Смекни!
smekni.com

Україна в складі СРСР 1922-1939 рр. (стр. 1 из 3)

РЕФЕРАТ

на тему:

Україна в складі СРСР (1922-1939 рр.)

П Л А Н

1. Нова економічна політика

2. Утворення Радянського Союзу. Остаточна втрата Україною незалежності.

3. Утворення Радянського Союзу. Остаточна втрата Україною незалежності.

4. Колективізація сільського господарства. Голод 1932-1933 рр.

5. Культурне будівництво в 20-30 роках.

6. Україна і процес формування тоталітарного режиму в СРСР.

1. Нова економічна політика

Започаткована в роки війни політика “воєнного комунізму” з її продрозкладкою з кожним днем все поглиблювала прірву, що розділяла владу й основну масу населення – селянство. Незважаючи на це, слушні пропозиції Ю.Ларіна, Л.Троїцького про необхідність зміни продрозкладки продподатком, які вносилися ще з січня 1920 р. неодноразово відхилялися прибічниками воєнно-комуністичних методів управління.

У березні 1921 р. 10 з’їзд РКП9б) прийняв рішення про заміну продрозкладки продподатком, що поклало початок переходу до нової економічної політики.

Поява НЕПу як нової моделі господарювання була зумовлена низкою об’єктивних причин:

1) закінчення бойових дій перехід до мирного будівництва початок відбудови господарства вимагали зміни акцентів у економіці;

2) кризовий стан економіки, що мав тенденцію до посилення негативних явищ, стимулював відхід від воєнно-комуністичної доктрини.

3) невдоволення селянства продрозкладкою, що періодично виливалось у збройні виступи проти існуючої влади, зумовлювало зміну співвідношення класових сил у суспільстві і диктувало необхідність нового підходу до відносин міста і села.

Суть НЕПу вбачалась у зміцненні союзу робітників і селян, оскільки внаслідок такої консолідації можна було вирішити проблеми економічної відсталості України. Протягом 1921-1922 рр. формується непівська модель організації суспільства, яка фактично реалізовувалась на практиці. Ця модель базувалася на концепції шляху до соціалізму через державний капіталізм.

З переходом до НЕПу почала відроджуватись кооперація, в якій більшовики вбачали оптимальну форму залучення селянства до соціалістичного будівництва, важливий елемент змички міста і села. До кінця відбудовчого періоду в Україна усіма видами кооперації було охоплено більшу частину сільського населення республіки. НЕП зумовив суттєві зміни і в промисловості, контролюючи важку промисловість, держава передала в оренду організаціям, а також приватним особам дрібні підприємства.

В Україна в 1921 році в оренду було здано 5200 таких підприємств, тобто майже половину наявного фонду. Було запроваджено трести, які й стали основними ланками управління державною промисловістю. Перші трести в Україна було організовано в 1921 році. Всього в республіці було створено 21 республіканський і 54 губернаторські трести.

Однак, незважаючи на цілком реальні позитивні зрушення НЕП наприкінці 20-х років було згорнуто.

Крім економічних протиріч, поглиблення НЕПу дедалі більше виявляло серйозні політичні та соціальні протиріччя, серйозні протиріччя в період НЕПу виникли в соціальній сфері. Почали лунати голоси про “ганебний відступ” перед капіталізмом, “здачу позицій соціалізму”. За таких обставин у 1929 році більшовицьке керівництво і вирішило здійснити “великий перелом” відкинувши НЕП.

Отже, нова економічна політика була реакцією на об’єктивні обставини – кризовий стан економіки, невдоволення селян продрозкладкою, спад світового робітничого руху, тощо. Запровадження НЕПу в Україні зумовило відродження приватної ініціативи, сприяло поліпшенню економічної ситуації. Згортання наприкінці 20 років НЕПу зумовлене внутрішніми економічними протиріччями цієї політики та суперечливими процесами, які вона зумовила в суспільстві.

2. Утворення Радянського Союзу. Остаточна втрата Україною незалежності.

Шлях до створення єдиної союзної держави розпочався ще під час громадянської війни і був зумовлений низкою об’єктивних чинників.

Території усіх республік, що увійшли до союзу, свого часу були об’єднані в межах Російської імперії. Між ними існували тісні економічні зв’язки, спеціалізація економічних районів, своєрідний розподіл праці.

Значну роль у зміцненні та посиленні об’єднавчої тенденції відігравало те, що всі республіки мали однакову політичну структуру, яка характеризувалася моно партійністю.

Втрата Україною незалежності відбувалася протягом тривалого періоду, поступово у процесі входження УСРР до складу союзу РСР, який умовно можна поділити на кілька етапів.

І етап (червень 1919 – грудень 1920 рр.) – утворення “воєнно-політичного союзу” радянських республік, збереження за Україною формального статусу незалежної держави.

