Налагодилось листування з його давнім другом артистом співаком, солістом Петербурзької опери Семеном Гулаком-Артемовським, який допомагав поетові матеріально. Це саме слід сказати і про лікаря Андрія Козачковського , Федора Лазаревського і Йосипа Бодянського . В кінці 1852 р. помер комендант укріплення Маєвський, а новопризначений комендант майор Іраклій Усков не міг прибути , бо вже припинилася навігація . Листи до Шевченка находили на ім’я Маєвського. Після його смерті ніхто не наважувався їх розкривати. У квітні 1853 р. прибув новий комендант, який хотів листи ці повернути , і Шевченко ледве впросив його розкрити ті листи і передати йому.
Усков зовні був дуже суворим, але насправді - це добра, гуманна людина. Незабаром Шевченко познайомився з його дружиною, полюбив їхнього хлопчика Митю, дуже пережив його смерть. У листі до Казачковського в кінці червня 1853 р. Шевченко написав: “Я полюбив це прекрасне дитя, а воно, бідне, так прив’язалось до мене, що, бувало , і в сні кликало до себе лисого дядю. Я тепер зовсім лисий і сивий. І що ж? Воно, бідолашне, захворіло довго мучилось і померло. Мені жаль мого маленького друга, я сумую, я іноді приношу квіти на його дуже раню могилу і плачу” Шевченко був автором скульптурного пам’ятника на могилі хлопчика.
Так само полюбив поет згодом і доньку Ускових Наташеньку, яка народилася в укріплені і пізніше написала спогади про нього.
Усков дозволяв Шевченкові листуватися , а пізніше й писати. Стр 196 . поет став бувати в Ускових удома. Разом вони захопилися новою для тих часів справою – фотографією.
Шевченко досить вільно малював , інколи виготовляв копії своїх малярських робіт. Після експедиції 1851 р. склалася думка, що йому дозволено малювати, але на справді, це було не так. Коли Усков у січні 1854 р. подав начальству рапорт з проханням дозволити Шевченкові намалювати образ для місцевої церкві,йому відмовили. Чимало уваги віддавав художник скульптурі. Річ у тім , що займатися скульптурою Шевченкові ніхто ніколи не забороняв. Тому в багатьох листах і спогадах є чимало згадок про його скульптурні роботи. На жаль, жодна з них не збереглася.
Складніша справа з російськими повістями. Коли саме відновив Шевченко літературну діяльність –невідомо. Перший начерк – план повісті “Из ничего почти барин”- записано в альбомі 1846-1850 рр. Його забрали в поета під час арешту 1847 р., потім повернули. В альбомі чимало малюнків часів Аральської експедиції. Удруге його забрали під час арешту 1850 р. І вже не повернули. Судячи з почерку, план повісті написано в перші роки заслання. План цей не був здійснений і не використаний у жодній повістей.
Перша відома на повість Шевченка російською мовою “Наймичка” має фіктивну дату “25 февраля 1844”. Робив це Шевченко на випадок обшуку і виявлення рукопису – він міг пояснити , що написав її ще до заслання. Справді ж 25 лютого в Переяславі Шевченка не було. 19 лютого повернувшись з України, він був уже в Москві. Деякі згадки про археологічні пам'ятки могли з’явитися тільки після жовтня 1845 р. Згаданий у повісті Густинський монастир відновлено тільки 15 травня 1844 р. В повісті відбилися думки, які могли з’явитися в автора тільки в часи заслання. Стр 197
У повісті “Наймичка” Шевченко використав фабулу однойменної поеми 1845 р. Можливо, і цей вибір пов’язаний з фіктивною датою повісті -, мовляв, написав у ті роки , що й поему
Пишучи прозові твори, Шевченко не змінив своїх поглядів. Стр 198
Чим далі розширює коло знайомих Шевченка. Його найближчим другом був капітан, артилерист М. Мостовський, поляк, учасник національно-визвольного повстання 1830 р. стр 199
1855 року помер Микола І. Шевченко сподівався на певне полегшення своєї долі. Унаслідок клопотань поетових друзів генерал Г. Фрейман ще в 1854 р. Порушив справу про надання Шевченкові чину унтер-офіцера. Але не тоді, ні пізніше, у зв’язку з маніфестом нового царя Олександра ІІ, це клопотання задоволене не було.
І все таки незважаючи ні, на що , Шевченко писав нові твори. Протягом 28 листопада 1854-15 січня стр 201 написав повість музикант. Музикант має цілком оригінальний сюжет. Шевченко порушив у ній нову тему – страждання кріпацької інтелігенції. Стр 202
Шевченко володів цим мистецтвом, але в той час не наважився дати повість до друку.
Через кілька днів після закінчення “Музиканта” 24 січня 1855 р., письменник почав нову повість “Несчастный” і закінчив її дуже швидко – 20 лютого. Пояснюється це тим , що твір писався під свіжим враженням. В листі до Бр. Залеського 9 жовтня 1854 року Шевченко повідомляв: “Цього літа прибуло сюди кілька конфірмованих; та краще було б не бачити мені їх ніколи. Пустота, страшенна!” Назва повісті – іронічна. Солдат називали “нещасними” вкрай розбещених дворянсько-поміщінських синків, яких батьки видавали в солдати за різні кримінальні злочини. Таким є головний герой твору Іполитушка Хлюпін, взятий у солдати на прохання рідної матері. Шевченко нещодавно викривав кріпосництво, яке розбещувало людей . Мати Іполитушки знущається не тільки з кріпаків, але й з учителя, нерідних дітей. Свого сина – злодія й розпусника – вона змушена віддати в солдати. Зважаючи на гострий викривальний характер повісті, Шевченко також не робив спроби його надрукувати.
15 березня 1855 р. Письменник почав нову повість “Капитанщина”, закінчивши її десь на початку червня того ж року. І цей твір має оригінальний зміст. Провідна думка – викриття розбещеності царського офіцерства. Стр 203
Між 10 червня і 20 липня 1855 р. написано повість “Близнецы”. Провідною думкою твір близький до попередньої повісті. Близнят підкидає мати-покритка після виїзду з Переяслава кавалерійського полку, а сама кінчає життя самогубством.
Між 25 січня і 4 жовтня 1856 р. Написано автобіографічну повість “Художник”.
На заслані Шевченко почав повсть “Матрос, или Старая погудка на новий лад “, а пізніше названу “Прогулка с удовольствием и без морали”, а закінчив після повернення із заслання.
Була ще написана “Повість о безродном Петрусе”, але до нас вона не дійшла.
Доля повістей Шевченка склалася дуже важко. Усі спроби надрукувати “Княгиню” і “Варнака”, а пізніше й першу частину “Матроса” кінчилися невдачею. Стр 204
В останні місяці заслання Шевченко звертається до складних тем з античної літератури: “Нарціс та німфа Ехо”, “Помираючий гладіатор”, “Телемак на острові Каліпсо”, “Робінзон Крузо” з античної історії: “Мілон Кротонський”, “Діоген”, із міфології. Стр 205
Шевченко покладав великі сподівання на маніфест нового царя Олександра ІІ при вступі на престол, але амністію було оголошено тільки декабристам і петрашевцям. 22 квітня 1856 р.
Поетові друзі клопотались про нього.
Марні виявились сподівання Шевченка й на другий коронаційний маніфест 26.VI.1856 р. 1 травня звільнили рядового Шевченка. Стр 207
7 квітня 1857 р. Був особливо радісним для поета днем. Він одержав листа від М. Лазаревського з повідомленням про майбутнє звільнення, листа й гроші від свого друга Я. Кухаренка. В цей день Шевченко знову писати вірші.
Коли 21 липня прийшов наказ про звільнення Шевченка, комендант спочатку не дав дозволу на виїзд через Астрахань, хоча й не знав змісту довідки ІІІ відділу. Але потім, очевидно, поступився перед чиїмось проханням і виписав білет на проїзд до Петербурга через Астрахань.
2 серпня о 9 год. Вечора Шевченко залишив укріплення й на благенькому рибальському човні вирушив до Астрахані. 5 серпня поет прибув до Астрахані.
22 серпня на пароплаві “Князь Пожарський” Шевченко виїхав з Астрахані до Нижнього Новгорода. В ті часи подорож тривала майже місяць, але ця подорож була приємна. Ще в Астрахані поет зустрівся з О. Сапожниковим , якого знав ще хлопчиком у Петербурзі (можливо навіть вчив його малювати). Сапожников запропонував стр 211 поетові на застрахованому ним пароплаві безплатну каюту. Ще в Астрахані Шевченко познайомився з капітаном пароплава В. Кишкіним, який зробив запис у “Журналі”, назвавши поета “давнім знайомим”. У Сапожникова були всі числа російських журналів за цей рік, к Кишкіна – чи мало забороненої літератури. На пароплаві не враз улаштовувались літературні читання. Шевченко записав свої враження від слухання “Губернских очерков” Салтикова-Щедріна, одного з кращих зразків французької революційної поезії “Собачий бенкет” Барб’є в перекладі й оригіналі. Шевченко прочитав нелегальні Лондонські видання Герцена: “Голоса из Росии” и т. д.
Все це сприяло велике враження на Шевченка й викликало цілу низьку революційних думок.
Під час зупинки в Саратові Шевченко відвідав матір Костомарова – Тетяну Петрівну, яка за молодих років була кріпачкою. Оглянув він також місто Самару та Казань. Дорогою виконав кілька малюнків –краєвидів і портретів. 20 вересня поет прибув до нижнього Новгорода.
Майже півроку прожив Шевченко в Нижньому Новгороді. Він докладно ознайомився з архітектурними пам’ятками й зробив чимало малюнків. У кожному випадку він цікавився історією пам’яток, розшукував літературу. В ”Журналі” з’явилось кілька записів про відвідання церков записів, що межують із справжнім атеїзмом.
Жив Шевченко у помешканні архітектора П. Овсянникова, родом з України (із Конотопа). Коло поетових знайомих було дуже широке. Тут він зустрів і своїх давніх друзів , вихованців Київського університету О. Бобржецького й К. Шрейдерса та багатьох інших. Серед них були й прогресивно, демократично настроєні люди, в яких Шевченко брав читати нелегальну революційну літературу. Так він зблизився з подружжям Якобі, намалювавши їх портрет , в іншого знайомого, Гранта, прочитав другий том “Полярной звезды” Герцена за 1856 р. Його схвилював барельєф на обкладинці видання із зображенням старечених декабристів стр 213
Друзі Шевченка добилися дозволу на повернення його в Петербург для праці в Академії мистецтв. 8 березня поет залишив Нижній Новгород. На поштовій станції у Владимірі він зустрівся з О. Бутаковим і його дружиною, які їхали до Оренбурга.