регистрация / вход

Кримінологія

Поняття та предмет кримінології як науки. Показники, що характеризують злочинність. Джерела кримінологічної інформації і методи їх пізнання. Причини і умови злочинності в сучасному світі і в Україні. Міжнародна організація кримінальної поліції "Інтерпол".

ТЕМА 1. КРИМІНОЛОГІЯ ЯК НАУКА, ЇЇ ІСТОРІЯ І СУЧАСНИЙ СТАН

План

1. Поняття кримінології як науки, її предмет.

2. Місце кримінології в системі наук.

3. Історія і сучасний стан кримінології.

Література

1. Криминология: Учебник / Н.А.Беляев и др. – СПб., 1992.

2. Криминология: Учебник / Под. ред. В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. – Киев, 1997.

3. Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекций. – Харьков, 1996.

Питання 1. Поняття кримінології як науки, її предмет

Саме слово кримінологія означає, що це наука про злочинність. Crimen (лат.) – це злочин, злочинність, а logos (грец.) – вчення.

Виникнення науки про злочинність пов'язують з виходом у світ у 1764 році невеличкої книжки 26-літнього італійського юриста Чезара Беккаріа (1738-1794). Ця книжка називалась "Про злочини і покарання". Ідеї, що були викладені в ній, надзвичайно швидко поширились по всьому світу і справили вирішальний вплив на подальший розвиток науки і практики боротьби із злочинністю.

Але назву "кримінологія" наука про злочинність отримала пізніше, після того як у 1885 р. італійський вчений Рафаель Гарофалло видав книжку, яка називалась "Кримінологія".

До виникнення кримінології як спеціальної галузі науки проблеми злочинності розглядались у філософії і релігії, що розвивали етичні проблеми, на яких базується правосуддя.

При визначенні що є предметом, яким займається кримінологія, слід мати на увазі наступне. Коло елементів, з яких складається предмет кримінології не може бути незмінним, однозначно визначеним. Зміст предмету кримінології, його структура змінюються з розвитком науки і практики. В той же час має існувати певний критерій, з допомогою якого можна було б відносити ті чи інші фактори до предмету кримінологічної науки. Виходячи з цього критерію, кримінологію можна визначити наступним чином.

Кримінологія – це наука, що вивчає природу злочинності для пізнання причин і умов, котрі породжують злочинність і розробляє на підставі цього ефективні засоби протидії злочинності

В цьому визначенні поняття кримінології і міститься критерій того, що може бути включено до предмету кримінологічної науки.

На сьогодні до предмету кримінології згідно з її визначенням, як правило, включають такі елементи:

1. Злочинність як соціальне явище.

2. Причини і умови, що породжують злочинність (криміногенні фактори – так їх ще називають).

3. Особистість злочинця.

4. Попередження злочинності.

5. Жертва злочину.

До предмету кримінології можуть включатися також інші елементи, вивчення яких є необхідним для виконання їх основного завдання: сприяти підвищенню ефективності протидії злочинності.

Для виконання цього завдання кримінологія повинна мати наступні функції: 1) описову; 2) пояснювальну; 3) прогностичну; 4) регулятивну.


Питання 2. Місце кримінології в системі наук

Для розкриття сутності кримінології як науки слід вияснити також її місце в системі наук.

Хоча кримінологія тісно пов'язана з наукою кримінального права, але вона не є частиною цієї науки. Кримінологія є самостійною наукою, що має свій власний предмет, відмінний від предмету науки кримінального права. Предметом кримінального права є правовідносини з приводу конкретного злочину і встановлена законом кримінальна відповідальність за нього. Предмет кримінології – злочинність, її причини і умови, особистість злочинця, попередження злочинів як репресивними, так і нерепресивними засобами.

Кримінологію не можна вважати лише правовою наукою, бо її предмет виходить за межі предмету юридичної науки, предметом якої є право як соціальне явище.

Оскільки злочинність як предмет кримінології є за своєю природою явищем, що має соціологічні і психологічні властивості, то наука кримінологія, що вивчає це явище, має відповідно бути самостійною комплексною соціолого-психологічною наукою, котра використовує для дослідження злочинності досягнення інших наук: філософії, економіки, юриспруденції, педагогіки і т.п.

Кримінологія не лише використовує дані інших наук, а й збагачує інші науки своїми власними висновками.

Оскільки злочинність зв'язана із економікою, кримінологія не може обійтись без взаємодії з економічною наукою.

Суттєвою мас бути взаємодія кримінології з юриспруденцією. Юриспруденція визначає можливості різноманітних галузей законодавства (не лише кримінального права) у сфері попередження злочинності. Особливо це стосується законодавства, що регулює економічне життя, адміністративного законодавства.

Останнім часом, особливо у західних країнах, кримінологія тісно взаємодіє з біологічними науками і медициною, котрі відкривають засоби впливу на поведінку осіб, що вчиняють злочини, а також досліджують вплив алкоголізму і наркоманії, інших патологічних факторів на кримінальні прояви.

Питання 3. Історія і сучасний стан кримінології

Історію кримінології можна розбити на три етапи: 1) етап класичної школи XVIII ст.; 2) етап позитивістської школи кінця XIX ст. і 3) кримінологія новітнього часу (з середини XX ст.).

Згідно з канонами класичної школи людина сама контролює свою долювідповідно до свободи волі. Суспільство повинне реагувати на злочин так, щоб змусити особу за власною волею відмовитись від злочинної поведінки і вибрати незлочинну, аби не бути покараним, с.49 у Фокса. Представники: Чезаре Беккарія, британський кримінолог Джон Говард.

Позитивістська школа критикує такий спосіб впливу па злочинність, вважаючи його непродуктивним. Згідно з її ідеями поведінка людини визначається багатьма фізіологічними, психологічними і соціальними факторами, котрі не можна нейтралізувати репресивними засобами.

Представники: Ч.Ломброзо, Енріко Феррі, Тард та інші.

Тому завданням кримінології є вивчення цих факторів і розробка відповідних їм засобів, здатних змусити людину бути добропорядною, професійно корисною суспільству і дисциплінованою. (Про Ломброзо).

Якщо класична школа звертала основну увагу на діяння, то позитивістська школа – на злочинця, його властивості. Класична школа орієнтована на захист інтересів суспільства, позитивістська – на виправлення властивостей злочинця.

Кримінологія новітнього часу відкрила для себе новий напрям вивчення реакції суспільства на злочинність: звернулась до досліджень потерпілого (жертви злочину) і механізмів соціального контролю. Тепер вже до причин злочинності підходять не тільки з точки зору характеристики злочинного діяння і властивостей злочинця. Причини виводяться з соціального процесу, в якому задіяні і злочинець, і потерпілий, і суспільство. Особливо досліджуються процеси в суспільстві, в силу яких поведінка людей і самі люди визначаться як злочинні.

Представники: Онер Сатерленд, Селлін, Мертон.

В Україні, яка входила до складу Російської імперії, до революції 1917 року кримінологія розвивалась як розділ кримінально-правової теорії.

Після революції у 1924 році в Одесі виник Кабінет по вивченню злочинності і особи злочинця з філіалами у Харкові і Києві. У 1931 році Кабінет було перетворено на Всеукраїнський кримінологічний інститут у м. Харкові. Для кримінологічних досліджень тієї пори широко використовувались досягнення біології, психіатрії, психології, теорія Бехтєрєва і Павлова.

Починаючи з 1929 р. до середини 30-х років українська радянська кримінологія потерпіла розгром. Приводом стала звинувачення у пропаганді ідей Ч.Ломброзо про природженою злочинця. Кримінологічні кабінети були ліквідовані, а інститути по вивченню злочинності перетворені в установи по вивченню кримінальної політики і кримінального права.

Відродження кримінологічної науки почалось у 1956 р., після з'їзду КПРС, з 1964 р. вводиться викладання кримінології в юридичних вузах. В Україні відродження кримінології пов'язане з іменем проф. П.П.Михайленка. В 1964 р. він видав у співавторстві з І.Гельфандом монографію "Предупреждение преступлений – основа борьбы за искоренение преступности".

Значний вклад у розвиток кримінології внесли вчені Національної юридичної академії у м. Харкові, Національної академії внутрішніх справ у м. Києві, Інституту держави і права НАН України, Київського національного університету.

Зараз українська кримінологія переживає кризу, зумовлену занепадом кримінологічних досліджень. Однак...


ТЕМА 2. МЕТОДИКА КРИМІНОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

План

1. Методологічний принцип кримінології. Поняття і види кримінологічних досліджень.

2. Джерела кримінологічної інформації і методи їх пізнання.

3. Організація кримінологічних досліджень.

Література

1. Криминология: Учебник / Под ред. В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. – Киев, 1997.

2. Косоплечев Н.П. Методы криминологических исследований. – М, 1985.

Питання 1. Методологічний принцип кримінології. Поняття і види кримінологічних досліджень

Найбільш продуктивним методологічним принципом пізнання соціальних явищ є принцип соціального натуралізму, що знайшов особливий розвиток у працях французького соціолога Еміля Дюркгейма. Відповідно до нього соціальні явища, будучи вищою формою розвитку природи існують так само за законами природи, як і фізичні та біологічні явища. Закони соціальної природи є вищою формою існування фізичних і біологічних законів. Видатний внесок в утвердження принципу соціального натуралізму внесли такі мислителі, як: Джон Локк, Артур Шопенгауер, Огюст Конт, Еміль Дюркгейм, Зигмунд Фрейд та інші.

На принципі соціального натуралізму в юриспруденції була заснованаідея природного права.

Кримінологія повинна так само, як і юриспруденція спиратися у пізнанні злочинності на принцип соціального натуралізму.

Методика кримінологічних досліджень має узгоджуватись з принципом соціального натуралізму.

Кримінологічне дослідження – це процес отримання нових знань про злочинність, її причини і умови, особистість злочинця для розробки і здійснення заходів, спрямованих на підвищення ефективності протидії злочинності. Кримінологічні дослідження можна класифікувати за наступними критеріями:

— цільова спрямованість;

— обсяг вихідної інформації;

— пізнавальний інструментарій;

— принцип визначення об'єкта;

масштаб;

— види злочинів.

По цільовій спрямованості – кримінологічні дослідження поділяються на теоретичні і прикладні. Теоретичні дослідження спрямовані на розвиток кримінологічної теорії, а прикладні – на вдосконалення практики боротьби із злочинністю.

По обсягу вихідної інформації – дослідження поділяються на повні (суцільні) і вибіркові. Суцільні дослідження включають у себе вивчення усіх одиниць генеральної сукупності (наприклад: усі без виключення злочини на даній території). Вибіркові – це вивчення певної частини генеральної сукупності.

По пізнавальному інструментарію – розрізняють дисциплінарні і комплексні дослідження. У першому випадку проблема вивчається за допомогою кримінологічних засобів і методів. У другому – використовуються не лише кримінологічні засоби і методи, але і дані інших наук ( наприклад: соціології, психології, педагогіки і т.п.).

По принципу визначення об'єкта вивчення – дослідження діляться на територіальні і галузеві.

По масштабам – республіканські, регіональні, місцеві.

Питання 2. Джерела кримінологічної інформації і методи їх пізнання

Під кримінологічною інформацією розуміється сукупність відомостей про злочинність, її причини і умови, особистість злочинця, діяльність у сфері протидії злочинності. Як і будь-яка інформація – кримінологічна інформація має відповідати наступним вимогам: повнота, точність, достовірність, корисність, порівнюваність, своєчасність. Джерела кримінологічної інформації залежно від видів поділяються наступним чином:

1) офіційна інформація;

2) неофіційна інформація.

І. Офіційна інформація – це інформація, що виходить від державних органів, громадських організацій і оформлена за встановленими правилами. Офіційна інформація, у свою чергу, поділяється на:

а) нормативно-правову;

б) звітну;

в) процесуальну (крим. справи, протоколи, наглядові матеріали і т.п.);

г) оперативно-службову (справи оперативних перевірок, документація оперативно-розшукової роботи);

д) довідкову (протоколи і т.п.);

е) методичну (огляди, методичні рекомендації);

ж) організаційно-службову (плани роботи, операцій і т.п.)

II. Неофіційна інформація – це відомості, що виходять від окремих осіб і відображають їх особисту інтерпретацію фактів.

Під методом кримінологічного дослідження слід розуміти узгоджену з принципом кримінологічного пізнання сукупність прийомів, що застосовуються для пізнання злочинності, її причин і умов, особистості злочинця і розробки заходів протидії злочинності.

Методика кримінологічного дослідження – це система методів, що застосовуються для – зібрання, обробки, аналізу і інтерпретації кримінологічно значущої інформації. Методи кримінологічного дослідження поділяються на такі групи:

1) документальний метод;

2) опитування;

3) спостереження;

4) експеримент.

Документальний метод полягає в використанні інформації, зафіксованої на папері, фото-, кіноплівці, магнітній плівці та інших носіях. Зокрема до цього методу відносяться анкетування кримінальних справ. Опитування поділяється на два види:

1) інтерв'ю;

2) анкетування громадян.

Інтерв'ю може бути таких видів : вільне, спрямоване, панельне (тобто повторне через деякий час), групове.

Вільне інтерв'ю – пропонується тема, по який респондент у вільній формі веде розповідь.

Спрямоване інтерв'ю – відповіді на чітко сформульовані запитання. Відповіді фіксуються словами "так" чи "ні", балами (1, 2, 3.....), або знаками "+", "-".

Панельне, або повторне, інтерв'ю – повторна бесіда з однією і тією ж особою через деякий час.

Групове інтерв'ю – бесіда не з однією, а з групою осіб.

Метод анкетування – полягає в отриманні відомостей у вигляді письмових відповідей на запитання спеціально розробленої анкети.

Другий метод опитування – це найбільш зручний і ефективний метод збирання інформації.

За процедурою проведення, анкетування поділяється на очне і заочне, повне і вибіркове, відкрите і анонімне.

Питання в анкетах формулюються двома способами:

1) відкритим, – коли вони вимагають відповідь у вільній формі;

2) закритим, – коли вони вимагають вибрати відповідь із запропонованого в анкеті набору ("так", "ні").

Спостереження як метод зібрання інформації полягає в безпосередньому сприйнятті дослідником досліджуваного явища.

Експеримент – як метод збирання інформації визначається як науково поставлений дослід, що дозволяє у спеціально створених умовах виявити і виміряти кримінологічне значимі факти.

Це були методи збирання кримінологічної інформації.

А тепер:

Методи обробки і аналізу зібраної кримінологічної інформації – це спеціальні прийоми упорядкування, систематизації інформації для того, щоб одержати нові висновки.

