Смекни!
smekni.com

Постанова слідчого про закриття кримінальної справи: зміст і значення (стр. 1 из 3)

Реферат

З предмету: Кримінально-процесуальне право України

На тему: «Постанова слідчого про закриття кримінальної справи: зміст і значення»

Київ 2010 р.


План

Вступ

1 Правові підстави і процесуальний порядок закриття кримінальних справ

2 Поняття, форма та зміст постанови слідчого про закриття кримінальної справи

3 Значення постанови слідчого про закриття кримінальної справи

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Як відомо закриття кримінальної справи є одним із способів її остаточного вирішення та однією з форм закінчення досудового розслідування. Справа має закриватися після всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки органом дізнання, слідчим, прокурором всіх зібраних і перевірених доказів.

Законне й обґрунтоване закриття кримінальної справи забезпечує виконання завдання кримінального процесу, яке полягає в тому, щоб жодна невинна особа не була притягнута до кримінальної відповідальності та засуджена, незастосування кримінального покарання до тих осіб, які винні у вчиненні злочинів, що не становлять великої суспільної небезпеки і можуть бути виправлені та перевиховані шляхом застосування заходів адміністративного впливу, або до осіб, які зовсім перестали бути суспільно небезпечними. Необґрунтоване закриття кримінальної справи шкодить боротьбі зі злочинністю, дозволяє уникнути покарання особам, винним у вчиненні злочину, обмежує права та законні інтереси осіб, які постраждали від злочину. Iнститут закриття кримiнальної справи в досудовому слiдстві постiйно знаходиться в полi зору науковцiв. До цiєї проблеми звертались в своїх роботах такi вченi, як М. С. Алєксєєв, А .С. Барабаш, Ю. В. Баулін С.М. Благодир, Г. М. Давидов, А. Я. Дубинський, I. В.Жогiн, Л. М. Карнєєва, В. А. Ковальов, П. П. Коркiя, В. З. Лукашевич, Г. М. Мiньковський, М.М.Мiхеєнко, Д. Я. Мирський, Я. О. Мотовиловкер, М. С. Строгович, Ф.Н.Фаткуллiн, Г. I. Чангулi, В. Я. Чеканов, М. А. Чельцов, , С. А. Шейфер, В.П Шибіко, Н. А. Якубович та ін. Однак, багато аспектів, які охоплюють цю проблему, залишаються до цього часу дискусійними. Одним з таких, що викликають в теорії і практиці сумніви та суперечки, є питання про нереабілітуючі підстави до закриття кримінальної справи. Слідчі не завжди чітко розмежовують реабілітуючі підстави до закриття кримінальної справи. Проте більшість наукових робіт, що стосуються даної проблеми написані в 80-90 роках минулого століття. В них не враховані останні зміни в законодавстві.

Закриття кримінальної справи на стадії досудового розслідування оформляється складанням відповідного процесуального документа, а саме постанови слідчого про закриття кримінальної справи. Складання процесуальних документів є необхідною умовою провадження дізнання і досудового слідства. Процесуальні документи, незалежно від повноти їх регламентації у кримінально-процесуальному кодексі, повинні відповідати певним загальним вимогам, оскільки вони фіксують слідчі дії, які провадяться у передбаченій законом процесуальній формі. До таких вимог належать: відповідність процесуального документа тому законові, який передбачає його складання як за назвою та формою, так і за змістом; відповідність процесуального документа за своїм змістом фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи; логічність, стислість і чіткість документа; грамотність і культура оформлення процесуального документа. Закон встановлює основні вимоги до складання обов'язкових процесуальних документів (ст.ст. 85, 130, 223 КПК). а також доповнює їх стосовно конкретної слідчої чи процесуальної дії, наприклад, щодо постанови про обрання запобіжного заходу (ч. 2 ст. 165-1 КПК), закриття кримінальної справи (ч. 1 ст. 214 КПК), щодо протоколів допиту обвинуваченого (ст. 145 КПК), свідка (ст. 170 КПК), протоколу про оголошення обвинуваченому про закінчення досудового слідства і про пред'явлення йому та його захисникові матеріалів справи для ознайомлення (ст. 220 КПК) та ін.


1 Правові підстави і процесуальний порядок

закриття кримінальних справ

Підстави і порядок закриття кримінальних справ на стадії попереднього (досудового) розслідування визначені і регламентовані законодавством України. Особливістю правового регулювання умов закриття кримінальних справ є те, що вони передбачені не лише у КПК, але й в інших законах, включаючи Конституцію України. Тому перелік таких підстав, які містяться у КПК, не є вичерпним. У КПК вказані такі з них: передбачені ст. 6 КПК; передбачені статтями 7–10, 11-1 КПК [2]. Обидві ці групи підстав вказані у п. 1 ст. 213 КПК. Ще одна підстава — недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину — передбачена п. 2 ст. 213 КПК.

За підставами, передбаченими ст. 6 і п. 2 ст. 213 КПК, підлягають закриттю і кримінальні справи, вчинені неосудними особами.

У Конституції України, а також у законах, які визначають статус і недоторканність народних депутатів, суддів, регламентовані умови притягнення до кримінальної відповідальності відповідних осіб і тим самим — можливість продовження розслідування у кримінальній справі щодо них [1].

Кримінальний кодекс у ряді випадків передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідальності за такі злочини, як дача хабара, незаконне зберігання зброї, боєприпасів і вибухових речовин. Це ще одна група передбачених законом підстав для закриття кримінальної справи [2].

Названі тут положення, закріплені у Конституції, КПК, КК та інших законах України, утворюють загальну систему правових підстав закриття кримінальних справ. Уявляється необхідним всі їх включити до КПК. Крім наведеного нормативного розмежування даних підстав, які мають в основному орієнтувальне призначення, теоретично і практично значущим є їх поділ на такі види: 1) матеріально-правові і процесуальні; 2) безумовні (зобов'язуючі) і допустимі (можливі); 3) реабілітуючі і нереабілітуючі [3]. Крім того, ці підстави можна співвіднести з колом суб'єктів процесу, правомочних приймати рішення про закриття кримінальної справи, що дозволяє вказати на відмінність в обсязі таких повноважень у слідчого і органів дізнання, у начальника слідчого відділу і прокурора та у суду. Недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину може бути зведена до окремої групи — ситуативних підстав. Критерії такої класифікації можна використати при доопрацюванні проекту КПК.

Матеріально-правові підстави закриття кримінальної справи виключають суспільну небезпеку (злочинність) діяння (ч. 2 ст. 7 КК, пп. 1, 2 ст. 6 КПК), а тому і його караність, або тільки караність особи (пп. 3, 4, 5, 8 ст. 6 КПК). Включені у перелік обставин, які згідно з КПК виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, вони у цьому значенні можуть вважатися і кримінально-процесуальними, поряд з усіма іншими, передбаченими статтями 6, 7–10 та п. 2 ст. 213 КПК.

Безумовними підставами закриття справи є всі ті обставини, які виключають провадження у кримінальній справі (ст. 6 КПК); наявність будь-якої з них зобов'язує слідчого закрити кримінальну справу в цілому або ж відносно окремої особи. На відміну від них на підставі статей 7–10 КПК слідчий вправі закрити кримінальну справу, але не зобов'язаний це робити. Реабілітуючими є такі підстави закриття кримінальних справ, за якими особа визнається невинною у вчиненні злочину, в зв'язку з чим відновлюється добре ім'я, репутація, і відносять до їх числа тільки три: відсутність події злочину; відсутність у діянні особи складу злочину і недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (пп. 1 і 2 ст. 6 КПК, п. 2 ст. 213 КПК). Всі інші обставини — нереабілітуючі, і хоч особу звільняють від кримінальної відповідальності, доведеність її вини у вчиненні злочину однак не ставиться під сумнів. Це не суперечить принципу презумпції невинності, згідно з яким винною у вчиненні злочину особа може бути визнана лише за вироком суду відповідно до закону, оскільки суд через встановлені у тому ж законі обставини і на підставі чинного КПК може вирішити це питання у вироку тільки щодо осіб, справи яких знаходяться на його розгляді. У зв'язку з різницею моральних і матеріальних наслідків закриття кримінальних справ за тими чи іншими підставами і з метою посилення гарантій прав особи назріло питання про те, щоб правом звільнення від кримінальної відповідальності з усіх без винятку нереабілітуючих підставах, а також у разі недоведеності участі особи у вчиненні злочину був наділений тільки суд [3].

Для закриття кримінальної справи на підставі п. 1 ст. 6 КПК у ході розслідування безумовно слід встановити відсутність події як такої (людина жива, речі не втрачені тощо) або некримінальний характер події (людина загинула від ураження блискавкою, річ загублена через недбалість власника, а не викрадена, тощо). У цих випадках до кримінальної відповідальності не може бути притягнутий ніхто. Підкреслимо, що відсутність події злочину є безумовною підставою для закриття справи в цілому, а не лише щодо окремої особи. З такою ж безсумнівністю повинна бути встановлена відсутність складу злочину в діяннях конкретної особи при обґрунтуванні рішення про закриття кримінальної справи за п. 2 ст. 6 КПК. За буквальним визначенням третьої з реабілітуючих підстав для закриття справи — при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2 ст. 213 КПК) — справа може бути закрита тільки щодо особи, яка раніше притягувалась як обвинувачений у даній справі. На практиці така підстава тлумачиться у більш широкому розумінні: кримінальні справи закриваються також:

– щодо підозрюваних, тобто осіб, які затримувалися на підставі статей 106 та 115 КПК, або тих, щодо яких обирався будь-який запобіжний захід (ст. 431 КПК);

– щодо інших осіб, які не притягувалися у справі як підозрювані, хоча певні дані про їх причетність до злочину у справі наявні;