Окупація Буковини Австрією
(РЕФЕРАТ)
ПЛАН
- Етнічно-конфесійна ситуація на Буковині;
- Реформи австрійського уряду Буковини в другій половині ХVІІІ ст.;
- Полінаціональна колонізація Буковини в кінці ХVІІІ ст.;
- Соціальний склад населення Буковини;
- Економіка Буковини: аграрно-реміснича екстенсивна модель.
ВСТУП
Обставини входження Буковини в єдиний масив західноукраїнських земель були достатньо драматичними і не завжди знаходили докладне висвітлення в літературі. В перебігу чергової російсько-турецької війни 1768-1774 рр. стратегічною метою Росії було приєднання Молдавії та Валахії. Завдяки вдалим військовим операціям російські війська захопили Хотин і решту територій та анексували Молдавію й Валахію. Російська військова присутність на цій території здобула підтримку. В 1770 р. депутація молдавських бояр прибула до Петербурга, щоб присягнути на вірність російській цариці. Військовий гарнізон російських військ перебував у Чернівцях, поблизу якого російське командування заснувало власну монетарню, яка карбувала 15 типів мідних монет. Навколо цієї монетарні осіли купці та торгівці й пізніше тут виникло містечко Садагура на честь завідувача цією установою генерала П.Гантернберга-Садагурського. Вдала військова операція Росії занепокоїла Австрію, яка у 1771 р. погодилася на пропозицію Туреччини виступати посередником між нею та Росією. Нагородою Австрії за вигідний мир мала бути територія Малої Валахії (Ольтенія). Ці претензії обгрунтовувалися давнім правом угорських королів на ці землі. Почалися довготривалі переговори з Росією. У 1772 р. до Австрії за першим поділом Польщі відійшла Галичина, яка межувала з Буковиною на півночі і заході. За Кючук-Кайнарджійським миром Туреччина визнавала незалежність Криму і зрікалася чорноморських територій, а російські війська залишали Молдавію та Валахію. Ідея приєднання Буковини до Австрії належала Йосифу ІІ, співрегенту Марії-Терези. Стратегія полягала в тому, щоб поєднати Галичину з австрійськими територіями через Буковину. Умови життя в населених українцями землях імперії Габсбургів характеризувалися одним словом: бідність. Горбистий рельєф та невеликі наділи ускладнювали обробку землі, а постійний гніт польської шляхти доводив селян до повного виснаження. Після того як у результаті поділів Польщі невеличкі й брудні галицькі міста було відрізано від традиційних ринків на Україні, їхня й без того тяжка доля стала ще тяжчою. Не дивно, що Галичина мала сумну репутацію однієї з найбільш нужденних і відсталих частин імперії. Величезну більшість західних українців складали селяни-кріпаки, для яких визиск був фактом щоденного життя. За право користуватися убогими земельними наділами вони мусили відробляти на феодала панщину. Крім того, шляхта нерідко змушувала селян відбувати різні роботи у панських маєтках і вимагала натурального оброку. Підраховано, що панові діставалося десь від половини до третини жалюгідного селянського прибутку. Ніби цього було мало, володарі маєтків систематично експропріювали селянські та громадські землі, залишаючи селянам чимраз менші наділи.
Розділ І. Приєднання Буковини до Австрії: дипломатична і військова підготовка приєднання
Приєднання Буковини до Австрії було пов’язане з двома значними міжнародними подіями останньої третини XVIII ст. - російсько-турецькою війною 1768-1774 рр. і першим поділом Польщі 1772 р. Дослідники вважають, що ініціатором приєднання Буковини був державний канцлер князь Кауніц, який запропонував цей план ще взимку 1773 року, а Йосип ІІ лише підтримав цей план влітку того ж року. Але він не міг бути підписаний взимку 1773 року, в ньому мова йде про переговори з міністром Порти, які відбулися взимку наступного року. Це відповідь на послання Кауніца Тугуту, в якому писалося про приєднання частини Молдавії. Влітку 1773 року провелося обстеження Буковини, тож бачимо, що Гармузакі помилився з датуванням листа, і слід його датувати 3 лютого 1774 року. Поза всяким сумнівом ініціатором приєднання Буковини був саме Йосип ІІ. Прийнявши рішення, він почав робити кроки для його реалізації. Цісар наказав вирушити в Південну Буковину кардиналові другого таласького полку полковникові Енценбергу з офіцером і двома унтер-офіцерами. Метою експедиції було обстеження краю. 17 липня цісар прибув у Галичину. Перебуваючи в Снятині, 9 серпня він отримав звіт експедиції. Енценберг описав майбутнє приєднання Буковини як надзвичайно корисного для імперії краю. Оцінив прибутки, які давала Буковина. Важливим для австрійців тепер було питання обґрунтування прав на Буковину Угорщині та Польщі. Цим зайнявся Міг та Зегер.
Мегер писав, що вже у 1415 р. молдавський господар Олександр Добрий склав насальну присягу польському королю, за що отримав у лен Покуття, до якого тоді нібито належали Хотинський, Чернівецький і Сучавський повіти. Ця васальна присяга підтверджувалась й іншими господарями. Зегер згадує, що основною причиною молдавсько-польської війни кінця XV ст. була відмова Стефана Великого скласти васальну присягу. Далі Зегер згадує різні періоди історії двох сусідніх держав, доводячи, що Буковина входила до складу Польщі у 1507 р., після Хотинської війни 1621 р., за Карловицьким миром тощо. На думку Зегера, Польща остаточно втратила Буковину лише за Пожаревацьким миром 1718 р. Ще одну свою доповідь Зегер присвятив доведенню історичних прав Угорщини на Буковину. Угорщина може претендувати на Молдавію і Валахію в цілому, а не на їх частини. Та й ці права можна було досить легко заперечити. Тому на майбутніх переговорах не слід було, на думку Зегера, наполягати на правах Угорщини на обидва князівства, а говорити про права Польщі на Буковину.
Робота експедицій Міга та Енценберга, а також історичні пошуки остаточно впевнили уряд Австрії в тому, що Буковину необхідно приєднувати, і є шанс відстояти це придбання на переговорах. 4 січня 1774 р. Йосиф II оголосив подяку Зегеру, а капітана Міга представив до звання майора. Він запропонував зайняти Буковину зразу ж після того, як російські війська залишать Молдавію, причому, на думку цісаря, це приєднання можна буде представити як певне виправлення кордонів. Як дуже сприятливу обставину у Відні розглядали те, що Буковина була зайнята російською армією, з командуванням якої легше було домовитись, ніж з правителями Туреччини і Молдавії, В зв’язку з цим для австрійців надзвичайно важливою була роль генерала Барка, який служив при штабі Рум’янцева в Яссах. 13 січня 1774 р. генерал Барко повідомив у Гофкрігсрат, що він вів переговори з молдавськими боярами, які заявили йому про те, що охоче перейдуть у підданство Австрії, оскільки розраховують на захист від турків.
Для австрійців дуже важливо було ще до того, як російська армія піде з Молдавії, ввести на Буковину хоч незначні військові сили. В цьому питанні нагодилась пропозиція Міга. 25 квітня 1774 р. він доповідав начальнику Генерального командування Галичини, яким на той час був граф Андреас фон Гадік, що, за чутками, службовці російської імператорської монетарні, що функціонувала в Садгорі в роки війни, почали продавати її устаткування, тим самим готуючи згадану монетарню до евакуації, та й інші російські війська вже потроху виводяться за межі Молдавії. Міг запропонував негайно ж, як тільки ці новини підтвердяться, направити два загони військ чисельністю по 30 чоловік зі Снятина на Чернівці і з Городенки на Пригородок під виглядом ремонтерів (армійських інтендантських загонів із закупівлі коней і фуражу для кавалерії), які, на його думку, могли б суттєво прислужитись при картографуванні кордонів краю. Можливо, його наштовхнув на цю думку той факт, що в березні 1774 р. в розташуванні російської армії з явились представники прусських гусарів, які хотіли закупити в Молдавії коней і фураж 25 квітня 1774 р. Гадік передав цю пропозицію цісарю. Йосиф був категорично проти, щоб ці загони використовувалися при картографуванні краю. Він доручив Гадіку добре розтлумачиш Мігу, що Молдавія є провінцією, яка перебуває у розпорядженні росіян за правом війни і буде такою, допоки росіяни її повністю не очистять, і тому слід при будь-яких умовах старатися досягти добрих стосунків з росіянами, не заважаючи їм, а топографічну зйомку проводити спокійно, без залучення зайвих людей і особливого ажіотажу. Однак ідея введення невеликих загонів військ на Буковину цісарю сподобалась і він порекомендував Гофкрігсрату здійснити це введення військ, щоб ще до евакуації російських військ з Буковини там уже перебувала б хоч і невелика австрійська військова сила. Тим часом російсько-турецька війна йшла до завершення. 9 червня 1774 р. турки зазнали важкої поразки під Козлуджею, недалеко від Варни, і 4 липня почалися переговори між Росією й Туреччиною. 10(21) липня 1774 р. був укладений Кючук-Кайнарджійський мир. У відповідності до його умов до Росії переходили Азов з округом, обидві Кабарди і Кінбурн з прилеглими до нього землями. Крим ставав незалежним від Туреччини, і Росія отримувала в Криму дві важливі фортеці - Керч і Єнікале. Шістнадцята стаття договору була присвячена Молдавії й Валахії, які лишалися за Туреччиною. Російська імперія зобов’язалася повернути Туреччині всю Бссарабію, Валахію і Молдавію. Туреччина обіцяла повну амністію жителям князівств; надання свободи сповідувати християнську релігію; повернення власності православним монастирям; поважання православного духовенства; дозвіл вільного виїзду всім бажаючим покинути князівства; касацію боргів; звільнення від податків за роки війни і на два післявоєнних роки; право князівств мати в Порті повірених у справах і, нарешті, при збиранні контрибуції та інших платежів - повернення до порядків, які існували в князівствах за правління Мсхмсда IV. Щодо останнього пункту слід дещо пояснити. Мсхмед IV Авджі правив у 1648-1687 рр., тобто до встановлення в князівствах турецько-фанаріотського режиму. Вимога повернутися до порядків його правління означала скасування для жителів князівств цього обтяжливого режиму. У відповідності до договору росіяни зобов’язалися також через два місяці очистити Валахію, а через п’ять місяців - Молдавію.