Упорядкування зібраного матеріалу здійснюється шляхом групування по однотипним категоріям, розподілу в статистичні ряди та іншими прийомами, що розробляються наукою кримінальної статистики.

Обробка інформації, як правило супроводжується складанням графіків, таблиць, діаграм. Оброблена інформація має бути інтерпретована. Інтерпретація полягає у виведенні із одержаної інформації нових теоретичних і практичних висновків.

Питання 3. Організація кримінологічних досліджень

Кримінологічні дослідження складається з наступних елементів:

1) розробка програми і плану дослідження;

2) підготовка необхідних засобів;

3) збирання інформації;

4) обробка одержаної інформації;

5) інтерпретація одержаної інформації;

6) розробка рекомендацій і пропозицій на підставі результатів дослідження.

Програма кримінологічного дослідження – це визначення основних задач, принципів і гіпотез дослідження, а також методики проведення дослідження. У програмі викладаються: тема, мета і задачі дослідження, формуються гіпотези, які необхідно перевірити, встановлюється предмет дослідження, щодо якого треба зібрати інформацію, описуються методи і науковий інструментарій дослідження, визначаються форма представлення результатів дослідження.

Гіпотеза дослідження – це науково обґрунтоване передбачення, що формулюється стосовно досліджувальних явищ. Для того, щоб ця гіпотеза перетворилась з передбачення у достовірне знання, вона і має бути перевірена і підтверджена фактами у процесі дослідження.

Гіпотеза формулюється на підставі визначення проблеми яку треба розв'язати. Гіпотеза має узгоджуватись з певними кримінологічними концепціями і принципами.

Завдання, цілі кримінологічні дослідження, а також засоби їх досягнення мають узгоджуватись між собою.

Усі засоби збирання інформації повинні пройти випробування для визначення їх придатності у даному дослідженні. З цією метою проводяться так звані пілотажні (пошукові) дослідження, котрі допомагають уточнити зміст запитань в анкетах, обсяг вибірки, характер гіпотези і т.п.


ТЕМА 3. ЗЛОЧИННІСТЬ

План

1. Поняття злочинності.

2. Показники, що характеризують злочинність.

3. Латентна злочинність.

Література

1. Підручники з кримінології.

Питання 1. Поняття злочинності

Злочинність – це явище, яке ніколи не переставало хвилювати людство. З приводу визначення злочинності завжди існували гострі дискусії. Розбіжності у поглядах на природу злочинності були не лише щодо самого поняття злочинності, що таке злочинність, але й щодо того чи можливо з нею успішно боротися, чи є вона постійним і невідворотним супутником людського суспільства, чи можна її подолати. Ті вчені і мислителі, які розглядали людське суспільство як таке, що піддається вдосконаленню, говорили про можливість усунення злочинності взагалі. Так народжувались утопічні ідеї Компанели, Г.Мора та інших ідеологів, що обіцяли суспільству, котре буде слідувати їх рецептам, життя без злочинності.

Марксизм-ленінізм теж стверджував вустами радянських ідеологів те, що в комуністичному суспільстві злочинність зникне.

Інші мислителі, навпаки, вважали, що суспільство існувати без злочинності не може, злочинність – це явище "властиве всякому здоровому суспільству" (Е. Дюркгейм).

Але за будь-яких підходів у розумінні природи злочинності, вона визнається явищем, котре так чи інакше має соціальні корені.

Вперше на можливість розрахувати залежність злочинності від соціальних процесів вказав знаменитий математик і астроном Адольф Жак Кетле. Виступаючи 9 травня 1831 р. на засіданні бельгійської Королівської академії у Брюсселі, він заявив, що ми можемо розрахувати заздалегідь скільки індивідів умиють руки кров'ю своїх співгромадян. Тут перед нами рахунок скільки людей стануть шахраями, скільки стануть отруйниками, майже так, як ми можемо підрахувати скільки людей народиться і скільки помре. Тут перед нами рахунок, писав він, по якому ми платимо з жахливою регулярністю, ми платимо тюрмами, ланцюгами, шибеницями.

Крім соціального підходу до визначення природи злочинності вкримінології є місце і для визначення біологічних аспектів природи злочинності. Часто ці два підходи протиставляються, але сьогодні стає все більш очевидним, що потрібна концепція, котра визначила б яким чином у природі злочинності поєднуються соціальний і біологічний аспекти. Поки що такої концепції немає. Але при визначенні поняття злочинності слід його формулювати так, щоб у ньому було місце не лише для соціального аспекту, а й для біологічного. При визначенні поняття злочинності слід також мати на увазі, що злочини – це зовнішній прояв у вигляді суспільно-небезпечного діяння волі і свідомості людини, котра їх вчиняє. Породження злочинності соціальними і біологічними факторами не може відбуватися без участі волі і свідомості людей, що стають злочинцями.

Не можна обійтись при визначенні злочинності і без врахування того факту, що злочином визнається лише те діяння, котре передбачене у кримінальному законі.

Виходячи з названих ознак, поняття злочинності може бути сформульоване наступним чином:

Злочинність – це соціальне явище, що полягає у прояві волі і свідомості людей у вигляді суспільне небезпечних діянь, заборонених кримінальним законом.

В літературі викладаються різноманітні визначення злочинності, але вони мають багато недоліків, які вітчизняна кримінологія зобов'язана поступово подолати.

Питання 2. Показники, що характеризують злочинність

Злочинність характеризується наступними параметрами (показниками):

1) рівень злочинності;

2) динаміка злочинності.

Стан злочинності характеризується у свою чергу через два показники:

1) рівень злочинності – це кількісний показник;

2) структура злочинності – це якісний показник.

Рівень злочинності – це кількісний показник злочинів, вчинених на певній території за певний період. Для характеристики рівня злочинності можна застосовувати абсолютне число злочинів. Для більш порівнюваного визначення рівня злочинності в різних регіонах використовують такий показник як коефіцієнт злочинності, або індекс злочинності.

Коефіцієнт злочинності вимірюється співвідношенням числа злочинів (або числа злочинців) до числа населення, узятого в тисячних, десятитисячних або стотисячних долях.

Для більш точного визначення рівня злочинності треба враховувати не все населення, а лише ті вікові групи, представники яких можуть притягатися до кримінальної відповідальності.

Такий коефіцієнт визначає інтенсивність проявів злочинності на даній території за певний час. Загальна формула визначення коефіцієнта злочинності має такий вигляд:

К = 3 (0) * 1 тис. (чи 10 тис., чи 100 тис.)

Н (від 14 років)

Де 3 – абсолютне число злочинів,

О (особи) – абсолютне число злочинців,

Н – чисельність населення відповідального віку.

Поряд з абсолютним числом злочинців коефіцієнт злочинності використовується для характеристики рівня злочинності. – кількісного показника стану злочинності.

Стан злочинності характеризується також структурою злочинності, котра є якісним показником стану злочинності.

Структура злочинностіце співвідношення між видами злочинів, вчинених на даній території за певний час.

Які види злочинів слід співвідносити між собою залежить від потреб конкретного визначення стану злочинності. Існують наступні підходи у визначенні структур злочинності:

1) по просторовим чи часовим ознакам злочинів;

2) по ступеню суспільної небезпечності (тяжкі злочини, менш тяжкі, злочини, що не мають великої суспільної небезпечності);

3) по формі вини (навмисні, необережні);

4) по ознакам особи винного (жіноча, чоловіча, неповнолітніх, рецидивна і т.п.);

5) по формі співучасті (індивідуальна, групова).

Такими є показники, що характеризують стан злочинності кількісно і якісно. Крім стану злочинності важливим показником, що характеризує злочинність є також динаміка злочинності.

Динаміка злочинностіце зміни кількісних і якісних характеристик стану злочинності, а також її структури на протязі певного часу.

Динаміка може проявлятися в рості рівня злочинності чи зниженні його, в погіршенні структури злочинності чи покращанні її, в коливанні рівня і структури залежно від пори року і т. п.

Питання 3. Латентна злочинність

Латентна злочинність – це частина усієї злочинності, яка не зареєстрована в установленому порядку.

Рівень латентної злочинності визначається кількістю злочинів, що залишились без реєстрації.

Латентність частини злочинності є перешкодою для боротьби з нею, знижує ефективність заходів протидії злочинності, порушує принцип справедливості.

Це зумовлює необхідність визначення рівня латентної злочинності, а також причин латентності з метою їх усунення.

За даними спостережень президентської комісії по дослідженню злочинності в США реєструється лише кожне 4те зґвалтування і кожен 6ий напад з метою заволодіння майном.

За дослідженнями фахівців у Японії реальний обсяг злочинності в кращому випадку у 2 рази перевищує дані статистики.

В Україні ситуація з латентною злочинністю набагато гірша, але рівень її не вивчався.

В юридичній літературі розрізняють латентність двох видів:

1) природну;

2) штучну.

Під природною латентністю розуміють сукупність випадків, коли правоохоронним органам не став відомим факт вчинення злочину.

Штучна латентність охоплює випадки, коли правоохоронні органи, маючи необхідну інформацію про вчинення злочину не ставлять його на облік, аби не займатись його розслідуванням, полегшити собі працю, створити видимість благополуччя у боротьбі зі злочинністю.

Методи, з допомогою яких можна виявити латентну злочинність , є такі:

1. Загальні : вивчення громадської думки про стан злочинності; експертна оцінка при опитуванні фахівців; вивчення документів правоохоронних органів, контрольно-ревізійних органів, медичних установ і т. п.

2. Спеціальні: аналіз динамічних рядів злочинів; дослідження періоду від їх вчинення до розкриття і застосування санкції, екстраполяція і т. п.

Практика роботи правоохоронних органів показує, що можна розрізняти рівні латентності:

а) низький рівень – злочини, приховувати які дуже складно ( вбивства, розбої, крадіжки);

б) середній рівень – злочини, які менш очевидні або мотивація заявлення про які у потерпілих слабка;

в) високий рівень – що, як правило, не очевидні, а потерпілі не схильні про них заявляти (зґвалтування).


ТЕМА 4. ПРИЧИНИ І УМОВИ, ЩО ПОРОДЖУЮТЬ ЗЛОЧИННІСТЬ

План

1. Поняття причин і умов , що породжують злочинність.

2. Сучасні концепції причин і умов, що породжують злочинність.

3. Причини і умови злочинності в сучасному світі і в Україні.

Література

1. Криминология: Учебник / Под редакцией В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. – Киев, 1997.

2. Зелинский А. Ф. Криминология: Курс лекций. – Харьков, 1996.

3. Шнайдер Г.И. Криминология. – Москва, 1994.

Питання 1.Поняття причин і умов, що породжують злочинність

Причиною в науці взагалі прийнято вважати явище, яке за певних умов, породжує інше явище, котре розглядається як наслідок.

Умова, на відміну від причини, це фактор, котрий сам не породжує наслідок, але є необхідним для того, щоб причина породжувала наслідок. Умова – це середовище, обстановка, ситуація, опинившись в яких, причина спрацьовує.

Часто в кримінології причини і умови, що породжують злочинність, об'єднуються під загальним терміном "криміногенні фактори". Процес породження злочинності також називають детермінацією, а фактори, що породжують злочинність – детермінантами. Фактори, котрі діють навпаки – проти злочинності – називають відповідно антикриміногенними факторами.

Причини і умови, що породжують ті чи інші явища, діють і у фізичній, і у біологічній, і у соціологічній формах природи. Але слід мати на увазі, що у кожній з цих форм природи причини і умови діють по-різному, мають свої особливості, які треба враховувати.

Для дії причин і умов в соціальній сфері характерним є те, що дія відбувається через волю і свідомість людей.

Оскільки злочинність є соціальним явищем, то причини і умови, що її породжують, теж діють через волю і свідомість людей.

У зв'язку з тим, що причина і умови проявляються у наслідках, які вони породжують, то пізнати причини і умови можна розглядаючи наслідки.

Для того, щоб пізнати причини і умови, котрі породжують злочинність, потрібно досліджувати властивості злочинності як їх наслідку.

Злочинність, за визначенням, – це соціальне явище, що полягає у прояві волі і свідомості людей у вигляді суспільно-небезпечних діянь, заборонених кримінальним законом. Отже, виходячи з цього, розуміння злочинності, причини і умови, котрі її породжують – це фактори, що спричиняють і зумовлюють прояв волі і свідомості людей у вигляді злочинів.

Для того, щоб воля і свідомість людини проявились у вигляді злочину треба:

по-перше, щоб вони знаходились попередньо у такому стані, який може породжувати злочин;

по-друге, треба, щоб виникли умови, за яких цей стан може проявитися (реалізуватися) у вигляді злочину.

Виходячи з цього, причини злочинності можна визначити як фактори, котрі приводять волю і свідомість людини у криміногенний стан, тобто у стан, який може проявлятися у породженні саме злочинного діяння.

Умови, відповідно, – це фактори, які необхідні для того, щоб криміногенний стан волі і свідомості людини проявився саме у вигляді злочинного діяння.

Слід розрізняти поняття причини і умови, що породжують злочинність взагалі, – і причини і умови, що породжують конкретні злочини. Вони співвідносяться між собою як загальне і окреме (видове). Причини і умови злочинності в Україні і причини і умови, наприклад, вбивств в Україні – відрізняються тим, що друге є окремим проявом (різновидністю) першого.

Питання 2. Сучасні концепції причин і умов, що породжують злочинність

Сучасних концепцій причин і умов злочинності багато і дуже різноманітні, що свідчить: з одного боку, про надзвичайну складність самої проблеми причин і умов злочинності; а з іншого боку, про недостатньо глибоке поки що пізнання природи злочинності. Усі концепції причин і умов злочинності можна поділити на три види:

І. Соціоцентричні – в яких центральними, визначальними визнаються фактори соціальної організації людей.

II. Біоцентричні – в яких центральними визнаються фактори біологічної організації людей.

III. Культуроцентричні – в яких центральними визнаються фактори людської культури. (Концепції – узгодження з Богом, просвітництво, упорядкованість життя людей відповідно до законів природи). Недоліками соціоцентричних і біоцентричних концепцій є наступне. Соціологічні і біологічні фактори безумовно відіграють кожен свою роль у породженні злочинності, але ці ролі мають певні межі, які треба точно визначити. Не маючи такого визначення, соціоцентричні і біоцентричні концепції спотворюють роль соціальних і біологічних факторів у породженні злочинності. Це веде до крайнощів, вульгаризації у поясненні причин і умов злочинності. Крім цього, соціоцентричні і біоцентричні концепції в кримінології залишають поза увагою залежність соціологічних і біологічних факторів від культури людей. Виходячи з цього, найбільш продуктивними слід визнати культуроцентричні концепції причин і умов злочинності.