У червні 1919 р. ВЦВК прийняв постанову “Про воєнний союз радянських республік України, Росії, Латвії, Литви і Білорусії”. Об’єднування здійснювалося лише “на час соціалістичної оборонної війни”, але, по суті, стало першим реальним кроком до відновлення унітарної держави.

Пошук моделі майбутнього союзу розпочався влітку 1919 року. З цією метою під головуванням Л. Каменєва було створено комісію, члени якої схилялися до надання формально незалежним республікам статусу автономних республік РСФРР, а голова взагалі дотримувався думки про те, що “треба злити Україну з Росією”, а не обмежуватися об’єднанням основних галузей управління.

Однак остаточної відповіді на питання про конкретну форму об’єднання радянських республік не було.

ІІ етап (грудень 1920 – грудень 1922 рр.) – формування договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету.

28 грудня 1920 року представники Росії Ленін і Чичерін та представник України Чаковський підписали угоду про воєнний і господарський союз між двома державами.

Для управління українською металургійною та металообробною промисловістю у червні 1922 р. були створенні загально федеральні трести (“Укрметал”, “Югосталь”, “Сільмаштрест”), які цілком перебували під контролем центру, а саме - Всеросійської Ради народного господарства (ВРНГ).

Ленін виступав проти сталінської моделі об’єднання республік, запропонувавши покласти в основу державного союзу принцип федерації. В жовтні 1922 р. пленум УК РКП(б) прийняв форму утворення єдиної держави на якій наполягав Ленін.

Створена після жовтневого пленуму конституційна комісія (Й. Сталін, М. Калінін, Г. Чичерін та ін.) висловилися за утворення наркоматів трьох типів:

а) злитих (5 наркоматів) – мали “цілковиту владу на території нової федерації”;

б) об’єднаних (5 наркоматів) - підпорядковувалися московській колегії республіканські підрозділи дістали назву наркоматів;

в) автономних (самостійних) – юстиції, внутрішніх справ, землеробства, освіти, охорони. Передбачалася централізація ще більша, ніж в умовах громадянської війни.

ІІІ етап (грудень 1922 – травень 1925 рр.) – утворення СРСР, втрата Україною незалежності.

30 грудна 1922 року І з’їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік – РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР (Азербайджан, Вірменія, Грузія).

Не вірячи в те, що Сталін щиро відмовився від ідеї автономізації, Х. Раковський наполягав на необхідності реальних гарантій рівноправності та суверенності республік у межах РСРС. Раковський, на ХІІ з’їзді РКП(б) (квітень 1923 р.) вказував на серйозну негативну тенденцію – зародження диктатури союзних відомств.

У цей час процес ліквідації суверенітету України вступає у свою завершальну фазу. 26 січня 1924 р. відбувся ІІ з’їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію Радянського Союзу.

У травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР ІV всеукраїнський з’їзд Рад затвердив текст Конституції УСРР, у якому було законодавчо закріплено вступ Радянської України до Радянського Союзу.

Отже остаточна ліквідація державного суверенітету України відбулася в момент утворення СРСР (грудень 1922 р.). Проте, втрата незалежності, перетворення України на маріонеткову державу не означали цілковитої ліквідації завоювань українського народу, тотальної руйнації атрибутів державності.

3. Утворення Радянського Союзу. Остаточна втрата Україною незалежності.

На базі НЕПу промисловий розвиток СРСР у середині 20-х років досяг довоєнного (1913) рівня, однак країна суттєво відставала від передових капіталістичних держав: значно менше вироблялося електроенергії, сталі, чавуну, добувалося вугілля і нафти.

В грудні 1925 р. відбувся ХІV з’їзд ВКП(б), який проголосив курс на індустріалізацію. Важливе місце у здійсненні наміченого курсу відводилось Україні, на ІХ з’їзді ВКП(б) вказувалося на принципово важливу роль важкої промисловості республіки для процесу модернізації та реконструкції країни.

На промислових підприємствах хронічно не вистачало кваліфікованих кадрів. Серйозною проблемою був і дефіцит обладнання, адже на більшості заводів і фабрик воно було застарілим, крім того, значну частину необхідних для модернізації машин і устаткування своя промисловість взагалі не виробляла.

Джерелами фінансування цих закупок та індустріалізації були:

1) перекачування коштів із легкої та харчової у важку промисловість;

2) податки з населення (для села “над податок” – постійне зростання цін на промислові товари);

3) внутрішні позики, спочатку добровільні, а згодом – “під контролем суспільних організацій”. Так, протягом 1927-1929 рр. було випущено 3 державні позики індустріалізації, і населення України підписалося на суму понад 325 млн.крб.;

4) випуск паперових грошей, не забезпечених золотом (у роки першої п’ятирічки інформаційне покриття державних потреб становило 4 млрд.крб.);