регистрация / вход

Свобода совісті та правові гарантії її реалізації

Право на свободу совісті. Особливості українського законодавства про свободу совісті. Релігійні організації в Україні: поняття, види, порядок діяльності. Державний контроль за додержанням законодавства про свободу совісті та релігійні організації.

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1 ПРАВО НА СВОБОДУ СОВІСТІ ТА ЙОГО ЗАКРІПЛЕННЯ В УКРАЇНІ

1.1 Свобода совісті як конституційно-правова категорія

1.2 Особливості українського законодавства про свободу совісті

РОЗДІЛ 2 КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОБОДИ СОВІСТІ В УКРАЇНІ

2.1 Релігійні організації в Україні: поняття, види, порядок діяльності

2.2 Державний контроль за додержанням законодавства про свободу совісті та релігійні організації

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Характер та особливості державно-церковних відносин в Україні на різних етапах історичного розвитку залежали від співвідношення політичних сил, які визначали державну ідеологію, а отже, і реальний стан державно-церковних взаємин. Із певною долею схематизму в історії цих відносин можна виокремити п´ять періодів:

- києворуський (княжий) — визначальними рисами його були державне сприяння поширенню християнства й становленню церковної системи, наділення церкви широкою правовою юрисдикцією й передачею їй частини державних функцій;

- козацький — йому була притаманна не лише тісна співпраця військового керівництва Запорозької Січі й православної церкви на принципах звичаєвого права, наказів, християнських норм співжиття, а й визнання всесічового статусу церкви як монопольної духовно-культурної інституції та її військовий захист і матеріальна підтримка;

- синодальний — охоплює період існування православної церкви України у складі Московської патріархії (тривав до початку XX ст.); характеризувався повним одержавленням церкви, перетворенням її на державний виконавчий механізм, проголошенням самодержавно-великоросійського варіанта православної церкви панівним, єдино можливим і дискримінаційним щодо інших релігій і націй;

- радянський — тривав понад 70 років і передбачав перебування православної церкви України на правах екзархату у складі тієї ж Московської патріархії. Для нього були характерні формальне проголошення закону про свободу совісті; відокремлення церкви від держави і школи від церкви; декларування права сповідувати чи не сповідувати релігію, рівності віруючих і невіруючих. Насправді ж протягом цих десятиліть були і репресії проти духовенства та церковного активу, і плюндрування священних реліквій, і нищення пам´яток сакральної культури, і глумління над почуттями віруючих, і грубе втручання світської влади у внутріцерковні справи, і націоналізація церковної та монастирської власності тощо;

- сучасний — почався відразу ж після здобуття незалежності. Українська держава взяла курс на реальне забезпечення свободи совісті й релігійних свобод своїх громадян та законодавчо зобов´язалася подолати негативні наслідки політики тоталітарного режиму щодо релігії, церков та віруючих. Наша країна сумлінно виконує свої зобов´язання, що отримало позитивну оцінку в світі.

Сучасний український період державно-церковних відносин визначається відповідними статтями Конституції України (прийнятої на п´ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 p.), Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації», затвердженим Верховною Радою України 23 квітня 1991 p., зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 19 лютого і 23 квітня 1992 p., 5 травня і 23 грудня 1993 p., 22 грудня 1995 р. та від 17 грудня 1996 р. Закон України щодо церкви, релігійних організацій прийнято вперше в історії України [6, 135].

Конституція України про свободу совісті і свободу релігії. Основний Закон нашої держави (стаття 35) проголошує, що у сфері релігійного життя:

- Україна є світською державою: церква відокремлена від держави, а школа — від церкви. Кожна людина має право на свободу совісті та вільного вибору у ставленні до релігії. Усі релігійні організації в Україні мають рівні права;

- кожна людина має право вірити у Бога у прийнятний для неї спосіб, що не суперечить законам України, не принижує гідність українського народу та віруючих інших національностей, не є викликом гуманності, не шкодить здоров’ю людей, соціальній стабільності та безпеці держави;

- усі міжконфесійні та внутріцерковні справи вирішуються віруючими без втручання держави та нерелігійних організацій;

- церква стоїть поза політикою. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами.

РОЗДІЛ 1 ПРАВО НА СВОБОДУ СОВІСТІ ТА ЙОГО ЗАКРІПЛЕННЯ В УКРАЇНІ

1.1 Свобода совісті як конституційно-правова категорія

Як форма суспільної свідомості релігія тісно зв’язана з правом. Цей зв’язок існує як на рівні релігійних і правових нормативних систем, так і на рівні формування загальнодержавної волі та її закріплення в системі законодавства, що регулює діяльність церкви (релігійних організацій) в суспільстві. Така тема є предметом не тільки релігієзнавчого, а й юридичного аналізу. Вона набуває подальшої актуалізації за умов демократизації суспільно-політичного процесу в Україні, пов’язана з практичними питаннями установлення міжрелігійної злагоди, толерантних взаємин між сакральними і секулярними видами духовної культури, паритетності між релігійними і вільнодумними ідеями.

У сучасному суспільствознавстві, релігієзнавчій і юридичній літературі досить актуальною є проблема свободи совісті, яка має теоретичний і практичний аспекти. Зміст категорії «свобода совісті» — це право громадян сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або додержуватися атеїстичного світогляду. Свобода совісті є конкретним проявом свободи людини в суспільстві. Вона виступає важливим світоглядним, етичним і правовим принципом. У цьому значенні свобода совісті є однією з загальнолюдських соціальних і духовних цінностей. Її ядром слід вважати совість. Совість — це вираження моральної самосвідомості особи, її моральна самооцінка. За цими критеріями совість характеризується й інтелектуальними та емоційно-психологічними моментами. Індивідуалізований характер совісті полягає в тому, що вона включає індивідуалізовані, суб´єктизовані, включені до мотиваційної і емоційно-вольової структури особи вимоги щодо її поведінки — з боку суспільства, класу, певної соціальної спільноти.

Основний зміст правового статусу особи — це її права та правові гарантії, її обов’язки та відповідальність за їхні виконання. Тому свобода совісті як соціальна цінність доповнюється її юридичною характеристикою. Свободу совісті необхідно розглядати і у якості правового явища, в контексті всіх інших прав і свобод, котрі входять до складу правового статусу особи.

Свобода совісті тісно пов’язана з положенням релігії і церкви в суспільстві, співвідношенням релігійних чинників з державою та її політичними інституціями. Тому цікавим є те, як у стратегічному і практичному планах вирішується дане питання в різних політичних регіонах.

Тісне поєднання офіційної релігії та державного апарату породжує різні варіації клерикальної держави. В одних країнах (Саудовська Аравія, Пакистан) клерикальний вплив поширюється на різні сфери суспільного буття. Наприклад, в Саудовській Аравії державною релігією є іслам ваххабістського типу (засновником вважається релігійний реформатор Мухамед ібн Абд аль-Ваххаб, який жив у XVIII ст.), що стосується атеїзму, він заборонений, і переслідується за законом. Мусульмани зобов’язані виконувати всі приписи Корану, судова влада здійснюється шаріатськими судами. У цьому історичному регіоні поширене мусульманське право, яке підкоряє світську владу впливу релігійної влади [5, 148].

Інший варіант клерикальної держави створено в Ізраїлі. Державною релігією є ортодоксальний іудаїзм, який змішується з сіоністською ідеологією. Ізраїльське громадянство надається тільки євреям, а євреями, згідно закону від 10 березня 1970 р. визнаються особи, що народилися від матері єврейської крові і сповідають іудаїзм або звернені в іудейську релігію. Раввінат Ізраїлю має великі повноваження у галузі політики, управління державою, регулюванні сімейно-шлюбних відносин. Останні розглядаються судами за біблійно-талмудистськими принципами.

В інших країнах формально декларується свобода віросповідання, але водночас існують привілегійовані релігії й релігійні течії: у арабських країнах це іслам, в латиноамериканських і західноєвропейських — католицизм, в Греції − православ’я і т. ін. Визнання особливого положення тієї чи іншої церкви зафіксовано у конституціях 42 держав; законодавство 32 країн обумовлює зайняття вищих постів у державі прийняттям релігійної присяги; у 22 країнах, згідно з конституціями, пост глави держави можуть займати тільки особи, які належать до офіційної церкви. Таким чином, в зазначених країнах не відповідають дійсності механізми конституційного закріплення і правового регулювання принципу свободи совісті.

Існують країни, в яких офіційної державної релігії не існує. Наприклад, в США панівної релігії взагалі не було, а у Франції й Туреччині церква свого часу була відокремлена від держави. Відповідним організаціям надається можливість брати участь в політичному житті. Таким чином, за своєю суттю свобода совісті тут означає право людини обирати будь-яке віросповідання або право не сповідати ніякої релігії.

Такі права розглядаються невід’ємними особистими громадянськими свободами в Конституціях цих країн.

1.2 Особливості українського законодавства про свободу совісті

Стаття 35 Конституції України закріплює відокремлення церкви від держави. На її важливість вказують такі обставини: по-перше, дана стаття є вирішальною передумовою для досягнення юридичної рівності в релігійній сфері, усунення дискримінацій щодо віруючих або невіруючих; по-друге, усунення релігії зі сфери державно-правового життя звільнило від виконання невластивих функцій церкву.

Поряд із статтею 35 правовий інститут свободи совісті включає в себе конституційні норми:

- рівність громадян перед законом незалежно від їхнього відношення до релігії, їх рівні права в економічному, політичному, соціальному і культурному житті;

- використання громадянами прав і свобод не повинні перешкоджати інтересам суспільства і держави, правам інших громадян;

- здійснення прав і свобод невід’ємне від виконання громадянином своїх обов’язків [8, 114].

Таким чином, категорія «свобода совісті» має багато аспектів розгляду. Акцентується увага на конституційно-правовому змісті принципу свободи совісті, тобто мається на увазі сукупність правових норм і реальних гарантій, що регулюють і визначають розвиток пов´язаних з релігією суспільних відносин.

У нашій країні законодавче закріплюються такі умови для здійснення свободи совісті:

1. Політико-правові - в обмеженні можливостей церкви втручатися в державні справи; для цього церква відокремлюється від держави; здійснюється певна секуляризація державно-правових відносин та народної освіти; юридичне забезпечується право сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або вести атеїстичну пропаганду.

2. Ідеологічні – в доступності масам освіти, науки, культури, у забезпеченні права особи на всебічний розвиток.

Дві глави Конституції України — «Соціальний розвиток і культура» та «Основні права, свободи і обов´язки громадян» розглядають характер взаємовідносин особи і суспільства, громадянина і держави [4, 186].

В українській державі свобода совісті є конституційним принципом, нормою державного права: кожному громадянину надано право і забезпечена можливість вільно визначати своє ставлення до релігії, тобто сповідати будь-яку релігію чи бути атеїстом. Свобода совісті оберігається цивільним, кримінальним, адміністративним та сімейним правом; питання, що стосується забезпечення свободи совісті, вміщено в законах про працю, народну освіту, інших законодавчих актах.

У суспільстві здійснено секуляризацію державно-правових відносин; регулятивно-санкціонуюча роль релігії та церкви повністю усунута в галузі освіти, трудових відносин, соціального забезпечення. Ці й багато інших сфер соціального життя повністю перебувають у віданні держави і правотворчих суспільних організацій.

Держава встановлює обсяг прав і обов’язків будь-яких організацій, у тому числі релігійних, визначаючи їхні функції. Як бачимо, релігійні організації не виключено зі сфери дії державних законів.

Релігія визнається особистою справою у тому разі й в тій мірі, якщо вона не завдає шкоди інтересам держави і суспільства. Забезпечуючи свободу совісті, держава дозволяє діяльність релігійних організацій за умов, що вони додержуються чинного законодавства, відправлення культів не призводить до порушення громадського порядку і не супроводжується посяганням на права віруючих.

Реалізація права віруючих на відправлення релігійних культів забезпечується спеціальними законами й контролем за неухильним додержанням їх з боку держави та її органів, зокрема Міністерства у справах національностей, міграції і культів, його уповноважених при місцевих Радах народних депутатів.

У нашій країні діє Закон «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. з доповненнями й внесеннями. Даний закон та інші законодавчі акти, видані відповідно до нього, складають законодавство України про свободу совісті та релігійні організації [7, 126].

Спираючись на ґрунтовне обговорення і досить тривалу підготовку, в Україні прийнято Закон «Про свободу совісті та релігійні організації». На конкретне втілення закону в життя подіяв також Акт проголошення незалежності України.

Надзвичайно вагомий блок проблем охоплено ст. 6 Закону, який стосується відокремлення школи від церкви (релігійних організацій). Відповідно до нового Закону переглянуто програми навчання в усіх ланках державної системи народної освіти, налагоджується на приватних засадах мережа релігійних закладів навчання і освіти обраною мовою, індивідуально або спільно дітей і дорослих, використовуючи для цього церковні приміщення або ті, що надаються їм у користування. Закон передбачає, що релігійні організації створюють навчальні заклади і групи згідно з власними внутрішніми настановами, а викладачі і проповідники зобов´язані виховувати своїх слухачів у дусі терпимості й поваги до громадян, які не сповідують релігії, і до віруючих інших віросповідань.

Таким чином, розглянувши обидва питання цієї теми, відзначимо, що діяльність державних органів щодо конституційного забезпечення релігійного життя в Україні повинна ґрунтуватися на таких знаннях:

1. Свобода совісті — це конституційно-правовий принцип, який обґрунтовує право громадян сповідати будь-який релігійний культ або займатися атеїстично-просвітницькою діяльністю. Вона може мати різні історичні форми і залежить від співвідношення зв’язку канонічного права з системою законодавства, ступеня їхнього поєднання або, навпаки, протиставлення. Необхідно розрізняти ідеологічно-концептуальну, програмно-політичну і конституційно-правову форми вияву свободи совісті.

2. Основними принципами свободи совісті вважаються надання державою гарантій права на свободу совісті, рівноправність громадян незалежно від їхнього ставлення до релігії, рівність усіх релігійних організацій перед законом, відокремлення церкви від держави, світський характер освіти, відповідальність релігійних організацій за порушення законодавства, право на майно, проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій у передбачених законом випадках.

3. Правовий інститут свободи совісті в Україні регулюється Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. з наступними внесеннями і доповненнями, іншими нормативними актами, що складають законодавство про релігійні культи. Конституція України, Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” закріпили оптимальні демократичні параметри державно-церковних відносин, принципи свободи совісті (свободи релігії, свободи церкви) [8, 86].

Законодавство України:

- гарантує право на свободу совісті всім в Україні, а також політичні, економічні, юридичні та інші умови й можливості його практичної реалізації;

- забезпечує відповідно до Конституції України принципи соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від їхнього відношення до релігії;

- визначає форму і принципи державно-церковних відносин, державні гарантії, свободи совісті, а також правовий статус релігійних організацій, їх становище, межі функціонування, обов’язки перед державою і суспільством.

З прийняттям Конституції України, приведенням у відповідність до її норм і положень інших законодавчих актів, що стосуються проблем забезпечення свободи совісті, практично створена правова база, необхідна для повноцінного функціонування релігій та їхніх організацій в Україні, для вільного самовизначення самореалізації особистості в духовній сфері буття. Таким чином, у своїй сутності законодавство України, що регулює усі правовідносини, пов´язані зі свободою совісті, свободою церкви, постає як цілісна система нормативних актів, які містять норми різних галузей права – адміністративного, цивільного, кримінального.

Визначимо, що Конституція України, законодавство про свободу совісті розглядають її як особисте право людини вільно і незалежно визначати своє ставлення до релігії. Вони не допускають встановлення обов’язкових переконань світогляду, будь-якого примусу при визначенні громадянами свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Законодавство України про свободу совісті враховує, що релігія чи інші світоглядні переконання, в тому числі арелігійні, для кожної людини, яка їх дотримується, є головними елементами її розуміння сенсу життя, мотиваційною основою її вчинків, дій, життєдіяльності.

В Україні конституційно і законодавчо закріплено важливий принцип, що гарантує можливість практичної реалізації свободи совісті, свободи діяльності релігійних організацій. Це принцип відокремлення Церкви від держави. Він стає своєрідним гарантом невтручання держави, її органів і службових осіб у внутрішні справи Церкви (релігійних організацій), у здійснювану ними в межах закону діяльність. Держава в питаннях віри є нейтральною. Вона не фінансує діяльність релігійних організацій. Суть цього принципу і в тому, що релігійні організації, їх інститути не виконують державних функцій, не втручаються у справи держави, не є суб’єктом політичного життя. Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність організаційно-структурних підрозділів інших віросповідань, проповідувати ворожнечу, нетерпимість до прихильників інших релігій, невіруючих, атеїстів [6, 147].

Такий підхід забезпечує рівність усіх церков, конфесій, релігійних напрямів перед законом. Держава виходить з того, що релігійні організації є добровільними об’єднаннями віруючих, які створюються ними з метою спільного задоволення своїх релігійних потреб, публічної реалізації права на свободу віросповідання. Релігійні організації, незалежно від їх конфесійної приналежності мають рівні, законодавчо закріплені права і можливості для свого функціонування. Закон не допускає встановлення будь-яких переваг або обмежень як на загальнодержавному, так і регіональному й місцевому рівнях одних церков (релігійних організацій) щодо інших. Держава однаковою мірою захищає права законні інтереси всіх релігійних організацій будь-якого віросповідання, звісно, якщо їх діяльність не виходить за рамки, встановлені чинним законодавством.

Релігійні організації вільні у своїй канонічній та позарелігійній діяльності. З моменту реєстрації свого статуту релігійна організація набуває права юридичної особи. Закон містить норми, які забезпечують реалізацію майнових прав релігійних організацій, їх виробничу, господарсько-фінансову діяльність, здійснення міжнародних зв’язків і контактів з релігійними інституціями за кордоном тощо.

Важливим у контексті забезпечення свободи совісті є законодавче оформлений принцип рівності віруючих перед законом, унеможливлення будь-якої дискримінації, вияву нетерпимості, базованих на ставленні людини де релігії, її належності до тієї чи іншої конфесії.

Законодавство передбачає також, що навчально-виховний процес у державних закладах освіти має бути вільним від втручання релігійних організацій. В Україні забезпечується секуляризована освіта.

Статті Конституції й Закону щодо відокремлення школи від церкви, гарантують рівність прав громадян України на здобуття різних видів і рівнів освіти. Держава не бере на себе справу релігійної освіти і виховання. Це – справа релігійних організацій і батьків. Релігійна освіта може, за їх згодою, здійснюватися у приватних навчально-виховних установах. Закон тільки вимагає, щоб релігійний навчально-виховний процес проходив у дусі терпимості й поваги до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань, щоб не порушувалися права дитини, її інтереси.

У законодавчих актах є також норми, які визначають конкретну відповідальність за порушення законодавства України про свободу совісті. При цьому слід зазначити, що передбачені законом обмеження при реалізації права на свободу совісті, свободу церкви постають як необхідні. Ці обмеження кореспондуються з вимогами відповідних міжнародних актів, що торкаються правовідносин у сфері дії принципів свободи совісті, свободи церкви (релігійних організацій). Ними є охорона громадської безпеки, спокою і порядку, життя, здоров’я і моралі, а також прав і свобод інших громадян.

Конкретні кроки, здійснені в напрямі нормалізації державно-церковних відносин в Україні, створення законодавчої бази, що гарантує практичну реалізацію права на свободу совісті, свободу віросповідань, реальні умови вільного функціонування релігійних організацій, можливості повноцінного виконання притаманної їм місії, сприяли розвитку релігійного життя, розширенню палітри традиційних і нетрадиційних конфесій, релігійних груп, напрямів, значного зростання кількості релігійних громад, їх активності, підвищенню їх ролі в духовному розвиту українського соціуму [11, 156].

РОЗДІЛ 2 КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОБОДИ СОВІСТІ В УКРАЇНІ

2.1 Релігійні організації в Україні: поняття, види, порядок діяльності

Державний департамент релігій Міністерства юстиції України оприлюднив таблиці релігійної мережі за 2009 рік. Вони фіксують її зростання на 857 одиниць релігійних організацій. Зокрема, станом на січень 2007 р. офіційно зафіксовано 33063 організації.

За словами президента Української асоціації релігієзнавців (УАР), професора, доктора філософських наук Анатолія Колодного, ми все ж не можемо сказати точно, скільки різних релігійних течій, церков і спільнот входить до цього числа, бо ось уже втретє поспіль згаданий державний орган використав так званий оптовий підхід оприлюднення релігійної статистики низки менших конфесій. Скажімо, подано узагальнено “інші” православні (78 громад), лютеранські (18), євангельсько-баптистські (259), християн євангельської віри (392), харизматичні (441), орієнталістські (51), іудейські (22), язичницькі (62) спільноти. Ось чому й “зникли” з української релігійної карти-2006 назаряни і методисти, Сахаджа-Йога й Армія Спасіння, Собор рідновірів і месіанський іудаїзм, незалежні баптисти та п’ятидесятники, Нове покоління та Церква Божа Закарпаття, хоча кількість громад кожної з течій у минулій статистиці становила понад десяток, а то й декілька кожної з них [5, 113].

У такий же спосіб “вибули” з релігійного поля України англікани, молокани, сведенборгці, громади Шрі Чінмоя та Сант Мат, навіть деякі православні церкви й інші релігійні організації. А ще не всі “зафіксовані” релігійні організації мають державну реєстрацію в Україні. Нарешті, до даних, які подано нижче, включено не тільки зареєстровані державними органами (тобто зі статусом юридичної установи), а й незареєстровані, але офіційно засвідчені як такі, що діють (1836). Отже, названа на початку матеріалу цифра 33063 включає 31749 релігійних громад (29423 священнослужителі, серед яких – 782 іноземці), 406 монастирів (6801 насельник), 185 духовних закладів (20881 слухач), 326 місій, 80 братств. 2006 р. в Україні діяли 12774 недільні школи, виходило 380 назв релігійної періодики.

Як і в попередні роки, найбільшою складовою релігійного життя України залишається православ’я. На початок січня 2010-го налічували 16581 релігійну організацію (50,1% від загальної їх кількості). Але такий факт, на думку професора Анатолія Колодного, аж ніяк не означає, що Україна є православною державою. Радше слід вважати країною з домінуванням вірних православної конфесії. За його ж даними, під час різних соціологічних досліджень вірними православної орієнтації себе називають лише 36-48% респондентів.

Домінуючою в православ’ї України є Українська Православна Церква (УПЦ). Вона має 36 єпархій, у яких діють 10972 громади віруючих (9327 священиків). Церква налічує 167 монастирів (4399 ченців і черниць), 17 духовних навчальних закладів (3527 слухачів, до речі, 2005 р. їх було 4454 (!), 105 періодичних видань, 4133 недільні школи та 37 братств. Центральний осідок Церкви розміщено в Києво-Печерській лаврі. Предстоятелем УПЦ є Його Святість митрополит Київський і всієї України Володимир (Віталій Сабодан) [9, 96].

Українська Православна Церква Київського патріархату (УПЦ КП) налічує 31 єпархію, 4007 релігійних організацій (2867 священнослужителів). Вона має 43 монастирі (191 насельник), 16 духовних навчальних закладів (1162 слухачі), 26 місій і 8 братств,35 періодичних видань і 1274 недільні школи. Кафедральним собором УПЦ КП є Свято-Володимирський храм у Києві. УПЦ КП очолює Його Святість патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (Михайло Денисенко).

Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ) має 1190 релігійних організацій (67% яких знаходиться в Галичині). Предстоятель УАПЦ – Його Блаженство митрополит Київський і всієї України Мефодій (Валерій Кудряков). Церковну службу в УАПЦ здійснює 671 священик. Церква також має 7 місій, 6 монастирів (11 ченців), 301 недільну школу та 7 періодичних видань. Кафедральним собором УАПЦ є Свято-Андріївська церква в Києві.

Окрім названих, на початку 2010 р. діяла ще низка інших православних спільнот. Так, Російська Вільна (закордонна) Православна Церква мала 33 громади, Старообрядницька Церква Білокриницької згоди – 62, Руська Православна Старообрядницька Церква Безпопівської згоди – 12, Російська Істинно-Православна Церква – 32, Церква Матері Божої Преображенної – 15. Усі вони не мають в Україні своїх духовних навчальних закладів, періодичних видань, братств, відчувають гострий дефіцит священнослужителів.

Вельми активно відроджується Українська Греко-Католицька Церква (УГКЦ). Зокрема, за кількістю релігійних організацій (3628) вона посідає третє місце в Україні. Церковну службу УГКЦ здійснює близько 2,2 тис. священиків. Очолює УГКЦ Його Блаженство Києво-Галицький митрополит Любомир Кардинал Гузар. Церква має 97 монастирів (1235 насельників), 15 місій, 2 братства, 15 навчальних закладів (1587 слухачів), 1224 недільні школи, видає 27 газет і журналів. У Києві завершують споруджувати кафедральний собор УГКЦ – храм Воскресіння Господнього [7, 217].

Доволі динамічно розвивається Римсько-Католицька Церква (РКЦ) в Україні. Нині діють 883 громади (527 священнослужителів, серед яких 267 – іноземці), 8 духовних навчальних закладів (671 слухач), 88 монастирів (695 насельників), 551 недільна школа. РКЦ в Україні має також 14 періодичних видань. Очолює РКЦ в Україні Його Еміненція митрополит Львівський, архієпископ Мар’ян кардинал Яворський. Кафедральний собор РКЦ в Україні розташовано у Львові (костел Успіння Пресвятої Діви Марії).

Потужно розвивається протестантизм. Нині в його середовище входить 7721 релігійна організація, серед них: Євангельські християни баптисти (ЄХБ) – 3264, Християни віри євангельської (ХВЄ) – 2328, свідки Єгови – 1015, Адвентисти сьомого дня (АСД) – 1045, громади Реформатської Церкви (діють лише в Закарпатті) – 118, лютеранські церкви – німецька, українська, інші об’єднання – відповідно мають 40, 42, 19 громад, нарешті, пресвітеріани – 68. Усі протестантські церкви, релігійні організації мають необхідні управлінські структури, 83 духовні навчальні заклади (близько 20 тис. слухачів), 3830 недільних шкіл, 193 місії, видають 83 журнали і газети, опанували ефір українського радіо, виходять на телебачення.

Мусульманських громад в Україні на початку січня 2007 р. було вже 1101 (2005-го – 472), їх розподілено між чотирма управліннями. Останнє, до речі, утворено 23 грудня 2006 р. на конференції в Києві. Серед ініціаторів виникнення нової мусульманської інституції – Управління незалежних мусульманських громад України Київського муфтіяту – були й вірні татарської мусульманської громади Львова. Найбільша кількість громад у Духовного управління мусульман Криму – 945. В Україні діють 7 духовних навчальних закладів мусульман (260 слухачів), видають 7 газет, працює 115 п’ятницьких шкіл.

Іудаїзм в Україні представлено 7 течіями, що разом налічують 258 громад. Працюють 7 іудейських навчальних закладів, виходить 28 періодичних видань.

Поступово набувають поширення в Україні новітні релігійні течії та напрямки. Серед них помітними є насамперед громади різних харизматичних напрямків (1583), що функціонують переважно в східних і південних областях України.

Діють також Новоапостольська Церква (58 громад), Церква Ісуса Христа святих останніх днів – мормонів (47), Церква Христа (110), течії Товариства свідомості Крішни (35) та буддисти (53). Нарешті, працюють 100 різних рідновірівських напрямів, зокрема 48 – Рідної української національної віри (РУНВіри).

Серед релігійних спільнот України маємо назвати також Вірменську Апостольську Церкву (ВАЦ), яка має нині 22 громади. Осідок Української єпархії ВАЦ на чолі з архієпископом Григорісом Буніатяном розташований у Львові (храм Успіння Пресвятої Богородиці). Тільки в нашому місті зареєстровано громаду Вірмено-Католицької Церкви (ВКЦ), що складалася з 10 осіб – мінімум, необхідний для реєстрації в органах державної влади. Надалі громада жодних заходів не проводила, а відтак її діяльності не виявлено. Караїмів в Україні представляють 13 громад.

За даними професора Анатолія Колодного, 2006 р. релігійна мережа УПЦ КП збільшилася на 170 одиниць, УПЦ – на 220, а ось УАПЦ зменшилася на 11 громад. На 42 організації зросла мережа греко-католиків, на 20 – римо-католиків. Загалом вітчизняні вчені-релігієзнавці зауважують насичення парафіями УГКЦ і РКЦ в Україні Західного регіону нашої держави. Нині керівництво, духовенство та вірні християни-католики східної та західної традицій успішно освоюють східні та південні терени. Натомість ідеться про дещо уповільнене зростання мережі протестантських громад (збільшення 2006 р. – на 204, а 2005 р. – майже на 400. Щоправда, тут помітний приріст мали баптисти (72 організації) та свідки Єгови (27). Більшає громад мусульман у Криму (було 925, стала 951). З нових релігійних течій успішно поширюються харизмати, зокрема Церква Повного Євангелія (було 525 організацій, стали 583), а неоязичники й орієнталісти стабілізувалися у своєму рості [9, 48].

Минулий рік супроводжували розширення мережі духовних навчальних закладів, видавничої діяльності церков і релігійних організацій, завершення будівництва нових храмових споруд і будинків молитви. Водночас помітно скоротилося покликання до чернецтва. Відносинам між конфесіями та церквами торік була властива толерантність, хоча подекуди траплялися протистояння між православними різних церков, між православними та греко-католиками через володіння храмами. Дещо напруженим було релігійне життя в Криму, зокрема в стосунках між православними та кримськотатарськими мусульманами, останніх – із вахабітами, близько 40 громад котрих уже є в Автономній Республіці Крим (АРК). Варто зазначити, що із 2,6 млн. паломників, які 2006 р. здійснили традиційний хадж до Мекки, лише близько 30 були з України. Та й вони прибули сюди приватно, оскільки не маємо відповідної угоди із Саудівською Аравією.

Президент України Віктор Ющенко актуалізував проблему розбудови Помісної Православної Церкви України. На жаль, маючи суттєву питому вагу в релігійному середовищі України, українське православ’я стало предметом безплідних дискусій між Москвою та Константинополем, певною мірою слугує причиною загострення відносин між цими впливовими релігійними центрами за лідерство в православному світі. Звичайно, все це сприяє продукуванню суперечностей не тільки між православними в Україні, а й негативно позначається на міжнародному авторитеті українського православ’я загалом. Міжправославне церковне порозуміння перебуває на міждоріжжі.

Учені-релігієзнавці України зауважують, що останніми роками стало значно важче відстежувати конфесійні трансформації, зокрема в середовищі неорелігій. Причина – надто узагальнена статистика релігійних структур із боку відповідних державних інституцій. Нарешті, наприкінці 2006 р. ліквідували Державний департамент у справах релігій Міністерства юстиції України й утворили Державний комітет України у справах національностей і релігій (голова – Георгій Попов). Не вирішеними для Церков залишаються питання реституції, одержання земельних ділянок, зменшення високих податків. Певні парламентські кола все частіше прагнуть дещо політизувати релігійне життя країни. На жаль, таку ситуацію підтримують деякі релігійні структури. Директор Релігійної Інформації і Свободи України (РІСУ) Тарас Антошевський справедливо вважає, що поширювачами релігійної нетолерантності нерідко є українські та російські мас-медіа (це, на жаль, стосується й органу Верховної Рада України газети “Голос України”). Натомість маємо лише декілька прикладів, коли порушників релігійної свободи покарали в судовому порядку. Отже, час навчитися толерувати людей з іншими поглядами, в т. ч. pелігійними [12, 210].

2.2 Державний контроль за додержанням законодавства про свободу совісті та релігійні організації

Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється.

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов'язковим.

Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за межами України, можуть керуватись у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство України.

Не регламентовані законом відносини держави з релігійними управліннями і центрами, в тому числі й тими, що знаходяться за межами України, регулюються відповідно до домовленостей між ними і державними органами.

Монастирі, релігійні братства і місії Релігійні управління і центри мають право відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) засновувати монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії).

Монастирі та релігійні братства можуть бути утворені також у порядку, передбаченому цим Законом для утворення релігійних громад, з реєстрацією їх статутів (положень).

Релігійні управління і центри відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) мають право створювати духовні навчальні заклади для підготовки священнослужителів і служителів інших необхідних їм релігійних спеціальностей.

Громадяни, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами щодо відстрочення проходження військової служби, оподаткування, включення часу навчання до трудового стажу в порядку і на умовах, встановлених для студентів та учнів державних навчальних закладів.

Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях.

Статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про:

- вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження;

- місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання;

- майновий стан релігійної організації;

- права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів;

- порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації;

- порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації [7, 169].

Статут (положення) може містити й інші відомості, пов'язані з особливостями діяльності даної релігійної організації.

Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Документи, які визначають віросповідну діяльність, вирішують інші внутрішні питання релігійної організації, не підлягають реєстрації в державних органах.

Релігійна організація — юридична особа Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту (положення).

Для одержання релігійною громадою правоздатності юридичної особи громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а у Республіці Крим — до Уряду Республіки Крим.

Релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут (положення) до державного органу України у справах релігій.

Орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого комітету сільської, селищної, міської Рад народних депутатів, а також спеціалістів. У цьому разі рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій приймається у тримісячний термін.

Перевищення встановленого Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Зміни і доповнення статутів (положень) релігійних організацій підлягають реєстрації в тому ж порядку і в ті ж терміни, що і реєстрація статутів (положень).

У разі необхідності в розгляді питання про реєстрацію статуту (положення) можуть брати участь з дорадчим голосом представники релігійної організації.

У реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації із зазначенням підстав відмови повідомляється заявникам письмово в десятиденний термін. Це рішення може бути оскаржено в суд у порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Припинення діяльності релігійної організації Діяльність релігійної організації може бути припинено у зв'язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією.

Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється відповідно до її власних настанов. Реєстрація статутів (положень) новоутворених після реорганізації релігійних організацій здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством.

У разі порушення релігійною організацією, що є юридичною особою, положень цього Закону та інших законодавчих актів України її діяльність може бути припинено також за рішенням суду.

У судовому порядку діяльність релігійної організації припиняється лише у випадках:

- поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров'я, свободу і гідність особи;

- систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);

- спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадянського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських чи релігійних організацій.

Суд розглядає справу про припинення діяльності релігійної організації порядком позовного провадження, передбаченого Цивільним процесуальним кодексом України, за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту конкретної релігійної організації, або прокурора [9, 115].

Висновки

Українська держава бере до відома і поважає традиції та внутрішні постанови релігійних організацій, захищає їх права та законні інтереси, сприяє налагодженню відносин взаємної релігійної та світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями. Визнаючи, що свобода совісті є одним із основних прав демократичного суспільства, яка встановлюється і захищається конституційним відокремленням церкви від держави, Українська держава зобов’язується робити практичні кроки в розвитку конституційних та законних принципів свободи совісті, які повністю вичерпують вимоги статей 1, 2, 7, 18, 19, 26 і 29 Загальної декларації прав людини та відповідають вимогам статті 9 Європейської конвенції з прав людини [9, 117].

Гарантуючи рівність церков перед законом, держава визнає і дотримується положення, що жодна з них не може претендувати на домінуючу роль у суспільстві та статус державної, а загальнонаціональні інтереси мають вищість над інтересами будь-якої релігійної організації. Основний Закон наголошує на тому, що правові принципи і процедури є надійним механізмом захисту прав віруючих, законних інтересів релігійних організацій, уникнення конфліктних ситуацій. Україна продовжує вживати законодавчих, адміністративних та інших заходів для усунення проблем, які дісталися у спадок від минулого, запобігати на своїй території будь-якій дискримінації за релігійною ознакою.

Конституція України, інші правові акти, що розвивають її положення, гарантують дотримання принципу невтручання органів державної влади у справи церкви, а церкви — у діяльність представницьких та виконавчих органів влади. Держава зобов’язується у відносинах з релігійними організаціями діяти у цивільно-правовому просторі, не допускаючи методів силового тиску, ґрунтуючись на принципах демократії, міжрелігійного плюралізму, верховенства закону, норм міжнародного права та зобов’язань держави з цього права. Україна має і далі розвивати державно-церковні відносини. При цьому:

- кожна релігійна організація може отримати статус юридичної особи у найкоротший термін, якщо її віросповідні доктрини не містять у собі загрози життю і здоров’ю людей, національній і соціальній стабільності держави;

- органи виконавчої влади, реєструючи статути, мають керуватися правочинністю виникнення або створення певної релігійної організації, беручи до уваги норми церковного та канонічного права, загальновизнані міжнародні правові критерії;

- кожній церкві, деномінації, релігійному напряму, громаді надається право діяльності на всій території України;

- влада сприяє релігійним організаціям у виконанні їхніх статутних завдань, зміцненні моральних підвалин суспільства, розвитку доброчинної діяльності.

Конституція нашої держави встановлює не лише права, а й обов’язки перед державою. Одним із них є захист Вітчизни, виконання загального військового обов’язку. Проходження строкової військової служби може замінюватись альтернативною (невійськовою) службою, правові основи якої визначає Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу». Альтернативна служба є державною службою поза Збройними силами України чи іншими військовими формуваннями. Право на альтернативну (невійськову) службу як вид виконання загального військового обов’язку мають (за наявності релігійних переконань) ті громадяни України, які належать до діючих (згідно з чинним законодавством) релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та служби у Збройних силах [12, 134].


Список використаних джерел

1. Закон Української РСР від 23 квітня 1991 р. № 987. XII. "Про свободу совісті та релігійні організації" // Відомості Верховної Ради України.

2. Закон України від 23 грудня 1992 р. "Про внесення доповнень і змін до Закону УРСР "Про свободу совісті та релігійні організації" // Голос України. — 1994.

3. Конституція України: затверджено Законом України від 28.06.1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996.

4. Ананьєва О.П. Правові проблеми релігійних організацій в умовах становлення демократичного суспільства. / О.П. Ананьєва // Бюлетень Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ. – К., 2003.

5. Бабій М.Ю. Свобода совісті: філософсько-антропологічне і релігієзнавче осмислення. — К., 2003.

6. Галиев Е. П. Формирование религиозного сознания на путях построения гражданского общества в Украине. / Е.П. Галиев // Гуманітарно-економічні дослідження: Зб. Наук. праць Т.1. – Миколаїв-Одеса, 2005.

7. Копєйчиков В.В. Правознавство. – К.: Юрінком Інтер, 2002.

8. Конституційне право України / A.M. Колодій, В.В. Копєйчиков, СЛ. Лисенков, В.В. Пастухов, В.О. Сумін, О.Д. Тихомиров. - К.: Юрін-форм, 1999.

9. Конституційне право України / С.Л. Лисенков, A.M. Колодій, та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2005.

10. Конституційне право України / За заг. ред. М. П. Кучерявенка. -К.: Юрінком Інтер, 2004.

11. Конституційне право України / За ред. LA. Біркжова, Ю.О. Заіки. - К.: КНТ, 2006.

12. Правознавство: Підручник / В.Ф. Опришко, Ф.П. Шульженко, С.І. Шимон та ін.; За заг. ред. В.Ф. Опришка, Ф.П. Шульженка. - К.: КНЕУ, 2003.

13. Правознавство: Підручник/ С.Е. Демський, В.С. Ковальський, А.М. Колодій; Ред. В.В. Копєйчиков. - 7-е вид. стереотип.. - К: Юрінком Інтер, 2003.

14. Правознавство: Навч. посібник / В.І. Юобир, С.Е. Демський, А.М. Колодій та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2004.

15. Скакун О.Ф. Свобода совісті у правовому контексті. – Підручник. – Харків, „Консум”, 2007.

16. Теорія держави і права: Навч. посібник / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2005.

17. Хрестоматія з правознавства: Навч. посіб. / Укладачі Л.О. Лоха, О.Д. Наровлянський. - К.: Юрінком Інтер, 2004.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 2.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему