регистрация /  вход

Причини і початок Другой світової війни (стр. 1 из 3)

Тема:

Причини і початок Другої

Світової війни

Причини Другої Світової війни

1.Прихід до влади фашистів у декількох країнах.

Зародження фашизму та його розповсюдження припало на час, коли світ переживав тяжкий кризис, який прискорив розвиток фашизму та другої світової війни.

У березні 1919 року створюється перша фашистська партія на чолі з Муссоліні. Вже у жовтні 1922 року вони організували похід на Рим. Не очікуючи кінця заходу, король Італії відрікається від престолу і передає владу Муссоліні. Італія стає одною з най агресивніших країн фашистського блоку. Її метою стає – перевтілення Італії на сучасну Римську імперію.

У березні 1919 року створюється Німецька робоча партія.

У 1920 році лідером партій стає Адольф Гітлер. В 1933 році він приходить до влади в крайні. В березні 1935 року Німеччина приступає до обов’язкової військової мобілізацій, створює авіацію. В липні того ж року між Англією та Німеччиною підписано договір, згідно котрому Німеччина отримала право збільшити свій флот в п’ять разів, а також приступити до створення підводного флоту.

Втручання у внутрішні справи Іспанії.

Італія та Німеччина активно постачали зброю франкістам. У жовтні 1936 р. СРСР заявив, що не буде дотримуватись угоди, надішле військових радників республіканцям, постачатиме їм зброю. На захист республіки до Іспанії приїхало близько 50 тис. осіб, які прагнули боротися проти фашизму. З них було утворено інтернаціональні бригади.

Зростання агресивності Японії. Загарбання Маньчжурії. Перше вогнище війни виникло на Далекому Сході. У 1927 р. прем'єр-міністр Японії Танака у меморандумі імператору виклав програму територіальних завоювань на Далекому Сході та знищення могутності США у Тихому океані. Восени 1931 р. японські війська окупували територію Маньчжурії — важливу в стратегічному та економічному аспектах ггівнічно-східну частину Китаю.

Напад Італії на Ефіопію. Агресивні дії Японії, що не були засуджені великими державами, розв'язали руки для агресії Італії. Вона вважала себе обділеною після першої світової війни і не приховувала загарбницьких планів, до яких входили й наміри завоювання Ефіопії.

Вісь Берлін—Рим—Токіо. Спільні інтереси Японії, Італії, Німеччини швидко привели їх до зближення. 25 листопада 1936 р. Німеччина і Японія підписали Антикомінтернівський пакт, а 6 листопада 1937 р. до нього приєдналась Італія. Утворилася вісь Берлін—Рим—Токіо.

2. Загострення протиріч між країнами капіталістичного світу (США , Англія, Франція) та СССР.

25 жовтня 1917 року поворотний пункт в історій Російської імперій. Через чотири роки на карті з’явилася нова країна – СССР, котра оголосила себе носієм нової соціалістичної культури. СССР став ворогом усього останнього капіталістичного світу.

В свою чергу капіталістичні країни відносились до СССР в тому ж дусі. Вони розцінювали тезис ВКП(б) о неминучості світової соціалістичної революцій, як програму вітчизняного експансіонізму і не робили відмінностей між тоталітарними режимами в Німеччині і СССР. Виходячи з своєї точки зору, западні країни проводили так звану політику умиротворення.

3. Світовий кризис.

Світова економічна криза загострила міжнародні відносини і призвела до появи вогнищ нової війни. На відміну від передодня першої світової війни, у 30-х рр. лише незначна кількість держав прагнула до війни. Така ситуація робила реальною можливість усунути загрозу війни за умов спільних дій усього співтовариства.

Першим спільним випробуванням здатності світового співтовариства діяти спільно стала економічна криза. Вона була світовою і поставила перед усіма країнами завдання скоординувати зусилля для її подолання США ввели високі митні податки, а Великобританія відмовилася від "золотого стандарту", вільного обміну фунтів стерлінгів на золото за фіксованим курсом і

спробувала встановити такий обмінний курс фунта, який сприяв би експортові англійських товарів. Такими діями США і Великобританія спровокували митні й валютні "війни", що дезорганізувало світову торгівлю і ще більше поглибило кризу.

У 1933 р. в Лондоні було скликано світову економічну конференцію. На ній обговорювалися проблеми стабілізації валют і пожвавлення світової торгівлі. Вона закінчилася безрезультатно. Перемогло прагнення вирішувати економічні проблеми не спільно, а поодинці, коли кожна країна намагалася перекласти тягар кризи на сусіда. Відтак зросло економічне суперництво і зменшилася можливість чинити опір перед загрозою війни.

Наростання і початок другої світової війни

1. Зростання агресивності Японії. Загарбання Маньчжурії

Перше вогнище війни виникло на Далекому Сході. У 1927 р. прем'єр-міністр Японії Танака у меморандумі імператору виклав програму територіальних завоювань на Далекому Сході та знищення могутності США у Тихому океані. Восени 1931 р. японські війська окупували територію Маньчжурії — важливу в стратегічному та економічному аспектах північно-східну частину Китаю. Напад на Маньчжурію стався після влаштованого японцями провокаційного вибуху на залізниці неподалік Мукдена.

Протягом кількох місяців було окуповано всю територію Маньчжурії, хоча чисельність японської армії становила 14 тис. вояків, тоді як китайської — 100 тис. Китай обмежився поданням скарги до Ліги Націй.

На загарбаній території Північно-Східного Китаю японці у 1932 р. створили маріонеткову державу Маньчжоу-го, призначивши її правителем останнього китайського імператора Пу І. Виправдовуючи агресію, Японія заявляла про загрозу проникнення СРСР у цей регіон і як приклад наводила китайсько радянський конфлікт 1929 р.

2.Напад Італії на Ефіопію

Агресивні дії Японії, що не були засуджені великими державами, розв'язали руки для агресії Італії. Вона вважала себе обділеною після першої світової війни і не приховувала загарбницьких планів, до яких входили й наміри завоювання Ефіопії.

3-го жовтня 1935 р. 500-тисячна італійська армія, озброєна авіацією і танками, вдерлася на територію Ефіопії. Ефіопська армія чинила впертий опір. Але сили були нерівними. Рада Ліги Націй Імператор Ефіопи Хайле Селассіє оголосила Італію агресором і зобов'язала всіх членів Ліги застосувати до неї економічні санкції. Ці заходи виявилися малоефективними. США і Великобританія оголосили нейтралітет і відмовилися постачати Ефіопії сучасну військову техніку. Так жертву та агресора поставили на один щабель.

У травні 1936 р. Італія оголосила про завоювання всієї Ефіопії. Її було об'єднано з Еритреєю та Італійським Сомалі в Італійську Східну Африку. Ефіопський народ розгорнув партизанську боротьбу проти агресорів, яка завершилася визволенням країни з допомогою англійців у 1941 р.

3.Вісь Берлін—Рим—Токіо

Спільні інтереси Японії, Італії, Німеччини швидко привели їх до зближення. 25 листопада 1936 р. Німеччина і Японія підписали Антикомінтернівський пакт, а 6 листопада 1937 р. до нього приєдналась Італія. Утворилася вісь Берлін—Рим—Токіо. Хоча ця угода і не містила військових статей, але зафіксувала збіг позицій цих трьох держав. Сторони зобов'язувались інформувати одна одну про діяльність Комінтерну і вести проти нього спільну боротьбу. На додаток до договору дали обіцянку на випадок війни однієї зі сторін проти СРСР не робити нічого, що могло б полегшити становище СРСР.

Цей блок агресорів не був монолітним. Німеччина та Італія суперничали в Австрії та претендували на гегемонію на Балканах, перш ніж домовилися про розмежування сфер впливу в цьому регіоні. Тоді ж Німеччина визнала завоювання Італією Ефіопії. Після цього Німеччина та Італія активно координували свою політику і спільно провели ряд міжнародних акцій. У 1936 р. вони підтримали фашистський заколот в Іспанії, домовилися про розподіл сфер впливу на Балканах і в Дунайському басейні, а 1939 р. підписали договір про військовий союз —"Сталевий пакт". Складніше розвивалися відносини Німеччини та Японії. Вони знаходились далеко одна від одної та прагнули зберегти свободу дій у власній сфері інтересів. Японія захопила німецькі колонії в Тихому океані та Китаї, причому не збиралася їх повертати. Під час японської агресії 1937 р. проти Китаю Німеччина та Італія продавали зброю китайському урядові.

4.Політика "умиротворення" агресорів

У 30-х рр. мир означав збереження Версальсько-Вашингтонської системи, яка, попри її вади, забезпечувала відносну стабільність і визнавала силу права. Ця система містила принцип запобігання міжнародним кризам. Він передбачав колективні дії проти агресора через Лігу Націй. Колективної відсічі не вийшло, механізм не спрацював. Чому? Насамперед тому, що здатність країн Заходу до колективних дій проти агресора знизилася через загострення взаємного суперництва у пошуках способів подолання економічної кризи. До того ж скрутне економічне становище відволікало увагу суспільства і політиків на внутрішні проблеми. Вирішення їх було пріоритетним. Колективний опір агресорам потребував застосування різноманітних, у тому числі й силових, методів. Захист миру в тих умовах вимагав мужності, волі й готовності до певних втрат. Одначе сама лише думка про це для людей, які щойно пережили війну, уважалася лиховісною. Громадськість в Англії та Франції була налаштована категорично проти використання сили. Китай, Ефіопія здавалися занадто далекими, щоби вбачати в них загрозу європейській безпеці. Розуміння цілісності й неподільності світу не було притаманним тодішній суспільній свідомості. Такі настрої знайшли відображення в політиці "умиротворення", яка вела країни до пасивності й зайвої обережності.

Прихід Гітлера до влади не відразу було сприйнято як поворот у політиці Німеччини. Тривалий час у ньому вбачали лише сильного національного лідера, який прагнув відновити для Німеччини справедливість. Плани нацистів про переділ світу спершу оцінювались як данина націоналістичній риториці та не сприймалися серйозно. Лідери Англії та Франції не бачили причин для зміни політичного курсу, що активно впроваджувався у 20-х рр. та був націлений на поступове послаблення тягаря Версальської системи. Це пояснює відсутність реакції Англії та Франції на дії Німеччини, хоча вони Мали відкрито зухвалий характер і порушували один із принципів міжнародного права: договорів слід дотримуватись. Нацизм у Німеччині ще не встиг показати свій хижацький писок. Країни Європи не зазнали жахів окупації. Гітлер здавався політиком, з яким можна домовитись. Особливо слід сказати про позицію США. Тамтешня криза прикувала увагу суспільства до внутрішніх проблем. Наростання напруження у світі породило у США прагнення відгородитися від усього в їхній "американській фортеці". Після прийняття у 1935 р. закону про нейтралітет найбагатша країна світу, зі значними ресурсами і здатністю впливати на світову політику, неначе випала з неї. Це різко підвищило шанси агресорів.

Узнать стоимость написания работы
Оставьте заявку, и в течение 5 минут на почту вам станут поступать предложения!