Існують різні визначення культури. Але найбільш фундаментальним можна вважати те, за яким культура розуміється, як міра узгодженості волі і свідомості людей з законами природи.

Дія будь-яких соціологічних і біологічних факторів у суспільному житті, в тому числі у породженні злочинності, визначається волею і свідомістю , а те як саме воля і свідомість визначають дію вказаних факторів – залежить від культури людей. Тому справедливою є формула: "Культура людей визначає їх життя".

Злочин – це прояв волі і свідомості, котрі знаходяться у стані неузгодженості з законами природи, тобто у стані безкультур'я. Будь-які фактори, котрі протидіють узгодженню волі і свідомості людей із законами природи, слід вважати причинами злочинності (наприклад, відсутність ринку, безробіття і т.п.). І навпаки: фактори, що сприяють такому узгодженню – є антикриміногенними факторами. Вони і мають використовуватись для протидії злочинності.

Фактори соціологічні і біологічні, котрі є необхідними для дії причин злочинності є умовами злочинності. (Наприклад, алкоголізм, психічні аномалії і т.п.). А соціологічні і біологічні фактори, котрі є необхідними для дії антикриміногенних причин – є умовами протидії злочинності.

Знаходячись у стані неузгодженості з законами природи, воля людини набирає форму сваволі, а свідомість – форму ілюзій, утворюючи так званий комплекс сваволі і ілюзій. Саме комплекс сваволі і ілюзій проявляється за певних умов у вигляді злочину.

Отже, відповідно до культуроцентричної концепції фактори, що викликають формування у людей комплексу сваволі і ілюзій – є причинами злочинності, а фактори, що сприяють прояву цього комплексу у вигляді злочину – є умовами злочинності. Роль причини і умови злочинності криміногенного фактору можуть виконувати найрізноманітніші чинники у будь-якій сфері життя, головне, щоб вони мали властивість сприяти формуванню і прояву сваволі людей у вигляді злочинів.

Отже, причини злочинності в усі часи: і в минулому, і сьогодні, і в майбутньому, а також в усіх народів одні і ті ж за своєю властивістю – сприяти формуванню і прояву сваволі людей у вигляді злочинів. Але за різних часів і у різних народів здатність отримувати цю властивість і ставати криміногенними можуть різні фактори. Наприклад, у свій час рабство могло спричиняти злочини, у інші часи – кріпацтво, сьогодні – безробіття. Війни – завжди спричиняють злочини в усіх народів. Характер людей завжди був умовою для того чи іншого злочинного прояву.

Стан узгодженості волі і свідомості людини з законами природи, тобто стан їх культурності, називають ще здоровим глуздом. Тому культуроцентричну концепцію причин і умов злочинності можна назвати ще інакше концепцією "здорового глузду" або концепцією "нездорового глузду". Фактори, що перешкоджають формуванню у людини здорового глузду і є криміногенними факторами. Комплекс сваволі і ілюзії означає, що у людини відсутній здоровий глузд, хоч вона і є при цьому осудною, і може мати найкраще психічне здоров'я.

Оскільки основними каналами узгодження волі і свідомості з законами природи і формування здорового глузду є: 1) свобода жити за законами природи і 2) натуралістичне і релігійне просвітництво, то можна зробити висновок, що причинами злочинності є фактори, котрі перешкоджають людині користуватися цими культуризуючими каналами, тобто: 1) свободою жити за законами природи; 2) натуралістичним і релігійним просвітництвом.

Питання 3. Причини і умови злочинності в сучасному світі і в Україні

Відповідно до культуроцентричної концепції причин і умов злочинності роль криміногенних факторів в сучасних країнах виконують найрізноманітніші чинники. Ці фактори встановлюються за допомогою кримінологічних досліджень. Дослідження показали, що криміногенні фактори в сучасний період діють більш активно, хоч у різних країнах ступінь цієї активності різна. Цей висновок випливає з росту злочинності в усіх країнах, хоч і по-різному. Його можна пояснити наступним чином. З розвитком нових технологій людської діяльності з'являються нові ступені (нові можливості) для людської свободи, для вибору тих чи інших дій. Сьогодні люди можуть робити те, що раніше вони технологічно зробити не мали можливості. Наприклад, викрасти мільйон доларів з банку не виходячи з власної квартири за допомогою комп'ютера. Це збільшення свободи і зумовлює збільшення злочинних проявів. Наприклад, збільшення предметів, котрі можна вкрасти (автомобілі, відеоапаратура, гроші, дорогоцінності і т. п.) також сприяє збільшенню злочинних проявів.

Збільшення свободи сприяє також і збільшенню доброчинних проявів, законопослушних діянь. Але оскільки ці діяння не реєструються так як злочинні, то складається хибне враження, що прогрес суспільства породжує лише збільшення злочинності і тому він є негативним фактором.

Тоталітаризм, що мав місце у XX столітті (сталінський, муссолінський, гітлерівський) не усуває причин і умов злочинності, він іде іншим шляхом у боротьбі із злочинністю – обмежує свободу волі. Таким шляхом можна досягти надзвичайно низького рівня злочинних проявів, але такий спосіб із злочинністю є протиприродним, і тому руйнує суспільство.

Особливістю злочинності в сучасній Україні є те, що у нас в результаті кризи, створилися сприятливі умови для формування у людей сваволі, і прояву її у вигляді злочинів. Цей стан суспільства називається криміналізмом. Його формула така: кожен мусить вибирати одне з двох зол, – або стати злочинцем, або бути потерпілим від злочинців, – третього не дано. Ця особливість дії причин і умов злочинності породжує і особливість злочинності в Україні. Репресивні засоби в цих умовах не можуть бути ефективними, злочинність не має берегів. Криміногенними факторами, що зумовлюють стан криміналізму в Україні є фактори, котрі перешкоджають людям користуватися: 1) свободою жити за законами природи; 2) натуралістичним і релігійним просвітництвом. Це сприяє надзвичайному поширенню у суспільстві комплексу сваволі і ілюзій, котрий і проявляється у вигляді злочинів. Люди не можуть жити за нормами здорового глузду.


ТЕМА 5. ОСОБИСТІСТЬ ЗЛОЧИНЦЯ

План

1. Поняття особистості злочинця і закономірності її формування.

2. Соціальне і біологічне в особистості злочинця.

3. Кримінологічна класифікація злочинців.

Література

1. Криминология. Учебник под ред. В.Г.Лихолоба И В.П.Филонова. – К., 1997.

2. Курс советской криминологии. – М., 1985.

3. Зелинский А.Ф. Криминология. – Харьков, 1996.

Питання 1. Поняття особистості злочинця і закономірності її формування

Без пізнання особистості злочинця, властивостей притаманних цій особистості, неможливо ні пізнати причини і умови злочинності, ні розробити ефективні заходи протидії злочинності. В цьому полягає кримінологічне значення вивчення особистості злочинця.

Для того, щоб скласти поняття про особистість злочинця, треба знайти відповідь на два питання:

1. Чим відрізняється особистість злочинця від інших людей?

2. Як формується особистість злочинця?

Злочин, як і будь-яка інша поведінка людини, – це прояв її волі і свідомості. Отже: по-перше, особливості злочинця слід шукати саме у властивостях, притаманних його волі і свідомості; по-друге, властивості, притаманні волі і свідомості злочинця мають сформуватись і існувати у нього до вчинення злочину, щоб у цьому злочині вони могли проявитись. З цього можна поняття особистості злочинця визначити наступним чином: особистість злочинця – це сукупність певних властивостей, притаманних волі і свідомості людини, котра вчиняє злочин.

Які ж саме ці "певні властивості, притаманні волі і свідомості злочинця"?

Ці властивості можна поділити на дві групи: 1) властивості, загальні для усіх злочинців; 2) властивості, котрі відрізняють одних злочинців від інших – індивідуалізуючи властивості.

Загальними властивостями, притаманними волі і свідомості усіх злочинців, на відміну від інших людей є:

а) особливий стан волі, котрий ми називаємо станом сваволі;

б) особливий стан свідомості, котрий ми називаємо станом ілюзій.

Стан сваволі і стан ілюзій створюють ті загальні властивості волі і свідомості злочинця, котрі можна назвати терміном "комплекс сваволі і ілюзій". Індивідуалізуючими властивостями, за якими одні злочинці відрізняються від інших є: природжені і набуті індивідуальні властивості, котрі індивідуалізують кримінальний прояв комплексу сваволі і ілюзій у кожного злочинця. До таких властивостей відносяться: стать, вік, стан фізичного і психічного здоров'я, життєвий досвід, здібності, виховання і безліч інших.

Відповідно до цієї концепції особистості злочинця питання "Чому вчиняються злочини?" складається з двох питань:

1. Чому людина вчиняє будь-який злочин взагалі?

2. Чому людина вчиняє саме цей злочин, а не якийсь інший?

Відповідь на перше питання має бути така: "Те, що людина вчиняє будь-який злочин взагалі, пояснюється наявністю у неї комплексу сваволі і ілюзій”.

Відповідь на друге питання наступна: "Те, що людина вчиняє саме цей злочин, а не якийсь інший, пояснюється її природженою і набутою індивідуальністю (вік, стать, фізичне і психічне здоров'я, життєвий досвід, здібності, виховання і т п.).

Значення викладеної концепції особистості злочинця полягає у тому, що вона допомагає: по-перше, відрізнити злочинців від інших людей за певними властивостями волі і свідомості; по-друге, розрізняти у формуванні злочинця: а) фактори, що формують комплекс сваволі і ілюзій, їх ми називаємо причинами злочинності; б) фактори, котрі формують індивідуальність прояву волі і свідомості злочинця, їх ми називаємо умовами, що сприяють злочинності.

Крім того за індивідуалізуючими властивостями здійснюється класифікація злочинців на певні групи.

Питання 2. Соціальне і біологічне в особистості злочинця

Злочинець, як і будь-яка інша людина, є істотою, у котрій поєднуються певним чином і біологічне, і соціальне начало. Для кримінології надзвичайно важливою є проблема визначення ролі кожного з цих начал соціального і біологічного начала людини у народженні злочинності. Це має значення для розробки засобів протидії злочинності.

Існує три підходи до розв'язання проблеми співвідношення соціального і біологічного у механізмі породження злочинності: 1) соціологічний; 2) біологічний; 3) соціально-біологічний.

Соціологічний підхід полягає у наданні вирішального значення у породженні злочинності соціальним властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується соціальними факторами, в середовищі яких знаходиться людина. Отже, злочинець це витвір середовища, в якому він живе.

Такого підходу, зокрема, довгий час притримувалась радянська кримінологічна наука. Таким чином перебільшувалась роль соціальних факторів і заперечувалась роль біологічних факторів у механізмі породження злочинності.

Біологічний підхід полягає у наданні вирішального значення біологічним (тобто фізіологічним і психологічним) властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується виключно біологічними факторами.

Цей підхід започаткував італійський судовий психіатр і криміналіст Чезаре Ломброзо, родоначальник антропологічного напряму у кримінології (ломброзіанства). Він намагався обґрунтувати положення про існування особливого типу людини, схильної до вчинення злочинів в силу природжених біологічних властивостей.

Соціально-біологічний підхід полягає у визнанні того факту, що і соціальні властивості і біологічні властивості відіграють певну роль у породженні злочинності. Однак, на сьогодні прибічники цього підходу ще не визначились яку саме криміногенну роль і в яких межах відіграють соціальні і біологічні властивості людини.

Досвід і розвиток кримінологічної науки засвідчили, що як соціологічний, так біологічний підходи є безперспективними. Плідним може бути соціальне – біологічний підхід за умови пізнання ролей і меж дії соціального і біологічного чинників в структурі людини, у тому числі і злочинця.

Виходячи з визначення злочину як соціального явища, що полягає у прояві за певних умов волі і свідомості людини у вигляді злочинного діяння, співвідношення ролей соціального і біологічного у породженні злочину може бути визначено наступним чином.

Соціальним чинником в структурі злочинця як людини є комплекс сваволі і ілюзій, котрий виконує роль причини злочинного діяння.

Біологічним чинником в структурі злочинця як людини є фізіологічні і психологічні властивості, котрі виконують роль умов: 1) для формування у даної людини комплексу сваволі і ілюзій; 2) для прояву цього комплексу у вигляді того чи іншого певного злочину. Отже, ніякі фізіологічні чи психологічні властивості людини не можуть вважатися причинами злочинності, але вони можуть відігравати роль лише умов.

Питання 3. Кримінологічна класифікація злочинців

Кримінологічна класифікація злочинців необхідна для розробки конкретних методик протидії злочинцям, пристосованих до конкретних злочинів. Класифікація злочинців є можливою завдяки існуванню у особистості злочинця певних індивідуалізуючих властивостей, за якими одні злочинці відрізняються від інших.

Класифікація засновується на можливості виділяти типові індивідуальні властивості, притаманні групам осіб. Тип особистості – по Ожегову, "образ, що містить характерні загальні риси якої-небудь групи осіб".

Типологія фіксує не будь-які риси, а лише те головне, без чого не можна вирізнити особистість певного типу. Існують різні види класифікації злочинців. Підстави класифікації різноманітні і залежать від поставлених завдань. Найбільш поширеними є наступні:

1. Класифікація заснована на виключно демографічних даних: за статтю, за віком, освітою і т.д.

2. Класифікація заснована на даних про соціальне становище і рід занять: робітники, селяни, службовці, пенсіонери, непрацюючі і ті, що навчаються.

3. Класифікація, що враховує місце проживання (місто, село), місцеві жителі, приїжджі.

4. Класифікація за станом особи в момент вчинення злочину (стан алкогольного сп'яніння, наркотичного збудження, перебування в установі, де відбувається покарання, на робочому місці, при виконанні службових обов'язків і т.п.).

5. Класифікація по інтенсивності злочинної діяльності (повторність, рецидив).

6. Класифікація по характеру злочинної поведінки (насильницькі, корисливі, посадові і т. п.).

Для виділення певних типів злочинців, їх типологізації, класифікація будується за наступними підставами: а) за змістом кримінальної спрямованості; б) за формою прояву цієї спрямованості.

За змістом кримінальної спрямованості злочинців поділяють на такі типи:

1. Насильственні (агресивні) злочинці, що посягають на життя, здоров'я, честь, гідність людини. Це вбивці, насильники, хулігани.

2. Корисливі злочинці, що вчиняють крадіжки, хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники і т. п.

3. Корисливо-насильственні: бандити, грабіжники, вимогателі, корисливі вбивці.

4. Особи, які проявили при вчиненні злочинів правовий нігілізм, громадську непокору, ігнорування своїх громадянських і службових обов'язків. Злочини проти порядку управління, службові злочини (халатність).

5. Особи, що вчинили злочини з необережності.

За формою прояву кримінальної спрямованості злочинців поділяють на такі типи:

1. Випадкові (особи, які вперше скоїли злочини, що суперечать їх позитивній спрямованості, і які характеризуються попередньою позитивною поведінкою).

2. Ситуаційні (особи, які вперше скоїли тяжкі злочини під впливом несприятливого збігу зовнішніх обставин і характеризуються позитивно у побуті, на роботі).

3. Нестійкі (особи, які скоїли злочини вперше, але раніше допускали правопорушення та інші аморальні проступки).

4. Злісні (особи, які неодноразово вчиняли злочини, у тому числі і раніше судимі).

5. Особливо небезпечні (особи, які підпадають під категорію особливо небезпечних рецидивістів).

Треба мати на увазі, що належність конкретних осіб до того чи іншого типу не є абсолютною.

ТЕМА 6. ПРИЧИНИ І УМОВИ КОНКРЕТНОГО ЗЛОЧИНУ

План

1. Поняття причин і умов конкретного злочину.

2. Механізм злочинної поведінки.

3. Конкретні життєві обставини, в яких формується особистість злочинця.

4. Конкретна життєва ситуація, в якій вчиняється злочин.

5. Віктимологічний аспект злочинної поведінки.

Література

1. Криминология. Учебник. Под ред. В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. – Киев, 1997.

2. Зелинский А.Ф. Криминология. – Харьков, 1996.

Питання 1. Поняття причин і умов конкретного злочину

Причини і умови злочинності, які існують в суспільстві, діють на конкретну людину через конкретні обставини її життя, в яких вона формується, а також через конкретну ситуацію, в якій вона діє.

Для того, щоб успішно протидіяти злочинності на рівні конкретних злочинів, необхідно уміти діагностувати (визначити) криміногенні фактори в конкретних життєвих обставинах, під дією яких людина формується, а також в конкретній життєвій ситуації, в якій вона діє. Кримінально-процесуальне законодавство зобов'язує слідчого, дізнавача, прокурора і суд по конкретних справах встановлювати причини та умови злочинів та вимагати від відповідних осіб їх усунення (ст. 23, 231 , 232 КПК України).

Причини і умови конкретного злочину ті ж самі, що і причини і умови злочинності взагалі. Але причини і умови конкретного злочину конкретизуються через фактори формування і діяльності певної людини. Тобто, через обставини формування людини в конкретній сім'ї, ситуацію, в якій людина опинилася в конкретному місці, в конкретний час, і таке інше. Отже, причини і умови конкретного злочину, це криміногенні фактори, втілені в конкретні життєві обставини і в конкретні життєві ситуації, в яких опиняється людина.

Питання 2. Механізм злочинної поведінки

Для протидії злочинним діянням необхідно знати не лише причини і умови конкретних злочинів, а й те, як саме ці криміногенні фактори діють у процесі породження злочинного діяння.

Процес породження злочинного діяння називають механізмом злочинної поведінки. Механізм злочинної поведінки складається з наступних 4-х етапів:

І етап – Під дією життєвих обставин, в яких втілені криміногенні фактори, у людини формується особистість злочинця, тобто комплекс сваволі і ілюзій.

II етап – Під впливом комплексу сваволі і ілюзій людина вибирає саме злочинний спосіб задоволення своїх потреб, в результаті чого у неї виникає злочинний мотив.

III етап – Під впливом комплексу сваволі і ілюзій людина ставить собі ціль – виконати певні дії, необхідні для задоволення її потреб саме злочинним способом.

IV етап – Під впливом злочинного мотиву і злочинної цілі людина вчиняє злочинне діяння в умовах конкретної життєвої ситуації, що сприяє злочинному прояву.

Для того, щоб не дати спрацювати механізму злочинної поведінки, слід діяти певним чином на конкретні життєві обставини, в яких втілені криміногенні фактори, а також на конкретну життєву ситуацію, яка містить умови, сприятливі для злочинних проявів.

Питання 3. Конкретні життєві обставини, в яких формується особистість злочинця

Первинним соціальним середовищем, в якому діють конкретні життєві обставини, що формують особистість людини взагалі є сім'я. Саме сім'я є тим природним утворенням, у якому мають діяти антикриміногенні фактори, які перешкоджали б формуванню комплексу сваволі і ілюзій у людини, тобто особистості злочинця. Але в дійсності не кожна сім'я виконує цю антикриміногенну функцію.

Існує багато так званих неблагополучних сімей, в котрих обставини складаються так, що сім'ї не лише не протидіють формуванню сваволі у дітей, а навпаки – формують її. Крім цього, у неблагополучних сім'ях, де батьки чи інші дорослі допускають аморальні поступки чи правопорушення, діти можуть на їх прикладі навчатися стереотипам свавільної поведінки, тобто набиратися кримінального досвіду.

Конкретні життєві обставини, що формують особистість злочинця, можуть мати місце і у благополучних сім'ях, де батьки і інші дорослі є добропорядними людьми, але в силу тих чи інших причин не створюють в сім'ї фактори, які б перешкоджали формуванню у дітей комплексу сваволі і ілюзій. В таких сім'ях у дітей формується сваволя через їх розбещення, або через повну їх бездоглядність і відчуженість.

Значну криміногенну роль можуть виконувати конкретні життєві обставини, що складаються у неформальних групах для тих, хто до них входить. Вони також можуть бути джерелом навчання стереотипів свавільної поведінки. Зокрема, криміногенним фактором, що може впливати на формування особистості злочинця є найближче оточення: друзі, сусіди, так звані референтні групи. Дворові і вуличні компанії підлітків, що стихійно виникають для спільного проведення дозвілля, нерідко перетворюються в маргінальні або злочинні групи.

Неформальні об'єднання молоді часто культивують свободу поведінки, яка має форму сваволі, хоч і не завжди проявляється у вигляді злочинів. До таких можна віднести: рокерів, футбольних фанатів, панків, металістів і т.п.

Знаходження під впливом цих об'єднань може стати конкретною життєвою обставиною, котра буде формувати особистість злочинця. Це слід враховувати в зв'язку з тим, що як показали дослідження, в неформальних молодіжних об'єднаннях різної спрямованості перебуває 30-35% молодих людей у віці до 25 років.

Конкретні життєві обставини можуть містити не лише причини формування сваволі у людей, а й умови, що сприяють такому формуванню. Такими умовами можуть бути: перенесені хвороби, умови, що негативно вплинули на фізіологічний і психологічний розвиток, певні традиції і звичаї, недосконалість виховання, бідність, пропаганда стереотипів свавільної поведінки з екранів телевізорів і т.п.

Питання 4. Конкретна життєва ситуація, в якій вчиняються злочини

Злочини, як і будь-які інші діяння, вчиняються в певному місці, в певний час, які і утворюють певну ситуацію. Конкретна життєва ситуація впливає на те, відбудеться чи не відбудеться злочинний прояв, тобто чи спрацює механізм злочинної поведінки на останньому етапі.

В одних випадках особа сама вибирає ситуацію, яка є сприятливою длявчинення злочину. В інших, не передбачувана зарані ситуація, що склалася (незалежно від вибору особи) може сприяти реалізації злочинного прояву, який заздалегідь не передбачався навіть самим злочинцем.

Ситуація, в якій вчиняється злочин, може мати ознаки, котрі в кримінальному праві кваліфікуються як "обставини, що пом'якшують відповідальність” (ст.40 КК) і "обставини, що обтяжують відповідальність” (ст.41 КК).

Ситуації, в яких спрацьовує механізм кримінальної поведінки, можутькваліфікуватися по джерелам виникнення наступним чином:

1) створені самим злочинцем;

2) такі, що виникли з волі інших осіб;

3) створені стихійними подіями (пожежі, аварії, повені, епідемії і т.п.) та інші.

За характером впливу на діючу особу криміногенні ситуації поділяються на:

1) екстремальні;

2) провокуючі;

3) сприятливі;

4) несприятливі;

5) нейтральні.

Вивчення криміногенних ситуацій – важлива передумова ефективної протидії злочинності засобами, притаманними правоохоронним органам.

Питання 5. Віктимологічний аспект злочинної поведінки

Як показує практика значну роль у механізмі злочинної поведінки, і особливо у формуванні криміногенної ситуації може відігравати поведінка потерпілого, або жертви. Один із дослідників проблем віктимології Л.В.Франк, наприклад, виявив, що приблизно кожний четвертий із числа потерпілих вів себе "неналежним чином." По злочинах проти особи (вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування) провокація збоку жертв спостерігається у 20-60 процентів випадків. Тому вивчення ролі жертви як одного з найважливіших структурних елементів криміногенної ситуації набирає великого значення.

Перша спроба дослідити феномен жертви злочину була здійснена у 1948 році німецьким вченим Гансом Гетигом в роботі "Злочинець і його жертва". Так було започатковано особливий напрям у кримінології "віктимологія”, від латинського victima – жертва. Віктимологія вивчає роль жертви у виникненні криміногенної ситуації і розробляє так званий віктимологічний аспект попередження злочинів. Віктимологія покликана розробляти шляхи до максимального скорочення кількості криміногенних ситуацій, створених самим потерпілим. Суть віктимологічного аспектупопередження злочинів полягає у тому, що необхідна профілактична робота не лише з потенціальними правопорушниками, але й і з потенційними жертвами-людьми, чия поведінка, спосіб життя, зв'язки, сімейне становище, рід занять створюють для них підвищений ризик стати жертвою злочинного посягання.

Слід мати на увазі, що віктимна поведінка, не обов'язково неправильна і осудна. Криміногенна ситуація може виникнути і в результаті поступка в моральному і правовому відношенні нейтрального. (Наприклад, прояв безпідставної довірливості до незнайомого чоловіка, що прийшов у дім).

Віктимними стають іноді і дії повністю правомірні і моральні, наприклад, при захисті жінки від приставань хуліганів. Існують професії, пов'язані з підвищеною небезпекою стати жертвою злочинних посягань: міліціонери, охоронці, інкасатори, таксисти, а сьогодні також бізнесмени, журналісти, політики.

Віктимологія досліджує також комплекс питань, пов'язаних з відносинами між злочинцями і жертвами їх нападів. Це стосується перш за все про кримінологію сімейних відносин, про використання службової залежності жертви від злочинця, який є посадовою особою і т. п.

За своїм характером віктимна поведінка може бути:

конфліктною , коли потерпілий створює конфліктну ситуацію або активно бере участь у конфлікті (наприклад, виступає зачинщиком бійки), особлива різновидність – необхідна оборона, затримання злочинця.

провокуючою (демонстрація багатства, кокетливість, екстравагантна зовнішність і відкритий одяг жінки, що створює враження її доступності, двозначна поведінка і т.п.).

легковажною (довірливість, безтурботливість, наївність неповнолітніх і т.п.).


ТЕМА 7. ПРОТИДІЯ ЗЛОЧИННОСТІ

План

1. Поняття і форми протидії злочинності.

2. Система протидії злочинності.

3. Суб'єкти протидії злочинності.

Література

1. Криминология. Учебник. под ред. Лихолоба и Филонова. – Киев, 1997.

2. А.Ф.Зелинский. Криминология: Курс лекций. – Харьков, 1996.

3. Г.И.Шнайдер. Криминология. – М., 1994.

4. Уголовное наказание. – Киев-Донецк, 1997.

Питання 1. Поняття і форми протидії злочинності

Те, якою має бути протидія злочинності залежить від властивостей злочинності, а також від тих криміногенних факторів, що породжують злочинність. Протидія злочинності – це діяльність, спрямована на усунення дії криміногенних факторів шляхом:

1) реагування на самі ці фактори і 2) реагування на вчинені злочини. Таким чином слід вирізняти дві форми протидії злочинності: 1 форма – реагування на криміногенні фактори, що формують особистість злочинця і сприяють прояву її у вчиненню злочину називається попередженням злочинності або профілактикою злочинності; 2 форма реагування на вчинення злочинів називається репресією, або каральною діяльністю.

Якщо реагування на злочинність у формі попередження (профілактики) і у формі репресій (кари) здійснюється адекватно, належним чином – то це називається контроль над злочинністю. Коли цього немає, то кажуть про втрату контролю над злочинністю. Контроль над злочинністю є нормальним, якщо він не перешкоджає свободі і демократичному розвитку суспільства. Інакше буває при тоталітаризмі.

Оскільки існування причин і умов злочинності зумовлене природними властивостями волі і свідомості людини, її здатністю до вибору, то протидія злочинності не може полягати в намаганні повністю усунути криміногенні фактори і злочинність, яку вони породжують. Нормальною є протидія, що полягає в намаганні встановити контроль над злочинністю шляхом створення найкращих умов для формування і прояву нормальної, доброчинної форми волі і найгірших умов для формування і прояву ненормальної, злочинної форми волі, тобто сваволі.

Жодне суспільство не може викоренити повністю злочинність, але воно має протидіяти їй належним чином. Відповідно до розвитку самого суспільства змінюються і засоби протидії злочинності. Чим цивілізованіше суспільство, тим цивілізованіші і засоби протидії злочинності.

В сучасних демократичних країнах, що розвиваються цивілізованим шляхом, контроль над злочинністю здійснюється демократичними засобами, які не перешкоджають вільному розвитку людини і суспільства. Для тоталітарних суспільств властивим є те, що контроль над злочинністю здійснюється засобами, які мають тоталітарний характер. Ці засоби можуть приводити до вражаючого зниження статистичного рівня злочинних проявів. Так було при режимах Сталіна, Муссоліні, Гітлера. Але тоталітарні засоби контролю діють шляхом обмеження свободи усіх громадян, а не лише злочинців, тому вони є протиприродними і руйнують механізм нормального існування суспільства, що і підтвердилось історичним досвідом.

Сучасна кримінологія поки-що не виробила досконалої концепції протидії злочинності. Якщо узагальнити ідею А.С.Макаренка про те, що "господарчий розрахунок – видатний педагог", і ідею Ф.М.Достоєвського про те, що "пороки людські породжуються неділовитістю", та інші ідеї і факти, то можна дійти наступного висновку.

Основними природними культуризуючими засобами, що діють проти причин і умов, які формують особистість злочинця, є: 1) здорове, узгоджене з законами природи підприємництво; 2) натуралістичне і релігійне просвітництво.

Підприємництво є тим каналом, через який у людини формується те, що ми називаємо "здоровим глуздом", тобто нормальна доброчинна форма волі і свідомості людини. Ця властивість робить підприємництво разом з просвітництвом основними природними засобами попередження (профілактики) злочинності, тому що заняття ними змушує людину узгоджувати свою волю і свідомість із законами природи і діяти за цими законами.

Крім того, як показує історичний досвід, ефективність репресивної форми протидії злочинності залежить від функціонування в суспільстві узгодженого з законами природи підприємництва в умовах цивілізованого ринку. Без такого підприємництва репресія, діяльність репресивних органів стають неефективними і втрачають свою роль. Підприємництво є природним конкурентом злочинності, а також умовою ефективності репресії злочинців, отже воно забезпечує нормальний контроль над злочинністю.

Відповідно до цього у Інституті держави і права НАН України розробляється так звана підприємницько-репресивна модель протидії злочинності за формулою "підприємництво плюс репресія". Згідно з підприємницько-репресивною моделлю слід розрізняти злочинність 2-х типів:

I-й тип – злочинність суспільств, що мають так званий цивілізований ринок, в якому вигідно бути чесним підприємцем;

ІI-й тип – злочинність суспільств, що не мають такого ринку.

Перший тип злочинності характеризується тим, що за наявності протидії їй з боку ринкового підприємництва вона піддається також контролю з боку держави. Характерною особливістю другого типу злочинності є те, що за відсутності протидії з боку ринкового підприємництва вона не піддається контролю з боку держави. Оскільки в Україні сьогодні немає справжнього (цивілізованого) ринку, коли чесним підприємцем бути вигідно, то і маємо злочинність другого типу, яка проявляється у вигляді криміналізму.

Першочергове завдання у сфері протидії злочинності в Україні полягає у тому, щоб перевести злочинність із другого типу у перший. Зробити це можна шляхом розвитку цивілізованого ринку, який має природну здатність обмежувати злочинність певними берегами, спрямовувати її у певні рамки. Це зробить її доступною для контролю, тобто для адекватного реагування з боку держави.

Цивілізований ринок має здатність каналювати злочинність, тобто спрямовувати її у певний канал, без чого вона стає необмеженою ("беспредел") і не піддається контролю.

Найновітнішою, сучасною моделлю протидії злочинності на Заході є так звана модель "розбитих вікон". Вона полягає у тому, що для того, щоб не скоювались злочини, треба якнайактивніше протидіяти будь-яким дрібним правопорушенням і проступкам, проявам безкультур'я як в побуті так і в громадських місцях. Ця модель знайшла експериментальне підтвердження в Нью-Йорку в 1997 році. Модель "розбитих вікон" і її експериментальна перевірка підтверджують культуроцентричну концепцію злочинності, або, образно кажучи, концепцію формування "здорового глузду".

Питання 2. Система протидії злочинності

Оскільки причини і умови злочинності і конкретних злочинів діють як певна криміногенна система, то і протидія їм повинна мати характер певної антикриміногенної системи.

Система протидії злочинності складається з різноманітних діяльностей, що протидіють формуванню комплексу сваволі і ілюзій, а також прояву цього комплексу у вигляді злочину.

Будь-яка діяльність, що може протидіяти формуванню комплексу сваволі і ілюзій, а також його злочинному прояву має включатися до системи протидії злочинності.

Система протидії складається з наступних елементів:

І. Попередження (профілактика) злочинності. Воно має два види:

а) загальне попередження – докорінне усунення причин і умов злочинності в суспільстві;

б) індивідуальне попередження – усунення причин і умов, що породжують конкретні злочини на рівні конкретних життєвих обставин і конкретної життєвої ситуації.

II. Репресія злочинності – діяльність органів, що здійснюють репресію. Загальне і індивідуальне попередження здійснюється у двох формах: неспецифічне і специфічне.

Неспецифічна профілактична діяльність – це діяльність, спеціально не спрямована на протидію злочинності, але своїм наслідком може мати антикриміногенний ефект.

Специфічна профілактична діяльність – це діяльність, спеціально спрямована на протидію злочинності. Різновидностями специфічної профілактичної діяльності є:

а) запобігання злочинам – система дій, спрямованих на перешкодження здійсненню злочинного наміру конкретною особою до початку посягання на стадіях виявлення умислу або приготування до злочину;

б) припинення злочинів – полягає в діях, спрямованих на припинення вже розпочатої злочинної діяльності і відвернення злочинних наслідків;

в) охоронна діяльність – полягає в охороні тих чи інших об'єктів від злочинних посягань.

Питання 3. Суб'єкти протидії злочинності

Суб'єкти протидії злочинності – державні і недержавні інституції (організації) і особи, що можуть своєю діяльністю неспецифічне чи специфічно протидіяти злочинності. Суб'єкти протидії злочинності можуть бути: 1) неспецифічними; 2) специфічними.

Неспецифічними суб'єктами протидії злочинності є інституції і особи, діяльність яких не спрямована на протидію злочинності, але може мати антикриміногенні наслідки (наприклад, Органи державної влади і управління, Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, міністерства і відомства та їх органи, місцеві органи державної адміністрації, органи місцевого самоврядування), недержавні інституції – об'єднання громадян, релігійні організації і т.п.).

Специфічними суб'єктами протидії злочинності є інституції і особи, діяльність яких спрямована на протидію злочинності (наприклад, правоохоронні органи, органи МВС, прокуратури, суду, що зобов'язані згідно з ст.23 КПК виявляти причини і умови злочинності).

Органи кримінальної репресії (див. ст.4 КПК) є одночасно за законом і специфічними суб'єктами попередження злочинності. Специфічними суб'єктами протидії злочинності є також органи, які не є органами кримінальної репресії, але діяльність їх спрямована на протидію злочинності: координуючі комітети по боротьбі із злочинністю, різні комісії по боротьбі із злочинністю і таке інше, фонди спеціальні, комітети і служби у справах неповнолітніх (центрі і на місцях) школи і профучилища соціальної реабілітації неповнолітніх, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх і т.п.

ТЕМА 8. МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ

План

1. Основні напрямки і форми міжнародного співробітництва у протидіїзлочинності.

2. Міжнародні договори як правова основа співробітництва упротидіїзлочинності.

3. Співробітництво держав у протидії злочинності в рамкахООН.

4. Міжнародна організація кримінальної поліції "Інтерпол".

Література

1. Криминология: Учебник. Под ред. Лихолоба и Филонова. – Киев, 1997.

2. Шнайдер Г.И. Криминология. – М., 1994.

Питання 1. Основні напрямки і форми співробітництва у протидії злочинності

Злочинність не обмежується національними кордонами. Розширення свободи пересування громадян в умовах зростання останнім часом взаємозв'язків між державами Європи і всього світу – використовується злочинцями все активніше для злочинних цілей. Тому актуально і гостро постає питання про об'єднання зусиль усіх країн з метою протидії злочинності. Виникнення міжнародних злочинних організацій загрожує самому існуванню міжнародного правопорядку.

В силу необхідності протидії міжнародним злочинам держави вступають у багатосторонні міжнародні угоди, які визначають взаємні права і обов'язки учасників відносно протидії злочинності. Усі визнані на сьогодні міжнародні злочини можна поділити на кілька груп:

І група – злочини, котрі спричиняють шкоду мирному співробітництву і нормальному здійсненню міжнародних державних відносин. До них відносяться: тероризм, найманство, угон повітряних суден, незаконні радіопередачі.

II група – злочини, котрі наносять шкоду міжнародному економічному і соціально-культурному розвитку. Це "викрадення творів мистецтва” конрабанда, поширення і торгівля наркотиками, підробка грошей і цінних паперів, а також нелегальна еміграція.

ПІ група – злочини, котрі наносять шкоду особі, власності чи моральним цінностям. Це захват заложників, торгівля людьми, поширення порнографії, піратство.

IV група – злочини усі інші. Наприклад, зіткнення суден у морі, не надання допомоги у морі, злочини, вчинені на борту повітряного судна.

Взаємодопомога держав у протидії злочинності здійснюється у такихорганізованих формах:

1) двостороннього і багатостороннього співробітництва держав у боротьбі із злочинністю на основі угод по боротьбі із окремими видами злочинів і угод про надання правової допомоги по кримінальним справам;

2) використання міжнародних організацій, 00Н та інших.

Питання 2. Міжнародні договори як правова основа співробітництва у протидії злочинності

Особливе місце займають багатосторонні угоди стосовно боротьби з міжнародними злочинами. Основними цілями співробітництва країн згідно з положеннями цих конвенцій, є запобігання, припинення і покарання злочинців. Здійснюючи співробітництво на основі цих конвенцій, держави вирішують безпосередньо наступні завдання:

1) визначається особлива небезпечність відповідних діянь, що посягають на міжнародний і національний порядок;

2) здійснюються узгодження кваліфікацій злочинних діянь, і таким чином, визначається об'єкт і об'єктивна сторона, а також суб'єкти цих злочинів. Суб'єктивна сторона, як правило, не визначається, бо це віднесено до національного кримінального законодавства країн-учасниць;

3) конвенції містять норми по встановленню юрисдикції держав над злочинами і злочинцями;

4) положення конвенцій містять безпосередні зобов'язання країн по координації засобів діяльності по запобіганню і припиненню міжнародних злочинів;

5) конвенції містять норми про надання широкої правової допомоги у справах, які виникають у зв'язку з вчиненням міжнародних злочинів. До таких конвенцій, зокрема, належать:

1. Женевська конвенція по боротьбі з підробкою грошових знаків, прийнята 1929 року (Україна учасниця з 1932 р., ст.79 КК України).

2. Нью-Йоркська конвенція по боротьбі з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами 1950 р.

3. Женевська конвенція по припиненню поширення порнографічних видань і торгівлі ними від 1923 р.

4. Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 року.

5. Конвенція про психотропні речовини 1971 року.

6. Конвенція 00Н по боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 року.

7. Гаагська конвенція по боротьбі з незаконним захватом повітряних суден, 1970 року.

8. Монреальська конвенція по боротьбі з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 року (ст.2171 КК угон повітряних суден).

9. Конвенція про попередження і покарання за злочини проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних осіб (в КК України – ст.59).

Україна є учасницею усіх цих конвенцій.

На сьогодні Україною підписані і діють угоди про співробітництво МВС України з МВС Угорщини, Румунії, Латвії, Литви, Естонії, Польщі та інших країн (усього більше ЗО держав). СНД окремо – Конвенція 1994 року по цивільних, кримінальних і сімейних справах.

Питання 3. Співробітництво держав у протидії злочинності в рамках 00Н

Одним із напрямків співробітництва між державами у рамках 00Н є обмін досвідом у сфері попередження злочинності, боротьби з нею і сприяння гуманному поводженню з правопорушниками. В основному діяльність в цих питаннях здійснюється під егідою Генеральної Асамблеї та Економічної і Соціальної Ради. Відповідно до статуту 00Н Генеральна Асамблея розглядає доповіді Генерального Секретаря 00Н, в які включені найважливіші проблеми міжнародного співробітництва по попередженню злочинності, боротьби з нею і поводженню з правопорушниками.

Економічна і Соціальна Рада забезпечує діяльність 00Н по боротьбі з злочинністю і міжнародними злочинами. Рада визначає стратегію і тактику міжнародного співробітництва і діяльності 00Н в цій сфері: приймає рішення про створення відповідних міжнародних органів, визначає їх статус, регламент, напрямки діяльності, скликає сесії і конференції, схвалює довго, середньо та короткострокові програми діяльності 00Н в боротьбі із злочинністю, готує для Генеральної Асамблеї рекомендації, проекти міжнародних угод з конкретних питань і таке інше.

Економічна і Соціальна Рада складається із численних комісій, що спеціалізуються по конкретним напрямкам боротьби із злочинністю, та науково-дослідних установ.

Питання 4. Міжнародна організація кримінальної поліції "Інтерпол"

Міжнародних юридичних зв'язків функціонують різного профілю і призначення об'єднання поліцейських систем, установ і працівників: Міжнародна поліцейська асоціація та інші.

Особливе місце серед них займає Міжнародна організація кримінальної поліції, що має назву Інтерпол. Це найбільш представницька і ефективна міжнародна поліцейська служба. Україна була прийнята в організацію "Інтерпол" на 61 сесії її Генеральної Асамблеї в листопаді 1992 року. Кількість країн-членів Інтерполу досягла 169.

У відповідності із ст.2 Статуту, цілями Інтерполу є:

а) забезпечити і розвивати взаємне співробітництво усіх органів (установ) кримінальної поліції в рамках існуючого законодавства країн в дусі Загальної декларації прав людини;

б) утворювати і розвивати установи, які можуть успішно сприяти попередженню і кримінально-правовій боротьбі з загальною злочинністю (крім політичної).

Інтерпол організує співробітництво у боротьбі перш за все зі всіма міжнародними злочинами, а також зі звичайними злочинами, які мають міжнародний характер (вбивства, викрадення людей, фальшивомонетництво, наркозлочини, захват заложників, угон літаків, комп'ютерна злочинність, тероризм, викрадення дорогих автомобілів і т. і.).

Організаційна побудова Інтерполу. Вищим пленарним органом є Генеральна Асамблея. Вищим адміністративним органом є Виконавчий комітет. Постійно діючий робочий апарат – Генеральний секретаріат на чолі з Генеральним секретарем. Центральне управління (штаб-квартира) Інтерполу розміщена на даний час у Ліоні (Франція). Серед 4-х відділів Генерального секретаріату: 1) адміністративного; 2) поліцейського; 3) науково-дослідного; 4) технічного забезпечення – головним є поліцейський відділ, у якому накопичується і піддається аналізу уся інформація по злочинам, які вчинені або готуються.

Поліцейський відділ складається з 3-х підвідділів, які займаються відповідно:

1) злочинами проти особи, власності і міжнародним тероризмом;

2) фальшивомонетництвом, економічними і фінансовими злочинами;

3) боротьбою з незаконним поширенням наркотиків. Крім цього у склад відділу входить особлива група по боротьбі з організованою злочинністю.

Характерною особливістю діяльності Інтерполу є утворення спеціальних органів – Національних центральних бюро, які діють в межах поліцейських структур держав-учасниць і одночасно є структурними одиницями Інтерполу.

Постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 25 березня 1993 року в МВС України також утворений спеціальний підрозділ – Центральне Національне Бюро Інтерполу.

Кожне Центральне Національне Бюро збирає у своїй країні інформацію про злочини міжнародного характеру, за дорученням Інтерполу вони передають поліцейським органам своєї країни накази про розшук, затримання та арешт злочинців, а також приймають і пересилають в Інтерпол просьбу своїх країн про розшук і затримання злочинців, що переховуються. Вони також сприяють запровадженню у життя в своїх країнах рішень і рекомендацій керівних органів Інтерполу.


ТЕМА 9. ОРГАНІЗОВАНА І ПРОФЕСІЙНА ЗЛОЧИННІСТЬ

План

1. Кримінологічна характеристика організованої і професійної злочинності.

2. Причини і умови організованої і професійної злочинності.

3. Основні напрямки протидії організованій і професійній злочинності.

Література

1 .Криминология: Учебник. Под редакцией В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. –Киев, 1997.

2.Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекций. – Харьков, 1996.

3.Организованная преступность. – Москва, 1989.

Питання 1. Кримінологічна характеристика організованої і професійної злочинності

Організована злочинність – це форма злочинності, що проявляється в злочинах, котрі вчиняються злочинними організаціями. На відміну від простої групової злочинності, що характеризується узгодженністю дій кількох осіб, організована злочинна діяльність – це діяльність групи осіб, об'єднаних в організацію, яка має структуру, спеціально пристосовану для скоєння злочинів. У різних країнах і в різні часи організована злочинність залежно від умов набуває різних форм. Терміном "мафія" позначається форма організованої злочинності, що виникла на острові Сіцілія і стала відображенням національних, економічних, соціальних особливостей Італії. В інших країнах і за інших часів існували такі форми організованої злочинності, як флібустьєрські, корсарські, піратські общини (у морських країнах в XVII-XVIII ст.), злочинницькі общини в Росії, що називались "шайками" тощо.

Як і для будь-якої організації, для злочинної організації властиві наступні риси:

а) ієрархічність і самоуправління;

б) розподіл ролей і функцій;

в) наявність статутних правил поведінки, котрим члени організації мають підкорятися;

г) самозабезпечення усім необхідним для автономного існування;

д) діяльність спрямована на досягнення визначеної кримінальної мети. Ознаками, що відрізняють саме злочинну організацію від інших є:

1. Протиправні засоби досягнення злочинних цілей;

2. Професіоналізм кримінального характеру;

3. Законспірованість справжньої злочинної діяльності під виглядом легальної;

4. Спеціальна система протидії діяльності правоохоронних органів.

Ці ознаки проявляються в сучасній організованій злочинності в наступних проявах:

1. Як правило, організована злочинність задовольняє потреби населення в нелегальних товарах (крадених чи заборонених – автомобілі, наркотики, зброя і т.п.) і послугах (проституція і т. п.).

2. Організована злочинність здійснює свою діяльність на засадах регіональності і планомірності.

3. Для забезпечення ефективної діяльності утворюються спеціальні підрозділи.

4. Злочинна організація не може обійтись без професіоналів – тобто людей, котрі мають навики злочинні. Вони розвивають у своєму колі кримінальну систему цінностей, намагаються максимально убезпечити злочинну діяльність від розкриття і не допустити втручання у свою діяльність офіційних інстанцій контролю, зокрема правоохоронних органів.

5. Кожна злочинна організація знаходиться у строго ценралізованому підкоренні до керівної структури, яка веде пошук можливостей для кримінальних дій, планує і контролює злочинну діяльність.

6. Поряд з ієрархічною структурою, злочинна організація обов'язково має певні нормативні правила поведінки для своїх членів – свій статут, порушення якого суворо карається.

7. Нейтралізація кримінального переслідування досягається шляхом дистанціювання керівництва злочинної організації від безпосередніх виконавців тих чи інших злочинів. Тому, як правило, правоохоронним органам рідко вдається викрити діяльність керівників злочинних організацій.

У зв'язку з тим, що проблема організованої злочинності стала надзвичайно гострою для України, ЗО червня 1993 р. було прийнято Закон "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю". Ст.1 Закону визначає організовану злочинність наступним чином: це "сукупність злочинів, що вчиняються у зв'язку з створенням і діяльністю злочинних угрупувань". Таке визначення є недосконалим тому, що не розмежовує просту групову злочинність і злочинність злочинних організацій.

Організована злочинність пов'язана з професійною злочинністю, не може без неї існувати, але самі професійні злочинці можуть займатися злочинною діяльністю і не в організованій формі, тобто не будучи членами злочинних організацій.

Вперше термін "професійний злочинець" був заснований у 1897 році на Гейдельберзькому з'їзді міжнародного союзу криміналістів. Цей термін позначив зайняття злочинністю як професією, тобто професійно.

Професійну злочинність характеризують 4 основні ознаки:

а) стійкий вид злочинного заняття (спеціалізація);

б) певні знання і навики (кваліфікація) ;

в) злочини як джерело засобів до існування;

г) зв'язок з кримінальним середовищем.

Професійні злочинці, які не є членами певних злочинних організацій, для забезпечення своєї індивідуальної діяльності змушені притримуватись певних норм співіснування з іншими такими самими злочинцями. В зв'язку з цим у кримінальному світі виникли певні загальні норми поведінки – воровські закони. Професійні злочинці, які самі суворо притримувались цих законів і завдяки своєму значному досвіду могли забезпечувати існування цих законів, – утворили злочинну еліту, яка виникла в колишньому Радянському Союзі під назвою "вори у законі".

Професійні злочинці, крім "воровських законів", мають ще і свій жаргон: "феня". На мові цього жаргону професійні злочинці називаються "блатарями". Злочинці по видам спеціалізації поділяються так: "домушники " (квартирні крадіжки), "карманники" (поділяються на "колестіків", магазинщиків", “кротів" в метро), "риночників ", "вуличних", "театралів", "марвихерів" – лише багатих обкрадають, "щипачі" – група , з відволіканням уваги жертви, "писарі" – ріжуть кармани, "трясуни" – витрясають з внутрішніх карманів бумажники з грішми підштовхуваннями і т.п.); "катали" – (шахраї в ігорному бізнесі, карточні "шулери", "наперсточники" – тепер), "гопники" (грабіжники і розбійники); "кукольники" ( шахраї, що роблять "кукли" – імітації пачки грошей); "фармазонщики" – махінації з фальсифікацією дорогоцінностями); "ліквідатори" – (кілери); рекетири і т.п.

Професійна злочинність змінюється, пристосовуючись до сучасних умов.

Питання 2. Причини і умови організованої і професійної злочинності

Будучи особливою формою співучасті у вчиненні злочинів, організована злочинність має ті ж причини, що і злочинність, яка не має ознак організованої. Разом з тим, існують певні фактори, які сприяють або не сприяють тому, що злочинність набирає саме організованої форми.

Особливістю злочинності в організованій формі є те, що вона може існувати лише за наявності певних економічних і політичних умов: чим більше цих умов – тим більш поширена організована злочинність. Згідно з культуроцентричною концепцією злочинності існуванню злочинності в організованій формі сприяє недостатній розвиток культури економічного життя, а у випадку соціальних криз і декультуризація економіки, тобто неузгодженість економічного життя із природними законами економіки. Це призводить до того, що легальні форми економічної діяльності людей стають неконкурентноздатними у порівнянні з нелегальними (злочинними).

Організована злочинність існує за рахунок тих сфер суспільного життя, де чесний бізнес або неможливий, наприклад, обіг наркотиків, або не може конкурувати із злочинним "бізнесом" в результаті відсутності належних умов для здорової ринкової конкуренції. Саме це і спричиняє сьогоднішній рівень поширеності організованої злочинності в Україні та інших країнах колишнього Радянського Союзу. Цим же спричиняється поширеність професійної злочинності. До умов, що сприяють поширенню організованої і професійної злочинності слід віднести головним чином неефективність репресивної або каральної діяльності держави, що теж є наслідком дезорганізації економіки.

Питання 3. Основні напрямки протидії організованій і професійній злочинності

Основними напрямками протидії організованій і професійній формам злочинності є:

1) заходи, спрямовані на вдосконалення організації економічного життя людей відповідно до природних законів економіки, тобто спрямовані на розвиток культури економіки. Зокрема, це заходи, що сприяють розвитку цивілізованого підприємництва, чесному бізнесу на ринкових засадах, здатного конкурувати із злочинними формами діяльності у сфері економіки;

2) вдосконалення діяльності держави у сфері боротьби з організованою і професійною злочинністю. Зокрема, вдосконалення законодавства і діяльності правоохоронних органів в умовах ринкових відносин.


ТЕМА 10. КОРИСЛИВА ЗЛОЧИННІСТЬ І ПРОТИДІЯ ЇЙ

План

1. Кримінологічна характеристика корисливих злочинів та їх класифікація.

2. Причини і умови, що породжують корисливу злочинність.

3. Протидія корисливій злочинності.

Література

1. Криминология. Учебник. Под ред. В.Г. Лихолоба и В.П.Филонова. – Киев, 1997 .

2. Зелинский А.Ф. Криминология. Курс лекций. Харьков, – 1996.

3. Шнайдер Г.И. Криминология. – М., 1994.

Питання 1. Кримінологічна характеристика корисливих злочинів та їх класифікація

Корислива злочинність – це злочини, спрямовані на незаконне заволодіння майном чи незаконне одержання майнових вигод з корисливих спонукань.

Корислива злочинність за своєю питомою вагою займає перше місце в структурі злочинності будь-якої сучасної країни. За даними 00Н в країнах, що розвиваються майнові злочини становлять 49%, а злочини проти особи 43%. В розвинутих країнах це співвідношення становить: 82% – майнові злочини, 10% – злочини проти особи. В Україні до 1989 р. корислива злочинність складала 1/3 усіх злочинів, після 1989 року цей вид злочинності зріс на сьогодні до 2/3 загальної маси усіх злочинів.

За кримінологічною характеристикою корисливі злочини можна класифікувати на наступні групи:

1. Загальнокримінальна корислива злочинність;

2. Економічна корислива злочинність.

Загальнокримінальна корислива злочинність – це корислива злочинність, що проявляється у порушенні майнових прав і інтересів власників.

Економічна корислива злочинність – це корислива злочинність, що проявляється у порушенні законодавства, яке регулює суспільні відносини у сфері економіки.

Ці два види корисливої злочинності інакше називають відповідно ще:

1) корисливі злочини проти власності;

2) корисливими господарськими злочинами.

Загальнокримінальна корислива злочинність, що у системі МВС не враховується карним розшуком, становить близько 60% від числа злочинів зареєстрованих в Україні в 1995 р. Більше 85% майнових злочинів – це крадіжки, 3% – факти шахрайства, близько 10% – грабежі та розбої, 2% – вимагательства.

Крадіжки складають близько 60% усіх зареєстрованих злочинів, із них близько 40% – це крадіжки з квартир та домівок громадян. Насильницькі корисливі злочини (грабежі, розбійні напади, бандитизм, вимагательство, умисне вбивство з корисливих мотивів) – становлять близько 6% усіх зареєстрованих злочинів.

Економічна корислива злочинність – це в основному так звана "білокомірцева" злочинність посадових осіб, менеджерів, підприємців, а також корисливі господарські злочини без використання службового стану. До злочинів цієї групи відносяться:

1) розкрадання державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати або зловживання службовим станом;

2) корисливі службові злочини без ознак розкрадання: хабарництво, побори, ухилення від сплати податків, обман покупців, замовників тощо;

3) корисливі злочини в торгівлі, виробництві та інших сферах економіки, що вчиняються без ознак розкрадання і без використання службового стану (фальшивомонетництво, порушення правил про валютні операції, контрабанда, фіктивне підприємництво, шахрайство з фінансовими ресурсами, фіктивне банкрутство, протидія законній підприємницькій діяльності тощо).

Економічна злочинність становить близько 10% усіх зареєстрованих злочинів. Економічна злочинність пов'язана з тіньовою економікою, яка на даний час перевищує половину всього грошового обігу в Україні і суттєво впливає на сучасний стан суспільства.

Питання 2. Причини і умови, що породжують корисливу злочинність

Основною причиною корисливої злочинності (згідно з культуроцентричною концепцією злочинності) є недостатній рівень культури задоволення людьми своїх потреб майнового характеру . Як свідчить досвід, а також сучасні кримінологічні дослідження, рівень корисливої злочинності не знаходиться в прямому зв'язку із рівнем економічного розвитку тієї чи іншої країни чи з рівнем безробіття. Зараз можна вважати доведеним, що злочинність, в тому числі і корислива, зростає як в період підйому економіки так і в період спаду. Зміни економічної ситуації як в кращу сторону так і в гіршу підвищує рівень злочинності. А економічна стабільність позитивно впливає на рівень злочинності (Див. Шнайдер Г.И. Криминология. – 1994. – С.254).

Якщо врахувати, що економічна стабільність є проявом належного рівня культури задоволення людьми своїх майнових потреб, то слід зробити висновок, що саме рівень цієї культури впливає на динаміку корисливої злочинності.

За цією ж закономірністю визначається рівень корисливої злочинності в сучасній Україні.

Умовою, що сприяє зростанню корисливої злочинності в Україні є недостатній розвиток законодавчого забезпечення економічного порядку в Україні, а також неефективність правоохоронної діяльності.

Питання 3. Протидія корисливій злочинності

Основними в протидії корисливій злочинності є заходи, що сприяють формуванню належної культури задоволення громадянами своїх майнових потреб. Для цього необхідно зокрема створювати як найсприятливіші умови, щоб якнайбільше громадян могли займатися чесним підприємництвом і бізнесом. Розвиток цивілізованого ринку, коли чесним бути вигідно призводить до звуження поля для корисливої злочинності, до витіснення останньої. Лише за цих передумов з'являється також можливість зробити ефективною правоохоронну діяльність держави.


ТЕМА 11. НАСИЛЬНИЦЬКА ЗЛОЧИННІСТЬ

План

1. Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів.

2. Причини і умови, що породжують насильницькі злочини.

3. Протидія насильницькій злочинності.

Література

1. Криминология: Учебник. Под ред. В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. – Киев, 1997.

2. Зелинский А.Ф. Криминология. Курс лекций. – Харьков, 1996.

Питання 1. Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів

Насильницькі злочини – це злочини, спрямовані на заподіяння шкоди певній особі чи суспільству шляхом застосування фізичного чи психічного насильства щодо неї безпосередньо чи щодо інших осіб або речей, які мають для неї значення.

Насильницькі злочини можна поділити на наступні групи:

1. Злочини проти життя, здоров'я, статевої свободи, честі, гідності, волі, що вчиняються шляхом фізичного чи психічного насильства: вбивства, доведення до самовбивства, тілесні ушкодження, побої і мордування, погроза вбивством, згвалтування, мужолозтво, незаконне позбавлення свободи, захват заложників, наклеп, образа та інші злочини.

2. Корисливі насильницькі злочини: бандитизм, розбій, грабіж, вимогательство.

3. Насильницькі посягання на державу, громадську безпеку, громадський порядок і порядок управління: терористичні акти і диверсії, пов'язані з загибеллю людей чи спричиненням шкоди здоров'ю, хуліганство, посягання на життя посадових осіб, опір представникам влади, а також інші насильницькі дії і погрози щодо посадових осіб.

Дослідження 00Н вказують на те, що при рості злочинності у всіх країнах злочини насильницькі характеризуються наступним чином:

а) вони займають друге місце у структурі усієї злочинності після майнових злочинів;

б) в міру економічного розвитку будь-якої країни майнові злочини, особливо крадіжки, частішають, а злочини проти особи, особливо злочини проти життя, стають рідшими. Так, наприклад, при зборі даних по 70 країнах за період з 1975 по 1980 р.р. було виявлено, що кількість насильницьких злочинів у світі подвоїлась, а майнових – майже потроїлась.

В Середньовічній Європі пограбування (біля 10%) і особливо вбивства складали більшу частину злочинів. Злочини проти життя охоплювали до 20% усіх кримінальних діянь, тоді коли зараз (наприклад, в ФРН) вони скоротились 0,1%.

Характеристика тяжких злочинів проти життя і здоров'я в Україні. В сучасних умовах насильницька злочинність, як і інші види злочинності, зростає, хоч темпи зростання в різні роки є різними. Щорічний приріст навмисних вбивств за останнє десятиліття – біля 5%.

В 70-80 роки в кримінологічній характеристиці насильницьких злочинів підкреслювався їх побутовий характер. У 90-і р.р., в роки розпаду тоталітарної системи і соціальної кризи суттєво змінилась мотивація кримінального насильства. Збільшилась доля насильницьких злочинів з корисливою мотивацією, поширення набувають вбивства "на замовлення".

Кожне третє вбивство вчиняється з корисливих спонукань, "побутові" вбивства складають біля 35%, з помсти – 12%, з ревності – 8%, з хуліганських мотивів – 2%, на сексуальному грунті – 1-2%. Застосування вогнепальної зброї для вбивства частішає з кожним роком і становить сьогодні біля 20%. Біля 60% вбивств вчиняється в стані сп'яніння. Майже 5% вбивць – неповнолітні.

Характеристика зґвалтувань та інших статевих злочинів.

За статистичними даними питома вага зареєстрованих згвалтувань останнім часом різко зменшилась. Це може бути пояснено: по-перше, різким підвищенням числа інших злочинів; по-друге – підвищенням латентності згвалтувань. Біля третини складають групові зґвалтування. Майже 25% згвалтувань вчинено неповнолітніми. У більш, ніж половини випадків згвалтувань має місце сприятлива віктимна поведінка потерпілих. Інші статеві злочини в кримінальній статистиці займають досить незначну долю.

Характеристика хуліганства, поєднаного з насильством.

Останнім часом доля хуліганства серед насильницьких злочинів, згідно із статистикою, скорочується. Процент п'яних серед хуліганів найбільш високий – більше 90 %.

Питання 2. Причини і умови, що породжують насильницькі злочини

Причиною насильницької злочинності, – згідно з культуроцентричною концепцією злочинності, – є відсутність у особи належного рівня культури відносин з іншими людьми, що проявляється у вигляді неповаги до фізичної і психічної недоторканості людини.

Умовами, що сприяють насильницькій злочинності є: недостатня ефективність правоохоронної діяльності держави, а також урбанізація, недоліки сімейного виховання, аномалії психіки, алкоголізація, пропаганда культу насильства у засобах масової інформації та інші фактори.

Це підтверджується, зокрема, сучасними кримінологічними дослідженнями. В кримінологічній літературі відзначається, що за останні 800 років насильницькі злочини, і особливо, злочини проти життя, неухильно скорочувались. Якщо у Середні віки насильницькі злочини складали 1/5 частину усіх злочинних діянь, то на даний час їх доля не перевищує 1% (цей показник може значно коливатись в окремих сучасних країнах). Кримінологи вважають, що ці зміни є наслідком підвищення соціальної і етичної цінності людського життя. Прогрес цивілізації нерозривно пов'язаний з ростом зовнішнього і внутрішнього контролю за проявами насильства. Насильство забороняється як на моральному, так і на правовому рівні. Поширюються норми поведінки, в яких утверджується необхідність використання ненасильницьких засобів досягнення будь-якої мети. Породжуваний розвитком цивілізації процес підвищення чутливості людей до насильства поки що поширюється більшою частиною на вищі і середні шари суспільства. Нижчі шари не встигають засвоїти ціннісні орієнтації, що стримують насилля. Особливості, властиві особам молодого віку, теж не є сприятливими для формування ненасильницьких форм поведінки, тому більшість злочинців і жертв злочинів ненасильницького характеру – особи молодого віку.

Дослідження сучасних кримінологів не підтвердили гіпотезу про те, що головна причина злочинності, і зокрема насильницької злочинності – є бідність. Навіть, коли жителям міських нетрів ("трущоб") надаються досить просторі і добротні квартири, соціопатологічні явища серед них не припиняються. Тому це виявляється недостатнім для профілактики злочинності. Міські нетрі ("трущоби") – це не лише місце, а й стиль життя, котрий засвоюється і передається з покоління в покоління. Стратегія виживання в нетрях заснована на насиллі. Засвоєння жителями гетто цієї стратегії і зумовлює стійкість кримінальних стереотипів життя.

Питання 3. Протидія насильницькій злочинності

Основним засобом протидії насильницькій злочинності є сприяння формуванню у особи такої культури взаємовідносин між людьми, котра проявлялась би у повазі до фізичної і психічної недоторканості людини, визнанні її найвищою цінністю у суспільстві.

Як свідчить історичний досвід необхідними умовами для формування такої культури є: по-перше, розвиток цивілізованого ринку, котрий має властивість культуризувати життя людей; по-друге, релігійне і натуралістичне просвітництво. Вказані фактори здатні усувати причину насильницької злочинності.

Для усунення умов, що сприяють насильницькій злочинності необхідно вдосконалювати правоохоронну діяльність держави, зменшувати негативні наслідки урбанізації, вдосконалювати сімейне виховання, забезпечувати психічне здоров'я населення, протистояти алкоголізації, пропаганді жорстокості у засобах масової інформації і таке інше.

ТЕМА 12. ЗЛОЧИНИ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ З НЕОБЕРЕЖНОСТІ

План

1. Кримінологічна характеристика злочинів, що вчиняються з необережності.

2. Причини і умови, що породжують необережні злочини.

3. Протидія необережній злочинності.

Література

1. Криминология. Учебник. Под редакцией Лихолоба и Филонова.

2. Преступная неосторожность (уголовно-правовое и криминологическое исследование). – Киев, 1992.

Питання 1. Кримінологічна характеристика злочинів, що вчиняються з необережності

Сучасний етап розвитку цивілізації характеризується не лише стрімкими темпами розвитку техніки і технологій, але і їх ускладненням, що зумовлює наростання різноманітних потенційних небезпек.

Підвищена актуальність боротьби з необережною злочинністю полягає в тому, що злочинна необережність спричиняє не менші, а інколи і більш тяжкі наслідки, ніж умисні злочини.

Особливістю необережних злочинів є те, що вони пов'язані з порушенням правил обережності, безпеки у використанні технічних засобів та інших джерел підвищеної небезпеки, з неналежним, непередбачливим ставленням до професійних і службових обов'язків, правил поведінки у побуті.

Суспільна небезпечність необережної злочинності характеризуються особливо тяжкими наслідками. Так, число смертей і тілесних ушкоджень від необережних злочинів навіть перевищує аналогічні показники для умисних злочинів проти життя і здоров'я людей, зокрема, саме необережні злочини дають більше 60% усіх випадків смерті потерпілих від злочинів. Рівень тілесних ушкоджень і смертельних випадків від необережних, головним чином транспортних, злочинів перевищує шкоду від усіх умисних злочинів проти життя і здоров'я разом узятих.

Найбільш небезпечними за тяжкістю наслідків є необережні злочини у сфері взаємодії людини з технікою. Біля 75% злочинів, скоєних з необережності, припадають на автомобільний транспорт; 10-15% складають злочинні порушення правил охорони майна, халатність; 4-6% – порушення правил охорони праці і техніки безпеки; 3-5% – необережні злочини проти особи (вбивства, тілесні ушкодження).

Особливу небезпеку для суспільства становлять необережні злочини у сфері охорони природи, зокрема про це засвідчує аварія на Чорнобильській АЕС.

В загальній структурі злочинності необережні злочини складають приблизно 13%. Однак в останні роки спостерігається стійка тенденція до росту і поширеності необережних злочинів.

В кримінологічній характеристиці особистості правопорушників, які скоюють необережні злочини слід відзначити наступне.

Особам, що вчиняють необережні злочини, властивими є недоліки соціальної культури, що проявляються в намірі задовольнити свої потреби таким чином, що це небезпечно випадковим нанесенням шкоди життю. здоров’ю чи інтересам інших людей . В той час як для умисних злочинців властивим є намір нанести шкоду життю, здоров'ю чи інтересам інших осіб, щоб таким чином задовольнити свої потреби.

Необережні злочини, як і умисні, є проявом комплексу сваволі і ілюзій особи, але:

а) при необережному злочині комплекс сваволі і ілюзій особи проявляється у вигляді наміру задовольнити свої потреби таким чином, що це небезпечно випадковим нанесенням шкоди життю, здоров'ю чи інтересам інших людей;

б) при умисному злочині комплекс сваволі і ілюзій проявляється у вигляді наміру нанести шкоду життю, здоров'ю чи інтересам інших людей, щоб таким чином задовольнити свої потреби.

Дефекти соціальної культури осіб, що вчиняють необережні злочини проявляються також в недооцінці суспільної небезпечності порушень техніки безпеки, правил охорони природи і т.п., халатним ставленням до їх виконання. Крім цього для необережних злочинів характерним є: егоїзм, байдуже ставлення до наслідків своїх вчинків, якщо вони уявляються особі вигідними чи зручними; зневажливе ставлення до правил експлуатації джерел підвищеної небезпеки та інше.

Певна частина необережних злочинів пов'язана з незнанням (неповним знанням) правил безпеки професійної чи побутової діяльності, або з невмінням їх застосувати в конкретній ситуації, наприклад, із-за недостатньої професійної підготовки, недостатнього досвіду. Але не менш 55-60% порушень вчиняються усвідомлено, в звичній, а не екстремальній ситуації.

Судова практика свідчить, що у справах про порушення правил безпеки у 86% випадків було встановлено легковажне відношення до своїх обов'язків. Поширена також явно завищена самооцінка своїх можливостей і здатності до безпечних дій в складних ситуаціях. Майже 60% осіб, що вчинили необережні злочини, пов'язані з професійною діяльністю, раніше вже допускали схожі порушення правил безпеки. 35 % необережних вбивств вчиняються у нетверезому стані.

Ці дані кримінологічних досліджень свідчать про те, що необережна злочинність є проявом специфічних дефектів соціальної культури громадян. Порівняльні дослідження необережної злочинності в різних країнах свідчать про існування наступної закономірності: чим нижча соціальна культура громадян в країні, тим вищий рівень необережної злочинності.

Ще в 1989 році СРСР по рівню аварійності вийшов на перше місце у світі. Вірогідність попасти в дорожньо-транспортну пригоду із смертельними наслідками вже тоді в СРСР була в 5 разів вища, ніж у розвинутих країнах. Сьогодні в Україні ситуація набагато гірша.

Питання 2. Причини і умови, що породжують необережні злочини

Причиною необережних злочинів є дефекти соціальної культури людей, що проявляються у намірі задовольнити свої потреби таким чином, що це небезпечно випадковим нанесенням шкоди життю, здоров'ю чи інтересам інших осіб. Ця причина формує відповідну мотивацію необережних суспільне небезпечних діянь, для якої властиве егоїстично-споживацьке або легковажно – безвідповідальне відношення до правил безпеки.

Дефекти соціальної культури є ґрунтом для формування: кар'єризму, авантюризму та інших форм переважання власних інтересів над соціальними; недисциплінованості, спотворене ставлення до принципів і законів цивілізованої організації суспільного життя.

Умовами, що сприяють необережній злочинності, є: недоліки і порушення встановленого безпечного порядку відповідної діяльності; недоліки і упущення в контролі за виконанням правил безпеки, в підборі, навчанні, вихованні кадрів; порушення принципу невідворотності відповідальності за порушення правил безпеки; технічні і технологічні недоліки виробництва і експлуатації машин і механізмів і таке інше.

Питання 3. Протидія необережній злочинності

Основним напрямом протидії необережній злочинності є здійснення заходів по усуненню тих дефектів соціальної культури громадян, котрі породжують необережні злочини. Зокрема такими є заходи, що сприяють формуванню у людей так званого здорового глузду. Особливу роль у формуванні здорового глузду громадян і усуненні дефектів соціальної культури відіграють цивілізовані ринкові відносини. Як свідчить досвід зарубіжних країн, зокрема Німеччини, Японії, Англії, чим вищий рівень розвитку ринкових відносин, тим нижчий рівень необережної злочинності.

Для усунення умов, що сприяють необережній злочинності, доцільним є здійснення наступних заходів: розробка і впровадження нових, найбільш ефективних засобів і правил техніки безпеки і охорони природи; вдосконалення законодавства щодо відповідальності за порушення правил безпеки; вдосконалення правоохоронної діяльності; виховна робота з особами, схильними до необережних злочинів; підвищення професійного рівня кадрів та інші заходи.


ТЕМА 13. ЗЛОЧИННІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

План

1. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх.

2. Причини і умови, що породжують злочинність неповнолітніх.

3. Основні напрями протидії злочинності неповнолітніх.

Література

1. Криминология. Учебник. Под ред. В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. – Киев, 1997.

2. А.Ф.Зелинский. Криминология: Курс лекций. – Харьков, 1996.

3. Г.И.Шнайдер. Криминология. – М., 1994.

Питання 1. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх

Серед осіб, що вчинили злочини, неповнолітні становлять близько 13%. Щорічний приріст дитячої злочинності майже вдвічі перевищує приріст ус. злочинності. Кожен п'ятий злочин вчинений підлітками, відноситься до категорії тяжких.

Особливістю злочинності неповнолітніх є те, що структурна характеристика інша, ніж у дорослих, тому, що деякі види злочинів неповнолітні взагалі вчиняють – наприклад, посадові злочини, господарські злочини, транспортні деякі інші.

В кримінологічній літературі відзначається також особливість мотивації злочинів, що вчиняються неповнолітніми. Зокрема, ступінь прояву в мотивації "дитинності" – тобто, легковажне ставлення до кримінально-правових заборон відрізняє злочинність неповнолітніх від злочинності дорослих. Деякі мотивації звичайні для злочинів дорослих, є відсутніми в дитячій злочинності (користолюбство, ревнощі).

В той же час значно частіше, ніж у злочинах дорослих, зустрічаються мотивації солідарності, самоствердження у своїй групі, наслідування поведінки. Які є майже єдиним мотивом для крадіжок, вчинюваних дорослими (крадіжки вчиняються як прояв паразитизму), то стосовно крадіжок, вчинювані дітьми, корисливі мотиви мають місце лише в кожному третьому випадку, а решті – мотиви солідарності, самоствердження, заздрості в поєднанні з вікове легковажністю. Значна доля мотивів у підлітків припадає на підмовництво з бо дорослих, а також старших неповнолітніх.

Ситуативність притаманна більшості злочинів неповнолітніх. Злочинність неповнолітніх має переважно груповий характер. Доля групових злочинів неповнолітніх приблизно в 2 рази вища аналогічних показників дорослої злочинності і складає біля 70% в структурі усієї злочинності неповнолітніх.

Дослідження вказують на те, що певну роль в генезисі злочинної поведінки неповнолітніх правопорушників відіграють психічні аналогії (відхилення), хоч в різних джерелах ця роль оцінюється по різному. Польський кримінолог Б.Xолс вважає, що 46% неповнолітніх правопорушників є розумово відсталими. Інший дослідник А.Є.Личко виявив відхилення у поведінці в 49% психопатичних осіб підліткового віку.

Злочинність неповнолітніх більш значним чином ніж у дорослих визначається атмосферою сім'ї, в якій вони живуть. У сім'ях правопорушників, у порівнянні контрольними групами, дослідники частіше фіксують неузгодженість дій батьків у питаннях виховання дітей; непродуманість виховних заходів; ухилення від виховання; використання досить обмеженого набору виховних заходів впливу (бесіда, уговори або заходи фізичного покарання).


Питання 2. Причини і умови, що породжують злочинність неповнолітніх

Основною причиною злочинності неповнолітніх є утруднення формування соціальної культури у них, зумовлені особливостями, що властиві їх віку.

Умовами, що сприяють злочинності неповнолітніх, зокрема є: недоліки сімейного виховання, неефективна діяльність держави і недержавним інструкцій у сфері виховання підростаючого покоління; неналежний стан психічного здоров'я неповнолітніх; пропаганда насилля, а також сумніви: стереотипів поведінки і цінностей у засобах масової інформації.

Найважливішим каналом, через який відбувається формування у людині соціальної культури є посильна участь її в господарській діяльності, узгодженій законами економіки. Це підтверджується зокрема усім педагогічним досвідом А.С.Макаренка.

Неприлучення неповнолітніх до цього каналу соціального окультурення: (через їх вікові особливості) має своїм наслідком формування у них комплекс) сваволі і ілюзій, котрий і проявляється зокрема у вигляді кримінальної поведінки Цей комплекс сваволі і ілюзій був помічений у безпритульних неповнолітніх А.С.Макаренком. Вказаний комплекс А.С.Макаренко описує наступним чином "Таким чином ми отримуємо дітей, в яких є правові емоції, рефлекси, згідно якими хлопчик впевнений, що всі зобов'язані його годувати, одягати і т.д., а він жодних обов'язків щодо суспільства не має. Це звичайний тип безпритульника. У деяких хлопчиків переживання потреби переходять у правові: якщо він не має чобіт, то він це переживає як право вкрасти чоботи". Саме тому А.С.Макареню дійшов висновку, який має надзвичайно важливе кримінологічне значення: господарська діяльність сім'ї є важливішою ареною виховної роботи.

Питання 3. Протидія злочинності неповнолітніх

Основним у протидії злочинності неповнолітніх є заходи, на формування у них соціальної культури. Серед цих заходів найважливішим є залучення неповнолітніх (з урахуванням їх вікових особливостей) до господарської діяльності в умовах сім'ї і суспільства в цілому. Цей захід має здатність безпосередньо усувати причину злочинності неповнолітніх. Досвід застосувань його видатним українським педагогом А.С.Макаренком, а також використання цього заходу у США, Японії та інших країнах свідчить про його незамінні антикримінологічні властивості.

Крім усунення причини злочинності неповнолітніх важливе значення має також усунення умов, що сприяють їй. Це зокрема – вдосконалення сімейної виховання; підвищення ефективності діяльності держави у сфері виховання підросткового покоління; покращання психічного і фізичного здоров'я неповнолітніх; протидія пропаганді в засобах масової інформації культу насиллю сумнівних соціальних цінностей, здеформованих стереотипів поведінки і так інше.

Для вдосконалення діяльності державних органів і служб у протидії злочинності велике значення може мати Закон України "Про органи і служби справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх" від 21 січня 199_ року.

Законом передбачені наступні спеціальні суб'єкти попередження злочинності неповнолітніх:

1) Комітет у справах неповнолітніх при Кабінеті Міністрів, служби у справа неповнолітніх уряду Республіки Крим та виконкомів обласних та районних Рад.

2) Загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації неповнолітніх органів освіти.

3) Центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх органів охорони здоров'я.

4) Притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх.

5) Суди.

6) Кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ.

7) Приймальники-розподільники органів внутрішніх справ.

8) Виховно-трудові колонії МВС.

Комітет у справах неповнолітніх при Кабміні України здійснює керівництво, консультування і контрольні функції відносно служб у справа неповнолітніх всіх рівнів. Окремо передбачено право Комітету і служби входити з поданням про застосування санкцій за продаж порнографічна продукції і пропаганду насильства, жорстокості, розпусти. Комітет і служби справах неповнолітніх контролюють додержання законодавства відносно неповнолітніх, їх утримання у ВТК, школах і професійних училищах соціальної реабілітації, в центрах медико-соціальної реабілітації.

Законом створено підрозділ кримінальної міліції —кримінальна міліція у справах неповнолітніх, на неї покладені обов'язки:

– проводити роботу по попередженню правопорушень неповнолітніх;

– виявляти, зупиняти, розкривати злочини неповнолітніх;

– проводити дізнання і виявляти криміногенні обставини по кримінальним справам;

– розшукувати неповнолітніх, що залишили свої сім'ї і учбово-виховні заклади;

– виявляти дорослих, що втягують підлітків у злочинну діяльність, проституцію пияцтво, наркоманію, жебрацтво;

– виявляти джерела поширення порнографії, видань, що пропагують жорстокість, насилля, розпусту;

– вести профілактичний облік делінквентів;

– відвідувати неповнолітніх правопорушників і бесідувати з ними, їх батькам і опікунами;

– затримувати і тримати в спеціальних, виділених для цього приміщення неповнолітніх у віці до 15 років, що залишились без опіки, на період до передачі їх законним представникам чи влаштування.

Цим законом також передбачається обов'язок кримінальної міліції вносити подання про необхідність усунення причин і умов, що сприяють правопорушенням неповнолітніх.

Законом передбачається також утворення спеціальних судів або визначені окремих судів для розгляду кримінальних і адміністративних справ про неповнолітніх.

Згідно з законом в школи і училища спеціальної реабілітації можуть бути направлені особи, що скоїли злочини у віці до 18 років, або вчинили передбачене кримінальним законом дії до досягнення віку кримінальної відповідальності, але не молодші 11 років. В школу соціальної реабілітації направляються за рішення суду неповнолітні у віці від 11 до 14 років, а в профучилища – у віці від 14 років. Терміни перебування визначає суд, але не більше, ніж на 3 роки.

Притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх призначені для тимчасового, до 30 діб, розміщення неповнолітніх віком від 3 до 18 років, які: потребують захисту держави (покинуті, сироти, вилучені судом із сім'ї, самі звернулись у притулок). Завданням притулків є створення умов для життя подальшого влаштування, навчання і виховання бездоглядних підлітків.

Вказаний закон має велике значення для забезпечення протидії злочинності неповнолітніх.


ТЕМА 14. ЗЛОЧИНИ, ПОВ’ЯЗАНІ З НАРКОТИЗМОМ

План

1. Кримінологічна характеристика злочинів пов'язаних з наркотизмом.

2. Причини і умови, що сприяють злочинам, пов'язані з наркотизмом.

3. Протидія злочинам, пов'язаним з наркотизмом.

Література

1. Криминология: Учебник. Под ред. Лихолоба и Филонова. – Киев, 1997.

2. Наркотизм и преступность. – Киев, 1994.

Питання 1. Кримінологічна характеристика злочинів, пов'язаних з наркотизмом

Наркоманія – це не тільки тяжке захворювання, а й надзвичайно небезпечне соціальне явище, яке поширюється у всьому світі в тому числі в Україні. До вживання наркотиків залучаються переважно особи молодого віку. Зловживання наркотиками підриває здоров'я людини, викликає деградацію особи, втрату нею соціального статусу.

У зв'язку з цим, в усьому світі, в тому числі і в Україні, ведеться боротьба з незаконним обігом наркотиків. Зокрема, 15 лютого 1995 року в Україні прийнято Закон "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними".

Незаконний обіг наркотиків зумовлює формування у людей наркотичної залежності, що має наступні суспільно-небезпечні наслідки:

1) руйнує здоров'я людини і її соціальний статус;

2) зумовлює вчинення наркозалежними особами злочинів та інших правопорушень.

Терміном "злочини, пов'язані з наркотизмом" охоплюються 2 групи злочинів:

1 група – злочини, які спричиняються станом наркотичної залежності. Це переважно майнові злочини та насильницькі злочини проти особи.

2 група – злочини, що сприяють утворенню стану наркотичної залежності у людей. Це діяння, пов'язані з незаконним обігом наркотиків, зокрема, так званий "наркобізнес".

За підрахунками експертів в Україні на даний час близько 700 тис. осіб, що зловживають наркотиками.

Дані соціологічних досліджень свідчать, що основними мотивами вживання наркотиків, переважно у молоді, є: цікавість, бажання перевірити на собі їх ейфорійну дію. У подальшому наркотичні засоби вживаються для підняття настрою.

За даними МВС, рівень злочинності, пов'язаної з незаконним обігом наркотиків, становить понад 80 випадків на 100 тис. населення. Це кожен десятий злочин по лінії карного розшуку.

За даними МВС, наркоманами та особами в стані сп'янінь у 1992 році вчинено 2 тис. злочинів, а в 1996 році – вже 16 тис. злочинів, тобто – зріст у 8 разів.

Найпоширенішим злочином у сфері незаконного обігу наркотиків є незаконне вироблення, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів (ст.2296 КК України). За ці діяння, вчинені без мети збуту наркотичних засобів чи психотропних речовин, у 1996 році засуджено 85,7% осіб від загального числа засуджених за злочини у сфері незаконного обігу наркотиків.

Незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів являє собою діяння, пов'язані з культивуванням рослин, що містять наркотичні речовини, виробленням, виготовленням, зберіганням, розподілом, торгівлею, використанням, переміщенням на території України та за її межі цих засобів і речовин, які здійснюються з порушенням вимог Закону "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" .

Злочинність, пов'язану з наркотизмом характеризує наступне:

1. З початку 60 років в Україні відмічається невпинний ріст наркоманії і злочинів, пов'язаних з наркотизмом .

2. Причина розквіту наркобізнесу полягає в його виключній прибутковості.

3. Прогнозується зростання наркоманії і злочинів, пов'язаних з наркотизмом.

4. Злочинний наркобізнес в Україні набирає все більш розвинутих організованих форм.

Від інших організованих груп, групи, що займаються наркобізнесом, відрізняються наступним:

— більш висока ступінь організованості;

— суворою ієрархією і чітким розподілом ролей (функціональних обов'язків);

— відокремленістю від інших злочинних угрупувань;

— регіональним розподілом сфери діяльності;

— суворою конспіративністю;

— добре налагодженою охоронно-контррозвідувальною діяльністю;

— мають великі грошові і валютні ресурси;

— відрізняються високим рівнем забезпеченості вогнепальною зброєю, засобами зв'язку і транспортом;

— при прийомі нових членів здійснюється суворий відбір кандидатів, їх перевірка.

Кримінально-правова характеристика особистості наркомана полягає в наступному: більше половини 58,3% наркоманів із числа тих, хто є на обліку – судимі, 18,7% із них пов'язують вчинення злочинів безпосередньо з наркоманією.

Види злочинів, що вчиняються наркоманами:

І. Насильницькі злочини :

— умисні вбивства – 1,6%

— тяжкі тілесні ушкодження – 5,2%

— погроза вбивством – 1,1%

— зґвалтування – 1,8%

— хуліганство – 16,6%

інші – 4,1 %

Всього: 30,4%

II. Корисливі і корисливо-насильницькі злочини :

— крадіжка державного і особистого – 21,7% майна

— грабежі – 7,9%

— розбій – 3,6%

— спекуляція і шахрайство – 3,2%

вимогательство – 20 %

Всього: 63%

ПІ. Інші злочини :

– зберігання зброї – 13%

– утримання притонів розпусти і – 3,6% алкогольно-наркотичних притонів.

Відповідно до чого і мають розроблятися заходи протидії наркоманії і пов'язаних з нею злочинів.

Питання 3. Протидія злочинам, пов'язаним з наркоманією

Основним напрямом протидії злочинам, пов'язаним з наркотизмом, є заходи по усуненню дефектів соціальної культури осіб, котрі детермінують вибір саме ілюзорного досягнення насолоди з допомогою наркотиків.

Крім цього, необхідно також здійснювати заходи по усуненню умов, що сприяють наркоманії і злочинам, пов'язаним з нею.

Зокрема, це :

— заходи, спрямовані на боротьбу з незаконним обігом наркотиків;

— виправлення і зміна середовища, що сприяє вживанню наркотиків;

— спеціальна робота з особами, схильними до вживання наркотиків та інше.

Оригінальну методику боротьби з наркоманією розробив лауреат Нобелівської премії 1992 року американський вчений-економіст Гарі С. Бекер. Наркоманію він пропонує "ліквідувати" економічними засобами. Якщо економічна заінтересованість переважить "переваги" ілюзорної насолоди від наркотиків, то, на його думку, з проблемою наркоманії буде покінчено без примусових заходів.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий