регистрация / вход

Відвід державного суду з непідсудності

Відвід державного суду з непідсудності як спосіб забезпечення виконання арбітражної угоди. Колізійні норми та питання дійсності арбітражної угоди. Особливість підходу Європейської конвенції до регулювання питань відводу державного суду з непідсудності.

ВІДВІД ДЕРЖАВНОГО СУДУ 3 НЕПІДСУДНОСТІ


ПЛАН

1. Відвід державного суду з непідсудності як спосіб забезпечення виконання арбітражної угоди

2. Колізійні питання дійсності арбітражної угоди


1. Відвід державного суду з непідсудності як спосіб забезпечення виконання арбітражної угоди

Арбітражна угода є матеріальним виразом волі сторін щодо виведення з-під юрисдикції державних судів певних спорів, які можуть виникнути чи вже виникли з конкретних правовідносин.

Відвід державного суду з непідсудності становить собою певний спосіб виконання арбітражної угоди разом з ; такими формами її виконання, як звернення до третейського суду, формування складу третейського суду та ін. Практично всі нормативні акти (як національні, так і міжнародно-правові), що регулюють міжнародний комерційний арбітраж, містять окремі норми, які стосуються інституту відводу державного суду з непідсудності.

У ст. 4 женевського Протоколу вказується, що у разі порушення однією зі сторін арбітражної угоди справи в державному суді однієї із держав учасниць Протоколу, цей суд «повинен» направляти сторони «до рішення арбітрів» за умови, що спір виник з контракту, укладеного між особами, які належать до держав-учасниць Протоколу, що контракт містить арбітражне застереження, яке є дійсним і може бути виконано, і якщо є заява тІсї зі сторін спору, яка заперечує компетенцію цього державного суду. Такі ж самі положення передбачені Нью-Йоркською / конвенцією, яка, визначаючи обов'язковість І юридичну силу арбітражних угод, укладених у письмовій формі, передбачає певні гарантії виконання цієї норми.

Стаття !1(3) Нью-Иоркської конвенції зазначає: якщо до державного суду будь-якої із держав-учасниць Конвенції надійде позов з питання, щодо якого сторони уклали арбітражну угоду, то цей державний суд повинен направити сторони в арбітраж, якщо є клопотання про це однієї зі сторін спору та наявна дійсна арбітражна угода. Винятком із цього правила є випадки, коли державний суд, до якого звернулася одна зі сторін арбітражної угоди, дійде висновку, що арбітражна угода, на яку посилається інша сторона, є недійсною, втратила силу або не може бути виконана.

Таким чином, на державні суди країн-учасниць Конвенції, до яких можуть звернутися сторони спору, покладається функція судового контролю.. т: е Він полягає в тому, що державний суд зобов'язаний вивчити питання про те, чи є арбітражна угода недійсною або вона втратила силу, або не може бути виконаною. В разі підтвердження (доведення) наявності однієї з цих умов, державні суди мають право не направляти сторони в арбітраж і приймати справи до розгляду по суті. Висновок про те, що арбітражна угода є недійсною або втратила силу. або не може бутц виконаною. Державний суд може зробити з власної ініціативи. Більш того. можна стверджувати, що на державні суди держав-у час нині. Конвенції покладено певне забов'язання. певну функцію судового контролю щодо арбітражних угод, щодо дійсності та виконання яких між сторонами цих угод виникли спори.

Виходячи зі змісту ст. II Конвенції, можна зробити висновок про те, що державні суди повинні самостійно досліджувати всі питання, що стосуються арбітражної угоди, і визначати, чи є арбітражна угода дійсною, юридичне обов'язковою і можливого до виконання. Обов'язок державних судів вирішувати питання дійсності арбітражної угоди, що на неї посилається одна зі сторін як на підставу для відводу державного суду з непідсудності, випливає із принципового положення: юрисдикція державних судів є «абсолютною», а юрисдикція третейських судів — «винятковою» і лише за наявності дійсної арбітражної угоди.

Державні суди можуть визнати себе некомпетентними, лише визнавши в судовому порядку арбітражну угоду дійсною. Якщо вони визнають арбітражну угоду недійсною, то зобов'язані прийняти справу до свого розгляду.

Виходячи з вище в й кладеного, «Міжнародний арбітраж як спосіб вирішення зовнішньоекономічних спорів» не є коректним і має бути скоригованим. Слід зазначити, що Нью-Йоркська конвенція не встановлює стадію розгляду справи в державному суді. На якій може або повинно бути заявлено клопотання сторони про направлення сторін до арбітражу з посиланням на арбітражну угоду. Таким чином, звернення до державного суду з клопотанням направити сторони до арбітражу може бути зроблено на підставі положень Нью-Йоркської конвенції на будь-якій стадії розгляду спору в цьому суді. якщо закон країни суду не містить спеціальних положень щодо визначення цього моменту. В будь-якому разі таке звернення має бути зроблене до моменту винесення рішення по справі. Якщо "законодавство країни суду, до якого подано позов однією зі сторін арбітражної угоди, визначає певні стадії процесу, коли такий відвід має бути заявлено, то мають застосовуватися положення закону країни суду. В Україні, наприклад, ст. 80 ГПК встановлює, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо «сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду». Правовим наслідком припинення провадження у справі є неприпустимість повторного звернення до господарського суду по цьому ж спору. Але ГПК України також не вказує, на якій стадії розгляду справи може бути порушено питання про відвід державного суду з непідсудності на підставі існування арбітражної угоди, і тому це може бути зроблено до винесення рішення по справі.

Поряд з женевським Протоколом та Нью-Йоркською конвенцією відвід державного суду з непідсудності регулюється нормами Європейської конвенції 1961 р1 . Ця Конвенція, як і Нью-Йоркська, закріплює право сторін на заяву відводу державного суду з непідсудності. В Європейській конвенції таке право закріплене в ст. VI, у п. 1 якої зазначено, що відвід державного суду з непідсудності, заснований на наявності арбітражної угоди і заявлений в державному суді, в якому порушено справу однією із сторін арбітражної угоди, має бути заявлений до чи в момент подання заперечень по суті позову.

Ця стаття Європейської конвенції підлягає застосуванню у тих випадках, коли одна із сторін зовнішньоторговельного контракту, з якого виник спір, за наявності арбітражної угоди звертається з позовом до державного суду однієї із країн-учасниць Конвенції. Відповідно до положень цієї статті Конвенції інша сторона має право заявити відвід державному суду з непідсудності, посилаючись при цьому на наявність арбітражної угоди. Таким чином, Конвенція закріплює право сторін арбітражної угоди заявляти відвід державного суду у разі, якщо спір передається за ініціативою однієї із сторін цієї угоди на розгляд державного суду.

Особливість підходу Європейської конвенції до регулювання питань відводу державного суду з непідсудності полягає в тому, що на відміну від женевського Протоколу і Нью-Иоркської конвенції вона визначає стадію розгляду справи в державному суді. на якій ця заява буде розглядатися як зроблена в належний строк.

Згідно з положеннями Європейської конвенції відвід державного суду з непідсудності має бути заявлено або до подання заперечень по суті позову, якщо заяву такого відводу згідно з законами країни місця знаходження суду віднесено до питань процесуального права, або водночас з направленням до цього суду заперечень щодо суті справи, якщо представлення такого відводу згідно з законами країни місця знаходження суду віднесено до питань матеріального права. Таким чином, при визначенні стадії, на якій має бути заявлено відвід державного суду. Європейська конвенція містить відсилання до законодавства держави, в суді якої порушено справу за заявою однієї зі сторін арбітражної угоди.

Розгляньмо, як це питання вирішується в законодавстві України. Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» у от. 8 визначає стадію розгляду справи в державному суді, на якій або не пізніше якої повинно бути заявлено клопотання про непідсудність спору цьому державному суду.

Такою стадією Закон визнає стадію представлення стороною своєї першої заяви щодо суті спору, якою € для позивача — стадія подачі позовної заяви, а для відповідача — стадія подання до суду своїх заперечень щодо суті спору, а точніше, відзиву на позов.

Таким чином, українське законодавство відносить відвід державного суду з непідсудності до питань. використовуючи термінологію Європейської конвенції. «матеріального» права виходячи цього передбачає як належний строк подання клопотання про відвід державного суду з непідсудності строк представлення стороною своєї першої заяви щодо суті спору. Заява про відвід державного суду, яка міститься, наприклад, у тексті відзиву на позов, має розглядатися як заява, подана в належний термін. Важливим є визначення поняття «державні суди» або «суди», що використовується в Нью-ЙоркськІй та Європейській конвенціях. У текстах конвенцій не дається визначення цього поняття, і тому воно має визначатися згідно із законодавством кожної конкретної країни. Розгляньмо це питання на прикладі законодавства України. Стаття 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», яка стосується відводу державного суду з непідсудності, лише робить вказівку на «суд», не визначаючи його.

Тому для визначення такого суду необхідно звернутися до загальних норм українського законодавства, якими вирішуються питання підсудності спорів залежно від суб'єктів спірних правовідносин та їх характеру. Якщо спір виник із комерційних (підприємницьких) правовідносин між двома юридичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності, то, як правило, такий спір буде підсудним господарським судам України, тобто спеціалізованим державним судам. Виходячи з цього, державними судами, які вказуються в ст. VI Європейської конвенції, п. З ст. II Нью-Йоркської конвенції, ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», в таких випадках будуть відповідні господарські суди України. В силу того, що Україна є учасницею як Нью- Йоркської, так і Європейської конвенцій, треба розглянути випадки, коли застосуванню підлягають положення і Нью- Йоркської, і Європейської конвенцій. Перший приклад. У господарському суді України відповідної інстанції було порушено справу за позовом особи, яка є стороною зовнішньоторговельного контракту та арбітражного застереження, яке міститься в ньому. При цьому до арбітражного застереження підлягають застосуванню положення Європейської конвенції. У цьому випадку державний суд України, тобто відповідний господарський суд, мав би застосовувати як положення ст. 11(3) Нью-Йоркської конвенції, положення ст. VI Європейської конвенції, так і положення ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Згідно з Європейською конвенцією та положеннями Закону України відвід державного суду має бути зроблено не пізніше першої заяви по суті спору. Таким чином, застосуванню підлягають як норми міжнародної конвенції, так і норми національного закону, при цьому вони однаково підходять до регулювання означених відносин, і ніяких колізій не виникає.

Другий приклад. У господарському суді відповідної інстанції України було порушено справу щодо спору, стосовно якого існує арбітражна угода, до якої не застосовуються положення Європейської конвенції. В цьому випадку повинні застосовуватися як відповідні положення Нью-Йоркської конвенції, так і положення Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Також тут слід пам'ятати, що Нью-Йоркська конвенція не визначає стадії, на якій може бути подано клопотання про відвід державного суду. В такому випадку тільки норми національного закону, тобто ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» визначає належний момент для заяви про відвід державного суду. Водночас згідно з п. 5 ст. 1 Закону повинні в першу чергу застосовуватися норми міжнародного договору. Тому можна припустити, що в цій ситуації одна зі торін спору може заявити відвід державному суду на будь-якій стадії розгляду спору до моменту винесення рішення по справі,посилаючись при цьому на те, що Нью-Йоркська конвенція,яка, до речі, також регулює ці питання, не передбачає відповідних обмежень з точки зору стадії подання такого відводу.

Відповідні господарські суди України не повинні застосовувати цей підхід, посилаючись при цьому на те, що Нью-Йоркська конвенція не регулює питання щодо стадії, і тому ніяких суперечностей між Її положеннями і положеннями Закону України немає. У цій ситуації повинні застосовуватися виключно відповідні положення Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Цей підхід грунтується на тому, що Нью-Йоркська конвенція, закріплюючи лише загальну норму, передбачає, хоча і не прямо, що всі процесуальні питання відводу державного суду мають вирішуватися відповідно до законів країни суду. Згідно з рівнем розробленості інституту відводу державного суду з непідсудності на підставі арбітражної угоди нормативні акти. що були розглянуті нами вище, можна розмістити в такій послідовності. Положення женевського Протоколу і Нью Иоркської конвенції, норми яких мають загальний характер, закріплюють тільки сам принцип — загальну норму. Положення Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», норми якого поряд із закріпленням загального правила вказують також стадію процесу, на якій може і повинен бути заявлений відвід державному суду з непідсудності.

Положення Європейської конвенції на відміну від інших нормативних актів з міжнародного комерційного арбітражу передбачають також і процесуальні наслідки пропуску тією чи іншою стороною зазначених строків. Таким процесуальним наслідком згідно з Європейською конвенцією є втрата стороною права заявити такий відвід в майбутньому з причини пропуску строку. Той факт, що український закон не визначає правових наслідків пропуску тією чи Іншою стороною належної стадії для заяви відводу державному суду. робить можливим застосування судами «права свого розсуду» під час розгляду заяв. що були подані на більш пізніх стадіях розгляду справи в суді. Особливо застосування «права розсуду» можливе в тих випадках, коли до спору (до арбітражної угоди) не застосовуються положення Європейської конвенції 1961 р. Цю невизначеність може бути усунено шляхом видання відповідних роз'яснень або Верховним Судом України як найвищим органом судової влади, або Вищим господарським судом України, тому що такі питання, як правило, виникають в практиці саме господарських судів України. Закріплюючи принцип, згідно з яким сторонам арбітражної угоди надається право відводу державного суду з непідсудності, міжнародно-правові акти (женевський Протокол, Нью-Йоркська конвенція. Європейська конвенція) і національні закони, наприклад, закони України, Російської Федерації «Про міжнародний комерційний арбітраж», визначають перелік підстав, за наявності однієї з яких відвід, який було заявлено державному суду, може бути незадоволено. Такими підставами є недійсність арбітражної угоди, втрата арбітражною угодою юридичної сили та випадки, коли арбітражна угода не може бути виконана. Чи можна вважати цей перелік вичерпним, слід зауважити, що ні названі вище міжнародно-правові акти, ні національні закони прямо не вказують на те, що цей перелік є вичерпним.

Спробуймо з'ясувати, чого стосуються ці підстави. Усі вони стосуються арбітражної угоди та її дійсності в широкому розумінні як правової основи передачі спору до арбітражу і виключення підсудності цього спору державним судам. Наявність, дійсність та виконуваність арбітражної угоди є загальними підставами того, що державний суд не вправі розглядати цей спір. Дійсна арбітражна угода є правовою основою арбітражу, тому тільки відсутність самої арбітражної угоди чи її недійсність є для державних судів основою для прийняття справи до свого розгляду. Викладене вище дозволяє^робити висновок, що перелік підстав, передбачений ст. 11(3) Нью-Йоркської конвенції та ст. 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», є вичерпним. За наявності однієї із зазначених підстав державний суд має право відмовити у задоволенні заявленого Йому відводу з непідсудності і, не відсилаючи сторони до арбітражу, прийняти спір до розгляду по суті. Європейська конвенція не містить чітко визначеного переліку підстав, за наявності яких державний суд може не визнати заявлений йому відвід з непідсудності правомірним і обґрунтованим. Разом з тим у е. VI Європейської конвенції є положення, які можуть розглядатися як можливі підстави для незадоволення заяви про відвід державного суду з непідсудності. Перше положення ст. VI Конвенції, яке можна віднести до підстав для відмови у задоволенні – заявленого відводу державного суду, визначає: «...під час винесення рішення з питання щодо наявності чи дійсності зазначеної арбітражної угоди...» Це положення означає, що суд має право розглянути питання про наявність арбітражної угоди, і якщо зробить висновок про таку наявність, то надалі має розглянути питання про її дійсність з тим, щоб відповісти на питання: чи є в наявності дійсна арбітражна угода як умова і як основа для відводу державного суду з непідсудності?

Друге положення ст. VI Європейської конвенції говорить, що суд, в якому порушено справу, може не визнати арбітражну угоду, якщо за законом його країни спір не може бути предметом арбітражного розгляду. Це положення означає, що державний суд повинен вирішити питання про відповідність арбітражної угоди публічному порядку, зокрема визначити, чи може даний спір бути предметом арбітражного розгляду та, відповідно, предметом арбітражної угоди, і таким чином вирішити питання припустимості арбітражної угоди (дозволу держави на передачу спору на вирішення третейського суду). Означені положення ст. VI Європейської конвенції перебувають у прямому зв'язку з положеннями ст. 11(1) Нью Иоркської конвенції, яка визнає арбітражну угоду дійсною, якщо об'єкт спору може бути предметом арбітражного розгляду. Таким чином, це положення Європейської конвенції також стосується питання дійсності арбітражної угоди.

Перелічені положення Європейської конвенції дозволяють зробити такі висновки: відсутність чи недійсність арбітражної угоди, а також ті випадки, коли певний спір не може бути предметом арбітражного розгляду згідно з законодавством країни суду, є підставами для відмови в задоволенні заяви про відвід державного суду з непідсудності.

Невизначеним залишається питання щодо того, чи допускає Європейська конвенція існування інших підстав, які державний суд певної країни може вважати законними, обґрунтованими і які можуть бути застосовані для вирішення питання щодо підсудності певного спору державним судам чи арбітражу?

Незважаючи на те, що Конвенції бракує чіткості у визначенні цього питання, слід все ж дійти висновку, що перелік підстав, за наявності яких державні суди можуть відхиляти заперечення щодо своєї компетенції, є вичерпним, І його обсяг обмежується виключно питаннями наявності та дійсності арбітражної угоди в широкому розумінні.

З іншого боку, Нью-Йоркська конвенція і Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачають такі підстави для відводу державного суду з непідсудності, яких прямо не передбачає Європейська конвенція. Так, Європейська конвенція не передбачає таких підстав, як неможливість виконання арбітражної угоди і втрата арбітражною угодою чинності. Розглянуті нами певні текстові особливості Нью-Йоркської І Європейської конвенцій, а також Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» стосовно визначення переліку підстав, за наявності однієї з яких державний суд має право відмовити у задоволенні відводу, заявленого даному суду, не створюють різних режимів правового регулювання означених відносин.

2. Колізійні питання дійсності арбітражної угоди

На відміну від женевського Протоколу, Нью-Йоркської конвенції, а також Типового закону ЮНСІТРАЛ і Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Європейська конвенція містить цілу групу колізійних норм, якими повинні керуватися державні суди держав-учасниць цієї Конвенції під час розгляду питань, пов'язаних з відводом державного суду з непідсудності. Вирішуючи питання стосовно того, чи підсудна дана справа державному суду, чи вона має бути вирішена в порядку міжнародного комерційного арбітражу, а також При відповіді на питання: чи є арбітражна угода і чи дійсна вона, державний суд зобов'язаний згідно з Європейською конвенцією застосовувати такі колізійні прив'язки. Питання дійсності арбітражної угоди, її наявності чи відсутності суд повинен вирішувати за законом, якому сторони підпорядкували цю арбітражну угоду. Таким чином, у Конвенції закріплено принцип автономії волі сторін щодо вибору права, яке має застосовуватися до арбітражної угоди, і цей принцип є основоположним.

Якщо сторони не скористалися своїм правом, наданим Їм Конвенцією, і не узгодили закон, якому підпорядковується арбітражна угода, то суд повинен керуватися законом країни, в якій згідно з арбітражною угодою мас бути винесене арбітражне рішення, тобто законом країни — місця винесення рішення. Як правило. арбітражне рішення виноситься там. де відбувається арбітражний розгляд справи.

Якщо спір розглядається постійно діючим арбітражним органом, то місцем розгляду спору, як правило, буває місце знаходження даного постійного арбітражного органу і, відповідно, місцем винесення арбітражного рішення буде саме це місце. Складніше буває з'ясувати місце арбітражу і, відповідно, місце винесення рішення, якщо розгляд спору здійснюється арбітражем.

На практиці часто бувають випадки, коли у справі проводяться, наприклад, два слухання — і обидва в різних державах, а рішення виноситься одноособовим арбітром у третій країні — наприклад, країні свого постійного місця проживання.

