Курсова робота
Закінчений та незакінчений злочин
Зміст
Вступ
Розділ 1. Закінчений та незакінчений злочин
Розділ 2.Закінчений злочин
Розділ 3. Незакінчений злочин
Висновки
Список використаної літератури
Однією із відчутно значущих соціальних проблем для України є злочинність. В умовах реформування соціального життя та економіки країни її небезпечність збільшується, особливо у стратегічно важливих сферах громадського життя. Поширення організованої злочинності, що укоренилися практично в усіх сферах функціонування держави, завдає непоправної шкоди її розвитку. Воно негативно впливає на формування і діяльність органів державної влади, підриває довіру громадян до неї, до авторитета демократичних інститутів і цінностей. Воно загрожує національній безпеці України в цілому та ускладнює відносини України з іноземними державами.
Зростання злочинності в Україні, особливо організованої, насильницької та корисливої, що спостерігається в останні роки, викликано переломним періодом розвитку України і деякими іншими негативними чинниками. Це ставить перед державою серйозні завдання боротьби з таким явищем. Необхідно добиватися припинення зростання злочинності, а потім й її істотного скорочення. З цією метою вживаються політичні, економічні, організаційні, законодавчі та інші заходи.
Організована злочинність стає сьогодні суттєвим фактором посилення соціальної напруги і дестабілізації громадських відносин, заважає оздоровленню економіки, упорядкуванню споживчого ринку, сприяє деформації нових форм економічних підприємницьких відносин. Набирають силу небезпечні процеси зростання загальнокримінальної та економічної злочинності, лідерів злочинних групувань з корумпованими посадовими особами органів влади та управління, правоохоронних органів.
Актуальність теми даної курсової роботи визначається тим, що юридичною базою боротьби зі злочинністю є кримінальне законодавство. Щоб це законодавство було досить ефективним, необхідно правильно його застосовувати. Однак для цього слід ґрунтовно вивчати це законодавство, з тим щоб добре знати і застосовувати в практичній діяльності його норми.
Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини. Саме тому йому притаманні всі ті об'єктивні і суб'єктивні особливості, що характеризують поведінку людини: фізичні властивості – той чи інший рух або утримання від нього, використання фізичних, хімічних, біологічних та інших закономірностей навколишнього світу; психологічні властивості – прояв свідомості і волі, певна мотивація поведінки, її цілеспрямованість.
При цьому, оскільки інтереси і потреби суспільства постійно розвиваються, відповідно змінюється на певному етапі суспільного розвитку й оцінка поведінки людини як антисоціальної, злочинної. Тому поняття злочину не може бути незмінним: воно завжди повинно відповідати конкретному етапу розвитку суспільства, потребам та інтересам, притаманним саме цьому етапу. З огляду на це, вивчення і правильного тлумачення поняття закінченого та незакінченого злочину є важливим питанням у вивченні кримінального законодавства.
Предметом дослідження є сукупність понять, які виникають при тлумаченні сутності закінченого та незакінченого злочину.
Об’єктом дослідження курсової роботи є закінчений та незакінчений злочин у системі кримінального законодавства.
Метою даної курсової роботи є визначення сутності та тлумачення поняття закінченого та незакінченого злочину та його складових.
Для досягнення визначеної мети, ми поставили перед собою ряд наступних завдань:
· визначити, що є метою злочину та його ознаками;
· висвітлити поняття закінченого злочину та його складу з моменту закінчення;
· проаналізувати сутність поняття незакінченого злочину;
· дати характеристику готуванню до злочину, замаху на злочин та добровільної відмови при незакінченому злочині.
Джерельною базою нашого дослідження виступає ряд законодавчих та інших нормативно-правових актів, спрямованих на боротьбу з організованою злочинністю. Зокрема, це Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»[1], Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність»[2], Закон України «Про прокуратуру»[3], Закон України «Про Службу безпеки України»[4], Закон України «Про міліцію»[5], Закон України «Про адвокатуру»[6], Закон України «Про статус суддів»[7], Указ Президента України «Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян», Указ Президента України «Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією», Кримінально-процесуальний Кодекс України., Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 року.[8]
Методологічноюбазою нашої курсової роботи виступає ряд посібників, підручників, наукових праць та статей з кримінального права написаних провідними правознавцями України. Зокрема, Романюк Б.В., Андрусів Г.В., Бантишев О.Ф. «Кримінальне право України. Загальна частина», посібник, який представлений у формі відповідей на питання, компактно викладено навчальний матеріал з курсу загальної частини кримінального права України для вищих юридичних навчальних закладів.[9] Романюк Б.В., Андрусів Г.В., Бантишев О.Ф. «Кримінальне право України. Особлива частина», навчальний посібник, у якому викладено навчальний матеріал з курсу Особливої частини кримінального права України. Іванов Ю.Ф. «Кримінологія», навчальний посібник у якому висвітлюються основні теоретичні і практичні питання Загальної та Особливої частин кримінології на основі сучасних характеристик злочинності в Україні, досвіду боротьби з нею в умовах реформування й розбудови державно-правової системи.[10] Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.Ф. «Сучасне кримінальне право України», курс лекцій, у якому викладено основний матеріал з кримінального права України з тлумаченнями та прикладами з сучасних обставин.[11] Штанько О.Ф., Кузнєцов В.В., Савченко А.В., Андрушко П.П., Джига М.В. «Сучасне кримінальне право України: нормативно-правові документи та судово-слідча практика», хрестоматія, у якій вперше подано саме в такій послідовності основні нормативні акти зі сфери кримінального законодавства, Рішення Конституційного Суду України, ухвали Верховного Суду України, узагальнення судової практики, нові постанови Пленуму Верховного Суду України з питань застосування кримінального законодавства.[12] Крім цього у курсові роботі нами використано ряд статей таких авторів як Джужа О., Голосніченко Д., Кирилюк А., Журавльов В.П., Закалюк А.П. та інші.
Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. В першому розділі роботи «Закінчений та незакінчений злочин» розглядаються загальні поняття, ознаки та мета злочину. В другому розділі «Закінчений злочин» детально аналізуються поняття закінченого злочину та склад злочину з моменту закінчення. В третьому розділі «Незакінчений злочин» розглядається тлумачення понять незакінченого злочину, готування до злочину, замах на злочин та добровільна відмова при незакінченому злочині.
Розділ 1. Закінчений та незакінчений злочин
Дії людини складаються з вчинків. Вчинок – це головний елемент людських взаємовідносин, в якому проявляється особистість людини, її гарні й погані якості, ставлення до суспільства, до оточуючого світу. Вчинки поділяються на правомірні і неправомірні. Правомірні – тобто ті, які відповідають нормам моралі і нормам права, вимогам закону. Протилежною правомірній поведінці є неправомірна, тобто та, яка суперечить закону. Неправомірна поведінка проявляється в правопорушеннях, як це випливає з самого терміна діях, які порушують право, закон. В свою чергу правопорушення поділяються на кримінальні злочини та проступки.[13]
Кримінальне право як наукова дисципліна вивчає, головним чином, злочин і покарання. Злочин і покарання – це дві сторони всього кримінального права і законодавства. Саме ці дві кримінально-правові інституції визначають і утворюють зміст, характеристику, особливості, завдання та потребу кримінального законодавства, кримінально-правової охорони, кримінального правосуддя.[14]
Важливу роль у характеристиці суб'єктивної сторони злочину грає мета. Мета – це уявлення про бажаний результат, якого прагне особа, що визначає спрямованість діяння. Мета як психічна ознака характерна для будь-якої свідомої вольової поведінки людини. В її основі лежать потреби, Суб'єктивна сторона злочину – інтереси людини. Однак, коли йдеться про мету злочину, її зміст визначається антисоціальною спрямованістю. Мета – уявлення про суспільно небезпечний наслідок злочину, про ту шкоду, яка настане для охоронюваних кримінальним законом відносин і яка, проте, є для нього бажаною. З огляду на це, мета дозволяє визначити, чому особа вчиняє злочин, заради чого, до якого результату спрямована її суспільно небезпечна діяльність. Звідси очевидно, що, по-перше, про мету злочину можна говорити лише у разі вчинення умисних злочинів. При цьому мета може бути тільки в злочинах, вчинюваних з прямим умислом, тому що вона є свідченням бажання певного наслідку. По-друге, суб'єктивна сторона містить у собі не всі мотиви і мету, а тільки ті з них, що визначають суспільну небезпечність, антисоціальну спрямованість діяння, впливають на ступінь його тяжкості або ступінь суспільної небезпечності особи винного. Мета є самостійною психологічною ознакою суб'єктивної сторони, але вона взаємозалежна з мотивом, і лише у єдності мета і мотив можуть дати повне уявлення про спрямованість поведінки особи, наприклад, корисливий мотив і корислива мета в таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство.[15]