Смекни!
smekni.com

Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) (стр. 7 из 9)

Зрештою, як і завжди, поет переборював сумні настрої, висловлював сподівання на волю.

Поезія “І виріс я на чужині” побудована на споминах про відвідини Кирилівки; ці спомини викликали патріотичні почуття поета, глибокий жаль і біль, що гинуть “У ярмах лицарські сині”. У рядках “аж страх погано погано у тім хорошому селі” виявилась критичного реалізму Шевченка, широта соціальних узагальнень , різкий протест проти кріпосництва. Бєлінський, підкреслюючи широту узагальнень у ліриці великих поетів, зокрема, Лермонтова, писав: “Великий поет, говорячи про себе самого, про своє я, говорить про загальне – про людськість, бо в його натурі лежить усе, чим живе людство”. Так само й натурі Шевченка лежало все, чим жив народ. Тому, вказував він, страх погано людям не в одній Кирилівці: cтр 183

Однією з найзначніших політичний поезій часів заслання є поема, відома під традиційною назвою “Царі”. В ній подані сатиричні образи напівлегендарного царя Давида, його сина та Київського князя Володимира. Завершується поема сатиричним епілогом із широким політичним узагальненням:

Бодай кати їх постинали, Отих царів, катів людських

Невільницька поезія Шевченка засвідчувала його революційну незламність , вірність принципам реалізму , народності, дальше зростання поетичної майстерності.

Як свідчать документи, командир Оренбурзького корпусу

В. Обручов мав намір відрядити Шевченка у складі експедиції на півострів Мангишлак із метою розшукати в горах поклади кам’яного вугілля. Та незабаром характер цього “відрядження” змінився...

22 квітня 1850 р. Прапорщик Ісаєв подав донос командирові корпусу , що Шевченко ходить у цивільному і живе на квартирі , а не в казармі. В. Обручов про це добре знав , але повинен був реагувати на донос, що міг дійти до столиці, до самого царя. Він дав наказ заарештувати Шевченка й зробити в нього обшук. Наказ зумисне було давно в присутності горна, який, звичайно , встиг попередити Лазаревського, а той Шевченка. Частину паперів, зокрема, листів, довелося спалити, захалявні книжечки й деякі малюнки забрав Герм і згодом повернув поетові.

Проте заховати або знищити все не було змоги. Під час обшуку забрали частину листів С. Левицького, А. Лизогуба, М. Олександрійського, альбоми з віршами та з малюнками , малярське приладдя , книжки Шекспіра , Лермонтова, Пушкіна тощо.

Шевченка ув’язнили на гауптвахті, а 27 квітня Обручов наказав повернути його в 5-ий батальйон. 12 травня поета звільнили з гауптвахти й відправили до орська з наказом установити за ним найсуворіший нагляд. Командиром бота льону був той самий Мєшков , який раніше особливою чуйністю не визначався. В наказі сказано, що крім батального й ротного командирів, за Шевченком повинні стежити благонадійні унтер-офіцер та єфрейтор. Однак і в Орську знайшлись добрі люди. Зі спогадів відомо, що він там зустрівся зі своїм давнім другом П. Лаврентієвим, познайомився із засланням у солдати петрашевцем О. Ханиковим.

Слідство проводилось паралельно в Оренбурзі і в Петербурзі (ІІІ відділ). При розгляді паперів Шевченка в Оренбурзі особливу увагу привернув лист С. Левицького з Петербурга, в якому сповіщалось про настрої української інтелігенції, прихильників Шевченка, зокрема згадувався Микола Головко, магістр математичних наук , походженням із Харкова: “...от де правдива душа, і як зійдемося , то перерве слово його об вас. Стр 189

Про листи знайдені в Шевченка, командир корпусу Обручов наділяв рапорт військовому міністрові Чернишову. Цей доповів Миколі І, який наказав заарештувати “рядового” Шевченка , виявити винних, які дозволили йому листуватись й малювати, зокрема, командира 5-ого лінійного батальйону та інших ближчих начальників. Після закінчення слідства перевести Шевченка в інший окремий батальйон. Міністр передав царський наказ до ІІІ відділу та до Оренбурга.

ІІІ відділ наказав заарештувати Левицького й Головка.

Червня було заарештовано Левицького. Головко ж не дивився –вистрілив у жандармського полковника й сам застрелився. Проте жодної таємної організації жандарми не розкрили, незабаром Левицького випустили. Начальник ІІІ відділу Орлов доповів 23 червня цареві, щоб він “продолжал прежний образ мислей или писал бы и рисовал на кого-небудь пасквиль”. Микола І, вислухавши доповідь, сказав, що в порушенні вироку 1847 р. Більше винне начальство Шевченка, а не він сам.

А тим часом 24 червня поета в Орську заарештували знову й посадили на гауптвахту. Для дослідувань сюди прибув підполковник Чигир. 1 липня він склав запитання , на які Шевченко дав докладні відповіді. При цьому виявилось, що він свого часу не приймав присяги, і від нього тепер прийняли.

Коли стали наслідки розслідування в Петербурзі, військове міністерство давало розпорядження перевести Шевченка в один із найвіддаленіших батальйонів під найсуворіший нагляд. 5 вересня командир корпусу Обручов наказав звільнити його з-під арешту й перевести в одну з рот 1-ого лінійного батальйону, розташованого стр 190 у Новопетроському укріпленні, під наглядом благонадійного унтер-офіцера, та щоб він міг прибути в укріплення до кінця навігації на Каспійському морі.

Сувору догану було оголошено командирові 5-ого батальйону майору Мєшкову та капітан-лейтенантові Бутакову (Останньому за те , що Шевченко ходив у цивільному).

За зв’язки з поетом Ф. Лазаревського не підвищили по службі, а В. Репніна одержала листа від Орлова з повелінням порвати зв’язки із Шевченком і не втручатись у справи Малоросії.

8 жовтня поет був уже в Уральському, де познайомився із засланим петрашевцим О. Плещеєвим , деякий час вони листувалися, а після заслання Плещеєв переклав російською мовою декілька поезій Шевченка. Познайомився поет також із польським засланцем М. Ятовтом , який у своїх спогадах писав про Шевченка: “Незалежна Україна була його мрією, революція – прагненням можна сказати , що він дивиться на світ крізь червоні окуляри”.

Щоб устигнути виїхати до кінця навігації, Шевченка з Уральська видра пили не етапом, а на перекладних. 13 жовтня поет був уже в порту Гур’єв, звідти на поштовому човні через Каспійське море прибув 17 жовтня до Новопетровського укріплення. Засноване воно було лише 15 років тому на мисі Тюб-Караган Мангишлацького півострова на високій горі, приблизно за дві версти за узбережжя . Мангишлак у ті часи був малозаселеною пустелею. Нині це великий промисловий край . Нині це великий промисловий край. Новопетровське укріплення стало нині містом Форт-Шевченко,а за п*ядесят кілометрів од нього виріс цілком новий великий промисловий центр області місто Шевченко.Стр 191

У ті часи кріплення складалось з казарм, кількох будинків і церкви.

Шевченка зарахували до четвертої роти 1-ого батальйону, дві роти якого були в Уральську й дві в Новопетровську. Командиром роти був штабс-копітан Потапов. Оскільки за наказом командира корпусу за Шевченком встановлено тепер особливий нагляд,а ротний командир зобов'язаний був секретно повідомляти про “непокірність” або щось

“недозволене”,Потапов особливо суворо ставився до засланого поета. Почалася щодень муштра й різного виду роботи.

Проте й тут траплялися великі світлі промені. Доброю людиною виявився комендант укріплення підполковник Антон Петрович Маєвський. Він дозволив Шевченкові листуватися, взяти участь в офіцерському гуртку. Стр 192

Дружина Маєвського померла, жив він з двома дітьми , і природно, зблизився із Шевченком, який навіть навчав його дітей грамоти, незважаючи на сувору заборону, поет почав і малювати. Про це він згадує в листах, а Лизогубові навіть посилає один із малюнків, назвавши його “шматком матері”шматком.

Маєвський вів Шевченка до складу геологічної експедиції у гори Кара Тау, що відбувалась влітку 1851 року, і знову як художника . на чолі експедиції стояв гірничний інженер штабс-капітан Антипов, який не завжди рівно ставився до засланого.

Знову почалась виснажлива й образлива муштра. Важко було Шевченкові, але добрі люди і тут як могли полегшували його життя. Головна роль у цьому належала вже згаданому Маєвському. Чуло поставився до Шевченка й гарнізонний лікар С. Никольський. Завдяки йому поета не посилали на важкі роботи. Стр 193 У казармі Шевченко спав не на нарах, а мав окреме ліжко. Згодом Нікольський став “скарбником” поета-в нього зберігалися гроші, одержані від друзів за малюнки.

Офіційного дозволу малювати Шевченко не мав. Маєвський звернувся був до вищого начальства з проханням дозволити поетові малювати іконостас у церкві , але йому відмовили. І все-таки Шевченко малював і навіть пересилав твори своїм друзям для продажу під назвою “шматків матері”

Близьким другом Шевченка був рядовий Андрій Оберменко, його земляк із Звенигородщени. Пізніше поет записав “...я полюбив його за те, що він протягом двадцятирічного солдатського прошлого, мерзеного життя не опошлив і не принизив своєї національної і людської гідності. Він залишився вірним у своїх відношеннях своїй чудовій національності... Якщо траплялися стр 194 світлі хвилини в моєму темному багаторічному ув’язнені, то цими солодкими хвилинами в зобов’язаний йому, моєму простому благородному другові Андрію Обеременику”

1852 р. Потапов одержав інше призначення, а командиром роти став капітан Є. Косарєв. У порівняні з Потаповим він був не таким запопадливим служакою і згодом навіть написав спогади про поета, правда, дещо перебільшивши свої заслуги перед засланням.

Кожен, хто відвідував Новопетровське укріплення , вважав за свій обов’язок познайомитись і порозмовляти із Шевченком.

Дуже теплими були зустріч й розмови з молодим ученим – природознавцем, кандидатом Московського університету , а через час професором Ярославського ліцею Андріаном Пилиповичем Головачовим, який 1 жовтня 1852 р. Розповів Шевченкові про всі літературно-мистецькі новини.

Шевченко відновив листування зі своїми друзями. Так, 8 червня 1851 р. він написав листа до Одеси колишньому стр 195 польському засланцеві Аркадію Венгжиновському, із яким познайомився в Оренбурзі. зв'язки з Репніною, яка знову почала клопотатись про поета.