Смекни!
smekni.com

Правове положення спільних підприємств за участю іноземних інвесторів (стр. 1 из 4)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСІТЕТ

СПЕЦІАЛЬНИЙ ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ КАДРІВ

Кафедра "Фінансів обліку і аудиту"

РЕФЕРАТ

з дисципліни

"Правове регулювання економіки"

Тема: "Правове положення спільних підприємств за участю іноземних інвесторів"

Виконав: слухач гр.14 СФПК

Соболенко В.А.

Перевірив: викладач Подовоцкая Н.А.

Одеса 2010 р.

План

Вступ

1. Порядок утворення спільних підприємств з іноземними інвестиціями. Установчі документи

2. Внесення майнового внеску до статутного фонду спільних підприємств з іноземними інвестиціями

Висновки

Перелік літератури

Вступ

Найпоширенішою формою здійснення іноземних інвестицій є створення підприємств з іноземними інвестиціями. Такі підприємства можуть повністю належати іноземним інвесторам, або останні можуть володіти часткою у підприємствах створених разом з українськими фізичними або юридичними особами. Такі підприємства мають назву "Спільні підприємства". Світовий досвід свідчить, що за масштабами, динамікою та ефективністю впливу на ступінь участі національної економіки у світових господарських процесах домінує саме цей вид підприємства. Така форма інвестування найбільш ефективно поєднує національні інтереси, та інтереси іноземного капіталу. На початок 2000 року близько 6800 підприємств України працювали з іноземними інвесторами, у тому числі 78% - з них були спільні підприємства.

Загалом поняття "підприємство" не вживається в законодавстві зарубіжних країн. У цивільному кодексі України передбачено, що юридичні особи залежно від порядку їх створення або інших підстав, зазначених у законі та інших правових актах, поділяються на юридичні особи приватного права, та юридичні особи публічного права. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств або установ. Товариство є об’єднання осіб (учасників), яке має корпоративний устрій та управляється його учасниками. Товариство може буті створено й однією особою, якщо законом це прямо не заборонено. Установа - це організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в іі управлінні.

Серед названих юридичних осіб Цивільній кодекс виділяє підприємницькі товариства. Це товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання та наступного розподілу серед учасників прибутку, і можуть бути організовані тільки як господарські товариства (акціонерне товариство, з обмеженою (додатковою) відповідальністю, повне товариство та командитне товариство) або виробничі кооперативи.

Кількість спільних підприємств в Україні зростає з кожним роком, що є значним кроком з розширення географії торгівельних зв’язків із світовим співтовариством. Четверта частина усіх спільних підприємств створена з господарськими суб’єктами країн ЄС.

Більшість спільних підприємств орієнтовані на виробництво продукції та товарів (60), вони поширені у промислово розвинутих регіонах України, де є доступ до дешевої сировини, та є надлишок кваліфікованої робочої сили. Інші спільні підприємства (40) зайняті торговельною або посередницькою діяльністю. При цьому стан економіки України не дозволяє говорити, що спільні підприємства є повноцінними учасниками ринку. Надія на створення високотехнологічних підприємств із зарубіжними партнерами може бути лише в окремих галузях, і перед усім військово-промислового комплексу, де почалася конверсія, у космічних і фундаментальних дослідженнях. Великої уваги потребують такі сфери, як виробництво товарів для села, медична техніка, технічне обладнання галузей важкої промисловості, будівництво, транспорт, екологія. Ці обставини змушують встати Україну на шлях максимального залучення іноземного капіталу з метою одержання нових технологій та оновлення виробництва.

Здійснити перехід до ефективної і конкурентоспроможної ринкової економіки неможливо без залучення прямих іноземних інвестицій, у вигляді не тільки грошових коштів, а і сучасних технологій, досвіду менеджменту і виходу на експортні ринки. Прямі іноземні інвестиції у вигляді новітніх технологій необхідні для реконструкції діючих підприємств і створення нових. У вирішенні цього завдання важлива роль відводиться такій формі здійснення іноземних інвестиції, як створення спільних підприємств. Проте сподіватися на високотехнологічні спільні підприємства із зарубіжними партнерами, як уже зазначалося, можна лише в окремих галузях. Більшість потенційних інвесторів - учасників спільних підприємств - дрібні капіталовкладники, які чекають швидких прибутків.

Підприємства з іноземними інвестиціями створюються і діють на території України в організаційно правових - формах, передбачених для підприємств національним законодавством (ст.16 Закону України "Про режим іноземного інвестування"

В юридичний літературі вживається також термін "сумісні підприємства". Зокрема С. Паламарчук обґрунтовує право на існування сумісних підприємств як типу організацій промислових і торгівельних підприємств, фінансово-кредитних установ. На його думку сумісні підприємства є однією з вищих форм міжнародного економічного співробітництва. Водночас підкреслюється що хоча сумісні господарські організації є "єдиним суб’єктом права" їх правове становище може регулюватися нормами міжнародного публічного права.

Норми міжнародного публічного права регулюють міждержавні відносини. Нормами національного законодавства - конкретні відносини, що викликають у результаті сумісного підприємництва в цивільному обороту тієї чи іншої держави. Це підтверджує сам автор, наголошуючи, що за загальним правилом сумісні підприємства підпорядковуються закону України їх створення. Зміст терміна "сумісне підприємство" тотожний змісту терміна "спільне підприємство". Основу терміна "сумісне підприємство" становить зміст договору про сумісну діяльність, згідно з яким стороні зобов’язані діяти для досягнення спільної господарської мети (ст.430 Цивільного кодексу України). В юридичній літературі та практичній діяльності СРСР спільнім підприємством прийнято було називати таку форму господарсько-правового співробітництва з іноземним партнером, за якої створювалась спільна виробнича база та виготовлявся продукт що перебував у спільній власності вітчизняного та іноземного партнера. Але спільне майно може бути у підприємницьких структур з іншими організаційно - правовими формами, наприклад господарських товариств, кооперативів. Тому відокремлення спільних підприємств від інших аналогічних структур лише на підставі участі в них іноземного суб’єкта господарськоїдіяльності видається неправильним.

Одним із перших нормативних актів, які становили базу існування підприємств, були постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 13 січня 1987 р. "Про порядок створення на території СРСР і діяльність спільних підприємств, міжнародних об’єднань і організацій СРСР та інших країн - членів РЕВ" та "Про порядок створення на території СРСР і діяльності спільних підприємств з участю радянських організацій і фірм капіталістичних країн, та країн, що розвиваються".

З названих нормативних актів, термін "спільне підприємство", під яким розуміють наявність як учасника іноземного партнера, трансформувався у законодавство України. Зокрема, в Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність закріплено визначення спільного підприємство". Останнє базується на спільному капіталі суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків.

Закон України "Про іноземні інвестиції" вже не використовував терміна спільні підприємства, встановлюючи, що іноземні інвестори можуть створювати або брати участь у підприємствах разом з українськими фізичними та юридичними особами. Такі суб’єкти господарської діяльності одержали назву "підприємств з іноземними інвестиціями". Аналогічне визначення містив декрет "Про режим іноземного інвестування", в якому підприємство з іноземними інвестиціями визнавалось підприємством (організація) будь-якої організаційно правової форми, створене відповідно до законів України, якщо протягом календарного року в його статутному фонді є кваліфікаційна іноземна інвестиція.

Таким чином, особливість Декрету полягала у встановленні кваліфікаційної іноземної інвестиції як критерію визначення підприємств з іноземними інвестиціями. Відповідно до вище згаданого Декрету кваліфікаційна іноземна інвестиція - це іноземна інвестиція, що становила не менше 20% статутного капіталу і при цьому не менш суми еквівалентної: а) 100 тис. доларів США - для банків та інших кредитно фінансових установ; б) 50 тис. доларів США - для решти підприємств (організацій).

У разі здійснення іноземної інвестиції у вигляді: а) будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав; б) будь-яких прав інтелектуальної власності; в) прав на здійснення господарської діяльності, - кваліфікаційна іноземна інвестиція повинна бути не менше суми, еквівалентної: 1 млн. доларів США - для банків; 500тис. доларів США - для решти підприємств (організацій).

У Законі України "Про режим іноземного інвестування" до підприємств з іноземними інвестиціями віднесено підприємства (організації) будь якої організаційно-правової форми, створені відповідно до законодавства України, у статусному фонді яких іноземна інвестиція становить не менше 10%. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Так у законі "Про режим іноземного інвестування" не ставиться вимога щодо абсолютного розмиру кваліфікаційної іноземної інвестиції у статутному фонді підприємства.