Якщо сторони не визначили закон, якому повинна підпорядковуватися арбітражна угода, і суд не має можливості, на момент розгляду цього питання, визначити, в якому місці має бути винесено арбітражне рішення, то державний суд повинен керуватися законом, який має бути застосований судом в силу колізійної норми країни — місця знаходження державного суду.

Таким чином. Європейська конвенція дає перелік колізійних прив'язок, які державні суди країн-учасниць Конвенції мають використовувати при вирішенні питань, пов'язаних з арбітражною угодою, а також встановлює пріоритетність та обов'язкову послідовність їх застосування. Що стосується припустимості арбітражу як засобу вирішення спорів, то відповідно до Конвенції державні суди вправі визнавати арбітражні угоди недійсними, якщо певні спірні, правовідносини (предмет арбітражної угоди) не можуть бути предметом арбітражного розгляду згідно із законами країни суду. Таким чином, при вирішенні цього питання державні суди повинні застосовувати закони своєї країни.

Під час вирішення питання правоздатності сторін арбітражної угоди, що також стосується питання дійсності арбітражної угоди, державні суди згідно з Конвенцією повинні керуватися «законом, який до них застосовується». Хоча Конвенція не вказує, який саме закон повинен застосовуватися, можна припустити, що застосуванню підлягає закон, на який вказує відповідна колізійна норма законодавства країни суду. Це може бути або закон країни місця реєстрації відповідної сторони арбітражної угоди, або закон місця знаходження головного офісу (контори) компанії, або закон місця її основної діяльності. Так, якщо український суд буде вирішувати питання правоздатності української сторони арбітражної угоди, то він зобов'язаний застосовувати норми українського законодавства. Під час вирішення питання правоздатності іноземної сторони арбітражної угоди український суд повинен спочатку застосувати колізійну норму, яка міститься в ст. 567 ЦК УРСР і яка визначає право, застосовне до іноземних компаній. Застосування українським судом норми ст. 567 ЦК УРСР відішле суд до закону країни місця створення юридичної особи. Таким чином, при вирішенні питання правоздатності сторін арбітражної угоди державні суди повинні застосовувати, по-перше, колізійні норми своєї країни, а по-друге, закони тієї країни, до яких відсилає колізійна норма, що була застосована.

Розглянувши практично всі елементи інституту відводу державного суду з непідсудності, спробуймо відтепер з'ясувати, в якому зв'язку знаходяться рішення державних судів з питань відводу державного суду з непідсудності і які стосуються питань дійсності арбітражної угоди з процедурою скасування арбітражних рішень у державних судах країни місця винесення арбітражного рішення.

Якщо рішення державного суду з питань відводу державного суду з непідсудності було винесене в країні місця арбітражу, то факти та обставини, які були визначені в цьому рішенні, будуть мати преюдиціальний характер і повинні застосовуватися відповідним державним судом при розгляді справи про скасування арбітражного рішення. Якщо рішення державного суду з питань відводу державного суду з непідсудності було винесене в іншій країні, ніж країна місця арбітражу, то факти та обставини, які були визначені в цьому рішенні, матимуть преюдиціальний характер тільки в тому випадку, якщо таке рішення державного суду буде належним чином визнано в країні місця винесення арбітражного рішення і, відповідно, в країні, де розглядається справа про скасування арбітражного рішення. За відсутності належного визнання це арбітражне рішення не буде мати ніякого юридичного впливу на вирішення питання про скасування арбітражного рішення і може застосовуватися тільки в інформативному плані.

З'ясуймо також зв'язок, у якому перебувають рішення державних судів з питань відводу державного суду з непідсудності та які стосуються питань дійсності арбітражної угоди з процедурою визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, Рішення державного суду країни місця арбітражу з питання відводу державного суду з непідсудності можуть бути правовою підставою для вирішення справи про визнання та виконання арбітражного рішення в іншій країні, ніж та, де було винесене це арбітражне рішення. Умовою цього є те, що відповідне рішення державного суду буде визнане в порядку, який діє для визнання та виконання рішень іноземних судів у тій самій країні, де запитується виконання арбітражного рішення. Якшо рішення державного суду не буде визнано в країні виконання, то суд, який розглядає справу про визнання та виконання арбітражного рішення, вправі вирішувати ці питання, не враховуючи це рішення.

Вище нами розглядалися ситуації, коли одна із сторін спору звертається до державного суду з позовом, а інша сторона спору заперечує проти розгляду цього спору державним судом, тобто заперечує юрисдикцію державного суду на підставі існування арбітражної угоди, згідно з якою цей спір має розглядати арбітраж. У таких ситуаціях на державні суди покладена функція судового контролю, виконуючи яку суди мають право вирішувати питання наявності та дійсності арбітражної угоди. В зв'язку з цим виникає питання: чи можуть сторони звертатися до державного суду з заявою про визнання арбітражної угоди недійсною, чи вони мають це право тільки в порядку застосування інституту відводу арбітражного суду з непідсудності з посиланням на недійсність арбітражної угоди?

Нью-Йоркська конвенція і Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не містять норм, які б прямо передбачали можливість виникнення таких ситуацій, а також норм, які б приписували судам здійснювати в цих ситуаціях певні дії. При обмежувальному тлумаченні положень цих нормативних актів і, перш за все, положень Закону, можна зробити висновок, що сторона, проти якої подано позов в арбітраж, може тільки заявити відвід цьому арбітражу з непідсудності. Такий відвід може бути зроблено тільки в цьому ж арбітражі. Незгодна сторона не може звернутися до державного суду з позовом про визнання арбітражної угоди недійсною. Проте прямого припису державним судам відмовляти у розгляді позовів, предметом яких є питання недійсності арбітражної угоди. Її наявності і виконуваності, у внутрішньому законодавстві України немає, що створює теоретичну можливість для порушення фактично паралельних процесів. Інша думка з цього приводу ґрунтується на тому, що Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» містить загальну норму, відповідно до якої судове втручання обмежується тими випадками, які передбачені цим Законом. Таким чином, застосовуючи норму ст. 5 цього Закону, суди України повинні відмовляти в розгляді справ за позовами сторін арбітражної угоди про визнання цієї угоди недійсною.

На відміну від Нью-Йоркської конвенції І Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» Європейська конвенція передбачає ситуації, коли сторона може звернутися до державного суду з позовом щодо відсутності, недійсності арбітражної угоди або втрати арбітражною угодою чинності чи з того ж предмета, що і порушено справу в арбітражі. Вказуючи на можливість такого звернення, Конвенція чітко приписує державному суду. до якого було направлено позов щодо суті спору чи з зазначених вище питань, відкласти винесення рішення з питання компетенції арбітражного суду до того часу, доки арбітражний суд, який розглядає позов однієї із сторін, не винесе рішення щодо суті спору, оскільки, як зазначає Конвенція, державний суд не має достатньо суттєвих підстав для відступу від цього правила'. Таким чином. Конвенція виключає можливість оспорювання (коли спір розглядається в арбітражі) в державних судах питань підсудності спору арбітражу і виключає можливість втручання державного суду у вирішення арбітражем спору по суті шляхом прийняття до свого розгляду як позову з того ж предмета спору, так і з питань дійсності арбітражної угоди.

Таким чином, норми Європейської конвенції, які, з одного боку, дають право і можливість сторонам оскаржити рішення третейського суду стосовно своєї компетенції розглядати певний спір, а з іншого боку, не дозволяють сторонам порушувати паралельну процедуру в державному суді як щодо вирішення спору по суті, так і з питань визнання арбітражної угоди недійсною, обмежують сферу судового втручання і контролю за діяльністю міжнародних комерційних третейських судів.

Інститут відводу державного суду з непідсудності перебуває у тісному зв'язку з інститутом виконання арбітражних Рішень. Цеп зв'язок полягає в тому. що відвід державного суду з непідсудності може бути заявлений тільки на підставі на; дійсної арбітражної угоди Державний суд повинен розглянути питання про наявність та дійсність арбітражної угоди і винести відповідне рішення. Винесене з приводу дійсності арбітражної угоди рішення відповідного державного суду має розглядатися як акт преюдиціального характеру в країні місця винесення такого рішення і може застосовуватися ори розгляді справи про скасування арбітражного рішення, а також на стадії використання арбітражного рішень, за умов, розглянутих вище.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий