регистрация / вход

Цивільно-правова відповідальність

Особливості та види цивільно-правової відповідальності, її форми: відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди. Підстави для звільнення від відповідальності. Відповідальність неповнолітніх і їх батьків. Поняття джерела підвищеної небезпеки.

Реферат на тему:

ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ


Цивільні права охороняються законом.

Цивільний кодекс України (cm. 5)

1. Особливості цивільно-правової відповідальності

Як правило, сторони добровільно виконують свої цивільно-правові зобов'язання належним чином. Але якщо Ви, наприклад, домовилися з однокласником, що він придбає для Вас якусь річ (диск, відеокасету тощо) протягом тижня, і не просто домовились, але й передали йому для цього власні гроші, а він не виконав свого зобов'язання, то, звичайно, Вам це не сподобається. Є багато різноманітних засобів впливу на порушника, але з точки зору цивільного законодавства у цьому випадку слід говорити про невиконання укладеної Вами угоди. З метою запобігання подібних правопорушень та усунення їх наслідків використовується цивільно-правова відповідальність.

Цивільно-правовою відповідальністю визнається одна із форм юридичної відповідальності, суттю якої є застосування встановленого цивільним законодавством заходу примусового впливу (санкції) до порушника цивільних прав та обов'язків. Причому цей вплив полягає у покладенні на порушника насамперед невигідних наслідків здебільшого майнового характеру — відшкодування збитків, сплату неустойки (штрафу, пені), відшкодування шкоди.

Як і всі види відповідальності, цивільно-правова відповідальність має свої особливості, головними із яких є:

1) майновий характер;

2) компенсаційний характер (мета цивільно-правової відповідальності полягає у поновленні порушених майнових прав кредитора,"! її розмір за звичайних умов має відповідати розміру завданих збитків);

3) додатковий характер для порушника, оскільки, як правило, боржник не звільняється від виконання зобов'язання в натурі.

Важливе значення для цивільно-правової відповідальності має її форма, під якою розуміють форму прояву тих додаткових обтяжень, що накладаються на правопорушника. Серед цих форм вирізняється відшкодування збитків. Зумовлено це тим, що здебільшого наслідком порушення цивільних прав є саме збитки. Тому ця форма відповідальності має загальне значення і застосовується у всіх випадках, якщо законом або договором не встановлено інше.

Під збитками розуміють ті негативні наслідки, які настали для потерпілого від цивільного правопорушення. Вони складаються з реальної шкоди та витраченої вигоди. Реальна шкода — це зменшення наявного майна потерпілого. Вона включає до себе витрати, зроблені кредитором для відновлення свого порушеного права, та конкретну втрату або пошкодження його майна. Втрачена вигода — це можливе збільшення майна потерпілого, яке не відбулося внаслідок правопорушення. Вона відображається в неодержаних кредитором доходах, які він одержав би, якби зобов'язання було виконане боржником належним чином. Цивільне законодавство закріплює принцип повного відшкодування збитків, і тому за загальним правилом відшкодовуються як реальна шкода, так і втрачена вигода.

У зобов'язаннях формою відповідальності може виступати також неустойка (штраф, пеня) — грошова сума, яку боржник має сплатити кредитору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. При цьому збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою. Законом чи договором можуть бути передбачені такі випадки: коли допускається стягнення тільки неустойки, але не збитків; коли збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад неустойку; коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки.

У цивільному праві відшкодовується також моральна шкода, яка полягає в душевних і фізичних стражданнях потерпілого. Причому відшкодовуватися можуть і суто душевні страждання. Однак право на компенсацію моральної шкоди виникає лише у випадках, зазначених законом або договором. Розмір відшкодування визначається судом, але не може бути менше від п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. Моральна шкода відшкодовується у грошовій або іншій матеріальній формі незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Отже, за загальним правилом шкода, заподіяна особі чи майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, котра заподіяла шкоду, у повному обсязі. Слід зазначити, що організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.

Присуджуючи відшкодування шкоди, судовий орган зобов'язує особу, відповідальну за шкоду, відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ та ін.) або цілком відшкодувати заподіяні збитки.

Згідно з англійським правом вимагати компенсації моральної шкоди за відсутності фізичних страждань або матеріальної шкоди не можна. Такі позови навіть не приймаються до розгляду. Тут діє принцип, сформульований лордом Венслідалом: «Моральні страждання і турботи право не може оцінити і не може претендувати на їх компенсацію, якщо укупі з ними не йдеться про іншу шкоду».

Проте після англійської правової реформи 1970 р. було визнано, що ряд деліктів, таких як зваблювання, зрада, переманювання нареченого (нареченої), порушення обіцянки одружитися, є підставою для компенсації моральної шкоди, і навіть не потрібно доводити зв'язок моральної шкоди з фізичними стражданнями.

В Англії і США існує можливість компенсації моральної шкоди у випадках порушення принципу «privacy», суть якого зводиться до недоторканності приватного життя особи, зокрема у випадках порушення права на усамітнення, втручання у приватні справи позивача, тощо.

2. Дольова, солідарна та субсидіарна відповідальність

Поділ цивільно-правової відповідальності на окремі види відбувається за різними критеріями. Наприклад, залежно від характеру розподілу відповідальності між декількома боржниками розрізняють: дольову, солідарну, субсидіарну.

Дольова відповідальність має місце, якщо кожний із боржників несе відповідальність перед кредитором лише у тій долі, яка припадає на нього відповідно до законодавства чи договору. Дольова відповідальність має значення загального правила і застосовується завжди, якщо у зобов'язанні є декілька боржників, однак їх субсидіарна або солідарна відповідальність не встановлена. Долі, що припадають на боржників, визнаються рівними, якщо законодавством або договором не передбачено інше.

Солідарна відповідальність характеризується тим, що в разі її застосування кредитор вправі притягти до відповідальності як усіх боржників разом, так і кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Більш того, кредитор, який не одержав повного задоволення від одного з солідарних боржників, має право вимагати недоодержане з решти солідарних боржників. При цьому солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки зобов'язання не погашено повністю. Отже, ця відповідальність застосовується за принципом: «один за всіх і всі за одного» і є найвигіднішою для кредитора. Зазначимо, що боржник, який виконав солідарне зобов'язання, має право зворотної вимоги (регресу) до кожного з решти боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом або договором. Законом, зокрема, встановлено, що особи, які спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Субсидіарна відповідальність застосовується у випадку, коли в зобов'язанні беруть участь два боржники, один із яких є основним, а другий —додатковим (субсидіарним). Субсидіарний боржник несе відповідальність перед кредитором додатково до відповідальності основного боржника. Кредитор має право висувати вимогу до субсидиарного боржника не одразу, а лише в тому випадку, якщо цю вимогу не задовольнив основний боржник. Класичним прикладом виникнення субсидіарної відповідальності є договір гарантії, за яким гарант зобов'язується перед кредитором погасити заборгованість боржника, якщо він не зробить це самостійно. У разі задоволення вимоги кредитора субсидіарним боржником він отримує право регресу до основного боржника.

3. Договірна і позадоговірна відповідальність

Другим важливим чинником для поділу цивільно-правової відповідальності на окремі види є підстави виникнення відповідальності. Відповідно до цього розрізняють договірну та позадоговірну відповідальності.

Договірна відповідальність завжди являє собою санкцію за порушення договірного зобов'язання, тобто виникає на підставі цивільно-правового договору. Позадоговірна відповідальність настає у випадку, якщо санкція застосовується до правопорушника, котрий не має договірних відносин з особою, якій завдано шкоди. Наприклад, за недоліки проданої речі перед покупцем — фізичною особою, що відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» визнається споживачем, відповідають як її продавець, так і виготовлювач. Але продавець несе перед споживачем договірну відповідальність (підстава — договір купівлі-продажу речі), а виготовлювач — позадоговірну (підстава — Закон України «Про захист прав споживачів»).

Цей приклад ілюструє і юридичне значення розмежування відповідальності на договірну і позадоговірну. У першому випадку (договірна) форми й розмір відповідальності встановлюються як законом, так і договором. У другому (позадоговірна) —лише законом.

4. Поняття делікту

Підставою для відшкодування шкоди визнається, як правило, делікт. Деліктом є діяння, що суперечить цивільному законодавству і за яке передбачена майнова (цивільно-правова) відповідальність. Деліктна відповідальність є позадоговірною відповідальністю і настає за порушення загального обов'язку будь-якої особи не завдавати шкоди іншій особі. Деліктна відповідальність виступає у спеціальній формі — зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди (гл. 40 ЦК), у якому кредитором визнається особа, що постраждала, а боржником — особа, яка завдала шкоди.

За цивільним правом для виникнення обов'язку відшкодувати шкоду необхідно 4 умови: 1) завдання майнової шкоди, тобто такої, яка може бути відображена у грошах (ЦК передбачає можливість грошової оцінки, а відтак і відшкодування моральної шкоди); 2) протиправність діянь особи, яка завдала шкоди, тобто порушення нею юридичних норм і правил; 3) наявність причинного зв'язку між протиправними діями особи, яка завдала шкоди, і цією шкодою; 4) вина особи, яка завдала шкоду.

5. Звільнення від відповідальності

Законодавством передбачено деякі випадки, коли особа, яка завдала шкоди, звільняється від відповідальності. По-перше, слід наголосити, що той, хто діяв правомірно, не відповідає за завдану ним шкоду за винятком випадків, передбачених законом. Зокрема, не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна в стані необхідної оборони.

По-друге, той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що вона заподіяна не з його вини. Особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу чи необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання. Тут слід зазначити, що випадкові дії, які на відміну від необережних або навмисних мають зовнішні ознаки правопорушення, але позбавлені елемента вини, визнаються казусом і здебільшого не тягнуть за собою цивільно-правової відповідальності. Крім цього, у випадку, якщо виникненню або збільшенню шкоди сприяла груба необережність самого потерпілого, то залежно від ступеня його вини (а за вини заподіювача шкоди — і залежно від ступеня його вини) розмір відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди повинно бути відмовлено.

6. Відповідальність без вини, поняття джерела підвищеної небезпеки

Однак у деяких випадках законом передбачена цивільно-правова відповідальність без вини. Наприклад, юридичні та фізичні особи, діяльність яких зв'язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні та будівельні організації, промислові підприємства, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто вони фактично несуть відповідальність без вини.

Під джерелом підвищеної небезпеки розуміють діяльність, здійснення якої створює підвищену ймовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність щодо використання, транспортування, зберігання предметів, речовин та інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі само властивості. До таких об'єктів належать насамперед автомобілі, інші транспортні засоби, небезпечні тварини тощо.

Наголосимо, що до цивільно-правової відповідальності притягається не водій (оператор) відповідного об'єкта, а його володар, тобто юридична особа або громадянин, які в силу права власності чи на інших законних підставах (право господарського відання, договору оренди, довіреності тощо) володіють об'єктом.

7. Непереборна сила, вина кредитора, крайня необхідність

Однією з обставин, що звільняє від відповідальності, визнається непереборна сила — надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (стихійне лихо, наприклад землетрус, повінь; суспільне явище, наприклад бойові дії, страйк). Іноді замість цього терміна застосовується інший — форс-мажорні обставини. Оскільки непереборна сила є таким явищем, наслідки якого не можуть бути усунені особою, яка заподіяла шкоду, то вона звільняється від відповідальності. Тому навіть і тоді, коли закон покладає на боржника обов'язок відшкодувати шкоду, завдану не лише з його вини, а й без вини, у випадках дії непереборної сили боржник звільняється від відповідальності. Проте у світовій практиці навіть за наявності непереборної сили не звільняються від відповідальності за завдану шкоду організації, які здійснюють авіаційні перевезення. Своєрідну так звану абсолютну цивільно-правову відповідальність несуть і організації, які експлуатують атомні електростанції.

Ще одним випадком звільнення боржника від відповідальності є так звана вина кредитора. Суть цієї підстави полягає в тому, що коли невиконання або неналежне виконання зобов'язання обумовлено умислом або необережністю кредитора, боржник звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом.

Окремі правила встановлені у випадку заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності. За загальним правилом така шкода має бути відшкодована особою, яка її заподіяла. Однак суд, враховуючи обставини, за яких вона була заподіяна, може покласти обов'язок її відшкодування на третю особу, в інтересах якої діяла особа, котра заподіяла шкоду, або звільнити від відшкодування шкоди повністю чи частково як цю третю особу, так і того, хто заподіяв шкоду.

8. Відповідальність неповнолітніх і їх батьків

В особливому порядку несуть відповідальність за завдану шкоду неповнолітні, бо вони не є повністю дієздатними. Однак така шкода також має відшкодовуватися. Тому ЦК встановлює, що за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15-річного віку, відповідають його батьки (усиновителі) або опікун, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їх вини. Якщо неповнолітній, який не досяг 15 років, заподіє шкоду в той час, коли він перебував під наглядом навчального, виховного або лікувального закладу, вони несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини.

При цьому слід мати на увазі, що батьки (усиновителі) або опікуни несуть майнову відповідальність у випадках, коли шкода, заподіяна неповнолітнім, є наслідком нездійснення за ним контролю, неналежного виховання або неправильного використання щодо них своїх прав; а навчальні, виховні й лікувальні заклади несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо вона виникла внаслідок нездійснення ними належного контролю за неповнолітнім у час перебування його під їх наглядом.

Неповнолітній віком від 15 до 18 років відповідає за заподіяну ним шкоду на загальних підставах, тобто відшкодовує її самостійно. І лише у випадках, коли у неповнолітніх немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної шкоди, шкода у відповідній частині повинна бути відшкодована батьками (усиновителями) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкода сталася не з їх вини. Цей їх обов'язок припиняється по досягненні тим, хто заподіяв шкоду, повноліття, а також у разі, коли в нього до досягнення повноліття з'явиться майно або заробіток, достатній для відшкодування шкоди.

Таким чином, батьки, усиновителі, опікуни несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їх неповнолітніми дітьми у випадку, якщо вона є наслідком їх винної поведінки. Вони відповідають за власну вину, яка в цьому випадку проявляється у невиконанні своїх обов'язків стосовно виховання дітей. До відповідальності притягуються як батько, так і мати, оскільки вони мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Причому батьки користуються рівними правами і несуть рівні обов'язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірвано. Оскільки кожний із батьків неповнолітнього несе відповідальність за наслідки власних винних дій (бездіяльності), їх відповідальність має дольовий характер. Зазначимо також, що відповідальність батьків неповнолітніх віком від 15 до 18 років має субсидіарний характер.

Батьки (усиновителі), опікун або піклувальник, а також навчальні, виховні або лікувальні заклади, що здійснювали нагляд за неповнолітнім і які відшкодували шкоду, заподіяну неповнолітнім або особою, визнаною недієздатною, не мають права регресу до цих осіб.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий

Другие видео на эту тему