Смекни!
smekni.com

Любовна лірика Ліни Костенко (стр. 1 из 3)

Кафедра української філології

Любовна лірика

Ліни Костенко

Реферат

учениці 11-Б класу

Н В К № 9

Шостик Юлії

Полтава 2

Зміст

. Етико-гуманістичний зміст інтимної лірики Ліни Костенко.

1.Свято любові...................................................................................................4

2.“Це тихе сяйво над моєю долею...”...............................................................5

3.Листи Кохання, адресовані Йому................................................................10

III. Висновки........................................................................... ...........................13

IV. Література....................................... ....................................14

Вступ

Звичайно ж , немає поетів, які б не писали про любов – вже надто значне місце вона посідає у спектрі людських почуттів. Кажуть, здатність до любові є мірилом людської душі. Любов підносить, ошляхетнює людину навіть тоді, коли несе страждання.

Почуття любові, можливо, як ніяке інше , прагне висловлення. Ось чому кохання дуже часто дає поштовх до творчості, до самовираження. Скільки написано творів, у які поети намагалися вкласти всю силу свого почуття!

Здається, що всі можливі нюанси любовних почуттів уже зафіксовано в поетичному слові. І якщо це втілення емоційних станів у слово відбулося на справжньому мистецькому рівні – то це означає, що здійсненна “матеріалізація” почуття , що воно вже передасться іншим людям, “зарядить” їх тим духовним станом, який пережив поет. Тому спілкування з такою поезією – це збагачення власного духовного світу, його урізноманітнення і – обов’язково –ошляхетнення. Врешті – решт, це розвиток людиного в людині.

Може виникнути запитання: вже так багато написано прекрасних поезій про кохання, то чи ж не загрожує любовній ліриці самоповторення, яке свідчитиме про вичерпування теми? Справді, є безліч поезій про кохання, які багато в чому повторюють одна одну. І тут нічого не вдієш – такі твори – близнюки з’являлись, з’являються і будуть з’являтися. Проте це не говорить про кризу теми. Просто автори цих творів недостатньо заглиблюються в неї, не відкривають у ній нові грані. Насправді тема любові є невичерпною, бо невичерпним є духовний світ людини. Відомо ж бо, що кожна окрема людина – це неповторний макрокосм.

Кожна “вічна” загальнолюдська тема – це тема кохання. Поезія Ліни Костенко на цю тему є класикою української любовної лірики.

На чому ґрунтується таке твердження? Всяка довершеність сама по собі передбачає красиве виконання. У художній манері Ліни Костенко домінує така риса, як власне краса мистецького виконання.

Так у чому їх краса? В чому красива довершеність їх красивого виконання?

Етико-гуманістичний зміст інтимної лірики Ліни Костенко.

Свято любові.

Ти пам’ятаєш, ти прийшов із пристані.

Такі сади були тоді розхристані.

І вся в гірляндах, як індійська жриця,

Весна ряхтіла в іскорках роси.

Плакучі верби не могли журиться,

Такі були у іволг голоси!

Н а перший погляд здається, що про кохання тут не сказано жодного слова. Але це поверхове враження. Насправді ж тут кожне слово промовляє про любов. Навіть не промовляє, а кричить, шаленіє. Бо йдеться про свято любові. У поетеси немає слів, які про це свято сказали б прямо. Тому вона показує захмелілу від щастя природу – розхристані, немов сп’янілі від весняної повноти життя, сади, гостру свіжість вранішньої роси, що виблискує під першими сонячними променями, бентежно-радісний спів птахів, що не дають журитися навіть плакучим вербам. “Настрій” природи абсолютно відповідний настрою сповненої любовними почуттями героїні.

Але, як це завжди буває у Ліни Костенко, найбільш вражаючі рядки – у фіналі твору. Саме вони надають довершеності :

А під вікном цвіли у нас троянди,

Не вистачало трішечки доби

А на дошку прозорої веранди

Ходили то дощі, то голуби...

Це дає нам відчуття, і бачення середовища, у якому перебували двоє сп’янілих від щастя людей, їм так було добре вдвох, що вони не могли набутися один з одним – “не вистачало трішечки доби”. При всій зовнішній простоті, остання фраза надає поезії остаточної довершеності.

Якщо все ж таки спробувати схарактеризувати любовну лірику Ліни Костенко зі змістового боку, то треба відзначити, що вона містить досить широкий емоційний спектр цього почуття – від його найвищої піднесеності , своєрідного “піку” почуттєвого підйому, коли любов, здається набуває ознак близької до божевілля навіженості, до більш спокійних, навіть пригасаючих станів. Почнемо з поезії , у яких любов – невгамовна пристрасть:

Спини мене отямся і отям

Така любов буває раз в ніколи

Вона ж промчить над зламаним життям

За нею будуть бігти видноколи

Вона ж порве нам спокій до струни

Вона ж слова поспалює вустами

Спини ж мене спини і схамени

Ще поки можу думати востаннє

Ще поки можу але вже не можу

Настала черга й на мою зорю

Чи біля тебе душу відморожу

Чи біля тебе полум’ям згорю.

Відсутність у цьому вірші розділових знаків – літературний прийом із досить очевидною функцією. Вірш – схвильований, спонтанно виниклий монолог, невпинний потік слів ліричної героїні, що перебуває у стані високої психологічної напруги, афекту. Тому її мова немовби неорганізована, героїні не до розділових знаків, бо у неї одне прагнення – висловитись. За формою висловлення вона немовби не стежить. Прийом спрацьовує, враження пристрасної спонтанності монологу створене. Але помилиться той, хто прийме цей монолог як неорганізований потік слів. Навпаки, пристрасне почуття, що володіє героїнею, є тією силою, що робить її монолог цілісним. Кожне слово максимально включене у процес вираження. Більше того, в поезії розвивається прекрасно продуманий внутрішній сюжет, або ж , точніше, внутрішній конфлікт, розгадка якого не тільки спростовує думку про недостатню організованість тексту, а й зачаровує його витонченістю. Лірична героїня і Він закохалися один в одного. Вона боїться кохання, боїться власної пристрасті. Відчуває його невгамовну силу. Тому й благає зупинитись. Він, як і належить мужчині, сильніший за неї. Тому Вона ще має надію на його спроможність зберегти холодну голову у цьому обвалі пристрасного почуття.

Чому вона боїться любові? Повної відповіді на це питання в тексті не знаходиться. Але вона нам і непотрібна, бо знаємо головне – ця небажана любов загрожує “зламаним життям”, довгонепроминущими наслідками (“за нею будуть бігти видноколи ”) , втратою спокою...А ще її мучить інтуїтивне передчуття якоїсь (психологічної) несумісності з Ним (“чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум’ям згорю ” ).

Внутрішній конфлікт твору – це боротьба ліричної героїні з собою, зі своєю пристрастю. У цій боротьбі вона мобілізує усі сили, всю здатність чинити опір невгамовному любовному потягу. Поки що Вона тримається. Але Вона - жінка. Вона – слабка. Він мовчить , не чує її благань. Від нього нема допомоги. І Вона ламається, здається на волю долі. Момент зламу чітко зафіксовано : “ ще поки можу але вже не можу”.

Перед нами - психологічна драма, показана на мініатюрній, як для драми, текстовій площі в 12 рядків.

“Це тихе сяйво над моєю долею...”

А ось інша драма. А може й не драма, а просто історія кохання, кульмінаційні моменти:

Я дуже тяжко Вами відболіла.

Це все було як марення, як сон.

Любов підкралась тихо, як Даліла,

А розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.

На білих вікнах змерзли міражі.

І як ми будем, як тепер ми будем? !

Такі вже рідні , і такі чужі.

Це дуже цілісна історія кохання. В ній є початок , розвиток і завершення. Вона закодована у 8 – рядковий текст. Сприйняти поезію – це “розгустити”, декодувати спресовану в ньому художню інформацію. Що й спробуємо зробити.

Спочатку дізнаємося про силу кохання. Вона, лірична героїня, “тяжко відболіла ним.” Кохання принесло багато болю і страждання. Емоційна напруга була такою високою, що зараз, коли вона вже певною мірою пригасла, все ж залишилася у пам’яті “ як марення, як сон”. Психологічно точно відтворено зародження любові – вона з’явилася не зразу, а поступово і не контролювалася розумом.

Кохання уже перейшло свій апогей. Але воно ще живе “тлінно” (“Любові усміх квітне раз, ще й тлінно” , - П. Тичина). Воно пригасає, навіть зникає у буднях. Проте щомиті здатне спалахнути. То звична форма його жевріння у часі. Поезія чудово відтворює цей стан. Лірична героїня готова до розлуки. В якийсь дуже буденний момент (“Будень”) їй здається, що прощання відбудеться легко, без болю. Проте це не так, бо саме в момент прощання ледь жевріюче, пригашене буднями почуття знову спалахне з певною силою, і тоді відкриється біль утрати, біль одинокого існування без любові, без Нього.

І як ми будем , як тепер ми будем?

Такі вже рідні і такі чужі.

Звертає на себе увагу виняткова вражальність фрази “І як ми будем, як тепер ми будем ? ” у якій розпачливість інтонації абсолютно згармонізована з розпачливістю змісту. Фраза “ такі вже рідні і такі чужі” навдивовижу точно і ємко виражає почуттєвий стан двох людей, які переживають кохання у його “тлінній”, згасаючій стадії: вони “вже рідні”, бо любов зріднила їх, але в той же час , зі згасанням почуття, вони все більше відчувають у своїх почуттях холод відчуженості. І справді – дивовижна вона майстер слова, Ліна Костенко.!

Але якби поезія і завершилася цими двома рядками, то ми мали б ще одну, блискуче зроблену ліричну мініатюру на банальну тему “ любов – прощання” Банальність ця муляла б, їй не можливо було б приховатися навіть за філігранною майстерністю Ліни Костенко.

Третя строфа вносить в цю тему нетрадиційний мотив , який знімає відчуття банальності теми: