регистрация / вход

Авторські та суміжні права в музиці

Загальна характеристика музичного твору, як об'єкта авторського права. Суміжні права артистів - виконавців та виробників фонограм. Виплата роялті (винагороди) та судова практика у сфері неправомірного використання композицій, виконань та фонограм.

План

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика музичного твору, як об’єкта авторського права

Розділ 2. Суміжні права артистів – виконавців та виробників фонограм

Розділ 3. Виплата роялті (винагороди) та відповідальність за порушення авторських та суміжних прав в Україні

Розділ 4. Порушення авторського права та судова практика у сфері неправомірного використання музичних творів, виконань та фонограм

Висновки

Список використаних джерел

Додатки


Вступ

Музика завжди була і є одним із самих затребуваних видів мистецтва. В останнє десятиліття використання результатів творчої діяльності в сфері музики набуло масового характеру, з’явились нові способи використання музичних творів, музичних виконань і фонограм, які дозволяють отримувати доступ до вказаних об’єктів все більш широкому колу осіб. Стрімкий розвиток техніки суттєво загострив конфлікт між інститутами авторського права та суміжних прав, які розвиваються, з однієї сторони, і об’єктивними потреб суспільства в доступі до культурних цінностей, до інформації – з другої. Простота та доступність сучасних технічних засобів, які надають їх власникам фактичну можливість безперешкодного використання результатів інтелектуальної діяльності в сфері музики, зокрема можливість їх "цифрового" копіювання в необмеженій кількості, привели до масштабного збільшення випадків порушення законодавства про авторське право та суміжні права.

Низький рівень дотримання законодавства в даній сфері багато в чому викликаний тим, що переважна більшість сучасних музикантів не обізнані про права, що їм належать і про можливі способи їх здійснення та захисту. Як наслідок, вони часто здійснюють грубі помилки при вирішенні питань про використання створених об’єктів.

Метою даної роботи є дослідження особливостей авторського права та суміжних прав в музиці.

Основу дослідження даної теми становлять сучасні праці, які відображено у публікаціях І.Сілонова, В.Погуляєва, С.К. Ступака та підручниках О.П.Орлюка, О.Д. Святоцького, М.В. Іванова та ряду інших авторів.

Метою роботи зумовлено виконання таких завдань: надати характеристику музичному твору, як об’єкту авторського права; розкрити обсяг суміжні права артистів – виконавців та виробників фонограм; висвітлити питання виплати роялті (винагороди) та відповідальності за порушення авторських та суміжних права в Україні; навести приклади із судової практики, у сфері використання музичних творів, виконань та фонограм.


Розділ 1. Загальна характеристика музичного твору, як об’єкта авторського права

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про авторське право та суміжні права" (далі - Закон) музичні твори з текстом і без тексту є об’єктами авторських прав.

Законодавство про авторське право традиційно не містить легального визначення твору. Дана прогалина частково заповнена в юридичній науці: в працях вітчизняних вчених, які спеціалізуються в сфері авторського права, можна виявити безліч різноманітних варіантів визначення твору. Найбільшого поширення отримало визначення, дане В.І. Серебровським більше 50 років назад. Під твором він розумів "сукупність ідей, думок, образів, отриманих в результаті творчої діяльності автора своє вираження в доступній для сприйняття людськими почуттями конкретній формі, котра допускає можливість відтворення". Існує також багато інших варіантів визначення твору, які так чи інакше розкривають його суть.

На відміну від поняття "твору" поняття "музичний твір" в юридичній літературі зазвичай не розкривається. Для того, щоб сформулювати відповідне визначення, необхідно звернутися до однієї із його складових - поняття "музика". В одному із самих авторитетних музикознавчих видавництв сучасності музика визначається, як "вид мистецтва, котрий відображає дійсність та впливає на людину за допомогою осмислених і особливим чином організованих по висоті і в часі звукових послідовностей, що складаються в основному з тонів – звуків певної висоти ".

Таким чином, музичний твір можна визначити як сукупність ідей та образів, отриманих в результаті творчого процесу відображення людиною реальної дійсності своє вираження у формі організованих по висоті і по часу звукових послідовностей.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі. Дана норма поширює свою дію на всі без винятків види творів, в тому числі на музичні твори.

Охоронювану форму твору прийнято поділяти на внутрішню та зовнішню. Внутрішня форма складається із образів, які є невід’ємною частиною сюжету твору. Зовнішню форму музичного твору складає звуковий ряд, який являє собою певну послідовність звуків різної висоти та тривалості. Іншими словами, авторське право охороняє власне "музичний твір" - зовнішню складову музичного твору, яка безпосередньо сприймається при його прослуховуванні.

Музичний твір , як об’єкт авторського права має представляти собою в першу чергу результат творчої діяльності. В музиці ми стикаємося з великими трудностями на шляху визначення тієї границі, яка б відділяла істинно "діяльність творця" від звичайних людських зусиль, прагнення до досягнення результату. Але на сьогодні в арсеналі композиторів існує широкий вибір засобів створення музики, починаючих від класичних інструментів і закінчуючи електронними, комп’ютерними та мультимедійними лабораторіями, студіями та комплексами. Існує багато комп’ютерних програм, що допомагають композитору створювати музичні твори, які відрізняються оригінальністю і незвичайністю звучання.

Охороняються музичні твори авторським правом, якщо вони виражені в об’єктивній формі. Надання твору об’єктивної форми також є моментом виникнення авторських прав у автора. Об’єктивною формою для музичного твору в першу чергу служить нотний запис. Нотний запис являється різновидом саме письмової форми вираження музичного твору. Другою, не менш поширеною формою вираження музичного твору є звуко- і відеозапис (форма записаного музичного виконання). Для виникнення правової охорони не має значення, чи є зроблений звуко- і відеозапис твору професіональним чи аматорським. Головне, щоб при подальшому відтворенні запис дозволяв ідентифікувати зафіксований набір звуків чи нотних знаків.

Як нотний запис, і звуко-, і відеозапис відносяться до розряду тих об’єктивних форм вираження музичного твору, які володіють здатністю до механічного відтворення. В той же час при певних умовах об’єктивної форми вираження музичного твору може виступати усна форма. До усних форм вираження твору відносять публічне виконання, публічне сповіщення чи іншу (публічну) форму. Виходячи з цього, можна сказати, що для виникнення правової охорони необхідно, щоб усна форма твору носила публічний характер.

Наприклад, у Цивільному кодексі Російської Федерації згадуються ще два різновиди об’єктивної форми вираження твору: зображення та об’ємно – просторова форма. По відношенню до музичних творів ці форми вираження є вторинними, так як той самий нотний запис може бути нанесений будь-яким спеціальним способом або зображений, наприклад, на картині чи фотографії. Принципіальних відмінностей в правовій охороні музичних творів, виражених таким чином, не буде.

Музичний твір складається зі сполучень звуків, створюваних музичними інструментами і (чи) голосом. Відповідно музика (від грец. Musika – мистецтво муз) – це вид мистецтва, у якому засобами втілення художніх образів певною мірою організовані музичні твори. Основними музичними елементами і виразними засобами є лад, ритм, метр, темп, динаміка, тембр, мелодія, гармонія, поліфонія, інструментування.

Мелодія, гармонія та ритм складаються із звуків і звукових сполучень різної висоти та тривалості і утворюють зовнішню форму музичного твору. Традиційно у музикознавстві мелодію визначають як "осмислено-виразне й закінчене з побудови одноголосне чергування звуків, об’єднаних певними відносинами, тривалості і сили". Мелодія є найважливішою основою музичного твору, здатною втілити найрізноманітніші образи та стани. Під гармонією в даному випадку слід розуміти "об’єднання звуків у співзвуччі та пов’язану послідовність таких співзвуч". Ритмом називається "організована послідовність звуків однакової чи різної тривалості". Звичайно, на відміну від мелодії оригінальна гармонія чи ритм зустрічаються в сучасній музиці вкрай рідко. Лише в поєднанні один з одним і мелодією вони, як правило, утворюють щось оригінальне.

Але, авторське право визнає виключне право лише на мелодію, що за аналогією прирівнюється до композиції і до розвитку ідеї в літературних творах. Неможливо отримати правову охорону в межах авторського права на гармонію, оскільки вона являє собою поєднання акордів, кількість яких обмежена. Так само не можна отримати охорону на ритм музичної мелодії. Оскільки одна і та ж мелодія може стати об’єктом різних способів побудови гармонії і зміни ритму, а встановити наявність або відсутність порушення авторського права без музичного фахівця неможливо.

Українське авторське право охороняє не лише оригінальні (оригінали творів), але і похідні музичні твори.На відміну від оригінальних творів , які використовуються їх авторами виключно на власний розсуд, для використання похідних творів необхідно отримати дозвіл власника авторських прав на цей твір, на основі яких вони створені.

Відповідно до Закону, похідний твір - твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдавання шкоди його охороні (анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову (до похідних творів не належать аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування українською чи іншими мовами інших аудіовізуальних творів). Самим поширеним похідним твором в музиці є аранжування, яке відноситься до об’єктів авторського права. Традиційно у вітчизняній музичній літературі аранжування визначається як "переклад музичного твору для виконання його іншим складом інструментів (голосів) ніж було передбачено". Також існують інші визначення, і так аранжування - це творчий процес у якому на музику пісні робиться гармонізація та інструментування під соло партію (вокальну чи інструментальну), тобто визначається музичний стиль, кількість інструментів і пишуться їхні партії.

Для того, щоб аранжування охоронялося авторським правом, воно, як і будь-який інший твір, повинно бути результатом творчої діяльності і виражене в об’єктивній формі.

Оригінальний музичний твір складається із трьох елементів – мелодії, гармонії та ритму. Саме вони є тією основою, яка створюється композитором і головним чином сприймається слухачами. Усі звуки та звукові поєднання, які не є необхідними для передачі вказаних трьох елементів, є результатом творчої праці аранжувальника (можливі випадки, коли аранжувальник і композитор є однією особою), відносяться до похідного твору аранжування і підлягають самостійній правовій охороні. Визначення загальної концепції звучання, підбір конкретних інструментів, створення музичних партій для кожного із них – все це покликано прикрасити та розвинути результат творчості композитора і потребує не лише смаку і певних навичок, але і творчих зусиль.

Якщо прийняти до уваги певні зауваження спеціалістів, то проблема розмежування оригінального музичного твору і аранжування як похідного твору помітно ускладнюється, оскільки твір як сукупність ідей, думок та образів може виступати саме у вигляді аранжування в якості цілі, до якої прагнув композитор, коли починав роботу над ним. Отже, все те, що з’являється у процесі аранжування, можна віднести до самого музичного твору, так як це охоплювалось задумом автора як його невід’ємна частина. Найбільші трудності можуть виникнути, якщо композитор для надання твору бажаного звучання запрошує третіх осіб – спеціалістів по аранжуванню. Творчу діяльність таких осіб можна розглядати або як діяльність аранжувальника (автор похідного твору), або з урахуванням наведених вище аргументів як співавтора оригінального музичного твору.

Існує ще один вид похідного твору в музиці, такий як обробка. На відміну від аранжування при створенні обробки найчастіше змінюються гармонія твору, його ритмічна фактура, додаються або виключаються ті чи інші фрагменти, тобто під обробкою мається на увазі внесення будь-яких творчих змін у форму оригінального музичного твору.

Закон говорить про те, що для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.Усі передбачені діючим законодавством авторські права виникають внаслідок факту створення твору. Але, суб'єкт авторського права для засвідчення авторства на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Про реєстрацію авторського права на твір Установою видається свідоцтво.

Авторське право діє з моменту створення твору, протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора. В законодавстві також передбачені інші строки існування авторського права.

Розкриття питань правової охорони музичних творів було б не повним без розгляду музичних творів, які хоча і відповідають умовам охороноздатності, але тим не менш в силу прямої вказівки Закону авторським правом не охороняються. Не є об’єктом авторського права музичні твори, які є державними символами, наприклад, музичним символом держави є гімн України.

Згідно зі ст.. 10 Закону також не є об’єктами авторського права твори народної творчості (фольклор), які не мають конкретних авторів. Твори народної творчості не охороняються авторським правом з моменту їх появи на світ.

Віднесення музичного твору до числа тих, які не охороняються авторським правом, тягне за собою певні юридичні наслідки. Оскільки даний об’єкт є не охоронюваним, відсутні також суб’єкти, які володіють будь-якими авторськими правами по відношенню до даного об’єкта. Користувач вільний від обов’язків вказувати імена творців твору, вправі порушувати недоторканність твору. Але, слід враховувати, що при спотворенні музичного твору, який є Державним гімном України, користувач може бути притягнутий до відповідальності. Відповідно до ст. 30 Закону, закінчення строку дії авторського права на твори означає їх перехід у суспільне надбання. Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно, без виплати авторської винагороди, використовуватися будь-якою особою, за умови дотримання особистих немайнових прав автора. Саме з моменту переходу твору у суспільне надбання, по відношенню до твору встановлюється часткова правова охорона. Суть даної охорони полягає в наступному. З однієї сторони, допускається вільне використання твору, який став суспільним надбанням, і дане використання не потребує отримання дозволу правонаступників автора і виплати їм винагороди. З другої сторони, використання творів не повинно порушувати недоторканність твору і потребує вказівки імені автора. Іншими словами, з моменту переходу твору в суспільне надбання користувач набуває певну свободу використання твору, але ця свобода не є повною, певні границі використання, вихід за які є неправомірною дією, зберігаються.

У разі відсутності вказівки чи не вірної вказівки імені автора твору, який перейшов у суспільне надбання, а також у випадку внесення у твір не санкціонованих змін чи присвоєння третіми особами авторства на твір ці дії можуть переслідуватись спадкоємцями автора, їх правонаступниками, виконавцем заповіту автора чи іншими заінтересованими особами.

Розділ 2. Суміжні права артистів – виконавців та виробників фонограм

Суміжні права з’явилися після Першої світової війни, тобто значно пізніше, ніж авторські права. Причинами виникнення цієї категорії прав є перш за все розвиток певних видів технологій, що призвели, зокрема до появи кіно, прогресу в галузі ефірного мовлення, розповсюдження дисків тощо. Промисловці, які працюють у цих галузях, заговорили про необхідність захисту своїх інвестицій, їх вимоги йшли паралельно з вимогами артистів-виконавців. У 20- ті роки Міжнародна організація праці зайнялася цими проблемами з точки зору права на працю. Обидва потоки (артисти-виконавці, з одного боку, і промисловці – з іншого) об’єдналися в результаті чого з’явилася Римська Конвенція 1961 р.

Якщо значення "авторське право" приблизно відоме всім, то поняття "суміжне право" має велику кількість аспектів, але визначеної категорії не існує. Є декілька категорій суміжного права, і кількість цих категорій у різних країнах варіюється.

Наприклад, у Сполучених Штатах Америки (далі - США), в системі "копірайт" поняття суміжного права не відоме, але відоме на європейському континенті. У Сполучених Штатах немає суміжного права на фонограми, але є право "копірайт", і "копірайт" відноситься до специфічних творів, а саме до фонограм. Суміжного ж права для артистів-виконавців у США взагалі не передбачено. Його навіть не існує для організацій телерадіомовлення.

Що стосується артистів-виконавців, то їх не дуже-то приваблює поняття "суміжне право", тому що воно небагато розповідає про їх професію – вони виявляються "суміжниками" авторів, їх "сусідами". Актори, виконавці, артисти – по суті автори. Вони дуже близькі до них. (В галузі музики, наприклад, часто зустрічається, що володільці і авторських, і суміжних прав одні і ті самі особи). Результати творчості артистів-виконавців – гра, виконання – повинні бути захищені, тому що в них, як і в разі з авторським правом, відображена особистість їх творця. З плином часу з’явилася можливість записувати їх живе виконання на платівки, магнітні плівки, лазерні диски, в зв’язку з чим з’явився і новий клас користувачів їх виконань – це аудіо- і відео промисловці. Таким чином, артисти-виконавці і виробники фонограм склали нову категорію володільців суміжних прав.

Міжнародними інструментами, які регулюють права артистів-виконавців та виробників фонограм є перш за все Римська конвенція 1961 р., провідна думка цього документа – це захист від нелегального присвоєння або піратського використання результатів діяльності однієї особи (в сфері виконавських мистецтв, виробництва фонограм або ефірного мовлення) іншою особою. Другим – Європейська Директива 1992 р. Третім – це угода, яка була укладена в рамках ГАТТ, а саме Угода про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності (звично використовується англійське скорочення - ТРІПС). Саме в цих міжнародних текстах зафіксовані основоположні положення з суміжних прав.

Згідно із законодавством України, а саме із ЗУ "Про авторське право та суміжні права" (далі - Закону) виконання музичних творів та фонограм є об’єктами суміжних прав. А виконавці музичних творів (артисти – виконавці) та виробники фонограм виступають суб’єктами суміжних прав.

Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми. Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей.

Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права. А виробники фонограмм повинні дотримуватися прав суб'єктів авторського права, а також і прав артистів - виконавців.

З першим виконанням Закон пов’язує такі важливі правові наслідки для артиста – виконавця як початок перебігу 50–річного строку дії його суміжних прав і відповідно виникнення його особистих немайнових та майнових прав.

Будь-які поправки, зміни, доповнення у виконання можуть вноситися тільки за згодою виконавця. Згідно зі ст. 44 Закону особисті немайнові права виконавців охороняються безстроково.

Право на "живе" публічне виконання (здійснення виконання самим виконавцем безпосередньо) за артистом-виконавцем, на відміну від автора, законодавчо не закріплено, оскільки таке право від артиста-виконавця невіддільне. При організації концертів і гастролей концертна фірма в контракті з артистом - виконавцем або його директором обумовлює всі істотні умови проведення таких заходів (дата, місце виступу, реклама, проїзд, проживання, харчування, гонорар виконавцю та ін.) Ніяких суміжних прав від артиста - виконавця ні організатор, ні концертний майданчик отримувати не зобов'язані.

Майнові інтереси виконавців забезпечуються закріпленням за ними права на використання виконання в будь-якій формі, включаючи право на отримання винагороди за кожний вид використання виконання.

Майнові права виконавців можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору і використання виконань, територія, на яку розповсюджуються передані права тощо.

У разі укладення договору на запис виконання на фонограму дане право переходить до виробника фонограми. Винагорода між виконавцями і виробниками фонограм розподіляється відповідно до угод між організаціями, що управляють правами виконавців і виробників фонограм на колективній основі, а за відсутності такої угоди розподіляється між виконавцями і виробниками фонограм рівними частинами.

У разі, коли виконавець під час першої фіксації виконання безпосередньо дозволить виробнику фонограми чи виробнику відеограми її подальше відтворення, вважається, що виконавець передав виробнику фонограми чи виробнику відеограми виключне право на розповсюдження фонограм, відеограм і їх примірників способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, а також способом здавання у майновий найм, комерційний прокат та іншої передачі. При цьому виконавець зберігає право на одержання справедливої винагороди за зазначені види використання свого виконання через організації колективного управління або іншим способом.

Відповідно до ст.. 1 Закону "Фонограма – цезвукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій)".

Згідно із Римською конвенцією (ст.. 3b) "фонограма – це будь-яка виключно звукова фіксація звуків виконання або інших звуків". Професор Брюссельського університету А.Стровел, у одному зі своїх виступів сказав кілька слів з приводу цього визначення. "Перше: ця фіксація передбачає виключно звуки, тобто поняття фонограми не включає аудіовізуальні фіксації – зображення, кадри, тощо. Друге: важливо відзначити, що окремо взятий звук не може бути фонограмою. Фіксація може бути визначена як запис певного набору звуків на матеріальному носієві незалежно від його природи. Це може бути вініловий диск, компакт-диск, будь-який інший носій, навіть, може бути, на сьогодні ще не придуманий. Третє: фонограма – не завжди фіксація виконання. Фіксація звуку, що не є твором, також може захищатися".

Виробниками фонограм визнаються будь-які фізичні або юридичні особи, які взяли на себе ініціативу і відповідальність за перший звуковий запис виконання або інших звуків. Охороні підлягають будь-які фонограми, незалежно від їх матеріальної форми, якості запису, а також того, чи зафіксовано на фонограмі виконання створеного твору, що охороняється законом, або проведено запис різних звукових ефектів.

Права на фонограму породжує сам факт першої фіксації звуків за допомогою технічних засобів в якій-небудь матеріальній формі, що дає змогу здійснювати їх неодноразове сприйняття, відтворення або сповіщення незалежно від виконання виробником фонограми якої-небудь формальності.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону виробник фонограми, виробник відеограми має право зазначати своє ім'я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати його згадування у процесі використання фонограми (відеограми).

До майнових прав виробників фонограм (відеограм) належить їх виключне право на використання своїх фонограм і виключне право дозволяти чи забороняти будь-яке використання своїх фонограм іншим особам.

Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограми (відеограми), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання фонограми (відеограми), територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо.

Згідно із ч. 1 ст. 43 Закону, допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:

а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника;

б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір;

в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель).

При цьому під "публічним виконанням фонограми" розуміється виконання фонограми в фоє кінотеатру, ресторану, бару, готелю, аеропортах, поїздах далекого прямування, та інших громадських місцях. Представляється, що публічне виконання фонограми на концерті (виконання творів "під фанеру") не підпадає під випадки виплати гонорару артисту-виконавцеві, якщо, звичайно, виконання не здійснюється іншим "артистом-виконавцем".

Збір, розподіл і виплату винагороди за публічне виконання та інші способи використання записів естрадних виконавців покликана здійснювати одна з організацій, що управляє майновими правами артистів-виконавців і виробників фонограм на колективній основі. Одержана винагорода розподіляється відповідною організацією колективного управління між виконавцями та виробниками фонограм (відеограм).

Розділ 3. Виплата роялті (винагороди) та відповідальність за порушення авторських та суміжних права в Україні

Одного разу в 1997 році відомий харківський музикознавець С.О. Коротков, завершуючи чергову лекцію перед слухачами курсів підготовки ді-джеїв, попередив їх про необхідність завчасно складати перелік музичних композицій, що програються ними. "Одного дня", - сказав музичний гуру - "в заклад, в якому ви працюєте, прийде людина і зажадає платню за ту музику, яку ви граєте! Будьте готові до цього".

Створюючи музичний твір, музиканти і виконавці не тільки реалізують свої творчі здібності, але і створюють музичний продукт, що є авторським твором, за який вони сподіваються одержати матеріальну винагороду. Крім того, на стадії виробництва цього твору до музикантів і виконавців підключається ціла команда людей (звукорежисери, продюсери та інші), праця яких теж повинна бути оплачена. Оплата праці цього колективу здійснюється за рахунок продажу примірників фонограми створеного твору. Проте у кожного проданого примірника фонограми може бути різна доля: один використовуватиметься удома для прослуховування у сімейному колі, другий буде програний ді-джеєм в клубі, де його почують десятки людей, а третій потрапить в ефірну студію радіостанції і музику, записану на ньому, почує вже мільйонна аудиторія.

Другий і третій випадок, описані вище, трактуються українським законодавством як публічне виконання фонограми з комерційною метою. Згідно ст. 43 Закону України "Про авторське право і суміжні права" дозволяється таке публічне виконання фонограм без узгодження з їх виконавцями (виробниками), але з виплатою їм винагороди. Отже, за музику треба платити. Тепер спробуємо розібратися, хто, в яких випадках, кому і скільки повинен платити.

Наприклад, якщо ви в магазині купили компакт-диск (звичайно ж ліцензійний) із записом вашого улюбленого співака, то ви можете слухати його самі, з сім'єю і друзями абсолютно вільно. Також ви можете для особистих цілей скопіювати цей диск на інший носій. Згідно ст. 42 (частина 4) Закону "Про авторське право і суміжні права" у вартість записувальної апаратури і чистих носіїв (чисті касети, "болванки" CD-R для запису аудіодисків) вже включена винагорода авторам і виконавцям. Більше нічого нікому платити не потрібно.

Зовсім інша справа, якщо фонограми будуть використовуватися з комерційної метою. У такому випадку, платити повинні юридичні і фізичні особи, що використовують фонограми (відеограми) в комерційних цілях. До них відносяться: театри, філармонії, цирки, клуби, будинки і палаци культури, кіноконцертні зали, дискотеки, а також парки, стадіони, кінотеатри і відеосалони, казино, нічні клуби, бари, кафе, ресторани, тощо. Повний перелік наведений в Постанові Кабінету Міністрів України №71 від 18.01.2003г. "Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати".

Використання фонограм з комерційною метою передбачає отримання прибутку від такого використання. Наприклад, основною діяльністю нічних клубів є проведення дискотек, численні кафе використовують аудіозаписи для створення музичного фону для своїх відвідувачів, діяльність радіостанцій принципово неможлива без використання фонограм. Всі вищезазначені типи організацій і закладів так чи інакше одержують прибуток від використання музичних творів, що є об'єктами авторського права.

Публічне використання музики завжди переслідує певну мету — створити більш комфортну атмосферу в торговельному залі супермаркету, залі ресторану, у вагонах поїздів залізничного транспорту, за рахунок чого залучити більше клієнтів і, в остаточному підсумку, підвищити прибутки певного закладу. За таких обставин цілком логічно, що така організація повинна сплачувати роялті за музику, що приносить їй прибуток, так само, як вона сплачує за електрику або воду.

Збір винагороди за використання фонограм (відеограм) і контроль за їх правомірним використанням здійснюється вповноваженими організаціями колективного управління.

Платити за публічне використання музики зобов’язують такі законодавчі акти України, як: Закон України "Про авторське право й суміжні права" від 23.12.1993 № 3792-XІІ, а також Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм і порядок його виплати" від 18 січня 2003 р. N 71 і "Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права й суміжних прав" від 18 січня 2003 р. N 72.

На сьогодні зареєстровані та діють ряд організацій колективного управління, які мають певну сферу діяльності. Зокрема, найбільшою організацією колективного управління, яка управляє правами суб‘єктів авторського права є ДП "Українське агентство з авторських та суміжних прав".

ДП УААСП є єдиною в Україні організацією, що має міжнародне визнання, зокрема, агентство є членом Міжнародної конфедерації авторських і композиторських суспільств (CISAC), яка об`єднує 222 авторсько-правових товариств з 118 країн світу. В рамках співпраці з членами CISAC ДП УААСП існують договори про взаємне представництво інтересів із забезпечення охорони майнових прав авторів і їх правонабувачів з організаціями колективного управління з багатьох країн світу, серед яких: Росія, США, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, Іспанія і багато інших.

Різниця між УААСП та іншими організаціями колективного управління, які працюють в Україні насамперед полягає у тому, що УААСП – це єдина організація в Україні, яка є членом CISAC. Вона уповноважена представляти і захищати інтереси вітчизняних авторів за кордоном та іноземних авторів в Україні. По-друге, це організація, яка ефективно збирає, розподіляє і виплачує авторську винагороду. Крім того, вона збирає значно більше від усіх інших разом узятих ОКУ".

Уповноваженою організацією колективного управління є також Об‘єднання підприємств "Українська ліга музичних прав" (далі - УЛМП). Українська Ліга Музичних Прав є вповноваженою неприбутковою організацією колективного управління суміжними правами. Предметом діяльності УЛМП є збір (роялті) і наступний розподіл винагороди за публічне виконання фонограм у публічних місцях (кафе, бари, ресторани, супермаркети, транспорт і т.д.).

У одному із своїх інтерв’ю директор з Європейських питань Міжнародної конфедерації товариств авторів і композиторів (CISAC) Мітко Чаталбашев розповів інформаційному агентству УНІАН, про те, які бачить проблеми CISAC у сфері захисту авторських прав в Україні. "Проблемною сферою є користувачі, які відносяться до так званої категорії "малих прав". Досить низький відсоток виплат (біля 5-6% від загальної кількості користувачів) спостерігається серед кафе, барів, ресторанів, торгівельно-розважальних центрів, нічних клубів.

На його думку, найголовніше, треба внести певні законодавчі зміни, які відносяться до діяльності організацій колективного управління. На сьогоднішній день українське законодавство, яке регулює діяльність таких організацій, дозволяє працювати у сфері авторських прав великій кількості фантомних організацій колективного управління. Ці організації не мають ні відповідного досвіду, ні достатньої матеріальної і технічної бази, щоб здійснювати нормальну роботу в цій сфері. Тому такі організації повинні піти. А для цього треба чітко виписати в законі критерії відносно того, хто може займатися роботою у сфері захисту авторських прав. Найправильніший варіант, якщо працюватиме одна організація з авторських прав, яка б займалася музичними творами, а одна з аудіовізуальних прав. А зараз, тому що на цьому ринку працює безліч організацій колективного управління, користувач плутається, хто якими правами управляє, з ким слід укладати договір. Крім того, слід досягти чіткого виконання законів у сфері авторських прав. А то виходить, що сьогодні закон є, але він не виконується багатьма користувачами об`єктів авторського права. Дотримання законів неминуче підвищить рівень української культури і престиж українських авторів".

Дійсно, в Україні з’явилося багато організацій, які опікуються авторським правом. Автори одержують багато отаких бандеролей, які приходять і кажуть, що вімовтеся там, ідіть до нас, ми вас приголубимо, ми вас зігріємо, а ті вас обкрадуть. Автору, який, скажемо пише пісні, важко досліджувати, хто його може обікрасти, а хто приголубити, саме отут треба якесь направлення чи законодавство, чи департамент має зорієнтувати автора, куди йому звертатись, а куди не варто.

Також Мітко Чаталбашев дав оцінку роботи українського члена CISAC – УААСП. Він зазначив, що: "у принципі, прогрес існує. Якщо ми поглянемо на цифри, то щороку збори авторської винагороди зростають. Але це не повинно вводити в оману, оскільки база, від якої УААСП починав працювати, була дуже низька. Якщо поглянути на структуру зборів УААСП, велика частина надходжень забезпечується за рахунок так званих "великих прав" (збори авторської винагороди з театрів). У країнах ЄС доля "малих прав" вища, ніж доля "великих прав". Але це досягається за рахунок телеканалів. А з цією категорією користувачів, як говорилося вище, в Україні великі проблеми. В той же час, ми бачимо великі перспективи в роботі УААСП ".

Що стосується підприємців - власників кафе, барів, ресторанів та нічних клубів, здійснення підприємницької діяльності в кафе, барі, ресторані або нічному клубі, як правило, супроводжується програванням звукозапису музики та звучанням записаних пісень у виконанні як вітчизняних, так і іноземних виконавців. Як відомо, у музичного твору є автор слів, композитор, виконавець та виробник фонограми, який здійснив звукозапис цього твору.

Оскільки автору, виконавцю, виробнику фонограм, на практиці, складно управляти своїми правами та контролювати використання твору, тому, Законом відповідно передбачена можливість здійснення виплати винагороди через організації колективного управління. Згідно зі статтею 49 Закону, організації колективного управління виконують відповідні функції від імені суб‘єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень.

Зважаючи на те, що записи музичних творів, що використовуються в кафе, барі, ресторані, нічному клубі містять об‘єкти авторського права (музичні твори) та суміжних прав (фонограми та зафіксовані у них виконання), збір винагороди можуть здійснювати організації колективного управління, які управляють відповідно правами суб‘єктів авторського права і спеціально визначені уповноважені організації колективного управління, які управляють правами суб‘єктів суміжних прав.

У першому випадку збір винагороди здійснюється, виходячи з мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об‘єктів авторського права визначених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 72, у другому – розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71.

За використання об‘єктів авторського права пунктами 21, 22 додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 72 передбачена мінімальна ставка авторської винагороди у разі виконання творів виконавцями та виконання примірників творів у запису у місцях, з платним і безплатним входом (у тому числі в кафе, барі, ресторані та нічному клубі). Наприклад, у місцях з платним входом мінімальна ставка винагороди складає 4 % суми валового збору, одержаного від продажу квитків, а у місцях з безплатним входом – 1 % доходів, одержаних з того виду діяльності, у процесі якої відбувається використання творів, а у разі відсутності таких доходів - 2,5 % загальної суми витрат організатора на проведення заходу.

У власників кафе, барів, ресторанів та нічних клубів часто виникає таке питання як: "чи зобов’язаний я платити за публічне виконання, якщо я використовую тільки ліцензійні продукти (диски, касети і т.д.)?".

Згідно з п. 4 ст. 8 Закону України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних", придбання примірника аудіовізуального твору, фонограми, відеограми, комп'ютерної програми, бази даних, маркованого контрольною маркою, не є набуттям прав на публічне виконання, публічний показ, публічну демонстрацію, публічне сповіщення, майновий найм, побутовий чи комерційний прокат записаного на цьому примірнику аудіовізуального твору, фонограми, відеограми, комп'ютерної програми, бази даних.

Тому, якщо особа, — немає значення за допомогою якого пристрою — магнітофону, музичного центра, телевізора, радіоприймача або комп'ютера — використає фонограму в громадському місці, це вважається її публічним виконанням, за яке потрібно платити: адже музика досягає також вух персоналу й відвідувачів, які до кола вашої родини або її знайомих ніяк не належать.

Розмір винагороди встановлений розділом І додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71 як для місць з платним входом, так із безплатним і складає 1 % від доходів, одержаних з того виду діяльності, у процесі якої здійснюється використання фонограм, відеограм та зафіксованих у них виконань або 2,5 відсотки від загальної суми витрат на зазначений вид використання у разі відсутності таких доходів.

Таким чином, суб‘єкти господарювання, які використовують під час своєї діяльності музичні твори, фонограми, зафіксовані у них виконання повинні виплачувати винагороду суб‘єктам авторського права і суміжних прав. Вимагати виплати винагороди на підставі укладеного договору мають право організації колективного управління, а також відповідні контролюючі та правоохоронні органи.

Незаконна підприємницька діяльність , яка включає в себе використання об’єктів авторського права та суміжних прав без дозволу на це правовласників і без виплати винагороди можна назвати "інтелектуальним піратством". У результаті такої неправомірної діяльності зачіпаються інтереси композиторів,поетів-піснярів та інших авторів, артистів-виконавців, виробників фонограм, відеозаписів, аудіовізуальних творів, організацій ефірного та кабельного мовлення, а також держави і в цілому всього суспільства.

Автори і артисти-виконавці не отримують належні їм за законом гонорари, що, звичайно ж, не стимулює їх творчі можливості.

Виробники аудіо-і відеопродукції, витрачаючи певні фінансові кошти на її виготовлення, не мають належної віддачі від комерційного використання такої продукції. Це, у свою чергу, позначається на обсязі виробництва, іноді на якості продукції, що випускається, а деколи робить виробництво безприбутковим або навіть збитковим.

У зв'язку з тим, що "бізнес" у сфері інтелектуального піратства, як правило, є нелегальним і над прибутковими, держава щорічно не отримує в казну у вигляді несплачених податків та інших платежів значні суми. Це робить свій вплив на загальноекономічну ситуацію в країні, посилює криміногенну обстановку, позбавляє державу можливості виділяти необхідні кошти на проведення культурних програм і підтримувати легальних виробників.

Громадяни, купуючи контрафактну продукцію, часто отримують невірне уявлення про художню цінність музичних альбомів, фільмів, у зв'язку з неякісним записом творів, по ряду інших причин.

Саме прийняття нового законодавства дозволить ефективно боротися з "піратством" в Україні та може стати моделлю для відстоювання авторських прав і в інших сферах. Для цього, в першу чергу необхідно привести наше законодавство "в порядок". Але, нажаль навіть нові законопроекти не є досконалими та створюються для того, щоб краще захищати власні інтереси. Так, наприклад, Матвійчук А.М., у одному зі своїх виступів класифікував закони, які були подані до Верховної Ради України, по таких категоріях. Закон № 3503 – це олігархічний закон, який лобіює інтереси виробників шоу-бізнесової еліти, в яку входить дуже мало людей. Закон №4073 – це державно – бюрократичний. Всі державні інституції нагадують залізобетонну стіну плачу, де розбиваються всі наші якісь благі поривання і надії. Ми творимо, ми щось робимо – а в результаті нічого не отримуємо.

Ще два закони, № 2451 та № 4451 (але їх можна об’єднати) – це такий державно-громадський закон. Можна зазначити, що цей закон представляє інтереси як організацій творчих, так і творчих особистостей.

Наприклад, багатьом нашим ведучим, провідним артистам, притаманне бажання захистити свої фінансові інтереси. Але, краще захищати не "отой пруд, в якому твоя рибка, коли гинуть всі річки і гине риба, яка там існує", а подумати над тим, щоб створити закон, який би захищав всі наші "водойми, наші річки і наші моря".

Василь Зінкевич, наприклад, плаче, що він не може купити хорошу пісню, тому що вона дорого коштує, що він не може проплатити собі ефіри, які коштують занадто дорого на комерційних каналах. Його туди і на поріг не пускають. Оце сучасний прагматичний підхід до мистецтва, взагалі до людей інтелектуальної праці.

Відповідно до ст. 51 ЗУ "Про авторське право та суміжні права", захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

Відповідно до ст.. 431 та ст. 432 Цивільного кодексу України, порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності.

Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення. (ЦКУ, ч. 2 ст. 432)

За "несплачене" публічне виконання фонограм музичних творів ст. 51–2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає санкції у вигляді штрафу від 10 до 200 неоподаткованих мінімумів.

У відповідності зі ч. 1 ст. 176 Кримінального кодексу України, "незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, - караються штрафом від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3400 – 17 000) або виправними роботами на строк до 2 років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення".

Якщо заклад використовує музику в комерційних цілях, але не виплачує роялті, він може бути притягнутий як до адміністративної, так і до кримінальної відповідальності залежно від суми, яку заклад повинен був відрахувати.

Розділ 4. Порушення авторського права та судова практика у сфері неправомірного використання музичних творів, виконань та фонограм

"Авторські права – це такий само продукт, як канцелярські товари або послуги салонів краси, а значить потрібно платити!"

Багаторічна робота у сфері забезпечення майнових прав інтелектуальної власності на твори, виконання, фонограми, відеограми, виявила "ахілесову пяту" цієї царини – відсутність первинних договорів розпорядження майновими правами інтелектуальної власності на зазначені об’єкти. Іноді практика надавала кумедні прецеденти, як, наприклад, намір композитора та продюсера співачки "узаконити" репертуар останньої, який вона використовувала впродовж років без письмових договорів з авторами. У результаті, композитор з продюсером уклали щодо обумовленого репертуару невиключний ліцензійний договір без права передачі майнових прав іншим особам обома сторонами – ліцензіаром та ліцензіатом. Як наслідок, цей договір передбачав лише три варіанти виконання пісень з означеного репертуару: або композитором, або продюсером, або ними обома дуетом. У будь-якому випадку, договір "де-юре" позбавляв співачку зазначеного репертуару, який вона виконувала за усною домовленістю з композитором, повторюю, впродовж років на радість своїх численних шанувальників в Україні. Зрозуміло, після консультації, сторони цей договір розірвали.

Подібних прикладів можна навести занадто багато. Але найхарактернішою залишається ситуація, коли між творцями, тобто співавторами, авторами і виконавцями, виробниками відеограм і\або фонограм тощо, взагалі не укладено договору. Буває, що навіть й усного. На жаль, ще сьогодні, у 21-му столітті, можна почути від українського співака або співачки тезу, типу: "А чому я маю когось питати дозволу, коли цю пісню і без мене співає пів-України? До того ж, і автор давно помер.

Усе вищенаведене є свідченням того, що культура дотримання прав інтелектуальної власності у мистецькій сфері в Україні тільки народжується.

Неукладення договору і не виплата винагороди є порушенням прав авторів, виконавців, виробників фонограм, відеограм. Саме недотримання законодавства України у сфері авторських та суміжних прав є однією із основних підстав для судового захисту. Також, підставою для подачі позовів користувачів є порушення умов договору (якщо він укладений) між користувачем і відповідним підприємством.

Правомірним прикладом може бути така ситуація, коли: 2 липня 2008 року, Компанія METRO Cash & Carry Україна купила у державного підприємства "Українське агентство з авторських та суміжних прав" ліцензію на використання музичних добутків зі світового каталогу у всіх магазинах компанії в країні. Те, що компанія МЕТRО Cash & Carry Україна підписала відповідний договір стало показовою подією, оскільки сьогодні, на жаль, вітчизняні компанії всіма можливими способами намагаються уникнути виплати винагороди за використання авторських прав, від чого в першу чергу страждають наші музиканти, композитори і поети. А такі іноземні компанії, як МЕТRО Cash & Carry Україна, показують приклад відкритості і поваги до законів держави.

Нажаль, можна навести набагато більше прикладів із практики, які є неправомірними, чим таких, у яких чітко дотримуються вказівок закону.

Порушниками авторських прав, можуть бути не лише певні компанії чи підприємства, які не виплачують винагороди, але й інші особи, які без будь-яких прав використовують чужі тври. Так, наприклад поет Мирослав Воньо - автор популярних пісень "Козацькому роду нема переводу" і "Здрастуй, рідне село", уже четвертий рік намагається домогтися в суді відшкодування морального і матеріального збитку від Михайла Поплавського. Мирослав Воньо кілька разів намагався подати позовну заяву про відшкодування морального і матеріального збитку в Шевченківський районний суд столиці, але її не приймають.

Як повідомив Мирослав Воньо в інтерв'ю газеті "Україна молода", Михайло Поплавський кілька років назад включив ці пісні у свої збірники "Сало" і "Кохаймося" без відома та дозволу композитора і поета. Більш того, на аудіокасетах і компакт-дисках автори пісень не були зазначені, що і є свідченням злісного порушення авторських прав.

Нажаль, справа так і залишилась не вирішеною, але Мирослав Воньо має намір продовжити боротьбу за справедливість.

Ще одним прикладом у судовій практиці щодо використання музичних творів, у 2009 році став позов до суду "Української ліги музичних прав", яка збирає роялті за використання музики в комерційних цілях у торгових мережах та ресторанах, проти будівельних гіпермаркетів "Епіцентр".

Від торгової мережі Ліга вимагає щорічно сплачувати 1% від своєї виручки у вигляді роялті за програвання музичних творів. У Лізі зазначають, що у зв'язку з кризою вони навіть готові піти на поступки роздрібним мережам.

"Ми запропонували Епіцентру укласти договір за фіксованою ставкою — 400 грн. в місяць за 1 тис. кв. м торгової площі. Таким чином, обсяг місячної плати для мережі становив би близько 500 тис. грн. Після цього вони перестали з нами контактувати, але від використання музики не відмовилися. Тому ми і були змушені звернутися до суду", — пояснює директор Української ліги музичних прав Олексій Гуменчук.

Тепер компанія в судовому порядку вимагає від Епіцентру оплачувати 1% свого обороту у вигляді роялті, як це передбачено постановою Кабміну № 71 від 18 січня 2003 року.

У зв'язку з тим, що торговельна мережа в останні роки не розголошує результатів своєї роботи, розмір роялті до оплати оцінити складно. Однак дохід основного конкурента Епіцентру — мережі Нова лінія — за підсумками 2008 року склав 2,7 млрд грн.

Таким чином, у разі програшу справи в суді Епіцентр повинен буде укласти договір з Лігою і платити їй за використання фонограм суму в кілька десятків мільйонів гривень на рік.

Також, у 2007 році показовими судовими спорами стали справи за позовами ТОВ "Українська музична видавнича група" до ТОВ "ТРО "Русское радио" –"Україна" (№ 20/570) та ТОВ "Українська музична видавнича група" до ТОВ "ТРК "Медіа маркет") про заборону вчинення дій за участі двох ОКУ як третіх осіб (третьою особою на стороні позивача була ОКУ асоціація "Дім авторів музики в Україні", третьою стороною на стороні відповідачів – ДП "УААСП").

Суть спорів така. Позивач вимагав від відповідачів припинити публічне сповіщення без дозволу й договору з Асоціацією "ДАМвУ" й без виплати авторської винагороди Асоціації "ДАМвУ" (уповноважена позивачем ОКУ) музичних творів (пісень) за певним переліком, а також зобов’язати відповідачів сплатити позивачеві компенсацію за порушення авторських прав у сумі 600000 грн. та 525000 грн. відповідно.

Судами першої й апеляційної інстанцій було встановлено, що:

1) позивач на території України є власником виключних майнових авторських прав на згадані твори;

2) позивач уклав з Асоціацією "ДАМвУ" договір, за яким Асоціація "ДАМвУ" як ОКУ прийняла в управління виключні майнові авторські права, що належать позивачеві, в тому числі й на надання дозволів на використання творів і по збору авторської винагороди, тоді як позивач зберіг за собою право самостійно контролювати дотримання його авторських прав третіми особами й самостійно захищати свої права;

3) між відповідачами і ДП "УААСП" як ОКУ укладено ліцензійні договори, за якими відповідачі одержали дозволи на використання музичних творів, які є предметом спорів, і повністю сплатив належну авторську винагороду за їх використання шляхом публічного сповіщення;

4) позивач листами повідомив ДП "УААСП" про виключення спірних творів із колективного управління ДП "УААСП" і про заборону з 1 січня 2006 р. видавати дозволи на використання творів, права на які належать позивачеві;

5) офіційно твори, які є предметом цих спорів, не виключено з управління ДП "УААСП";

6) станом на 7 серпня 2006 р. відповідачами сплачено авторську винагороду за використання спірних творів відповідно до їх договорів з ДП "УААСП";

7) позивач не звертався до ДП "УААСП" з приводу одержання належної йому авторської винагороди. Отже, причиною спорів є питання про розмежування сфер діяльності ОКУ.

Системний аналіз норм законодавства свідчить про наявність особливостей правового регулювання діяльності органів колективного управління з управління авторськими правами порівняно із загальними нормами (ст. 15 ЗУ "Про авторське право і суміжні права"). Таким чином законодавець враховує специфіку діяльності й організацій телерадіомовлення, яка полягає в постійному використанні великої кількості різних об’єктів авторського права, що викликає складність при визначенні кола суб’єктів авторського права, і в необхідності дотримуватися їхніх прав (беручи до уваги значну кількість творів і їх авторів; необхідність встановлення всіх авторів кожного твору (його складової частини); необхідність з’ясування особи належного суб’єкта авторського права щодо кожного твору; наявність іноземних суб’єктів авторського права; можливість передачі авторського права його суб’єктом іншій особі й ін.).

За таких обставин апеляційний господарський суд, встановив, що факт використання відповідачами спірних творів на підставі чинних ліцензійних договорів із ДП "УААСП" як організацією колективного управління; факт належної сплати відповідачами авторської винагороди відповідно до умов згаданих договорів (у тому числі й за використання спірних творів); відсутність факту вилучення спірних творів із дозволу на використання, який відповідачам надано ДП "УААСП" (з огляду на відсутність відповідного рішення ДП "УААСП", оцінка правомірності дій якого з цього приводу перебуває поза межами вказаних позовів, а також враховуючи фактичні дати написання й альтернативний і неконкретизований зміст листів позивача на адресу ДП "УААСП" (відсутня індивідуалізація об’єктів авторського права), і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у діях відповідачів вини як обов’язкового елементу складу цивільного правопорушення й у зв’язку з відсутністю з боку відповідача порушення авторських прав позивача прийняв правомірне рішення про повну відмову в позові. При цьому позивач не втратив права на одержання сплаченої відповідачами авторської винагороди через ДП "УААСП" і на вилучення спірних творів із дозволів на використання, які надаються ДП "УААСП".

Сам лише факт укладення ліцензійного договору між телерадіомовником й організацією колективного управління майновими правами авторів не є гарантією, що користувач уникне небажаних позовів від суб’єктів виключних майнових прав на твори, на використання яких телерадіомовник отримав дозвіл від ОКУ. Таке припущення підтверджується й матеріалами іншого господарського спору про використання мовником музичних творів на підставі ліцензійної угоди з ОКУ. Цікавим для розуміння судової практики цієї категорії господарських спорів є факт, що добросовісним діям мовника-користувача, аналогічним за своїм цивільно-правовим змістом поведінці відповідачів за наведеними вище спорами, господарським судом дана зовсім протилежна оцінка.

Суть цього спору така. ТОВ "Чесна музика" звернулося з позовом до ПП "Нова хвиля" (радіостанція "Шарманка") з позовом про стягнення компенсації за порушення виключних майнових авторських прав на музичний твір із текстом.

Судами першої й апеляційної інстанції було встановлено:

1) позивачеві були передані права від інших суб’єктів авторського права на використання певних творів, у т.ч. спірного музичного твору, який відповідач використовував шляхом публічного сповіщення на радіо "Шарманка", а також право третім особам забороняти позадоговірне використання цих музичних творів;

2) факт використання відповідачем спірного музичного твору зафіксовано актом фіксації порушення авторських прав;

3) позивач повідомив Всеукраїнську громадську організацію "Автор" про вилучення з колективного управління спірний твір;

4) між відповідачем і Всеукраїнською громадською організацією "Автор" як організацією колективного управління укладено договір на виплату винагороди за використання творів при здійсненні господарських операцій, відповідно до якого відповідач щомісяця сплачує авторську винагороду (роялті) за використання музичних творів.

Однак на відміну від попередніх постанов Київського апеляційного господарського суду (у справах № 20/570 і № 20/571), які відмовили в задоволенні позовів власника виключних майнових прав на музичні твори на території України, цього разу суд зазначив, що сам по собі факт збору винагороди за сповіщений відповідачем спірний твір не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності у вигляді сплати компенсації, оскільки відповідно до умов договору відповідач не повинен сплачувати винагороду на користь третьої особи, а третя особа не мала права на збір винагороди за сповіщений музичний твір у тому випадку, коли відповідачем не був укладений відповідний авторський договір або договір про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, тобто коли відповідачем не було забезпечено використання твору без заподіяння шкоди авторським правам.

Отже, не зважаючи на наявність укладеного договору між користувачем та ОКУ про надання дозволу на використання об’єктів авторського права і сплати винагороди за таке використання, користувач зобов’язаний самостійно укладати договори про надання дозволу про використання об’єкту авторського права з кожним із правовласників, об’єкти авторського права яких він має намір використовувати шляхом публічного сповіщення по радіо чи телебаченню. Такий підхід суперечить принципам діяльності ОКУ, викладених у ст. 49 ЗУ "Про авторське право і суміжні права". До функцій ОКУ належить укладення договорів про використання прав, переданих в управління на основі повноважень, одержаних від суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав. Умови цих договорів мають відповідати положенням статей 31-33 цього Закону. Тобто метою укладення договору між ОКУ і відповідачем було забезпечення використання музичних творів без заподіяння шкоди авторським правам, у тому числі спірного твору.

Факт неотримання ОКУ повноважень від правовласника на управління спірним твором не може ставитися у вину користувачеві, який не знав і (як свідчить постанова) не був поінформований ані правовласником, ані ОКУ, що отримав право використовувати спірний твір від особи, яка позбавлена повноважень управляти майновими правами на спірний твір. За логікою постанови господарського суду апеляційної інстанції, мовнику не залишалося нічого іншого, як укладати договори про використання об’єктів авторського права з кожним правовласником, що, по-перше, враховуючи специфіку господарської діяльності мовника, є вкрай складним завданням, по-друге, ставить під питання доцільність існування інституту колективного управління майновими правами авторів і суб’єктів суміжного права як такого.

Викладене, однак, не слід сприймати як заклик до укладення договорів із багатьма ОКУ майновими правами на кожен вид об’єктів авторського права (наприклад, музичних творів із текстом або без), які телерадіомовник використовує у господарській діяльності. Вступаючи в договірні відносини з декількома ОКУ (використання музичних творів шляхом їх публічного сповіщення), користувач може поставити себе в становище більш невигідне, ніж вірогідність бути відповідачем у одній із судових справ.

По-перше, виникає необхідність відраховувати кожній організації колективного управління певний відсоток від валових доходів, отриманих від діяльності, під час здійснення якої відбувається використання музичних творів, що є економічно невигідним. По-друге, у цих організацій колективного управління може виникнути конфлікт щодо обсягу репертуару кожної з них, який фактично використовується телемовником, а отже, може суттєво скоротити перелік музичних творів, які користувач може вільно використовувати, а сам телеканал чи радіостанцію зробити фактичним заручником конфлікту конкуруючих ОКУ. Враховуючи викладене, доцільно укладати один ліцензійний договір із певною ОКУ й вимагати від контрагента письмово повідомляти про зміст репертуару такої ОКУ, а також про кожен факт вилучення з цього репертуару музичних творів певних суб’єктів виключних майнових авторських прав, що забезпечить стабільну діяльність телерадіомовника й унеможливить виникнення передумов для отримання небажаних позовів.

Зразки рішень суду, що стосуються порушень авторських та суміжних прав додаються.


Висновки

Стрімкий розвиток техніки суттєво загострив конфлікт між інститутами авторського права та суміжних прав, які розвиваються, з однієї сторони, і об’єктивними потреб суспільства в доступі до культурних цінностей, до інформації – з другої. Простота та доступність сучасних технічних засобів, які надають їх власникам фактичну можливість безперешкодного використання результатів інтелектуальної діяльності в сфері музики, зокрема можливість їх "цифрового" копіювання в необмеженій кількості, привели до масштабного збільшення випадків порушення законодавства про авторське право та суміжні права.

Низький рівень дотримання законодавства в даній сфері багато в чому викликаний тим, що переважна більшість сучасних музикантів не обізнані про права, що їм належать і про можливі способи їх здійснення та захисту. Як наслідок, вони часто здійснюють грубі помилки при вирішенні питань про використання створених об’єктів. У зв’язку із незаконним використанням об’єктів авторського права та суміжних прав, небхідим є прийняття нового законодавства у сфері авторських та суміжних прав або удосконалити норми які є на сьогоднішній день згідно із нормами європейського законодавства і звичайно посилити охорону цих прав. На мою думку, найголовніше, треба внести певні законодавчі зміни, які відносяться до діяльності організацій колективного управління (ОКУ). Саме недосконалість норм авторського права - одна із причин порушень у діяльності ОКУ. Необхідно чітко вписати в законі критерії відносно того, хто може займатися роботою у сфері захисту авторських прав. Так, наприклад, правильним буде, якщо працюватиме одна організація з авторських прав, яка б займалася музичними творами, а одна з аудіовізуальних прав. Це допоможе користувачу більш чітко розуміти з ким слід укладати відповідний договір, адже на ринку працює безліч організацій колективного управління, і користувач плутається, хто з них якими правами управляє. Також слід змінити структуру контролю за процесом створення ОКУ, наглядом за їхньою діяльністю та за об’єктивних підстав, припинення цієї діяльності. Можна взагалі відокремити питання врегулювання діяльності ОКУ в окреме законодавство, вилучивши відповідні норми із ЗУ "Про авторське право та суміжні права". Я вважаю, що із прийняттям нового законодавства, у українських музикантів з’явився шанс отримати законне регулювання захисту авторського та суміжних прав щодо шоу-бізнесу, а на практиці — повернення грошей правовласникам, в музичну індустрію. Також, це дозволить ефективно боротися з "піратством" в Україні та може стати моделлю для відстоювання авторських прав в інших сферах.

Саме незаконну підприємницьку діяльність , яка включає в себе використання об’єктів авторського права та суміжних прав без дозволу на це правовласників і без виплати винагороди можна назвати "інтелектуальним піратством". Адже у результаті такої неправомірної діяльності зачіпаються інтереси композиторів,поетів-піснярів та інших авторів, артистів-виконавців, виробників фонограм, відеозаписів, аудіовізуальних творів, організацій ефірного та кабельного мовлення, а також держави і в цілому всього суспільства. Крім того, слід досягти чіткого виконання законів у сфері авторського права та суміжних прав. А то виходить, що сьогодні закон є, але він не виконується багатьма користувачами об`єктів авторського права. Звичайно, це не є одним із легких завдань, і зробити це не дуже просто, але саме дотримання законів неминуче підвищить рівень української культури і престиж українських авторів. Усе вищенаведене є свідченням того, що культура дотримання прав інтелектуальної власності у мистецькій сфері в Україні тільки народжується. Саме прийняття нового законодавства та чітке його виконання сприятимуть активному розвитку культури в Україні взагалі.


Список використаних джерел

1 Цивільний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. Станом на 22 квітня 2010 р.: (офіц.. текст). – К.: Паливода А.В., 2010. – 328 с.

2 Кодекс України про адміністративні правопорушення: чинне законодавство зі змінами та допов. Станом на 1 січня 2010 р.: - (офіц.. текст). – К.: Паливода А.В., 2010. – 248 с.

3 Кримінальний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та допов. Станом на 15 травня 2008 р.: - К.: Вид. Паливода А.В., 2008. – 188 с.

4 Закон України "Про авторське право і суміжні права" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1994. – №13. – ст. 64.

5 Закон України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних" // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2000. – №24.;

6 Авторське право і суміжні права. Європйський досвід: У 2-х книгах / За ред.. А.С. Довгерта. – Книга 2: Виступи, статті європейських спеціалістів / Уклад. В.С. Дроб’язко. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2001. – 460 с.

7 Иванов Н.В. " Авторские и смежные права в музыке": учеб. – практич. пособие / И 20 под ред. А.П. Сергеева. – М.: Проспект, 2009. – 176 с.

8 Інтелектуальна власність у формуванні інноваційної економіки України: проблеми законодавчого забезпечення та державного регулювання / За за. Ред.. проф.. В.І. Полохала. Автор-упорядник Г.О. Андрощук. – К: Парламентське вид-во, 2010. – 384 с.

9 И. Силонов "Авторское право в шоу-бизнесе" // Интелектуальная собственность. Авторское право и смежные права. – 2001. - № 11. –14 с.

10 И. Силонов "Авторское право в шоу-бизнесе" // Интелектуальная собственность. Авторское право и смежные права. – 2002. - № 2. –22 с.

11 Право інтелектуальної власності: Акад. курс: Підруч. для студ. Вищих навч. закладів / О.П. Орлюк, Г.О. Андрощук, О.Б. Бутнік-Сіверський та ін..; За ред. О.П. Орлюк, О.Д. Святоцького. – К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2007. – 696 с.

12 http://www.romanenko.biz/ua/library/article_royalty.html

13 http://www.uacrr.kiev.ua/129/

14 http://www.uacrr.kiev.ua/133/

15 http://www.musicliga.org/ua/users/faq.html

16 www.reyestr.court.gov.ua

17 http://jurportal.net/showthread.php?t=300

18 http://www.intelvlas.com.ua/news/copyright/224/


Додаток 1

Вищий господарський суд України

Постанова

Іменем України

04 березня 2008 р.

№ 13/159

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю. розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Чесна Музика", м. Київ (далі –ТОВ "Чесна Музика") на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2007 зі справи № 13/159 за позовом ТОВ "Чесна Музика" до приватного підприємства "Атілла-2005", м. Чернігів (далі –ПП "Атілла-2005"), третя особа, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа Обловатний Олег Михайлович, м. Чернігів (далі –СПД Обловатний О.М.), про стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав у сумі 109 200 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

ТОВ "Чесна музика" –Радченка О.О.,

ПП "Атілла-2005"–Купрієнка О.В.,

СПД Обловатного О.М. –не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Встановив:

ТОВ "Чесна музика" звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом до ПП "Атілла-2005" та просило суд:

- стягнути з відповідача 109 200 грн. компенсації за порушення майнових авторських прав ТОВ "Чесна музика";

- накласти на ПП "Атілла-2005" штраф у розмірі 10% від суми компенсації;

- опублікувати в газеті "Деснянська правда" текст судового рішення з даної справи.

- Рішенням названого господарського суду від 08.08.2007 (суддя Фетисова І.А.) позов задоволено частково; з ПП "Атілла-2005" стягнуто: 33 600 грн. компенсації за порушення майнових авторських прав позивача; 3 360 грн. штрафу; 336 грн. державного мита і 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; відповідача зобов’язано опублікувати в газеті "Деснянська правда" резолютивну частину рішення з цієї справи; у частині ж позовних вимог про стягнення з відповідача 75 600 грн. компенсації відмовлено. Прийняте місцевим господарським судом рішення мотивовано порушенням відповідачем авторських прав шляхом використання музичних творів без дозволу уповноваженої особи та без сплати авторської винагороди. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2007 (колегія суддів у складі: суддя Григорович О.М. –головуючий, судді

Гольцова Л.А., Рябуха В.І.) рішення господарського суду першої інстанції скасовано і прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю, з ТОВ "Чесна музика" на користь ПП "Атілла-2005" стягнуто 168 грн. державного мита за подання апеляційної скарги. В обґрунтування постанови зазначено, що в діях відповідача відсутнє порушення авторських прав ТОВ "Чесна музика".

ТОВ "Чесна музика" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного господарського суду з цієї справи скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін. Скаргу мотивовано, зокрема, тим, що, приймаючи оскаржувану постанову, Київський апеляційний господарський суд порушив норми матеріального права, в тому числі Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) і Закону України "Про авторське право і суміжні права"; крім того, судом апеляційної інстанції порушено приписи Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) щодо оцінки доказів, оскільки неправомірно переоцінено докази, покладені в основу рішення місцевого господарського суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- 01.04.2007 товариством з обмеженою відповідальністю "Издательство Монолит" (далі – ТОВ "Издательство Монолит") і ТОВ "Чесна музика" укладено договір № ИК/07-90/2, згідно з яким позивачу передано виключні майнові авторські права на такі музичні твори: "Подарю тебе полмира" (автори музики А.Шоуа, І.Павленко, автори тексту О.Некрасов, А.Папазян, виконавець "Фактор-2"); "Красавица" (автори музики і тексту І.Подстрелов, В.Панченко, виконавець "Фактор-2"); "Почему же" (автор музики А.Котлов, автор тексту А.Котлов, виконавець Dj Дождик). За умовами зазначеного договору позивачеві передано права на відтворення творів без обмеження тиражу на будь-яких матеріальних носіях будь-яких форматів, у тому числі шляхом запису в пам'ять ЕОМ, розповсюдження екземплярів творів, імпортування екземплярів творів для розповсюдження, публічне виконання, а також право забороняти третім особам будь-яке неправомірне використання творів і запобігати фактам такого неправомірного використання, здійснюючи для цього будь-які юридичні дії за вибором, вживаючи заходів для стягнення компенсації та витрат (пункт 3.1 договору);

- 01.09.2006 товариством з обмеженою відповідальністю "Танцевальный рай" (видавник) і ТОВ "Чесна музика" (субвидавник) укладено договір № 27/06-А про передачу виключних авторських прав (субвидавничий договір), згідно з пунктом 2.1 якого видавник передає субвидавнику виключні майнові авторські права на твори, зазначені у додатку № 1 до договору, що означає право субвидавника на свій розсуд здійснювати, дозволяти чи забороняти здійснювати у відношенні творів такі дії: відтворювати твори; розповсюджувати екземпляри творів на будь-яких матеріальних носіях будь-яким способом, в тому числі шляхом продажу, здачі в прокат та інше; імпортувати екземпляри творів для розповсюдження, в тому числі екземпляри, виготовлені з дозволу автора чи іншого володільця авторських прав; публічне виконання творів та інше.

У додатку № 1 до договору від 01.09.2006 № 27/06-А зазначено такі музичні твори: "Восточные сказки" (автори музики Alex "Arash" Labaf / Robert Uhlmann / Johan Bejerholm / Max Tavahen, Charles Burbank, Ronny Gold, Samy Goz, Ishtar, Pedro Maza Luac, автор тексту Т.Іванова, виконавець "Блестящие"&Arash); "Тemptation" (автори музики Arash, Robert Uhlmann, Johan Bejerholm, Max Tavahen, Charles Burbank, Ronny Gold, Samy Goz, Ishtar, Pedro Maza Luaс, автори тексту Arash, Robert Uhlmann, Johan Bejerholm, Max Tavahen, Charles Burbank, Ronny Gold, Samy Goz, Ishtar, Pedro Maza Luaс, виконавець Arash feat REBECCA);

- товариством з обмеженою відповідальністю "ПК Монолит" (правоволоділець) і ТОВ "Чесна музика" укладено ліцензійний договір від 01.04.2007 № ПК/07-114/2, за умовами якого правоволоділець передає позивачу такі права: відтворювати мелодії без обмеження тиражу на будь-яких матеріальних носіях будь-яких форматів, у тому числі шляхом запису на пам’ять ЕОМ; розповсюджувати екземпляри мелодій; імпортувати екземпляри мелодій для розповсюдження; публічно виконувати фонограми/мелодії; забороняти третім особам будь-яке неправомірне використання фонограм, здійснюючи для цього будь-які юридичні дії на власний вибір, вживаючи заходів для стягнення компенсації та витрат; отримувати роялті (винагороду) за способи використання фонограм/мелодій, вказаних в даному договорі, в тому числі від уповноважених організацій колективного управління, зібравши цю винагороду і від третіх осіб, використовуючи/використавши фонограми в межах території (в тому числі за використання фонограм до дати підписання даного договору, якщо така винагорода не була отримана раніше правоволодільцем); передавати третім особам без згоди правоволодільця, в тому числі шляхом видачі ліцензій на використання фонограм/мелодій способами, вказаними в договорі, та ін. (пункт 3.1 договору);

користувач отримує від правоволодільця повну та достовірну інформацію про назви фонограм та їх виконавців (підпункт 3.1.12 пункту 3.1 договору);

користувач приймає дані права і сплачує правоволодільцю роялті в розмірі, передбаченому договором (підпункт 3.2.2 пункту 3.2 договору);

- у додатку № 1 до договору від 01.04.2007 № ПК/07-114/2 визначений перелік фонограм, виключні права на використання яких передані користувачу: "Подарю тебе полмира" (автори музики А.Шоуа, І.Павленко, автор тексту О.Некрасов, А.Папазян, виконавець "Непара"); "Красавица" (автори музики І.Подстрелов, В.Панченко, автори тексту І.Подстрелов, В.Панченко, виконавець "Фактор–2"); "Почему же" (автор музики і тексту А.Котлов, виконавець Dj Дождик);

- 18.05.2007 у присутності представника ТОВ "Чесна музика", представника ОП УЛМП, представників громадськості складено акта про те, що в період з 23 год.10 хв. до 03 год. 00 хв. у кафе-барі "Дзеркальний" (м. Чернігів, вул. Шевченка, 59) здійснювалася фіксація публічного виконання фонограм та зафіксованих у них музичних творів, які використовувались ПП "Атілла-2005" у здійсненні останнім господарської діяльності;

У згаданому акті зазначено, що у кафе-барі "Дзеркальний" здійснювалося публічне виконання фонограм та зафіксованих у них таких творів:

- "Подарю тебе полмира" (автори музики А.Шоуа, І.Павленко, автори тексту О.Некрасов, А.Папазян, виконавець "Непара");

- "Исповедь" (автор музики, тексту і виконавець М.Круг);

- "Знаешь ли ты" (Максим);

- "Почему же" (автор музики А. Котлов, автор тексту А.Котлов, виконавець Dj Дождик);

- "Когда девчонки танцуют" (Тимати);

- "Красавица" (автори музики І.Подстрелов, В.Панченко, автори тексту І.Подстрелов, В.Панченко, виконавець "Фактор–2");

- "Тemptation" (автори музики Arash, Robert Uhlmann, Johan Bejerholm, Max Tavahen, Charles Burbank, Ronny Gold, Samy Goz, Ishtar, Pedro Maza Luaс, автори тексту Arash , Robert Uhlmann, Johan Bejerholm, Max Tavahen, Charles Burbank, Ronny Gold, Samy Goz, Ishtar, Pedro Maza Luaс, виконавець Arash feat REBECCA);

- "Восточные сказки" (автори музики Alex "Arash" Labaf / Robert Uhlmann / Johan Bejerholm / Max Tavahen, Charles Burbank, Ronny Gold, Samy Goz, Ishtar, Pedro Maza Luac, автор тексту Т.Іванова, виконавець "Блестящие"&Arash);

- фіскальний чек кафе-бару "Дзеркальний" від 18.05.2007 свідчить про сплату відвідувачами коштів за музичний супровід;

- 28.04.2007 відповідачем та СПД Обловатним О.М. укладено договір оренди, згідно з яким: площа (1 кв.м) приміщення, яке знаходиться у м. Чернігові на вул. Шевченка, 59 (кафе-бар "Дзеркальний"), передається в оренду з метою встановлення 1-го музичного автомату;

- СПД Обловатним О.М. та об'єднанням підприємств "Українська ліга музичних прав" 01.09.2006 укладено договір № ЧС/03/09/06 про виплату винагороди за публічне виконання фонограм за допомогою музичних автоматів, які розташовані в закладах, вказаних в Додатку № 1 (кафе-бар "Дзеркальний").

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність правових підстав для стягнення з відповідача компенсації та штрафу за порушення виключних майнових авторських прав ТОВ "Чесна музика" на спірні музичні твори. В абзаці п’ятому статті 1 Закону визначено, що виключне право – це майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Відповідно до статті 8 Закону до об’єктів авторського права віднесено, зокрема, музичні твори з текстом і без тексту. Статтею 45 та частиною першою статті 47 Закону передбачено можливість доручення суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав управління своїми майновими правами організаціям колективного управління.

Як зазначено у судових рішеннях зі справи, ТОВ "Чесна музика" у встановленому законом порядку набуло виключних майнових авторських прав на спірні музичні твори.

За приписами статті 443 ЦК України використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди.

Згідно з частинами першою-третьою статті 440 ЦК України та частиною першою статті 15 Закону до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. А згідно з частиною третьою цієї статті виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти будь-яке використання твору іншими особами.

Аналогічні положення містяться у статті 11 bis Бернської конвенції, за приписами якої автори драматичних, музично-драматичних і музичних творів користуються виключним правом дозволяти:

(і) публічний показ і виконання своїх творів, включаючи публічний показ і виконання, здійснювані будь-якими засобами і способами;

(ii) передачу будь-яким способом постановок і виконань творів для загального відома. Відповідно до статті 441 ЦК України використанням твору є, зокрема, його публічне виконання. При цьому згідно з наведеним у статті 1 Закону визначенням терміну "публічне виконання" –це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Згідно з частино першою статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною першою статті 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В основу висновку про порушення відповідачем майнових авторських прав ТОВ "Чесна музика" місцевим господарським судом покладено оцінені належним чином такі докази:

- акт фіксації публічного виконання музичних творів від 18.05.2007;

- СD диск з відеозйомкою від 18.05.2007 (назва "Дзеркальний");

- фіскальний чек бару "Дзеркальний" від 18.05.2007 про сплату коштів за музичний супровід;

- наданий СПД Обловатним О.М. список музичних творів, запрограмованих для виконання на музичному автоматі, що встановлений в кафе-барі "Дзеркальний", з якого вбачається, що наведені у ньому музичні твори не співпадають з творами, зазначеними в акті фіксації публічного виконання музичних творів від 18.05.2007.

Таким чином, надана місцевим господарським судом правова оцінка обставин справи є вірною. Апеляційний же господарський суд неправомірно, без достатнього правового обґрунтування, відхилив наведені докази, обмежившись констатацією того, що СПД Обловатним О.М. надано список музичних творів, запрограмованих для виконання на музичному автоматі в кафе-барі "Дзеркальний", але не вказав, чи збігаються музичні твори у такому списку зі спірними музичними творами, тобто всупереч вимогам пунктів 7, 8 частини другої статті 105 ГПК України не навів достатніх мотивів відхилення взятих до уваги місцевим господарським судом доказів, та прийняв неправильне рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ "Чесна музика".

Крім того, Вищий господарський суд України погоджується зі здійсненим господарським судом Чернігівської області розрахунком суми компенсації за порушення майнових авторських прав відповідача, виходячи з такого.

Пунктами "г" і "є" частини першої статті 52 Закону передбачено, що при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій та вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень.

Згідно з пунктом "г" частини другої статті 52 Закону суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу. В абзаці дев'ятому частини другої цієї ж статті 52 Закону зазначено, що при визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов'язаний у встановлених підпунктом "г" пункту 2 статті 52 Закону межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Місцевий господарський суд, приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав позивача саме у сумі 33 600 грн., правомірно врахував обсяг порушення прав ТОВ "Чесна музика" (відповідачем неправомірно використано 8 музичних творів, виключні майнові авторські права на які належать позивачеві), наміри відповідача (отримання прибутку від використання спірних музичних творів) і здійснив вірний розрахунок суми такої компенсації з огляду на встановлений розмір мінімальної заробітної плати.

Згідно з частиною третьою статті 52 України суд може постановити рішення про накладення на порушника штрафу у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів передається у встановленому порядку до Державного бюджету України.

Отже, судом першої інстанції цілком правомірно задоволено позовні вимоги про накладення на ПП "Атілла-2005" штрафу в розмірі 10% від суми компенсації (3 360 грн.) та про зобов’язання відповідача опублікувати в газеті "Деснянська правда" текст судового рішення з даної справи. Відтак оскаржувана постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції –залишенню в силі.Керуючись статтями 1117, 1119 –11111, 122 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постановив:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Чесна Музика" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2007 зі справи № 13/159 скасувати.

3. Рішення господарського суду Чернігівської області від 08.08.2007 зі справи № 13/159 залишити в силі.

4. Здійснити поворот виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2007 зі справи № 13/159 у частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Чесна Музика" 168 грн. за подання апеляційної скарги у разі подання названим товариством відповідних заяви та довідки.Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Чернігівської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Б. Львов


Додаток 2

Вищий господарський суд України

Постанова

Іменем України

11 березня 2008 р.

№ 13/122(8/125)

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Чесна музика", м. Київ,на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2007зі справи № 13/122 (8/125)за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Чесна музика" (далі – ТОВ "Чесна музика") до приватного підприємства "Робітниця" (далі - ПП "Робітниця"), м. Чернігів, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, –суб'єкт підприємницької діяльності –фізична особа Коваленко Надія Іванівна, м. Чернігів, суб'єкт підприємницької діяльності –фізична особа Близнюк Людмила Сидорівна, м. Чернігів, про стягнення 48 000 грн. компенсації за порушення авторських прав,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Чесна музика" звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом до ПП "Робітниця" та просило:

- стягнути з відповідача 48 000 грн. компенсації за порушення майнових авторських прав ТОВ "Чесна музика";

- накласти на ПП "Робітниця" штраф у розмірі 10% від суми компенсації;

- опублікувати в газеті "Деснянська правда" текст судового рішення з даної справи за рахунок відповідача;

- зобов’язати відповідача припинити порушення авторських прав ТОВ "Чесна музика" або легалізувати використання авторських прав позивача шляхом отримання дозволу ТОВ "Чесна музика" на використання творів або укласти ліцензійну угоду з відповідною організацією колективного управління.

Рішенням названого господарського суду від 03.08.2007 (суддя Фетисова І.А.) позов задоволено частково: з ПП "Робітниця" стягнуто компенсацію за порушення авторських прав позивача в сумі 24 000 грн.; відповідача зобов’язано опублікувати в газеті "Деснянська правда" резолютивну частину рішення з цієї справи; з ПП "Робітниця" стягнуто в доход державного бюджету 2 400 грн. штрафу; в іншій частині позовних вимог щодо стягнення компенсації відмовлено; вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача припинити порушення авторських прав ТОВ "Чесна музика" або легалізувати використання авторських прав позивача шляхом отримання дозволу ТОВ "Чесна музика" на використання творів або укласти ліцензійну угоду з відповідною організацією колективного управління –залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України).

Прийняте місцевим судом рішення мотивовано необхідністю судового захисту авторських прав позивача, тоді як лише часткове задоволення вимог мотивовано помилкою в розрахунку суми компенсації та невизначеністю позовних вимог у частині зобов’язання відповідача вчинити певні дії.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2007 (колегія суддів у складі: суддя Григорович О.М. –головуючий, судді Гольцова Л.А., Рябуха В.І.) рішення господарського суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про повну відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ "Чесна музика". В обґрунтування постанови суду апеляційної інстанції зазначено про недоведеність позивачем факту порушення його авторських прав з боку відповідача.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ "Чесна музика" просить постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати внаслідок її прийняття з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права та залишити в силі рішення господарського суду першої інстанції. Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Представники учасників у судове засідання не з’явилися.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим господарським судом у справі встановлено, що:

- позивачеві належать майнові авторські права на музичні твори (пісні) "Белые розы" (автор музики та тексту С.Кузнєцов), "Седая ночь" (автор музики та тексту С.Кузнєцов), "Лондон-Париж" (автор музики М.Фадєєв, автор тексту І.Секачева);

- 06.03.3007 у присутності представника ТОВ "Чесна музика", представника об'єднання підприємств "Українська ліга музичних прав" та представників громадськості складено акт фіксації публічного виконання творів та фонограм, відповідно до якого 06.03.2007 у приміщенні бару-ресторанчику відповідача "Валері" в період з 22 год. 00 хв. до 22 год. 50 хв. відбулося публічне виконання згаданих музичних творів, майнові авторські права на які належать позивачеві;

- використання відповідачем зазначених музичних творів у власній господарській діяльності відбулося без дозволу правовласника та без сплати авторської винагороди;

- факт використання відповідачем у господарській діяльності музичних творів (пісень) "Белые розы", "Седая ночь", "Лондон-Париж" підтверджується не лише названим актом фіксації, але й відеозаписом виконання та рахунком від 06.03.2007 № 000239, за яким ПП "Робітниця" одержало за музичні послуги по 5 грн. з кожного відвідувача.

Водночас суд апеляційної інстанції, не оспорюючи фактів наявності у позивача майнових авторських прав на названі твори та відсутності у відповідача дозволу на їх використання, в прийнятті рішення зі справи виходив з того, що акт фіксації публічного виконання творів та фонограм від 06.03.2007, відеозапис виконання та рахунок ПП "Робітниця" від 06.03.2007 № 000239 не є належними доказами у справі.

Причиною спору в даній справі є питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача компенсації за порушення виключних майнових авторських прав ТОВ "Чесна музика".

Відповідно до статті 440 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Згідно з статтею 443 ЦК України використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом. Статтею 445 ЦК України встановлено, що автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону України від 23.12.1993 № 3792-ХІІ "Про авторське право і суміжні права" (далі –Закон № 3792) до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

а) виключне право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Статтею 1 Закону № 3792 встановлено, що публічне виконання - це подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Згідно з частиною першою статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною першою статті 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Водночас апеляційний господарський суд відхилив подані позивачем докази (акт фіксації, відеозапис виконання, рахунок від 06.03.2007) як без наведення приписів законодавства, яким вони, на його думку, не відповідають, так і без наведення доказів відповідача на їх спростування. Посилання суду апеляційної інстанції на 07.03.2007 як на дату відеозапису не відповідає пояснювальному напису на самому матеріальному носії (диску), де зазначено "06.03.2007", а також не спростовує фактичного змісту відеозапису і встановленого місцевим судом факту використання творів ПП "Робітниця" (шляхом їх публічного виконання в приміщенні відповідача), як і залишає поза увагою факт одержання відповідачем коштів від відвідувачів за музичні послуги.

Отже, суд апеляційної інстанції порушив приписи пунктів 7, 8 частини другої статті 105 ГПК України щодо обов’язковості належного мотивування судового рішення, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування постанови апеляційного господарського суду зі справи.

Відповідно до частин другої і третьої статті 15 та пункту "а" статті 50 Закону № 3792 використання твору без дозволу особи, яка має авторське право, є порушенням авторського права.

Згідно з підпунктом "г" частини першої статті 52 Закону № 3792 при порушеннях будь-якою особою авторського права, передбачених статтею 50 цього Закону, суб'єкти авторського права мають право подавати позови про виплату компенсацій, тоді як підпунктом "г" частини другої цієї статті встановлено, що суд має право постановити рішення про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Розмір компенсації - 24 000 грн. - місцевим господарським судом визначено з огляду на встановлені ним фактичні обставини даної справи без порушення приписів чинного законодавства в сумі, яка є близькою до мінімальної.

Згідно з частиною третьою статті 52 Закону № 3792 суд може постановити рішення про накладення на порушника штрафу у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь позивача. Сума штрафів передається у встановленому порядку до Державного бюджету України.

Водночас суд першої інстанції ухилився від розгляду по суті позовних вимог у частині зобов’язання відповідача вчинити певні дії, неправильно застосувавши приписи пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України, оскільки не зазначив ні матеріалів, які необхідні для вирішення спору та не були подані позивачем, ані інших передбачених цією процесуальною нормою підстав для залишення позову без розгляду, - за відсутності можливості розширеного тлумачення відповідної норми процесуального права.

При цьому місцевий господарський суд також всупереч приписам пунктів 7, 8 частини другої статті 105 ГПК України щодо обов’язковості належного мотивування прийнятого ним рішення зобов’язав відповідача опублікувати в газеті "Деснянська правда" резолютивну частину судового рішення зі справи, але не навів мотивів, з яких він вирішив за необхідне опублікувати лише резолютивну частину рішення та саме в цій газеті.

З огляду на наведене та беручи до уваги подані сторонами докази, суд першої інстанції, встановивши факт протиправного використання відповідачем спірних творів, майнові авторські права на які належать позивачеві, дійшов правомірного висновку щодо необхідності стягнення з ПП "Робітниця" компенсації в сумі 24 000 грн. та без порушення норм матеріального і процесуального права застосував штраф у розмірі 10% від суми компенсації. Водночас, залишивши частину позовних вимог без розгляду та частково задовольнивши вимоги щодо опублікування судового рішення зі справи, місцевий господарський суд припустився неправильного застосування наведених норм процесуального права, що є підставою для скасування відповідної частини прийнятого ним рішення з огляду на приписи частини першої статті 11110 ГПК України.

Відповідному перерозподілу підлягають й судові витрати зі справи.

Разом з тим, наявна у пункті 7 резолютивної частини рішення місцевого суду зі справи описка щодо суми компенсації, у стягненні якої відмовлено, підлягає виправленню судом першої інстанції відповідно до приписів статті 89 ГПК України.

Керуючись статтями 1117, 1119 –11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Чесна Музика" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2007 зі справи № 13/122 (8/125) скасувати.

3. Рішення господарського суду Чернігівської області від 03.08.2007 зі справи № 13/122 (8/125) змінити, скасувавши його в частині задоволення позовних вимог щодо опублікування резолютивної частини судового рішення з даної справи в газеті "Деснянська правда" та стосовно залишення частини позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Чесна музика" без розгляду.

Справу в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Чесна музика" стосовно публікації судового рішення в газеті "Деснянська правда" та про зобов’язання приватного підприємства "Робітниця" вчинити певні дії (зобов’язати припинити порушення авторських прав товариства з обмеженою відповідальністю "Чесна музика" або легалізувати використання його авторських прав шляхом отримання необхідного дозволу на використання творів або укласти ліцензійну угоду з відповідною організацією колективного управління) передати на розгляд господарського суду Чернігівської області. В іншій частині рішення господарського суду Чернігівської області від 03.08.2007 залишити в силі.

4. Здійснити поворот виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.11.2007 зі справи № 13/122 (8/125) у частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Чесна Музика" державного мита за подання апеляційної скарги в сумі 120 грн. у разі подання названим товариством відповідних заяви та довідки.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Чернігівської області.

Суддя В.Селіваненко

Суддя І.Бенедисюк

Суддя Б.Львов

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий