регистрация / вход

Механізм страхування зовнішньоекономічних операцій підприємства на прикладі ВАТ Бердичівський держлісгосп

Міністерство аграрної політики Державний агроекологічний університет Факультет аграрного менеджменту кафедра ЗЕД підприємств До захисту допускається

Міністерство аграрної політики

Державний агроекологічний університет

Факультет аграрного менеджменту

кафедра ЗЕД підприємств

До захисту допускається

Зав. кафедри__________

професор В. В. Зіновчук

"___"______________2009 р.

Дипломна робота на тему:

"Механізм страхування зовнішньоекономічних операцій підприємства (на прикладі ВАТ "Бердичівський держлісгосп")

Виконала: студентка 5 курсу

освітньо-кваліфікаційного рівня

"Спеціаліст" спеціальності 7.050 206 "Менеджмент ЗЕД"

Ковальова Марина Андріївна

Науковий керівник: старший викладач кафедри

ЗЕД підприємств кандидат економічних наук

Сайкевич М.І.

Консультант з охорони праці :

доцент Ковтун Т.І.

Житомир-2009


Вступ

Актуальність дослідження. Ринкова трансформація системи економічних відносин в Україні зумовлює необхідність організації надійного страхового захисту усіх суб'єктів ринку. В умовах обмежених можливостей фінансування страхового захисту за допомогою централізованих та децентралізованих ресурсів добре налагоджена система страхування здатна забезпечити безперервність і безперебійність національного виробництва, гарантувати економічну стабільність і соціальний захист населення, сприяти активізації інвестиційних процесів у суспільстві. Їх функціонування і розвиток пов’язані з обслуговуванням всього комплексу економічних зв’язків, що складаються між окремими країнами, юридичними суб’єктами ринку і приватними особами. В ринкових умовах господарювання страхування розглядається як вид бізнесу, підприємницької діяльності, фінансового посередництва. Розвиток валютних відносин зумовлюється об’єктивними передумовами - удосконаленням міжнародного поділу праці та спеціалізації виробництва, інтернаціоналізацією всього комплексу виробничого відтворення та суспільно-політичного життя народів. Визначальний вплив на поглиблення їх справляє формування на світовому ринку інтернаціональної вартості товарів і послуг, розвиток на цій основі інтернаціоналізації грошових відносин.

Метою даної дипломної роботи є дослідження механізму страхового регулювання в Україні та його впливу на зовнішньоекономічну діяльність Бердичівського держлісгоспу.

Виходячи з поставленої мети, ми визначили наступні завдання:

- дослідити систему страхового регулювання в Україні;

- розглянути механізм здійснення страхування та його вплив на зовнішньоекономічну діяльність підприємства;

- проаналізувати зовнішньоекономічну та господарську діяльність Бердичівського держлісгоспу;

- визначити ефективність зовнішньоекономічної та господарської діяльності підприємства;

- запропонувати реальні напрямки щодо вдосконалення застосування страхування ЗЕД в держлісгоспі;

- охарактеризувати стан охорони праці в Бердичівському держлісгоспі;

- запропонувати шляхи поліпшення стану охорони праці на підприємстві.

Предметом дослідження даної дипломної роботи є система страхування в Україні як складова зовнішньоекономічної діяльності. Об’єктом дослідження є діяльність Бердичівського держлісгоспу із врахуванням аспектів страхування ЗЕД.

При написанні дипломної роботи використовувалися наступні методи : аналізу, статистичний, балансовий, графічний, логіко-інформаційний, моделювання.

Джерелами інформації для написання роботи були: нормативно-правова база України з питань страхового регулювання, здійснення міжнародних розрахунків та здійснення зовнішньоекономічної діяльності, підручники, монографії, публікації в періодичних виданнях, звіти про діяльність підприємства за 2006-2008 роки, баланс підприємства, звіт про фінансову діяльність підприємства, звіт про рух коштів, зовнішньоекономічні договори та ін.


Розділ 1. Економічна суть та значення страхування в системі зовнішньоекономічних відносин

1.1 Страхування як економічна категорія

В економічних працях соціалістичної доби більшість радянських науковців визнавала страхування складовою частиною економічної категорії фінансів, приписуючи йому при цьому і характерні для теорії фінансів специфічні ознаки та функції. Аналогічної думки дотримуються і деякі автори, що займаються дослідженнями у сфері страхування в сучасних умовах господарювання.

Для економічної категорії страхування характерною є низка ознак, які аналогічно притаманні категорії фінансів. Зокрема, сутність фінансів як економічної категорії пов'язана зі створенням та використанням фондів грошових коштів. Процес формування та використання страхового фонду як матеріального носія є характерною особливістю і категорії страхування.

З одного боку, наявність такої специфічної ознаки наближує страхування до категорії фінансів, з другого — одночасно підкреслює його особливості. Так, для обох наведених вище економічних категорій характерний рух грошової форми вартості при формуванні та використанні відповідних цільових фондів грошових коштів у процесі розподілу й перерозподілу (для страхування — лише перерозподілу) доходів і нагромаджень. Крім того, страхування базується на можливості настання страхового випадку, тобто страхуванню притаманний імовірнісний характер відносин. Відповідно рух грошової форми вартості в страхуванні залежить від ступеня ймовірності завдання збитку в разі настання страхових подій. Така ознака відрізняє страхування від економічної категорії фінансів, проте пов'язує з категорією страхового захисту суспільного виробництва.

Зарахування страхування до фінансів в умовах державної монополії мало суто фіскальну мету, яка полягала в зарахуванні значних сум штучно створеного перевищення доходів над витратами від страхової діяльності до бюджету. В ринкових умовах господарювання страхування розглядається як вид бізнесу, підприємницької діяльності, фінансового посередництва. Відповідно поняття страхування не відповідає традиційному розумінню суті фінансів.

Характерною ознакою страхування, на яку вказує більшість учених, є замкнутість, перерозподільчих відносин між зацікавленими учасниками формування страхового фонду, пов'язаних із солідарною розкладкою збитку, заподіяного надзвичайними подіями. На їхню думку, саме така особливість відрізняє страхування від інших фінансових категорій. Проте замкнута розкладка збитку відбувається лише при майновому та особистому страхуванні. Кошти страхового фонду за такими видами страхування використовуються лише учасниками його формування, адже розмір страхового внеску становить частку кожного з них у розкладці збитку. Зовсім інша тенденція спостерігається при страхуванні відповідальності, яке призначене для відшкодування збитку, заподіяного третій особі. Відповідно, якщо організація страхового фонду за таким видом страхування відбувається за рахунок страхових внесків його учасників, то використання коштів цього фонду виходить далеко за межі платників цих внесків.

Замкнута розкладка збитку серед застрахованих за майновим та особистим страхуванням зумовлює ще одну відмітну ознаку страхування, яку виокремлює низка економістів, — поверненість зібраних у страховий фонд страхових премій. Страхові внески кожного учасника такого страхового фонду призначені для страхових виплат при настанні страхових подій. Принцип поверненості коштів характерний і для такої економічної категорії, як кредит. Проте необхідно зауважити, що така специфічна риса, як поверненість, притаманна передусім тільки для страхування життя. Для ризикових видів страхування в частині майнового страхування цей принцип має місце лише при настанні страхових подій. При цьому економічний зміст таких виплат відрізняється від повернення страхових внесків.

Як специфічні ознаки страхування окремі дослідники визначають наявність страхового інтересу, сутність якого полягає у зацікавленості юридичних і фізичних осіб у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим установам.

На відміну від цього, у міжнародній практиці загальноприйнятими вважаються п'ять основних ознак страхування:

— наявність майнового інтересу ;

— найвищий ступінь довіри сторін;

— наявність причинно-наслідкового зв'язку між збитками і подіями, що їх викликали;

— виплата відшкодування в розмірах реального збитку;

— суброгація — передача страховику, який виплатив страхові відшкодування, права вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, наведений вище аналіз свідчить про тісний взаємозв'язок страхування з такими категоріями, як фінанси, кредит, страховий захист. Водночас як самостійна економічна категорія страхування має притаманні тільки їй особливості, які в сукупності повинні конкретизувати зміст цієї категорії в сучасних умовах її застосування. Серед характерних ознак страхування, наведених у теоріях учених-економістів, необхідно, на наш погляд, викристалізувати кілька базових ознак , які відрізняють страхування від інших категорій у ринковій економіці. Це такі з них:

1. Наявність страхового інтересу. Зацікавленість у страховому захисті усіх суб'єктів ринку шляхом передання відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим установам зростає із потребою у відшкодуванні збитку в умовах дефіциту фінансових ресурсів держави та підприємств або із можливостями одержання визначених страхових сум при закінченні дії договору страхування.

2. Формування та використання специфічного фонду грошових коштів страхових резервів. Відповідна особливість страхування як самостійної економічної категорії характеризується такими аспектами:

— формування страхових резервів за рахунок страхових внесків (премій);

— використання створених резервів на відшкодування збитку в разі настання страхових подій, а також надання допомоги учасникам страхування;

— поповнення страхових резервів за рахунок інвестиційної діяльності.

До характерних рис страхування як економічної категорії доцільно додати ще інверсію страхового (експлуатаційного) циклу і наявність спеціалізованих установ — страхових компаній, які забезпечують страховий захист. Проведення страхування зумовлює інверсію страхового циклу, яка полягає у випередженні плати за страховий захист щодо виплати страхового відшкодування. Тобто спочатку відбувається внесення страхової премії, а потім, через деякий час, — надання страхової послуги у вигляді страхових виплат.

Дослідження поняття страхування та зіставлення його специфічних ознак дають змогу з'ясувати сутність такої економічної категорії, як страхування. За такого розуміння, найповніше визначення страхування як економічної категорії наводиться в підручнику "Страхування" за редакцією С.С. Осадця. У такому трактуванні враховано усі наведені вище специфічні ознаки страхування: страховий інтерес; формування і використання страхових резервів; інверсія страхового циклу; наявність страхової компанії — спеціалізованої установи, яка надає страховий захист. Автор визначає джерела забезпечення страхового захисту.

Проте, це визначення страхування необхідно уточнити, конкретизуючи призначення страхування в сучасних умовах соціально-економічного розвитку суспільства. Такий підхід до з'ясування сутності цієї економічної категорії підкреслить особливості страхування в ринковій економіці як виду діяльності страхових компаній. Відповідно пропонується розглядати страхування "як вид господарської діяльності спеціалізованих установ, яка пов'язана із формуванням грошових фондів за рахунок сплати страхових внесків (премій, платежів) юридичними і фізичними особами з метою покриття їх майбутньої потреби у захисті інтересів у разі настання страхових випадків та поповненням цих фондів у процесі ефективного розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку.

Ринкова трансформація системи економічних відносин в Україні зумовлює необхідність організації надійного страхового захисту усіх суб'єктів ринку. В умовах обмежених можливостей фінансування страхового захисту за допомогою централізованих та децентралізованих ресурсів добре налагоджена система страхування здатна забезпечити безперервність і безперебійність національного виробництва, гарантувати економічну стабільність і соціальний захист населення, сприяти активізації інвестиційних процесів у суспільстві.

В Україні є усі передумови для розвитку страхової справи. Доопрацювання потребують теоретичні аспекти інституту страхування. Кожний період розвитку суспільства знайшов своє безпосереднє втілення в постулатах страхування, визначивши особливості у висвітленні й розумінні цієї економічної категорії. Проте навіть усталені постулати підлягають час від часу перегляду, конкретизації відповідно до соціально-економічного розвитку суспільства.

1.2 Страховий ринок в умовах ринкової економіки

Страховий ринок, будучи частиною фінансового ринку, являє собою систему економічних відносин, що становлять сферу діяльності страховиків і перестраховиків у певній країні, групі країн чи в міжнародному масштабі щодо надання страхових послуг страхувальникам. Об'єктами купівлі-продажу на цьому ринку є страхові послуги, що надаються спеціалізованими страховими організаціями юридичним та фізичним особам.

Розвиток страхового ринку відбувається в рамках фінансового ринку, який, у свою чергу, зумовлений станом економіки в цілому і рухом капіталу. У процесі глобалізації відбуваються зростання і концентрація страхового, банківського і позичкового капіталів у величезних масштабах; як наслідок, формуються транснаціональні компанії (ТНК), транснаціональні фінансові групи, транснаціональні страхові компанії (ТНСК); ринкове середовище стрімко змінюється завдяки комп'ютеризації і використанню Інтернету. Розширюється доступ іноземних страховиків на засадах, передбачених регіональними інтеграційними угодами і вимогами ВТО.

Тенденція до консолідації міжнародного страхового ринку дістає найактивніший прояв у секторах ринку, що розвиваються, де можливості для експансії найбільш сприятливі. До таких секторів належить і страховий ринок України. Його характеризують дві суперечливі тенденції: перша - це інтернаціоналізація національної економіки, інтеграція у світовий економічний простір, друга - прагнення зберегти незалежність, національну економіку, внутрішню цілісність та економічний потенціал.

Існують три головних фактори впливу на страховий ринок України: глобалізація усієї світової економіки; інтеграція в ЄС; інтеграційні процеси страхових ринків країн, що входять у СНД. Далі послідовно розглянемо кожен з цих трьох факторів.

Інтеграція в страхуванні полягає не тільки у проникненні національних страховиків на західні страхові ринки, — відбувається і зворотний рух. Головними рушійними силами глобалізації ринку страхових послуг є США, Японія, Німеччина, Великобританія. Ці країни мають найбільші обсяги страхових операцій (премій). Глобалізація супроводжується придбанням страхових компаній страховиками інших країн. Наприклад, у 2004 р. в балтійських країнах 20 страхових компаній (із 75) мали іноземних засновників і були під іноземним контролем.

У 1994 р. було створено Міжнародну асоціацію страхових наглядів (ІАІЗ), члени якої зобов'язалися регулярно обмінюватися інформацією про компанії, що працюють під їх юрисдикцією.

Входження України на світові ринки як рівноправного партнера можливе лише за умови прийняття її в ВТО. Проте для цього треба здійснити ряд кроків, спрямованих на поступову реалізацію вимог ВТО. Можна відзначити певні успіхи в цій справі. Так, Україна є членом Міжнародної торгової палати, бере активну участь у нарадах страхових наглядових органів країн світу, стала тісніше співпрацювати з різними міжнародними організаціями, навіть на рівні суб'єктів страхового ринку. За останні роки Ліга страхових організацій України встановила зв'язки з майже 50 спілками страховиків з інших країн, у тому числі Англії, Японії, Канади, Австралії, Франції, Аргентини, Бразилії, Данії, Норвегії, Швеції, Фінляндії.

Особливістю вітчизняного страхового ринку е відсутність на ньому ТНСК або їхніх філій. Ще донедавна українське законодавство не дозволяло створювати їх, маючи на меті захист національної страхової системи від конкуренції з боку іноземних страхових компаній і використання вільних коштів страховиків для інвестицій у власну економіку. Але запроваджені обмеження суперечили принципам ВТО і на фоні нерозвиненості вітчизняного страхового ринку призвели до погіршення фінансової стійкості страхових компаній, послаблення динаміки його розвитку. Тепер зі ст. 2 Закону України "Про страхування" вилучено обмеження стосовно частки іноземного інвестора у статутному фонді українського страховика. Отже, страхові компанії можуть створюватись у вигляді СП з іноземною інвестицією понад 50 %. Єдиною умовою залишається те, що такі страхові компанії повинні бути резидентами України.

Треба заохочувати стратегічних інвесторів, тому що метою України є вихід на зовнішні ринки. А для цього необхідно насамперед продемонструвати конкурентоспроможність на внутрішньому ринку, набути навичок та освоїти технології, що здобуваються (як незаперечне доводить світовий досвід) тільки у відкритій конкурентній боротьбі і (або) у співробітництві з транснаціональними страховиками.

Сьогодні вже є всі умови для впровадження в страхове законодавство змін щодо створення ТСНК на території України за участю іноземних страховиків. Цей захід може стати одним з напрямів подолання міжнаціональних перешкод у страхуванні. Утворення ТНСК було би доцільно проводити за такими схемами:

1) злиття шляхом обміну акціями між компаніями, що залишаються юридичне незалежними;

2) придбання національним концерном частини контрольного пакета акцій зарубіжних компаній;

3) безпосереднє злиття активів фірм різних країн.

Через ТНСК Україна зможе створити нові робочі місця, мати доступ до прогресивних технологій, до зарубіжних інвестицій. Необхідно, щоб інтереси засновників ТНСК не вступали в суперечність з інтересами економіки України. Це дозволить українським страховим компаніям об'єднатися з відомими на світовому (європейському) ринку страховими компаніями; збільшити конкурентоспроможність на внутрішньому страховому ринку; домогтися фінансової стійкості; поліпшити якість надання страхових послуг; створити сприятливий інвестиційний клімат. Водночас слід мінімізувати можливі негативні наслідки такого рішення для споживача і для держави в цілому.

У 1965 р. було прийнято перше рішення ЄС у сфері страхування, яке передбачало повну свободу перестрахувальних операцій серед страховиків ЄС і скасування усіх видів податків для них.

Страхові законодавства країн ЄС координуються у виконавчому органі - Комітеті з питань страхування. На засідання Комітету збираються представники страхового нагляду країн-учасниць.

Одним з перших кроків України в напрямі до євроінтеграції стало приєднання до "Зеленої карти", якою закріплено норми міжнародного страхування цивільної відповідальності автовласників із 42 країн. Здійснюється і гармонізація видів страхування з прийнятими у світі традиціями. Адаптовано 17 стандартних вимог, прийнятих в ЄС проведено структуризацію вітчизняного страхового ринку.

Головними консультантами великих страхових компаній України виступають відомі страхові об'єднання. Наприклад, головним консультантом Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" став міжнародний страховий брокер "НЕАТН Lambert Group" (Великобританія).

Недоліками вітчизняної системи страхування е неможливість нагляду на стадії заснування компанії і відмови у видачі ліцензії, коли існують сумніви в її репутації. У цьому плані європейський досвід нагляду може придатися в боротьбі з незаконним відмиванням грошей (кептивними страховими компаніями України).

Сьогодні з повною очевидністю доводиться констатувати той факт, що більшість законів і стандартів України, у тому числі і страхове законодавство, ще не відповідають європейським аналогам. Проте останнім часом кроки влади в даній сфері демонструють її розуміння необхідності входження до міжнародних економічних структур.

Сучасні страхові ринки країн колишнього СРСР мають схожі проблеми розбудови систем страхування. Вирішення цих проблем за допомогою зближення законодавчих основ страхової діяльності, обміну досвідом е економічно виправданим.

У 1995 р. для обміну інформацією про зміни в національних страхових законодавствах було організовано Нараду органів страхових наглядів країн СНД. Мета такого об'єднання - формування єдиного страхового простору на території СНД.

Серед країн СНД на Україну припадає 5 % усіх зібраних премій, на Росію – 90 %, на решту 10 країн – 5 %. Це зумовлено різними рівнями розвитку і різною чисельністю населення (у Росії та Україні проживає 70 % населення СНД). Особливість страхових ринків СНД полягає в тому, що в цих країнах провідні позиції займають колишні державні монополії, на які припадає 50-60 % ринку страхування .

Взаємодія з країнами СНД у страховій справі може бути зумовлена також економічними вигодами географічного положення України в ланцюгу Європа — Росія — Азія. Це пов'язано з оголошенням країнами Азіатсько-тихоокеанського басейну (Японія, Китай, Росія та ін.) програми створення в регіоні до 2020 р. Зони вільної торгівлі та інвестицій . Керівники України, Росії, Білорусії, Казахстану вже виявили бажання зробити території цих чотирьох країн СНД спільною зоною вільної торгівлі та інвестицій.

1.3 Особливості страхування при здійсненні підприємствами зовнішньоекономічних операцій

Динамічний розвиток економіки України неможливий без активної зовнішньоекономічної діяльності держави й самих підприємств. Від того, наскільки успішно Україна та її суб'єкти господарювання здійснюватимуть зовнішньоекономічні операції, залежатиме їхній подальший ефективний розвиток, розширення ринків збуту, отримання нових технологій і прибутків, обмін досвідом, інтеграція у міжнародну систему виробництва, Світову організацію торгівлі та Європейський союз.

Водночас вихід підприємств на зовнішні ринки призводить до виникнення безлічі ризиків (майнових, фінансових, політичних, валютних), які важко передбачити або ж зовсім неможливо прогнозувати їхні наслідки. Але загалом вони існують і можуть завдавати підприємствам великих збитків.

Щоб захистити експортерів, імпортерів та інвесторів від ризиків, пов'язаних із міжнародними операціями, страхові компанії пропонують їм комплексне страхування зовнішньоекономічної діяльності.

Страхування зовнішньоекономічного ризику — це комплекс видів страхування, які забезпечують захист майнових інтересів підприємств під час проведення різних форм міжнародної співпраці. До зовнішньоекономічного страхування входять такі основні види:

— страхування експортних зобов'язань — невиконання закордонним контрагентом договірних зобов'язань через власну неплатоспроможність або з різних, незалежних від нього причин політичного характеру;

— страхування майнових ризиків — будівель, споруд, вантажів, транспортних засобів, будівельно-монтажних ризиків, міжнародних торгово-промислових виставок тощо;

— страхування валютних ризиків — передбачення контрактом валютних застережень.

Метою страхування експортних операцій є:

- при страхуванні експортних кредитів — захист фінансуючих установ від можливих втрат у зв'язку з фінансуванням експортних кредитів;

- при страхуванні експортних контрактів — захист вітчизняних підприємств від втрат під час виконання експортного контракту або перед відправленням товарів, або перед наданням послуг (ризик виробництва), або ж після відправлення (ризик кредитних зобов'язань);

- при страхуванні інвестицій за кордон — захист вітчизняних підприємців від втрат під час реалізації інвестиційних проектів за кордоном.

Головним ризиком при проведенні зовнішньоекономічних операцій для підприємств є група ризиків, які ми умовно об'єднали в групу ризиків при страхуванні експортних зобов'язань. Цей вид страхування є одним із наймолодших напрямів страхової діяльності (як окремий вид страхування сформувався приблизно в 50-ті роки XX століття). У вітчизняній науковій літературі йому досі не приділялося належної уваги з різних причин, головними з яких є ті, що страхова галузь у нашій державі тільки-но починає розвиватися, формуються різні програми на державному рівні щодо підтримки й стимулювання експорту (одним із таких вагомих важелів у зарубіжних розвинених країнах є страхування), підвищується страхова культура самих підприємств, однією з вимог зовнішньоекономічних контрактів є обов'язковість страхування тощо.

З огляду на це дослідження основних ризиків зовнішньоекономічних операцій вітчизняних суб'єктів господарювання під час проведення експортних операцій, на нашу думку, є досить актуальним і своєчасним (враховуючи активізацію дій уряду України зі вступу до Світової організації торгівлі, значну частку у ВВП надходжень підприємств від зовнішньоекономічних операцій (понад 60 %) тощо).

Сутність страхування експортних зобов'язань полягає у покритті збитків, завданих учаснику зовнішньоекономічної діяльності через невиконання іноземним контрагентом договірних зобов'язань внаслідок власної неплатоспроможності або у зв'язку з діями уряду, воєнними конфліктами, громадськими заворушеннями та іншими політичними подіями. Страхуванню підлягають комерційні (товарні) кредити, надані покупцеві, банківські позики постачальникові чи покупцеві, зобов'язання і поручительства за кредитом, довгострокові інвестиції тощо.

Ризики зовнішньоекономічної діяльності можна поділити на дві основні групи. До першої можуть належати ризики, пов'язані з фінансово-господарською діяльністю контрагента (його платоспроможність, кредитні зобов'язання, максимальний товарний кредит, наданий йому іншими фірмами, приблизні розміри операцій тощо і ймовірність неотримання оплати від нього) та торговий ризик, який виникає внаслідок розбіжностей між продавцем і покупцем у питанні про відповідність товару умовам торгової угоди (вміст у ньому певних складових, колір, процент вологості, засміченість тощо).

Друга група об'єднує різновиди політичного ризику (воєнні дії, революції, державна заборона на платежі за кордон, консолідація боргів, націоналізація, конфіскація; неплатіж покупця, у ролі якого виступає державна організація; скасування імпортної ліцензії, запровадження ембарго тощо). Треба зазначити, що у послугах страхування експортних кредитів зацікавлені також імпортери, якщо є ймовірність неотримання товару або отримання товару неналежної якості після проведення оплати закордонному продавцеві.

Окремо зупинимося на великій групі ризиків, що спричиняють невиконання договірних зобов'язань іноземним контрагентом і знаходяться поза зоною контролю учасників міжнародної торгівлі, — це політичні ризики. Ці ризики привертають особливу увагу вітчизняних підприємств-експортерів, оскільки більша частина їхньої продукції поставляється до країн Середньої Азії, Африки, Близького Сходу, Росії та до інших країн, то розвиваються, для яких ці ризики досить характерні. Прикладами таких ризиків можуть бути заборона конвертації або заборона перерахування іноземної валюти в країні покупця, заборона урядом країни-постачальника експорту окремого виду товару, незаконне позбавлення господаря прав власності органами влади країни, де знаходиться майно, ризик неможливості отримання від орендарів платежів через заборону конвертації в певній країні тощо.

Слід зауважити, що, по-перше, політичні ризики характерні як для інвесторів, так і для експортерів (наприклад, заборона на конвертацію може впливати на них однаково). По-друге, політичні ризики не обов'язково призводять до фінансових втрат, але вони можуть викликати події, які вплинуть на інтереси учасників міжнародних відносин. Так, зміна влади в країні може призвести до змін у законодавстві й відповідно до конфіскації активів; політичні безпорядки можуть призвести до пошкодження активів іноземних компаній. При цьому треба зазначити, що причинами невиконання експортних зобов'язань із контракту можуть бути не лише політичні ризики, а й, наприклад, порушення компанією-імпортером умов господарювання і, як наслідок, анулювання контролюючим органом її ліцензії або ж уведення обмежень, які можуть негативно вплинути на договірні зобов'язання сторін.

Досить складним і водночас важливим для страхової компанії є формування системи оцінки політичних ризиків. Головною проблемою в процесі оцінки є відсутність, викривленість або неповнота статистики. Така ситуація зумовлюється низкою чинників. По-перше, доки подія в країні не призвела до конкретних збитків іноземних компаній, що там працюють, вона не може бути внесена до потенційної статистичної бази (оскільки не наводить точних оцінок збитку).

По-друге, велику роль відіграє конфіденційний характер такої інформації. Звісно, страховики мають у розпорядженні досить великий обсяг інформації, що стосується політичних ризиків, але вона не може стати повністю відкритою і доступною для всіх учасників ринку. Таким чином, створити точну систему кількісної оцінки політичного ризику майже неможливо. Отже, для аналізу політичних ризиків можна й необхідно застосовувати якісні оцінки.

Якісний аналіз ризику полягає у вивченні певної кількості факторів, що визначають рівень стабільності певної країни. Усі параметри аналізу можна об'єднати в чотири категорії:

— політичні фактори (законність чинного уряду, його популярність серед населення та в світі, ймовірність громадянської або міжнародної війни, належність до політичних, економічних, воєнних альянсів. підтримка з боку інших держав, стан дипломатичних відносин із різними країнами);

— соціальні фактори (етнічна і релігійна єдність, демографічний розподіл та густота населення, наявність протистояння між різними соціальними групами, рівень безробіття й соціального захисту населення, заможність населення, рівень освіти);

— економічні фактори (економічне зростання в країні, міжнародний торговий і платіжний баланси, рівень ВВП та його динаміка, стабільність грошової системи й інфляція, якість інфраструктури (комунікацій і транспорту), рівень заборгованості країни перед міжнародними кредитними інститутами, рівень залежності від експорту, імпорту або допомоги третіх країн);

— правові фактори (рівень правового забезпечення і регулювання у сфері іноземних інвестицій, тенденції до націоналізації та експропріації в країні, структура державного правового апарату і дотримання законності, адміністративне й митне регулювання).

До деяких параметрів оцінки ризику (здебільшого це економічні фактори) можна застосовувати стандартні кількісні методи оцінки й прогнозування, ґрунтуючись на статистичних даних за минулі періоди. До інших параметрів, таких як соціальні, правові, деякі політичні фактори, можна застосовувати тільки експертні оцінки. У цьому разі в роботі беруть участь фахівці, які мають достатній досвід не лише у вивченні політичних ризиків загалом, а й спеціальні знання про певну країну або регіон. Страхові компанії також користуються фаховими розробками щодо соціально-економічної та політичної ситуації в окремих країнах, розробленими міжнародними фінансовими інститутами, банками тощо.

Другим етапом аналізу політичних ризиків є проведення оцінки ризиків конкретного контракту. На цьому етапі значно звужуються межі дослідження і зростає точність оцінки. Оцінка ризику проекту передбачає детальний аналіз умов угоди, її економічну доцільність, важливість певної операції для країни контрагента, досвід страхувальника в країні і досвід роботи з конкретним контрагентом, можливість своєчасного виконання страхувальником чи страховиком умов контракту тощо. До процесу оцінки ризику обов'язково входять збір та обробка інформації про фірми-контрагенти страхувальника.

До заяви на страхування політичних ризиків входять: детальний перелік інформації про контракт, попередній досвід зв'язків із контрагентом та проблемні моменти, які виникали в процесі реалізації цих контрактів; перелік ризиків, від яких бажає застрахуватися страхувальник; ліміти страховки; термін страхування; інформація про покупця (його ліцензії, із яких джерел фінансується контракт, чи може покупець знайти іншого постачальника, чи був тендер на закупівлю, копія контракту тощо). Від того, наскільки повно буде проведено збір та аналіз інформації на певному етапі, в цілому залежатиме й прийняття страховиком рішення про страхування експортної операції.

На базі проведеного аналізу окремої зовнішньоекономічної операції визначається ціна ризику (ставка страхової премії), що зазвичай виражається у відсотках від обсягу експортної операції або інвестованого капіталу. Розмір страхової премії залежить від розміру зовнішньоекономічних операцій, форми кредиту, його терміну, становища експортера й виробника у комерційному середовищі та економічного стану країни-імпортера. Тому шкала преміальних ставок щодо експортного страхування має досить широкий спектр (від 0,5 % до 10 % від страхової суми). При цьому слід зазначити, що страховик не може безмежно збільшувати премії при зростанні ризику — у певний час стає доцільнішим зовсім відмовитися від страхування такого ризику.

У процесі оцінки ризику страховик також співпрацює з іншими страховиками, страховими брокерами, самим заявником, торговельними та дипломатичними представництвами за кордоном, державними страховими установами у країні контрагента. Загалом, коли ймовірність настання певних подій дуже висока або її не можна оцінити, такі події не покриваються страхуванням. Наприклад, не відшкодовуються збитки, що виникли внаслідок: військових дій; банкрутства контрагента або дефолту країни контрагента; зміни курсу валют або девальвації; радіоактивного забруднення або вибуху ядерного об'єкта тощо (усі винятки обов'язково обумовлюються у договорі страхування експортної операції).

У сучасній міжнародній торгівлі свою ефективність підтвердила державна підтримка експорту, яка здійснюється через експортні кредитні агентства (ЕКА), — установи (окремі страхові агентства, банки або державні департаменти) для здійснення страхування експортних політичних і комерційних ризиків та надання гарантій. Всесвітньо відомі такі експортно-кредитні установи, як Ексімбанк США, товариство "Гермес" (Німеччина), компанія КОФАС (Франція).

На сьогодні ЕКА функціонують у понад 70 країнах світу, зокрема майже у всіх країнах Східної Європи (Польщі, Чехії, Угорщині, Словаччині, Румунії, Словенії, Хорватії), а також у Прибалтиці. Україна при цьому залишається чи не єдиною державою Європи, яка не має належних механізмів державної підтримки страхування експорту.

Більшість організацій держав, які відповідають за страхування експортних операцій, є, як правило, членами союзу "Кредит-Альянс" (на сьогодні він об'єднує 59 страховиків із понад 50 країн). Кожен із членів зберігає свою автономію дій, а завдяки співпраці члени союзу обмінюються досвідом та інформацією про фірми, що діють на тому чи іншому ринку, пропоновані продукти. Крім того, агенції-партнери з країни фірми-імпортера використовуються як перестраховики у програмах перестрахування, що дає змогу перерозподілити ризики між страховиками в країні фірми-експортера та фірми-імпортера. Загалом при страхуванні експортних операцій основними гравцями-страховиками є державні організації, що мають на меті підтримку зовнішньої торгівлі національних підприємств. Головними функціями цих установ є страхове обслуговування національних товаровиробників пріоритетних галузей економіки за рахунок державного бюджету.

Розглянемо детальніше функціонування деяких із них. Так, у Німеччині функціонує консорціум "Гермес". Цей консорціум від імені й за рахунок держави страхує комерційні й політичні ризики, притаманні зовнішньоекономічній діяльності. Він самостійно оцінює і приймає рішення про страхові суми до 5 мільйонів марок відповідно до умов, затверджених Міжміністерським комітетом із експортних гарантій. Щорічно парламент встановлює загальну суму покриття з експортних гарантій за рахунок бюджету. Так, у 1999 році вона становила 200 млрд. марок. Збитки сплачуються за рахунок бюджету, до якого надходять зібрані страхові платежі та суми, отримані від реалізації прав вимоги відшкодування від винних осіб.

Німецький консорціум "Гермес" надає страхове покриття тільки для національних експортерів і тільки на ту продукцію, що вироблена на території Німеччини. Крім того, вимагається достатній рівень кредитоспроможності країни-контрагента потенційного страхувальника, наявність кредитного рейтингу в іноземного покупця або його гаранта.

Найбільші обсяги страхового покриття, що були надані "Гермесом" у 2004 році, становили 2,48 млрд. євро (для Туреччини), 1,87 млрд. євро (для ПАР), 1,52 млрд. євро (для Бразилії), 1,2 млрд. євро (для Китаю).

У 30-х роках XX століття в розвинених країнах Європи було створено державні компанії та департаменти зі страхування експортних кредитів, які функціонують і нині: в Італії — автономний підрозділ Національного інституту страхування САЧЕ; у Франції — компанія КОФАС; в Англії — Департамент гарантій з експортних кредитів (ДГЕК); у Бельгії — державна організація ОНД.

При страхуванні політичних ризиків європейські державні страхові установи беруть на себе до 90-95 % від загального обсягу ризику, а при страхуванні комерційних ризиків (неплатоспроможність іноземного контрагента) — до 80-90 % від суми контракту.

Крім державних установ зі страхування експортних кредитів, функціонують також недержавні страхові компанії зі страхування політичних ризиків. Основні позиції на цьому ринку належать північноамериканським то європейським компаніям. Серед них можна вирізнити лондонський Ллойд, американську компанію АІГ (АІО) та французьку Юністрат Ассюранс.

На відміну від державного страхування експорту, де основною метою є державна підтримка експортерів, комерційне страхування мас на меті отримання прибутку. Саме тому комерційні страховики ретельніше підходять до відбору проектів, що приймаються під страховий захист, і встановлюють трохи виші тарифи, ніж державні компанії.

Україна , як було сказано вище, залишається чи не єдиною країною у Східній Європі та СНД, яка не має належних механізмів державної підтримки страхування і фінансування експорту, частка якого в українському ВВП становить понад 60 %. Для забезпечення зростання обсягу експортних операцій і мінімізації експортних ризиків вітчизняних підприємств в Україні доцільно було б створити страхову компанію і страхування експортних кредитів. Можливі такі варіанти організації діяльності такої компанії:

— створення нової державної структури при Міністерстві фінансів України або Національному банку, яка б відала страхуванням експортних операцій (усі зовнішньоекономічні операції підприємств обов'язково мають страхуватися у цій організації). Нова державна організація повинна в повному обсязі використовувати можливості вітчизняних державних структур і міжнародного союзу "Кредит-Альянс" у процесі оцінки ризику окремої країни й окремого іноземного контрагента, а також у разі реалізації прав вимоги — забезпечити реалізацію прав регресу щодо винної сторони;

— створення за участю держави й вітчизняних страховиків нової страхової організації та надання їй повноважень здійснювати страхування експортних операцій.

До переліку завдань, які необхідно вирішити для організації державної підтримки експортно-імпортних операцій, можна віднести:

- прийняття законодавчих і нормативних актів, які мають регулювати функціонування системи страхування експортних кредитів;

- формування механізму виділення коштів із державного бюджету на покриття збитків із експортного страхування;

- організацію підготовки спеціалістів з оцінки політичних і комерційних ризиків;

- налагодження зв'язку з агенціями економічної розвідки, страховиками за кордоном, страховими брокерами в Україні та за її межами, торговельними і дипломатичними представництвами за кордоном, державними страховими установами зі страхування експортних кредитів в інших країнах.

Розв'язати проблему страхування експортних операцій можна, звичайно, і без створення нових державних страхових організацій. Цими операціями могли б займатися і великі комерційні страхові компанії в Україні (акціонерна страхова компанія "Вексель", НАСК "Оранта", "Остра-Київ", "Скайд-Вест", страхова група "ТАС", "Еталон" та інші). Але і в першому, і в другому варіантах треба, щоб: 1) цей вид страхування був обов'язковим для всіх суб'єктів зовнішньоекономічних операцій; 2) держава має розробити механізм компенсацій підприємствам коштів, які вони спрямовуватимуть на страхування (оскільки цей вид страхування досить дорогий); 3) сформувати механізм часткової участі при здійсненні страховиками виплат підприємствам страхового відшкодування за рахунок коштів державного бюджету; 4) закріпити за окремим державним органом функції налагодження з міжнародними організаціями (членами союзу "Кредит-Альянс") зв'язків зі страхування експортних кредитів тощо.

Створення системи страхування експортних кредитів в Україні — складне завдання, яке, безумовно, потребує досить тривалого часу, матеріальних затрат і внесення змін та доповнень до законодавчої бази. Звісно, що й тарифи на страхування зовнішньоекономічної діяльності на початковому етапі будуть високими. Але для подальшого розвитку української економіки, інтегрування країни у світовий ринок вкрай необхідно створити таку систему, а також забезпечити українських учасників міжнародної торгівлі надійним державним захистом від різних ризиків, що виникають у процесі міжнародної співпраці.

1.4 Регулювання страхового ринку

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування ефективного розвитку страхових послуг запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту Інтересів страхувальників.

Державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Уповноваженим органом та його органами на місцях.

Функції спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю:

1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та державного реєстру страхових та перестрахових брокерів

2) видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок їх відповідності виданій ліцензії

3) видача свідоцтв про включення страхових та перестрахових брокерів до державного реєстру страхових та перестрахових брокерів та проведення перевірки додержання ними законодавства про посередницьку дяльність у страхуванні та перестрахуванні І достовірності їх звітності

4) проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхову діяльність І достовірності к звітності

5) розроблення нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності що віднесена цим Законом до компетенції Уповноваженого органу

6) узагальнення практики страхової діяльності І посередницької діяльності на страховому ринку розроблення І подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку І вдосконалення законодавства України про страхову І посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні

7) прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з питань страхової І посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні

8) проведення аналізу додержання законодавства об єднаннями страховиків І страхових посередників

9) здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками

10) забезпечення проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової І посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні підвищення ефективності державного нагляду за страховою діяльністю

11) встановлення правил формування обліку І розміщення страхових резервів та показників звітності

Права спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю:

1) одержувати в установленому порядку від страховиків звітність про страхову діяльність Інформацію про їх фінансове становище та необхідні пояснення щодо звітних даних а від підприємств установ (у тому числі банків) організацій І громадян - Інформацію необхідну для виконання покладених на нього завдань

2) проводити перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність І достовірності їх звітності за показниками що характеризують виконання договорів страхування не частіше одного разу на рік призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора

3) видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність а у разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків)

4) проводити тематичні перевірки діяльності страховика у випадках необхідності перевірки фактів викладених у скаргах заявах зверненнях страхувальників достовірності показників звітності виконання вимог раніше наданих приписів за дорученням правоохоронних органів або органів державної влади зустрічні перевірки достовірності І правильності укладених договорів страхування та перестрахування тау разі надходження Інформації від страхувальників про порушення

б) одержувати від страхових та перестрахових брокерів установлену звітність про їх діяльність та Інформацію про укладені договори а також необхідні пояснення щодо цих даних

6) видавати приписи страховим посередникам про усунення виявлених порушень законодавства а у разі їх невиконання приймати рішення про виключення страхового або перестрахового брокера з державного реєстру страхових та перестрахових брокерів

7) одержувати в установленому порядку від аварійних комісарів Інформацію необхідну для виконання покладених на нього завдань у тому числі Інформацію про обставини І причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду

8) створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків та страхових посередників

9) здійснювати контроль за достовірністю та повнотою інформації що надається учасниками страхового ринку

10) одержувати безоплатно від органів виконавчої влади Інформацію та статистичну звітність необхідну для виконання покладених на нього завдань

11) звертатися до суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика (перестраховика) або страхового посередника у випадках передбачених законом

Для будь-якого ринку, що перебуває у процесі становлення, роль державного регулювання важко переоцінити. Проте аналіз програми діяльності уряду, цільових державних програм свідчить, що довгострокову державну політику в сфері страхування досі не сформовано.

По-перше, немає чітко визначених і стабільних концептуальних засад державної політики стосовно страхування. Їх не визначили ні перша програма розвитку страхового ринку (1998 року), ні друга (2005 року). Невирішені питання соціально-економічних пріоритетів страхування; не визначений баланс між соціальним страхуванням та страхуванням на цивільно-правових засадах.

По-друге, залишається невирішеним питання моделі державного регулювання страхового ринку, про що свідчить неодноразова зміна статусу уповноваженого наглядового органу.

По-третє, політика держави стосовно страхування непослідовна і суперечлива, окремі заходи декларувались без попереднього фінансово-економічного обґрунтування. Так, Програма розвитку страхового ринку України на 2004-2008 рр. передбачала заміну обов’язкового державного страхування безпосереднім відшкодуванням із держбюджету за рахунок коштів на утримання державних органів. Однак практика обов’язкового державного страхування окремих категорій працівників триває. Не створено електронного банку даних страховиків і страхових посередників.

По-четверте, держава не виконує взятих зобов’язань, що служить додатковим чинником посилення недовіри громадян і суб’єктів господарювання до системи страхування. Так, Закон України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2005— 2008 рр." передбачає, що не менше 50 % виплаченої страхувальником суми повинна компенсувати держава. У 2006 р. передбачалася компенсація в розмірі 50 млн грн., у 2007 р. — 100 млн грн., але в бюджетах на ці роки таку норму не закладено. Закон України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" передбачає повернення громадянам грошових заощаджень у колишньому "Укрдержстраху" у розмірі 7,77 млрд грн. Безпосередньо у держбюджеті коштів на це немає.

По-п’яте, страхування великою мірою залежить від загальної соціально-економічної ситуації в суспільстві. Тож хоч би яким досконалим було програмне забезпечення реформування страхової діяльності, воно не буде результативним без узгодження з програмами розвитку інших сфер і галузей в межах та на основі єдиної, несуперечливої довгострокової соціально-економічної стратегії.

Аналіз нормативно-правових актів із питань регулювання страхової діяльності дає підстави говорити про два істотних недоліки. По-перше, законодавство щодо страхування не має системного характеру та є фрагментарним. У базовому законі відсутні чіткі визначення понять. Окремі питання страхування регулюються не базовим законом, а іншими. Є певні неузгодженості і в урядових постановах з питань страхування. Це призводить до можливості різночитань. Не здійснено кодифікації всіх нормативно-правових актів, що тим чи іншим чином стосуються страхової діяльності. По-друге, окремі положення нормативно-правових актів не адаптовані до вимог законодавства ЄС, що може негативно позначитися на процесі євроінтеграції України.

Організаційно-правові проблеми - це відсутність цілеспрямованої державної політики у сфері страхування; недосконалість чинної нормативно-правової бази; слабкий розвиток інфраструктури; протекціонізм, галузевий монополізм; надмірна кількість видів обов’язкового страхування та неадекватність їх фінансового забезпечення; недостатній рівень державного регулювання страхового ринку тощо.

Законом України "Про страхування" передбачено 34 види обов’язкового страхування, що навіть не мають зарубіжних аналогів. Рішення про їх запровадження прийнято поспіхом, без належного соціально-економічного обгрунтування. Окремі види такого страхування чітко законодавчо не врегульовані, оскільки мають відсильні норми або не визначені в українському правовому полі поняття. Майже для 2/3 видів обов’язкового страхування немає необхідної нормативної бази.

У програмі діяльності уряду "Відкритість, дієвість, результативність" декларується необхідність поліпшення стану соціального, пенсійного, медичного та екологічного страхування. Конкретні ж пропозиції стосовно запровадження економічних та інституційних механізмів, що забезпечували б відчутний прогрес у всій сфері класичного страхування, відсутні.

У прийнятій в 2005 р. Програмі розвитку страхового ринку України на 2005-2008 рр. йдеться про зростання обсягу страхових платежів до 3,5-4 % ВВП вже у 2009 р. Однак і в урядових документах, і у висловлюваннях посадовців ідеться про здійснення важливого, але не достатнього комплексу заходів, що не дасть змоги усунути першопричину стагнації страхового ринку та надати імпульс його поступальному розвитку. Ця першопричина полягає у відсутності фінансового підґрунтя для формування страхового ринку — підвищення реальних фінансових можливостей населення та юридичних осіб.

Таким чином, існує нагальна необхідність створення інституціональної основи для запровадження державної підтримки впровадження фінансових інструментів розвитку високотехнологічного експорту, що забезпечить паритетність у просуванні вітчизняних товарів на світові ринки.

В сучасній міжнародній торгівлі свою ефективність підтвердила державна підтримка експорту, яка здійснюється через експортні кредитні агентства (ЕКА). ЕКА – це прийнята в міжнародній практиці загальна назва установ (окремих страхових агентств, банків або департаментів міністерств), які впроваджують державну політику підтримки експорту шляхом застосування фінансових інструментів розвитку експорту, здійснення страхування експортних кредитів від комерційних і некомерційних ризиків та надання гарантій.

На сьогоднішній день подібні Агентства функціонують в більш ніж 70 країнах світу, у тому числі майже у всіх країнах Східної Європи (Польщі, Чехії, Угорщині, Болгарії, Словаччині, Румунії, Словенії, Хорватії), а також Прибалтики (Литві, Естонії).

Україна на відміну від усіх головних торгових конкурентів (Росія, країни ЄС, Центральної і Східної Європи) не має власної системи страхування і гарантування експортних кредитів і, таким чином, не може стимулювати експорт високотехнологічної продукції на умовах відстрочки платежів. Це робить продукцію вітчизняного машинобудівного комплексу неконкурентоспроможною на світових ринках і у міжнародних тендерах і не дає можливості банкам і підприємствам експортувати українську продукцію шляхом надання товарних кредитів з боку України.

Усі ЕКА керуються у своїй діяльності міжнародними правилами і принципами, головні з яких закріплені, так званим Консенсусом (рекомендації щодо надання та страхування експортних кредитів, що офіційно підтримуються державою) країн-членів Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР), а також договорами порозуміння Бернського Союзу. Ці правила є офіційно визнаними Світовою Організацією Торгівлі (СОТ) правилами державної підтримки кредитування і страхування експорту на основі залучення бюджетних коштів.

У 2008 р. було запропоновано проект закону,що покращив би ситуацію усфері страхуванні експорту.Система страхування експортних кредитів є важливим чинником стимулювання експортної діяльності та діє у багатьох країнах світу за безпосередньої участі та підтримки держави. Розробка зазначеного проекту Закону України обумовлена необхідністю нових державних підходів щодо забезпечення підтримки експортних операцій через товарне кредитування, лізинг, експорт інвестицій і технологій.

За предметом правового регулювання проект Закону України "Про державну підтримку страхування і кредитування експорту" належить до пріоритетних сфер адаптації законодавства України до законодавства ЄС, які визначаються відповідно до Концепції адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р. № 1496.

В даній сфері суспільних відносин діють:

- Закон України "Про страхування";

- Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність";

- Закон України "Про банки та банківську діяльність";

- Програма стимулювання експорту продукції, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.10.2005 № 498-р.

За інформацією Міністерства фінансів страхування кредитних ризиків в Україні становить лише близько 4 % від загального обсягу страхових послуг (інформація про частку застрахованих кредитів, що підтримують довгостроковий експорт відсутня).

Разом з цим, за інформацією Національного банку України українські банки на сьогодні мають надлишкові кредитні ресурси, які не надаються вітчизняним підприємствам через відсутність державної системи страхування політичних та довгострокових комерційних ризиків.

Міжнародна практика свідчить, що страхування експортного кредитування у країнах-членах ОЕСР забезпечує в середньому до 3 відсотків обсягу щорічного експорту, з яких державна підтримка становить орієнтовно 30 %. Така підтримка дозволяє експортерам із зазначених країн здійснювати і збільшувати поставки товарів і послуг на нові ринки, навіть із наявним політичним ризиком. Україна до цих пір тільки залучала експортні кредити інших країн, надаючи державні гарантії за зобов‘язаннями юридичних осіб – резидентів, що стимулювало іноземних експортерів.

Роль бюджетних коштів при цьому полягає у формуванні резервних фондів для страхування ризиків банків і експортерів. Середній щорічний обсяг експорту товарної продукції України за останні 3 роки (2006-2008 рр.) склав (за даними Держкомстату) 24,6 млрд. доларів США, або орієнтовно до 130 млрд. грн. і має сталу тенденцію зростання. Видатки Державного бюджету на 2009 р. затверджені у обсязі 144 млрд. грн.

На початковому етапі кошти державної підтримки страхування експортного кредитування та гарантування участі експортерів у міжнародних тендерах мають становити 250 млн. грн. При цьому слід зазначити, що 80% цих коштів буде направлено на формування страхових і гарантійних резервів, і лише до 20% на часткову компенсації за рахунок державного бюджету процентної ставки за експортними кредитами.

Іноземні інвестиції можуть, а в окремих випадках навіть мусять, бути застраховані. Страхування зовнішньоекономічних операцій стосується певних ризиків, і проводиться державними, акціонерними, змішаними та іншими комерційними страховими компаніями на договірних засадах. Страхування експортних кредитів, позичок, а також деяких інвестицій і контрактів на поставку машин та обладнання здійснює спеціалізоване страхове акціонерне товариство, контрольний пакет акцій якого належить уряду України.

Регулюючи взаємовідносини інвесторів і держави на засаді встановлення правових і економічних умов господарської діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, уряд визначає також пільги та гарантії майнових прав та інтересів таких підприємств. Пільгами для них є, по-перше, звільнення від обкладання митом майна, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства, а по-друге, те, що його продукція не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва. Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, які спрямовані на реалізацію державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та територій, може встановлюватися пільговий інвестиційний режим.


Розділ 2. Характеристика господарської та зовнішньоекономічної діяльності Бердичівського державного лісогосподарського підприємства за 2006-2008 роки

2.1 Організаційно-економічна характеристика діяльності Бердичівського державного лісогосподарського підприємства

Бердичівське державне лісогосподарське підприємство (Бердичівський держлісгосп) знаходиться за адресою: Житомирська обл., м. Бердичів, вул. К. Маркса, 9. Підприємство створене на підставі наказів Державного Комітету лісового господарства України від 31 жовтня 1991 р.

Організаційно-правова форма господарства (КОПФГ) – державне підприємство, підпорядковане Державному Комітету лісового господарства України. Форма власності Держлісгоспу – загальнодержавна. Вид діяльності підприємства: розведення лісу, лісозаготівля, спеціалізована роздрібна торгівля непродовольчими товарами.

Оперативне управління Держлісгоспом здійснює його директор – Литвиненко Сергій Володимирович.Структура Бердичівського держлісгоспу включає в себе сім лісництв, нижній склад Разіно та автопарк, які займаються лісозаготівлею та переробкою деревини.

Загальна площа держлісгоспу складає 27755 га, з них площа вкрита лісовими насадженнями – 25189 га. Середньорічна заготівля деревини – 62400 м. куб. Кількість працюючих в держлісгоспі складає – 390 особи, з них 314 постійних працівників.

Державне лісогосподарське підприємство є юридичною особою. Держлісгосп здійснює свою діяльність на основі і відповідно до чинного законодавства України. Участь держлісгоспу в асоційованих, корпораціях, концернах та іших об`єднаннях здійснюється на добровільних засадах, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству та іншим нормативним актам України.

Майно держлісгоспу становить основні фонди та оборотні кошти, а також інших ціностей, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Держлісгосп має право здавати в оренду відповідно до чинного законодавства, підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам устаткування, транспортні засоби, інвентар та інші матеріальні цінності, які йому належать, а також списувати їх з балансу.

Бердичівський держлісгосп, колишній Бердичівський лісгосп був створений в 1938 р. за рахунок лісів Бердичівського і Дзержинського лісопромгоспів. В 1969 р. згідно Постанови РМУРСР від 30 листопада 1959 р. № 1834 Бердичівський лісгосп був реорганізований в лісгоспзаг. В 1937 р. до складу лісгоспзагу включене Ружинське лісництво розформованого Попільнянського лісгоспзагу. Згідно наказу Мінлісгоспу УРСР від 1 серпня 1978 р., до складу лісгоспу ввійшли 1021 га колгоспних лісів Любарського району. Таким чином, на момент лісовпорядкування 1937 році площа підриємства становила 31973 га.

В 1991 р. згідно рішення Житомирського облвиконкому від 15.10.1998 р. № 287 Ружинське лісництво передано в знову створений Попільнянський держлісгосп. В цьому ж році на підставі постанови Ради Міністрів України від 31.10.1991 № 133 та об`єднання "Житомирліс" від 11. 11.1991 р. № 162 "Про організаційну структуру управління лісовим господарством був створений Бердичівський держлісгосп в сучасних його межах.

Згідно даних попереднього лісовпорядкування загальна площа земель держлісгоспу складала 31973 га. За минулий ревізійний період прйшли слідуючі зміни в структурі підприємства :

Ружинське лісництво площею 4212 га передано Попільнянському ДПГ на підставі розпоряджень згаданих вище;

За рахунок утогнення площ в органах землевпорядкування по Любарському району площа держофонду збільшена на 15 га ;

Згідно відповідних рішень зі складу держлісгоспу вилучено 21 га (Чорнолозьке лісництво);

Згідно наказів по держлісгоспу відбулись зміни в структурі лісництв.

На момент закінчення лісовпорядкування загальна площа держлісгоспу становила 27755 га.

Район розташування держлісгоспу відноситься до числа сільськогосподарських районів області з розвинутою переробною промисловімстю.

Провідною галуззю народного господарства є сільське господарство, яке спеціалізується на вирощувані зернових та цукрового буряка.

Переробкою деревини займається мам держлісгосп, що має три цехи та меблеві фабрики в Джержинську, Чуднові та Бердичеві. Для надання технічної допомоги і контролю за веденням лісового господарства за ДЛГ закріплено 103 колективних і державних господарств Бердичівського, Чуднівського, Джержинського та Любарського районів, загальною площею лісових земель 9,5 тис.га. Лісистість зони діяльності ДЛГ в середньому 13,2%, але вона змінюється від 6,4% на Любарському району до 24,5% по Джержинському.

Держлісгосп задовольняєпотребу в деревині Бердичівського, Чуднівського, Любарського, Джержинського адміністративних районів. Найбільшими споживачами є підприємства держалпрому та місцеві населення. Річна потреба в деревині в зоні діяльності держлісгоспу складає 14,50 тис.м. Відпуск її за останні два роки з лісів державноголісового фонду становить 141,9 тис. метрів кубічних в середньому 71 тис. метрів кубічних.

Основні асортименти, що заготовляються в держлісгоспі : пилових 8%, фансировина 3%, будівельний ліс 9%, технічна сировина 7%, дрова 73%.Вся продукція поділяється на три види: лісопродукція від рубок, пов"язана з веденням лісового господарства; лісопродукція від рубок головного користування та лісопродукція з нижнього складу. Дані види продукції поділяються на три підвиди: ділову лісопродукцію, технічну сировину та дрова.

Розмір вивозу деревини за межі зони діяльності за останні два роки дорівнюють 25 тис. метрів кубічних. Потреба в деревині задовольняється на 49%, в тому числі на власні потреби 100%. Покриття дефіциту деревини проводиться за рахунок ввозу з північних районів області ( шпильнові породи ). Пунтами вивезення деревини з території ДЛГ є станція Разіно і Бердичів.

Лісове господарство в економіці району займає значне місце. Основні напрямки його розвитку – це збереження і підвищення природоохоронних, захисних, санітарно-гігієнічних, естетичних та інших функцій лісу.

Таблиця1. Основні економічні показники господарської діяльності держлісгоспу.

Показники

2006р.

2007р.

2008р.

Обсяги господарської діяльності (валова продукція), тис. грн.

3546,8

5246,7

5568,3

Чистий дохід (виручка)від реалізації продукції, тис. грн.

3174,0

4628,5

4981,0

Собівартість реалізованої продукції, тис. грн.

2753,9

3915,1

4112,4

Валовий прибуток, тис. грн

420,1

713,4

868,6

Чистий прибуток, тис. грн.

18,5

0,1

0,1

Середньооблікова чисельність працівників, чол.

364

379

390

Середньорічна вартість, тис.грн.:

а)Основних засобів

б)Оборотних активів

3136,1

1769,1

3118,0

1950,3

3061,6

1657,2

Фондовіддача, грн.

1,01

1,48

1,63

Фондомісткість, грн.

0.99

0,68

0,61

Фондоозброєність, грн./чол..

8,6

8,2

7,8

Коефіцієнт оборотності оборотних активів

1,7

2,4

3,0

Продуктивність праці, тис. грн.

8,7

12,2

12,7

Рентабельність господарської діяльності, %

1,8

0,6

0,4

З цієї таблиці ми бачимо як зростання початкових показників доходу, що свідчить про розширення обсягів виробництва і реалізації за даний період , так і збільшення собівартості та додаткових витрат, які негативно впливають на кінцевий результат. Так, вартість валової продукції у 2008 році у порівнянні з 2006 зросла на 2021,5 тис. грн., або57%.Собівартість реалізації за 3 роки зросла 1358,5 тис. грн. або на 49%.Так як приріст доходів у відсотках більший, ніж приріст собівартості, валовий прибуток зріс на 106,7%.Але внаслідок підвищення інших видів витрат показник чистого прибутку впав на 99%. Стосовно таких показників, як середньорічна вартість основних виробничих і оборотних фондів ,ми можемо відмітити, що у 2008 році значення цих показників зменшились відповідно на 2,4% та 3%. Ми можемо зробити висновок, що діяльність держлісгоспу за досліджуваний період була досить прибутковою, але багато- витратною. Про це свідчать показники валового і чистого прибутку.

Організація виробництва і організація праці невід’ємно пов’язані з розвитком і вдосконаленням матеріально – технічної бази. Тому в процесі аналізу важливо вивчити і дати оцінку динаміки і структури основних фондів, проаналізувати фондооснащеність підприємства і фондоозброєність праці. Найважливіше завдання аналізу – визначити ефективність використання основних засобів в цілому і по групах.

Основним критерієм оцінки ефективності використання основних виробничих фондів є фондовіддача. Фондовіддача – це економічний показник ефективності використання засобів праці, який показує, скільки продукції ( у грошовому виразі) випускається на підприємстві у розрахунку на 100 гривень основних виробничих фондів. Показник обернений фондовіддачі – фондоємкість. Показник фондоозброєність розраховується як співвідношення середньорічної вартості ОВФ до чисельності працівників. За даний період фондовіддача зросла на 61 %, і , відповідно, фондомісткість зменшилась на 39 %. Показник фондоозброєності змінися на 9% в сторону зниження.

Ще одною складовою виробничого потенціалу є оборотні засоби. Оборотні засоби – це предмети праці, виражені у вартісній формі, які беруть участь у процесі виробництва протягом одного виробничого циклу і переносять свою вартість на створюваний продукт повністю, змінюючи при цьому свою натуральну речову форму. Коефіцієнт оборотності оборотних засобів показує швидкість їх обертання, його зростання є позитивною тенденцією, адже чим він вищий, тим швидше обертаються оборотні засоби, а отже, за період часу виробляється більший обсяг продукції. Розраховується коефіцієнт оборотності оборотних засобів як відношення суми товарообороту або суми грошових надходжень від реалізації продукції до середньорічної вартості оборотних засобів. У нашому випадку цей показник за 3 р. зріс на 80%.

Наступним кроком аналізу виробничого потенціалу є аналіз трудових ресурсів, адже трудові ресурси - це основний елемент виробництва і головна виробнича сила. Трудові ресурси — незамінна складова будь-якого виробничого процесу, управління будь-яким підприємством.

Для характеристики стану використання на підприємстві трудових ресурсів і виявлення резервів збільшення обсягу виробництва і підвищення рентабельності роботи потрібно проаналізувати показники пов’язанні з рухом, якістю робочої сили, її продуктивністю і її вартістю.

Аналіз трудових ресурсів ми почнемо з розрахунку рівня забезпеченості підприємства трудовими ресурсами. Для цього ми порівняємо фактичні показники 2007 року з запланованими (таблиця 2).

Аналізуючи цю таблицю ми бачимо, що по показники середньорічної кількості працюючих залишались приблизно стабільними. Зміни в динаміці чисельності трудових ресурсів підприємства пов’язане із влаштуванням і вибуттям з нього(з 364 чоловік в 2006 р. до 390 чоловік у 2008р.). Для характеристики руху персоналу підприємства застосовуються абсолютні і відносні показники. Істотні зміни бачимо в обсягах фонду оплати праці-на 423.6 тис. грн.. більше, ніж у 2008 р. Відповідно до цих показників продуктивність праці збільшується на 46 %, а трудоємкість знижується на 20% . Продуктивність праці – це ефективність виробничої діяльності людей в процесі створення матеріальних благ і послуг. Вона вимірюється кількістю продукції, виробленої працівником за одиницю робочого часу (рік, місяць, тиждень тощо), або кількістю робочого часу, затраченого на виробництво одиниці продукції. Продуктивність праці є головним фактором зростання обсягів виробництва, найважливішою характеристикою ефективності використання трудових ресурсів підприємства.

Аналіз стану і динаміки продуктивності праці має на меті виявлення резервів її зростання на підприємстві та визначення шляхів їх мобілізації.

Отримані дані означають, що при схожих затратах праці вироблено більше продукції, що позитивно характеризує підприємство.

Таблиця2. Забезпеченість та ефективність використання трудових ресурсів

Показник

2006р.

2007р.

2008р.

1)Всього працюючих, чол.,

в т.ч.

364

379

390

Керівники

1

1

1

Спеціалісти

6

7

7

Працівники виробництва

358

371

382

2)плинність кадрів, чол.

Прийнято

68

72

77

Звільнено

53

57

63

3)середньорічний фонд оплати праці, тис. грн.

1048,8

1367,7

1472,4

4)середня заробітна плата, грн.,

Керівники

960

1073

1136

Спеціалісти

495

549

640

Працівники осн.виробництва

398

485

595

Працівники допом.виробництва

370

410

470

5)продуктивність праці,тис.грн./чол.

8,7

12,2

12.7

В аналізі діяльності підприємства необхідно розглянути динаміку та структуру доходів і витрат, проаналізувати зміни у балансі підприємства.

Розглянемо таблицю 3.У структурі доходів 2006р. дохід від реалізації продукції становить 34.2%, як і в2008. Загальне ж відхилення за 3 роки дорівнює 31,5%.


Таблиця 3. Динаміка і структура доходів

Доходи

2006 р.

2007

2008

Відхилення,%

Значення тис.грн.

Структура %

Значення тис.грн

Структура%

Значення тис.грн

Структура%

Дохід від реалізації продукції

5246,7

34,2

5568,3

33,9

6903,4

34,2

31,5

ПДВ

618,2

4,0

587,3

3,6

798,6

4,0

29,1

Чистий дохід від реалізації продукції

4628,5

30,1

4981

30,4

6140,8

30,4

32,7

Собівартість реалізації продукції

3915,1

25,5

4112,4

25,1

5007,4

24,8

27,9

Валовий прибуток

713,4

4,6

868,6

5,3

1097,4

5,4

53,8

Інші операційні доходи

201,7

1,3

265

1,6

222,3

1,1

10,2

Фінансові результати. від операційної діяльності: прибуток

30,1

0,2

19,5

0,1

19,7

0,1

-34,5

Разом:

15353,7

100,0

16402,1

100,0

20189,6

100,0

31,5

Не змінюється і частка ПДВ, хоча показник зростає на 29,1%. Зміна частки чистого доходу від реалізації незначна +0,3%,а показник збільшується на 32,7%. Також зростають і показники собівартості реалізації (+27,9%) та валового прибутку (+53,8%).Інші операційні доходи становлять дуже малу частину в загальній структурі ,але також зростають на 10,2%. Не зважаючи на ріст даних показників, фінансовий результат від операційної діяльності знижується на 34,5%.Отже, отримуємо загальне зростання статей доходів на 31,5%.

Таблиця 4.Динаміка витрат, тис. грн.

Вид витрат

2006 р.

2007 р.

2008 р.

Відхилення, %

Матеріальні витрати

2698,7

2898,7

3817,8

41,5

Витрати на оплату праці

1048,8

1367,7

1472,4

40,4

Відрахування на соціальні заходи

400,9

525,7

562,5

40,3

Амортизація

209,9

217,1

221,4

5,4

Інші операційні

289,9

219,1

330,8

14,2

Всього

4637.3

5228,3

6404,9

38,1


Аналізуючи дану таблицю, ми бачимо зміни витрат по статтям. Матеріальні витрати за 3 роки збільшується на 41,5%. Витрати на оплату праці змінюються на +40,4%. За цей же період відрахування на соціальні заходи зросли на 40,3%,а на амортизацію 5,4%.Інші операційні затрати підвищились на 14,2%.Загальна зміна витрат за 3 роки становить +38,1%.

таблиця 5 .Динаміка і структура активів

Активи

2006

2007

2008

Відхилення.%

тис. грн.

Структура активів, %

тис. грн.

Структура активів, %

тис.грн.

Структура активів, %

Основні засоби

3117,9

62,32

3118,6

66,91

3079,5

65,39

-5,1

Капітальні інвест.

16,8

0,34

16,8

0,37

0

0,00

-100

Інші необоротні активи

2,1

0,05

2,1

0,05

0

Запаси

1324,2

26,80

986,8

21,95

1013,4

22,67

-23,5

Дебіт.заборгов.за тов., роб., посл.

484

9,79

460

10,23

450

10,07

-7,0

Дебіторська заборг. за розрахунками

20,9

0,46

13,8

0,31

Грошові кошти та їх еквіваленти

6,7

0,02

3,3

0,07

18,3

0,4

173,1

Інші об. активи

78,2

0,69

0

0

49,7

1,11

-36,3

Разом:

4615,8

100

5194,4

100

4941,7

100

7,1

У структурі активів найбільшу частку становлять основні засоби: 62,32% у 2006р. і 65,39 % у 2008р.Обсяг їх у фінансових показниках зменшився на 5,1%.Капітальні інвестиції використовувались тільки у 2006 та 2007 рр., причому частка їх у структурі майже не змінилася. Обсяги запасів на підприємстві значно зменшились (на 23,5%),тоді як їх частка коливається від 26,8 до 22,7%.Помітно зниження показників дебіторської заборгованості за роботи,товари,послуги-на7%.Даний показник складає 9-10% всіх активів. Найбільше змінився показник грошових коштів та їх еквівалентів(+173,1%) , хоча у загальній структурі він становить всього 0,02-0,4%.У підсумку отримуємо загальне зростання на 7,1%.

Відповідно до активів змінюються структура та величина зобов’язань (пасивів).

Таблиця 6.Аналіз динаміки і структури зобов’язань

Показник

2006.

2007.

2008

Відхил.,%

тис. грн

Структура,%

тис. грн

Структура
%

тис. грн.

Структура,%

Статутний капітал

3358,3

67,96

3358,3

74,70

3358,3

75,12

0

Нерозподіл. прибуток

18,6

0,38

18,7

0,42

18,6

0,40

0

Інші довгострокові Зобов"язання

31,8

0,64

6

0,13

6

0,13

-81.13

Кредит. заборгов. за тов., роб., посл.

759,2

15,36

538,9

11,99

359,9

8,05

-52.59

Пот. зобов"язання

перед бюджетом

373

7,55

399,4

8,88

423

9,46

13,4

Поточні зобо"язання

зі страхування

48,1

0,97

49,2

1,09

92,4

2,07

92,10

Пот. зобов"язання

з оплати праці

125,2

2,53

123,8

2,75

207,0

4,63

65,33

Інші поточні

зобов"язання

3,8

0,08

1,5

0,03

5,8

0,13

52,6

Коротко-строкові

кредити банків

223,7

4,53

0

0,00

0

0,00

Разом:

4615,8

100

5194,7

100

4941,7

100

+7,1

Розмір статутного капіталу залишається незмінним,-3358,3 тис. грн. ,а його процентне вираження у величині пасивів коливається від 68 до 75%.Позитивним показником діяльності підприємства є зменшення кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги на 52,59 %.В цей же час збільшуються обсяги усіх поточних зобов’язань: перед бюджетом-на 13,4%, зі страхування-на 92,1 %, з оплати праці-на 65,3 %,...Лише в 2006 р. підприємство використовувало короткострокові банківські кредити(4,5% усіх пасивів).Підбиваючи баланс отримуємо загальне збільшення зобов’язань на 7,1%.


2.2 Світовий ринок продукції переробки лісу та місце Бердичівського держлісгоспу на ньому

Ставши незалежною державою, Україна тільки входить у систему світового господарства і від того, як цей процес буде відбуватись, залежить не стільки динаміка зовнішньоекономічних зв’язків, скільки можливість її економічного і соціального розвитку як органічної підсистеми світової економіки. На даному етапі інтеграції України у світову економіку суб’єкти господарювання України відчувають значні труднощі і зустрічають великі перепони, що спричинені як внутрішніми так і зовнішніми факторами.

Серед обов’язкових становлення національного господарського механізму України як цілісного, спроможного до ефективного і динамічного розвитку системного утворення, одне з головних місць посідає завдання побудови сучасного механізму зовнішньоекономічної діяльності, що забезпечило б інтеграцію вітчизняної економіки в світогосподарські зв’язки, широкий і корисний обмін з зарубіжними партнерами товарами і послугами.

Найкращим підтвердженням тезису, що ліси—явище географічне, є їх різноманітність на планеті і в Україні. Загальна лісова площа планети досягає 4 млрд.га, або біля 30% території суші. Сумарна маса деревини в лісах складає понад 350 млрд.кбм. Найбільша лісова площа знаходиться в Латинській Америці, де сконцентровані великі запаси деревини листяних порід; запаси деревини хвойних порід найвищі в Росії. Що стосується Європи, то тут найчастіше хвойні ліси зістрічаються в Норвегії, Швеції, Фінляндії, Словаччині, Чехії, Англії, Шотландії, Україні Отже, ліси є в кожній другій країні, але не кожна використовує їх як об"єкт експортно-імпортних операцій.

Переробкою лісу в світі займаються більш як 30 країн, але переважна кількість виробленої в світі лісопродукції припадає лише на декілька країн. Безперечними лідерами виробництва продукції переробки лісу є США, Словенія, Росія, Норвегія.

В Україні ліси розташовані на Поліссі , в Закарпатті, Прикарпатті, на Буковині та в Криму. Значні частку лісів складають хвойні (42,6%).

За кордоном продукцію переробки лісу в основному виготовляють фірми Росії та США. В Україні ж виробництво лісопродукції зосереджено в основному в руках держави (налагоджено мережу держлісгоспів) та подекуди лісова справа переходить до рук підприємців.

Постачання українським лісопереробним підприємствам імпортної сировини майже не здійснюється (за винятком деяких приватних лісоцехів).

Сильними сторонами діяльності лісопереробних підприємств є великі обсяги виробництва і поставок лісопродуктів на світовому ринку, відомі торгові марки, висока якість продукції, великий асортимент продуктів переробки в розрізі порід деревини, досить низькі ціни на продукти з горіхових порід.

Бердичівський держлісгосп здійснює експортно-імпортні операції. В даний час експорт продукції спрямований в Туреччину, Словенію, Польщу, Угорщину, Німеччину, Іспанію, Болгарію, США та інші країни. З метою підвищення прибутків Бердичівському держлісгоспу експортувати слід конкурентноспроможну лісопродукцію. Беручи до уваги те, що на світовому ринку лісопродукції більш рентабельною є реалізація продукції глибокої переробки, слід розширити експорт ділової сировини, та скоротити експорт технічної. Потрібно знайти резерви розширення цього напрямку діяльності. Що стосується імпортних операцій, які здійснює держлісгосп, то тут слід відмітити наступне. Підприємство закуповує устаткування, обладнання іноземних виробників, яке є набагато ефективнішим від вітчизняного. Останнім часом держлісгосп імпортує пилорами та бензопили виробництва Швеції, які є набагато продуктивнішими та дешевшими в обслуговуванні та становлять основу в переробці лісу.

Отже, ми бачимо, що імпортна діяльність підприємства є досить звуженою, оскільки Бердичівський держлісгосп повністю забезпечений сировиною і не потребує імпортної.

а) Загальна характеристика лісового комплексу

Продукція лісового комплексу, обсяг її виробництва, кон'юнктура даного ринку, ціни і інші показники безпосередньо пов'язані з положенням світових лісових масивів на конкретний момент часу, екологічною обстановкою і, відповідно, світовою і державною політикою конкретних країн з питання управління лісами.

Економічні, політичні, демографічні і соціальні тенденції задають напрямки управління лісами і впливають на формулювання національної політики з цього питання і формування відповідних установ. Основний вплив на площу лісів і їх кількість надають демографічні зміни (зростання) і урбанізація населення, потреби в продукції лісової промисловості, а також здатність лісів виконувати важливі екологічні функції. Політичні тенденції, що впливають на лісовий сектор - це децентралізація, приватизація, лібералізація торгівлі і глобалізація світової економіки .

Велику кількість урядових і міжнародних організацій в цей час контролюють питання, пов'язані з лісами і, отже, впливають на лісову промисловість і ціноутворення в даній галузі. Серед таких організацій можна назвати Міжурядову комісію з лісів (Intergovernmental Panel on Forests, IPF),утворену в квітні 1995 року Конференцією ООН по навколишньому середовищу і розвитку (The United Nations Conference on Environment and Development, UNCED). Завданням IPF є проходження рекомендаціям UNCED по управлінню світовими лісами, вплив на світову спільноту в питаннях, що стосуються лісу. IPF проводить роботу спільно з міжнародними організаціями, урядами, неурядовими організаціями і приватним сектором, що впливає на стан лісів і лісової промисловості.

Загальна втрата лісів в світі в 1990-1995 роках оцінювалася як 56,3 мільйони га, загалом, зменшення територій лісу найбільш помітно в країнах, що розвиваються, хоч об'єми їх зменшення виявилися меншими, ніж спрогнозовані на 1980-1990 рр., в даний момент вони продовжують йти вниз.

Дослідження причин, що викликають зміни в лісовому масиві показують, що основні чинники - це розвиток сільського господарства в Африці, Азії і великі програми економічного розвитку, що супроводяться переселенням, розвитком інфраструктури і сільського господарства в країнах Латинської Америки і Азії. Хоч видобуток лісу і не є основною причиною зменшення площі лісів прямо, але непрямо це важливий чинник так як лісозаготівельні роботи в багатьох областях супроводжувалися прокладанням доріг, які зробили раніше віддалені області легко доступними для сільськогосподарської колонізації.

Багато які країни розраховують в основному на плантації і фермерські лісові господарства в задоволенні своїх потреб в лісі. Різко виросла кількість лісу, що знаходиться на плантаціях в Азії, Океанії і Південній Америці. Тільки в країнах, що розвиваються площа лісових плантацій виросла з 40 млн. га в 1980 році до більш ніж 80 млн. га в 1995.

б)Товарна структура світової торгівлі товарами лісового комплексу

На галузі лісового комплексу припадає цей час приблизно десята частина усього промислового виробництва в країнах з розвиненою ринковою економікою. У цей комплекс входять вельми різноманітні і несхожі один на одного виробництва, які об'єднує використання єдиної унікальної за своїй природою сировини, яким є деревина.

Незважаючи на активну конкуренцію нових матеріалів і технологій, її частка практично не знижується. По цьому показнику лісова промисловість приблизно рівна хімічній індустрії, дещо перевершує харчову і майже вдвічі більш значна, ніж легка промисловість або металургія.

Товарна структура світового лісового ринку досить складна. Ми бачимо, що в структурі світового лісового експорту переважають напівфабрикати і сировина, а до готової продукції можна віднести не більше за чверть світової торгівлі продуктами лісового комплексу. У лісовому експорті СРСР в 1990 році, об'єм якого склав тоді біля 2 млрд. крб., частка напівфабрикатів і сировини складала ще більше до 97 %. Для найбільш повного розуміння товарної структури ринку можна розглянути товарний набір експорту найбільш забезпечених лісом держав, які є ведучими продавцями на даному ринку.

У Фінляндії з 9 млрд. дол. лісового експорту приблизно 7 припадає на целюлозно-паперову продукцію, 1 на пиломатеріали, тоді як вироби з деревини дають всього лише 2 % виручки, виробу з паперу 5 %, меблі 2 %.

У Швеції з 10 млрд. дол., зароблених на лісовому ринку, 7 припадає на целюлозно-паперові товари, 1,5 млрд. доларів на пиломатеріали; вироби з деревини дають лише 4 %, з паперу 5%, меблі 9 %.

Лісопромисловий комплекс Канади дає 20 млрд. дол. всієї експортної виручки, в т.ч. від продажу целюлозно-паперової продукції 13 млрд., пиломатеріалів 5 млрд., вироби і меблі приносять 1,5 млрд.

США заробляють на даному ринку 15 млрд. дол., з яких 3 забезпечують продаж сировини, 2 пиломатеріали, майже 7 млрд. дають целюлозно-паперові товари і по одному вироби і меблі.

Тільки у декількох великих експортерів з середньою лісозабезпеченістю вироби і меблі в сумі дають вагому частину виручки: в Німеччині приблизно 50 %, у Франції 40 %, в Австрії біля 30 %.

Оборот світової торгівлі продукцією їх деревини в цей час перевищує 140 000 мільйонів американських доларів (див. табл. 2). При цьому економічна значущість промисловості продовжує зростати. Це забезпечує продукції лісопромислового комплексу важливе місце в міжнародній торгівлі всіма товарами приблизно 3,5 %, а якщо врахувати вироби з деревини і паперу, а також

в)Структура по географічних ринках

Світовий лісовий ринок ділиться на декілька регіональних секцій. Вони розрізнюються по рівню лісозабезпеченості, вимогам до якості і асортименту, по практиці в торгівлі, а також по рівню цін. Особливо виражена ця відособленість регіональних ринків по сировині і пиломатеріалам. Чим вища міра обробки, тим менша різниця в специфічних вимогах цих секцій ринків, тим ближче за ціну на різних регіональних ринках.

Основними регіональними секціями є північноамериканська, тихоокеанська і європейська.

Торгівля всередині північноамериканської секції представлена майже виключно міжнародним обміном між фірмами США (див. табл. 3 додатки) і Канади. На неї припадає до 20% всієї місткості світового лісового ринку. Обидві ці країни порівняно добре лісозабезпечені, тому ціни тут звичайно низькі. Від багатьох постачальників ринок відгороджений високими митними і нетарифними бар'єрами. І США і Канада на інших ринках виступають традиційно найбільшими продавцями і, здавалося б, затвердитися тут новому експортеру практично неможливо. Однак поступово лісозабезпеченість на ринку США міняється. На заході континенту, який традиційно виступав як основний район-постачальник і для експорту і для інших районів США, наростає дефіцит деревини. У цих умовах американські фірми активно шукають зарубіжні джерела постачання і для себе, і для постачання своїх традиційних імпортних клієнтів в басейні Карибського моря.

Повну протилежність північноамериканської представляє тихоокеанська секція, на яку припадає трохи більше за 20 % кількості світового лісового ринку. Ця секція лісодефіцитна бо заготівлі лісу тут обмежені жорсткими лісогосподарськими нормами. Основний покупець Японія, другий по кількості Китай. Багато лісової продукції купують Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг, Таїланд. Ще порівняно недавно цей ринок пред'являв попит майже виключно на деревну сировину і виступав великим споживачем круглого лісу і технологічної тріски з районів, розташованих на периферії Тихого і Індійського океанів. В другій половині 80-х років по курсах валют таких ведучих покупців, як Японія, Південна Корея і Тайвань, імпорт напівфабрикатів став вигідний і зараз на даний ринок припадає не тільки 55 % кількості світового ринку по сировині, але і 15 % по матеріалах, 30 % по фанері, 20 % по целюлозі і 12 % по паперу і картону. Важливим доповненням до постачання деревної сировини з США, Канади, колишнього СРСР, країн Південно-Східної Азії, Чилі, Австралії і Новій Зеландії стала закупівля пиломатеріалів в цих країнах (крім території СРСР і Австралії), фанери в Індонезії, целюлозно-паперових товарів в Північній Америці, Чилі, Новій Зеландії Північній Європі. Висока привабливість даного ринку для російських експортерів, особливо розташованих в Сибірі і на Далекому Сході

На європейську секцію припадає приблизно половина вартості світового лісового імпорту. Ринок цей характеризується середньою лісозабезпеченістю. Своїх ресурсів тут в принципі майже досить, щоб покрити потреби економічного розвитку, але вони часто не вигідні бо не дають при виробництві продукції необхідної якості. Тому на рівні з найширшим асортиментним обміном між собою держави Західної Європи закуповують великі об'єми якісної сировини і напівфабрикатів. За них європейці згодні платити досить високі ціни, нерідко помітно перевершуюча вартість продукції свого власного виробництва. У сумі, включаючи взаємну торгівлю, на Європу припадає зараз біля 40 % світового ринку по деревній сировині, пиломатеріалам і фанері, більше за 70 % по деревних плитах, більше за 50 % по целюлозі, паперу і картону. Однак зростаюча частина цих потреб задовольняється за рахунок випереджального розвитку торгівлі між власне європейськими країнами.

З Скандинавії в країни Європи прямують пиломатеріали, плити, масові целюлозно-паперові товари, з східної Європи і країн колишнього СРСР сировина і пиломатеріали, з Північної Америки масові целюлозно-паперові товари, фанера, дешеві будівельні і дорогі столярні пиломатеріали, з Південно-Східної Азії пиломатеріали цінних порід і фанера, з Африки цінна тропічна сировина, з Південної Америки целюлоза, картон, пиломатеріали. Найбільшими імпортерами лісових товарів в Європі виступають Великобританія і Німеччина, які закуповують їх на суми, що перевищують 10 млрд. доларів. З великим відривом за ними слідують Італія і Франція, які платять за лісовий імпорт звичайно 5-6 млрд. доларів.

Середній рівень цін тут досить високий, хоч і звичайно трохи нижчий, ніж в тихоокеанській секції. Однак на ці ціни може розраховувати тільки постачальник якісної продукції, що відвантажує її в достатньому асортименті.

В принципі європейський ринок низько монополізований, тарифні і інші бар'єри по лісових товарах порівняно легко переборні в тому випадку, якщо експортер не впливає на інтереси місцевих виробників.

Самі європейські країни вивозять за межі регіону в основному дорогі високоякісні напівфабрикати і вироби.

Ці три секції охоплюють приблизно 90 % світового лісового ринку. З тих, що залишилися найбільший інтерес представляє близькосхідна секція. Частка практично малозабезпечених лісом країн Північної Африки, Ближнього і Середнього Сходу в цьому світовому лісопромисловому імпорті складає біля 3 %, але по окремих товарах вона помітно вище: по пиломатеріалах більше за 5%, по фанері 10%. Близькосхідний ринок порівняно дорогий, вимоги до якості тут не такі високі, як в Європі. Але діяти на ньому експортеру непросто через специфічні умови, поширене втручання державної влади, політичної і економічної нестабільності.

На відміну від багатьох інших базисних галузей виробництва місткість світового лісового ринку в 80-ті роки розширялася непоганими темпами. Вона збільшувалася в середньому за рік по пиломатеріалах на 2,5 %, по фанері на 8,5%, по деревних плитах на 4,3% по целюлозі на 3%, по паперовій продукції на 5 %.


Розділ 3. Страхування зовнішньоекономічних операцій як напрямок ЗЕД підприємства

3.1 Механізм укладання та структура страхового договору

Правовідносини, які виникають між суб'єктами страхування на страховому ринку мають певну особливість, яка полягає в тому, що акт купівлі-продажу страхового продукту, надання страхової послуги оформляється угодою, придбанням страхового полісу, де і зазначаються умови надання страхового захисту. Будь-яка страхова угода проходить кілька етапів:

I — подання страхувальником заяви про прийняття об'єкта на страхування;

II — вирішення страховиком питання щодо прийняття даного об'єкта на страхування (андеррайтинг);

III — укладення договору страхування (видача страхового полісу);

IV — відшкодування збитків за договором страхування (закінчення строку дії договору, дострокове розірвання договору).

Відповідно до Закону договір страхування визначається як письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику чи іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послуги), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору. Страховики, які здійснюють страхування життя згідно зі ст. 16 Закону зобов'язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів страхування життя в порядку та на умовах, визначених Уповноваженим органом.

Зміст договору як юридичного факту становить сукупність його умов, від яких залежать особливості виникнення прав і обов'язків, можливість належного виконання зобов'язань. Згідно з чинним законодавством, договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто угоди за всіма його суттєвими умовами, які передбачені як обов'язкові норми права, що регулюють конкретні договірні відносини. Сюди відносять: предмет договору, страхові внески (премії), страхові випадки. Події, визнані як страхові випадки, що призводять до виплати страхового відшкодування, повинні бути чітко зафіксовані в договорі та погоджені сторонами. Суттєвими є умови, визнані законодавством або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін має бути досягнута угода.

Найважливішою умовою страхових відносин є те, що страховик в силу свого Статуту і відповідної ліцензії повинен мати право на страхову діяльність, а страхувальник — фізична особа — бути дієздатним для оформлення договору страхування за своїм цивільним статусом і віком.

Для укладання договору страхування страхувальник подає страховикові письмову заяву встановленого страховиком зразка, в якій вказує про свій намір укласти договір страхування. На основі цієї заяви формуються усі суттєві елементи договірних страхових відносин, які оформляються у вигляді документа, що підписується обома сторонами. Відносини між страховиком і страхувальником базуються на основних принципах страхування: наявності майнового інтересу, дотримання найвищої сумлінності, наявності причинно-наслідкового зв'язку між збитком і подією, що його викликала, відшкодуванні збитків у межах дійсних втрат, суброгації.

На стадії подання заяви починається реалізація принципів наявності страхового інтересу і найвищої сумлінності. У заяві, яка подається за розробленою страховиком формою, страхувальник має довести свій інтерес до об'єкта страхування. Заява містить перелік питань, що стосуються об'єкта страхування. Страхувальник повинен повідомити страховика про всі необхідні відомості, суттєві для страхових правовідносин.

Зазвичай заява містить також декларацію страхувальника, у якій він заявляє, що подана ним інформація є правдивою, а також застереження, в якому страховик попереджає страхувальника про відповідальність за неправдиву інформацію, що стосується об'єкта, який має бути прийнятий на страхування.

Для надання юридичної ваги заяві разом із декларацією і застереженням страховик розглядає її як невід'ємну частину договору страхування. Отримавши заяву, страховик на її основі вирішує, чи приймати йому пропозицію страхувальника.

Процес прийняття ризику на страхування називається андеррайтингом. Термін "андеррайтинг" походить від англійського ипсіепугеііе, який використовується в значеннях: підписувати, страхувати, гарантувати розміщення позики, погоджуватися, приєднуватися (до заяви). Андеррайтинг спрямований на вирішення таких основних завдань:

— оцінка запропонованого ризику з точки зору характеристики об'єкта страхування та ступеня ризику і розміру максимально можливого збитку;

- на основі оцінки — вирішення питання щодо прийняття ризику на страхування або відхилення поданої заяви;

— у разі згоди щодо страхування даного об'єкта — визначення строків страхування, розмірів страхового забезпечення, обсягу страхової відповідальності (тобто конкретних умов договору страхування);

— обчислення розміру страхової премії за договором страхування з урахуванням істотних характеристик даного об'єкта.

Андеррайтинг завершується або відмовою страхувати певний об'єкт, або підписанням договору (видачею страхового полісу). На етапі андеррайтинга, якщо страховий поліс підписаний, завершується стадія оформлення страхових правовідносин між страхувальником і страховиком. Функції андеррайтинга реалізуються в системі обмежень, завдань і процедур.

При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджений аудиторською фірмою та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику. Факт укладання договору страхування посвідчується страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), відповідно до якого страховик зобов'язується виплатити визначену суму у разі настання передбаченої страхуванням події та є умовою настання страхових правовідносин.

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він поєднує у собі значення документа, який згідно з вимогами законодавства надає договору письмової форми, передає згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладання страхового договору.

Договір страхування укладається відповідно до правил страхування, якщо здійснюється у формі добровільного, або відповідно до Положення про порядок його проведення, затвердженого Кабінетом Міністрів України при обов'язковій формі страхування. Правила страхування — документ, який визначає умови проведення кожного виду страхування. Вони розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають затвердженню Уповноваженим органом при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Згідно із ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування повинен містити такі реквізити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розмір страхових внесків і термін їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Державний орган з питань нагляду за страховою діяльністю може встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян. Договір страхування може бути укладений не тільки з власником, а й користувачем майна, наприклад, договір страхування автомобіля, яким користується особа, що має доручення від власника.

Статті 16 та 18 Закону України "Про страхування" та ст. 154 Цивільного кодексу України передбачають такі форми страхового договору: у письмовій, а також у нотаріальній формі шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, або шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Згідно з цивільним законодавством договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто угоди за всіма його істотними умовами. Договір страхування набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Страхові виплати і страхове відшкодування здійснюється страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У разі необхідності страховик або Моторне (транспортне) страхове бюро (МТСБ) можуть робити запити про відомості, пов'язані зі страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку. Підприємства, установи і організації повинні надсилати відповідь на запити про відомості, пов'язані зі страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик та МТСБ несуть відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

• закінчення терміну дії;

• виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

• несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором терміни (при цьому договір вважається достроково припиненим тоді, коли перший або черговий страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом 10 робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору);

• ліквідації страхувальника — юридичної особи або смерть страхувальника- громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених ст. 22,23 і 24 Закону України "Про страхування";

• ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

• прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

• в інших випадках, передбачених законодавством України.

Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування та якщо інше не передбачено законодавством України.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніше як за ЗО календарних днів додати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

Згідно зі ст.27 Закону у разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника

страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

Якщо вимога страхувальника зумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були виконані за цим договором страхування.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страхувальнику повертається викупна сума.

Викупна сума — це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в Уповноваженому органі, здійснена актуарієм і є невід'ємною частиною правил страхування життя.

При достроковому припиненні договору страхування не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено у безготівковій формі.

Якщо страховик сплатив відшкодування в розмірі повної страхової суми, то його зобов'язання перед страхувальником вважаються вичерпаними, а договір втрачає чинність. В інших випадках договір вважається чинним в обсягах різниці між встановленою страховою сумою і сумою сплаченого відшкодування.

Страховик не несе відповідальності за договором страхування, якщо страховий випадок стався:

— під час надзвичайного, особливого чи військового стану, оголошеного органами влади в країні або на території дії договору страхування;

— під час громадських заворушень, революції, заколоту, повстання, страйку, терористичного акту;

- у випадку впливу ядерної енергії;

- у результаті протизаконних дій (бездіяльності) державних органів, органів місцевого самоврядування або посадових осіб цих органів, утому числі внаслідок видання цими органами та посадовими особами документів, які не відповідають чинному законодавству України.

Невідповідність договору страхування вимогам закону (ст.48 Цивільного кодексу України) спричинює визнання такого договору недійсним, як правило, з моменту його укладення. Наслідком визнання договору страхування недійсним є обов'язок кожної із сторін відшкодовувати іншій стороні все отримане за договором страхування.

Згідно зі ст.29 Закону договір страхування вважається недійсним у таких випадках:

— якщо його укладено після страхового випадку;

— якщо об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

У страховому полісі повинні вміщуватися зобов'язання як страховика, так і страхувальника. Наприклад, у полісі зі страхування домашнього майна може вказуватися: втрата чи пошкодження майна, яке знаходиться у будинку, в результаті випадкових подій (непередбачених обставин). За інших умов може вказуватися, що під майном, яке є в будинку, розуміють домашнє майно і особисті речі.

Особливістю договірних страхових зобов'язань є те, що, оплачуючи страхову послугу, страхувальник втрачає право власності на внесені страхові платежі, тобто право володіння, користування і розпоряджання своїми грошима. Ці платежі надходять до страхового фонду і перерозподіляються на користь тих страхувальників, які постраждали від страхового випадку. Якщо конкретний страхувальник у період страхування не постраждав, то його страхові внески є безповоротною платою за ризик. Виняток становить тільки страхування на дожиття. При страхуванні на дожиття страхувальник за своїм договором індивідуально накопичує резерв внесків, який до кінця терміну страхування досягає розміру сплачуваної йому страхової суми. У період дії договору він може, припинивши сплату внесків, отримати суму, що накопичилася у вигляді викупної суми. Тим самим, втрачаючи на час страхування право володіння і користування відповідною частиною своїх грошей, він зберігає право розпоряджатися ними.

Договір страхування в принципі є договором із відшкодування збитків, тому страхувальник не може розраховувати на прибуток зі страхового відшкодування, яке виплачується страховиком.

Відповідно до ст.20 Закону України "Про страхування" в обов'язки страховика входить:

• ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

• протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику;

• при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором термін. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування;

• відшкодовувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору;

• за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування;

• тримати у таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Крім того, ст. ЗО передбачено, що страховики відповідно до обсягів страхової діяльності зобов'язані підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності.

Страховики зобов'язані публікувати свій річний баланс за формою і в порядку, встановленими Уповноваженим органом.

Згідно зі ст.31 Закону страховики зобов'язані вести облік договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування за формою, яка забезпечить отримання інформації, необхідної для врахування при формуванні страхових резервів. Страховик зобов'язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік.

Страховик повинен згідно зі ст.34 щорічно проводити підтвердження аудитором (аудиторською фірмою) достовірність і повноту річного балансу та звітності і відповідно до ст.38 при внесенні змін і доповнень до документів, що подаються для отримання ліцензії на страхову діяльність, повідомити Міністерство фінансів України у десятиденний термін з часу реєстрації цих змін у встановленому порядку.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені й інші обов'язки страховика.

3.2 Страхування підприємницьких ризиків

Підприємницька діяльність завжди супроводжується різного роду ризиками. Під підприємницькими ризиками розуміють такі, що виникають при будь-яких видах підприємницької діяльності, пов'язаних з виробництвом продукції, товарів і послуг, їх реалізацією; товарно-грошовими і фінансовими операціями; комерцією, а також здійсненням науково-технічних проектів.

Держлісгосп може зазнавати втрат через ушкодження або знищення засобів виробництва, невиконання контрагентами умов договорів. Окрім цього, можливі значні фінансові втрати через зниження заздалегідь обумовленого рівня рентабельності, через необхідність компенсувати шкоду, заподіяну найманим робітникам внаслідок нещасного випадку на виробництві, а також споживачам продукції цього підприємства.

Для даного підприємства можна виділити ризики зовнішні, не пов'язані з діяльністю ДЛГ та внутрішні, джерелом яких є підприємницька діяльність.

До зовнішніх відносяться зміна законодавства України, політики, соціального стану. До внутрішніх - виробництво і реалізація лісопродукції, інвестиції, помилки керівництва і персоналу, зловживання, недотримання умов договору.

Політичний ризик — це можливість виникнення збитків чи скорочення розмірів прибутку, які є наслідком державної політики. Врахування такого ризику особливо важливе у країнах з нестійким законодавством, відсутністю традицій і культури підприємництва. Політичні ризики можна умовно поділити на: націоналізації й експропріації без відповідної компенсації, трансферта (зв'язаний із можливістю обмеження конвертації місцевої ва-люти), розриву контакту через дії влади країни, де знаходиться компанія-контрагент, військових дій. Політичний ризик може бути національним, регіональним і глобальним.

Бердичівський держлісгосп співпрацює з багатьма країнами, політика яких відрізняється між собою. Експорт продукції до таких країн, як Болгарія, Словаччина, Росія не представляє собою значного політичного ризику, адже політичний устрій цих країн схожий на устрій в Україні. Відверто небезпечними можуть бути тільки військові дії у певних частинах Росії, але за довгий час співпраці з російськими клієнтами не сталося жодних негативних інцидентів. Торгівля з США завжди приносила найбільшу частку прибутку ДЛГ. У цю країну експортується найякісніша продукція, адже там встановлені високі норми і вимоги до лісопродукції в зв’язку з великим обсягом ринку лісу та значним рівнем конкуренції. До українського товару відносяться лояльно, не створюють особливих перепон для експорту. На відміну від українського, в особливих жорстких умовах знаходиться канадський експорт лісу до США. Значний ризик військових дій у Туреччині, хоча законодавчо торгівля лісом з Україною не обмежена. Слід звернути певну увагу на відмінності культури та релігії цієї країни. Отже, для Бердичівського ДЛГ ступінь політичного ризику є невисоким.

Ефективна підприємницька діяльність пов'язана з освоєнням нової техніки і технологій, пошуком резервів, підвищенням інтенсивності виробництва. Це все веде до можливості виникнення техногенних катастроф. Отже, можна говорити про технічні ризики .

Технічний ризик на ДЛГ визначається ступенем організації виробництва у лісництвах, наявністю превентивних заходів (регулярної профілактики деревообробного та додаткового обладнання, заходів безпеки), можливістю проведення ремонту обладнання власними силами лісгоспу.

До таких ризиків відносять ризики втрат внаслідок негативних результатів науково-дослідних і конструкторських робіт. Але такі роботи ДЛГ не проводить, отже цей ризик відсутній . Існує ризик неможливості досягнення запланованих технічних параметрів розробок і низьких технологічних можливостей виробництва. Це було актуально на початку розвитку підприємства.

Звичайно, технічний ризик відноситься до групи внутрішніх ризиків, оскільки виникнення його залежить від діяльності власне підприємства.

Нині значного поширення набуває страхування майна підприємств, пов'язане із забезпеченням страхового захисту матеріально-технічної бази виробництва. При страхуванні майна страхувальником може бути його власник або особа, яка отримала майно в користування, оренду, лізинг, на зберігання, під заставу тощо. До цього страхування входить багато видів, котрі найчастіше поділяються за об'єктами страхування і страховими випадками, а саме: страхування основних і оборотних фондів, страхування засобів транспорту, вантажів, електронних пристроїв, страхування машин і механізмів, страхування будівельно-монтажних ризиків, страхування машин від поломок.

Найпоширенішим і навіть традиційним видом страхування підприємницьких ризиків є страхування майна промислових підприємств від вогню та інших небезпек. Страхування від вогню полягає у відшкодуванні збитків від раптових і непередбачених випадків пожежі або вибуху, а також деяких інших супутніх явищ. Сировині та продукції деревообробки найбільше загрожує саме вогонь. За цим видом укладаються основний та додатковий договори страхування. За основним договором страхуванню підлягає все майно, що належить підприємству. Ставки страхових внесків за договорами страхування майна коливаються від 0,05% до 0,5% вартості майна (при страхуванні приміщення, меблів). При страхуванні обладнання промислових підприємств страховий збір коливається від 0,15% до 1 % їх вартості, а якщо страхуються дорогі марки автомобілів, то ставки страхових внесків можуть досягти 17%.

Стандартний поліс вогневого страхування передбачає покриття таких ризиків: пожежа, удар блискавки, вибух газу. Якщо страхувальник зазнав збитків при здійсненні заходів, спрямованих на врятування майна, запобігання пожежі та ін., то такі збитки підлягають відшкодуванню.

За додатковим договором страхування можуть бути застраховані можливі збитки внаслідок:

- стихійних лих - землетрусів, бурі, смерчу, повені, паводків, гірських зрушень тощо;

- вибуху парових котлів, газосховищ, агрегатів, машин тощо;

- пошкодження застрахованого майна внаслідок аварії електричної мережі та впливу електроструму;

- пошкодження застрахованого майна в результаті аварії водопроводу, каналізаційної та опалювальної системи, систем гасіння пожежі;

— крадіжки зі зломом;

— биття скла, дзеркал, вітрин.

Додатковий договір передбачає страхування:

- майна, одержаного підприємством згідно з договором майнового найму (якщо воно не застраховане у наймодавця), або прийнятого від інших підприємств та населення для переробки, ремонту, перевезення, зберігання, на комісію тощо;

- майна на час проведення експериментальних або дослідницьких робіт, експонування на виставках.

Окремо від власного майна можуть страхуватися основні фонди, що передані в оренду іншим підприємствам і організаціям.

Для повного відшкодування збитків, завданих основним і оборотним фондам, необхідна їх оцінка. Для оцінювання основних фондів застосовується повна балансова вартість за вирахуванням величини зносу.

Основою для визначення страхової суми є дійсна вартість застрахованого майна на момент підписання договору, що визначається за балансовою вартістю та вартістю придбання з урахуванням зносу. Страхова сума не повинна перевищувати страхової вартості. Якщо вона менша, то страхувальник має право на відшкодування тільки тієї частини збитку, що відноситься до загальної суми збитку так, як страхова сума до страхової вартості. Йдеться про так зване "недострахування". Страхувальник сплачуватиме меншу за розміром страхову премію.

Страхова вартість визначається:

— для товарів, що виготовляє страхувальник (незавершеного будівництва та готової продукції), — це затрати на виготовлення аналогу;

— для товарів, якими страхувальник торгує, сировини, яку страхувальник використовує для виробництва товарів, та природних ресурсів - це ціна покупки заміни;

При розрахунку розміру відшкодування беруться до уваги необхідні та доцільно зроблені страхувальником видатки, що мали на меті врятувати застрахований автотранспортний засіб, запобігти і (або) зменшити збитки. Ідеться, зокрема, про такі витрати:

· з транспортування пошкодженого автотранспортного засобу до найближчого місця ремонту, якщо він не на ходу;

· придбання запасних частин і матеріалів, необхідних для виконання ремонту, з урахуванням видатків з упакування, митних зборів та податків;

· на відновлювальний ремонт, зумовлений страховим випадком.

· пов'язані з усуненням прихованих пошкоджень та дефектів, виявлених у процесі ремонту, спричиненого даним страховим випадком, і підтверджених документально.

Як правило, не компенсуються такі видатки страхувальника:

• ремонт та технічне обслуговування застрахованого автотранспортного засобу, які не викликані страховим випадком;

• заміна, замість ремонту, тих чи інших деталей, вузлів і(або) агрегатів через відсутність на ремонтних підприємствах необхідних запасних частин для ремонту цих вузлів та агрегатів і(або) за бажанням страхувальника;

• втрата експлуатаційних якостей;

• видатки на роботи, пов'язані з реконструкцією чи переустаткуванням автотранспортного засобу та причепів до нього, ремонтом чи заміною окремих частин, деталей і приладдя внаслідок їх зношеності, технічного браку тощо.

Це основні умови, що їх слід враховувати при укладанні договору страхування наземного транспорту. Інші умови мають загальний характер. Вони визначені законодавством і тому тут не наводяться.

3.3 Механізм зменшення ризиків у діяльності Бердичівського ДЛГ

Виробничий ризик пов'язаний з виробництвом продукції, товарів і послуг та із здійсненням будь-яких видів виробничої діяльності, в процесі якої підприємці стикаються з проблемами неадекватного використання сировини, зростання собівартості, збільшення втрат робочого часу, використання нових методів виробництва. Ступінь такого ризику на Бердичівському ДЛГ досить низький, адже за довгий час існування підприємства ефективність виробництва весь час зростає. Аналізуючи роботу підприємства за останні 3 роки, спостерігаємо зниження собівартості одиниці продукції та збільшення обсягів виробництва при незмінних затратах праці.

Так як підприємство займається фінансовою діяльністю, є сенс говорити про фінансовий ризик, коли товаром виступають валюта, цінні папери, грошові кошти. Сюди входять валютний, кредитний, інвестиційний ризики. Валютний ризик для Бердичівського ДЛГ – це ймовірність фінансових втрат внаслідок зміни курсу валют, яке може виникнути в період між укладанням контракту і фактичним проведенням розрахунків за ним. Усі розрахунки за експортними операціями проводяться у доларах США або ЄВРО, які в даний час є більш-менш стабільними. Кредитний ризик пов’язаний з можливістю невиконання держлісгоспом своїх зобов’язань перед інвесторами у результаті використання для його фінансування зовнішньої позики. Цей ризик виникає в результаті ділового спілкування підприємства з кредиторами, контрагентами, постачальниками, посередниками.

Страхування фінансових ризиків передбачає компенсацію підприємству втраченого доходу чи додаткових витрат, викликаних його функціонуванням як учасника комерційної діяльності.

Комерційний ризик держлісгоспу - це ризик, який виникає в процесі реалізації товарів і послуг, вироблених чи куплених підприємством. Сюди відносять ризики, пов'язані з реалізацією товару на ринку, його транспортуванням, з прийомом товару покупцем, з платоспроможністю покупця та ризик форс-мажорних обставин. Саме такий вид ризику є найактуальнішим для держлісгоспу. Так як ДЛГ займається експортом, транспортування проводиться на величезні відстані. Тому є велика можливість пошкодження товару під час перевезення, ризик ДТП на дорогах. До Туреччини, наприклад, товар постачається морем, тому існує ризик загибелі судна, пошкодження деревини морською водою. Не слід забувати і про можливість викрадення частини товару. Саме тому для даного підприємства у здійсненні ЗЕД актуальним буде страхування вантажів .

Страхування вантажів — один з найпоширеніших видів страхових операцій. Той факт, що цей вид страхування виник дуже давно, пояснює причину ретельної та детальної його розробки. Протягом століть відбувався добір підходів та умов страхування, і сьогодні існують та розвиваються лише ті, що найповніше враховують інтереси учасників страхових взаємовідносин і найбільше відповідають сучасним вимогам господарювання. Ці умови в усьому світі характеризуються здебільшого своєю уніфіковакістю, що є позитивним фактором, оскільки полегшує проблему вибору страхувальника та роботу страховика. Загальноприйняті умови широко застосовуються і на українському страховому ринку. Розглянемо докладніше діючі умови страхування вантажів, що перевозяться.

Як уже зазначалося, страхувальником може бути особа, котра має страховий інтерес у даному вантажі: відправник та одержувач, фізична чи юридична особа. Страховиком в Україні може бути лише страхова компанія, що одержала ліцензію Укрстрахнагляду та має право здійснювати цей вид страхування згідно з її установчими документами. Об'єктом страхування вантажів є вантаж, перевезення якого обумовлюється економічними взаємовідносинами сторін.

При здійсненні зовнішньоторговельних операцій невіддільною частиною міжнародного торговельного контракту є положення про страхування вантажу. Серед умов торговельних угод, що були видані Міжнародною торговельною палатою в 1936 році під назвою "Міжнародні комерційні терміни" (INCOTERMS), з останнім перевиданням V 1990 році, найширшого застосування набули чотири основних типи: СІР, САF, FОВ, FАS.

За угодою СІР (вартість, страхування, фрахт) продавець зобов'язується доставити вантаж у порт відправлення, завантажити на борт судна, зафрахтувати тоннаж, сплатити вартість фрахту та з рахувати вантаж від транспортних (морських, автомобільних, авіа них, залізничних) ризиків на весь час перевезення до моменту передачі його покупцеві.

Угода САF (вартість, фрахт) передбачає, що продавець має власним коштом укласти договір транспортного перевезення вантажу до місця призначення, вказаного у контракті, та забезпечити доставку вантажу на борт судна. Обов'язок страхування вантажу лежить на покупцеві. За угодою FОВ ("вільний на борту") продавець зобов'язується провести завантаження вантажу на борт судна (транспортного засобу що попередньо був зафрахтований покупцем). Обов'язок страхування вантажу також належить покупцеві.

Угода FАS ("вільний вздовж борту") передбачає, що продавець організовує доставку вантажу до пункту навантаження, а вся інша відповідальність за вантаж покладається на покупця.

Бердичівський ДЛГ при експорті своєї продукції найчастіше використовує угоди FАS і СІР.

При перевезенні вантажів наземними видами транспорту також застосовуються умови за угодою "Поставка до кордону". За її умові обов'язки продавця вважаються виконаними в момент прибуття вантажу на митний кордон країни, зазначеної в договорі купівлі-продажу. Умови страхування вантажів визначаються правилами страхування, що розробляються індивідуально кожною страховою компанією. Переважно різниця між правилами різних страхових компаній полягає у визначенні обсягу відповідальності.

Умови страхування вантажів, що перевозяться авіа та наземними видами транспорту, базуються на правилах морського страхування, що сформувалися значно раніше. Відмінність полягає у значенні специфічності ризиків, які виникають у разі експлуатації засобів перевезення.

Застереження про страхування вантажів Інституту Лондонських страховиків з морського страхування мають три типи застереження "А", "В", "С". Для всіх трьох типів застережень однаковими є застереження 8 - 19, а відмінність полягає у визначенні перших семи застережень. Застереження типу "А" надає найширше страхове покриття, застереження типу "С" — найдужче покриття, а застереження типу "В" — середнє страхове покриття. Щодо їх застосування, то найбільшою популярністю користуються застереження типу "А" (понад 80% укладених полісів), на найдешевші із застережень — застереження типу "С" — припадає близько 15 %, а застереження типу "В" застосовуються найрідше — не більш як 5 %. Така світова тенденція характерна й для вітчизняного страхового ринку.

Застереження страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу "А" з морського страхування передбачає страхове покриття за загибель та пошкодження від усіх ризиків, окрім небезпек, зазначених у застереженнях 4 — 7, а саме:

- Застереження 4 виключає навмисні порушення умов страхування страхувальником, погане пакування, особливі властивості і природні властивості товару, пов'язані з притаманними йому дефектами, затримку, неплатоспроможність перевізника, використання ядерної зброї.

-Застереження 5 виключає втрати через непридатність судна для плавання (транспортного засобу до рейсу), якщо страхувальникові про це відомо.

- Застереження 6 виключає військові ризики (за винятком піратства);

- Застереження 7 виключає страйки, громадські заворушення, тероризм, народні заворушення за політичними мотивами.

Ці застереження є дійсними для всіх трьох типів застережень страхування вантажів, але за умовами типу "В", "С" до нестрахових подій додатково віднесено:

• навмисні пошкодження або навмисне псування застрахованого вантажу чи будь-якої його частини через неправомірні дії однієї або кількох осіб;

• захоплення, арешт, конфіскація вантажу та піратські дії.

Обсяг відповідальності за договором страхування може бути збільшений за рахунок додатково внесених за бажанням страхувальника перелічених раніше ризиків, що відповідно вплине на зростання розміру тарифу та страхової премії.

Застереження страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу "В" з морського страхування передбачає страхове покриття за загибель та пошкодження вантажу внаслідок таких ризиків (окрім небезпек, зазначених у застереженнях 4 — 7):

• пожежі або вибуху;

• посадки на мілину, потоплення або перевертання судна;

• перевертання чи сходження з рейок наземного перевізного транспорту;

• зіткнення судна або іншого транспортного засобу з будь-якими зовнішніми об'єктами, крім води;

• розвантаження вантажу в порту лиха;

• землетрусу, дії вулкану або блискавки;

• пожертвування за загальною аварією;

• викидання за борт або намокання;

• потрапляння морської, річкової або озерної води на судно, човен, контейнер, підйомник або в місце зберігання;

• повної загибелі цілого місця вантажу, що впав за борт або упущеного внаслідок навантажувально-розвантажувальних робіт на судно чи інший транспортний засіб.

Застереження страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу "С" з морського страхування передбачає страхове покриття за загибель та пошкодження вантажу внаслідок наступних ризиків (окрім небезпек, зазначених у застереженнях 4 -- 7):

• пожежі або вибуху;

• посадки на мілину, потоплення або перевертання судна:

• перевертання чи сходження з рейок наземного перевізного транспорту;

• зіткнення судна або іншого транспортного засобу з будь-якими зовнішніми об'єктами, крім води;

• розвантаження вантажу в порту лиха;

• землетрусу, дії вулкану або блискавки;

• пожертвування за загальною аварією;

• викидання за борт з метою врятування вантажу.

Умови страхування вантажів, що перевозяться авіатранспортом, збігаються із застереженнями типу "А" морського страхування, згідно з полісом Ллойда . Винятки становлять обставини, що притаманні лише для морських перевезень (загальна аварія, змивання вантажу хвилею і т. ін.).

У світовій практиці широко застосовується поліс Ллойда з перевезення вантажів наземним транспортом , що при бажанні може включати і страхування відповідальності вантажо-перевізника. За ним вантажі страхуються від втрати та збитку на умовах "з відповідальністю за усі ризики" на період перевезення й термін зберігання на складі до 72 год., тобто "від складу до складу". По суті, вони аналогічні Застереженням страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу "А" з морського страхування.

Страховий поліс видається страховиком лише від свого імені і вступає в дію з моменту сплати страхувальником страхових премій.

За строком дії страхові поліси поділяються на рейсові, тобто вантаж страхується від одного пункту до іншого, та па визначений період часу. За умовами змішаного полісу страхування вантажу здійснюється одночасно за обома умовами.

Широке застосування як у зовнішньо-, так і внутрішньоекономічних зв'язках набула особлива форма — Генеральний поліс. За угодою зі страхувальником страховик зобов'язується протягом визначеного строку (як правило, рік) страхувати всі вантажі, що їх отримує чи відсилає страхувальник. Зручність полягає в тому, що за багаторазових поставок відпадає потреба оформляти поліс страхування за кожною окремою партією вантажу. Страховик несе відповідальність за всі вантажі, що підпадають під страхування в разі, коли страхувальник заповнив заяву на страхування вантажу і страхові премії перераховані вчасно. Окрім строку дії, у генеральному полісі зазначаються обсяг та межа відповідальності страховика, інші спеціальні умови.

Вантаж приймається на страхування в сумі, заявленій страхувальником. Страхова сума має відповідати дійсній страховій вартості вантажу, але на практиці страхова сума нерідко не збігається з дійсною вартістю страхового інтересу, що може призвести до непорозумінь та суперечок під час ліквідації збитків. У таких випадках користуються статтею 251 "Кодексу торговельного мореплавства", згідно з якою, якщо страхова сума була заявлена нижчою від дійсної вартості страхового інтересу, страховик відповідає за збитки пропорційно до відношення страхової суми до страхового інтересу. Якщо зазначена в договорі страхування сума перевищує страхову вартість, то договір вважається не дійсним у тій частині страхової суми, що перевищує страхову вартість страхового вантажу.

Страхова вартість, за статтею 16 Кодексу торгового мореплавства, визначається як первісна вартість вантажу за ціною, яку заплатив страхувальник на момент навантаження, плюс вартість навантаження, плюс власне страхова премія.

У Німеччині за основу береться вартість вантажу на момент настання страхового випадку, а у Франції страхова вартість визначається їх вартість вантажу під час навантаження, плюс транспортні витрати, плюс очікуваний прибуток від реалізації вантажу (страховики, як правило, визначають цю величину у 10%).

Тарифи премій зі страхування вантажів, як правило, розраховуються страховиками самостійно.

Розмір ставок страхових премій залежить від інформації, що міситься в заяві страхувальника про укладання договору страхування вантажів, а саме:

• виду вантажу (точна назва, тип пакування, число місць та вага);

• виду транспортного засобу (наприклад, при морському перевезенні — назва судна, рік побудови, тоннаж);

• способу відправлення вантажу (у трюмі, на палубі, навалом, насипом, насипом, у контейнерах);

• маршруту (пункт відправлення, перевантаження, призначення транспортного засобу);

• вартості вантажу;

• типу обсягу страхової відповідальності (умов страхування). Зауважимо, українські страхові компанії додержують такої думки: найбільшою є ймовірність крадіжки вантажу, а найменшою — ймовірність його загибелі під час аварії.

Фактор крадіжки є настільки суттєвим, що, наприклад, у згаданому полісі Ллойда з перевезення вантажів наземним транспортом обумовлюється непокриття збитків у разі крадіжки, якщо вантаж було залишено без догляду. Страхове покриття буде виплачене за умови, що

крадіжка була здійснена вночі (з 18.00 до 6.00) з вантажівки, яка перебувала в замкненому гаражі або на спеціально освітленому майданчику при діючій системі сигналізації або вдень при діючій системі сигналізації та вжитих заходах попередження за відсутності водія.

У країнах з високим ступенем кримінальності ризик крадіжки вантажу при перевезенні автотранспортом є дуже високим. Серед європейських країн Італія вирізняється найістотнішим ступенем ризику крадіжки. Тут широко застосовується захоплення вантажу з водієм .

Слід пам'ятати, що страхові компанії не відшкодовують збитки від пошкодження вантажу за відсутності зовнішніх пошкоджень транспортного засобу, контейнера або тенту чи за наявності цілої пломби. Причиною таких збитків може бути лише неправильне розміщення вантажу. Відповідальність за порушення правил навантаження несе перевізник, а не страховик.

Завдяки усуненню митних бар'єрів у рамках ЄС значно зросли транспортні вимоги щодо вантажівок поза його кордоном. Це призводить до тривалих простоїв на шляхах біля митниць, а отже, і до зростання ризику крадіжки. Зі збільшенням розмірів вантажівок зростає вартість вантажів, що перевозяться, а відповідно, й суми збитків у разі їх втрати. Для організованої злочинності крадіжка вантажу з автотранспортного засобу є найзручнішою. Саме тому перевезення цим видом транспорту найризикованіші, а тарифні ставки — найвищі.

Одним із факторів, що можуть істотно вплинути на розмір тарифу, є наявність чи відсутність охорони під час перевезення вантажу. Перевага надається охоронним агентствам. Як доводить практика, пограбування автомобілів, що мають охоронний супровід, трапляються дуже рідко. Крім того, при настанні страхового випадку відомості, що їх дасть охоронець як свідок, беруться до уваги як міліцією, так і страховиком.

При морських та авіа перевезеннях ризик крадіжки, пошкодження чи втрати вантажу є найістотнішим під час навантажувально-розвантажувальних робіт та перебування вантажу на складі. Нерідко вантаж або його час гину викидають з люка літака під час зльоту.

Першочерговим критерієм оцінювання вантажу при перевезенні с визначення його типу, оскільки кожний тип вантажу схильний піддаватися певним імовірним ризикам, що зумовлюється його характеристиками. Так, горіхи, зерно, кава, цукор схильні до підмочування, псування в умовах підвищеної вологості, пошкодження комахами та гризунами; бавовна — забрудненню іншими вантажами, а також до вибуху при перевищенні припустимого рівня густини пилу у трюмі, а заморожене м'ясо — до псування при перевантаженнях у порту чи у результаті псування, ламання рефрижераторних машин.

Статистика показує, що найбільша кількість аварій відбувається з морськими суднами віком понад 15 років, причому перше місце за часткою аварійності посідають танкери, газовози, ролкерні судна, рудовози. Найбільше втрат та аварій морських суден припадає на судна під прапорами Ліберії, Панами, Кіпру, Гібралтару, Греції, Сен-Вінсента та Маршалових островів, де вимоги щодо забезпечення безпеки плавання нижчі за загальноприйняті у світі.

Небезпечними регіонами для морських перевезень вважаються Біскайська та Мексиканська затоки, протоки Ла-Манш та Па-де-Кале, Північноатлантична траса, моря Південно-Східної та Східної Азії, Західне узбережжя Африканського континенту, де часто сідають на мілину судна, відбуваються пожежі та вибухи. У районах Східного Африканського узбережжя та Південно-Китайського моря поширене піратство, а в Південній Африці — тероризм. Проте основним ризиком загибелі або пошкодження судна чи вантажу є несприятливі погодні умови та рівень кваліфікації екіпажу судна.

Коли йдеться про перевезення вантажів залізницею, то на теренах СНД найнадійнішим визнано двадцятитонний контейнер, що має лише одні двері, причому на платформу ставляться два контейнери так, щоб двері одного були навпроти дверей іншого. Оскільки оренда таких контейнерів недешева, то при використанні звичайних вагонів після завантаження страхові компанії вимагають, як правило, запаяти усі вікна, люки та двері.

Вантажі, що перевозяться під охороною в контейнерах та залізних вагонах, часто беруть на страхування за умовами "з відповідальністю за всі ризики". Обсяг відповідальності може бути розширений або звужений аналогічно до автомобільних перевезень.

Вантажі, які незручно красти частинами (сировина, устаткування, труби), звично перевозяться на відкритих платформах. Такі вантажі або не страхують взагалі, або на умовах "без відповідальності за пошкодження, окрім випадків загибелі", що не включають відповідальності за крадіжку і відшкодовують збитки в разі зникнення вантажу безвісти.

Небажаним ризиком для страхової компанії є перевезення автомобілів, тракторів, мотоциклів на відкритих платформах без охорони — такі вантажі найдоцільніше відправляти у вагоні-сітці.

Розмір збитку, що стався внаслідок страхової події, визначається представником страховика за участю страхувальника. Згідно з поширеним у світовій практиці порядком представниками страхових компаній є аварійні комісари.

Середні значення тарифних ставок при перевезенні контейнерами та упаковками, що застосовуються у Великій Британії, становлять 0,1 — 0,2 % від вартості вантажу. Максимальний розмір тарифної ставки при перевезенні таких небезпечних вантажів, як тютюнові та горілчані вироби, відео-, теле- та аудіоапаратура, комп'ютерна техніка (мікрочіпи), діаманти, хутро, золото і т. ін., за небажаним для страховика маршрутом (наприклад, Київ — Рим) становитиме не більш як 5 % від вартості вантажу. При цьому розмір франшизи може бути значно підвищений (до 20 % розміру страхового відшкодування). Слід пам'ятати, що ступінь ризику визначається за конкретних обставин, причому на прийняття рішення істотно впливає можливість передати вантаж на перестрахування.

У внутрішніх перевезеннях відповідальність обумовлюється рамками сум, що зазначаються у супровідних документах (накладних).

Страхування вантажів залишається найбільш розробленим та традиційним видом. Він постійно розвивається та вдосконалюється, вишукуючи нові модифікації, що мають на меті якнайповніше задовольнити потреби всіх зацікавлених сторін ринкового процесу господарювання.


Розділ 4. Охорона праці

4.1 Нормативне забезпечення охорони праці в галузі

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці.

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємопов’язаних нормативних актів, що регулюють відносини в галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних та лікувально-профілактичних заходів спрямованих на збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці. Воно складається із загальних законів України та соціальних законодавчих актів.

Правовою основою законодавства щодо охорони праці є Конституція України , Закони України : "Про охорону праці", "Про охорону здоров’я", "Про пожежну безпеку", "Про використання ядерної енергії та радіаційний захист", "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", а також Кодекс законів про працю України.

В статті 43 Конституції України записано: "Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується", "Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу визначеної законом", "Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я забороняється".

Кожен, хто працює має право на відпочинок (ст. 45 Конституції України). Це право забезпечується наданням днів щоденного відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

У тексті ст. 46 Конституції України вказано на те, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основним законодавчим документом в галузі охорони праці є Закон України "Про охорону праці", дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах.

Крім законодавчих актів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюються підзаконними нормативними актами: розпорядженнями і наказами Президента України, рішенням уряду України, нормативними актами міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади. До найважливіших підзаконних нормативно-правових актів з питань охорони праці належать:

- Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах;

- Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи, організації за порушення нормативних актів про охорону праці;

- Список важких робіт та робіт з шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється праця жінок;

- Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками;

- Список виробництв, професій і робіт з важкими і шкідливими умовами праці, на яких забороняється застосування праці осіб молодше 18 років

- Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми;

- Перелік робіт з підвищеною небезпекою;

- Типове положення про навчання інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці;

- Типове положення про службу охорони праці;

- Типове положення про роботу уповноважених трудових колективі з питань охорони праці;

- Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства;

- Спільні рекомендації державних органів і профспілок щодо змісту розділу "Охорони праці" у колективному договорі;

- Накази, роз’яснення та інші акти з питань охорони праці Державного комітету України по нагляду за охороною праці;

- Міжнародні договори або міжнародні угоди до яких приєдналася Україна у встановленому порядку;

- Конвенції Міжнародної Організації Праці.

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі "Держнаглядохоронпраці" і затверджують акти про охорону праці, що діють в межах підприємства, установи, організації . відповідно до Рекомендацій Держнаглядохоронпраці щодо застосування "Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві", затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 12.12.1993 р. №132, до основних нормативних актів підприємства належать:

- Положення про систему управління охороною праці на підприємстві;

- Положення про службу охорони праці на підприємстві;

- Положення про комісію з питань охорони праці підприємства;

- Положення про роботу уповноважених трудового колективу з питань охорони праці;

- Положення про навчання , інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці;

- Положення про організацію і проведення первинного та поточного інструктажів , а також пожежно-технічного мінімуму;

- Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці ;

- Положення про організацію попереднього і періодичного медичних оглядів працівників;

- Положення про санітарну лабораторію підприємства;

- Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт;

- Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту.

Виходячи із специфіки виробництва та вимог чинного законодавства власник затверджує нормативні акти із вищезазначеного списку та інші, що регламентують питання охорони праці.

4.2 Аналіз стану охорони праці у Бердичівському держлісгоспі

Згідно Закону України "Про охорону праці" та Типового положення про службу охорони праці в держлісгоспі створена служба охорони праці, яка підпорядковується безпосередньо керівникові даного підприємства.

Представники даної служби мають право:

· Представляти підприємство в державних та громадських установах при розгляді питань з охорони праці.

· Безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об’єкти, структурні підрозділи підприємства, зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин та інших засобів виробництва у разі порушень вимог техніки безпеки.

· Перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об’єктах підприємства.

· Вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу.

· Приписи-подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

В держлісгоспі дану службу представляє спеціаліст з охорони праці з інженерно-технічною освітою. Також в структуру управління охороною праці на підприємстві входять: керівник товариства, головний інженер, головний лісничий, начальники лісництв.

Схема 1 Структура управління охороною праці на Бердичівському ДЛГ

Служба охорони праці підприємства виконує наступні функції:

1. Опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці.

2. Проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці.

3. Складає разом з структурними підрозділами підприємства комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

4. Проводить для працівників ввідний інструктаж з питань охорони праці.

5. Організує:

· забезпечення працюючих правилами, стандартами і нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці;

· паспортизацію лісництв, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці;

· облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій.

6. Бере участь у:

· розслідуванні нещасних випадків та аварій;

· формуванні фонду охорони праці підприємства та розподілі його коштів;

· роботі комісії з питань охорони праці підприємства.

7. Розглядає листи, заяви та скарги працюючих з питань охорони праці.

8. Готує проекти наказів та розпоряджень з питань охорони праці, що є загальними для всього підприємства.

9. Розглядає факти наявності виробничих ситуацій, небезпечних для життя чи здоров’я людей, які їх оточують, і навколишнього природного середовища, у випадку відмовлення з цих причин працівників від виконання дорученої їм роботи.

10. Контролює:

· дотримання чинного законодавства, інших нормативно-правових актів з питань охорони праці;

· виконання приписів органів державного нагляду за охороною праці;

· відповідність нормативним актам про охорону праці машин, механізмів, транспортних засобів;

· своєчасне проведення навчання та інструктажів працюючих;

· забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням;

· використання праці неповнолітніх, жінок, інвалідів згідно з діючим законодавством.

На даному підприємстві проводяться наступні види інструктажів з питань охорони праці:

1. Вступний інструктаж, який проводиться з всіма працівниками, які прийняті на роботу. Даний інструктаж проводить спеціаліст з охорони праці, на якого покладено ці обов’язки. Запис про проведення інструктажу робиться у журналі, а також в документі про прийняття працівника на роботу.

2. Первинний інструктаж, який проводиться на робочому місці до початку роботи з працівниками, які будуть виконувати нову для них роботу. Після інструктажу робітники протягом 2-15 змін мають пройти стажування.

3. Повторний інструктаж, який проводиться на робочому місці з всіма працівниками ( на роботах з підвищеною небезпекою – 1 раз у квартал; на інших роботах – 1 раз на півріччя).

4. Позаплановий інструктаж, який проводиться при зміні технологічного процесу, при порушенні працівником нормативних актів про охорону праці, при перерві в роботі виконавця робіт більше, ніж на 30 днів для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт – більше 60 днів.

5. Цільовий інструктаж, який фіксується нарядом – допуском, іншою документацією, що дозволяє проведення робіт.

За 2008 рік на підприємстві було проведено 104 обстеження з ОП, видано 86 приписів, виявлено і усунено 387 порушень.

Першочергова увага приділяється питанню пожежної безпеки, адже дуже важко усунути як саму пожежу, так і її наслідки на великих лісових площах.

Система пожежної безпеки на ДЛГ орієнтована на профілактику пожеж. Система пожежної охорони забезпечується застосуванням негорючих та важко спалимих речовин і матеріалів замість пожежонебезпечних, скороченням кількості пальних речовин при їх розміщенні, ізоляцією пального середовища і т.п.

Система організаційних заходів включає в себе: організацію пожежної охорони, дотримання порядку обслуговування об’єктів, організацію навчання правилам пожежної безпеки на підприємстві, розробку та реалізацію норм і правил пожежної безпеки і т.д. Кожне лісництво даного підприємства має куток з протипожежним комплектом, необхідним для швидкого гасіння пожеж.

4.3 Фінансування заходів з охорони праці на підприємстві.

Згідно ст.19 Закону України "Про охорону праці", яка регламентує порядок фінансування охорони праці, фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, використання загальнодержавних, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням передбачається поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством у державних і місцевих бюджетах, що виділяються окремим рядком.

Для підприємств незалежно від форм власності або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці мають становити не менше 0,5% від суми реалізованої продукції.

Проаналізуємо рівень фінансування заходів з охорони праці за допомогою таблиці 7.

Таблиця 7Витрати на охорону праці на держлісгоспі

Види витрат, тис.грн..

2006р.

2007р.

2008р.

На проведення навчання:

o лісорубів,

o стропальників

3,85

1,10

3,95

1,23

4,1

1,3

Медогляд.

1,6

1,7

1,8

Захисні пристосування

26,3

27,1

27,8

Витрати на медикаменти

2,5

2,9

3,5

Виготовлення пересувних обігрівальних будиночків в лісництвах

18,93

19,33

20,90

Перевірка контурів заземлення, опору та ізоляції

2,0

2,3

2,6

Обладнання куточків з ОП

3,87

4,12

4,50

Інше

3,5

4,2

5,6

Всього

63,55

66,83

72,10

Як видно з даних таблиці, за 2006-2008 рр. відбулося зростання як загальної суми витрат на охорону праці, такі в розрахунку на 1 працюючого, що свідчить про поліпшення фінансування охорони праці. Найбільшу питому вагу в структурі витрат на охорону праці складали витрати на захисні пристосування , друге місце займають витрати на виготовлення пересувних будиночків, значна частка коштів виділяється і на навчання працівників, і на оздоровлення.

На підприємстві за три останні роки не відбулося жодного нещасного випадку. Це свідчить про покращення рівня організації охорони праці на підприємстві. Три роки назад змінився спеціаліст з охорони праці, саме завдяки його досвіду та здібностям до організації досягнуто таких успіхів


Висновки і пропозиції з охорони праці

Держлісгосп свою діяльність спрямовує на створення безпечних і здорових умов праці для своїх працівників. З цією метою в особі його посадових осіб забезпечує реалізацію всіх загальнодержавних нормативно – правових актів в галузі охорони праці.

Для контролю та вирішення питань охорони праці створено службу охорони праці згідно вимог чинного законодавства. З метою постійної перевірки знань охорони праці працівники постійно проходять інструктажі, навчання або перенавчання з цих питань.

Умови праці на даному підприємстві є сприятливими, про що підтверджено відповідною документацією: картою умов праці, санітарно – технічним паспортом тощо. Виробнича діяльність не є небезпечною, про що свідчать відповідні показники виробничого травматизму за останні роки: показники частоти травм, важкості травм і втрат, але є місця із шкідливими умовами праці.

Для покращення умов праці необхідно підвищити рівень безпеки технологій, механізмів, машин, приміщень та інших об’єктів, покращити санітарно – гігієнічні показники (зниження рівнів запиленості, вібрацій, шумів, покращенням освітлення, мікроклімату і т.п.), покращити рівень психофізіологічних показників ( зниження підвищених фізичних та нервово – психічних навантажень, в тому числі рутинної праці), покращити естетичні показники (благоустрій приміщень та території підприємства і т.п.).

Підприємство щороку збільшує фінансування заходів з охорони праці, що свідчить про те, що охорона праці стає одним із першочергових завдань підприємства. Це сприяє значному зменшенню та попередженню виробничих травм та інших негативних подій на підприємстві.


Висновки та пропозиції

Ринкова трансформація системи економічних відносин в Україні зумовлює необхідність організації надійного страхового захисту усіх суб'єктів ринку. В умовах обмежених можливостей фінансування страхового захисту за допомогою централізованих та децентралізованих ресурсів добре налагоджена система страхування здатна забезпечити безперервність і безперебійність національного виробництва, гарантувати економічну стабільність і соціальний захист населення, сприяти активізації інвестиційних процесів у суспільстві. Їх функціонування і розвиток пов’язані з обслуговуванням всього комплексу економічних зв’язків, що складаються між окремими країнами, юридичними суб’єктами ринку і приватними особами.

У даній дипломній роботі я досліджувала механізм страхового регулювання в Україні та його вплив на зовнішньоекономічну діяльність Бердичівського держлісгоспу.

Виходячи з поставленої мети, були виконані наступні завдання:

- досліджено систему страхового регулювання в Україні;

- розглянуто механізм здійснення страхування та його вплив на зовнішньоекономічну діяльність підприємства;

- проаналізовано зовнішньоекономічну та господарську діяльність Бердичівського держлісгоспу;

- запропонувано реальні напрямки щодо застосування страхування ЗЕД в держлісгоспі;

- охарактеризувати стан охорони праці в Бердичівському держлісгоспі.

Предметом дослідження даної дипломної роботи стала система страхування в Україні як складова зовнішньоекономічної діяльності. Об’єктом дослідження є діяльність Бердичівського держлісгоспу із врахуванням аспектів страхування ЗЕД.

Ми бачимо за період 2006 – 2008 роки як зростання початкових показників доходу, що свідчить про розширення обсягів виробництва і реалізації ,так і збільшення собівартості та додаткових витрат, які негативно впливають на кінцевий результат . Так, вартість валової продукції у 2008 році у порівнянні з 2006 зросла на 2021,5 тис. грн., або57%.Собівартість реалізації за 3 роки зросла 1358,5 тис. грн. або на 49%.Так як приріст доходів у відсотках більший, ніж приріст собівартості, валовий прибуток зріс на 106,7%.Але внаслідок підвищення інших видів витрат показник чистого прибутку впав на 99%. Стосовно таких показників, як середньорічна вартість основних виробничих і оборотних фондів, можна відмітити, що у 2008 році значення цих показників зменшились відповідно на 2,4% та 3%. Отже, діяльність держлісгоспу за досліджуваний період була досить прибутковою, але багатовитратною. Про це свідчать показники валового і чистого прибутку.

Бердичівський держлісгосп здійснює експортно-імпортні операції. В даний час експорт продукції спрямований в Туреччину, Словенію, Польщу, Угорщину, Німеччину, Іспанію, Болгарію, США та інші країни. З метою підвищення прибутків Бердичівському держлісгоспу експортувати слід конкурентноспроможну лісопродукцію. Беручи до уваги те, що на світовому ринку лісопродукції більш рентабельною є реалізація продукції глибокої переробки, слід розширити експорт ділової сировини, та скоротити експорт технічної. Потрібно знайти резерви розширення цього напрямку діяльності.

В процесі ЗЕД підприємства виникає безліч ризиків, через які воно може зазнати втрат. Для уникнення таких втрат і необхідне страхування Найпоширенішим і навіть традиційним видом страхування підприємницьких ризиків є страхування майна промислових підприємств від вогню та інших небезпек. Сировині та продукції деревообробки найбільше загрожує саме вогонь. Страхування від вогню полягає у відшкодуванні збитків від раптових і непередбачених випадків пожежі або вибуху, а також деяких інших супутніх явищ. Наприклад, комерційний ризик держлісгоспу виникає в процесі реалізації товарів і послуг, вироблених чи куплених підприємством. Сюди відносять ризики, пов'язані з реалізацією товару на ринку, його транспортуванням, з прийомом товару покупцем, з платоспроможністю покупця та ризик форс-мажорних обставин. Саме такий вид ризику є найактуальнішим для держлісгоспу. Так як ДЛГ займається експортом, транспортування проводиться на величезні відстані. Тому є велика можливість пошкодження товару під час перевезення, ризик ДТП на дорогах. До Туреччини, наприклад, товар постачається морем, тому існує ризик загибелі судна, пошкодження деревини морською водою. Не слід забувати і про можливість викрадення частини товару. Саме тому для даного підприємства у здійсненні ЗЕД актуальним буде страхування вантажів . Це один з найпоширеніших видів страхових операцій. Той факт, що цей вид страхування виник дуже давно, пояснює причину ретельної та детальної його розробки. Протягом століть відбувався добір підходів та умов страхування, і сьогодні існують та розвиваються лише ті, що найповніше враховують інтереси учасників страхових взаємовідносин і найбільше відповідають сучасним вимогам господарювання. Ці умови в усьому світі характеризуються здебільшого своєю уніфіковакістю, що є позитивним фактором, оскільки полегшує проблему вибору страхувальника та роботу страховика. Загальноприйняті умови широко застосовуються і на українському страховому ринку.

В Україні є усі передумови для розвитку страхової справи. Доопрацювання потребують теоретичні аспекти інституту страхування. Кожний період розвитку суспільства знайшов своє безпосереднє втілення в постулатах страхування, визначивши особливості у висвітленні й розумінні цієї економічної категорії. Проте навіть усталені постулати підлягають час від часу перегляду, конкретизації відповідно до соціально-економічного розвитку суспільства.


Список літератури

1. Про зовнішньоекономічну діяльність: Закон України від 16 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України.- 1991.- № 29.

2. Про Єдиний митний тариф: Закон України від 05 лютого 1992 р. // Голос України.- 1992.- 18 квітня.

3. Про митну справу: Закон України від 25 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України.- 1991.- №

4. Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах: Закон України від 15 вересня 1995 р. // Голос України.- 1995.- 31 жовтня.

5. Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Закон України від 23 вересня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України.- 1994.- № 43.

6. Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності: Закон України від 23 грудня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України.- 1999.- № 5.

7. Митний кодекс України від 12 грудня 1991 р. // Голос України.- 1992.- 25 березня.

8. Про застосування Міжнародних правил інтерпритації комерційних термінів: Указ Президента України від 04 жовтня 1994 р. // Урядовий кур’єр.- 1994.- 6 жовтня.

9. Про заходи щодо вдосконалення кон`юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності: Указ Президента України від 10 лютого 1996р. // Урядовий кур’єр.- 1996.- 13 лютого.

10.Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні: Указ Президента України від 07 листопада 1994 р. // Бизнес.- 1994.- 22 листопада.

11.Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. // Урядовий кур’єр.- 1993.- 6 березня.

12.Про систему валютного регулювання та валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 09 лютого 1993 р. // Голос України.- 1993.- 12 березня.

13.Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті: Постанова Кабінету Міністрів України від 21 червня 1995 р. // Урядовий кур’єр.- 1995.- 26 червня.

14.Міжнародні правила по тлумаченню термінів "Інкотермс" (редакція 1990 р.) // Галицькі контракти.- 1996.- № 46.

15.Аверяков В. Б. Юридическая памятка участнику внешнеэкономической деятельности в Украине: (в вопросах, ответах и документах).- К., 1992.- 96 с.

16.Анализ внешнеэкономической деятельности предприятий / А.И.Муравьев и др.- М., 1991.- 142 с.

17.Балакін Р. Л. Проблеми інтеграції економіки України у світове господарство.- К., 1992.- 123 с.

18.Быстров А. Р. Валютные и кредитные отношения в международной торговле.- М., 1992.- 216 с.

19.Внешнеторговые документы: контракты, соглашения, транспортные документы, финансовая отчетность.- К., 1992.- 128 с.

20.Внешнеэкономическая деятельность: организация, управление, прогнозирование / Ю.В.Макогон и др.- Донецк, 1999.- 496 с.

21.Внешнеэкономическая деятельность: Учебн. пособие / Ф.В.Зиновьев (ред.) - Симферополь, 2004.- 160 с.

22.Дегтерева О. И. Организация и техника внешнеторговых операций.- М., 1992.- 154 с.

23.Долгов С. И. Основы внешнеэкономических знаний: словарь-справочник. - М., 1990.- 165 с.

24.Дробоття С. ПДВ при здійсненні експортних операцій // Вісник податкової служби України.- 1999.- № 28.- С. 12-17.

25.Зверев А. В. Планирование международных валютных отношений.- М., 1990.- 128 с.

26.Зикин И. С. Договор во внешнеэкономической деяльности.- М., 1990.- 98 с.

27.Кавецький І. Експортний потенціал АПК України // Розбудова держави.- 1998.- № 11-12.- С. 62-68.

28.Кандиба А. М. Зовнішньоекономічна діяльність в агропромисловому комплексі.- К., 1993.- 216 с.

29.Кандиба А. М. Зовнішньоекономічна діяльність: організація, економіка, інформація та маркетинг.- К., 1994.- 234 с.

30.Кандиба А.М. Зовнішньоекономічна діяльність АПК та механізм її захисту від світових кризових шоків // Економіка АПК.- 1999.- № 1.- С. 72-75.

31.Карпенко О. В. Облік та аналіз зовнішньоекономічної діяльності.- К., 1999.- 288 с.

32.Кваша С. М. Зовнішньоекономічна діяльність АПК України: стан, стратегія і тактика розвитку.- К., 2004.- 252 с.

33.Кирієнко М. Маркетингові проблеми українського експорту // Економіка України.- 1997.- № 8.- С. 80-85.

34.Кириченко О. Деякі аспекти входження України у світову господарську систему // Економіка України.- 1997.- № 7.- С. 75-81. Конопатська Л., Бондар Н. Актуальні проблеми страхування депозитів комерційних банків// Вісник НБУ. - 2005. - №11. - С.37-39

35.Криворучко А. Уровень развития страхований в сельском хозяйстве //Финансовые услуги.- 1998.-№1.- С.28-31.

36.Кредисов А., Дерев`янко О. Конкурентоспроможність країни та стратегія просування її експорту на світовий ринок // Економіка України.- 1997.- № 5.- С. 54-61.

37.Кузнецов В. Предприятия во внешнеэкономических связях: стратегия развития и текущие проблемы. - М., 1990.- 235 с.

38.Кузнецова Н. В. Регулирование внешнеэкономической деятельности в Украине: Практическое пособие.- К., 1998.- 218 с.

39.Лутак М. Ринок страхових послуг в Україні: стан і перспективи розвитку //Бухгалтерський облік і аудит. — 1998. — № 7.

40.Международная торговля: финансовые операции, страхование и другие услуги: Пер. с англ.- К., 1994.- 480 с.

41.Менеджмент внешнеэкономической деятельности: Учебн. пособие / А.А.Кириченко и др.- К., 1998.- 464 с.

42.Мних М. Страхування депозитів //Економіка. Фінанси. Право. — 2005.-№12.-С.ЗЗ-38.

43.Мозговий О. М. Товарна політика і планування товару в міжнародному маркетингу.- К., 1995.- 64 с.

44.Навроцький С., Гривківська О., Брязгун Н., Дудка К. Страхування професійної відповідальності. // Бухгалтерський облік і аудит. — 1999. — № 2. — С. 16-20.

45.Нідзельська О. Експортно-імпортні операції: зміни в оподаткуванні (роз`яснення, коментарі) // Вісник податкової служби України.- 1999.- № 15.- С. 26-28; № 16.- С. 18-20; № 17.- С. 18-21; № 18.- С. 20-22.

46.Новицкий В. Е. Внешнеэкономическая деятельность и международный маркетинг.- К., 1994.- 190 с.

47.Обзор текущей рыночной коньюнктуры основных товаров украинского экспорта и импорта.- К., 1999.- 92 с.

48.Орланюк-Малицкая Л.А. Платежеспособность страховой организации. -М.: Анкил, 1994. - 152 с.

49.Парфененко Я. Пенсійна система і необхідність її реформування // Соціальний захист. - 2005. - №10. - С. 18-19.

50.Поддєрьогін А., Мурашко О. Визначення фінансового результату страховика від страхової діяльності //Бухгалтерський облік і аудит. — 1996.

- №11.-С.10-12.

51.Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посібник / Ю.А.Кузьмінський та ін.- К., 2004.- 396 с.

52.Основы внешнеэкономических знаний / Под ред. И. П. Фаминского.- М., 1990.- 560 с.

53.Плотников А. Деловой контракт с зарубежным партнером.- К., 1993.- 46 с.

54.Рябикин В.И. Актуарные расчеты. — М.:Финстатинформ, 1996.

55.Самойловський А.Л. Пропозиції щодо вдосконалення страхового ринку України //Фінанси України. — 2004. - №11. - С.106.

56.СігайовА. До питання про регулювання банківських ризиків // Економіка України. — 1998. - №5. - С.33-36.

57.Словарь страховых терминов/Под ред. Е.В.Коломина, В.В.Шахова. — М.: Финансы й статистика, 1991. - 336 с.

58.Смирнов В.Б. Зкспертиза й страхование. - К.: Ярославия,1995. -128с.

59.Сокаленко С. Современные мировые рынки и Украина.- К., 1995.- 354 с.

60.Солошенко Л. Внешнеэкономическая деятельность: организация и документальное оформление.- Х., 2005.- 173 с.

61.Сощенко Г. Погляд на деякі аспекти ЗЕД України // Економіка України.- 1995.- № 12.- С. 23-29.

62.Сплетухов Ю.А. Место й роль страхования в инвестиционном процессе // ФинансьІ. - 1998. - №2. -С.44-48.

63.Сплетухов Ю.А., Дюжиков Е.Ф. Ответственность перевозчиков й порядок ее страхования // Финансы. - 1999. - №2. - С.44-49.

64.Страхові послуги: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни /За ред. Т.М.Артюх. — К.: КНЕУ,2004.-124 с.

65.Страхування: Підручник. /За ред. С.С.Осадця. — К.,1998. — 524 с.

66.Страхування в Україні (збірник нормативних актів, методичних та інформаційних матеріалів). - К.: Правові джерела, 1996. — 368 с.

67.Терещенко С., Науменко В. Основи митного законодавства в Україні: Теорія та практика: Навч. посібник.- К., 1999.- 296 с.

68.ТаркуцякА.О. Страхування: Навч. посібник. — К.: В-воЄвропейського університету фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу, 1999.--115с.

69.ТьщукВ.Л. Перестрахование: мнение юриста//Финансы. — 1998. - № 10.

70.Турбина К.Е. Социальное й коммерческое страхование: общее й особенное в содержании й условиях проведення // Финансы. — 1998. -№1.

71.Харченко Н.В. Використання прибутку в страхових компаніях зарубіжних країн // Фінанси України. — 1999. — №9.

72.Хорін Л. Страхування фінансових ризиків - від ремісництва до мистецтва //Вісник НБУ. — Жовтень. — 1998.

73.Шахов В.В. Введение в страхование. - М.: Финансы й статистика, 1992.-192с.

74.Шахов В.В. Страхование: Учебник. — М.: Страх, полис: ЮНИТИ, 1997.-312с.

75.Шелехов К.В., Бигдаш В.Д. Страхование: Учеб. пособие. — К., 1998.

76.Щербак В. Г., Лозенко А. П. Проблеми проникнення вітчизняних підприємств на зовнішній ринок // Фінанси України.- 1999.- № 4.- С. 41-43. 89 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий