впливала на матеріальну, а згодом і духовну культуру цієї групи слов'ян (не слід забувати, що по цілому ряду показників населення Хозарії випереджало лівобережний слов'янській світ). Це не могло не призвести до швидкого подолання конфронтації і поступового зближення слов'ян, алан та тюрко-болгар на території Дніпровського лісостепового Лівобережжя. Цілком вірогідно, що на окремих територіях регіону розпочався процес формування нового етносу.
Дестабілізація етнополітичної ситуації, що була викликана втручанням у Причорномор'я і лісостепове прикордоння половецьких племен (1055 р. - перша літописна згадка про зносини половців і Русі), призводить до згортання вказаних процесів. В середині XI ст. більшість східних сіверянських городищ перестає існувати. Населення відходить ближче до Києва, під захист княжої влади. Разом з ним відходять і асимільовані носії салтівських традицій. Це мігруюче населення несе із собою на нові території і свої традиції, що увібрали в себе і частку спадщини Хозарського каганату.
Висновки
Отже, отримані внаслідок нових досліджень матеріали свідчать, що "конфронтаційна" теорія взаємин східних слов'ян і Русі з Хозарією потребує певного коригування. На окремих територіях прикордоння (Сіверський Донець) початкове протистояння слов'ян і населення каганату переростає у співіснування, з якого поступово виникає співробітництво. Все це веде до взаємопроникнення культур окремих етносів, а на деяких пам'ятках починає формуватися синкретичне за своїм походженням і культурою населення.
Це не суперечить даним літописів, в яких звільнення сіверян від хозарської залежності пов’язується з діяльністю князя Олега. Скоріше за все, це не стосувалося східної частини племен Сіверянського союзу. Вся логіка дій Олега свідчить про його бажання поставити під контроль Дніпровський шлях "з варягів до греків", для чого необхідно було підкорити всі прилеглі до важливої торговельної артерії племена. Похід Святослава і повторне '"закріплення" сіверян за Києвом було, скоріше за все, новою демонстрацією сили для західних племен Сіверянського союзу на шляху до головної мети (Волзька Булгарія, Центральна Хозарія), Ймовірно, до цього часу, ці сіверяни самі подолали залежність від хозар, про що свідчать риси роменської археологічної культури, в порівнянні з волинцевськими. Щодо долі східної частини сіверянських племен, то вона, на мою думку, була дещо іншою. Довготривала стабільність салтово-роменських взаємин позитивно впливала на матеріальну, а згодом і духовну культуру цієї групи слов'ян (не слід забувати, що по цілому ряду показників СМК випереджала лівобережний слов'янській світ).
Дестабілізація етнополітичної ситуації, викликана просуванням у Причорномор'я і Лівобережне лісостепове прикордоння половецьких орд, призводить до згортання процесу формування нового етносу. В середині XI ст. більшість східних городищ РК перестає існувати. Населення відходить ближче до Києва, під захист княжої влади. Разом із ним переселяються й асимільовані носії традицій СМК. Вони несуть на нові території свої традиції, що увібрали частку спадщини Хозарського каганату.
Додатки
Додаток 1
Карта розповсюдження археологічних пам'яток.
Додаток 2
Юртоподібні житла пеньківської культури. (1 - Чернеччина, 2 - Йосипівна, З - Богородичне).
Пеньківські прикраси кочівницького типу:1-Лихачівка, 2-4-Козієвка, 5,6-Вільховик, 7-Жаботин, 8-Поставлуки, 9-Пастирське.
Знахідки на городищі Битиця-1: 1 - 12 -зброя та кінське спорядження; 13 - 16 - знаряддя праці.
Посуд:1-3,6-10-волинцевський гончарний,4, 5 - волинцевський ліпний,11- горщик з городища Мохнач.
Додаток 3
слов'янський хозарський каганат кочівницький
Роменські та салтівські городища на Сіверському Дінці. 
