регистрация /  вход

Конституційний Суд України (стр. 1 из 5)

Вступ

Тема роботи – Конституційний Суд України.

Предмет дослідження – порядок формування Конституційного Суду, його склад, функції та повноваження, практична діяльність суддів Конституційного Суду, та ті проблеми, що виникають в ході цієї діяльності. Окрему увагу приділено гарантіям діяльності суддів, що органічно випливає з необхідності забезпечення повного, неупередженого, об’єктивного та кваліфікованого розгляду справ.

Мета дослідження – з’ясування специфіки та особливостей діяльності Конституційного Суду України в порівнянні з судами загальної юрисдикції.

Актуальність проблеми неоднозначність в розумінні призначення Конституційного Суду України, через те, що він діє лише з жовтня 1996 року. Крім того специфіка проваджень Суду породжує в суспільстві хибні думки, що Конституційний Суд України може і повинен вирішувати всі проблеми в суспільстві, що мають хоча б якесь правове підґрунтя. Тому висвітлення Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції, детальний аналіз його діяльності, порядку звернення до нього, відмінності його від судів загальної юрисдикції робить цю роботу досить актуальною.

1. Проблеми становлення конституційної юрисдикції

18 жовтня 1996 р. судді Конституційного Суду України, склавши присягу, зобов'язалися забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина. Ідея створення конституційного правосуддя як форми конституційного контролю порівняно швидко увійшла в громадську правосвідомість, не зустрівши значного опору. Якщо й були суперечки, то з приводу того, як будувати Суд – чи за американською моделлю, коли функцію конституційного контролю здійснює система загальних судів або найвищий суд країни, чи це має бути спеціалізований, окремий Конституційний Суд. За концепцією Верховного Суду України, конституційний контроль мала здійснювати окрема конституційна палата. що структурно входила до складу Верховного Суду України. Це зняло б можливість тиску і з боку інших гілок влади, підвищило авторитет судової гілки влади.

Гостро стояло питання і щодо порядку утворення Конституційного Суду. Спочатку, передбачалося, що мали обиратися Верховною Радою України з кандидатів, яких у рівній кількості подавали Голова Верховної Ради України та Президент України – за погодженням. Проте через чинність старої Конституції, що містила ряд принципових суперечностей, для подолання яких у Верховній Раді України важко було досягти кваліфікованої більшості голосів, створення Конституційного Суду виявилося неможливим. Зрештою перемогла європейська модель самостійного (спеціального) Конституційного Суду. У його формуванні, крім Верховної Ради України, взяли участь Президент України та з'їзд суддів України.

За Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. №422/96 (далі «Закон»), порядок призначення суддів аналогічний тому, який діє в Болгарії та Італії. Як писав колишній суддя Конституційного Суду В. Скоромоха «очікуване «дитя» народилося «недоношеним» і певною мірою «небажаним»». Не було для створення Суду ні економічних, ні відповідних юридичних умов. Головною проблемою, з якою зіткнувся Конституційний Суд України, стало протиріччя між стратегічним курсом, що його обрало суспільство, і тими глибокими формаційними перетвореннями, котрі охопили і економічну, і політичну, соціальну та ідеологічні сфери життя. Разом з тим були нова Конституція України і не переглянутий до цього часу масив законодавства, який законсервував форми економічного, соціального буття, що склалися раніше. За таких умов Суд змушений проходити між «Сціллою соціальних реформ і Харибдою юридичних перепонів». Стара радянська конституційно-правова доктрина виявилася нездатною обслуговувати вимоги соціального розвитку. В цій ситуації Конституційний Суд України змушений діяти, з одного боку, як складова державного механізму, з іншого – як науковий центр розвитку конституційно-правової думки. Уже першими своїми рішеннями Конституційний Суд України зробив серйозну заявку і на свою самостійність, і на місце в ієрархії влади, що належить йому за Конституцією України.

Проте є хибною думка, ніби то Конституційний Суд України може і повинен вирішувати всі проблеми або навіть більшість з них. І у державних органах, що звертаються до Суду. і в громадській свідомості має закріпитися правильне ставлення до того, що може і чого не може Конституційний Суд України. Насамперед він не повинен підміняти законодавця. Суд покликаний вирішувати спірні правові питання, але не політичні конфлікти, які в основі своїй виходять за правові рамки. Намагання використати Суд як сферу політичної боротьби були.

Це, зокрема, справа за конституційним поданням народних депутатів України про визнання неконституційними указів Президії Верховної Ради України щодо заборони діяльності Компартії України, і по іншій справі за поданням народних депутатів України щодо визнання неконституційними положень абзацу восьмого частини першої ст. 73 Кодексу законів про працю України, що стосуються встановлення 7 і 8 листопада – річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції – святковими днями. Конституційний Суд України ухвалою від 5 березня 1998 р. відмовив у відкритті конституційною провадження. Своє рішення Суд мотивував тим, що поставлене перед ним питання є політичним, а не юридичним.

Вирішення політичних питань суперечить призначенню Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції, оскільки будь-яка політична діяльність є несумісною з діяльністю як суддів загальної юрисдикції, так і суддів Конституційного Суду України. Порушене в названому конституційному поданні питання має вирішуватися Верховною Радою України відповідно до встановленої законодавчої процедури.

Наступне питання, яке має особливе значення для розгляду справ за конституційними зверненнями щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України, є уточнення поняття (категорії) «застосування» положень Конституції України або законів України, яке вжито у ст. 94 Закону України «Про Конституційний Суд України». Посилаючись на наявність неоднозначного застосування положень судами України та іншими органами державної влади, згаданий Закон, на жаль, не дає визначення «застосування закону. Таким же оціночним є інше поняття – «практична необхідність» у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації положень законів та Конституції України як підстави для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Невизначеність наведеного поняття є причиною надходження конституційних подань, які Суд залишає без задоволення. Так. ухвалою Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. Було відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Вищого Господарського суду України щодо офіційного тлумачення статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», оскільки в поданні відсутнє належне обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень відповідного Закону України, а усунення прогалин у нормах законів, про які йдеться в поданні, є прерогативою законодавчого органу, а не Конституційного Суду України. 1


2. Конституційний Суд – єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні

2.1 Загальне поняття про Конституційний Суд України

Відповідно до ст. 147 Конституції України, Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, який відрізняється від судів загальної і спеціальної компетенції порядком утворення, складом, специфікою судового провадження та його процедурою, особливістю юридичної сили та обов'язковості рішень Конституційного Суду, а також строком призначення на посаду. Конституційний Суд України є судовим органом конституційного контролю, що самостійно і незалежно здійснює судову владу за допомогою конституційного судочинства. Він вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Інститут конституційного правосуддя існує в переважній більшості сучасних країн. Це пов'язано, зокрема, з тим, що загальновизнаною стала ідея правової держави, однією з визначальних рис якої є верховенство права і його головного джерела – конституції. Верховенство конституції означає підпорядкованість їй як усіх інших джерел права, так і усіх гілок влади, у тому числі і законодавчої. Світовий досвід підтверджує, що найбільш ефективною правовою гарантією верховенства конституції є судовий конституційний контроль.

Конституційний контроль відноситься до числа ефективних засобів забезпечення верховенства конституційних розпоряджень, що є головним атрибутом будь-якої демократичної держави. Основне призначення конституційного контролю складається насамперед у виявленні правових актів і дій державних органів чи посадових осіб, що суперечать конституційним розпорядженням, а також у вживанні заходів по усуненню виявлених відхилень. Практично конституційний контроль виник там і тоді, де і коли почали з'являтися закони, іменовані конституціями. Як і інші закони, конституції мали потребу в гарантіях їхнього реального виконання усіма в умовах конкретних держав.

Основна мета Конституційного Суду – гарантування верховенства Конституції як основного Закону держави.

Діяльність Конституційного Суду базується на таких принципах:

· верховенства права – при прийнятті рішень Конституційний Суд України керується нормами Конституції України, яка закріплює ідеї справедливості;

· незалежності – Конституційний Суд незалежно приймає рішення з питань своєї компетенції. У його діяльність ніхто немає права втручатися, нав’язувати йому свою точку зору. Судді при здійсненні своїх повноважень підкоряються тільки Конституції України та Закону;